Рішення № 137266945, 10.06.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

10.06.2026 р. справа №520/9612/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі за текстом - відповідач, суб"єкт владних повноважень, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги: 1) визнати протиправною бездіяльність ГУНП в Харківській області, яка полягає у невключенні щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за №168 до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2015, 2017, 2019, 2022, 2023, 2024 та 2025 роки; 2) зобов`язати ГУНП в Харківській області здійснити перерахунок та виплату розміру грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2015, 2017, 2019, 2022, 2023, 2024 та 2025 роки із урахуванням щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за №168, з урахуванням раніше виплачених сум.

Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що субєктом владних повноважень не було проведено виплати грошового забезпечення публічного службовця у повному обсязі за рахунок невиплати компенсації невикористаної відпустки з урахуванням додаткової винагороди згідно з постановою КМУ від 28.02.2022р. №168.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що розрахунок та виплата грошової компенсації за невикористану відпустку позивачу здійснені відповідно до вимог Закону України «Про Національну поліцію», постанови Кабінету Міністрів України № 988 та Порядку № 260, з урахуванням складових грошового забезпечення, які мають постійний характер, тоді як додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, є тимчасовою виплатою, запровадженою на період дії воєнного стану, не входить до складу місячного грошового забезпечення поліцейських, не має постійного характеру та не використовується при формуванні бази для нарахування компенсації, у зв`язку з чим підстави для її включення до розрахунку грошової компенсації за невикористану відпустку відсутні, а виплата позивачу компенсації здійснена правомірно.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності та взаємозвязку, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, перевіривши обґрунтованість доводів наявних у справі процесуальних документів приєднаними до справи доказами, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник з 07.11.2015р. по 14.02.2025р. проходив публічну службу у лавах Національної поліції України, зокрема: з 07.11.2015 по 11.02.2016 на посаді старшого інспектора Дзержинського відділу поліції (м. Харків) ГУНП в Харківській області (наказ ГУНП в Харківській області від 07.11.2015 № 44 о/с); з 11.02.2016 по 20.12.2016 на посаді старшого інспектора Дзержинського відділення поліції Ленінського відділу поліції ГУНП в Харківській області (м. Харків) (наказ ГУНП в Харківській області від 11.02.2016 № 41 о/с); з 20.12.2016 по 20.01.2021 на посаді дільничного офіцера поліції сектору дільничних офіцерів поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції патрульної поліції Шевченківського відділу поліції ГУНП в Харківській області (наказ ГУНП в Харківській області від 20.12.2016 № 570 о/с); з 20.01.2021 по 18.03.2021 на посаді дільничного офіцера поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Харківського районного управління поліції № 3 ГУНП в Харківській області (наказ ГУНП в Харківській області від 20.01.2021 № 18 о/с); з 18.03.2021 по 14.02.2025 на посаді старшого дільничного офіцера поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Харківського районного управління поліції № 3 ГУНП в Харківській області (наказ ГУНП в Харківській області від 18.03.2021 № 188 о/с).

Наказом ГУНП в Харківській області від 14.02.2025 №67 о/с заявника було звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 14.02.2025р.

Згідно з довідкою №647 від 28.04.2026 про нарахування додаткової винагороди згідно постанови КМУ №168 від 28.02.2022р. за 2022р. додаткова винагорода нарахована: у травні 2022р. за період 24.02.2022 р. по 25.03.2022 р.(30000,00 грн.); у травні 2022р. за період 26.03.2022 р. по 24.04.2022 р. (27000,00 грн.); збільшена додаткова винагорода у травні 2022р. за період 24.02.2022 р. по 25.03.2022 р. (42289,00 грн.); у червні 2022р. за період 25.04.2022 р. по 24.05.2022 р. (30000,00 грн.); збільшена додаткова винагорода у червні 2022р. за період 26.03.2022 р. по 24.04.2022 р. (46 667,00 грн.); у липні 2022р. за період 25.05.2022 р. по 23.06.2022 р. (30 000,00 грн ); збільшена додаткова винагорода у липні 2022р. за період 25.04.2022 р. по 24.05.2022 р. (54133,00 грн.); у серпні 2022р. за період 24.06.2022 р. по 18.07.2022 р. (15000,00 грн.); у вересні 2022р. за період 19.07.2022 р. по 23.07.2022 р. (5 000,00 грн.); у вересні 2022р за період 24.07.2022 р. по 22.08.2022 р.(30 000.00 грн.); у вересні 2022р. за період 23.08.2022 р. по 21.09.2022 р. (27 000,00 грн.); у жовтні 2022р. за період 22.09.2022 р. по 21 10.2022 р. (21 000,00 грн.); у листопаді 2022р. за період 22.10.2022 р. по 20.11.2022 р. (30 000,00 грн.); у грудні 2022р. за період 21.11.2022 р. по 01.12.2022 р. (11 000,00 грн.); у грудні 2022р. за період 02.12.2022 р. по 23.12.2022 р. (11 612,88 грн.).

