Рішення № 13726698, 31.01.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2011 р. Справа № 57/218-10 (н.р. 59/264-08)

вх. № 10077/4-57

Колегія суддів господарського суду в складі:

Головуючий суддя Аюпова Р.М.

суддя Суярко Т.Д.

суддя Рильова В.В.

при секретарі судовогозасідання Павленко А.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з"явився; 1 Третя особа - не з"явився; 2 Третя особа - не з"явився; 3 Третя особа - не з"явився; 4 Третя особа - Верещагін Є.В., дов. №01-62юр/5350 від 07.07.2010р.; 5 Третя особа - не з"явився; Представник відповідача - Поліщук В.Г.- керівник; Прокурор - не з"явився.

розглянувши справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м. Харків Треті особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1. Харківська міська рада, м. Харків; 2. Управління з контролю за використанням та охороною земель, м. Харків; 3. Комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", м. Харків; 4. Акціонерна компанія "Харківобленерго", м. Харків 5.Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області, м. Харків

до Приватної виробничо-комерційної фірми "Істок" м. Харків

про знесення об'єкту самочинного будівництва

за участю прокуратури Харківської області в інтересах позивача

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ФОП ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Харківської області із позовом до ПВКФ “Істок”, в якому просить прийняти рішення про знесення самочинного будівництва по вул. Скрипника, 18 в м. Харкові.

Рішенням господарського суду Харківської області від 25 лютого 2009 року по справі № 59/264-08 позовні вимоги задоволено. Знесено обєкт самочинного будівництва по вул. Скрипника, 18 у м. Харкові. Стягнуто з Приватної виробничо-комерційної фірми “Істок” на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.10.2010 року скасовано рішення господарського суду Харківської області від 25.02.009 р. у справі № 59/264-08, справу передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19 листопада 2010 року прийнято справу до провадження та призначено її до розгляду в засіданні господарського суду на 29 листопада 2010 року об 11:00 год.

Ухвалами господарського суду Харківської області від 29.11.2010 року, 09.12.2010 року розгляд справи відкладався.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16 грудня 2010 року для розгляду справи № 57/218-10 (н.р 59/264-08) призначено судову колегію. Розпорядженням заступника голови господарського суду Харківської області від 16 грудня 2010 року для розгляду справи № 57/218-10 (н.р 59/264-08) сформовано колегію судді у складі: суддя Аюпова Р.М., судді Рильова В.В. та Суярко Т.Д.

Окрім того, ухвалою господарського суду Харківської області від 16 грудня 2010 року задоволено клопотання прокурора про вступ у справу; відкладено розгляд справи на 21 грудня 2010 року о 10:30 год.

Присутній у судових засіданнях прокурор підтримував позовну заяву позивача, вважає, що відповідач самочинним будівництвом по вул. Скрипника, 18 в м. Харкові порушує права позивача, Харківської міської ради та АК “Харківобленерного”.

Ухвалами господарського суду Харківської області від 21.12.2010 року продовжено строк розгляду справи до 24 січня 2011 року об 11:00 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 24 січня 2011 року розгляд справи відкладено на 31 січня 2011 року об 11:00 год.

У призначене судове засідання 31.01.2011 року прокурор, представники позивача та третьої особи - Управління з контролю за використанням та охороною земель, м. Харків, не зявились, про причини неявки у судове засідання суд не повідомили.

Третя особа Комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації”у судове засідання не зявилась, через канцелярію суду надала письмові пояснення, в яких повідомляється про приєднання до правової позиції Харківської міської ради.

Представник третьої особи - Харківської міської ради у судове засідання не зявився, проте, через канцелярію суду надав відзив на позов (вх. № 2579),в якому позовні вимоги підтримує та просить суд їх задовольнити, посилаючись на те, що відповідач в порушення рішень Харківської міської ради здійснив будівництв обєкту, яке не є тимчасовою спорудою, та належить до капітальних споруд, та є самочинним будівництвом.

