Рішення № 137266304, 10.06.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року м. ПолтаваСправа № 826/9201/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бевзи В.І. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень,

В С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

Стислий зміст позовних вимог.

Позивач фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій, а саме просить: визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.05.2018 №0061004204, №0061014204, №0006127404, №0061054204, вимогу про сплату боргу №Ф-116 від 24.05.2018, рішення №0061204204 від 24.05.2018 про застосування фінансових санкцій.

Підставою для звернення до суду позивач зазначає порушення своїх прав у сфері публічно-правових відносин рішенням щодо протиправного збільшення суми грошових зобов`язань та застосування штрафних фінансових санкцій під час проведення перевірки.

Позивач, обґрунтовуючи свої доводи, пояснив, що відсутність правових підстав для встановлення порушень в акті перевірки.

Стислий зміст заперечень відповідача.

У наданому відзиві до суду на позовну заяву з додатками представник відповідача, заперечуючи проти позовних вимог, наголошував, що під час перевірки встановлені обставини та факти заниження позивачем грошових зобов`язань. Навів обґрунтування, що фінансова відповідальність застосована, відповідно до вимог Податкового кодексу України (далі ПК України), а фактична наявність порушень податкового законодавства встановлена в діях платника податку під час проведення контрольного заходу.

Відповідач зазначив, що висновки акту перевірки є обґрунтованими а оспорювані податкові повідомлення-рішення правомірними, просив у позові відмовити.

Заяви, клопотання учасників справи.

Сторонами не подані до суду заяви чи клопотання.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.06.2018 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін.

Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Відповідно до положень абзаців другого-четвертого пункту 2 розділу ІІ Закону № 2825-IX до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим цього пункту.

Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.

Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 152 та частини п`ятої статті 153 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Закону України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", з метою відновлення належного доступу громадян та юридичних осіб до правосуддя у публічно-правових спорах, наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 № 399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі - Порядок № 399).

На виконання положень Закону № 2825-IX та відповідно до Порядку № 399 справу передано на розгляд до Полтавського окружного адміністративного суду.

Справа надійшла до Полтавського окружного адміністративного суду 27.02.2025, про що свідчить штамп вхідної реєстрації.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №826/9201/18 передано до провадження судді Клочка К.І.

Ухвалою суду від 05.03.2025 справу прийнято до провадження (суддя Клочко К.І.), призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

Згідно із розпорядженням керівника апарату Полтавського окружного адміністративного суду від 23.05.2025 № 195 у зв`язку із звільненням судді ОСОБА_2 на підставі рішення Вищої ради правосуддя № 875/0/15-25 від 29.04.2025, призначено повторний автоматичний розподіл справи №826/9201/18.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.05.2025 справу передано для розгляду судді Бевзи В.І.

Суд 28.05.2025 постановив ухвалу, якою ця справа прийнята до провадження, розгляд справи вирішене проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Замінений відповідач у справі із Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980) на його правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ ВП 44116011; вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116).

Суд запропонував сторонам у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали надати суду письмові пояснення по суті справи.

Сторони жодних заяв на виконання ухвали суду не надали.

Фіксування судових засідань не здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Дослідивши заяви по суті справи та наявні у матеріалах справи докази, суд встановив наступні обставини справи та відповідні правовідносини.

Суд встановив, що згідно із змістом позовної заяви та наданими до неї доказами про статус особи, позивач звернувся до суду у правовому (процесуальному) статусі фізичної особи-підприємця, як суб`єкта господарювання, що також підтверджується відповідним витягом із ЄДРПОУ на запит суду (наявний в матеріалах справи).

Також зміст ордеру, договору про надання правової допомоги, акту наданих послуг позивача із адвокатом та платіжні доручення, свідчать, що представництво інтересів позивача адвокатом у цій справі здійснюється саме щодо СПД-ФОП ОСОБА_1

Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві проведення планова виїзна перевірка, за результатами якої складений акт про результати документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі СПД-ФОП, ОСОБА_1 ) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, дотримання законодавства щодо укладання трудових відносин з працівниками, правильність нарахування, обчислення та сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2017 роки, (далі - акт перевірки).

У висновках акту перевірки встановлені наступні порушення законодавства:

п. 77.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, заниження податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 15046,61 грн., в т.ч. за звітний податковий період 2015 рік - 1499, 99 грн. та за 2016 рік - 13 546, 62 грн.;

пп. 1.1 пп. 1.2 пп. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу України, занижений до сплати до бюджету військовий збір у загальній сумі 945,55 грн., в т.ч. за 2015 рік - 150, 00 грн. та за 2016 рік - 795, 55 грн.;

п.1. ч.2 .ст.6, ч.2 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» - не нараховано та не сплачено до бюджету єдиного внеску у загальній сумі 15138,09 грн., в т.ч. за 2015р - 3470,00 грн., за 2016р. - 11668, 09грн.;

пп. «г» п.198.5 ст. 198 Податкового кодексу України - заниження податкових зобов`язань з ПДВ у загальній сумі 12080, 00грн в т.ч. березень 2015 - 3750, 00грн, квітень 2015 - 833, 00; травень 2015 - 833, 00грн, жовтень 2015 - 833, 00грн, березень 2016 - 833, 00грн, травень 2016 - 833, 00грн., червень 2016 - 833, 00грн., серпень 2016р. - 833, 00грн, вересень 2016р. - 833, 00грн, жовтень 2016р - 833, 00грн, та до завищення від`ємного значення з ПДВ за вересень 2016р. у сумі 833, 00грн.;

Не погоджуючись з висновками акту перевірки позивач подав заперечення на висновки акту перевірки, однак відповідачем вказане заперечення залишив без задоволення, а висновки акту перевірки без змін.