Згідно з довідкою №649 від 28.04.2026 про нарахування додаткової винагороди згідно постанови КМУ №168 від 28.02.2022р. за 2023р. додаткова винагорода нарахована: у січні 2023р. за період 24.12.2022 р. по 31.12 2022 р. (7 741,92 грн.); у лютому 2023р. за період 01.01.2023 р. по 31.01.2023 р. (29 999,94 грн.); у березні 2023р. за період 01.02.2023 р. по 28 02.2023 р. (29 999,76 грн.); у квітні 2023р. за період 01.03.2023 р. по 31.03.2023 р. (29 999,94 грн.); у травні 2023р. за період 01.04.2023 р. по 30.04.2023 р. (30 000,00 грн.); у червні 2023р. за період 01.05.2023 р. по 31.05.2023 р. (29 9999,94 грн.); у липні 2023р. за період 01.06.2023 р по 30.06.2023 р. (30 000,00 грн.); у серпні 2023р. за період 01.07.2023 р. по 31.07.2023 р. (29 999,94 грн.); у вересні 2023р. за період 01.08.2023 р. по 31.08.2023 р. (29 999,94 грн.); у жовтні 2023р. за період 01.09.2023 р. по 30.09.2023 р. (27 000,00 грн.); у листопаді 2023р за період 01.10.2023 р. по 31.10.2023 р. (24 193,50 грн); у грудні 2023р за період 01.11.2023 р. по 30.11.2023 р. (30.000,00грн).

Згідно з довідкою №648 від 28.04.2026 про нарахування додаткової винагороди згідно постанови КМУ №168 від 28.02.2022р. за 2024р. додаткова винагорода нарахована: у січні 2024р. за період 01.12.2023 р. по 31.12.2023 р. (29 999,94 грн.); у лютому 2024р. за період 01.01.2024 р. по 31.01.2024 р. (29 999,94 грн.); у березні 2024р. за період 01.02.2024 р. по 28.02.2024 р. (19 655,12 грн.); у квітні 2024р. за період 01.03.2024 р. по 31.03.2024 р. (29 999,94 грн.); у травні 2024р. за період 01.04.2024 р. по 30.04.2024 р. (30 000,00 грн.); у червні 2024р. за період 01.05.2024 р. по 31.05.2024 р. ( 25 161,24 грн.); у липні 2024р. за період 01.06.2024 р. по 30.06.2024 р. (30 000,00 грн.); у серпні 2024р. за період 01.07.2024 р. по 31.07.2024 р. ( 29 999,94 грн.); у вересні 2024р за період 01.08.2024 р. по 31.08.2024 р. (20 322,54 грн.); у жовтні 2024р. за період 01.09.2024 р. по 30.09.2024 р. (30000,00 грн.); у листопаді 2024р. за період 01.10.2024 р. по 31.10.2024 р. (29 999,94 грн.); у грудні 2024р. за період 01.11.2024 р. по 30.11.2024 р. (30 000,00 грн).

Згідно з довідкою №650 від 28.04.2026 про нарахування додаткової винагороди згідно постанови КМУ №168 від 28.02.2022р. за 2025р. додаткова винагорода нарахована: у січні 2025р. за період 01.12.2024 р. по 31.12.2024 р. (17 419,32 грн.); у лютому 2025р. за період 01.01.2025 р. по 31.01.2025 р. (27 096,72 грн.); у березні 2025р. за період 01.02.2025 р. по 14.02.2025 р. (12 857,04 грн).

Згідно з розрахунком компенсації за невикористані дні щорічних відпусток заявника кількість днів невикористаних щорічних відпусток (згідно наказу ГУНП в Харківській області від 14.02.2026 № 67 о/с) - 179 днів.

У межах спірних правовідносин суб"єктом владних повноважень для обчислення грошової компенсації днів невикористаної оплачуваної відпустки були використані наступні складові грошового забезпечення поліцейського: посадовий оклад - 2.500,00 грн; оклад за спеціальним званням - 2.000,00 грн; надбавка за стаж служби в поліції - 2.250,00 грн; надбавка за специфічні умови проходження служби - 3.037,50 грн; премія - 20.670,51 грн.

