Рішення № 137266796, 10.06.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

10.06.2026 р. справа №520/9910/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст.263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - Відповідач №1, владний суб`єкт, адміністративний орган, Управління), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі за текстом - Відповідач №2), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі за текстом - Відповідач №3) про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській, Миколаївській та Одеській областей по відмові ОСОБА_1 , в призначенні пенсії за віком; 2) скасування рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 17 лютого 2026 року № 204850022764; 3) скасування рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 18 березня 2026 року № 204850022764; 4) зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області врахувати у ОСОБА_1 страховий стаж період роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 з: лютого 1987 року - вересня 1994 року, серпня - грудня 1996 року, квітня - жовтня 1997 року та грудня 1997 року - лютого 1998 року, згідно із трудовою книжкою НОМЕР_2 від 31.07.1984, та періоди роботи з 09.04.1997 по 31.10.1997 рік згідно довідці від 07.09.1998 № 35, та згідно довідкам від 06.10.1998 № 926, від 29.10.1998 № 206 та від 23.10.1998 № 18 - періоди роботи з 25.02.1987 по 22.09.1994, з 19.08.1996 по 25.12.1996 та з 03.12.1997 по 25.02.1998, в зв`язку із чим, призначити пенсію за віком з дати першого звернення, а саме, з 09 лютого 2026 року.

Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що органом публічної адміністрації штучно створено перешкоду в призначенні пенсії, оскільки періоди роботи позивача підтверджені трудовою книжкою та уточнюючими довідками роботодавців, а розбіжності у написанні імені російською мовою «Геннадий»/«Генадий» додатково підтверджено експертним висновком Українського бюро лінгвістичних експертиз Національної академії наук України від 28.01.2026р. № 056/87-т.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.04.2026р. даний позов було залишено без руху у зв"язку із відсутністю доказів повної сплати судового збору.

Дану ухвалу позивач отримав 02.05.2026р. засобами поштової зв`язку, проте недоліків позову у встановлений судом строк не усунув.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 11.05.2026р. вимоги ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 24.04.2026р. у справі №520/9910/26 - визнано невиконаними. Позов в частині вимог: 1) стосовно визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області по відмові ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком; 2) стосовно визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області по відмові ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком - повернуто.

Прийнято позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в частині вимог про: 1) скасування рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 17 лютого 2026 року № 204850022764; 2) скасування рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 18 березня 2026 року № 204850022764; 3) визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області по відмові ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком; 4) зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області врахувати у ОСОБА_1 страховий стаж період роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 з: лютого 1987 року - вересня 1994 року, серпня - грудня 1996 року, квітня - жовтня 1997 року та грудня 1997 року - лютого 1998 року, згідно із трудовою книжкою НОМЕР_2 від 31.07.1984, та періоди роботи з 09.04.1997 по 31.10.1997 рік згідно довідці від 07.09.1998 № 35, та згідно довідкам від 06.10.1998 № 926, від 29.10.1998 № 206 та від 23.10.1998 № 18 - періоди роботи з 25.02.1987 по 22.09.1994, з 19.08.1996 по 25.12.1996 та з 03.12.1997 по 25.02.1998, в зв`язку із чим, призначити пенсію за віком з дати першого звернення, а саме, з 09 лютого 2026 року.

Відповідач №1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що рішень про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 не приймало, оскільки заяви заявника за принципом екстериторіальності були розглянуті Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, а відтак ГУ ПФУ в Харківській області не може бути належним відповідачем у даній справі.

Відповідач №2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що рішення від 17.02.2026 №204850022764 про відмову в призначенні пенсії за віком у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу є правомірним та законним, прийнятим в межах, у спосіб та у відповідності до чинного законодавства України, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для визнання його протиправним та скасування.

Відповідач №3 - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що за результатами розгляду поданих документів страховий стаж позивача визначено у недостатньому для призначення пенсії розмірі, оскільки окремі періоди роботи не підлягали зарахуванню до страхового стажу через відсутність належного підтвердження, у зв`язку з чим рішення про відмову у призначенні пенсії прийнято відповідно до вимог чинного законодавства.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить до громадянства України, документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 .

09.02.2026р. позивач подав звернення про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-IV (надалі - Закон № 1058-IV).

За принципом екстериторіальності вказане звернення було розглянуто та вирішено по суті Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області.

За цим зверненням суб"єктом владних повноважень - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області було вчинено управлінське волевиявлення у формі відмови, втіленої у рішенні від 17.02.2026р. № 204850022764.

