Рішення № 137264268, 10.06.2026, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

10 червня 2026 року м. Ужгород№ 260/1044/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючої судді Маєцької Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якому просить: 1) Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті 20% надбавки, як жителю гірського населеного пункту за період з 10.11.2024 по 31.12.2024; 2) Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії як особі, яка постійно проживає у гірському населеному пункті, у розмірі 20 % від основного розміру пенсії за період з 10.11.2024 по 31.12.2024 включно.

Ухвалою суду від 02 червня 2026 року витребувано від ГУ ПФ в Закарпатській області докази.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФ України в Закарпатській області та постійно проживає в населеному пункті, якому надано статус гірського. Відповідачем листом від 30.01.2026 року № 51/К-0700-26 відмовлено позивачу у нарахуванні доплати, передбаченої ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» за період з 10.11.2024 року по 31.12.2024 року. Відповідач обґрунтовує відмову нормами постанови КМ України № 793, зазначаючи, що виплата призначається не раніше ніж з 01 січня 2025 року. Такі дії, позивач вважає протиправними, оскільки постанова КМ України є підзаконним актом і не може обмежувати дію Закону, який встановлює його право на надбавку з моменту призначення пенсії.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову, в зв`язку з тим, що на момент призначення позивачу пенсії був відсутній порядок та розмір надбавки до пенсії за проживання у гірській місцевості. 02 липня 2025 року була прийнята постанова КМ України № 793 «Деякі питання встановлення доплат, передбачених частиною другою статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні». Даною постановою було передбачено, що для осіб, які на дату набрання чинності цією постановою мали право на одержання доплати, але не реалізували це право, доплата призначається з дати набуття такого права, але не раніше ніж 01 січня 2025 року. Відтак, надбавку як жителю гірського населеного пункту позивачеві було перераховано з 01.01.2025 року.

Представник позивача надав до суду відповідь на відзив, в якому зазначила, що право позивача на 20 % надбавку встановлено ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні». Зазначає, що норми закону мають вищу юридичну силу, ніж постанови Кабінету Міністрів України та будь-яке обмеження прав, встановлених Законом, шляхом прийняття підзаконних актів є недопустимим.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить наступних висновків.

Судом встановлено, що за змістом посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 08.12.2015 року, позивач є громадянином, який проживає на території гірського населеного пункту і має право на гарантії і пільги, встановлені Законом України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

Матеріалами справи підтверджується, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Закарпатській області та йому з 10.11.2024 року призначено пенсію.

Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області листом від 30 січня 2026 року на заяву позивача повідомило, згідно абз. 2 п. 7 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання встановлених доплат, передбачених частиною другою статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» від 02.07.2025 № 793 для осіб, які на дату набрання чинності цією постановою мали право на одержання доплат, але не реалізували це право, доплата призначається з дати набуття такого права, але не раніше ніж з 01 січня 2025 року. Враховуючи вищезазначене, надбавку як жителю гірського району позивачу перераховано з 01.01.2025 року.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

У пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Законом, який встановлює критерії, за якими населені пункти набувають статусу гірських, визначає основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються є Закон України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» від 15.02.1995 за №56/95-ВР (далі - Закон №56/95-ВР).

За змістом частини 1 статті 5 Закону №56/95-ВР статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.

Посвідчення видається також окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів, умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону, а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, обсерваторіях, інших об`єктах, що розташовані поза межами населених пунктів в місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону (частина 2 статті 5 Закону №56/95-ВР).

За змістом підпункту 5 пункту 2.6. Порядку №22-1 при призначенні до пенсій надбавок, допомог, додаткової пенсії, компенсації, пенсії за особливі заслуги перед Україною та підвищень відповідно надаються такі документи, зокрема, документи про надання статусу особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського (для підвищення пенсії згідно зі статтею 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні»).

Як слідує зі змісту наявного в матеріалах справи посвідчення серії НОМЕР_2 , позивач є громадянином, який проживає на території гірського населеного пункту і має право на гарантії і пільги, встановлені Законом України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

Частиною 2 статті 6 Закону №56/95-ВР передбачено, що розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20 відсотків.

Так, пунктом 6 Прикінцевих Положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19.11.2024 № 4059-IX установлено, що у 2025 році застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, серед іншого, частина друга статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні".

В той же час, суд враховує, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював чітку правову позицію щодо неприпустимості внесення змін до інших законів через Закон про Державний бюджет України.

У Рішенні № 6-рп/2007 від 09.07.2007 Конституційний Суд України зазначив, що законом про Державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки це створює протиріччя у законодавстві та може призвести до скасування або обмеження прав і свобод громадян.

Також у Рішенні № 10-рп/2008 від 22.05.2008 Конституційний Суд України підкреслив, що внесення змін до законів України через закон про Державний бюджет, зокрема щодо статусу суддів, оплати праці та інших соціальних гарантій, є неконституційним, оскільки це призводить до звуження обсягу раніше встановлених гарантій.

Аналогічні правові висновки також сформовані Верховним Судом у постанові від 06.09.2021 у справі № 240/722/20, де зазначено, що метою та особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами, спрямовані на їхній соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України) (Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007).

Суд зазначає, що Закон України "Про Державний бюджет України" є актом щорічної дії, який визначає основні показники доходів і видатків державного бюджету, а також напрями бюджетної політики на відповідний рік. Змістовно цей закон має обмежене регулююче призначення й не може використовуватись як засіб для внесення змін до чинного законодавства, тим більше до законів, які встановлюють права, обов`язки та гарантії громадян.

Відповідно до статей 6, 8, 19 та 92 Конституції України, законодавство України має відповідати принципам верховенства права, стабільності та юридичної визначеності. Зокрема, положення статті 92 Основного Закону чітко визначають, що виключно законами України визначаються права і свободи громадян, гарантії цих прав і свобод, а також основи соціального захисту.

Слід звернути увагу, що зміст пункту 6 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", відповідно до якого встановлено, що у 2025 році частина 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Зазначене положення, по суті, змінює зміст вказаної норми спеціального закону, надаючи уряду повноваження визначати порядок і розміри підвищення пенсій громадянам, які проживають у гірських населених пунктах.

Проте на час виникнення публічно-правових відносин, зокрема на час призначення позивачу пенсії і звернення ним із заявою від 02.01.2025 про здійснення перерахунку пенсії з врахуванням такої надбавки, Кабінетом Міністрів України не було прийнято жодного нормативно-правового акта, який би конкретизував або реалізовував таку делеговану норму.

Внаслідок чого позивач, як особа, яка проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського, фактично позбавлена гарантованого їй частиною 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" права на підвищення розміру пенсії на 20 відсотків.

Такі дії суперечать принципам правової визначеності, що є складовою верховенства права, а також порушують права громадян, гарантовані чинним законодавством. Конституційний Суд України у своїй правовій позиції, викладеній, зокрема, у рішенні від 09.07.1998 № 11-рп/98, наголосив, що жоден закон про бюджет не може змінювати чи призупиняти дію інших законів, прийнятих у встановленому порядку, зокрема тих, що визначають соціальні гарантії.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїй судовій практиці (зокрема, постанова від 17.04.2018 у справі № 826/12123/16) звертала увагу на недопустимість внесення змін до законодавства шляхом прийняття закону про державний бюджет, оскільки це порушує основи публічного права та норми Конституції України.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Суд вказує на те, що гарантії, встановлені спеціальними законами, не можуть бути обмежені або скасовані актами тимчасового характеру, яким є закон про державний бюджет.

Верховний Суд у справі № 640/9677/20 від 16.03.2021 зазначив, що право на соціальний захист є комплексним, гарантованим Конституцією України невідчужуваним основоположним правом. Це право має абсолютний характер і не залежить від внесення змін до законів або фінансових можливостей держави. Його обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Поряд з цим, зазначена постанова Кабінету Міністрів України від 02.07.2025 за №793 "Деякі питання доплат, передбачених частиною 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні", у 2025 році" по суті лише визначає механізм підтвердження факту проживання, роботи чи навчання на території гірського населеного пункту та не містить положень, які б обмежували або скасовували право особи на відповідні соціальні гарантії.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про наявність порушення відповідачем права позивача з 10.11.2024 року по 31.12.2024 включно на встановлення підвищення до пенсії в розмірі 20%, як жителю гірського населеного пункту, відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

З метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити перерахунок та виплату надбавки до пенсії у розмірі 20% за проживання у гірській місцевості, відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» за період з 10.11.2024 року по 31.12.2024 року включно.

Згідно частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищевказане, враховуючи обставини встановлені судом, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 у період з 10 листопада 2024 року по 31 грудня 2024 року включно щомісячної надбавки до пенсії у розмірі 20% за проживання у гірській місцевості, відповідно до Закону України Про статус гірських населених пунктів в Україні.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 надбавки до пенсії у розмірі 20% за проживання у гірській місцевості, відповідно до Закону України Про статус гірських населених пунктів в Україні за період з 10 листопада 2024 року по 31 грудня 2024 року включно.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяН.Д. Маєцька