Результати проведеного суб"єктом владних повноважень розрахунку склали: (2.500,00+2.000,00+2.250,00+3.037,50+20.670,51)/30 = 1.015,27 грн*179 днів = 181.732,79 грн.

З урахуванням утримання військового збору за ставкою 5% (9.086,64 грн) заявнику у межах спірних правовідносин було виплачено грошову компенсацію днів невикористаної оплачуваної відпустки було виплачено - 172.646,15 грн у лютому 2025 року.

Стверджуючи про вчинення субєктом владних повноважень протиправного управлінського волевиявлення з приводу неповного оплати часу служби у зв`язку із неврахуванням при обчисленні компенсації основної відпустки додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168, заявник ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є субєктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Суд відзначає, що згідно з ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Суспільні відносини з приводу отримання публічними службовцями винагороди за публічну службу унормовані, насамперед, приписами ч.1 ст.43, ч.7 ст.43 Конституції України, Законом України від 15.11.1996 №504/96-ВР "Про відпустки" (далі за текстом - Закон №504/96-ВР), Законом України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі за текстом - Закон № 3551-ХІІ), Законом України від 02.07.2015 №580-VIII "Про Національну поліцію" (далі за текстом - Закон №580-VIII), Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП), Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799; далі за текстом - Порядок № 260).

Закон №580-VІІІ визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VІІІ служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону №580-VІІІ).

Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами першою та другою статті 94 Закону №580-VІІІ обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

На подальший розвиток положень статті 94 Закону №580-VІІІ наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 було затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі за текстом - Порядок №260).

Положення Порядку № 260 визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.

Пунктом 3 Розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тож, законодавцем розмежовано щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер) від одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Випадок виплати грошового забезпечення регламентований приписами п.8 Розділу ІІІ Порядку №260.

Суд відмічає, що у межах спірних правовідносин право заявника на отримання грошової компенсації днів невикористаної відпустки відповідно до ч.1 ст.24 Закону № 504/96-ВР і ч.1 ст.83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення суб`єктом владних повноважень не заперечується, а спір склався виключно з приводу включення до складу місячного грошового забезпечення як розрахункової бази для обчислення грошової компенсації днів невикористаної відпустки такого виду грошового забезпечення як додаткова винагорода у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168.

У ході розгляду справи судом з`ясовано, що наказом МВС України від 08.11.2023 № 903 "Про затвердження Змін до Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських" (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.11.2023 за № 1982/41038) до пункту 8 Розділу ІІІ Окремі питання виплати грошового забезпечення Порядку № 260 було внесено зміни.

Зміни набрали чинність з 21.11.2023.

Так, абзацом сьомим - восьмим пункту 8 Розділу ІІІ Окремі питання виплати грошового забезпечення Порядку № 260 встановлено, що поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського.

Виплата грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. У випадку призупинення виплати грошового забезпечення з підстав, зазначених у пункті 7 цього розділу, виплата компенсації за невикористану відпустку проводиться з розміру грошового забезпечення, яке було встановлено на день призупинення, крім премії (абзац десятий пункту 8 Розділу ІІІ Окремі питання виплати грошового забезпечення Порядку № 260).

Таким чином, за нормами Закону № 580-VIII та Порядку № 260, не використана частина відпусток (щорічна, додаткова) поліцейськими за минулі роки проходження служби, компенсується в грошовій формі.

Крім того, аналізуючи наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року і не передбачено позбавлення поліцейського права на основну та додаткову відпусту із збереженням заробітної плати, яку він уже отримав в попередньому календарному році.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

Тож, з огляду на відсутність правового врегулювання питання виплати грошової компенсації поліцейському невикористаної відпустки за минулі роки положеннями спеціальних правових норм Закону №580-VІІІ і Порядку №260, при вирішенні даного спору підлягають застосуванню приписи загальних актів права - КЗпП України і Закону №504/96-ВР.

До того ж, згідно з абз.6 ч.1 ст.12 Закону України від 15.03.2022р. №2136-ІХ "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України "Про відпустки".