До заперечень на висновки акту перевірки позивач не надав документи.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем (Головним управління ДФС у м. Києві) прийняті оспорювані податкові повідомлення-рішення, вимога та рішення про застосування штрафних санкцій із наступних грошових зобов`язань, які оскаржує позивач у цій справі:

податкове повідомлення-рішення від 24.05.2018 №0061004204 форми «Р» податок на доходи фізичних осіб (далі ПДФО) у сумі 18808,26 грн., 15046,61 грн. основне зобов`язання, 3761,65 - штрафна фінансова санкція;

податкове повідомлення-рішення від 24.05.2018 №0061014204 форми «Р», військовий збір 1181,94 грн., 945,55 грн. основне зобов`язання, 236,39 грн. - штрафна фінансова санкція;

податкове повідомлення-рішення від 24.05.2018 №0061054204 форми «Р», податок на додану вартість (далі ПДВ) 15100,75 грн., 12080,00 грн. основне зобов`язання, 3020,75 грн. - штрафна фінансова санкція;

податкове повідомлення-рішення від 24.05.2018 № 0061274204 форми «В4», зменшення від`ємного значення ПДВ 833,00 грн.;

вимога про сплату боргу (недоїмки) від 24.05.2018 №Ф-116 із єдиного внеску (далі ЄСВ) на суму 15138,09 грн.;

рішення №0061204204 від 24.05.2018 про застосування штрафних санкцій із єдиного внеску на суму 3374,62 грн.

Щодо дослідження контролюючим органом епізодів порушень бухгалтерського та податкового обліку, та сплати єдиного внеску в акті планової виїзної перевірки.

У змісті акту перевірки зазначені наступні дослідження щодо встановлення порушення бухгалтерського та податкового обліку позивача, а також законодавства із сплати єдиного внеску, контроль за яким покладений на відповідача.

Згідно з пункту 177.1 статті 177 ПК України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу. Відповідно до п. 177.2. ст. 177 ПК України, об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи підприємця. Згідно із п. 177.3 ст. 177 ПК України, для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

До складу загального оподатковуваного доходу зараховується виручка, що надійшла фізичній особі - підприємцю як в грошовій, так і в натуральній формі, а саме: - виручка у вигляді безготівкових грошових коштів, що надійшли на банківський рахунок чи в готівковій формі безпосередньо підприємцю чи його працівникам на місці здійснення розрахунків (в т.ч. відсотки банку); - виручка в натуральній (негрошовій формі); - суми штрафів і пені, отримані від інших суб`єктів підприємництва за договорами цивільно-правового характеру за порушення умов договорів та інші доходи, які пов`язані із здійсненням підприємницької діяльності.

ФОП ОСОБА_1 згідно декларації про майновий стан і доходи за 2016р. задекларовано валові доходи у сумі 1401033,64 грн., за результатами перевірки валові доходи визначені у сумі 1449903,74 грн. Відхилення у сумі 48870,10 грн. встановлено в результаті порівняння суми виторгу по РРО (без ПДВ) та книги обліку доходів і витрат. Заниження валового доходу встановлені в результаті не включення виторгу по РРО у сумі 48870,10 гривень.

Позивач у запереченнях зазначив, що сума у розмірі 48 478,10 грн. є акцизним податком з реалізованих підакцизних товарів (продаж алкогольних напоїв та тютюнових виробів), а з 01.01.2015 Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28.12.2014 запроваджений акцизний податок з роздрібного продажу підакцизних товарів, в тому числі на алкогольні та тютюнові вироби.

ФОП ОСОБА_1 є платником акцизного податку за період перевірки, порушення обчислення та сплати акцизного податку до бюджету за перевірений період не виявлені контролюючим органом, а під час перевірки надані підтверджуючі документи, які проігноровані ревізором інспектором, на що звернув увагу позивач у запереченнях на акт перевірки.

У відповіді на заперечення на висновку акту перевірки «Про розгляд заперечень» від 23.05.2018 №24500/Ф/26-15-42-04-27, контролюючий орган не надав оцінку зазначеним доводам позивача, тобто залишив їх поза увагою.

Заперечення відповідача щодо цієї обставини відсутні.

За результатами перевірки правильності відображення валових витрат ФОП ОСОБА_1 встановлене завищення суми витрат за рахунок включення платником до статті «інші витрати» витрат на бухгалтерські послуги, що надавались ТОВ «Агенція «Престиж Плюс», код ЄДРПОУ 36868230: у 2015р. на суму 10000,00 грн. та у 2016р. на суму 4166,67 грн., що відповідно до п. 177.4 ст. 177 ПК України не передбачене в переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування.

Відповідачем встановлене віднесення платником податку до складу витрат бухгалтерських послуг. Документи, надані ФОП ОСОБА_1 до перевірки не є достатніми для підтвердження факту використання таких послуг в господарській діяльності ФОП ОСОБА_1 . Під час перевірки проаналізовані банківських виписок, книги обліку доходів і витрат встановлене, що ФОП ОСОБА_1 із загального обсягу придбаних бухгалтерських послуг віднесені до складу витрат лише частину з отриманих бухгалтерських послуг (загальна сума послуг, включена до бази ПДВ 60400,00 грн., з яких віднесені до витрат, що пов`язані з веденням господарської діяльності - 14166,67 гривень.).