Зазначено, що пенсійний вік відповідно до ч.1 ст.26 Закону № 1058-IV становить 60 років; вік заявника на момент звернення - 60 років 03 місяці; необхідний страховий стаж для призначення пенсії становить 32 роки; страховий стаж заявника становить 25 років 03 місяці 02 дні. До страхового стажу не зараховано періоди роботи 25.02.1987-22.09.1994, 19.08.1996-25.12.1996, 09.04.1997-31.10.1997 та 03.12.1997-25.02.1998, згідно із трудовою книжкою НОМЕР_2 від 31.07.1984р., оскільки в підставах внесення записів про роботу зазначено довідки від 07.09.1998 № 35, від 06.10.1998 № 926, від 23.10.1998 № 18 та від 29.10.1998 № 206. Не враховано дані наданих довідок: від 07.09.1998 № 35 щодо періоду роботи з 09.04.1997 по 31.10.1997, оскільки не зазначено дати наказів на прийняття та звільнення, а ім`я та по батькові скорочено « ОСОБА_2 »; від 06.10.1998 № 926, від 29.10.1998 № 206 та від 23.10.1998 № 18 щодо періодів роботи з 25.02.1987 по 22.09.1994, з 19.08.1996 по 25.12.1996 та з 03.12.1997 по 25.02.1998, оскільки зазначено ім`я російською мовою « ОСОБА_3 », що не відповідає паспортним даним особи російською мовою « ОСОБА_4 ». Не враховано дані експертного висновку Українського бюро лінгвістичних експертиз Національної академії наук України від 28.01.2026р. № 056/87-т щодо ідентичності імені російською мовою « ОСОБА_3 » та « ОСОБА_4 », оскільки він, за версією відповідача, носить роз`яснювальний характер.

10.03.2026р. позивач повторно подав звернення про призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV.

За принципом екстериторіальності вказане звернення було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.

За цим зверненням суб"єктом владних повноважень - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було вчинено управлінське волевиявлення у формі відмови, втіленої у рішенні від 18.03.2026р. №204850022764 відмовило заявнику у призначенні пенсії за віком.

Зазначено, що вік позивача на момент звернення із заявою становив 60 років 3 місяці. Необхідний страховий стаж у відповідності до ст. 26 Закону №1058 становить - 32 роки. Страховий стаж позивача становить 22 роки 3 місяці 7 днів. До страхового стажу позивача не зараховано: періоди роботи з 25.02.1987 по 22.09.1994 згідно довідки від 06.10.1998 № 926, з 19.08.1996 по 25.12.1996 згідно довідки від 29.10.1998 № 206 та з 03.12.1997 по 25.02.1998 згідно довідки від 23.10.1998 № 18, оскільки ім`я зазначено в довідках ОСОБА_3 (рос.мовою) не відповідає паспортним даним ОСОБА_4 (рос.мовою); період роботи з 09.04.1997 по 31.10.1997 згідно довідки від 07.09.1998 № 35, оскільки не зазначені дати наказів про зарахування та звільнення з роботи, а також не повністю зазначено ім`я та по батькові заявника.

Згідно з копією трудової книжки серії НОМЕР_2 позивач (у межах спірних правовідносин) працював: з 25.02.1987 по 22.09.1994 на Державному підприємстві «Завод імені В.О. Малишева»; з 19.08.1996р. по 25.12.1996р. на станції Харків-Балашовський Південної залізниці грузчиком магазину; з 09.04.1997р. по 31.10.1997р. у ТОВ «Калина» (м. Харків) у порядку переведення зі станції Харків-Балашовський; з 03.12.1997р. по 25.02.1998р. у ТОВ «Медстроймонтаж» (м. Харків) столяром 3 розряду.

Окрім того періоди роботи заявника підтверджені: на Державному підприємстві «Завод імені В.О. Малишева» у м. Харкові з 25.02.1987р. по 22.09.1994р. - архівною довідкою ДП «Завод імені В.О. Малишева» від 27.02.2026р. №019/63; на станції Харків-Балашовський Південної залізниці грузчиком магазину з 19.08.1996р. по 25.12.1996р. (наказ № 61 від 19.08.1996р., наказ № 255 від 25.12.1996р.) - довідкою станції Харків-Балашовський від 29.10.1998р. № 206; у ТОВ «Калина» (м. Харків) у порядку переведення зі станції Харків-Балашовський з 09.04.1997р. по 31.10.1997р. (наказ № 5, наказ № 9) - довідкою ТОВ «Калина» від 07.09.1998р. № 35; у ТОВ «Медстроймонтаж» (м. Харків) столяром 3 розряду з 03.12.1997р. по 25.02.1998р. (наказ № 16 від 02.12.1997р., наказ № 3 від 24.02.1998р.) - довідкою ТОВ «Медстроймонтаж» від 23.10.1998р. №18.

В довідці станції Харків-Балашовський Південної залізниці від 29.10.1998р. № 206 та ТОВ «Медбудмонтаж» від 23.10.1998р. № 18 ім`я заявника вказано як "Геннадий"; в довідці ТОВ «Калина» від 07.09.1998р. ім`я та по батькові заявника зазначено ініціалами "Г.Л.".

Згідно з копією трудової книжки серії НОМЕР_2 ім`я заявника вказано як " ОСОБА_4 ".

