Ухвала суду № 137266490, 10.06.2026, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень

10 червня 2026 р. Р і в н е№460/6471/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Н.В. Друзенко розглянувши в порядку письмового провадження звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про виконання рішення суду від 21.05.2025 у адміністративній справі за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області ; В С Т А Н О В И В:

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року у справі №460/6471/25, що набрало законної сили 12 листопада 2025 року, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити ОСОБА_1 з 01.03.2025 перерахунок та виплату пенсії з урахуванням суми індексації відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», без обмеження пенсії максимальним розміром та без застосування коефіцієнтів, визначених постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», а виплату провести з урахуванням раніше виплачених сум.

Ухвалою від 25.12.2025 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області протягом одного місяця подати звіт про виконання судового рішення.

23.01.2026 до суду надійшов звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду.

Суд визнав за можливе прийняти звіт, але в той же час зауважив на необхідності Головному управлінню Пенсійного фонду України в Рівненській області вжиття додаткових заходів для забезпечення виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року у справі №460/6471/25.

Відповідно до цього ухвалою від 17.02.2006 суд встановив новий строк для подання звіту Головному управлінню Пенсійного фонду України в Рівненській області.

15.05.2026 до суду надійшов звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/6471/25.

ОСОБА_1 , в свою чергу, подав до суду заперечення до звіту.

Розглянувши у встановлений строк в порядку письмового провадження поданий звіт та додані до нього на підтвердження відповідних обставин матеріали, а також заперечення позивача з доданими до нього письмовими доказами, суд встановив таке.

Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на виконання судового рішення провело перерахунок пенсії ОСОБА_1 , за яким з 01.03.2025 розмір його пенсії визначено на рівні 38494,00 грн. Дані перерахунку свідчать на користь того, що основний розмір пенсії визначено на рівні 80% суми грошового забезпечення (42492,50 грн.,) - 33994 грн. + 1500 грн. (індексація за 2023 рік) + 1500 грн. (індексація за 2024 рік) + 1500 грн. (індексація за 2025 рік) = 38494,00 грн.

Загальна сума доплати за період з березня по грудень 2025 року визначена на рівні 111991,70 грн. і її виплату розпочато з лютого 2026 року.

Так, у лютому 2026 року позивачу за додатковою відомістю виплачено борг на виконання рішення суду в сумі - 1000 грн., у березні 2026 року за додатковою відомістю виплачено борг на виконання рішення суду в сумі 982,00 грн., у квітні 2026 року за додатковою відомістю виплачено борг на виконання рішення суду в сумі - 877,00 грн.

Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області вказало, що для належного виконання рішення суду у повному обсязі, 16.03.2026 звернулось до Пенсійного фонду України із запитом №1700-0307-5/21633 щодо можливості проведення виплати пенсії, перерахованої на виконання рішення суду у справі №460/6471/25 в повному обсязі, а також щодо внесення змін до Плану доходів і видатків на 2026 рік з метою забезпечення належного фінансування для погашення заборгованості, яка виникла при виконанні рішення суду.

У поданому звіті Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області просить врахувати, що 24.02.2026 Пенсійним фондом України було затверджено План доходів і видатків Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на 2026 рік та помісячний розпис доходів і видатків Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на 2026 рік.

Згідно із Плану доходів і видатків Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на 2026 рік передбачено на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, з урахуванням втрат, пов`язаних з їх виплатою та доставкою, фінансове забезпечення яких здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України:

на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) перерахованих н: виконання рішення суду - 43834,0 тис.грн.

на погашення заборгованості з виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) на виконання ретроспективних судових рішень - 73338,1 тис.грн.

Підсумовуючи наведене, суб`єкт владних повноважень зауважив на тому, що судове рішення виконується в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 821 від 14.07.2025 у відповідності до проведеного фінансування.

В свою чергу, ОСОБА_1 стверджує, що ним не були отримані і поточні пенсійні виплати у належному розмірі, позаяк і після набрання рішенням законної сили, у грудні 2025 року він отримав пенсію у раніше встановленому до рішення суду розмірі, а саме 27294,83 грн., тобто недоотримав пенсію на суму 11199,17 грн., і ця заборгованість не була погашена відповідачем у січні 2026 року.

Також позивач не погоджується із застосуванням постанови Кабінету Міністрів України № 821 від 14.07.2025, позаяк це призводить до обмеження його конституційних прав на соціальний та судовий захист та на обов`язковість виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Розглянувши відповідні доводи учасників справи, суд прийшов до таких висновків.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до частини першої статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини у рішенні Бурдов проти росії визначив, що у контексті статті 6 Конвенції виконання судового рішення, прийнятого будь-яким судом, має розглядатися як складова «судового розгляду».

Європейський суд з прав людини також неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Європейської конвенції з прав людини, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Як неодноразово підкреслював Суд, органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення. Так, у рішенні по справі Hornsby v. Greece, Суд зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6.

Конституційний Суд України зазначав, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі Валерій Фуклєв проти України; пункт 43 рішення у справі Шмалько проти України; пункти 46, 51, 54 рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України; пункт 64 рішення у справі Apostol v. Georgia).

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Також Конституційний Суд України у рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили.

Суд зауважує, що ст.1 Першого протоколу до Конвенції встановлено, що кожна фізична чи юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Так, у рішеннях Кечко проти України і Ромашов проти України ЄСПЛ зазначив, що реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Зокрема, у справі Кечко проти України, ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України і у справі Бакалов проти України, ЄСПЛ також зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Таким чином, обмежене фінансування відповідача жодним чином не може впливати на право позивача на отримання пенсії у належному розмірі після проведеного на виконання судового рішення перерахунку.