Суд відмічає, що у розумінні ч.1 ст.1 Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу" державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

За визначенням ч.2 ст.1 Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу" державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до ч.1 ст.22 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Як то указано у ч.1 ст.59 Закону України від 02.07.2015р. №580-VIII "Про національну поліцію", служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

З огляду на те, що на усіх державних службовців рівною мірою мають поширюватись окреслені законодавцем у ч.1 ст.4 Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу" принципи державної служби, суд контексті застосування приписів ст.8 Конституції України не знаходить правових підстав для застосування до випадків виплати поліцейським при звільненні з поліцейської служби (котра є різновидом державної служби) грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки іншого правового режиму ніж до випадків виплати військовослужбовцям при звільненні з військової служби (котра є різновидом державної служби) грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки.

За ч.1 ст.4 Законом України від 15.11.1996 №504/96-ВР "Про відпустки" установлюються, зокрема, щорічні основні та додаткові відпустки.

Так, відповідно до ч.1 ст.24 Закону № 504/96-ВР і ч.1 ст.83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи АІ групи.

Підстав для незастосування положень ч.1 ст.24 Закону № 504/96-ВР і ч.1 ст.83 Кодексу законів про працю України до спірних правовідносин судом у ході розгляду спору не знайдено.

Натомість, суд наголошує, що компенсація за невикористані дні відпустки не обмежується тільки роком звільнення поліцейського та поширюється на роки, що передували року із подією звільненню.

Тож, у випадку звільнення особи з лав Національної поліції України суб"єкт владних повноважень обтяжений обов`язком за власною ініціативою провести грошову компенсацію усіх невикористаних публічним службовцем днів, як основної, так і додаткової відпустки.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 в справі №160/10875/19, від 31.03.2021 в справі №320/3843/20, від 30.11.2022 по справі №640/85/20.

28 лютого 2022 року КМУ на виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» прийняв Постанову №168, яка застосовується з 24 лютого 2022 року, пунктом 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Надалі до цієї Постанови неодноразово вносилися зміни та доповнення, у тому числі й до пункту 1.

Верховний Суд у постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 580/9551/23 сформував правовий висновок, відповідно до якого пункт 1 постанови № 168 чітко і однозначно передбачив, що додаткова винагорода за своєю суттю є тимчасовою (непостійною) виплатою військовослужбовця, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану. При цьому, в Академічному тлумачному словнику слово «постійний» визначається, зокрема, як: який триває весь час, не припиняючись і не перериваючись;

- розмір додаткової винагороди не є сталим, адже вона виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу приймання військовослужбовцем участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів;

- визначається наказами командирів (начальників).

Отже за відсутності принаймні однієї із вказаних умов, виплата додаткової винагороди не здійснюється.

Відповідно Суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, установлена пунктом 1 постанови № 168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.

Окружний адміністративний суд не стверджує про подібність правовідносин у справі № 580/9551/23 та у справі, що розглядається, а використовує указаний підхід для з`ясування правової природи додаткової винагороди, установленої пунктом 1 постанови № 168 як окремого виду грошового забезпечення як щомісячного додаткового виду грошового забезпечення або як одноразового додаткового виду грошового забезпечення.

З огляду на зміст пункту 1 постанови №168, яким регламентовано підстави та порядок виплати додаткової винагороди, така винагорода виплачується лише у період дії воєнного стану, її розмір не є сталим, вона виплачується в залежності від виконання завдань, та визначається наказами командирів (начальників), що сукупно свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди.

Пунктом 2-1 постанови № 168 установлено, що міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки визначають особливості виплати додаткової винагороди та винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) особам, зазначеним у пункті 1-1 цієї постанови, та додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1-2 цієї постанови, у тому числі в частині встановлення переліку бойових (спеціальних) завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, для здійснення такої виплати, з урахуванням завдань, покладених на Збройні Сили, Службу безпеки, Службу зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міністерства оборони, Національну гвардію, Державну прикордонну службу, Управління державної охорони, Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації, Державну спеціальну службу транспорту.

З метою визначення особливостей виплати на період воєнного стану додаткової винагороди поліцейським наказом Міністерства внутрішніх справ України Міністерства внутрішніх справ України 28.11.2022р. № 775 було затверджено Порядок та умови виплати поліцейським додаткової винагороди, одноразової винагороди на період воєнного стану та особливості виплати винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) (далі за текстом - Порядок №775).

Згідно з п. 1 Порядку №775 ці Порядок та умови визначають механізм і розмір виплати додаткової винагороди, одноразової винагороди поліцейським на період воєнного стану та особливості виплати винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) поліцейським із числа курсантів закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі - ЗВО МВС), передбачених пунктами 1-12 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану».