Згідно з копією паспорту громадянина України серії НОМЕР_3 ім`я заявника російською мовою вказано як " ОСОБА_4 ".

Згідно з експертним висновком Українського бюро лінгвістичних експертиз Національної академії наук України від 28.01.2026р. № 056/87-т особові імена ГЕНАДІЙ (паспорт, запис ОСОБА_1 ), рос. ГЕНАДИЙ (паспорт, запис російською мовою ОСОБА_1 ; трудова книжка, військовий квиток, записи російською мовою ОСОБА_5 (виправлено з Геннадий) ОСОБА_6 ), ГЕНАДИ (свідоцтво про народження, запис російською мовою ОСОБА_1 ) та ГЕННАДІЙ, рос. ГЕННАДИЙ (архівна довідка з відділу кадрів ДП «Завод ім. В.О. Малишева», довідка з станції Харків-Балашовський Південна залізниця, довідка з ООО «Медстроймонтаж», свідоцтво про укладення шлюбу, записи російською мовою ОСОБА_1 ) в документах, наданих для експертизи, а також в інших документах зазначеної особи є ідентичними.

Стверджуючи про протиправність відмов органу публічної адміністрації у призначенні пенсії, заявник ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчинених управлінських волевиявлень суб`єктів владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідачі є суб`єктами владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачами наданих законом управлінських функцій поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України.

В Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Право громадян України на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України, конкретизовано п.6 ч.1 ст.92 Конституції України і з 01.01.2004р. деталізовано нормами, насамперед, Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".

Відповідно до ст.2 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Частиною 1 ст.26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Суд відзначає, що за змістом ст.27 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" розмір пенсії за віком визначається залежно від середньомісячного заробітку та коефіцієнту страхового стажу, тобто параметрів, арифметичне значення яких обчислюється за нормами ст.ст.24, 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Так, у розумінні ч.1 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Отже, з 01.01.2004р. обов`язковими кваліфікуючими умовами для включення періоду трудової діяльності громадянина до страхового стажу є одночасна сукупність таких обставин як: 1) провадження діяльності, котра є об`єктом загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; 2) реальність щомісячної оплати страхових внесків (тобто єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною ч.2 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності нормами Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" правила обчислення стажу роботи громадянина у цілях пенсійного забезпечення визначались, зокрема, ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", ч.1 якої містила положення про те, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Частиною 3 ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" окреслювались спеціальні випадки включення до стажу роботи періодів іншої діяльності громадянина.

Статтею 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Правила ведення трудових книжок найманих працівників деталізовані нормами постанови КМУ від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637; далі за текстом - Порядок №637), Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №5; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110; далі за текстом - Інструкція №110).

Так, за приписами пункту 1.1 Інструкції №110 трудова книжка основним документом про трудову діяльність працівника.

Аналогічна норма міститься у пункті 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників».

Пунктом 1.2 Інструкції №110 про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою КМУ від 12.08.1993р. №637; далі за текстом - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Застосовуючи положення наведених норм права до установлених обставин спору, суд доходить до переконання про те, що лише відсутність трудової книжки, відсутність записів у трудовій книжці, явна та очевидна неповнота або суперечливість наявних записів у трудовій книжці зумовлюють виникнення необхідності у встановленні трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами чи на підставі показань свідків

При цьому, записи у трудовій книжці мають пріоритет перед відомостями інших документів про періоди та предмет роботи, а тому необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу виникає лише у випадку відсутності записів достатнього змісту у самій трудовій книжці.

Суд вважає, що відповідальність за оформлення та ведення трудової книжки покладено, насамперед, на роботодавця, позаяк трудова книжка оформлюється при першому прийнятті особи на роботу та при подальшому працевлаштуванні на інше місце роботи обміну не підлягає.

Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.

Пунктом 3 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, саме трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи найманого працівника - здобувача пенсії.

Тому за загальним правилом, лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Суд зауважує, що управлінські волевиявлення терорганів системи ПФУ з приводу пенсійного забезпечення громадян за загальним правилом повинні відповідати вимогами ч.2 ст.2 КАС України, зокрема, критерію обґрунтованості (п.3 ч.2 ст.2), критерію безсторонності (неупередженості) п.4 ч.2 ст.2), критерію добросовісності (п.5 ч.2 ст.2), критерію розсудливості (п.6 ч.2 ст.2).

Згідно з ч.1 ст.44 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" призначення пенсії здійснюється, зокрема, за зверненням особи.

Відносини з приводу правил та процедур звернення громадян за призначенням пенсії конкретизовані приписами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. за №1566/11846 у редакції постанови Правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014р. №13-1; далі за текстом - Порядок №22-1), п.п.1.1 Розділу І якого визначено форму звернення зацікавленої особи, а нормами Розділу ІІ визначено обсяг матеріалів звернення зацікавленої особи.