Відповідач звертає увагу на те, що чинним законодавством не визначено ведення бухгалтерського обліку фізичними особами-підприємцями (у зв`язку із чим позивач не має необхідності у наданні бухгалтерських послуг, оскільки такі не пов`язані із господарською діяльністю), оскільки нормами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не встановлений обов`язок фізичних осіб-підприємців вести бухгалтерський облік і цей Закон не поширюється на фізичних осіб-підприємців.

ФОП ОСОБА_1 при придбанні зазначених послуг суми податку на додану вартість включені до складу податкового кредиту. Оскільки бухгалтерські послуги не є витратами, що пов`язані з веденням господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 , відповідно до пп. «г» 198.5 п.198.5 ст.198 ПК України, ФОП ОСОБА_1 зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання, виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 Податкового кодексу України у загальній сумі 12080,00 грн., в т.ч. за звітними податковими періодами: березень 2015- 3750,00 грн., квітень 2015 - 833,00 грн., травень 2015 - 833,00 грн., жовтень 2015 - 833,00 грн., березень 2016 - 833,00 грн., травень 2016 - 833,00 грн., червень - 833,00 грн., серпень 2016 - 833,00 грн., вересень - 833,00 грн., жовтень 2016 - 833,00 гривень.

Перевіркою правильності визначення суми чистого оподатковуваного доходу встановлено заниження ФОП ОСОБА_1 чистого оподатковуваного доходу у звітних податкових періодах 2015р. на суму 10000,00 грн. та у 2016р. - на суму 53036,77 гривень. З розрахунку ставки 1,5 % донарахована за результатом перевірки сума військового збору складає 945,55 грн., в т.ч.: за 2015 р. - 150,00 грн. та за 2016 р. -795,55 гривень.

Для фізичних осіб - підприємців, базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є сума доходу, отриманого від діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, але не менше за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отриманий дохід та не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої п. 4 ст. 1 Закону України „Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Перевіркою встановлене заниження ФОП ОСОБА_1 чистого доходу у 2015 та у 2016 роках, що призвело до заниження бази нарахування для єдиного внеску: у загальній сумі 15138,09 грн., в т.ч.: за звітний період 2015 року у розмірі 3470,00 грн., за 2016р. - 11668,09 гривень.

Ключовою обставиною щодо встановлення порушень в акті перевірки та визначення позивачу грошових зобов`язань та суми єдиного внеску є заниження позивачем доходів внаслідок невключення суми акцизного податку до вартості товарів; віднесення позивачем до витрат до статті «інші витрати» витрат на бухгалтерські послуги, що надавались ТОВ «Агенція «Престиж Плюс», код ЄДРПОУ 36868230: у 2015р. на суму 10000,00 грн. та у 2016р. на суму 4166,67 грн., що, згідно із висновку акту перевірки, є завищення витрат та заниження оподатковуваного доходу СПД-ФОП, який є базою для визначення податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску; також операції із отримання бухгалтерських послуг включені позивачем до податкового кредиту платника податку (ПДВ), за результатами перевірки встановлене заниження податкових зобов`язань із ПДВ та завищення суми від`ємного значення ПДВ.

Судовим розглядом встановлене обставини визначення позивачу грошових зобов`язань та сум єдиного внеску внаслідок порушення бухгалтерського обліку (правил обліку визначених ПК України для СПД-ФОП), податкового обліку щодо відображення результатів операцій із продажу товарів та невключення за наслідками отримання бухгалтерських послуг від контрагента для ведення господарської діяльності позивача, які включені до витрат СПД-ФОП та податкового кредиту платника податку.

Інші порушення, визначені в акті перевірки, позивач у цій справі не оскаржує.

Судовим розглядом встановлено, що зміст відповіді на заперечення на висновку акту перевірки «Про розгляд заперечень» від 23.05.2018 №24500/Ф/26-15-42-04-27 не містить аналізу та дослідження доводів позивача, яким не надана увага та оцінка контролюючого органу, оскільки доводи відповідача відображають та повторюють зміст досліджень акту перевірки у відповідній частині встановлення порушення законодавства.

В акті перевірки щодо оспорюваних порушень не встановлені факти ненадання платником документів чи пояснень під час перевірки.

Також в акті перевірки не встановлена відсутність первинних документів щодо підтвердження документального підтвердження отримання

Суд також встановив, що відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, за час розгляду цієї справи судами неодноразово спочатку, не надав жодного доказу на підтвердження власних доводів чи спростування твердження позовної заяви.

Під час періоду перевірки та встановлених порушень позивач перебував на загальні системі оподаткування, мав правовий статус платника податку на додану вартість та платника акцизного податку, відомості про що зазначені в акті перевірки.

До матеріалів справи наданий договір №15/01-12 від 12.01.2015 між позивачем, як замовником, та ТОВ «Агенція «Престиж Плюс», код ЄДРПОУ 36868230, як консультантом, виконавцем консультаційних послуг у сфері бухгалтерського обліку та права, визначених у додатку № 1 до цього договору, як консультаційні послуги з питань ведення бухгалтерського обліку та податкового законодавства, 300 грн./година, кількість годин 200, сума 60000,00 грн.

Позивачем надані відповідні акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкові накладні «консультаційні послуги у сфері бухгалтерського та податкового обліку», та відповідні банківські виписки щодо оплат цих послуг.

Акт перевірки не містить дослідження цього договору та первинних документів, оскільки висновки контролюючого органу зводяться до того, що позивач визначально не має права відображати результати таких операцій в бухгалтерському та податковому обліку у витратах, та відносити такі суми до податкового кредиту з ПДВ.