У цій справі судом встановлено, що остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення, ухвалене на користь позивача, залишається невиконаним, що свідчить про порушення права позивача на виконання судового рішення без зайвих затримок та становить втручання у його право на мирне володіння присудженими грошовими коштами.

Наявність у позивача права на отримання відповідних виплат встановлена рішенням суду, яке набрало законної сили. Вказане право не заперечується відповідачем. Тому це право не може бути скасоване з підстав відсутності фінансування такого виду виплат з державного бюджету.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Як наслідок постанова Кабінету Міністрів України №821 від 14.07.2025 "Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень", не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Окрім того, відповідач помилково поширив дію Порядку №821 і на виплату поточної пенсії з дати набрання судовим рішенням законної сили, виплачуючи позивачу в грудні 2025 року лише основний розмір пенсії в сумі 27294,83 грн., тобто в раніше встановленому розмірі, а отже із застосуванням коефіцієнтів, визначених постановою КМУ №1, протиправність застосування яких встановлена рішення суду у справі №460/6471/25.

Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області не надало суду доказів належної виплати ОСОБА_1 пенсії за грудень 2025 року (сума недоплати: 38494,00 грн. 27294,83 грн. = 11199,17 грн.)

При цьому жодних правових підстав відносити цю суму до поточної заборгованості у відповідача не було.

Таким чином суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтованих обставин, які б ускладнювали виконання судового рішення та робили б неможливим формування у відповідній базі пенсійного фонду нарахування по позивачу недоплаченої частини пенсії за грудень 2025 року, як поточної заборгованості та скерування цієї сум до виплати.

Що стосується решти суми заборгованості, то загальна сума її погашення (без урахування травня 2026 року) склала 2859,00 грн.

При цьому Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області вжито певних заходів, зокрема шляхом надіслання запиту до Пенсійного фонду України щодо можливості виплати ОСОБА_1 пенсії на виконання рішення суду у справі №460/6471/25 в повному розмірі.

У відповідь Пенсійний фонд України повідомив, що нараховані на виконання рішень суду кошти виплачуються в межах затверджених бюджетних призначень.

Таким чином повністю погасити заборгованість перед ОСОБА_1 Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області наразі не може з причин, які не залежать від його волі.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, у постанові від 23 квітня 2020 року у справі № 560/523/19 виклав правову позицію, в якій зазначив, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних заходів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідності вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи.

Накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про наявність вини, тобто умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях посадової особи суб`єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення саме цією посадовою особою від виконання рішення суду.

Проаналізувавши доводи відповідача, викладені у наданому звіті про виконання судового рішення, а також дослідивши долучені до звіту копії документів сукупно з іншими матеріалами справи, суд встановив, що відповідач перерахунок на виконання рішення суду у справі здійснив належним чином. Разом з тим, виплату донарахованих сум не провів, покликаючись на відсутність відповідного бюджетного фінансування.

Накладення штрафу на керівника ГУ ПФУ в Рівненській області в порядку ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України не прискорить виділення бюджетних коштів Пенсійному фонду України, які в свою чергу могли би бути спрямовані на виплату заборгованості з пенсії за минулий період, зокрема позивачу.

За наведеного правові підстави для застосування до позивача наслідків, встановлених частиною другою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України в частині накладення на керівника штрафу за невиконання рішення суду, відсутні.

За правилами частини першої статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України , за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Відповідно до частини другої цієї статті, суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.

Згідно з положеннями частини одинадцятої статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб`єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе прийняти звіт, але в той же час зауважує на необхідності Головному управлінню Пенсійного фонду України в Рівненській області вжиття додаткових заходів для забезпечення виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року у справі №460/6471/25, зокрема, але не виключено, шляхом невідкладного погашення заборгованості по належній ОСОБА_1 до виплати пенсії за грудень 2025 року, а також ініціювання питання про внесення змін до Плану доходів і видатків Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, з метою забезпечення належного фінансування для погашення заборгованості.

Відповідно до цього, слід надати суб`єкту владних повноважень новий строк для надання звіту про виконання рішення суду.

За правилами частини третьої статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

Керуючись статтями 248, 294, 295, 382-2, 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Прийняти поданий Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області звіт про виконання рішення суду по справі №460/6471/25.

Встановити новий строк для подання звіту - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подати звіт про виконання судового рішення в адміністративній справі №460/6471/25 протягом трьох місяців з дня отримання суб`єктом владних повноважень цієї ухвали

Роз`яснити, що звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення має містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається звіт; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) особи, яка подає звіт, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); 4) номер справи, в межах якої ухвалено відповідне судове рішення; 5) відомості про виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, строк, порядок та спосіб його виконання; 6) у разі невиконання судового рішення: орієнтовні строки виконання такого рішення та їх обґрунтування; відомості про обставини, які ускладнюють виконання судового рішення суб`єктом владних повноважень, які заходи вжито та вживаються ним для їх усунення; 7) перелік документів та інших матеріалів, що додаються до звіту та підтверджують обставини, зазначені у ньому.

До звіту належить додати: 1) довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо звіт поданий представником і такі документи раніше не подавалися; 2) докази направлення копій звіту та доданих до нього матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 44 цього Кодексу.

Звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення розглядається протягом десяти днів з дня його надходження і за наслідками розгляду такого звіту судом приймається рішення в порядку статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст ухвали складений 10 червня 2026 року

Суддя Н.В. Друзенко