Представник третьої особи АК “Харківобленерго”у судовому засіданні позов підтримував, надав письмові пояснення (вх. № 32653), які судом долучені до матеріалів справи. У судовому засіданні позов підтримує та наполягає на його задоволенні. Зазначає, що при будівництві відповідачем спірного обєкту повинно було бути погодження проекту будівництва в частині розміщення обєкту в охоронних зонах обєктів енергетики. Збудований відповідачем обєкт, порушує також і права третьої особи АК „Харківобленерго”, оскільки перешкоджає нормальній експлуатації електричних мереж, забезпеченню їх збереження та дотриманню вимог техніки безпеки. Стверджує, що АК „Харківобленерго” було відмовлено відповідачеві в одержанні згоди на оформлення документів на оренду земельної ділянки для будівництва та обслуговування тимчасового продовольчого магазину по вул. Скрипника, 16 в м. Харкові. Проте, спірний обєкт був самовільно збудований відповідачем і при цьому ним були порушені вимоги встановлених охоронних зон електричних мереж трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв, визначені п.п. 3, 5, 8 Правил охорони електричних мереж, затв.ПКМУ від 04.03.1997р. №209 та п. 8.23 ДБН 360-92, а крім того п. 2.2, 2.3., 3.3. ДБН В.2.5.-16-99.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні, з підстав викладених у наданих до суду відзиві, письмових поясненнях. Через канцелярію суду надав заяву (вх. № 2639, 2704) про долучення до матеріалів справи додаткових документів, яка судом задоволена, надані документи долучені до матеріалів справи. Також відповідачем надано лист - “судові дебати” (вх. № 2580), який судом долучені до матеріалів справи.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до Закону.

Суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, суд дійшов висновку про достатність в матеріалах справи доказів та можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами і документами.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

На підставі рішення ХІХ сесії Харківської міської ради ХХІV скликання від 25.12.2004 року №18/04 між Харківською міською радою (третя особа 1) та ПВКФ “Істок” (відповідач) укладено договір від 19.08.2004 року, згідно умов якого відповідачу передано в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,0091 га по вул. Скрипника, 16 у м.Харкові, строком до 01.02.2007р. для будівництва тимчасового продовольчого магазину.

Рішенням державної технічної комісії було прийнято в експлуатацію тимчасовий продовольчий магазин по вул. Скрипника,16 у Київському районі ПВКФ “Істок”, про що було складено акт державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом обєкта в експлуатацію. Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради №175 від 02.03.2005р. “Про затвердження актів державних комісій про прийняття в експлуатацію обєктів ” затверджено акт державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом обєкта в експлуатацію від 28.12.2004р.

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради №175 від 02.03.2005 р. “Про затвердження актів державних комісій про прийняття в експлуатацію обєктів”було затверджено акт державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію від 28.12.2004 року та вказано, що будівля загальною площею 62,6 кв.м. по вул. Скрипника, 16 є тимчасовою спорудою.

Рішенням виконавчого комітету Київської районної ради м. Харкова № 22 від 06.02.2007 р. “Про присвоєння нежитловій будівлі тимчасового продовольчого магазину літ. “З-1”ПВКФ “Істок”, розташованої по вул. Скрипника, 16 нової поштової адреси - вул. Скрипника, 18”було вказано, що зазначена нежитлова будівля літ. “З-1”ПВКФ “Істок” є тимчасовою спорудою.

Рішенням державної технічної комісії було прийнято в експлуатацію тимчасовий продовольчий магазин по вул. Скрипника,16 у Київському районі ПВКФ “Істок”, про що було складено акт державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом обєкта в експлуатацію. Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради №175 від 02.03.2005р. “Про затвердження актів державних комісій про прийняття в експлуатацію обєктів”було затверджено акт державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом обєкта в експлуатацію від 28.12.2004р.

Рішенням виконавчого комітету Київської районної ради м. Харкова №22 від 06.02.2007р. “Про присвоєння нежитловій будівлі тимчасового продовольчого магазину, розташованій по вул. Скрипника, 16, нової поштової адреси вул. Скрипника,18”.

Висновком будівельно-технічного дослідження, виконаним спеціалістом лабораторії судових будівельно-технічних досліджень ХНДІСЕ ім. засл. проф. М.С.Бокаріуса №153 від 29.07.2007р. встановлено, що будівля тимчасового продовольчого магазину по вул. Скрипника,16 у м. Харкові не є тимчасовою спорудою та відноситься до капітальних будівель.

Факт будівництва капітального, а не тимчасового обєкту визнано представником відповідача під час розгляду господарським судом Харківської області та Харківським апеляційним господарським судом справи №37/319-07, в якій він в обґрунтування позовних вимог посилався на те, що ПВКФ "Істок" за відповідною адресою була побудована саме капітальна, а не тимчасова споруда (т.І. а.с. 37).

Рішенням господарського суду Харківської області від 03.04.2008 року у справі №37/319-07, що залишено постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.07.2008 року без змін, позовні вимоги Приватної виробничо-комерційної фірми “Істок” про визнання права власності на нежитлову будівлю тимчасового продовольчого магазину по вул.Скрипніка,16 у м.Харкові залишено без задоволення.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.07.2008р. у справі №37/319-07 встановлено, що відповідач, збудувавши по вул. Скрипника, 16 замість тимчасової споруди капітальну, вийшов за межі наданого йому Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю дозволу від 05.11.2004р. №669, а також порушив умови п. 15 договору оренди землі від 19.08.2004р., згідно якого відповідну земельну ділянку було надано не для будівництва капітальної споруди, а тимчасового продовольчого магазину строком до 01.02.2007р.

Згідно зі статтею 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Також висновком будівельно-технічного дослідження, виконаним спеціалістом лабораторії судових будівельно-технічних досліджень ХНДІСЕ ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса №153 від 29.07.2007р встановлено, що розташування цього обєкту нерухомого майна біля електричної підстанції суперечить вимогам державних будівельних норм. Зокрема згідно з таблицею 8.5а* ДБН 350-92** розмір охоронної зони для типу ліній розподільний пункт складає 3м. Натомість згідно з результатами обстеження будівля магазину по вул. Скрипника, 16 розташована на відстані 1,12 м. від будівлі енергообєкта розподільного пункту енергопостачання, що не відповідає вимогам п.п 8.23*8.5а* ДБН 350-92**.

Враховуючи викладене позивач, прокурор та треті особи вважають, що спірна будівля є обєктом самочинного будівництва, котрий самовільно збудований відповідачем з порушенням, встановлених чинним законодавством вимог.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

Функція представництва прокуратурою інтересів громадян або держави в суді закріплена п.2 ст. 121 Конституції України. Виходячи із цього конституційного положення, прокурор має статус законного представника держави у випадках, передбачених чинним законодавством.

Прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадян або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії процесу.

Відповідно до положень ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Формами представництва прокурора у господарському суді є: 1) звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб; 2) участь у розгляді судами справ; 3) внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами.

Стосовно представництва у суді інтересів держави, то відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді, суттєвим вбачається з'ясування поняття "інтереси держави". Державні інтереси закріпляються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів.

Відповідно до статті 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України, про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16 грудня 2010 року задоволено клопотання прокурора про вступ у справу. відкладено розгляд справи на 21 грудня 2010 року о 10:30 год.

Статтею 121 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Один з таких випадків передбачений п.6 ч.2 ст. 20 Закону України "Про прокуратуру", на підставі якої прокурор має право звертатися до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Реалізувавши своє право прокурор звернувся до суду з заявою про вступ у справу в інтересах громадянки України - ФОП ОСОБА_4 та держави в особі Харківської міської ради, АК “Харківобленерго”, Інспекції Державного архітерно - будівельного контролю у Харківській області, яка ухвалою господарського суду Харківської області від 16 грудня 2010 року задоволена судом.

Конституцією України (ст. 13, 41) встановлено, що власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (ч.3 ст. 375 Цивільного кодексу України).

Законодавство України про містобудування, відповідно до ст.6 Закону України “Про основи містобудування”, складається з Конституції України, названого Закону, законів України “Про планування та забудову території”, “Про архітектурну діяльність”та інших нормативно-правових актів, що видаються на їх виконання.

Ст. 5 Закону України “Про основи містобудування”в редакції, що діяла на момент створення майна, встановлено, що при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені:

- розробка містобудівної документації, проектів конкретних об'єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил, регіональних і місцевих правил забудови;

- розміщення і будівництво об'єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об'єктів;

- раціональне використання земель та територій для містобудівних потреб, підвищення ефективності забудови та іншого використання земельних ділянок;

- охорона культурної спадщини, збереження традиційного характеру середовища населених пунктів;

- урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій;

- урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва;

- інформування через засоби масової інформації громадян про плани перспективного розвитку територій і населених пунктів, розміщення важливих містобудівних об'єктів;

- участь громадян, об'єднань громадян в обговоренні містобудівної документації, проектів окремих об'єктів і внесення відповідних пропозицій до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій;

- захист прав громадян та громадських організацій згідно із законодавством.

Статтею 7 Закону України "Про основи містобудування" до органів, що здійснюють державне регулювання у сфері містобудування віднесено, зокрема, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, а також спеціально уповноважені органи з питань містобудування та архітектури.

Статтею 18 Закону України "Про планування та забудову територій", в редакцій на момент створення обєкту нерухомості, для врахування громадських і приватних інтересів виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації в межах повноважень, визначених законом зобов'язані здійснювати ряд заходів, таких як, повідомлення через засоби масової інформації про початок розроблення містобудівної документації, про форми, місце і строк подання фізичними та юридичними особами пропозицій щодо цієї документації, оприлюднення рішення про затвердження містобудівної документації, місцевих правил забудови та змін до них, а також надання роз'яснень про їх зміст, інформування про правові, економічні та екологічні наслідки планування території, а також про порядок врахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок, будівель і споруд, що оточують місце будівництва.

У відповідності до ч.2 ст. 18 Закону України „Про основи містобудування” будівництво об'єктів містобудування незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних рад.

Відповідно до ч.1 ст. 23 Закону України "Про планування і забудову територій" забудова територій полягає в розміщенні та здійсненні будівництва нових об'єктів, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, впорядкування існуючих об'єктів містобудування, розширення та технічного переоснащення підприємств (далі - будівництво).

Таким чином, терміном "будівництво" охоплюється як будівництво нових об'єктів так і реконструкція чи перепланування існуючих об'єктів містобудування.

Статтею 29 Закону України "Про планування і забудову територій" визначено, що дозвіл на виконання будівельних робіт - це документ, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, підключення обєкта будівництва до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які ведуть реєстр наданих дозволів. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається на підставі: проектної документації, погодженої та затвердженої в порядку, визначеному законодавством; документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, а у разі, якщо замовник (забудовник) не є власником чи користувачем земельної ділянки, також подається нотаріально засвідчена згода власника земельної ділянки на забудову цієї ділянки, а якщо ділянка перебуває у користуванні, - нотаріально засвідчені згоди власника та користувача земельної ділянки на її забудову; рішення виконавчого органу відповідної ради або місцевої державної адміністрації про дозвіл на будівництво обєкта містобудування; документа про призначення відповідальних виконавців робіт та відомостей про здійснення авторського та технічного нагляду. Видача та реєстрація дозволу на виконання будівельних робіт здійснюється протягом одного місяця з дня подання заяви. Здійснення будівельних робіт на обєктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.

Згідно з п. 1.1 Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого Наказом Держбуду України від 05.12.2000р. № 273 "Про затвердження Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт", дозвіл на виконання будівельних робіт з нового будівництва, реконструкції, реставрації та капітального ремонту будинків, споруд та інших обєктів, розширення і технічного переоснащення (далі - роботи з будівництва) є документом, що посвідчує право забудовника (замовника) та генерального підрядника на виконання будівельних робіт, у відповідності до затвердженої проектної документації, підключення до інженерних мереж та споруд та надає право відповідним службам на видачу ордера на проведення земляних робіт, дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які одночасно ведуть реєстр наданих дозволів, виконання будівельних робіт без вищезазначеного дозволу забороняється.

Згідно положень ч.ч.1-5 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник або користувач земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Згідно ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом, особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі; право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно ч. 3 ст. 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

За ст. 376 названого Кодексу житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил; особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під вже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до дозволу на виконання робіт № 669 від 05.11.2004 року ТОВ ВКФ “Істок”- відповідачу у справі, було побудовано тимчасовий продовольчий магазин по вул. Скрипника у м. Харкові. Згідно Акту державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом обєкту від 28.12.2004 року, зазначений тимчасовий магазин було прийнято до експлуатації.

Враховуючи те, що тимчасова споруда це обєкт, який було побудовано на якийсь термін.

Відповідно до пункту 65 до додатку 1 рішення ХІХ сесії Харківської міської ради ХХІV скликання “Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) та подальшої реконструкції обєктів ”від 25.02.2004 року, ПВКФ “Істок”надано земельну ділянку загальною площею 90,7 кв.м. в оренду для будівництва тимчасового продовольчого магазину по вул. Скрипника у м. Харкові строком до 01.02.2007 року (але не пізніше прийняття обєкту до експлуатації)

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 02.03.2005 року № 175 “Про затвердження актів державних комісій про прийняття в експлуатацію обєктів”затверджено акти державних приймальних та державних технічних комісій про прийняття в експлуатацію зазначених будівництвом обєктів: пункт 1.9 тимчасовий продовольчий магазин по вул. Скрипника, 16 ПВКФ “Істок”(відповідачем у справі) загальною площею 62,6 кв.м. та зобовязано відповідача в місячний термін оформити в установленому порядку право користування земельною ділянкою на період експлуатації тимчасового обєкту нерухомості.

З матеріалів справи вбачається, що 19.08.2004 року відповідачем з Харківською міською радою був укладений договір оренди землі, відповідно до умов якого орендар ( відповідач у справі) прийняв в строкове платне користування строком до 01.02.2007 року земельну ділянку несільськогосподарсього призначення землі житлової та громадської забудови, для будівництва тимчасового продовольчого магазину (п. 15 договору), які знаходяться по вул. Скрипника, 16.

