Рішення № 137265216, 09.06.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2026 рокусправа № 380/28636/23Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лунь З.І., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Комунальної установи Інституту міста до Західного офісу Держаудитслужби за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, ОСОБА_1 , про визнання протиправними дій.

В С Т А Н О В И В :

Комунальна установа Інституту міста звернулася в суд з позовом до Західного офісу Держаудитслужби, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 11.03.2024, просить суд:

визнати протиправними та скасувати вимоги, що викладені в листі №131320-14/4256-2023 від 06.06.2023 «Про обов`язкові вимоги за результатами ревізії», а саме:

1.1. вимогу про вжиття заходів щодо забезпечення відшкодування (повернення, стягнення) недоотриманих фінансових ресурсів (матеріальної шкоди (збитків) в сумі 2186,07 тис. грн.) із врахуванням вимог статей 174, 216-229 Господарського кодексу України, ст. 11, 15, 16, 610-625, 1166, 1212 Цивільного кодексу України;

1.2. вимогу про забезпечення приведення у відповідність до норм Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Загальних положень про оренду майна щодо оренди майна Львівської міської територіальної громади, затверджених ухвалою Львівської міської ради «Про окремі питання оренди майна Львівської міської територіальної громади» від 22.04.2021 року №591, відносин, пов`язаних з орендою будівлі за адресою Весняна, 4, що перебуває в комунальній власності;

1.3. вимогу про забезпечення відшкодування (повернення, стягнення) установі матеріальної шкоди (збитків) в сумі 516,79 тис. грн. із врахуванням вимог статей 1166, 1212 Цивільного кодексу України, статей 130 - 136 Кодексу Законів про працю України;

1.4. вимогу про посилення контролю за дотриманням вимог ст.137 Господарського кодексу України та п.3.1, 3.2, 3.3 Положення про порядок списання майна, яке належить до комунальної власності територіальної громади м.Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 12.07.2012 року №1595;

1.5. вимогу про забезпечення відшкодування (повернення) коштів в сумі 231,0 тис. грн. на рахунок UА 543223130000026006000028629, відкритий для надходження благодійних пожертв, із врахуванням вимог статей 1166, 1212 Цивільного кодексу України;

1.6. вимогу про посилення контролю за дотриманням вимог в цілому Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» від 05.07.2012 року №5073-VI та інших нормативних актів;

1.7. вимогу про вжиття заходів щодо забезпечення відшкодування (повернення, стягнення) установі коштів в сумі 58,7 тис. грн. відповідно до статей 1166, 1212 Цивільного кодексу України та статей 130 - 136 Кодексу Законів про працю України;

1.8. вимогу про посилення контролю за дотриманням вимог п.3.8. Колективного договору КУ Інституту міста;

1.9. вимогу про вжиття заходів щодо поновлення строків позовної давності та стягнення коштів в судовому порядку в сумі 40,2 тис. грн. із врахуванням норм статей 174, 216-229 Господарського кодексу України, ст. 11, 15, 16, 610-625, 1166, 1212 Цивільного кодексу України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, з 2013 року на абсолютно законних підставах користується приміщеннями, які знаходяться в будівлі за адресою: м.Львів, вул.Весняна, 4. Вказані приміщення були передані йому з метою впровадження бізнес-інкубатора, підтримки малого та середнього підприємництва. Вказує, що жодних зауважень від орендодавців протягом тривалого строку користування приміщеннями, що знаходяться за адресою: м.Львів, вул.Весняна, 4, не отримував. Зазначає, що тісно співпрацював та співпрацює із Асоціацією «ЛЦІ» в проектах, спрямованих на підтримку та розвиток підприємництва, створення та провадження бізнес-інкубатора за адресою м.Львів, вул.Весняна, 4. Посилається на те, що будівля за згаданою адресою не використовувалась в комерційних цілях ні ним, ні Асоціацією «ЛЦІ», що спростовує висновки органу Держаудитслужби. Вказує, що надав усю інформацію, контактні дані переможців Проекту «Підтримка розвитку малих та середніх підприємств в рамках Інкубатора молодіжного підприємництва (YEI) у Львові» для того, щоб відповідач перевірив стан товарів, які були передані їм в тимчасове безоплатне користування.

Проте, в ході проведення ревізії інспектори, за словами позивача, навіть не намагалися перевірити наявність та стан товарів.

Зазначає, що станом на 31.12.2022, вже після виплати працівникам Інституту міста додаткової заробітної плати, на банківському рахунку позивача був залишок грошових коштів благодійної допомоги в сумі 5999005 грн. 97 коп., що підтверджується випискою банку за період з 01.12.2022 року по 31.12.2022 року. Вказує, що жодних заборон чи обмежень для виплати додаткової заробітної плати ОСОБА_1 ні трудовий контракт, ні колективний договір, ні норми чинного на момент виплати заробітної плати законодавства, не містили. Більше третини суми від додаткової заробітної плати, а саме 19964 грн. 03 коп. була сплачена до державного бюджету, а не ОСОБА_1 . Посилається на те, що навіть станом на дату подання цієї позовної заяви строк позовної давності не пропущено. Проте, підстав для звернення із позовом немає, оскільки поставки були виконані, Інституту міста передані товари та претензій до постачальників він не має. Окрім того, зазначає, що підконтрольна установа має право на перевірку вимог органу Держаудитслужби у судовому порядку, в тому числі і тих вимог, які полягають у забезпеченні підконтрольною установою відшкодування збитків, встановлених контролюючим органом.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07.05.2024, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2024, позов задоволено частково: визнано протиправною та скасовано вимогу, яка викладена в листі від 06.06.2023 №131320-14/4256-2023 «Про обов`язкові вимоги за результатами ревізії», щодо вжиття заходів для забезпечення відшкодування (повернення, стягнення) коштів в сумі 58 700,00 грн, відповідно до статей 1166, 1212 Цивільного кодексу України та статей 130-136 Кодексу законів про працю України. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Західного офісу Держаудитслужби на користь Комунальної установи «Інституту міста» 634,66 грн сплаченого судового збору.

Задовольняючи позов у частині скасування вимоги щодо усунення порушень на суму 58 700,00 грн, завданих унаслідок протиправної виплати директору КУ «Інститут міста» додаткової заробітної плати за участь у грантових проєктах, суди попередніх інстанцій виходили з того, що обов`язкові для виконання вимоги орган державного фінансового контролю може пред`являти лише за умови виявлення порушень законодавства. Водночас у цій частині порушення, що полягало в незаконній виплаті додаткової заробітної плати, обґрунтоване недотриманням пунктів 3.1, 3.2 контракту від 18.10.2016 та від 11.10.2019, пункту 3.8 колективного договору КУ «Інститут міста» на 2018-2020роки, які до законодавства не належать.

Щодо вимог, які стосувалися відшкодування позивачем завданих ним збитків (коштів) та стягнення коштів в судовому порядку, а саме вимог під номерами, зазначеними позивачем у позові (1.1, 1.3, 1.5, 1.9), то Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій виходили з такого.

Про відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю може бути зазначено контролюючим органом у вказаній вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом прийняття цієї вимоги.

Такі збитки відшкодовуються в добровільному порядку або шляхом звернення органу державного фінансового контролю до суду з відповідним позовом.

Відтак, пункти або частини вимоги, які не вказують на стягнення збитків, можуть бути перевірені судом у справі за відповідним позовом підконтрольної установи з їх оскарження.

Проте, пункти або частини вимоги, які вказують на стягнення збитків мають перевірятись у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, а не за позовом підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Збитки, щодо наявності яких зроблено висновок Держаудитслужбою, стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю. Наявність збитків, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає позов про відшкодування збитків, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі №820/3534/16, постановах Верховного Суду від 30.07.2019 року у справі №0740/1005/18, від 28.02.2020 року у справі №1340/5972/18, від 10.11.2022 року у справі №826/12663/18, від 03.11.2023 року у справі №160/13920/20.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірні правовідносини (які стосуються вимог під номерами 1.1, 1.3, 1.5, 1.9) виникли у зв`язку з оскарженням їх позивачем в частині необхідності відшкодування матеріальної шкоди (збитків) та стягнення відповідних коштів.

Тобто, звертаючись до суду з позовом позивач фактично не погодився із висновками акту перевірки щодо завданих збитків та з відповідними вимогами про їх відшкодування.

Оскаржуваними вимогами позивача зобов`язано вчинити дії, спрямовані на усунення виявлених порушень в установленому законодавством порядку.

Збитки ж, у випадку відсутності факту їх добровільного відшкодування, стягуватимуться примусово в судовому порядку з особи, яка їх заподіяла, і правильність обчислення збитків перевірятиметься судом, який буде розглядати позов про їх стягнення.

Вказане, зокрема, підтверджується і самим листом №131320-14/4256-2023 від 06.06.2023 року «Про обов`язкові вимоги за результатами ревізії», в якому зазначено, що у разі не усунення виявлених порушень законодавства в установлений строк, орган державного фінансового контролю має право на звернення до суду в інтересах держави щодо забезпечення відшкодування виявлених порушень.

З огляду на те, що збитки у випадку відсутності факту їх добровільного відшкодування будуть стягуватись примусово в судовому порядку з особи, яка їх заподіяла, питання щодо наявності цих збитків та їх розміру має перевірятись судом, який розглядатиме позов про їх стягнення, а не судом за позовом підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Іншими словами, законність та правильність обчислення розміру збитків може бути предметом перевірки судом обставин у справі за позовом державного фінансового контролю про їх стягнення, а не у справі за позовом підконтрольного об`єкта про визнання вимоги протиправною.

Беручи до уваги встановлені обставини, суд вважав за необхідне зазначити, що позивач, звертаючись до суду із позовом про визнання протиправними та скасування вимог під номерами 1.1, 1.3, 1.5, 1.9 (зазначеними ним у позовних вимогах), обрав невірний спосіб захисту.

Враховуючи, що перевірку обґрунтованості оскаржуваних вимог відповідача під номерами 1.1, 1.3, 1.5, 1.9 має здійснювати суд, що розглядає позов контролюючого органу про стягнення відповідних збитків, визначених у них, підстави для задоволення позовних вимог у цій частині відсутні.

Щодо інших вимог, зазначених в листі №131320-14/4256-2023 від 06.06.2023 року «Про обов`язкові вимоги за результатами ревізії» (1.2, 1.4, 1.6, 1.8).

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що вимога під номером 1.2 містить пропозицію забезпечити приведення у відповідність до норм чинного законодавства відносини, пов`язані з орендою будівлі за адресою Весняна 4, що перебуває в комунальній власності.