Згідно з ч.3 ст.44 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Аналогічні вимоги до реалізації владної управлінської функції суб"єкта владних повноважень з приводу вчинення управлінських волевиявлень стосовно призначення громадянам пенсій сформульовані як у п.1.8 Розділу І Порядку №22-1 (де указано, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія), так і у п.4.2 Розділу IV Порядку №22-1 (де указано, що працівник пенсійного органу повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.

Також аналогічні вимоги до функціонування пенсійних органів сформульовані у п.п.2 п. 6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 за № 28-2, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15.0.12015 за № 40/26485) де указано, що Головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.

З наведеного слідує, що законодавець одночасно як наділив тероргани системи ПФУ правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, так і обтяжив обов`язком витребування недостатніх відомостей і документів.

Суд вважає, що таке тлумачення змісту обов`язку суб"єкта владних повноважень у спірних правовідносинах є цілком релевантним правовим висновкам постанови Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 та постанови Верховного Суду від 08.02.2021р. у справі № 487/68/17.

Отже, законодавець поклав на органи Пенсійного фонду не лише право, а й обов`язок вживати заходів щодо витребування відсутніх документів та перевірки відомостей, необхідних для визначення права особи на пенсію.

Крім того, відповідно до пункту 17 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою КМУ від 12.08.1993 № 637; далі за текстом - Порядок №637), за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку із стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

Таким чином, у даному конкретному випадку, суб"єкт владних повноважень за відсутності підтверджених матеріалами справи об"єктивно непереборних та нездоланних причин не реалізував надані законом повноваження з приводу витребування та перевірки відомостей, а також не повідомив заявника про можливість підтвердження стажу показаннями свідків, тобто діяв без дотримання критеріїв за ч.2 ст.2 КАС України, не забезпечивши виконання вимог ст. 44 Закону №1058-IV, Порядку №22-1 та Порядку №637, що свідчить про неповне та формальне з`ясування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення питання про призначення пенсії.

Згідно з абз.1 ч.1 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов"язкове державне пенсійне забезпечення" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Застосовуючи положення наведених вище норм права до установлених обставин спору, суд доходить до переконання про те, що до 31.12.2003р. страховий стаж громадянина має складатись виключно з проміжків часу ведення трудової діяльності або часу належності до кола осіб, спеціально окреслених ч.3 ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", підтверджених записами у трудовій книжці або іншими об`єктивними даними за Порядком №637 та безвідносно до події оплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а з 01.01.2004р. обов`язковими кваліфікуючими умовами для включення періоду трудової діяльності громадянина до страхового стажу є одночасна сукупність таких обставин як: 1) провадження діяльності, котра є об`єктом загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; 2) реальність щомісячної оплати страхових внесків (тобто єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Отже, за загальним правилом з 01.01.2004р. набуття особою права на збільшення страхового стажу відбувається за одночасної наявності таких умов як: 1) виконання діяльності, де особа підлягає загальнообов"язковому державному пенсійному страхуванню; 2) сплата за цей період часу страхових внесків.

За визначенням ст.1 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов"язкове державне пенсійне забезпечення" страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування

Виключення з наведеного правила окреслені законодавцем, зокрема: 1) у інших положеннях ч.1 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов"язкове державне пенсійне забезпечення"; 2) у нормах Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", де згадані випадки життєвих ситуацій людини, що об`єктивно виключають оплату страхових внесків (до прикладу - приписи ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення"); 3) у нормах Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", які звільняють платника єдиного внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування від виконання публічного обов"язку з проведення перерахування коштів в оплату внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування (до прикладу - п.91 розділу VIII).

Правила справляння єдиного внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування регламентовані приписами Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі за текстом - Закон України від 08.07.2010р. №2464-VI).

Так, за визначенням п.2 ч.1 ст.1 Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі за текстом - ЄСВ) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У розумінні п.3 ч.1 ст.1 Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Як то указано у п.1 ч.1 ст.4 Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI платниками ЄСВ є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

У силу вказівки п.1 ч.1 ст.6 Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI обов`язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати ЄСВ до податкового органу за основним місцем обліку платника ЄСВ за найманого працівника покладений саме на роботодавця і виконання цього обов"язку за змістом п.1 ч.1 ст.7 Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI відбувається не за рахунок доходу (коштів як оплати праці у формі заробітної плати чи інших виплат) найманого працівника, а за рахунок коштів саме роботодавця, адже у п.1 ч.1 ст.7 Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI чітко передбачено, що ЄСВ нараховується на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

Відповідно до ч.7 ст.9 Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI ЄСВ сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його рахунку, відкритого в банку, у небанківського надавача платіжних послуг, або на єдиний рахунок. Платники, зазначені в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, які не мають рахунку, відкритого в банку, у небанківського надавача платіжних послуг, або не використовують єдиний рахунок, сплачують внесок шляхом внесення готівки через банки, небанківських надавачів платіжних послуг чи відділення зв`язку.

Досліджуючи правову природу ЄСВ, суд відзначає, що на відміну від запроваджених законодавцем у положеннях Розділу IV Податкового кодексу України правил справляння податку з доходів фізичних осіб ЄСВ не зменшує суму належного найманому працівнику доходу у вигляді заробітної плати, бо не утримується з доходу у вигляді заробітної плати, а навпаки - нараховується платником ЄСВ роботодавцем на суму доходу у вигляді заробітної плати у розмірі 22% такого доходу і сплачується за рахунок власних активів роботодавця.

Тому, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд доходить до переконання про те, що стан виконання платником ЄСВ - роботодавцем обов`язку з перерахування до бюджету ЄСВ жодним чином не погіршує майнового становища найманого працівника та не є втручанням у сфері приватного життя чи майно найманого працівника у розумінні ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Такий підхід до правового регламентування спірних правовідносин зумовлений тим, що згідно з п.2 ч.1 ст.1 Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI метою справляння ЄСВ є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат, а відтак, відсутність грошових платежів платника ЄСВ - роботодавця за рахунок власних коштів з ЄСВ, нарахованого на суму доходу найманого працівника (що відбувається без зменшення розміру такого доходу та в умовах неможливості впливу на будь-які майнові права найманого працівника, бо оплата проводиться платником ЄСВ - роботодавцем і за рахунок власних коштів платника ЄСВ - роботодавця) призводить до відсутності джерела існування відповідних публічних фінансів.

Проте, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 05.12.2025р. у справі №600/3079/24-а у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 17.07.2019 у справі № 144/669/17, від 23.03.2020 у справі № 535/1031/16-а, від 28.05.2021 у справі №591/3839/16-а, від 30.12.2021 у справі №348/1249/17, від 27.02.2022 у справі №620/3754/18, від 11.10.2023 у справі № 340/1454/21 Верховний Суд дійшов висновку, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи, а позбавлення громадянина соціальної захищеності та пенсійного стажу у зв`язку з невиконанням страхувальником обов`язку зі сплати внесків до Пенсійного фонду України суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту, бо наявність чи відсутність сплати страхових внесків роботодавцем не спростовує самого факту виконання найманим працівником трудових обов`язків.

Тож, з огляду на положення ч.5 ст.242 КАС України окружний адміністративний суд вважає за необхідне поширити дію правового висновку постанови Верховного Суду від 05.12.2025р. у справі №600/3079/24-а на спірні правовідносини, унаслідок чого обставини сплати чи не сплати страхових внесків роботодавцем за період виконання заявником функцій найманого працівника не мають юридичного значення для включення відповідного періоду трудової діяльності до страхового стажу.

У даному конкретному випадку відмова Відповідача №2 та Відповідача №3 у призначенні пенсії за віком обґрунтована відсутністю необхідного страхового стажу через незарахування періодів роботи позивача на ДП «Завод імені В.О. Малишева» (25.02.1987-22.09.1994), на станції Харків-Балашовський (19.08.1996-25.12.1996), у ТОВ «Калина» (09.04.1997-31.10.1997) та у ТОВ «Медстроймонтаж» (03.12.1997-25.02.1998).

Підставами незарахування суб`єкти владних повноважень визначили: 1) розбіжність у написанні імені позивача російською мовою «Геннадий» (як зазначено у трьох довідках від 06.10.1998 № 926, від 29.10.1998 № 206 та від 23.10.1998 № 18) та «Генадий» (як зазначено у паспорті громадянина України); 2) відсутність дат наказів про зарахування на роботу та звільнення з роботи у довідці ТОВ «Калина» від 07.09.1998 № 35, а також скорочення імені та по батькові у цій довідці до «Г.Л.».

Розглядаючи справу по суті, суд зауважує, що управлінські волевиявлення терорганів системи ПФУ з приводу пенсійного забезпечення громадян за загальним правилом повинні відповідати вимогам ч.2 ст.2 КАС України, зокрема, критерію обґрунтованості (п.3 ч.2 ст.2), критерію безсторонності (неупередженості) п.4 ч.2 ст.2), критерію добросовісності (п.5 ч.2 ст.2), критерію розсудливості (п.6 ч.2 ст.2).

Згідно з ч.1 ст.44 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" призначення пенсії здійснюється, зокрема, за зверненням особи.

Відносини з приводу правил та процедур звернення громадян за призначенням пенсії конкретизовані приписами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. за №1566/11846 у редакції постанови Правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014р. №13-1; далі за текстом - Порядок №22-1), п.п.1.1 Розділу І якого визначено форму звернення зацікавленої особи, а нормами Розділу ІІ визначено обсяг матеріалів звернення зацікавленої особи.

Згідно з ч.3 ст.44 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Аналогічні вимоги до реалізації владної управлінської функції суб`єкта владних повноважень з приводу вчинення управлінських волевиявлень стосовно призначення громадянам пенсій сформульовані як у п.1.8 Розділу І Порядку №22-1 (де указано, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія), так і у п.4.2 Розділу IV Порядку №22-1 (де указано, що працівник пенсійного органу повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.

Також аналогічні вимоги до функціонування пенсійних органів сформульовані у п.п.2 п. 6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 за № 28-2, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 40/26485) де указано, що Головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.

З наведеного слідує, що законодавець одночасно як наділив тероргани системи ПФУ правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, так і обтяжив обов`язком витребування недостатніх відомостей і документів.

Суд вважає, що таке тлумачення змісту обов`язку суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах є цілком релевантним правовим висновкам постанови Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 та постанови Верховного Суду від 08.02.2021р. у справі № 487/68/17.

Як встановлено судом, у трудовій книжці заявника серії НОМЕР_2 щодо спірних періодів міститься інформація про трудовий стаж з відповідними записами про роботу позивача, а також містяться посилання на відповідні архівні довідки, на підставі яких зроблено записи про прийняття позивача на роботу та звільнення з роботи, які були надані позивачем до матеріалів звернення. В графі щодо оспорюваних періодів записи не містять помилок, виправлень чи неточностей.

Посилання відповідача на той факт, що в наданих довідках ім`я зазначено в довідках ОСОБА_3 (рос.мовою) не відповідає паспортним даним ОСОБА_4 (рос.мовою); не зазначені дати наказів про зарахування та звільнення з роботи, а також не повністю зазначено ім`я та по батькові заявника у даному конкретному випадку не може бути підставою для не зарахування окремих періодів трудової діяльності до трудового стажу, оскільки у даному конкретному випадку це є явним та очевидним проявом надмірного формалізму, адже ці причини не можуть нівелювати відомості трудової книжки та уточнюючих довідок, позбавивши позивача права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого стажу.

До того ж, згідно з копією трудової книжки серії НОМЕР_2 позивач (у межах спірних правовідносин) працював: з 25.02.1987 по 22.09.1994 на Державному підприємстві «Завод імені В.О. Малишева»; з 19.08.1996р. по 25.12.1996р. на станції Харків-Балашовський Південної залізниці грузчиком магазину; з 09.04.1997р. по 31.10.1997р. у ТОВ «Калина» (м. Харків) у порядку переведення зі станції Харків-Балашовський; з 03.12.1997р. по 25.02.1998р. у ТОВ «Медстроймонтаж» (м. Харків) столяром 3 розряду.

Згідно з копією трудової книжки серії НОМЕР_2 ім`я заявника вказано як " ОСОБА_4 ".

Згідно з копією паспорту громадянина України серії НОМЕР_3 ім`я заявника російською мовою вказано як " ОСОБА_4 ".

Згідно з експертним висновком Українського бюро лінгвістичних експертиз Національної академії наук України від 28.01.2026р. № 056/87-т особові імена ГЕНАДІЙ (паспорт, запис ОСОБА_1 ), рос. ГЕНАДИЙ (паспорт, запис російською мовою ОСОБА_1 ; трудова книжка, військовий квиток, записи російською мовою ОСОБА_5 (виправлено з Геннадий) ОСОБА_6 ), ГЕНАДИ (свідоцтво про народження, запис російською мовою ОСОБА_1 ) та ГЕННАДІЙ, рос. ГЕННАДИЙ (архівна довідка з відділу кадрів ДА «Завод ім. В.О. Малишева», довідка з станції Харків-Балашовський Південна залізниця, довідка з ООО «Медстроймонтаж», свідоцтво про укладення шлюбу, записи російською мовою ОСОБА_1 ) в документах, наданих для експертизи, а також в інших документах зазначеної особи є ідентичними.

Окрім того, періоди роботи заявника підтверджені: на Державному підприємстві «Завод імені В.О. Малишева» у м. Харкові з 25.02.1987р. по 22.09.1994р. - архівною довідкою ДП «Завод імені В.О. Малишева» від 27.02.2026р. №019/63; на станції Харків-Балашовський Південної залізниці грузчиком магазину з 19.08.1996р. по 25.12.1996р. (наказ № 61 від 19.08.1996р., наказ № 255 від 25.12.1996р.) - довідкою станції Харків-Балашовський від 29.10.1998р. № 206; у ТОВ «Калина» (м. Харків) у порядку переведення зі станції Харків-Балашовський з 09.04.1997р. по 31.10.1997р. (наказ № 5, наказ № 9) - довідкою ТОВ «Калина» від 07.09.1998р. № 35; у ТОВ «Медстроймонтаж» (м. Харків) столяром 3 розряду з 03.12.1997р. по 25.02.1998р. (наказ № 16 від 02.12.1997р., наказ № 3 від 24.02.1998р.) - довідкою ТОВ «Медстроймонтаж» від 23.10.1998р. №18.

Суд вважає, що сукупність цих обставин у кореспонденції із дотриманням хронологічної послідовності попередніх записів та наступних записів про трудову діяльність доводять помилковість оскаржених управлінських волевиявлень суб"єктів владних повноважень з приводу невключення окреслених періодів роботи до страхового стажу заявника.

Окрім того, окружний адміністративний суд ураховує, що у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 по справі № 490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) висловлена позиція про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Разом з тим, трудова книжка позивача містить записи про періоди роботи на відповідній посаді і у наведений період часу, що є належним доказом роботи позивача.

Суд зауважує, сам по собі виявлений суб`єктом владних повноважень окреслений вище недолік в оформленні окремого запису трудової книжки або уточнюючих довідок не зумовлює недійсності трудової книжки або уточнюючих довідок, не призводить до суттєвого чи істотного впливу на зміст відомостей про трудову діяльність позивача, бо копія трудової книжки заявника містить чіткі, послідовні та змістовні записи про періоди роботи і у наведений період часу, що є належним доказом роботи позивача.

За даних обставин, пенсійний орган фактично переклав юридичну відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки та уточнюючих довідок щодо відомостей про період роботи на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), а тому зазначене управлінське волевиявлення суб`єктів владних повноважень не може бути кваліфіковано у якості обґрунтованого, добросовісного та розсудливого.

Таким чином, суд констатує, що відповідачами не доведено правомірності реально вчиненого управлінського волевиявлення з приводу відмови в зарахуванні до страхового стажу спірних періодів роботи та з приводу відмови у призначенні заявнику пенсії за віком.

З цих підстав оскаржені рішення суб`єктів владних повноважень - Відповідача №2 та Відповідача №3 належить скасувати.

Розглядаючи справу, суд зауважує, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

У межах даного спору суд вважає за можливе керуватись правовою позицією, сформульованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, де указано, що: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах субєктами владних повноважень було вчинено управлінську функцію у формі відмови у призначенні пенсії заявнику, оформлену рішенням, але у ході розгляду справи владними суб`єктами не подано доказів відповідності закону оскарженого волевиявлення з приводу відмови у зарахуванні до страхового стажу заявника періодів роботи 25.02.1987-22.09.1994, 19.08.1996-25.12.1996, 09.04.1997-31.10.1997, 03.12.1997-25.02.1998.

Тому перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України суд констатує, що у спірних правовідносинах ГУ ПФУ в Миколаївській області та ГУ ПФУ в Одеській області не було забезпечено дотримання ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини спірних правововідносин були з`ясовані неповно, належна норма закону була витлумачена невірно, оцінки усім юридично значимим факторам суб"єкт владних повноважень не надав, унаслідок чого реально вчинені управлінські волевиявлення не узгоджуються із дійсними обставинами спірних правовідносин та змістом нормативного регламентування.

У спірних правовідносинах органом публічної адміністрації (Відповідачем №2 та відповідачем №3) було вчинено управлінське волевиявлення у формі рішення, існування якого свідчить про закінчення процедури розгляду і вирішення питання з приводу призначення заявнику пенсії із зарахуванням до страхового стажу заявника оскаржених періодів роботи і є перешкодою для вчинення за цим зверненням будь-яких волевиявлень управлінського характеру, що спонукає суд до скасування реально вчиненого субєктом владних повноважень управлінського волевиявлення у формі рішення.

Вирішуючи спір за епізодом вимог до ГУ ПФУ в Харківській області суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно ч.5 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

У спірних правовідносинах звернення заявника з приводу призначення пенсії за віком за правилами "екстериторіальності" згідно з п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (затверджений постановою Правління ПФУ від 25.11.2005р. №22-1 у редакції постанови Правління ПФУ від 07.07.2014р. №13-1; зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. за №1566/11846; далі за текстом - Порядок №22-1) було розглянуто терорганом системи ПФУ - ГУ ПФУ в Миколаївській області та ГУ ПФУ в Одеській області шляхом прийняття оскаржених рішень про відмову у призначенні пенсії.

Відтак, під час розгляду справи постало питання змісту та співвідношення таких правових категорій як "призначення пенсії", "обчислення пенсії", "нарахування пенсії", "виплата пенсії", "перерахунок пенсії", "поновлення пенсії".

Розв`язуючи дане питання, суд бере до уваги, що ст.ст.80-85 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у процедурі забезпечення громадян пенсіями прямо передбачені такі механізми як призначення пенсії та виплата пенсії.

Ці ж самі механізми згадані законодавцем і у приписах ст.ст.44-47 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а також у приписах ст.ст.48-52 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".

При цьому, оскільки останнім у часі з-поміж перелічених актів права був прийнятий Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", то саме положенням цього закону слід віддати пріоритет у застосуванні.

Так, згідно ч.5 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Процедура подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" додатково деталізована нормами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі за текстом - Порядок №22-1).

Відповідно до п.4.3 розділу IV Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов`язків) та завіряється печаткою управління.

Таким чином, суд доходить до висновку, що правова категорія "призначення пенсії" використовується законодавцем у розумінні прийняття територіальним органом Пенсійного фонду України письмового рішення (як індивідуального акту) з приводу визнання за особою суб`єктивного права на одержання грошових платежів у галузі соціального страхування із визначенням розміру регулярного платежу у межах календарного місяця.

А тому виданий терорганом ПФУ індивідуальний акт з приводу призначення пенсії одночасно охоплює як владне управлінське волевиявлення стосовно правової підстави пенсії, так і владне управське волевиявлення стосовно грошового виміру пенсії.

Відтак, розглянута категорія поглинає категорію "обчислення пенсії".

Отже, під нарахуванням пенсії слід розуміти прийняття терорганом ПФУ рішення про призначення пенсії у певному розмірі (грошовому виразі).

Звідси слідує, що ситуація не нарахування пенсії особі є об`єктивно неможливою після настання події прийняття владним суб`єктом рішення про призначення пенсії як за основним розміром, так і за окремими компонентами (за виключенням випадку прийняття рішення про припинення пенсії).

Стосовно змісту правової категорії "переведення на іншу пенсію" суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Тому суд вважає, що за правовою природою та суттю процедура переведення особи з одного виду пенсії на інший є різновидом механізму призначення пенсії за іншою правовою підставою.

За відсутності чіткого визначення у національному законі, суд вважає, що під правовою категорією "виплата пенсії" слід розуміти переказ безготівкових коштів з рахунків терорганів ПФУ в установах Державної казначейської служби України на рахунки громадян в банках.

Відтак, у спірних правовідносинах владне управлінське волевиявлення з приводу призначення пенсії (що поглинає як етап обчислення тривалості страхового стажу, так і етап обчислення грошової суми пенсії) віднесене до обсягу компетенції саме Відповідача №2 - ГУ ПФУ в Миколаївській області як теоргану системи ПФУ, визначеного за правилом "екстериторіальності" за первинним зверненням заявника про призначення пенсії від 09.02.2026р., а майбутнє виконання рішення про призначення пенсії (тобто управлінське волевиявлення з приводу нарахування пенсії за внутрішнім обліком тероргану ПФУ та управлінське волевиявлення з приводу виплати пенсії) є повноваженнями тероргану системи ПФУ за місцем реєстрації адреси проживання громадянина, тобто ГУ ПФУ в Харківській області.

Отже, у межах даного спору вимога заявника до відповідача - ГУ ПФУ в Харківській області про обчислення показника страхового стажу, про призначення пенсії заявнику не може бути задоволена, позаяк у спірних правовідносинах повноваження на призначення пенсії на підставі звернення від 09.02.2026р. за правилом "екстериторіальності" передано у відання відповідача - ГУ ПФУ в Миколаївській області.

Тому ця вимога до задоволення не підлягає.

З наведених вище міркувань, оскаржені рішення суб`єктів владних повноважень - Відповідача №2 та Відповідача №3 належить скасувати.

Згідно з ст.ст.6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч.4 ст.245 КАС України, ч.5 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" обтяжити обов`язком повторно розглянути по суті звернення зацікавленої особи належить саме Відповідача №2 - ГУ ПФУ в Миколаївській області, позаяк саме цим суб"єктом владних повноважень у хронологічній послідовності перебігу подій спірних правовідносин було прийнято помилкове рішення про відмову у призначенні пенсії заявнику.

Згаданим обов"язком не може бути обтяжений Відповідач №3, адже норми ч.5 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" не передбачають правових підстав для подвійного призначення пенсії одному і тому ж самому учаснику суспільних відносин із статусом фізичної особи - громадянина.

Згаданим обов`язком не може бути обтяжений Відповідач №1, оскільки у межах спірних правовідносин з урахуванням суті правила "екстериторіальності" повноваження з приводу призначення пенсії заявнику за двома окремими зверненнями передані у відання Відповідача №2 та Відповідача №3.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Зважаючи на те, що ухвалою суду від 11.05.2026 позовну заяву в частині позовних вимог було повернуто позивачу, суми судового збору, сплачені за розгляд таких вимог після відкриття провадження та повернення позову в цій частині, підлягають поверненню за відповідною заявою позивача.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-243, 255, 257, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Вийти за межі позову.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 17.02.2026р. №204850022764 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 18.03.2026р. №204850022764 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_4 , адреса реєстрації місця проживання - АДРЕСА_1 ) від 09.02.2026р. про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків суду по даній справі.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (ідентифікаційний код - 13844159; місцезнаходження - вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008) на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_4 , адреса реєстрації місця проживання - АДРЕСА_1 ) 1.331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок) у якості компенсації витрат на оплату судового збору.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (ідентифікаційний код - 20987385; місцезнаходження - вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012) на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_4 , адреса реєстрації місця проживання - АДРЕСА_1 ) 1.331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок) у якості компенсації витрат на оплату судового збору.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко