Рішення № 137265413, 10.06.2026, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2026 р. № 400/11571/25 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Величка А.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до відповідачаГоловного управління Національної поліції в Миколаївській області, вул. Захисників Миколаєва, 5, м. Миколаїв,54005, провизнання дій протиправними; стягнення матеріальної шкоди в розмірі 8 357,00 грн і моральної шкоди в розмірі 5 000,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі- позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (далі- відповідач) із вимогами: визнати дії працівників Головного управління Національної поліції в Миколаївській області неправомірними; стягнути з Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 : матеріальну шкоду у розмірі 8 357 (вісім тисяч триста п`ятдесят сім) гривень; моральну шкоду у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень.

В обґрунтування позову вказує на те, що у березні 2025 року був викликаний для проходження медичного обстеження до Університетської лікарні Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова. Направлення на це обстеження було ініційоване працівниками поліції у межах перевірки обґрунтованості рішення щодо встановлення йому групи інвалідності. Позивач прибув до лікарні та підтвердив раніше встановлену групу, що свідчить про відсутність будь яких порушень та безпідставність виклику. У зв`язку з чим перебував у м. Вінниця з 20.03.2025 по 28.03.2025. За час цієї поїздки позивач поніс витрати на проїзд, проживання та саме обстеження на загальну суму 8357,00 грн. Крім того, витратив кошти на харчування, які не були включені до цієї суми через відсутність підтверджуючих документів.

Позивач зазначає, що витрати були вимушеними, оскільки він був офіційно викликаний і не мав права відмовитися. У результаті позивач втратив робочий час, зазнав додаткових матеріальних втрат і моральних страждань, пов`язаних зі стресом, невизначеністю та втручанням у його особисте життя.

Вважає, що дії органів державної влади призвели до завдання йому матеріальної шкоди у розмірі 8 357 грн та моральної шкоди у розмірі 5 000 грн, що підлягають відшкодуванню за рахунок держави.

Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб.

Не погоджуючись із такою бездіяльністю позивач звернувся до суду із цим позовом. Відповідач позов не визнав, просив відмовити в задоволенні позовних вимог. У відзиві на позов зазначив, що вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими. На підтвердження протиправної бездіяльності з боку відповідача, позивач не надав суду належних та допустимих доказів тих обставин, які зазначені в позові.

Ухвалою суду від 04.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив, що позивач ОСОБА_1 , у березні 2025 року був викликаний для проходження медичного обстеження до Університетської лікарні Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова. Направлення на це обстеження було ініційоване працівниками поліції у межах перевірки обґрунтованості рішення щодо встановлення мені групи інвалідності.

Позивач прибув до лікарні та підтвердив раніше встановлену групу, за час поїздки позивач поніс підтверджені витрати на проїзд, проживання та саме обстеження на загальну суму 8 357 грн. Вказав, що витрати були вимушеними, оскільки його офіційно викликали та він не мав права відмовитися, зазначив, що поніс додаткові матеріальні втрати і моральні страждання, у зв`язку з чим звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

У відповідності до вимог статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні введений воєнний стан з 24.02.2022. У подальшому строк дії воєнного часу продовжений та триває станом на час розгляду справи.

Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 30.08.2023 "Про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України", введеним в дію Указом Президента України від 12.09.2023 №576/2023, зокрема, визначено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк провести перевірку обґрунтованості рішень медико-соціальних експертних комісій та військово-лікарських комісій щодо встановлення інвалідності, визнання непридатності до військової служби, прийнятих у період дії правового режиму воєнного стану в Україні (тобто з 24.02.2022).

У разі виявлення фактів необґрунтованого прийняття таких рішень, ініціювати їх перегляд у встановленому порядку та інформувати за наявності підстав відповідні правоохоронні органи.

Державному бюро розслідувань, Міністерству внутрішніх справ України, Службі безпеки України за участю Офісу Генерального прокурора у встановленому порядку невідкладно вжити заходів з викриття корупційних правопорушень та кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності в системі військово-лікарської експертизи.

Слідчі дії за Кримінальним процесуальним кодексом - це заходи, спрямовані на отримання або перевірку доказів у кримінальному провадженні, які проводяться уповноваженими особами. Вони поділяються на гласні (наприклад, допит, обшук, огляд) та негласні (аудіо-, відеоконтроль, спостереження), причому останні проводяться, коли інші способи отримання інформації неможливі або неефективні.

Слідчим управлінням ГУНП в Миколаївській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №°12023150000000415 від 17.08.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

В рамках вказаного кримінального провадження, 18.01.2025 скеровано до Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України", яка розташований за адресою: м. Дніпро, провулок Феодосія Макаревського, 1-А, акти огляду МСЕК для перевірки прийнятого рішення щодо встановлення групи інвалідності на підставі рішення РНБО України від 30.08.2023. Листом від 14.11.2025, повідомлено, що ОСОБА_1 органами досудового розслідування не направлявся до Вінницького національного медичного університету ім.. М.І. Пирогова.

15.11.2024 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1338 "Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи", якою затверджені Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, критерії направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, Порядок функціонування електронної системи щодо оцінювання повсякденного функціонування особи; критерії встановлення інвалідності.

Відповідно до Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи та Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи затвердженого Постановою КМУ № 1338 від 15.11.2024 року, виклик особи здійснюється безпосередньо установою, що проводить перевірку законності та обґрунтованості прийнятого рішення щодо встановлення групи інвалідності.

Суд приходить до висновку, що дії посадових осіб ГУНП в Миколаївській області є законними.

Відповідно до статті 130 КПК України, шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом;держава, відшкодувавши шкоду, завдану слідчим, прокурором, застосовує право зворотної вимоги до цих осіб у разі встановлення в їхніх діях складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили, або дисциплінарного проступку незалежно від спливу строків застосування та дії дисциплінарного стягнення.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань(фізичних, душевних), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, правова позиція Верховного суду України полягає у тому, що визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом.

Вказаний висновок наведено у постанові Верховного Суду від 19.03.2020р. у справі № 686/13212/19.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, передбачені нормами ст.1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього(досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст.1176 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Частиною 7 ст. 1176 ЦК України встановлено, що порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Таким матеріальним законом для вирішення цієї справи є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», у ст. 1 якого наведено вичерпний перелік випадків, внаслідок яких відповідно до положень цього Закону шкода, завдана громадянинові, підлягає відшкодуванню. Зазначений закон є спеціальним законом, що зумовлює надання йому переваги при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом.

Відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність" ( 2135-12 ), "Про організаційно- правові основи боротьби з організованою злочинністю" ( 3341-12 ) та іншими актами законодавства.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіюваючи шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч.1ст.1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Аналіз вказаних норм права вказує, що законодавець, визначаючи суб`єкт, якому відшкодовується шкода, що завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, вказує що таким суб`єктом є особа, яка була притягнута до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

За відсутності підстав для застосування ч.1ст.1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст.1174 ЦК України.

Крім цього, п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України наголошує: «Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними в дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються і чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин».

Відшкодування моральної шкоди проводиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (див. постанову Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2022 року в справі № 686/5244/21 (провадження № 61-14316св21) зазначено, що: «правовою підставою цивільно- правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України, шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями.

Незгода з процесуальними рішеннями у кримінальному провадженні, які оскаржено в порядку, передбаченому КПК України, та скасування цих рішень в судовому порядку не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності слідчого та прокурора не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування шкоди».

Подібні за змістом висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі №686/27885/19 (провадження № 61-8240св20), від 12 лютого 2024 року у справі № 757/4970/22-ц (провадження № 61-1781св23), від 18 вересня 2024 року у справі № 757/63852/21 (провадження № 61-336св24)

Доказів існування заподіяння фізичного чи психічного впливу на позивача державними органами, а саме посадовими особами ГУНП в Миколаївській області, що проводили дізнання та досудове розслідування до позову позивачем не надано.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Стверджуючи про те, що відповідачем завдано моральну шкоду, позивач не обґрунтував, в чому саме полягає ця шкода, не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв`язку з діями відповідача, не визначено, якими доказами це підтверджується.

У відповідності до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що в задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди необхідно відмовити.

Приймаючи до уваги наведене, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст.2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (вул. Захисників Миколаєва, 5,м. Миколаїв,54005 код ЄДРПОУ 40108735) - відмовити.

2. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя А.В. Величко