Вимога під номером 1.4 містить пропозицію посилити контроль за дотриманням вимог ст.137 Господарського кодексу України та пунктів 3.1, 3.2, 3.3 Положення про порядок списання майна, яке належить до комунальної власності територіальної громади м.Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 12.07.2012 року № 1595.

Вимога під номером 1.6 містить пропозицію посилити контроль за дотриманням вимог в цілому Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» від 05.07.2012 року №5073-VI та інших нормативних актів.

Вимога під номером 1.8 містить пропозицію посилити контроль за дотриманням вимог п.3.8 Колективного договору КУ Інституту міста.

Із вказаних вимог вбачається, що відповідач лише запропонував позивачу посилити контроль за дотримання чинного законодавства та колективного договору, а також забезпечити приведення у відповідність до вказаного законодавства правовідносини, які пов`язані із орендою будівлі за адресою Весняна, 4 у м.Львові.

На переконання суду, вказані пропозиції ні що інше, як рекомендації (поради) відповідача вчинити певні дії з метою недопущення позивачем у майбутньому порушень норм чинного законодавства України.

Вони не містять жодних зобов`язань.

Іншими словами, контролюючий орган у даному випадку не порушив та не обмежив прав позивача згаданими вимогами.

Як наслідок, суди попередніх інстанцій виходили з того, що задоволення позовних вимог у цій частині не вплине на відновлення прав позивача у спірних правовідносинах, а тому адміністративний позов у цій частині також не підлягає задоволенню.

Комунальна установа «Інститут міста» не погодилася із висновками суду та подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.05.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2024 у частині, якою відмовлено в задоволенні позовних вимог, та в цій частині направити справу на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

Постановою Верховного Суду від 05.03.2026 у цій справі ухвалено касаційну скаргу Комунальної установи «Інститут міста» задовольнити. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.05.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2024 у частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та справу № 380/28636/23 у скасованій частині позовних вимог направити на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

Таким чином, суд розглядає цю справи в такій частині позовних вимог:

визнати протиправними та скасувати вимоги, що викладені в листі №131320-14/4256-2023 від 06.06.2023 «Про обов`язкові вимоги за результатами ревізії», а саме:

1.1. вимогу про вжиття заходів щодо забезпечення відшкодування (повернення, стягнення) недоотриманих фінансових ресурсів (матеріальної шкоди (збитків) в сумі 2186,07 тис. грн.) із врахуванням вимог статей 174, 216-229 Господарського кодексу України, ст. 11, 15, 16, 610-625, 1166, 1212 Цивільного кодексу України;

1.2. вимогу про забезпечення приведення у відповідність до норм Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Загальних положень про оренду майна щодо оренди майна Львівської міської територіальної громади, затверджених ухвалою Львівської міської ради «Про окремі питання оренди майна Львівської міської територіальної громади» від 22.04.2021 року №591, відносин, пов`язаних з орендою будівлі за адресою Весняна, 4, що перебуває в комунальній власності;

1.3. вимогу про забезпечення відшкодування (повернення, стягнення) установі матеріальної шкоди (збитків) в сумі 516,79 тис. грн. із врахуванням вимог статей 1166, 1212 Цивільного кодексу України, статей 130 - 136 Кодексу Законів про працю України;

1.4. вимогу про посилення контролю за дотриманням вимог ст.137 Господарського кодексу України та п.3.1, 3.2, 3.3 Положення про порядок списання майна, яке належить до комунальної власності територіальної громади м.Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 12.07.2012 року №1595;

1.5. вимогу про забезпечення відшкодування (повернення) коштів в сумі 231,0 тис. грн. на рахунок UА 543223130000026006000028629, відкритий для надходження благодійних пожертв, із врахуванням вимог статей 1166, 1212 Цивільного кодексу України;

1.6. вимогу про посилення контролю за дотриманням вимог в цілому Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» від 05.07.2012 року №5073-VI та інших нормативних актів;

1.8. вимогу про посилення контролю за дотриманням вимог п.3.8. Колективного договору КУ Інституту міста;

1.9. вимогу про вжиття заходів щодо поновлення строків позовної давності та стягнення коштів в судовому порядку в сумі 40,2 тис. грн. із врахуванням норм статей 174, 216-229 Господарського кодексу України, ст. 11, 15, 16, 610-625, 1166, 1212 Цивільного кодексу України.

Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, вказав на те, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій не можуть вважатися обґрунтованими та законними, а тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому Верховний Суд зазначив таке.

(…) Приймаючи оскаржувані судові рішення про відмову в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій посилалися на позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 30.07.2019 у справі №0740/1005/18, від 28.02.2020 у справі №1340/5972/18, від 10.11.2022 у справі №826/12663/18, від 03.11.2023 у справі №160/13920/20, яка полягає у тому, що збитки та інші суми, що підлягають стягненню, стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, але не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

58. Водночас Верховний Суд у постановах від 12.09.2024 у справі № 380/26300/23, від 14.11.2024 у справі №380/12264/20 вже звертав увагу на те, що ці постанови не містять висновку про відсутність у підконтрольної установи права на оскарження у судовому порядку вимоги органу державного фінансового контролю про усунення порушень, за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході ревізії збитки.

59. У справі, що розглядається, зміст спірної вимоги, яка є індивідуально-правовим актом і породжує права та обов`язки для підконтрольної установи, якій вона адресована, полягає у тому, щоб забезпечити відшкодування збитків, установлених контролюючим органом. Додатково про обов`язковий характер цієї вимоги свідчить застереження у ній про те, що її невиконання є підставою для звернення до суду в інтересах держави. Таким чином, ця вимога сформульована на виконання владних управлінських функцій відповідача.

60. Отже, наведене в сукупності не виключає права підконтрольної установи на перевірку оскаржуваної вимоги у судовому порядку крізь призму критеріїв, визначених частиною другою статті 2 КАС України.

Під час нового судового розгляду судам належить урахувати висновки, викладені Судом у цій постанові, та, з урахуванням наведених міркувань, з`ясувати фактичні обставин у справі, дослідити ті порушення, які покладено в основу оспорюваних пунктів вимоги, надати їм юридичну оцінку, а також надати вмотивовані відповіді на ключові аргументи учасників справи.

Матеріали адміністративної справи №380/28636/23 отримано Львівським окружним адміністративним судом 24.03.2026 за вх.№23628.

24.03.2026 після автоматизованого розподілу для розгляду справи визначено суддю Лунь З.І.

Ухвалою від 30.03.2026 суддею прийнято адміністративну справу до свого провадження, та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників.

На виконання ухвали суду представник Західного офісу Державної аудиторської служби України подав до суду відзив на позовну заяву, у якому наголосив, що порушення, виявлені під час ревізії та зафіксовані в акті ревізії від 05.05.2023 №131320-23/3, короткий опис яких міститься у спірній вимозі від 06.06.2023 №131320-14/4256-2023, є такими, що вказують на завдання матеріальної шкоди та є предметом встановлення наявності чи відсутності такої в рамках кримінального провадження як предмет доказування у кримінальному провадженні. Зважаючи на наявність кримінальних проваджень, проведення досудових розслідувань та збирання і аналіз доказів, в тому числі і щодо наявності чи відсутності збитків та інших ознак кримінального правопорушення за складом, обґрунтування позивача щодо відповідних обставин, які є підставою позову, мали б розглядатись в площині кримінального судочинства. Вказує, що вимога органу ДФК є рішенням суб`єкта владних повноважень та індивідуальним актом в розумінні п.19 ч.1 ст.4 КАС України. Винятків щодо не надіслання вимоги на адресу суб`єкта контролю ні Закон №2939-ХІІ, ні Порядок №550 не містять, а тому надіслання вимоги після завершення ревізії є обов`язком Держаудитслужби. Стверджує, що спірна вимога є індивідуально-правовим актом і в силу закону обов`язковою до виконання підконтрольною установою, якій вона адресована. Посилається на те, що вимога органу ДФК в частині зазначення в ній виявлених ревізією збитків спрямовує об`єкт контролю до забезпечення усунення таких в добровільному порядку, а тому не створює для об`єкта контролю примусу. Посилається на те, що у спірній вимозі міститься конкретний опис виявленого та зафіксованого в акті ревізії порушення із акцентуванням на те, що таким порушенням завдано збитків. Усі зазначені у вимозі порушення не можливо усунути шляхом корегування роботи, оскільки об`єктивна сторона таких є завершеною та із наслідками вигляді завдання збитків. У спірній вимозі відсутнє зобов`язання про розгляд питання щодо притягнення до відповідальності посадових осіб об`єкта контролю. У вимозі відсутнє зобов`язання, яке б було спрямоване на корегування роботи позивача. Також у ній чітко зазначено про стягнення збитків. Вказує, що відображення майна на балансі Інституту, нарахування амортизації, наявність інвентарних карток не підтверджує фактичної наявності майна. Під час проведення ревізії позивач не підтвердив фактичної наявності майна, яке обліковується у нього на балансі. Стверджує, що долучені до позову договори не були предметом документальної перевірки та дослідження в процесі ревізійних дій під час фіксування виявленого порушення. Зазначає, що позивач не є благодійною організацією, а тому ст.16 Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» не розповсюджується на нього. Таким чином, всупереч ст.3 вказаного закону, в порушення п.2 рішення Львівської міської ради від 01.03.2022 №149 позивач незаконно використав кошти благодійної допомоги в сумі 231000 грн. 00 коп. для забезпечення власних потреб. Окрім того, вказує, що контрактом було обумовлено нарахування директору доплат і надбавок у розмірах, передбачених законодавством. Умов на отримання інших компенсаційних та заохочувальних виплат цим контрактом не встановлені. В той же час, додаткові угоди до контракту з приводу виконання особливо важливих завдань директором ОСОБА_1 до ревізії не надано. Окрім того, умовами колективного договору установи також не було передбачено такої виплати. Вказує, що Західний офіс як орган державного фінансового контролю не уповноважений жодним нормативним актом впливати на рішення керівника з приводу організації роботи установи, яку він очолює, та обрання способу усунення виявленого ревізією порушення, оскільки такий вплив буде втручанням в роботу установи та може трактуватись як довільне втручання, що є порушенням принципу верховенства права. Зазначення у вимозі певного способу чи алгоритму усунення порушення, яким спричинено втрати фінансових ресурсів та завдано матеріальної шкоди чи не зазначення взагалі способу, не обмежує об`єкт контролю у обранні іншого способу усунення цього ж порушення, відмінного від вказаного у вимозі. Стверджує, що у позивача були усі правові інструменти як під час ревізії, так і після її завершення, для надання доказів, пояснень, інформації стосовно відсутності задокументованих порушень в акті ревізії. Однак, ним це зроблено не було. Посилається на те, що вимога Західного офісу як рішення суб`єкта владних повноважень сформована із врахуванням змісту задокументованого порушення та містить короткий та лаконічний опис такого. Зобов`язальна частина спрямована на добровільне відшкодування завданих збитків, тобто, на фактичне надходження коштів до бюджету чи підприємства. Шляхи забезпечення такого надходження обирає самостійно керівник установи, який вправі звернутися за роз`ясненнями до органу ДФК у разі необхідності. Виходячи з наведеного, виносячи дану вимогу, Західний офіс у передбачений Законом спосіб реалізував свої владні управлінські функції і жодним чином не порушив прав та свобод позивача. Враховуючи наведене вище, просив у задоволенні позову відмовити.

Також, на адресу суду від представника позивача надійшли клопотання, у якому просив розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження або в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Ухвалою від 05.05.2026 у задоволенні клопотання представника позивача про перехід до загального позовного провадження або розгляд з викликом сторін - відмовлено.

Не погоджуючись із відзивом на позовну заяву, позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якому зазначила, що аргументи і докази, які спростовують висновки органу Держаудитслужби, Інституту міста він вказав у позовній заяві. Зазначає, що вся позиція відповідача у відзиві зводиться до того, що в ході ревізії органу Держаудитслужби не були надані договори безоплатного користування майном. Проте, це не відповідає дійсності, оскільки в ході перевірки перевіряючі хотіли саме акти передачі-приймання майна, які підтверджують факт передачі цього майна переможцям проекту. Вказує, що перелік переданих у безоплатне користування основних засобів, доданий до відзиву, додатково підтверджує, що майно було передане не у власність третіх осіб, а у користування з метою виконання умов Проекту. Стверджує, що оскільки отримав згоду благодійного фонду «Допомога Львівському оборонному кластеру» на зміну цілей та порядку використання благодійної допомоги в сумі 231000 грн. 00 коп., то жодних порушень Закону України «Про благодійну діяльність та благодійну допомогу», а також рішення Львівської міської ради від 01.03.2022 року №149 він не вчинив. Лише після отримання згоди благодійника він виплати працівникам додаткову заробітну плату. З погодженої благодійником суми на фонд оплати праці (219000 грн. 00 коп.) 74495 грн. 82 коп. було сплачено до державного бюджету. Вказує, що у позовній заяві взагалі не посилається на ст.16 Закону України «Про благодійну діяльність і благодійні організації», адже ця стаття стосується саме благодійних організацій. У даному випадку Інститут міста як набувач благодійної допомоги отримав згоду від благодійника про зміну цілей та порядку використання благодійної пожертви, що відповідає ч.5 ст.6 Закону України «Про благодійну діяльність і благодійні організації». Окрім того, зазначає, що не вказував, що на рахунок Інституту міста надходили благодійні пожертви з призначенням «Для забезпечення статутної діяльності КУ Інститут міста». Благодійник після перерахування коштів на банківський рахунок не може змінити призначення платежу. Така зміна здійснюється шляхом письмового погодження отримувача та платника, що і було зроблено у даній ситуації. Посилається на те, що жодних заборон чи обмежень для виплати додаткової заробітної плати ОСОБА_1 ні трудовий контракт, ні колективний договір, ні норми чинного на момент виплати заробітної плати законодавства, не містили. Також зазначає, що дебіторська заборгованість була списана у січні 2022 року, проте, не як безнадійна заборгованість. Вказана дебіторська заборгованість була списана на витрати по проекту (YEI). З огляду на викладене вище, просить задовольнити позовні вимоги Комунальної установи Інститут міста в повному обсязі.

Відповідач подав до суду заперечення на заяву, подану позивачем. У запереченнях відповідач зазначає, щодо неоднозначності судової практики стосовно оскарження вимог органу ДФК про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних об`єктів, якими спричинено збитки, то слід зазначити, що згідно із ухвалою від 30.03.2026 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду справу №580/2287/24 (за позовом Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Черкаській області до Північного офісу Держаудитслужби в особі Управління Північного офісу Держаудитслужби в Черкаській області про визнання протиправною та скасування окремих пунктів вимоги) передано на розгляд Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду з метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у подібних правовідносинах. Тому, надає суду для врахування дану ухвалу.

У зв`язку з цим відповідач просить суд відмовити у задоволенні заяви позивача, як безпідставної.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Суд встановив такі обставини.

Західний офіс Держаудитслужби відповідно до п.1.2.7.2 Плану проведення заходів державного фінансового контролю на І квартал 2023року та на підставі направлень на проведення ревізії від 20.03.2023 №293, №294, №295 та від 06.04.2023 року №391 з 20.03.2023 року по 28.04.2023 та з 06.04.2023 по 28.04.2023 провів ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.01.2019 по 31.12.2022.

За наслідками проведення ревізії відповідач склав акт ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності комунальної установи Інститут міста за період з 01.01.2019 по 31.12.2022 №131320-23/3 від 05.05.2023.

Ознайомившись із згаданим актом ревізії позивач надав відповідачу свої зауваження щодо порушень зазначених у ньому, за наслідками чого відповідачем було підготовлено висновок на заперечення до акта ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності комунальної установи Інститут міста за період з 01.01.2019 по 31.12.2022 №131320-23/3 від 05.05.2023 року, в якому ним обґрунтовано причини, з яких вказані заперечення не приймаються.

У листі №131320-14/4256-2023 від 06.06.2023 «Про обов`язкові вимоги за результатами ревізії», адресованому позивачу, відповідач зазначив наступне.

Акт ревізії від 05.05.2023 №131320-23/3 підписано 10.05.2023 із запереченнями, на які надано обґрунтовані висновки. За результатами розгляду заперечень факти, наведені у запереченні, не підтвердились та, відповідно, заперечення не прийняті.

Ревізією встановлено фінансових порушень, що призвели до втрат на загальну суму 3627,19 тис. грн., які частково усунуто в сумі 594, 40 тис. грн.

Так, в порушення п.2 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», всупереч п. 8.1 розділу «Незмінювані умови договору» договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності від 24.01.2022 №111-12912-22(БАП) та п. 8.1. Загальних положень про оренду майна щодо оренди майна Львівської міської територіальної громади, затверджених ухвалою Львівської міської ради «Про окремі питання оренди майна Львівської територіальної громади» від 22.04.2021 №591, нежитлові приміщення загальною площею 918,7 кв.м. у будівлі по вул. Весняна, 4 без правових підстав та безоплатно використовуються Асоціацією «Львівський центр інновацій, як наслідок загальним фондом бюджету Львівської міської територіальної громади недоотримано доходів від оренди майна комунальної власності на суму 2 186, 07 тис. грн., чим завдано матеріальної шкоди (збитків) на вказану суму.

З метою усунення зазначеного порушення відповідач вимагав вжити заходів щодо забезпечення відшкодування (повернення, стягнення) недоотриманих фінансових ресурсів (матеріальної шкоди (збитків) в сумі 2 186, 07 тис. грн.) із врахуванням вимог статтей 174, 216-229 Господарського кексу України, ст. 11, 15, 16, 610-625, 1166, 1212 Цивільного кодексу України.

З метою недопущення незаконного використання майна комунальної власності та втрат надходжень до бюджету, пропонує забезпечити приведення у відповідність до норм Закону України «Про оренду державного та комунального майна» Загальних положень про оренду майна щодо оренди майна Львівської міської територіальної громади, затверджених ухвалою Львівської міської ради Про окремі питання оренди майна Львівської міської територіальної громади від 22.04.2021 №591, відносин, пов`язаних з орендою будівлі за адресою: Весняна 4, що перебуває в комунальній власності.

В ході ревізії встановлено, що всупереч ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, в порушення пп. 1.1, 2.2.3, 2.2.4 та 2.2.5 Договору від 01.03.2022 № 01 КУ «Інститут міста» здійснено оплату ТзОВ «Бадер Україна» за пошиття 3002 шт. чохлів бронежилетів, які фактично станом на 31.12.2022 року не отримано, водночас дебіторська заборгованість з оплати за їх пошиття в бухгалтерському обліку не обліковується, розрахунки за договором завершено. Таким чином, здійснено оплату за послуги, надання яких не підтверджується фактом отримання готової продукції, що призвело до незаконного витрачання коштів установи, отриманих як благодійні пожертви на суму 594, 40 тис. грн.

Враховуючи те, що в ході ревізії товариство передало комунальній установі чохли бронежилетів у зазначеній вище кількості, пропонує посилити контроль за дотриманням в подальшому норм Господарського кодексу України та положень укладених договорів із суб`єктами господарювання з метою не допущення таких порушень.

Всупереч вимог ст. 137 Господарського кодексу України та вимог п. п. 3.1, 3.2, 3.3 ухвали ЛМР від 12.07.2012 №1595 КУ Інститут міста без погодження з виконавчим комітетом Львівської міської ради та без будь-яких правових підстав безоплатно передано стороннім юридичним та фізичним особам комунального майна на загальну суму 516, 79 тис. грн.

Як наслідок, Інститутом міста незаконно відчужено з балансу комунального майна на загальну суму 516, 79 тис. грн., чим завдано матеріальної шкоди (збитків) установі.

З метою усунення даного порушення вимагав забезпечити відшкодування (повернення, стягнення) установі матеріальної шкоди (збитків), із врахуванням вимог статей 1166, 1212 Цивільного кодексу України, статей 130 - 136 Кодексу Законів про працю України.

Для недопущення аналогічного порушення, запропонував посилити контроль за дотриманням вимог ст.137 Господарського кодексу України та п. 3.1, 3.2, 3.3 Положення про порядок списання майна, яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 12.07.2012 № 1595.

Всупереч ст.3 Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації2 від 05.07.2012 №5073-VІ, в порушення п. 2 рішення Львівської міської ради від 01.03.2022№149 «Про визначення комунальної установи Інституту міста уповноваженим органом на отримання коштів для придбання товарів, робіт» КУ Інститутом міста незаконно використано кошти благодійної допомоги в сумі 231,0 тис. грн. для забезпечення власних потреб КУ Інститут міста, зокрема, для виплати додаткової заробітної плати працівникам.

З метою усунення порушення, вимагав забезпечити відшкодування (повернення) коштів в сумі 231,0 тис. грн. на рахунок UА 543223130000026006000028629, відкритий для надходження благодійних пожертв із врахуванням вимог статей 1166, 1212 Цивільного кодексу України.

Для недопущення аналогічного порушення, запропонував посилити контроль за дотриманням вимог в цілому Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» від 05.07.2012 №5073-VI та інших нормативних актів.

В порушення пп.3.1., 3.2. Контракту від 18.10.2016 та 11.10.2019, п.3.8 Колективного договору Комунальної установи Інститут міста на 2018-2020 роки директору КУ Інститут міста Кобзареву О.В., здійснено виплати додаткової заробітної плати за участь в грантових проектах, що призвело до незаконних витрат коштів підприємства на оплату праці у 2019 році на загальну суму 58, 7 тис. грн.

З метою усунення даного порушення вимагав вжити заходів щодо забезпечення відшкодування (повернення, стягнення) установі коштів відповідно до статей 1166, 1212 Цивільного кодексу України та статей 130-136 Кодексу Законів про працю України.

Для недопущення в подальшому порушень з нарахування та виплати заробітної плати, запропонував посилити контроль за дотриманням вимог п.3.8 Колективного договору КУ Інституту міста.

Внаслідок списання з балансу установи дебіторської заборгованості з 4-х суб`єктів господарювання за оплачені та не отримані товари на загальну суму 40,24 тис. грн. без проведення претензійно-позовної роботи щодо її стягнення у зв`язку із спливом терміну позовної давності, встановленого ст.257 Цивільного Кодексу України, установі завдано матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 40,2 тис. грн.

З метою усунення даного порушення вимагав вжити заходів щодо поновлення строків позовної давності та стягнення коштів в судовому порядку з врахуванням норм статей 174, 216-229 Господарського кодексу України, ст.11, 15, 16, 610-625, 1166, 1212 Цивільного кодексу України.

На підставі п.7 ч.1 ст.10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 №2939-ХІІ, підпункту 9 п.4, підпункту 16 п.6, п.7 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43, Західний офіс Держаудитслужби вимагав усунути виявлені порушення законодавства та не допускати їх в подальшому.

Вважаючи протиправною та такою, що підлягає скасуванню вимога Західного офісу Держаудитслужби викладена в листі №131320-14/4256-2023 від 06.06.2023 «Про обов`язкові вимоги за результатами ревізії», позивач звернувся з цим позовом до суду.

Вирішуючи зазначений спір суд зазначає таке.

Згідно із положеннями ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 № 2939-XII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі, Закон №2939-XII) передбачено, що здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі, орган державного фінансового контролю).

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону № 2939-XII, головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі, підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.

Порядок проведення органом державного фінансового контролю державного фінансового аудиту, інспектування установлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до вимог ст. 4 Закону № 2939-XII, інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

На підконтрольних установах, щодо яких за відповідний період їх фінансово-господарської діяльності відповідно до цього Закону проведено державний фінансовий аудит, інспектування за ініціативою органу державного фінансового контролю не проводиться.

Пунктом 7 ст.10 Закону №2939-XII передбачено, що органу державного фінансового контролю надається право: пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Згідно із змістом ст. 11 Закону № 2939-XII, плановою виїзною ревізією вважається ревізія у підконтрольних установах, яка передбачена у плані роботи органу державного фінансового контролю і проводиться за місцезнаходженням такої юридичної особи чи за місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна ревізія.

Частиною 2 ст.15 Закону №2939-XII передбачено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Відповідно до вимог п. 1, п.п. 1, 3 п. 3, п.п. 2, 3, 9 п. 4, п.п. 16, п. 6, п. 7 Положення про Державну аудиторську службу України, яке затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, далі Положення № 43), центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, є Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба).

Основними завданнями Держаудитслужби, зокрема, є: реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю; здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, досягнення економії бюджетних коштів.

Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства.

Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.

Поряд з цим, Процедуру проведення інспектування в міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і у суб`єктів господарювання державного сектору економіки, в тому числі суб`єктів господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать суб`єктам господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували в період, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), а на підставі рішення суду в інших суб`єктів господарювання визначає Порядок проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, далі Порядок №550).

Згідно з п.п. 2, 3 Порядку № 550, інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Пунктами 4-8, 12 Порядку №550 передбачено, що планові та позапланові виїзні ревізії проводяться органами державного фінансового контролю відповідно до Закону та цього Порядку.

Згідно з п.16 Порядку №550, ревізія проводиться шляхом: - документальної перевірки, що передбачає встановлення відповідності законодавству установчих, фінансових, бухгалтерських (первинних і зведених) документів, статистичної, фінансової та бюджетної звітності, господарських договорів, розпорядчих та інших документів об`єкта контролю, пов`язаних із плануванням і провадженням фінансово-господарської діяльності, веденням бухгалтерського обліку, складенням фінансової звітності (далі - документи об`єкта контролю). Надання документів об`єкта контролю посадовим особам органу державного фінансового контролю забезпечується керівником об`єкта контролю чи його заступником у строк, який зазначається посадовими особами органу державного фінансового контролю у вимозі про надання документів та встановлюється з урахуванням запитуваного обсягу таких документів; - фактичної перевірки, що передбачає контроль за наявністю грошових сум, цінних паперів, бланків суворої звітності, оборотних і необоротних активів, інших матеріальних і нематеріальних цінностей шляхом проведення інвентаризації, обстеження та контрольного обміру виконаних робіт, правильністю застосування норм витрат сировини і матеріалів, виходу готової продукції і природних втрат шляхом організації контрольних запусків у виробництво, контрольних аналізів готової продукції та інших аналогічних дій за участю відповідних посадових осіб органу державного фінансового контролю або фахівців інших органів, підприємств, установ та організацій. Посадові особи органу державного фінансового контролю мають право вимагати від керівників об`єкта контролю організацію та проведення фактичної перевірки в присутності посадових осіб органу державного фінансового контролю та за участю матеріально-відповідальних осіб, а у разі перевірки обсягу виконаних робіт - також представників суб`єкта господарювання - виконавців робіт.

Документальна і фактична перевірки проводяться щодо дотримання вимог законів та інших нормативно-правових актів. Фактична перевірка здійснюється станом на дату її проведення незалежно від періоду, що підлягає ревізії. Для підтвердження результатів фактичної перевірки та фактів, що стосуються періоду, який підлягає ревізії, посадові особи органу державного фінансового контролю можуть перевіряти документи об`єкта контролю і за інші періоди фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов`язковою до виконання.

Отже, правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки, зокрема обов`язки для свого адресата, а відтак наділена рисами правового акту індивідуальної дії з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься, і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом.

З наведеного мотиву, суд зазначає, що предметом судового розгляду у даній справі є вимога Західного офісу Держаудитслужби викладені в листі №131320-14/4256-2023 від 06.06.2023 «Про обов`язкові вимоги за результатами ревізії», який є актом індивідуальної дії.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду (зокрема, але не виключно, постанови ВС від 08.05.2018 у справі №826/3350/17, від 26.03.2020 у справі №2040/6730/18, від 06.07.2023 у справі №1740/2398/18, від 22.12.2023 у справі №826/18064/17, від 02.07.2024 у справі №600/2824/23-а, від 25.07.2024 у справі № 160/12986/21), під час вирішення справ, предметом яких є правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, судам належить, виходячи із правової природи письмової вимоги контролюючого органу, враховувати, чи прийнята вона на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством. З метою встановлення того, чи контролюючим органом при прийнятті спірної вимоги владні управлінські функції реалізовані у передбачений законом спосіб, суду належить надати правову оцінку змісту вимоги, як індивідуально-правового акту.

У вказаних постановах Верховний Суд також досліджував питання: якою є правова природа «законної вимоги» контролюючого органу, її правове навантаження.

Так, «законна вимога» контролюючого органу про усунення виявлених порушень законодавства повинна бути здійснена у письмовій формі, сформована внаслідок реалізації контролюючим органом своєї компетенції (завдань і функцій відповідно до законодавства), містити чіткі, конкретні і зрозумілі приписи на адресу підконтрольного суб`єкту (об`єкту контролю, його посадових осіб), які є обов`язковими до виконання останнім.

При цьому, «законність» письмової вимоги контролюючого органу безумовно передбачає її обґрунтованість, що в силу статті 2 КАС України, є однією з обов`язкових ознак рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, що підлягає встановленню адміністративним судом.

В контексті спірних правовідносин необхідно також дослідити правову природу встановлених ревізією порушень, перевірити доведеність фактів порушень під час здійснення фінансово-господарської діяльності підконтрольної організації, які і стали підставою для виставлення оскаржуваної вимоги.

Такі висновки суду відповідають також правовій позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 25.07.2024 у справі № 160/12986/21.

Щодо вимог, які стосувалися відшкодування позивачем завданих ним збитків (коштів) та стягнення коштів в судовому порядку, а саме вимог під наступними номерами, зазначеними позивачем у позові (1.1, 1.3, 1.5, 1.9), а саме:

1.1. вимоги про вжиття заходів щодо забезпечення відшкодування (повернення, стягнення) недоотриманих фінансових ресурсів (матеріальної шкоди (збитків) в сумі 2186,07 тис. грн.) із врахуванням вимог статей 174, 216-229 Господарського кодексу України, ст. 11, 15, 16, 610-625, 1166, 1212 Цивільного кодексу України, то суд зазначає таке.

Так, в порушення п.2 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», всупереч п. 8.1 розділу «Незмінювані умови договору» договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності від 24.01.2022 №Ш-12912-22(БАП) та п. 8.1. Загальних положень про оренду майна щодо оренди майна Львівської міської територіальної громади, затверджених ухвалою Львівської міської ради «Про окремі питання оренди майна Львівської міської територіальної громади» від 22.04.2021 № 591, нежитлові приміщення загальною площею 918,7 кв. м у будівлі по вул. Весняна, 4 без правових підстав та безоплатно використовуються Асоціацією «Львівський центр інновацій», як наслідок загальним фондом бюджету Львівської міської територіальної громади недоотримано доходів від оренди майна комунальної власності на суму 2 186, 07 тис. грн, чим завдано матеріальної шкоди (збитків) на вказану суму.