Рішенням виконавчого комітету Київської районної ради № 22 від 06.02.2007 року будівлі присвоєна нова адреса м. Харків, вул. Скрипніка,18.

З зазначеного вбачається, що відповідач повинен був побудувати будівлю тимчасового продовольчого магазину для тимчасової експлуатації - на термін до 01.02.2007 року.

Натомість, як зазначає відповідач у своїх поясненнях та скаргах з 2004 року по 2010 рік “магазин працював, держава не подавала позов…”

Також, суд приймає до уваги, що договір оренди землі від 19.08.2004р. припинив свою дію 01.02.2007р. у зв'язку із закінченням строку, а крім того, цей договір не міг вважатися доказом законності будівництва, оскільки земельна ділянка була надана не для будівництва капітального об'єкту, а для будівництва тимчасової споруди. Доказів відведення земельної ділянки для капітального будівництва за адресою вул. Скрипника, 18 відповідачем не надано. Натомість з листа Харківського міського управління земельних ресурсів від 28.12.2006р. №2805 вбачається, що такий договір відсутній.

Водночас відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Між тим, як свідчать матеріали справи, зокрема, висновком спеціаліста ХНДІСЕ ім. засл. професора М.С. Бокаріуса № 153 від 29.07.2007 року, акту огляду земельної ділянки від 06.01.2011 року, а також встановлено судом, не спростовано відповідачем, відповідач вийшов за межи наданого йому дозволу № 669 від 05.11.2004 року та збудував не тимчасовий продовольчий магазин, а будівлю, яка належить до капітальних споруд, на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, без належного дозволу та належно затвердженого проекту, тобто, самочинність будівництва носить ознаки, як його здійснення позивачем на не відведеній для цієї мети земельної ділянки.

Натомість, як було встановлено судом, факт будівництва не тимчасового, а капітального обєкту нерухомості, повязаного з фундаментом із землею, визнано представником відповідача під час розгляду справи № 37/319-07.

Пунктами 17, 19 договору оренди землі встановлено, що орендар (відповідач у справі) повинен зберігати стан обєкту оренди та йому заборонені самовільна забудова земельної ділянки та зміна її цільового призначення.

Відповідно до положень ст .95 Земельного кодексу України, ч.1 ст. 375 ЦК України, ст. 25 Закону України "Про оренду землі" навіть тимчасовий землекористувач, з урахуванням умов надання земельної ділянки та її цільового призначення має право споруджувати будівлі та споруди лише за умови згоди на це власника (орендодавця). Тобто чинним земельним законодавством орендарю не надано права на самостійну забудову чужої земельної ділянки, відведеної не для цієї мети для власних потреб.

Згідно ст. 1 Закону України „Про державний контроль за використанням та охороною земель” в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Суд також враховує, що відповідно до висновку № 1087/08 Головного управління земельних ресурсів у місті Харкові, управління погоджує технічну документацію із землеустою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і оформлення документів, що посвідчує право власності або право користування земельною ділянки ПВКФ “Істок”по вул. Скрипника, 18 та рішення ХLIV сесії ІV скликання Харківської міської ради від 23.12.2005 року № 257/05, управління земельних ресурсів погоджує її та вважає за можливе надати ПВКФ “Істок”в оренду земельну ділянку площею 90,71 кв.м. за рахунок земель житлової та громадської забудови для експлуатації та обслуговування тимчасового продовольчого магазину, при умові обовязкового погодження меж земельної ділянки з АК “Харківобленерго”, при цьому земельна ділянка має обмеження та обтяження такого характеру зміна цільового використання ( код обмеження 1.1) санітарно-захисні зони інженерно-технічних споруд та комунікацій (код обмеження 4.3), та враховувати охорону зону обєкту АК “Харківобленерго”.

Зазначене, підтверджується також висновком спеціаліста ХНДІСЕ ім. засл. професора М.С. Бокаріуса № 153 від 29.07.2007 року, яким встановлено, що зазначений магазин розташований біля електричних підстанцій, що суперечить будівельним нормам.

З листа АК “Харківобленерго”від 16.03.2007 року за вих. № 01-55/1662, який було отримано відповідачем 16.03.2007 року, що підтверджується відповідною поміткою та його особистим підписом, вбачається, що АК “Харківобленерго”не дає погодження межі земельної ділянки згідно з наданим відповідачем проектом землевідведення, у звязку з тим, що обєкт розташований на відстані 90-110 см від РП 370, що значно менше, ніж повинна відводитись під обєктом енергетики згідно з ДБН В.2.5-16-99 “Визначення розмірів земельних ділянок для обєктів електричних мереж”, тому було запропоновано відповідачу звільнити охорону зону РП 370 згідно з п. 7.5.9 “Правил користування електричною енергією”, затверджених Постановою Кабінету Міністрів № 209 від 04.03.1997 року.

На повторне звернення відповідача до АК “Харківобленерго”щодо погодження меж земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Скрипника, 16, відповідач отримав лист вих.№01-55/2151 від 10.04.2007 року з аналогічною за змістом негативною відповіддю.

З акту огляду земельної ділянки від 06.01.2011 року, розташованої у м. Харкові по вул. Скрипника, 18/16, складеною комісією у складі начальника РЕМ Гасюк С.М., майстра к/ст. Центрального РЕМ Посипайло А.В. та провідного інженера інспектора Коверник Г.А. вбачається, що земельна ділянка знаходиться у охороній зоні РП № 370 та потребує сервітуту, фундамент будівлі знаходиться в охороній зоні РП № 370 на відстані від стіни РП № 370 до фундаменту будівлі дорівнює від 1 м до 1,12 м, що є порушенням ПОЕМ.

Відповідно до ДБН В.2.5-16-99 "Визначення розмірів земельних ділянок для об'єктів електричних мереж" власнику і забудовнику об'єкта електричних мереж надаються у постійне користування земельні ділянки, які є складовою частиною території охоронної зони електричних мереж, що встановлена "Правилами охорони електричних мереж", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.1997 р. №209.

Правила щодо землі енергетичної системи встановлені ст. 76 Земельного кодексу України, якою встановлено: "Землями енергетичної системи визнаються землі, надані під електрогенеруючі об'єкти (атомні, теплові, гідроелектростанції, електростанції з використанням енергії вітру і сонця та інших джерел), під об'єкти транспортування електроенергії до користувача. Землі енергетичної системи можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Уздовж повітряних і підземних кабельних ліній електропередачі встановлюються охоронні зони.".

Повноваження органів місцевого самоврядування визначені ст. 10 Закону України "Про електроенергетику". З метою забезпечення і надійної роботи електричних мереж Кабінетом Міністрів України постановою від 04.03.1997р. № 209 затверджено Правила охорони електричних мереж.

Правила охорони електричних мереж (далі - Правила) запроваджені з метою забезпечення збереження електричних мереж, створення належних умов їх експлуатації та запобігання нещасним випадкам від впливу електричного струму і використовуються у разі проектування, будівництва та експлуатації електричних мереж, а також під час виконання робіт або провадження іншої діяльності поблизу електричних мереж. Електричними мережами, які підлягають охороні згідно з Правилами вважаються трансформаторні підстанції, розподільні пункти і пристрої, струмопроводи, повітряні лінії електропередачі, підземні і підводні кабельні лінії електропередачі та споруди, які до них належать (п. 1 Правил).

Охоронні зони електричних мереж встановлюються уздовж повітряних ліній електропередачі - у вигляді земельної ділянки і повітряного простору, обмежених вертикальними площинами, що віддалені по обидві сторони лінії від крайніх проводів за умови невідхиленого їх положення для повітряних ліній напругою 110 кВ на відстань 20 метрів (п. 5 Правил).

Так, згідно п. 8 Постанови забороняється в охоронних зонах повітряних і кабельних ліній, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв виконувати будь-які дії, що можуть порушити нормальну роботу електричних мереж.

Обовязок дотримуватись правил добросусідства та обмежень, повязаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон покладено на землекористувачів і Земельним кодексом України (п. “е” ст. 96 ЗК України). Охоронні зони створюються уздовж ліній звязку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових обєктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні обєкти (п. “б”ст. 112 ЗК України).

Обовязок вживати належних заходів до збереження обєктів електричних мереж згідно ч.3 п.4 Правил, покладено на підприємства, установи, організації та громадян, яким надано у власність, постійне або тимчасове користування земельні ділянки, де знаходяться обєкти електричних мереж.

Таким чином, саме на землекористувачів чинним законодавством покладено обовязок як по дотриманню охоронних зон, так і по збереженню обєктів електричних мереж.

В обєктивному розумінні право землекористування є інститутом земельного права, сукупністю правових норм, що регулюють здійснення субєктивного права землекористування як сукупності повноважень щодо володіння, користування та, у певних випадках, розпорядження земельною ділянкою.

Згідно п. 12 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів відповідні органи виконавчої влади.

Правилами охорони електричних мереж, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України 4 березня 1997 р. за N 209, на місцеві органи виконавчої влади покладено обовязок сприяти енергопідприємствам у роботі із збереження електричних мереж, запобігання аваріям і ліквідації їх наслідків у діючих електромережах, а також у забезпеченні виконання Правил всіма юридичними та фізичними особами.

Згідно Правил охорони електричних мереж”, затв. ПКМУ від 04.03.1997р. №209 охоронні зони електричних мереж встановлюються за периметром трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв - на відстані 3 метрів від огорожі або споруди.

Відповідно п.7.5.9 Правил користування електричною енергією, затв. НКРЕ від 17.10.2008р. № 910 постачальник електричної енергії (електропередавальна організація або основний споживач за погодженням постачальника електричної енергії) зобов'язаний, попередивши споживача не пізніше ніж за три робочих дні, припинити повністю або частково постачання йому електричної енергії (передачу або спільне використання технологічних електричних мереж), у тому числі на виконання припису представника відповідного органу виконавчої влади, у разі порушення споживачем під час виконання робіт або провадження іншої діяльності поблизу електричних мереж Правил охорони електричних мереж унаслідок незабезпечення збереження електричних мереж, створення неналежних умов експлуатації зазначених електричних мереж, створення умов, наслідком яких можуть стати нещасні випадки від впливу електричного струму. Відключенню підлягають електроустановки та струмоприймачі споживача, для електрозабезпечення яких використовуються електричні мережі, щодо яких споживачем порушуються Правила охорони електричних мереж.

У відповідності до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З урахуванням зазначених правових норм на підставі матеріалів справи судом достовірно встановлено, що будівля тимчасового продовольчого магазину по вул. Скрипника,18 у м. Харкові є об'єктом самочинного будівництва, який збудований на самовільно зайнятій земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, з порушенням правил містобудування (без дозволу відповідної місцевої ради, із порушенням меж дозволу на виконання будівельних робіт від 05.11.2004р. №669 (в частині виконання робіт не передбачених дозволом (будівництво капітального обєкту замість тимчасового))), а також із порушенням вимог п.п 8.23*8.5а* ДБН 350-92**, п.п. 3, 5, 8 Правил охорони електричних мереж, затв. ПКМУ від 04.03.1997р. №209 та п. 8.23 ДБН 360-92, а крім того п. 2.2, 2.3., 3.3. ДБН В.2.5.-16-99.

Крім того, суд враховує висновок будівельно-технічного дослідження, виконаний спеціалістом лабораторії судових будівельно-технічних досліджень ХНДІСЕ ім. засл. проф. М.С.Бокаріуса №153 від 29.07.2007р. яким встановлено, що будівля магазину по вул. Скрипника, 16 розташована на відстані 1,12 м. від будівлі енергооб'єкта - розподільного пункту енергопостачання, що не відповідає вимогам п.п 8.23*8.5а* ДБН 350-92**. Цей висновок узгоджується з іншими матеріалами справи. Зокрема з актом огляду земельної ділянки, затв. Наказом АК „Харківобленерго” від 09.12.2008р. №763 згідно якого виявлено порушення охоронних зон РП-370 (відстань від стіни РП до стіни будівлі дорівнює від 0,92 до 1,2 м), листом АК „Харківобленерго” від 16.03.2007р. №01-55/1662 та листом АК „Харківобленерго” від 10.04.2007р. №01-55/2151 в яких йдеться про порушення відповідачем охоронних зон РП 370 та необхідність їх звільнення згідно п. 7.5.9 Правил користування електричною енергією, затв. НКРЕ від 17.10.2008р. №910, та п. 5.8. Правил охорони електричних мереж”, затв. ПКМУ від 04.03.1997р. №209.

Згідно ч.4 ст.376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Втім, судом встановлено, що відповідачем, доказів надання йому у встановленому порядку земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно не надано.

В даному разі відповідачем не надано доказів того, що власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за відповідачем. Навпаки матеріали справи, а саме рішення господарського суду Харківської області від 03.04.2008р. у справі №37/319-07, постанова Харківського апеляційного господарського суду ввід 07.07.2008р. у справі №37/319-07 свідчать про протилежне - про те, що власник земельної ділянки (Харківська міська рада) заперечує проти визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва по вул. Скрипніка,18.

Також матеріали справи не містять доказів, які б спростовували твердження позивача та третіх осіб про порушення їх прав відповідачем фактом здійснення самочинного будівництва.

Відповідно абз. 2 ч.7 ст.376 Цивільного кодексу України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Такі ж наслідки передбачені ст. 212 Земельного кодексу України, яка також підлягає застосуванню в даному випадку враховуючи факт самовільного зайняття відповідачем відповідної земельної ділянки. Згідно положень цієї норми самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги про знесення об'єкту самочинного будівництва по вул. Скрипника,18 є законними і обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Що стосується наявності правових підстав позивача для звернення до суду суд зазначає наступне.

У відповідності до ч.1 ст. 15 ГПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно частини першої ст.21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі позивачами і відповідачами можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Згідно ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відповідно ст.2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Тобто право на судовий захист у субєкта господарювання виникає у разі порушення або оспорювання його права або охоронюваного законом інтересу.

З наведених норм Господарського процесуального кодексу України, випливає, що особи, визначені ст. 1 ГПК України, мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Як зазначає позивач у позовній заяві та вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_4, є власником однокімнатної квартири № 4 а, розташованої в АДРЕСА_1, зазначене приміщення належить їй на праві приватної власності згідно договору купівлі-продажу від 26.12.2006 року, завіреного приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрованого в реєстрі за № 11077, приводом для звернення її до господарського суду є порушення відповідачем норм Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України ,Закону України «Про оренду землі», Закону України «Про планування та забудову територій».

Як свідчать матеріали справи, спірний обєкт нерухомості порушує його права та законні інтереси, зокрема право на власність, оскільки обєкт самочинного будівництва перешкоджає проходу до розташованого поряд будинку, в якому знаходяться приміщення позивача, право на безпечне довкілля, оскільки обєкт збудований в охоронній зоні електричної трансформаторної підстанції, чим викликана загроза безпеці позивача та інших осіб, що знаходяться в приміщеннях, розташованих поруч.

Відповідно до ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом. Ст.ст. 42. 43 Господарського кодексу України встановлює, що підприємницькою діяльністю є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється субєктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Окрім того, ст. 5 Закону України “Про основи містобудування ” в редакції, що діяла на момент створення майна встановлено, що при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені, зокрема урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва.

Проте, матеріали справи свідчать, що спірна будівля є обєктом самочинного будівництва, який самовільно збудований відповідачем з порушенням, встановлених чинним законодавством вимог,внаслідок чого порушуються права та охоронювані законом інтереси позивача, зокрема, при здійсненні відповідачем будівництва, їм не було враховані громадські та приватні інтереси позивача на підставі ст. 5 Закону України «Про основи містобудування» та ст. 18 Закону України «Про планування і забудову території», в редакції Закону, що діяла на момент будівництва, також не враховано, що обєкт самочинного будівництва перешкоджає проходу до розташованого поряд будинку, в якому знаходяться приміщення позивача, право на безпечне довкілля, оскільки обєкт збудований в охоронній зоні електричної трансформаторної підстанції, чим викликана загроза безпеці приміщення позивача.

Відповідно ст.52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Таким чином, вказаною нормою цивільного законодавства встановлено принцип повної відповідальності фізичної особи за зобовязаннями, повязаними з її підприємницькою діяльністю.

Діючим законодавством не визначено критерії для відокремлення майна фізичної особи та фізичної особи підприємця.

З огляду на викладене, діючим законодавством не розмежується діяльність позивача як фізичної особи та фізичної особи-підприємця.

Таким, чином, суд дійшов висновку про порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивача, що є підставою для звернення позивача для до суду за захистом прав та охоронюваних законом інтересів шляхом подання позову до відповідача про знесення самочинного будівництва..

Відповідно до ч. 3 ст. 5 Господарського кодексу України субєкти господарювання, інші учасники відносин у сфері господарювання мають здійснювати свою діяльність у межах встановленого господарського правопорядку, додержуючись визначених законодавством вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

Враховуючи те, що матеріали справи містять інформацію про те, що на виконання рішення господарського суду Харківської області по даній справі № 59/264-08 при первісному її розгляді вже було видано накази, які вже фактично виконані, суд вважає за доцільне, накази по даній справі при її новому розгляді, не видавати.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, Ст. 5,18,23, Закону України “Про основи містобудування”, ст. 10 Закону України "Про електроенергетику", статтями 76, 212 Земельного кодексу України, статтями 376, 331,статтями 1, 4, 12, 33, 43, 47, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів -

ВИРІШИЛА:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Знести обєкт самочинного будівництва по вул.Скрипніка, 18 у м.Харкові.

Стягнути з Приватної виробничо-комерційної фірми «Істок»(Ідентифікаційний номер 32948139, АДРЕСА_1.) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (ідент. номер НОМЕР_1, АДРЕСА_2) 85,00 грн державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Головуючий суддя Аюпова Р.М.

суддя Суярко Т.Д.

суддя Рильова В.В.

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

та повний текст рішення складено та підписано 07 лютого 2011 року

справа № 57/218-10 (н.р. 59/264-08)