Згідно з абз. 3-7 п. 2 Порядку №775 на період воєнного стану додаткова винагорода поліцейським виплачується в розмірах:

1) до 10000 гривень - поліцейським, крім тих, що визначені в абзаці першому та підпункті 2 цього пункту, пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які здійснюють розмінування, що має оперативний характер, у частині виявлення, знешкодження та знищення вибухонебезпечних предметів (далі - розмінування), виконують повноваження поліції в місцях завдання ракетних ударів, ударів безпілотних літальних апаратів, реактивних систем залпового вогню (далі - удари) на територіях, які знаходяться поза районами ведення бойових (воєнних) дій, а також включеним до угрупування військ (сил) сил оборони держави та які на виконання бойових розпоряджень органів військового управління у взаємодії з Державною прикордонною службою України виконують бойові (спеціальні) завдання з посилення охорони державного кордону, несення служби на блокпостах, контрольних постах, бойових позиціях у межах операційних зон угруповань військ (сил оборони держави) в контрольованих прикордонних районах, які межують з українсько-російською та українсько-білоруською ділянками державного кордону (далі - посилення охорони державного кордону), розмір цієї винагороди збільшується до 30000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу їх здійснення (виконання);

2) до 30000 гривень - поліцейським, які проходять службу на територіях Харківської, Донецької, Луганської, Запорізької, Херсонської областей, Нікопольської, Марганецької міських, Червоногригорівської селищної, Покровської, Мирівської сільських територіальних громад Нікопольського району, Зеленодольської міської, Грушівської сільської територіальних громад Криворізького району, Синельниківського, Павлоградського районів Дніпропетровської області, Очаківської міської, Куцурубської сільської територіальних громад Миколаївського району Миколаївської області, Сновської, Корюківської міських територіальних громад Корюківського району, Семенівської та Новгород-Сіверської міських територіальних громад Новгород-Сіверського району, Городнянської міської територіальної громади Чернігівського району Чернігівської області, Середино-Будської, Дружбівської, Глухівської міських, Зноб-Новгородської, Свеської, Есманьської, Шалигинської селищних територіальних громад Шосткинського району, Путивльської міської, Новослобідської сільської територіальних громад Конотопського району, Білопільської, Ворожбянської, Сумської міських, Краснопільської, Миколаївської, Степанівської, Хотінської селищних, Бездрицької, Верхньосироватської, Миколаївської, Миропільської, Нижньосироватської, Річківської, Садівської, Юнаківської сільських територіальних громад Сумського району, Великописарівської селищної територіальної громади Охтирського району Сумської області, пропорційно в розрахунку на місяць;

3) до 50000 гривень - поліцейським, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) (далі - виконання бойових (спеціальних) завдань), у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань;

4) до 100000 гривень - поліцейським, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, у розрахунку на місяць пропорційно участі в бойових діях або заходах;

Згідно з п. 3 Порядку №775 до безпосередньої участі в бойових діях або заходах належить здійснення поліцейським у районах проведення воєнних (бойових) дій:

1) бойових (спеціальних) завдань із відсічі та стримування збройної агресії проти України під час підпорядкування поліцейського відповідному органу військового управління або на виконання бойових розпоряджень такого органу;

2) виконання розвідувальних завдань, у разі їх залучення розвідувальним органом відповідно до законодавства;

3) охорони об`єктів (у тому числі несення служби на блокпостах) під час відбиття збройного нападу чи нанесення по них вогневого ураження противником, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення;

4) боротьби з диверсійно-розвідувальними силами агресора (противника) та не передбаченими законами України воєнізованими або збройними формуваннями в умовах безпосереднього зіткнення (взаємного вогневого контакту) з противником;

5) розмінування, що має оперативний характер, у частині виявлення, знешкодження та знищення вибухонебезпечних предметів;

6) заходів з евакуації населення (жителів) із територій (населених пунктів), які під час здійснення таких заходів піддаються вогневому ураженню противника.

Згідно з підп. 2 п. 14 Порядку №775 додаткова винагорода та винагорода за навчання не виплачується за умов, якщо поліцейські перебувають у відпустках - за час перебування у відпустках.

Позивач наполягає на тому, що з лютого 2022 року по день його звільнення додаткова винагорода, запроваджена постановою КМУ від 28.02.2022р. №168, виплачувалась, а тому є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення.