Таким чином, суд встановив, що у відповідача відсутні заперечення щодо документального оформлення господарських операцій позивача із отримання бухгалтерських послуг та щодо реєстрації відповідних податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Щодо процедурних підстав та обставин оскарження податкового повідомлення-рішення.

Обставини процедурних порушень відсутні у змісті позовної заяви: не наведені підстави оскарження податкового повідомлення-рішення на підставі порушення порядку проведення перевірки.

Із наданих суду доказів сторонами, судом не встановлені обставини чи факти порушення контролюючим органом порядку проведення планової виїзної документальної перевірки та включення позивача до плану-графіку перевірок на відповідний рік, що є достатніми для скасування оспорюваних рішень в суді, тобто такими, що несуть істотний кумулятивний ефект (самостійна автономна підстава), який впливає на протиправність оспорюваних рішень та є підставою для їх скасування.

Докази протиправного проведення документальної планової виїзної перевірки позивача суду не надані.

Судом не встановлені очевидні обставини порушення контролюючим органом процедури, для додаткового офіційного з`ясування обставин справи та виходу за межі підстав позову, відповідно до принципу суд знає закон.

Суд не встановив порушення контролюючим органом предмета, періоду та меж перевірки, строку давності, з урахуванням, відповідно до строків давності, встановлених статтею 102 ПК України.

Не погоджуючись з оскарженими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду із цією позовною заявою.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов`язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов`язкових платежів), нарахування і сплату пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків і визначає заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу є Податковий кодекс України (далі - ПК України, в редакції чинній станом на датку виникнення спірних правовідносин).

Статтею 14 ПК України визначене наступе:

14.1.36. господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

14.1.39. грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня;

14.1.4. акцизний податок - непрямий податок на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених цим Кодексом як підакцизні, що включається до ціни таких товарів (продукції);

14.1.265. штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з осіб, що вчинили податкове правопорушення або порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з п. 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 44.6 ст. 44 ПК України визначено, що 44.6. У разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

У разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).

Протягом п`яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.

У разі якщо під час проведення перевірки платник податків надає документи менше ніж за три дні до дня її завершення або коли надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу менше ніж за три дні до дня завершення перевірки, проведення перевірки продовжується на строк, визначений статтею 82 цього Кодексу.

У разі якщо надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу після завершення перевірки або у разі надання таких документів відповідно до абзацу другого цього пункту, контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків. (пункт 44.7 статті 44 ПК України).

Статтею 85 ПК України визначений порядок надання документів під час проведення перевірки платника податку. Забороняється витребування документів від платника податків будь-якими посадовими (службовими) особами контролюючих органів у випадках, не передбачених цим Кодексом. Платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Пунктом 86.7 статті 86 ПК України визначене, що У разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до контролюючого органу за основним місцем обліку такого платника податків протягом п`яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються контролюючим органом протягом п`яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв`язку з необхідністю з`ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.

У разі якщо платник податку виявив бажання взяти участь у розгляді його заперечень до акта перевірки, контролюючий орган зобов`язаний повідомити такого платника податків про місце і час проведення такого розгляду. Таке повідомлення надсилається платнику податків не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від нього заперечень, але не пізніше ніж за два робочих дні до дня їх розгляду.

Участь керівника відповідного контролюючого органу (або уповноваженого ним представника) у розгляді заперечень платника податків до акта перевірки є обов`язковою. Такі заперечення є невід`ємною частиною акта (довідки) перевірки.

Рішення про визначення грошових зобов`язань приймається керівником контролюючого органу (або його заступником) з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). Платник податків або його законний представник може бути присутнім під час прийняття такого рішення.

Контролюючим та іншим державним органам забороняється використовувати акт перевірки як підставу для висновків стосовно взаємовідносин платника податків з його контрагентами, якщо за результатами складення акта перевірки податкове повідомлення-рішення не надіслано (не вручено) платнику податків або воно вважається відкликаним відповідно до статті 60 цього Кодексу.

В акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов`язань платника (пункт 86.10 статті 86 ПК України).

За визначенням, наведеним в пункті 2 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №727 від 20.08.2015, акт документальної перевірки - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно п. 3 розділу II Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №727 від 20.08.2015, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до п. 4 розділу III Порядку № 727, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно, зокрема: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів, документів податкового або бухгалтерського обліку, інших документів, що підтверджують факт порушення, або у разі ненадання їх для перевірки - зазначити перелік цих документів.

Згідно з пунктом 162.1 статті 162 ПК України платниками податку на доходи фізичних осіб є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України (пункт 163.1 статті 163 ПК України).

Пунктом 164.1 статті 164, підпунктом 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 ПК України визначено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року. Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, регулюється статтею 177 ПК України.

За змістом пунктів 177.1, 177.2, 177.3 статті 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпунктів 177.4.1 - 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України, до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат; витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством; суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Відповідно до вимог пп. 1.1 пп. 1.2 пп. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, зі змінами та доповненнями передбачено, що платниками?

збору є особи, визначені п. 162.1 ПКУ, та об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені ст. 163 Податкового кодексу України.

Розділ ІІІ ПК України, не регулює із 01.01.2015 питання щодо бухгалтерського обліку витрат СПД-ФОП, оскільки із цієї дати обрахунок податку на прибуток визначається виключно на підстав національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, або міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та фінансової звітності, який не здійснюють фізичні особи підприємці.

Відповідно до підпункту 14.1.4 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України акцизний податок - непрямий податок на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених цим Кодексом як підакцизні, що включається до ціни таких товарів (продукції).

Відповідно до пунктів 177.1-177.3 статті 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість (який за своєю суттю є непрямим), що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Стаття 198 ПК України визначає порядок обліку податкового кредиту сум ПДВ:

198.1. До податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

198.2. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

За змістом частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно із частиною 2 статті 9 цього Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464).

За змістом пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є роботодавці - фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством (пункти 1 та 2 частини 2 статті 6 Закону №2464).

Відповідно до частин 2 та 11 статті 9 Закону №2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок; у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Пунктами 6 та 7 частини 1 статті 13 Закону №2464 передбачено, що органи доходів і зборів мають право застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом, стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

За змістом частин 1, 3, 4, пункту 3 частини 11, частин 14, 15 статті 25 Закону №2464 рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами; положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів; орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату; вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом; платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею; орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску; про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа органу доходів і зборів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску; рішення органу доходів і зборів про нарахування пені та/або застосування штрафів, передбачених частинами одинадцятою і дванадцятою цієї статті, є виконавчим документом.

ІV. ВИСНОВКИ СУДУ

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Суд зазначає, що правовідносинам (предмету та підставам, що виникають у подібних (релевантних) обставинах) Верховний Суд неодноразово вже надавав свою оцінку у численних постановах.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів 2 червня 2016 року № 1402-VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно із частиною 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо включення до складу витрат фізичної особи-підприємця на загальній системі оподаткування сум витрат із отримання бухгалтерських послуг.

У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2021 року у справі №810/359/17 здійснений наступний правовий висновок, подібний до обставин цього спору:

«Як встановлено судами та вже вказувалось в цій постанові, відповідно до акту перевірки відповідачем в ході її проведення встановлено завищення позивачем витрат за 2014 - 2015 роки та заниження загального оподатковуваного доходу на суму 651 500,00 грн. за рахунок включення до складу витрат коштів, сплачених за отримані бухгалтерські послуги та послуги з надання правової допомоги, які, на думку перевіряючих, безпосередньо не пов`язані з отриманням доходів.

Суди з`ясували, що між Підприємцем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено договори про надання бухгалтерських послуг №14/1 від 02 січня 2014 року та №15/1 від 05 січня 2015 року, за умовами яких позивачеві надавались послуги з проведення бухгалтерського обслуговування щодо бухгалтерських, фінансових та економічно правових питань, пов`язаних із її господарською діяльністю (підготовка, обробка та аналіз первинної документації, підготовка податкової звітності один раз на місяць тощо).

В підтвердження дійсного виконання сторонами умов зазначених угод позивачем надано копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), актів наданих послуг, рахунків-фактур та платіжних доручень, проаналізувавши які, суди попередніх інстанцій визначили, що надані фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 бухгалтерські послуги, а адвокатом ОСОБА_3 - правова допомога, пов`язані зі здійсненням Підприємцем господарської діяльності, при цьому останньою дотримано законодавчі вимоги щодо документального підтвердження сум витрат по операціям з контрагентами.

Що ж до тверджень відповідача про те, що чинним законодавством не передбачено ведення бухгалтерського обліку фізичними особами-підприємцями (у зв`язку із чим позивачеві не потребувалось надання бухгалтерських послуг), то суди виходили з того, що відсутність визначеного в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» обов`язку фізичних осіб-підприємців вести бухгалтерський облік в обов`язковому порядку не перешкоджає їм за власною ініціативою здійснювати та контролювати виявлення, реєстрацію, накопичення, узагальнення, зберігання інформації про свою господарську діяльність.

Водночас, враховуючи, що доводи відповідача про заниження позивачем суми загального оподатковуваного доходу й завищення витрат не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, суди попередніх інстанцій вказали й на відсутність підстав для донарахування Підприємцю суми єдиного внеску за 2014 - 2015 роки, адже висновок податкового органу про його заниження ґрунтувався лише на твердженні про заниження оподатковуваного доходу і завищенні витрат й інших зауважень з приводу обчислення цього грошового зобов`язання в акті перевірки не викладено.

Що ж до доводів касаційної скарги Інспекції, то вони не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень, як і не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.»

Суд також зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду 23 квітня 2026 року у справі № 640/304/22 щодо оскарження наказ Міністерства фінансів України від 03.09.2021 №496, яким затверджений Порядок ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб-підприємців, у тому числі платників єдиного податку, здійснений наступний висновок щодо нормативної трансформації посилення обов`язку фізичних осіб-підприємців відносно ведення бухгалтерського обліку їх господарської діяльності:

«при цьому, що ведення господарської діяльності, безумовно потребує здійснення видатків на ведення бухгалтерського обліку, сплату податків тощо. Поряд з цим, у силу приписів самого Закону (п. 12 ст. 3), суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Отже, оскаржуваним порядком не було введено в дію нових правил та обов`язків для суб`єктів господарювання/ФОП, а лише визначено правила ведення обліку товарних запасів та поширюється на фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку (далі - ФОП), які відповідно до Закону зобов`язані вести облік товарних запасів та здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку, та осіб, які фактично здійснюють продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об`єкті) такого ФОП. А додаток до Порядку ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку (пункт 2 розділу I) затвердив лише форму ведення обліку товарних запасів.»

Не зважаючи на те, що спір стосується періодів 2015-2016 років, проте суд розглядає цю справу у 2026 році та враховує актуальну правосвідомість суспільства у цих спірних правовідносинах, як складову верховенства права, зважаючи на доктрину «живого права», та зазначає, що заперечення можливості віднесення фізичною особою-підприємцем до складу витрат сум сплачених для ведення бухгалтерського обліку такої господарської діяльності суб`єкта господарювання, може становити нерівність у принципах оподаткування серед платників податків, оскільки посилення державою обов`язків СПД-ФОП щодо ведення бухгалтерського обліку прямопорційно впливає на необхідність отримання фізичною особою-підприємцем професійних послуг із ведення бухгалтерського та податкового обліку, що впливає на розмір отриманих доходів від здійснення такої діяльності, тобто чистого прибутку від здійснення такої діяльності фізичної особи.

Зниження рівня отримання чистого прибутку фізичної особи від здійснення господарської діяльності може спонукати до втрати економічного інтересу економічно-активної та ініціативної частини народу України, що може негативно впливати на зменшення економіки держави.

Отримання СПД-ФОП бухгалтерських послуг визначально відповідає сумлінності та добросовісності платника податку, з метою оподаткування результатів господарської діяльності, відповідно до вимог податкового законодавства.

У цій справі судом встановлене, що не заперечується відповідачем, що отримані позивачем бухгалтерські послуги документально підтвердженні, в акті перевірки відсутні будь-які дослідження щодо нереальності цих послуг чи невідповідності документального підтвердження оформлення результатів таких господарських операцій між позивачем, як замовником, та ТОВ «Агенція «Престиж Плюс», як виконавцем бухгалтерських послуг.

Аналогічно відсутні в акті перевірки будь-які заперечення щодо оформлення податкових накладних та їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З огляду на зміст наведених правових норм ПК України, витрати для цілей оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, мають бути фактично здійсненими і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Дані обставини встановлені судом, в акті перевірки подібні заперечення відсутні.

На переконання суду, бухгалтерські послуги прямо пов`язані із здійсненням господарської діяльності СПД-ФОП та відповідають вимогам підпункту 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України, як інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг, що належать до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів.

Отже, висновки в акті перевірки у цій частині є протиправними.

Щодо заниження доходів фізичної особи-підприємця на загальній системі оподаткування (не включення сум акцизного податку) до суми вартості проданих товарів.

У постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 825/1722/17 здійснений наступний правовий висновок, подібний до обставин цього спору:

« 29. Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування може віднести до складу витрат суми акцизного податку, включені до цін підакцизних товарів.

30. Про наведене також свідчить і подальше вдосконалення законодавцем правового регулювання питання щодо оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, шляхом доповнення пункту 177.3 статті 177 Податкового кодексу України підпунктом 177.3.1 згідно із Законом № 1797-VIII від 21 грудня 2016 року, де визначено, що не включаються до доходу фізичної особи - підприємця суми акцизного податку з реалізованих суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

31. Відтак, колегія суддів вважає, що за наявності прямої норми, закріпленої пунктом 177.3 статті 177 Податкового кодексу України, якою передбачено, що для фізичної особи-підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг), доводи податкового органу є неприйнятними.

32. Крім того, акцизний податок з реалізованих суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів є доходом Державного бюджету, а не підприємця, оскільки витрати по його сплаті не є такими, що належать до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів від провадження господарської діяльності, що свідчить про безпідставність донарахування контролюючим органом податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування.

33. Отже, колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій, що безпідставне збільшення податковим органом суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, обумовлює безпідставне застосування штрафних (фінансових) санкцій та відсутність підстав для прийняття інших рішень, які є предметом дослідження у даній справі.

34. Така ж сама правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі № 821/874/17, від 19 березня 2019 року у справі № 803/1571/16, від 23 травня 2019 року у справі № 821/149/17.

36. При цьому, відповідач же на обґрунтування вимог касаційної скарги не зазначив, у чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права (неправильно розтлумачено закон або застосовано закон, який не підлягав застосуванню, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню) чи порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, що призвело до постановлення незаконних судових рішень.»

Суд вважає зазначений висновок Верховного Суду повністю подібним до обставин цієї справи за суб`єктним, об`єктним та змістовним критеріями.

Відповідач не заперечив обставину, ні під час розгляду заперечень на висновки акту перевірки, ні під час перевірки, ні під час судового розгляду, що занижена сума доходів це сума акцизного податку, яка не відображена позивачем у складі доходів, оскільки, відповідно до відомостей податкового обліку та матеріалів справи, позивач є платником податку на додану вартість та акцизного податку, як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування.

Із наведених норм вбачається, що податок на додану вартість та акцизний податок мають однакову правову природу, а саме: обидва цих податки є непрямими.

Однак, норма пункту 177.3 Податкового кодексу України не робить виключення для фізичних осіб-підприємців щодо не включення акцизного податку до доходу.

Нормами чинного податкового законодавством визначені основоположні принципи функціонування податкової системи країни, зокрема такі як єдиний підхід до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України), нейтральність оподаткування (підпункт 4.1.8 пункт 4.1 статті 4 Податкового кодексу України), відповідно до якого установлення податків та зборів повинно відбуватись у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків.

У даному випадку має місце нерівність у порядку визначення доходу від господарської діяльності фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб-підприємців, а включення акцизного податку до доходу фізичної особи-підприємця негативно впливає на конкурентоздатність такого підприємця порівняно з юридичними особами - платниками податку на прибуток, що є порушенням статті 42 Конституції України, якою гарантується право кожного на підприємницьку діяльність, на захист конкуренції, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Дії та рішення контролюючого органу повинні відповідати «належному урядуванні», коли процедура визначення грошових зобов`язань платнику податків буде відбуватись із неухильним дотриманням закону та із превалюванням рішень та інтересів платника податку (доктрина - «in dubio pro tributario», дослівно з латини - «до платника з повагою»).

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на те, що обов`язку контролюючого органу щодо належного проведення податкової перевірки кореспондує обов`язок такого платника добросовісно ставитись до податкових обов`язків та надати документи пов`язані із обліком та сплатою податків та обов`язкових зборів (внесків), контроль за якими покладений на органи державної податкової служби.

Позивач під час планової перевірки надав документи та пояснення, протилежне не встановлене відповідачем, отже фізична особа-підприємець добросовісно виконав свої обов`язки платника податку.

Додатково суд вважає за необхідне зазначити, що загальноприйнятним є принцип тлумачення закону на користь фізичної особи, що є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи.

Цей принцип також часто відомий як «in dubio pro persona» або «in dubio pro homine» (латинською мовою), що означає «у вагомих сумнівах - на користь людини».

Важливо також відзначити, що принцип тлумачення закону на користь фізичної особи не означає безумовне ігнорування закону, але вказує на те, що в сумнівних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію, яка максимально захищає права та інтереси саме фізичної особи.

Такий висновок здійснений Верховним Судом у постанові від 10 січня 2024 року справа №240/4894/23 (п. 47-49 постанови Суду).

Велика Палата Верховного Суду послідовно застосовує у спорах, пов`язаних із захистом соціальних прав осіб, принцип найбільшого сприяння особи у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який є найбільш сприятливим для особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а, від 3 листопада 2021 року у справі № 360/3611/20.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Суд висновує, що висновки контролюючого органу в частині встановлення заниження позивачем доходів, внаслідок невключення сум акцизного податку сплаченого ціні проданих товарів до складу доходів, є протиправними.

Висновок суду по суті спору.

Чистий оподатковуваний дохід фізичної особи-підприємця визначається за правилами статті 177 ПК України, що є базою для визначення податку на доходи фізичних осіб, військового збору, єдиного внеску.

Встановлений судом зв`язок понесених витрат на бухгалтерські послуги із господарською діяльністю фізичної особи-підприємця, впливає на визначення позивачу також сум зобов`язань із податку на додану вартість та від`ємного значення податку на додану вартість, поряд із іншими визначеними позивачу грошовими зобов`язаннями та сумами єдиного внеску.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про протиправність висновків акту перевірки в частині заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу і встановлення зв`язку понесених витрат на бухгалтерські послуги із господарською діяльністю фізичної особи-підприємця, то всі оскаржувані рішення відповідача у цій справі є протиправними та підлягають скасування, оскільки є похідними від таких помилкових висновків акту перевірки контролюючого органу.

Таким чином податкові повідомлення-рішенні Головного управління ДФС у м. Києві від 24.05.2018 №0061004204 форми «Р», від 24.05.2018 №0061014204 форми «Р», від 24.05.2018 №0061054204 форми «Р», від 24.05.2018 № 0061274204 форми «В4», вимога про сплату боргу (недоїмки) від 24.05.2018 №Ф-116 із єдиного внеску, рішення №0061204204 від 24.05.2018 про застосування штрафних санкцій із єдиного внеску є протиправними та підлягають скасуванню.

Інші доводи сторін не спростовують висновків суду.

Відповідно до частин першої, третьої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч. 1 ст. 9 КАС України).

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимог и та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції. Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

За загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Європейський суд з прав людини у пункті 36 рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), від 01.07.2003 року №37801/97 вказав, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

У розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

У контексті обставин даної справи судом надана оцінка та відповідь на всі доводи позивача та відповідача, які можуть вплинути на правильне вирішення спору.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Щодо судового збору.

Позивачем сплачений судовий збір у сумі 704,80 грн.

Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача (Головного управління ДПС України у м. Києві) судові витрати у сумі 704,80 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач заявив суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн., яка складається із суми 2000,00 грн. за написання заперечень на висновки акту перевірки і 3000,00 грн. за написання позову.

На підтвердження витрат на правничу допомогу наданий ордер адвоката, копія договору про надання правової допомоги, копія свідоцтва про право здійснення адвокатської діяльності, копія акту наданих послуг, платіжні доручення.

У строки визначені КАС України для надання доказів упродовж тридцяти днів із дня відкриття спрощеного позовного провадження (прийняття справи до провадження у цьому складі суду), позивач додаткові докази понесення судових витрат не надав.

Щодо платіжного доручення №149 від 31.05.2018 на суму 2000,00 грн. за послуги адвоката із написання заперечення на висновки акту перевірки, то суд зазначає, що такі послуги не стосуються судових витрат цієї справи та надання правничої допомоги в розумінні саме норм КАС України, а становлять понесені витрати на юридичну (правову) допомогу адвоката під час проведення перевірки, оскільки заперечення є частиною перевірки, в розумінні статті 86 ПК України.

Такі суми витрат є можливою шкодою понесеною платником податку внаслідок неправомірних дій чи рішень контролюючого органу.

Чинні норми статті 114 ПК України визначають наступне:

114.3. Шкода, заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, може включати:

114.3.3. документально підтверджені витрати, пов`язані з адміністративним та/або судовим оскарженням (крім сум, що підлягають відшкодуванню в порядку розподілу судових витрат згідно із процесуальним законодавством) незаконних (протиправних) рішень, дій або бездіяльності контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб (юридичний супровід, не пов`язаний із захистом, наданим адвокатом, відрядження працівників або представників платника податку, залучення експертів, отримання необхідних доказів, виготовлення копій документів тощо). Сума такого відшкодування не повинна перевищувати 50 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня календарного року, в якому приймається відповідне судове рішення або рішення іншого органу, у передбачених законом випадках.

114.4. Шкода, заподіяна платнику податків внаслідок податкового правопорушення контролюючого органу, відшкодовується за рішенням суду.

Суд розглядає даний спір та у цій частині на підставі діючих норм ПК України, і висновує, що позивач має право звернутись до суду із позовом до відповідача про відшкодуванням шкоди у сумі 2000,00 грн. за надані послуги адвокатом під час проведення планової перевірки в межах процедури розгляду заперечень на висновки акту перевірки.

Таким чином, суд відхиляє суму 2000,00 грн., як суму не понесену позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, яка пов`язана із розглядом цієї справи.

У подальшому суд надає висновок сумі правничих витрат 3000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №193 від 22.06.2018.

Відповідно до положень частин 1 - 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави .

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат .

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Даних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26.06.2019 при розгляді справи 200/14113/18-а.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України виходить із того, що дана справа відноситься до незначної складності; розгляд справи проведено без участі сторін, при цьому розмір гонорару визначено відповідно до умов договору про надання правової допомоги, співмірний об`єму наданих послуг та значенню справи для позивача.

Суд зазначає, що аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа. Враховуючи наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2020 у справі № 727/4597/19, від 14.05.2020 у справі № 344/7365/16-а, від 15.09.2021 у справі № 440/4206/19, від 20.09.2022 у справі № 120/4666/21-а.

Отже, заявлена сума витрат на правову допомогу є документально підтвердженою.

У постанові Верховного Суду від 20 серпня 2024 року у справі №420/22020/23, зазначено, що питання, які стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до частини 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 статі 134 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом 5 днів після ухвалення рішення суду за умови, якщо до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства вбачається, що для вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 21.01.2021 у справі №280/2635/20, для відшкодування витрат на правничу допомогу докази оплати послуг адвоката не потрібні.

Верховний Суд у постанові у справі № 727/4597/19 від 16 квітня 2020 року зазначив, що адвокат має право на вимогу клієнта видати документ, складений у довільній формі (наприклад, квитанцію або довідку), який підтверджує факт отримання коштів від клієнта.

У постанові Верховного Суду від 29.08.2024 у справі № 560/10132/21 зазначено, що збір доказів для звернення до суду є складовою витрат на правничу допомогу.

Позиція Європейського суду з прав людини щодо витрат на правничу допомогу є послідовною: відшкодуванню підлягають витрати, які є фактичними, необхідними та розумними за своїм розміром (рішення у справі "Савін проти України", заява №34725/08, пункт 97; "Карабуля проти Румунії", заява №45661/99, пункт 180). Це підтверджує правомірність застосованого підходу щодо визначення співмірності витрат на правничу допомогу.

З урахуванням наданих доказів суд визнає, що витрати на правничу допомогу належним чином підтверджені.

Обов`язок суб`єктів владних повноважень утримуватися від дій, які порушують права осіб, включає і обов`язок компенсувати витрати на їхній захист. Це відповідає підходу, закріпленому в пункті 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(81)7, згідно з якими сторона, яка виграла справу, має право на відшкодування розумних витрат.

Суд також враховує положення пункту 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи (КМРЄ) державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя (on measures facilitating access to justice) №R(81)7, згідно з якими за винятком особливих обставин сторона, яка виграла справу, в принципі має одержувати від сторони, яка програла справу, відшкодування видатків і витрат, включаючи гонорари адвокатам, котрі вона небезпідставно понесла в зв`язку із провадженням.

Водночас, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (рішення від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", заява №71660/11, пункт 95).

У справі "Бєлоусов проти України" (заява №4494/07, пункти 115-116) Суд зазначив, що хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями. Як видно з матеріалів справи, п. Бущенко представляв заявника протягом провадження у Суді, отже, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром "фактично понесеними" (див. вищезазначене рішення у справі "Савін проти України", заява №34725/08, пункт 97).

Верховний Суд у постановах від 14 листопада 2019 року у справі №826/15063/18 та від 22 жовтня 2021 року у справі №160/7922/20 виходив з того, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23 січня 2025 року у справі №240/32993/23.

Щодо розміру витрат на правничу допомогу, то суд зазначає, що розмір 3000,00 грн., з урахуванням обставин даного спору та періодом написання позовної заяви є співмірним із складністю справи, витраченим часом та обсягом наданих послуг, з урахуванням епізодів порушень встановлених актом планової перевірки.

Враховуючи об`єм наданих послуг адвокатом, під час надання позивачу правничої допомоги, та з огляду предмет даної справи, суд дійшов висновку, що співмірним із складністю справи та наданою адвокатами правничою допомогою є розмір витрат на правничу допомогу у сумі 3000,00 грн.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що такі витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ ВП 44116011; вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116) про визнання протиправними та скасування рішень задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 24.05.2018 №0061004204 форми «Р», від 24.05.2018 №0061014204 форми «Р», від 24.05.2018 №0061054204 форми «Р», від 24.05.2018 № 0061274204 форми «В4», вимогу Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 24.05.2018 №Ф-116 із єдиного внеску, рішення Головного управління ДФС у м. Києві №0061204204 від 24.05.2018 про застосування штрафних санкцій із єдиного внеску.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні та 80 копійок), судові витрати із професійної правничої допомоги у сумі 3000,00 (три тисячі гривень).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В.І. Бевза