З метою усунення зазначеного порушення поставлено вимогу: вжити заходів щодо забезпечення відшкодування (повернення, стягнення) недоотриманих фінансових ресурсів (матеріальної шкоди (збитків) в сумі 2186,07 тис.грн) із врахуванням вимог статтей 174, 216 229 Господарського кодексу України, ст. 11, 15, 16, 610-625, 1166, 1212 Цивільного кодексу України. Опис вчиненого порушення міститься на стор.12 22 акту ревізії від 05.05.2023 № 131320-23/3, а також на стор.5- 16 висновку на заперечення до акта ревізії, затвердженого заступником начальника Західного офісу від 05.06.2023.

Згідно із ч.1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (Право комунальної власності) територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування (ст.1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Частиною 5 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках 3 державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Згідно із ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді (ст. 327 Цивільного кодексу України).

Суд встановив, що згідно із статутом Комунальна установа Інститут міста створена Львівською міською радою як неприбуткова установа, заснована на комунальній власності і підпорядкована виконавчому комітету Львівської міської ради (уповноважений орган).

Майно інституту міста є комунальною власністю територіальної громади м. Львова і закріплено за ним на праві оперативного управління.

У своїй діяльності Інститут міста є неприбутковою установою, керується чинним законодавством України, нормативними актами міської ради, виконавчого комітету та цим Статутом, здійснює не комерційну діяльність.

Відтак, оскільки майно, яке орендує позивач є комунальною власністю, передача такого майна в оренду /суборенду регламентується на законодавчому рівні, зокрема Законом України «Про оренду державного та комунального майна», ч. 2 ст.2 якого передбачає, що передача в оренду майна, що перебуває у комунальній власності, здійснюється органами місцевого самоврядування відповідно до вимог цього Закону.

Особливості передачі в оренду комунального майна, передбачені цим Законом, додатково можуть визначатися рішенням представницьких органів місцевого самоврядування з урахуванням вимог і обмежень, передбачених цим Законом і Порядком передачі майна в оренду (ч.2 ст.5) (Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 2020 р. № 483).

Згідно із ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Пункт 10 ч.1 ст. 1 Закону «Про оренду державного та комунального майна" визначає, що оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

На підставі ч.2 2 ст. 9 цього ж Закону забороняється передавати державне або комунальне майно в безоплатне користування або позичку.

Стаття 22 цього ж Закону (Здійснення передачі майна в суборенду) визначає, що орендар має право за письмовою згодою орендодавця з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, передати в суборенду державне та комунальне майно, за виключенням майна, отриманого таким орендарем без проведення аукціону (конкурсу), та якщо інше не передбачено договорами оренди, укладеними до моменту набрання чинності цим Законом. Строк надання майна в суборенду не може перевищувати строку дії договору оренди. До договору суборенди застосовуються положення договору оренди, встановлені цим Законом, крім випадків, визначених частиною шостою цієї статті.

Частиною 1 ст. 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини (господарські) підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Відповідно до ч.1 стаття 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (Обов`язковість актів і законних вимог органів та посадових осіб місцевого самоврядування) акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Протягом 2019-2020років питання щодо оренди майна Львівської міської територіальної громади регулювались Положенням щодо оренди майна Львівської міської територіальної громади, Методикою розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова, які затверджено ухвалою Львівської міської ради від 07.06.2007 № 897.

У 2021 році Львівською міською радою прийнято ухвалу «Про окремі питання оренди майна Львівської міської територіальної громади» від 22.04.2021 № 591, якою затверджено Загальні положення щодо оренди майна Львівської міської територіальної громади та Методику розрахунку орендної плати за користування майном Львівської міської територіальної громади.

Відтак, питання використання комунального майна регламентується наведеними вище нормативними актами, та має (мало б) юридично обумовлюватися укладенням договору оренди (суборенди) із врахуванням особливостей, визначених цими нормативними актами, в тому числі і щодо визначення орендної плати за користування майном.

Відповідно до ч.4 ст. 118, ч.1 ст.119, ч.1 ст. 120 Господарського кодексу України, асоціація (організація) є господарським об`єднанням зі статусом юридичної особи.

Згідно із ст. 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб`єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. Господарське об`єднання - об`єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об`єднали свою господарську діяльність. Господарські об`єднання діють на основі установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками (ст.119).

Тобто, Асоціація «Львівський центр інновацій» є суб`єктом господарювання та здійснює свою діяльність на підставі Статуту, який затверджено головою установчих зборів Асоціації «Львівський центр інновацій» (протокол від 5.04.2012 №1), зміни до статуту внесено та затверджено загальними зборами Асоціації від 13.11.2013 (протокол від 13.11.2013 №3).

Згідно із п.1.1. р.1 Статуту Асоціація «Львівський центр інновацій» - є господарською асоціацією. Набуває прав юридичної особи з моменту державної реєстрації (п.2.1. р.2 Статуту); має право виступати від власного імені учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права та нести обов`язки, укладати угоди, необхідні для досягнення мети діяльності (пп.2.7.1. п.2.7 р.2 Статуту). А, відтак, Асоціація «Львівський центр інновацій» наділена цивільними дієздатністю та правоздатністю.

Водночас, ревізією встановлено, що майно (приміщення загальною площею 1 122,9 кв. м. на вул. Весняній, 4) передано на умовах, визначених договорами оренди від 01.02.2017 №Ш-10462-17, та від 24.01.2022 №Ш-12912-22(БАП) Комунальній установі Інститут міста.

Також ревізією встановлено, що частина переданого позивачу в оренду приміщення площею 918,7 кв. м на вул. Весняна, 4, фактично використовується іншою юридичною особою - Асоціацією «Львівський центр інновацій» без укладення договору оренди (суборенди).

Таке використання здійснювалося на постійній основі, оскільки Асоціацією «Львівський центр інновацій» протягом досліджуваного періоду проводилося відшкодування Інституту міста вартості спожитих комунальних послуг у приміщеннях за адресою Весняна,4, на підставі договору про відшкодування комунальних послуг від 25.01.2016 №б/н, та договору про відшкодування витрат на тепло-водопостачання та утримання орендованого майна від 10.01.2022 №ЛЦІ-2022.

Досліджуючи матеріали справи, суд встановив, що позивач у позові також зазначив (стор.8), що Асоціація «Львівський центр інновацій» протягом 2019-2022 року компенсувала 930 088,55 грн. комунальних платежів.

Крім того, у поясненні в.о. директора Інституту міста від 27.04.2022 зазначено, що нерухоме майно на вул. Весняна, 4, яке орендується установою, використовується Асоціацією «Львівський центр інновацій» на підставах перелічених в Додатку № 1 «Зауваження до Акту обстеження нерухомого майна на вул.Весняна,4 орендованого Комунальною установою Інститутом міста» наданого 25.04.2023 за завіреними копіями (тобто, на підставі наданих до ревізії угод про партнерство від 30.06.2016 №205/2016, від 15.06.2017 №б/н, від 23.03.2018 №б/н, від 15.02.2019 №б/н, від 26.10.2021 №б/н, від 20.05.2022 №б/н).

В той же час, Угоди про партнерство стосуються співпраці сторін виключно в цілях реалізації відповідних проєктів, які фінансуються Міністерством закордонних справ Республіки Польща. Угоди позивача передбачають виділення коштів Інституту міста та Асоціації «Львівський центр інновацій» як партнерам відповідних проєктів відповідно до бюджетів проєктів на визначені заходи.

Однак, угоди про партнерство жодним чином не спростовують обставини щодо використання приміщення Весняна, 4, Асоціацією «Львівський центр інновацій» на постійній основі та безоплатно.

Водночас, як видно із параграфу 1 угод про партнерство від 15.06.2017, 23.03.2028, 15.02.2019, 26.10.2021, 20.05.202, то в них зазначена адреса Асоціації «Львівський центр інновацій» в усіх зазначена: вул Весняна 4, Львів. При цьому партнери в цих угодах виступають на паритетних засадах щодо реалізації проекту.

Також, з наявного у справі листа Львівського центру інновацій від 31.01.2020 (на ім`я начальника управління комунальної власності ЛМР про передачу будівлі за адресою вул.Весняна, 4 у м.Львові у пряму оренду), видно підтвердження використання приміщення за адресою вул.Весняна, 4 у м. Львові означеним центром.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що про обґрунтованість тверджень відповідача, що Асоціація «Львівський центр інновацій» повинна була як окремий суб`єкт господарювання укласти договір оренди чи суборенди майна (яке належить позивачу на умовах оренди), відповідно до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та відповідних ухвал Львівської міської ради, а Інститут міста як орендар вжити всіх заходів для правового оформлення таких правовідносин.

Норми законодавства про оренду комунального майна є спеціальними нормами, які регламентують цю сферу правовідносин.

Стосовно твердження позивача, що «Разом з тим, в Акті ревізії відповідач зазначає, що «ревізією з`ясовано, що в наданих угодах про партнерство від 30.06.2016 №205/2016, від 15.06.2017 №б/н, від 23.03.2018 №б/н, від 15.02.2019 №б/н, від 26.10.2021 №б/н, від 20.05.2022 №б/н не передбачено виділення в безоплатне користування нерухомого майна площею 918,7 кв.м. Асоціації «Львівський центр інновацій», то суд зазначає, що в наданих угодах про партнерство від 30.06.2016 №205/2016, від 15.06.2017 №б/н, від 23.03.2018 №б/н, від 15.02.2019 №б/н, від 26.10.2021 №б/н, від 20.05.2022 №б/н не передбачено виділення в безоплатне користування нерухомого майна площею 918,7 кв. м Асоціації «Львівський центр інновацій»».

Також з матеріалів видно, що Асоціація «Львівський центр інновацій» у 2019 та 2020 роках зверталась до комунальної установи Інститут міста щодо надання дозволу на передачу в суборенду нежитлового приміщення на вул. Весняна, 4, та до управління комунальної власності Львівським міської ради з метою отримання в оренду (суборенду) вказаного приміщення (опис міститься на стор. 20-21 акту), однак договір не було укладено.

Стосовно надання Асоціацією послуг коворкінгу, то із листа директора Львівського центру інновацій від 31.01.2020, скерованого начальнику управління комунальної власності Львівської міської ради, видно, що (…) «Крім навчальних та акселераційних програм Асоціація здійснює діяльність як коворкінг за адресою вул. Весняна у м.Львові. Нашими резидентами є понад 100 осіб з кола фрілансерів, стартапів на початок стадії, діджитал агенств, малих сервісних компаній, Львівського ІТ Кластеру та інших. Дві компанії з іноземним капіталом у 2018 році розпочали роботу у нас і на даний момент успішно розвиваються та реалізовують нові проекти». (…)

Крім того, із відкритих джерел інтернет ресурсу за посиланням https://startupdepot.lviv.ua/?gclid=CjwKCAjwuqiiBhBtEiwATgvixIhOXbnq18y9Yn8SvplWxhkqe 6nmIApj025B12gkOIjAnEqhQsNBdhoCWkMQAvD_BwE було встановлено, що за адресою вул. Весняна, 4, функціонує «Startup Depot», одним із видів діяльності якого є платний коворкінг.

Із опублікованого на сайті, вартість оренди робочого місця у спільному просторі становить 120 дол. США місце/міс, приватна кімната 5 дол. США /год, приватна кімната для компаній 120 дол США місце/міс (скрін надано суду).

Наявність статусу неприбуткової організації та банківські виписки руху коштів також не підтверджують відсутності здійснення комерційної діяльності.

Також, Західний офіс як орган державного фінансового контролю відповідно до норми п.1, 2 ч.1 ст.10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» під час аудиту фінансово-господарської діяльності Комунальної установи Інституту міста за період 01.01.2019 по 31.12.2022 (ревізія проводилася одночасно із аудитом), на підставі наказу Комунальної установи Інституту міста від 28.02.2023 № 9 «Про проведення обстеження» проведено обстеження нерухомого майна на вул. Весняна, 4, орендованого Комунальною установою Інститутом міста, за результатами якого складено акт обстеження від 01.03.2023. Акт обстеження не було підписано комунальною установою, про що складено акт відмови від підпису від 25.04.2023.

Крім того на підставі наказу заступника директора в.о. директора КУ Інститут міста від 21.03.2023 № 15 проведено в ході ревізії інвентаризацію основних засобів, які знаходяться за адресою: вул.Весняна,4, м.Львів, та складено акт огляду від 29.03.2023.

Таким чином, суд встановив, що відповідач зафіксував результати огляду приміщень, зробивши відповідні фото для візуального підтвердження інформації.

До акту огляду від 29.03.2023 КУ Інститут міста надав зауваження від 25.04.2023 № 1108-вих-23б, підписані заступником директора в.о. директора Максимом Терлецьким. При цьому, в зауваженнях підтверджено знаходження на території вул. Весняної, 4, комп`ютерної, копіювальної та іншої техніки, а також холодильника (з його вмістом), як власність Асоціації «Львівський центр інновацій», яка проводить свою діяльність згідно зі статутом.

До акту обстеження надано зауваження від 25.04.2023 № 1108-вих-22б, з якого вбачається, що «Використання приміщення по вул.Весняна,4, Асоціацією «Львівський центр інновацій» (Start UP DEPOT) спільно з КУ Інститутом міста, є результатом довготривалої роботи, розпочатої в 2013 році».

Отже, суд висновує про те, що спільну діяльність між позивачем та Асоціацією розпочато з 2013 року, яка надалі триває.

З огляду на оцінені докази, суд переконаний у підставності та обґрунтованості висновку відповідача щодо використання Асоціацією приміщення, яке відноситься до майна комунальної власності, на постійній основі.

Суд також зауважує, що позивач у заявах по суті справи не заперечив наявності підстав для укладення договору оренди (суборенди) комунального майна.

Стосовно визначення розміру орендної плати, то розрахунок такої проведено з урахуванням орендної ставки в розмірі 12% «Інше використання нерухомого майна» відповідно до Методики розрахунку орендної плати за користування майном Львівської міської територіальної громади.

Відповідно до вимог п.11 ст.10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органам державного фінансового контролю надано право одержувати від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, інших юридичних осіб та їх посадових осіб, фізичних осіб - підприємців інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань.

Стаття 1 Закону України «Про інформацію» надає наступні визначення: документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі; інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Отже, Західним офісом від Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради у відповідь на запит від 20.03.2023 №131320 14/2048 було отримано лист від 24.03.2023 № 2302-вих-35592 із долученими до нього додатками: лист Львівського центру інновацій від 31.01.2020, лист Управління комунальної власності на ім`я директора Асоціації «Львівський центр інновацій» І.Дмитрасевича, та лист комунальної установи Інститут міста на ім`я начальника управління комунальної власності І.В.Свистуна. Вказаний лист Управління є додатком до акта ревізії від 05.05.2023 №131320-23/3 та відповідно є його невід`ємною частиною.

Відповідно, отримані від Управління комунальної власності листи були враховані як такі, що підтверджують факт встановленого порушення (факт безоплатного використання протягом ревізійного періоду Асоціацією «Львівський центр інновацій» нежитлового приміщення загальною площею 918,7 кв.м у будівлі по вул. Весняна, 4, без оформлення договору оренди (суборенди), як це передбачено законодавчими актами).

Як видно з акта ревізії то оскільки протягом 2019-2021 років відсутня інформація про ринкову вартість нерухомого майна, то у ході ревізії здійснено розрахунок орендної плати приміщень площею 918,7 кв. м на 2022 рік. Розрахунок проведено з урахуванням орендної ставки в розмірі 12% «Інше використання нерухомого майна» відповідно до розміру орендної ставки, затвердженої Методикою №591, за результатами якого орендна оплата за 2022 рік становить 2 186 069,11 грн без ПДВ».

Суд звертає увагу, що Розрахунок вартості оренди/суборенди приміщення комунальної власності на вул.Весняна, 4 площею 918,7 кв. м на 2022 рік є додатком 9 до акту ревізії, а відтак є невід`ємною частиною такого, і з цього Розрахунку вбачається, що такий проведено для оренди приміщення площею 918,7м.кв.

Таким чином, суд дійшов висновку пр правомірність проведення відповідачем розрахунку вартості оренди/суборенди приміщення комунальної власності на вул.Весняна, 4 площею 918,7 кв. м на 2022 рік

Щодо п.1.3 вимоги про забезпечення відшкодування (повернення, стягнення) установі матеріальної шкоди (збитків) в сумі 516,79 тис. грн. із врахуванням вимог статей 1166, 1212 Цивільного кодексу України, статей 130 - 136 Кодексу Законів про працю України, то суд зазначає таке.

Ревізією встановлено, що всупереч вимог ст. 137 Господарського кодексу України та вимог п. п. 3.1, 3.2, 3.3 ухвали ЛМР від 12.07.2012 № 1595 КУ Інститут міста без погодження з виконавчим комітетом Львівської міської ради та без будь-яких правових підстав безоплатно передано стороннім юридичним та фізичним особам комунального майна на загальну суму 516, 79 тис. гривень. Як наслідок, КУ Інститут міста незаконно відчужено з балансу комунального майна на загальну суму 516,79 тис. грн, чим завдано матеріальної шкоди (збитків) установі.

З метою усунення цього порушення відповідач поставив вимогу: забезпечити відшкодування (повернення, стягнення) установі матеріальної шкоди (збитків), із врахуванням вимог статей 1166, 1212 Цивільного кодексу України, статей 130 - 136 Кодексу Законів про працю України.

Відповідно до ч.3 ст.78 Господарського кодексу України майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Відповідно до ст.137 Господарського кодексу України правом оперативного управління визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Згідно із ч.1, 2 ст. 66 Господарського кодексу України майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Частиною 1 ст. 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини (господарські) підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Відповідно до р.6 Статуту комунальної установи Інститут міста майно установи є власністю територіальної громади м. Львова і закріплене за ним на праві оперативного управління (п. 6.1).

Джерелами формування коштів та майна Інституту міста є: кошти міського бюджету м. Львова, передбачені на реалізацію цільових програм і проєктів згідно з чинним законодавством України; кошти, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань; кошти, які надходять як компенсація вартості отриманих державних послуг, у тому числі доходи, пов`язані з основною статутною діяльністю; дотації або субсидії, отримані з державних цільових фондів (або міжнародна благодійність), у тому числі гуманітарна допомога, що надається таким неприбутковим організаціям.

Згідно із п. 3.1.Положення про порядок списання майна, яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 12.07.2012 № 1595, визначено, що безоплатна передача майна, яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Львова, з балансу суб`єктів господарювання здійснюється за погодженням сторін та органів управління, яким підпорядковуються суб`єкти господарювання. Отже, Інститут міста, як комунальна установа, зобов`язаний погоджувати питання безоплатної передачі майна із органом управління.

Водночас, за результатами ревізії встановлено, що на балансі КУ Інституту міста обліковуються необоротні активи та малоцінні необоротні активи первісною вартістю 516 788,76 грн, що були прийняті на баланс до 01.01.2019.

Так, позивач зазначив, що Інститут міста, придбав товарно-матеріальні цінності на суму 516,8 тис. грн в рамках Угоди про партнерство № 205/2016 щодо «Підтримки розвитку малих та середніх підприємств в рамках Інкубатора молодіжного підприємництва у Львові» від 27.06.2016..

Згідно п. 3.3 цієї Угоди власником обладнання є Партнер, який придбав це обладнання, закупівля якого в цілому чи частково була покрита за рахунок коштів переказаних Партнером Лідером проекту. У випадку мікрогрантів та акселераційної програми, обладнання залишається власністю Партнера, який придбав дане обладнання протягом періоду, необхідного для проекту, терміном щонайменше на 3 роки від дати завершення (…)

Отже, означеною Угодою (договором) визначено, що обладнання є власністю КУ Інститут міста.

Як видно з матеріалів справи, у 2017 році на підставі актів прийому-передачі майна було передано безоплатно фізичним та юридичним особам майно, зазначене в цих актах.

Разом з тим, у актах передачі-прийому майна вказано, що матеріальні цінності передані у відмінному (новому), робочому стані, в повній комплектності, придатні за призначенням без дефектів та недоліків.

Також суд встановив, що позивач, до ревізії, окрім актів передачі-приймання майна, жодних інших документів, зокрема, договорів чи будь- якого іншого документального підтвердження взаємозв`язку між особами, яким передано майно, та вищевказаною Угодою, - не надав.

Суд зазначає, що на підставі актів прийому-передачі майна було передано безоплатно фізичним та юридичним особам майно, зазначене в цих актах.

Водночас, як видно з матеріалів справи, позивач нада зауваження до акту ревізії від 17.05.2023 № 1108-вих-59870, до якого долучено протокол засідання журі в рамках Проекту «Підтримка розвитку малих та середніх підприємств в рамках Інкубатора молодіжного підприємництва (YEI) у Львові» на підставі Угоди про партнерство № 205/2016 від 30.06.2016 від 21.11.2016.

Однак цей протокол засідання журі від 21.11.2016 визначає переможців для фінансування за мікро грантами, а відтак не може бути документом, який визначає зобов`язання сторін при передачі майна.

Із актів, на підставі яких було фактично передано майно позивача, не видно, що вони є документом укладеним на виконання договору.

Також судом встановив, що у період 2019-2022 позивач не проводив інвентаризації активів та зобов`язань установи. Такий висновок ґрунтується на тому, що керівником позивача накази про проведення інвентаризацій не видавались, та, відповідно, інвентаризація не проводилась.

Відповідно до ст. 10 Закону №996 - для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов`язані проводити інвентаризацію активів і зобов`язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка.

Об`єкти і періодичність проведення інвентаризації визначаються власником (керівником) підприємства, крім випадків, коли її проведення є обов`язковим згідно з законодавством.

Відповідно до пп. 4, 5 Положення № 879 - проведення інвентаризації забезпечується власником (власниками) або уповноваженим органом (посадовою особою), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів (далі - керівник підприємства), який створює необхідні умови для її проведення, визначає об`єкти, періодичність та строки проведення інвентаризації, крім випадків, коли проведення інвентаризації є обов`язковим.

Інвентаризація проводиться з метою забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства. Під час інвентаризації активів і зобов`язань перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан, відповідність критеріям визнання і оцінка.

При цьому забезпечуються: виявлення фактичної наявності активів та перевірка повноти відображення зобов`язань, коштів цільового фінансування, витрат майбутніх періодів; установлення лишку або нестачі активів шляхом зіставлення фактичної їх наявності з даними бухгалтерського обліку; виявлення активів, які частково втратили свою первісну якість та споживчу властивість, застарілих, а також матеріальних та нематеріальних активів, що не використовуються, невикористаних сум забезпечення; виявлення активів і зобов`язань, які не відповідають критеріям визнання.

Згідно із п.6 Положення № 879 - суцільною інвентаризацією охоплюються всі види зобов`язань та всі активи підприємства незалежно від їх місцезнаходження, у тому числі предмети, що передані у прокат, оренду або перебувають на реконструкції, модернізації, консервації, у ремонті, запасі або резерві незалежно від технічного стану.

Також інвентаризації підлягають активи і зобов`язання, які обліковуються на позабалансових рахунках, зокрема цінності, що не належать підприємству, але тимчасово перебувають у його користуванні, розпорядженні або на зберіганні (об`єкти оперативної (операційної) оренди основних засобів, матеріальні цінності на відповідальному зберіганні, переробці, комісії, монтажі), умовні активи і зобов`язання (непередбачені активи та зобов`язання) підприємства (застави, гарантії, зобов`язання тощо), бланки документів суворої звітності, інші активи.

Згідно із п. 7.7 Положення № 879, проведення інвентаризації є обов`язковим: перед складанням річної фінансової звітності в обсязі, визначеному пунктом 6 цього розділу.

Наказ від 21.03.2023 № 15 про проведення інвентаризації видано керівником позивача на письмову вимогу відповідача від 20.03.2023.

Як видно з матеріалів справи, за наслідками проведеної інвентаризації фактичної наявності майна по рахунках 104, 106, 112, надано інвентаризаційні описи, що не відповідають вимогам Положення про інвентаризацію активів та зобов`язань, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 02.09.2020 № 879, а саме: інвентаризаційні описи містять лише інформацію про активи установи за даними бухгалтерського обліку, дані про фактичну їх наявність та співставлення з даними бухгалтерського обліку в описах не проставлено.

За наслідками оформлення результатів інвентаризації не зроблені висновки щодо виявлених/не виявлених розбіжностей між фактичною наявністю активів і зобов`язань і даними бухгалтерського обліку, які наводяться в звіряльних відомостях, та пропозиції щодо їх врегулювання, які повинні бути відображені інвентаризаційною комісією у протоколі, що складається після закінчення інвентаризації і передається на розгляд та затвердження керівнику підприємства.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що матеріали інвентаризації оформлені не належним чином, та не містять інформації про фактичну наявність товарно-матеріальних цінностей, а відтак, не можуть бути підставою для використання з метою підтвердження їх фактичної наявності, стану та оцінки.

В той же час, відображення майна на балансі позивача, нарахування амортизації, наявність інвентарних карток не підтверджує фактичної наявності майна. При цьому, підтвердити фактичну наявність майна, відображеного на балансі установи, шляхом проведення інвентаризації має об`єкт контролю, а не посадові особи відповідача .

Під час проведення ревізії позивач не підтвердив фактичної наявності майна, яке обліковується у нього на балансі.

Крім того, стосовно надання позивачем до суду договорів про безоплатну передачу майна, то суд зазначає, що договори не були предметом документальної перевірки та дослідження в процесі ревізії, не мали наслідком визначення юридичного результату, а тому не можуть бути доказами у справі.

Щодо п.1.5 вимоги про забезпечення відшкодування (повернення) коштів в сумі 231,0 тис. грн. на рахунок UА 543223130000026006000028629, відкритий для надходження благодійних пожертв, із врахуванням вимог статей 1166, 1212 Цивільного кодексу України, то суд зазначає таке.

Ревізією встановлено, що усупереч ст.3 Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» від 05.07.2012 № 5073-VI, в порушення п. 2 рішення Львівської міської ради від 01.03.2022 №149 «Про визначення комунальної установи Інституту міста уповноваженим органом на отримання коштів для придбання товарів, робіт» КУ Інститут міста незаконно використано коштів благодійної допомоги в сумі 231, 0 тис. грн для забезпечення власних потреб КУ Інститут міста, зокрема для виплати додаткової заробітної плати працівникам.

З метою усунення порушення, поставлено вимогу: забезпечити відшкодування (повернення) коштів в сумі 231,0 тис. грн на рахунок UA 543223130000026006000028629, відкритий для надходження благодійних пожертв, із врахуванням вимог статей 1166, 1212 Цивільного кодексу України.

Як зазначав суд, Комунальна установа Інститут міста створена Львівською міською радою на підставі ухвали Львівської міської ради від 21.05.2009 № 2648 «Про затвердження статуту комунальної установи Інститут міста» як неприбуткова установа, і підпорядкована виконавчому комітету Львівської міської ради.

У 2022 році, з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну та введенням на території України воєнного стану Інститут міста діє як уповноважений орган на отримання від імені Львівської міської ради коштів, включаючи валютні, а також гуманітарної допомоги, від фізичних осіб, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, у тому числі від іноземних, органів місцевого самоврядування, виконавчих органів та урядів іноземних держав, відповідно до рішення Львівської міської ради від 01.03.2022 №149 «Про визначення комунальної установи Інституту міста уповноваженим органом на отримання коштів для придбання товарів, робіт» (зі змінами згідно із рішенням від 04.03.2022 №158) (далі також Рішення № 149).

Відповідно до п.2 Рішення № 149 визначено, що кошти, які надходять як благодійні пожертви, використовуються з метою забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави (придбання товарів, робіт, послуг).

Зокрема, зібрані кошти можуть витрачатися на такі потреби: придбання товарів, робіт, послуг оборонного призначення для забезпечення обороноздатності держави; придбання товарів, робіт, послуг для захисту безпеки населення; придбання товарів, робіт, послуг першої необхідності. придбання товарів (зокрема води, продуктів харчування, медикаментів тощо), робіт, послуг, необхідних для недопущення гуманітарної катастрофи. реставрацію, консервацію і захист пам`яток культурної спадщини.

Правові засади здійснення благодійної діяльності в Україні визначено Законом України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» від 05.07.2012 № 5073-VI (далі Закон № 5073).

Цілями благодійної діяльності є надання допомоги для сприяння законним інтересам бенефіціарів у сферах благодійної діяльності, визначених цим Законом, а також розвиток і підтримка цих сфер у суспільних інтересах (ст.3 Закону № 5073).

Відповідно до ч. 1 ст.1 Закону № 5073 бенефіціар - набувач благодійної допомоги (фізична особа, неприбуткова організація або територіальна громада), що одержує допомогу від одного чи кількох благодійників для досягнення цілей, визначених цим Законом.

Таким чином, Львівська міська рада як представницький орган територіальної громади, та бенефіціар благодійної допомоги, вказаним вище рішенням, визначивши Інститут міста, уповноваженим органом на отримання від імені Львівської міської ради коштів, які надходять як благодійні пожертви, чітко окреслила потреби (цілі), на які ці кошти мають спрямовуватися. Даний перелік є вичерпним.

Благодійна діяльність - добровільна особиста та/або майнова допомога для досягнення визначених цим Законом цілей, що не передбачає одержання благодійником прибутку, а також сплати будь-якої винагороди або компенсації благодійнику від імені або за дорученням бенефіціара.

Благодійна організація - юридична особа приватного права, установчі документи якої визначають благодійну діяльність в одній чи кількох сферах, визначених цим Законом, як основну мету її діяльності.

Благодійником є дієздатна фізична особа або юридична особа приватного права (у тому числі благодійна організація), яка добровільно здійснює один чи декілька видів благодійної діяльності.

Безоплатна передача благодійником коштів, іншого майна, майнових прав бенефіціару для досягнення наперед обумовлених цілей вважається благодійною пожертвою (ч. 1 ст. 6 Закону № 5073).

Водночас, будь-які законодавчі норми, які дають можливість у період воєнного стану уповноваженому органом місцевого самоврядування органу на отримання благодійної допомоги з чітко окресленими потребами на використання такої, витрачати цільові благодійні пожертви на власні потреби відсутні.

Суд встановив, що за результатами дослідження надходжень благодійних пожертв на рахунок UA 543223130000026006000028629, з якого здійснено перерахування коштів для потреб Інституту, благодійні пожертви із цільовим призначення «Для забезпечення статутної діяльності КУ Інститут міста» не надходили.

Також суд зазначає, що погодження БО «БФ «Допомога Львівському оборонному кластеру», викладене в листі від 20.12.2022 № 201222-1 не може бути враховано, оскільки отримані від цього фонду кошти були використанні з метою виготовлення бронежилетів, про що зазначено у акті ревізії.

Водночас на рахунок НОМЕР_1 , з якого здійснено перерахування коштів для потреб Інституту, надходили також благодійні пожертви і від інших благодійників, а відтак твердження, що кошти в сумі 231,0 тис. грн, це кошти, отримані від БО «БФ «Допомога Львівському оборонному кластеру» не відповідає дійсності.

Водночас, будь-які законодавчі норми, які дають можливість у період воєнного стану неприбутковим організаціям витрачати цільові благодійні пожертви на власні потреби відсутні.

Відповідно до ч.5 ст.6 Закону № 5073 зміна цілей та порядку використання благодійної пожертви можлива за згодою благодійника або його правонаступників, а також на підставі рішення суду чи в інших випадках, визначених законом або правочином благодійника.

В той же час, цілі (потреби) використання благодійної допомоги визначені Львівською міською радою у рішенні Львівської міської ради від 01.03.2022 №149, яка є представницьким органом власника комунального підприємства. Рішення міської ради згідно із ч. 1 ст.73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є обов`язковими для виконання.

Також як видно з матеріалів справи, що із 17 рахунків, відкритих КУ Інститут міста, у 2022 році благодійні пожертви надходили на рахунки установи, відкриті в АТ «Укрексімбанк» (в гривнях, євро та доларах)

UA813223130000026001000028992,

НОМЕР_2 ,

НОМЕР_3 ,

НОМЕР_4 .

Згідно з долученою до матеріалів справи довідки про відкриті рахунки за підписом головного бухгалтера, вищевказані рахунки вказуються як рахунки для благодійної допомоги.

На вказані рахунки надійшло 99883,8 тис. гривень благодійних пожертв.

Також збір благодійних пожертв здійснювався не лише шляхом публікації на сайті Львівської міської ради рахунків, а також і на підставі листів-звернень позивача до потенційних благодійників, у яких зазначались рахунки для збору коштів та вказувалось на те, що Інститут міста здійснює збір коштів від імені Львівської міської ради.

Щодо Меморандуму про співпрацю між позивачем та ГО «Львівський оборонний кластер» з його змісту видно, що вказаний документ не містить жодних юридичних зобов`язань КУ Інститут міста здійснювати збір коштів для ГО «Львівський оборонний кластер».

Отже наявність Меморандуму не може виключати дію рішення № 149, яке є обов`язковим до виконання для КУ Інститут міста, відповідно до ч.1 ст.73 Закону Укpaїни «Про місцеве самоврядування в Україні».

Таким чином, суд дійшов висновку про правомірність висновків відповідача, що всупереч ст.3 Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» від 05.07.2012 № 5073-VI, та в порушення п. 2 рішення Львівської міської ради від 01.03.2022 №149 «Про визначення комунальної установи Інституту міста уповноваженим органом на отримання коштів для придбання товарів, робіт», позивач незаконно використав кошти благодійної допомоги в сумі 231 000,0 грн для забезпечення власних потреб, тобто для здійснення своєї статутної діяльності.

Щодо п. 1.9 вимоги про вжиття заходів щодо поновлення строків позовної давності та стягнення коштів в судовому порядку в сумі 40,2 тис. грн. із врахуванням норм статей 174, 216-229 Господарського кодексу України, ст. 11, 15, 16, 610-625, 1166, 1212 Цивільного кодексу України, то суд зазначає таке.

Внаслідок списання з балансу установи дебіторської заборгованості з 4-х суб`єктів господарювання за оплачені та не отримані товари на загальну суму 40,24 тис. грн без проведення претензійно-позовної роботи щодо її стягнення в зв`язку із спливом терміну позовної давності, встановленого ст. 257 Цивільного кодексу України, установі завдано матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 40,2 тис. гривень.

З метою усунення цього порушення поставлено вимогу: вжити заходів щодо поновлення строків позовної давності та стягнення коштів в судовому порядку із врахуванням норм статей 174, 216-229 Господарського кодексу України, ст. 11, 15, 16, 610 625, 1166, 1212 Цивільного кодексу України. Опис вчиненого порушення міститься на стор.68 акту ревізії від 05.05.2023 № 131320-23/3.

Під час дослідження наявності протермінованої дебіторської заборгованості суд встановив, що у складі поточної дебіторської заборгованості обліковувалась дебіторська заборгованість в сумі 40234,0 грн з терміном виникнення понад 3 роки.

Така заборгованість виникла у грудні 2017 внаслідок не виконання суб`єктами господарювання договірних зобов`язань щодо поставки товарно матеріальних цінностей за якими проведено попередню оплату.

Зокрема: по розрахунках з ТОВ «Епіцентр К» на суму 14459,60 грн, ФОП ОСОБА_2 2768,0 грн, ФОП ОСОБА_3 2911,40 грн та ФОП ОСОБА_4 в сумі 20095,0 гривень.

За даними бухгалтерського обліку, зазначена дебіторська заборгованість у січні 2022 року по закінченню строку позовної давності списана з балансу установи на інші операційні витрати.

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності визначає Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку (НП(С)БО) 10 «Дебіторська заборгованість», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999 № 237 (далі -П(С)БО 10).

Відповідно до п. 4 П(С)БО: дебітори - юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів; дебіторська заборгованість - сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату; поточна дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу; безнадійна дебіторська заборгованість - поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позовної давності.

Заборгованість була списана на інші операційні витрати за даними бухгалтерського обліку (субрахунок 631 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками»).

В той же час, згідно з п.11. П(С)БО 10 виключення безнадійної дебіторської заборгованості з активів здійснюється з одночасним зменшенням величини резерву сумнівних боргів.

Поточна дебіторська заборгованість, щодо якої створення резерву сумнівних боргів не передбачено, у разі визнання її безнадійною, списується з балансу з відображенням у складі інших операційних витрат.

Відтак, твердження позивача, що дебіторська заборгованість у січні 2022 року була закрита, не відповідає дійсності.

Враховуючи той факт, що позивачем дебіторська заборгованість в загальній сумі 40234,0 грн у січні 2022 року була списана з балансу установи на інші операційні витрати, а також враховуючи положення П(С)БО 10, дана заборгованість установою визначена як безнадійна дебіторська заборгованість, за якою минув строк позовної давності.

Первинних документів, які б підтверджували отримання (поставку) товарно-матеріальних цінностей від постачальників, за якими виникла дебіторська заборгованість в сумі 40234,0 грн, та відображення такого отримання за даними бухгалтерського обліку позивач до ревізії не надав.

Стосовно цього порушення, то позивач не заперечив у зауваженнях до акта ревізії.

Таким чином, суд констатує правомірність спірної вимоги в означеній частині.

Щодо інших вимог, зазначених в листі №131320-14/4256-2023 від 06.06.2023 року «Про обов`язкові вимоги за результатами ревізії» (1.2, 1.4, 1.6, 1.8), то суд зазначає таке.

Західний офіс як орган державного фінансового контролю не уповноважений жодним нормативним актом впливати на рішення керівника з приводу організації роботи установи, яку він очолює, та обрання способу (шляху, механізму, алгоритму) усунення виявленого ревізією порушення, оскільки такий вплив буде втручанням в роботу установи та може трактуватися як «довільне втручання», що є порушенням принципу верховенства права.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 22.09.2020 по справі № 820/1286/18 (адміністративне провадження № К/9901/1308/19) зазначив, дослівно: «Верховний Суд вважає, що така обставина як відсутність у вимозі конкретного способу її виконання не свідчить про її протиправність та не може бути підставою для скасування.

Більше того, якщо існує декілька способів усунення виявлених у ході ревізії порушень, правом вибору певного конкретного способу відповідно до приписів законодавства наділений саме керівник підприємства. Разом з тим, вказана обставина не позбавляє підконтрольного об`єкта права звернутися до контролюючого органу з метою отримання певних роз`яснень.

Отже, зазначення у вимозі відповідача певного способу чи алгоритму усунення порушення, яким спричинено втрати фінансових ресурсів та відповідно завдано матеріальної шкоди (збитків), чи не зазначення взагалі способу, не обмежує об`єкт контролю у обранні іншого способу усунення цього ж порушення, відмінного від вказаного у вимозі (або використання керівником підприємства найбільш прийнятного способу), що кореспондується із висновками наведених вище по тексту у мотивувальних частинах постанов Верховного Суду.

Таким чином, вимога відповідача як рішення суб`єкта владних повноважень сформована із врахуванням змісту задокументованого порушення та містить короткий та лаконічний опис такого. Зобов`язальна частина спрямована на відшкодування завданих збитків (шляхом повернення, стягнення коштів) із зазначенням нормативних актів законодавства, які регламентують правовий механізм вчинення відповідних дій, тобто спрямована на фактичне надходження коштів до бюджету чи підприємства. Шляхи забезпечення такого надходження обирає самостійно керівник установи, який вправі звернутися за роз`ясненнями до органу ДФК у разі необхідності.

В той же час, з приводу пропозицій чи рекомендацій Західного офісу Держаудитслужби, зазначених у вимозі, слід зауважити таке.

Частиною 2 ст.8 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» передбачено, що орган державного фінансового контролю розробляє пропозиції щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Тому, після кожного порушення і вимоги Західним офісом зазначено пропозицію стосовно превенції вчиненого порушення до керівника об`єкта контролю для запобігання такому у подальшому, для усунення причин і умов, що сприяли порушенню законодавства, як це передбачено ч.2 ст.8 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», та на що вказує відсутність терміну «вимагаємо», зазначення словосполучення «для недопущення аналогічного порушення» та використання терміну «пропонуємо».

Отже, відповідно до сталої судової практики застосування законодавства у спірних правовідносинах оскаржувана вимога не породжує правові наслідки (зокрема обов`язки) для свого адресата - підконтрольної установи, і не може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства за позовом такої установи.

Вимога органу державного фінансового контролю в частині визначення характеру та обсягу збитків, як акт індивідуальної дії, вичерпала себе в момент її направлення підконтрольній установі, та самостійно не змінює обсяги прав та обов`язків позивача.

Зі змісту оскаржуваної вимоги вбачається, що її єдиною метою є спонукання позивача (підконтрольної установи) щодо недопущення порушень в подальшому.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що оскільки оскаржувана вимога в п. 1.2, 1.4, 1.6, 1.8 не містить імперативного характеру та не створює правових наслідків для позивача, відповідно відсутні підстави для її скасування.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява № 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, № 303-A, пункт 29).

Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки жодного правового значення для правильного вирішення справи не мають.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог підстави щодо розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні адміністративного позову Комунальної установи Інституту міста (79008, м. Львів, площа Ринок, 1 код ЄДРПОУ 36417351) до Західного офісу Держаудитслужби (адреса: м.Львів, вул.Костюшка, 8; код ЄДРПОУ 40479801) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_5 ), про визнання протиправними дій відмовити.

Судові витрати стягненню не підлягають. .

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 09.06.2026.

Суддя Лунь З.І.