З цього приводу суд звертає увагу як на правову природу такої додаткової винагороди, так і на пункт 15 Порядку №775, відповідно до якого додаткова винагорода, одноразова винагорода та винагорода за навчання є одноразовими додатковими видами грошового забезпечення.

Тобто Міністерством внутрішніх справ України, як уповноваженим органом, на виконання пункту 2-1 постанови № 168 визначено механізм та умови виплати поліцейським додаткової винагороди на період воєнного стану та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Зазначене сукупно свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди. У спірних правовідносинах додаткова винагорода, передбачена постановою №168, у встановленому законом порядку та окремим нормативним актом віднесена до одноразового додаткового виду грошового забезпечення. Як наслідок, така додаткова винагорода не може бути врахована у розмір місячного грошового забезпечення, з якого провадиться обрахунок грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки поліцейському в штатній структурі ГУ НП в Харківській області.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.02.2026р. у справі №420/77/25.

Тож, доводи сторони позивача про протилежне кваліфікуються судом у якості юридично неспроможних.

З огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України, зміст та суть правового висновку постанови Верховного Суду від 12.02.2026р. у справі №420/77/25, належність додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 до одноразових видів грошового забезпечення (однократних виплат) означений вид грошового забезпечення не повинен включатись суб"єктом владних повноважень до складу місячного грошового забезпечення поліцейського у цілях обчислення розміру грошової компенсації за невикористані поліцейським дні відпусток.

Розглядаючи справу, суд зауважує, що у силу спеціального застереження п.п.2 п.14 Порядку №775 додаткова винагорода та винагорода за навчання не виплачується за умов, якщо поліцейські перебувають у відпустках - за час перебування у відпустках.

Звідси слідує, що законодавцем прямо сформульовано правило, у силу якого під час перебування у відпустках поліцейські не набувають права на отримання додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168.

Відтак, у разі отримання грошової компенсації за дні невикористаних відпусток замість фізичного вибуття у відпустки поліцейський не набуває права на отримання додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у будь-який спосіб (у тому числі і у спосіб включення додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 до місячного грошового забезпечення поліцейського у цілях обчислення грошової компенсації днів невикористаних відпусток), позаяк у разі фізичного вибуття у відпустки час відпочинку поліцейського не підлягає оплаті додатковою винагородою у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168.

Вирішуючи спір по суті, суд відзначає, що за суттю запровадженого ст.8 Конституції України принципу верховенства права негативні наслідки, спричинені неоднозначністю, суперечливістю чи прогалинами в законодавстві у сфері публічно-правових відносин, не можуть застосовуватись на шкоду приватній особі чи бути підставою для розширеного тлумачення повноважень субєктів владних повноважень, а натомість - в окресленому випадку підлягає застосуванню принцип «найбільш сприятливого становища для особи» (favor libertatis).

Подібні за суттю правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 02.04.2025р. у справі №280/7446/24.

Тому, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що після настання події ухвалення постанови Верховного Суду від 12.02.2026р. у справі №420/77/25 заявник об'"єктивно не здатен набути ані легітимних очікувань, ані правомірних сподівань на отримання грошової компенсації за дні невикористаної відпустки з урахуванням додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168, позаяк додаткова винагорода у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 має тимчасовий, непостійний та одноразовий характер, виплачується виключно за наявності визначених умов і не нараховується за період перебування поліцейського у відпустці.

Стосовно посилань представника заявника на постанову Верховного Суду від 20.08.2024 у справі №420/693/23 суд зазначає, що при розв`язанні даного спору підлягає застосуванню остання у часі правова позиція Верховного Суду з приводу однієї і тієї ж норми закону (тобто правовий висновок постанови Верховного Суду від 12.02.2026р. у справі №420/77/25).

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного за рішенням субєкта владних повноважень публічного обов`язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

У межах спірних правовідносин субєктом владних повноважень було вчинене управлінське волевиявлення у формі бездіяльності з приводу обчислення грошової компенсації невикористаної відпустки із включенням до середньоденного грошового забезпечення такого показника грошового забезпечення як додаткова винагорода у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що владним суб`єктом у ході розгляду справи доведено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України під час обчислення розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток без урахування сум додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022 №168.

Тож, за наслідками розгляду справи за цим епізодом суд вважає доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС факт відповідності оскарженого управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України в даній частині та навпаки не доведеним за правилами ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права у межах спірних правовідносин.

Указане є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у задоволенні позову.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл витрат з оплати судового збору по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 122, 123, 211, 240-246, 255, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення суду підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко