Ухвала суду № 137261486, 01.06.2026, Вишгородський районний суд Київської області

"01" червня 2026 р. Справа № 363/464/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року м. Вишгород

Вишгородський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

за участю прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 (в режимі відеоконференцзв`язку);,

захисника ОСОБА_9 ,

захисника ОСОБА_10 ,

захисника ОСОБА_11 ,

представника потерпілого ОСОБА_12 адвоката ОСОБА_13 ;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Вишгород клопотання прокурора Вишгородської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження обвинуваченим ОСОБА_5 , ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обвинуваченим ОСОБА_4 , ОСОБА_7 строку дії обов`язків покладених у зв`язку із внесенням застави у кримінальному провадженні № 12024111150000997, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.08.2024 року, за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 162, ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 186, ч. 4 ст. 296, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 309 КК України, за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 162, ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 186, ч. 4 ст. 296 КК України, за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 162, ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 263 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вишгородського районного суду Київської області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12024111150000997, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.08.2024 року, за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 162, ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 186, ч. 4 ст. 296, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 309 КК України, за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 162, ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 186, ч. 4 ст. 296 КК України, за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 162, ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 263 КК України.

19.05.2026 року через канцелярію суду захисник обвинуваченого ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_9 подав клопотання, у якому просив суд визначити ОСОБА_6 розмір застави у межах, визначених ст. 182 КПК України, у виді 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 266 240,00 гривень, як альтернативного заходу. Один з обов`язків, який суд поклав на ОСОБА_6 , а саме: не відлучатись із населеного пункту, в якому він проживає чи перебуває, АДРЕСА_1 , викласти в новій редакції: не відлучатись із населеного пункту, в якому він проживає чи перебуває, а саме: Київська область, Вишгородський район, без дозволу прокурора або суду.

01.06.2026 року прокурор подав до суду клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_5 строком на 60 днів, а також клопотання про продовження строку дії обов`язків покладених на обвинуваченого ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_4 , у зв`язку із внесенням застави, строком на два місяці.

В судовому засіданні прокурор підтримав заявлені клопотання, просив суд їх задовольнити. Щодо заявлених клопотань сторони захисту заперечував у повному обсязі, просив суд відмовити у їх задоволенні. Крім того, зазначив, що в поданих клопотаннях про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_5 строком на 60 днів, помилково зазначено, без визначення розміру застави, в той час, як ухвалою суду від 08.04.2026 року обвинуваченим вже був визначений розмір застави, тому просив суд залишити визначений розмір застави без змін.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_8 в судовому засіданні заперечувала щодо клопотання прокурора, зазначила, що клопотання є формальним та не містить належного обґрунтування. Після внесення застави її підзахисний ОСОБА_4 виконує покладені на нього обов`язки. Щодо ризиків вказаних прокурором у клопотанні, зазначила, що вони побудовані виключно на припущеннях, оскільки підзахисний ОСОБА_4 з`являється у всі судові засідання, що суперечить ризику переховування від суду, ризик впливу на потерпілих та свідків зі сторони обвинуваченого є вигаданим, оскільки останні не звертались з відповідними повідомленнями, зазначений прокурором ризик передбачений п. 4 ст. 187 КПК України щодо перешкоджання судового розгляду, взагалі є абстрактним.

Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав позицію свого захисника.

Представник потерпілого ОСОБА_12 адвокат ОСОБА_13 , підтримав клопотання прокурора та прохав суд його задовольнити.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_11 заперечував щодо задоволення клопотання прокурора, зазначивши що воно має формальний характер. ОСОБА_7 за весь час обраного запобіжного заходу не впливав на свідків та потерпілих, не ухилявся від суду, та не порушував обов`язків покладених на нього судом. Вважав, що ризики зазначені прокурором у клопотанні є необґрунтованими та недоведеними. Надав суду клопотання про зменшення суми застави визначеної ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 24.11.2024 року до 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та прохав суд надати обвинуваченому ОСОБА_7 дозвіл переміщатися по території всієї правобережної України.

Обвинувачений ОСОБА_7 підтримав думку захисника, клопотання подане захисником просив задовольнити.

Представник потерпілого ОСОБА_12 адвокат ОСОБА_13 , підтримав клопотання прокурора та прохав суд його задовольнити, та відмовити у клопотанні захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_11 .

Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_9 в судовому засіданні заперечував щодо клопотання прокурора, просив відмовити у його задоволенні. Зазначив, що ризики зазначені прокурором у клопотанні не доведені, не підтвердженні жодними доказами та є надуманими. Підтримав подане раніше клопотання про визначення ОСОБА_6 розміру застави у межах, визначених ст. 182 КПК України, у виді 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 266 240,00 гривень, як альтернативного заходу. Прохав суд один з обов`язків, покладений на обвинуваченого ОСОБА_6 , а саме: не відлучатись із населеного пункту, в якому він проживає чи перебуває, АДРЕСА_1 , викласти в новій редакції: не відлучатись із населеного пункту, в якому він проживає чи перебуває, а саме: Київська область, Вишгородський район, без дозволу прокурора або суду. Також долучив до свого клопотання копії медичних висновків щодо встановлених ОСОБА_6 у період 2019 - 2023 р.р. діагнозів, які на думку сторони захисту є серйозними та вимагають постійного підтримуючого лікування. Зауважив, що зазначені документи подаються стороною захисту вперше та є новими істотними обставинами у розумінні ст. 201 КПК України. За таких умов захист вважає, що тримання ОСОБА_6 під вартою з наявними діагнозами, в той час коли останній не має можливості внести визначений ухвалою суду розмір застави у 450 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 1 497600 грн. є незаконним та суперечить вимогам національного законодавства та практиці ЄСПЛ.

Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав думку захисника, просив суд задовольнити клопотання захисника, у задоволенні клопотання прокурора просив відмовити.

Представник потерпілого ОСОБА_12 адвокат ОСОБА_13 , підтримав клопотання прокурора та прохав суд його задовольнити, не погодився з клопотанням захисника ОСОБА_9 , прохав відмовити у його задоволенні.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_10 заперечував у задоволенні клопотання прокурора. Зазначив, що ризики на які посилається прокурор є необґрунтованими та не доведеними. Просив суд, зменшити визначений розмір застави, оскільки цей розмір є непомірним та неспівмірним з реальною можливістю його внесення обвинуваченим, або застосувати до обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.

Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав думку захисника.

Представник потерпілого ОСОБА_12 адвокат ОСОБА_13 підтримав клопотання прокурора, у задоволенні клопотання сторони захисту прохав відмовити.

Суд, ретельно дослідивши заявлені клопотання, вислухавши прокурора, захисників, обвинувачених, представника потерпілого приходить до наступного.

Під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. При цьому в ирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців, випливає зі змісту ст. 331 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Таким чином, ухвалення судом рішення про застосування запобіжного заходу щодо підозрюваного чи обвинуваченого є належним правовим результатом розгляду та вирішення відповідного клопотання тоді і лише тоді, коли судом на основі наданих доказів буде встановлено відповідну сукупність умов, а саме існування обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один ризик, що передбачений у ст. 177 КПК України, а також неможливість або недостатність застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Не виконання хоча б однієї з вищезазначених умов призводить до іншого правового результату, ніж застосування запобіжного заходу у відповідності до заявленого клопотання.

Відповідно до положень ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку запобіжного заходу має відповідати загальним вимогам, встановленим у ст. 184 КПК України щодо клопотання про обрання запобіжного заходу. Разом з тим з метою унеможливлення непропорційного втручання у право обвинуваченого на свободу та особисту недоторканість клопотання про продовження строку запобіжного заходу, у тому числі тримання під вартою, має також містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Відповідно до ч. 5 ст. 199 КПК України слідчий суддя зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Таким чином, для задоволення клопотання про продовження строку запобіжного заходу, суду необхідно встановити не тільки стандарту сукупність умов, наявність якої є необхідною для обрання запобіжного заходу, але і встановити той факт, що ризики, які стали причиною для застосування запобіжного заходу, продовжують існувати або з`явилися нові ризики, передбачені у ст. 177 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 201 КПК України підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.

Вимоги щодо форми та змісту клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу визначені приписами ч. 2, 3 ст. 201 КПК України.

Отже, для задоволення клопотання про зміну запобіжного заходу, суду необхідно встановити, що потреба в застосуванні до обвинуваченого конкретного запобіжного заходу відпала, а інший (більш м`який) запобіжний захід здатен забезпечити виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов`язків та здатен запобігти ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.

Положеннями ст. 194 КПК України, крім іншого, визначено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язані встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує, хоча б один з ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор.

Системний аналіз норм КПК та практики ЄСПЛ дозволяє прийти до висновку, що КПК оперує поняттями, які відповідають декільком різним стандартам доказування (переконання) - стандарт «обґрунтованої підозри», переконання (доведення) «поза розумним сумнівом» та стандарти «достатніх підстав (доказів)» тощо.

Стандарти «достатніх підстав (доказів)» використовуються в широкому колі різноманітних ситуацій, що виникають в ході кримінального провадження, тому вони не є сталими, а залежать від конкретної ситуації, цілі прийняття тих чи інших рішень (вчинення дій) та їх правових наслідків. При цьому вони застосовуються як для прийняття процесуальних рішень слідчими суддями (судом) (статті 157, 163, частина 5 статті 234, 260 та інші статті КПК), так і слідчими, прокурорами (статті 134, 271, 276 КПК та інші).

Таким чином, оцінка заявлених ризиків передбачає дотримання слідчим суддею/судом стандарту «достатніх підстав (доказів)».

Наведений стандарт під час оцінки ризиків не передбачає надання стороною, яка звернулась з клопотанням надати беззаперечні докази вчинення та/або намір вчинення підозрюваним/обвинуваченим діянь, які є ризиками, визначеними ст. 177 КПК України, однак передбачає наведення ініціатором клопотання таких аргументів, які з високою імовірністю можуть свідчити про те, що підозрюваний/обвинувачений може вдатись до вчинення таких дій.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Викладене узгоджується з практикою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, наведеною у постановах від 23.01.2024 у справі № 991/11249/23, від 04.12.2024 у справі № 991/11676/24 та низці інших.

Щодо клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 .

Судом встановлено, що на підставі ухвали слідчого судді Вишгородського районного суду Київської області від 17.08.2024 року та ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 02.01.2025 року обвинуваченому ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 28.02.2025 року включно. В подальшому ухвалами суду запобіжний захід у вигляді тримання під вартою неодноразово подовжувався. Ухвалою суду від 08.04.2026 року строк тримання під вартою продовжено по 07.06.2026 року включно. На даний час судовий розгляд триває, суд продовжує дослідження доказів по справі.

При постановленні ухвал про обрання та продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою судами було констатовано наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 162, ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 186, ч. 4 ст. 296 КК України, а також наявність ризиків вчинення ОСОБА_5 дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

На даний час в межах судового провадження проведено підготовче судове засідання, розпочато судовий розгляд, досліджуються письмові докази сторони обвинувачення, свідки та потерпілі по справі ще не допитані.

З огляду на відсутність нових фактичних обставин, продовження дослідження доказів сторони обвинувачення, у суду відсутні підстави для інших висновків в частині обґрунтованості обвинувачення, ніж тих, що були викладені у вищезазначених ухвалах.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про наявність правової підстави для застосування відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу, а саме наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення. Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні чотирьох кримінальних правопорушень, три з яких є тяжкими злочинами, за кожне з яких передбачено основне покарання у виді позбавлення волі, та знаючи про тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання винуватості у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, з метою уникнення відповідальності, може переховуватися від суду. Суд також враховує особливу суспільну небезпечність, інкримінованих кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 296, ч. 4 ст. 186 КК України.

Судом також враховує, що обвинувачений ОСОБА_5 одружений, має двох дітей, матір похилого віку, яка є інвалідом 3 групи загального захворювання, постійне місце проживання, офіційно працевлаштований. Разом з тим, сукупність вказаних факторів не створюють переваги над ризиком вчинення ОСОБА_5 дій, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а відповідно не усувають будь-якого сумніву щодо існування такого ризику.

За таких обставин, з метою уникнення від кримінальної відповідальності, розуміючи тяжкість покарання, яке може бути до нього застосоване у разі доведеності винуватості, обвинувачений з високою вірогідністю може переховуватись від суду, що свідчить про існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Суд також враховує воєнний стан в Україні, введений Указом Президента України від 24.02.2022 (неодноразово продовжений, не скасований та не відмінений), п. 3 ч.1 ст. 138 КПК України, відповідно до якого непереборною силою є епідемії, військові події, стихійні лиха або інші подібні обставини, п. 8 рекомендації Ради суддів України від 02.03.2022, відповідно до якого у розумінні ст. 177 КПК України новими ризиками, які виправдовують тримання особи під вартою, безумовно належить військова агресія проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку.

Суд вважає доведеним продовження існування ризику того, що ОСОБА_5 може вчинити дії, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України - переховуватися від суду, що непоправно позначиться на виконанні завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК України.

У межах даного кримінального провадження не досліджені всі докази, наявні свідки та потерпілі, показання яких в силу положень ст. 352 КПК України мають бути досліджені судом безпосередньо під час судового розгляду, тому є пріоритетним створення умов, за яких показання допитаних під час досудового розслідування свідків, потерпілих будуть залишатися повними, точними та достовірними для їх подальшого дослідження під час судового розгляду.

Таким чином, суд вважає реальним ризик того, що обвинувачений ОСОБА_5 може незаконно в будь-який спосіб впливати на свідків та потерпілих, що може призвести до неповноти, недостовірності чи неточності показань цих осіб під час їх допиту в судовому розгляді, тому суд вважає доведеним ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Зважаючи на наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд вважає реальним ризик того, що обвинувачений ОСОБА_5 може будь-яким іншим чином перешкоджати руху цього кримінального провадження. Таким чином, суд вважає доведеним ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Враховуючи мету, спосіб та обстановку вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, конкретні обставини вчинення діянь, вчинення яких інкримінується ОСОБА_5 , особу обвинуваченого ОСОБА_5 , зважаючи на доведеність існування ризиків вчинення дій, передбачених п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, судом встановлено, що ОСОБА_5 , не маючи суттєвих стримуючих соціальних факторів, може вчинити інше кримінальне правопорушення, тому на думку суду є доведеним наявність ризику вчинення ОСОБА_5 дій, передбачених п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Суд зазначає, що у клопотанні прокурора про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою встановлена об`єктивна наявність таких ризиків, а відтак твердження прокурора про те що ризики, на які він посилається у своєму клопотанні, не відпали, не зменшились та є актуальними. Доведеність ризиків не передбачає фактичне вчинення конкретних дій особою, спрямованих на створення перешкод у кримінальному провадженні, оскільки оцінці підлягає наявність вірогідності вчинення таких дій.

Судом враховуються положення ч. 3 ст. 176 КПК України при вирішенні питання про справедливість та пропорційність запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частина 5 ст. 9 КПК України наголошує, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Так, положення ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлюють, що законним та обґрунтованим визнається арешт особи, коли він є необхідним для запобігання вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, а також для забезпечення виконання будь-якого обов`язку, встановленого законом.

Згідно з практикою Європейського Суду, зокрема рішенням у складі Великої палати у справі «Labitav.Italy» від 06.04.2000 року, тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України - тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України - запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 , будучи раніше не судимим, обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 162, ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 186, ч. 4 ст. 296 КК України. Санкцією ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 186 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Отже, судом встановлено наявність виключної правової підстави для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а відповідно і можливість продовження строку тримання під вартою.

Суд вважає, що доводи сторони захисту про відсутність доказів щодо наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, є необґрунтованими, оскільки при розгляді клопотання прокурора встановлено об`єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою та встановлена наявність ризиків, визначених ч. 1 ст. 177 КПК України, які є наявними та актуальними, а будь-яких об`єктивних даних, які б безумовно свідчили про зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для обрання та подальшого продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, стороною захисту не наведено.

За таких обставин підстав для обрання альтернативного запобіжного заходу стосовно обвинуваченого не встановлено, тому в задоволенні клопотання захисника адвоката ОСОБА_10 про зміну запобіжного заходу слід відмовити.

На підставі вищевикладеного, враховуючи дані про особу обвинуваченого, а також наявність обґрунтованої підозри у вчиненні інкримінованих правопорушень, з огляду на фактичні обставини за яких обвинуваченому інкримінується їх вчинення, їх підвищену суспільну небезпечність, відсутність доведених даних про зменшення чи відсутність ризиків для застосування обвинуваченому ОСОБА_5 більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, суд доходить до висновку про можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Щодо клопотання про зменшення розміру застави, суд дійшов наступного.

Встановлено, що 08.04.2026 року ухвалою Вишгородського районного суду Київської області відносно обвинуваченого продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням застави 450 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом частини 4 статті 182 КПК України розмір застави має визначатися з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, та повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, розмір застави визначається у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Суд враховує, що з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати за рішенням суду про звернення застави у дохід держави утримувала обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов`язки, а з іншого - її внесення не призвело до втрати ним та його утриманцями засобів для гідного людини існування.

В рішенні у справі «Мангурас проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені пунктом 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити явку обвинуваченого в судове засідання. Сума застави повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечити його безпеку. Іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави чи дій проти поручителів у випадку відсутності появи на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні. Органи зобов`язані належним чином виправдати суму застави, та прийняти до уваги фінансовий стан обвинуваченого та його спроможність сплатити необхідну суму.

В рішенні у справі «Хрістова проти Болгарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що серйозність обвинувачення не тільки не може єдиним фактором, що обґрунтовує розмір застави, вона не може бути вирішальним фактором.

В рішенні у справі «Тошев проти Болгарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що під час визначення застави суд має оцінити матеріальний стан обвинуваченого.

Судом встановлено, що обвинуваченому ухвалою суду від 08.04.2026 року визначено звільнення під заставу, але через матеріальний стан він не може скористатись правом її внесення через встановлений великий розмір. З урахуванням майнового та сімейного стану обвинуваченого, відсутність належного рівня доходів у членів сім`ї обвинуваченого, які можуть внести заставу, беручи до уваги, що обвинувачений перебуває під вартою тривалий час, суд дійшов висновку про можливість зменшення застави до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. На думку суду застава в такому розмірі, з покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КК України, буде достатнім стримуючим засобом, щоб запобігти ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.

Щодо клопотання прокурора про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 .

Судом встановлено, що обраний відносно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ухвалами суду неодноразово подовжувався. Ухвалою суду від 08.04.2026 року строк тримання під вартою продовжено по 07.06.2026 року включно. На даний час судовий розгляд триває, судом досліджуються докази по справі, ще не допитані свідки та потерпілі.

При постановленні ухвал про обрання та продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою судами було констатовано наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 162, ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 296, ч. 4 ст. 186 КК України, а також наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

На даний час продовжується судовий розгляд, досліджуються докази сторони обвинувачення, тому з огляду на відсутність нових фактичних обставин у суду відсутні підстави для інших висновків в частині обґрунтованості обвинувачення, ніж тих, що були викладені у вищезазначених ухвалах.

Суд зазначає, що процесуальне законодавство не містить чітких критеріїв визначення ступеня обґрунтованості обвинувачення, його обсягу та змісту, але відповідно до усталеної практики ЄСПЛ під обґрунтованим обвинуваченням, не вдаючись до сутності та змісту самого обвинувачення, слід розуміти таке обвинувачення, що підкріплюється сукупністю певних відомостей, доказів, обставин та фактів, що дають можливість переконати об`єктивного спостерігача в причетності особи до вчинення кримінального правопорушення. Тобто, встановлення обґрунтованості обвинувачення особи у вчиненні кримінального правопорушення не вимагає встановлення у її діях ознак кримінального правопорушення, доведення їх відповідними доказами та не вимагає констатації того факту, що саме ця особа вчинила відповідне кримінальне правопорушення, а лише вимагає визначення того, що особа може бути причетна до вчинення відповідного кримінального правопорушення.

Суд вважає, що наявних матеріалів кримінального провадження достатньо для висновку щодо обґрунтованості пред`явленого ОСОБА_6 обвинувачення, тому наявні правові підстави для застосування відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу.

Щодо продовження існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, то судом встановлено, що у клопотанні прокурора зазначається про наявність ризику вчинення ОСОБА_6 дій, які передбачені п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду.

Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні чотирьох кримінальних правопорушень, з яких три є тяжкими злочинами, за кожне з яких передбачено основне покарання у виді позбавлення волі, та знаючи про тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання винуватості у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, з метою уникнення відповідальності, може переховуватися від суду. Суд також враховує особливу суспільну небезпечність, інкримінованих кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 296, ч. 4 ст. 186 КК України.

Судом вважає, що ОСОБА_6 з метою уникнення від кримінальної відповідальності, розуміючи тяжкість покарання, яке може бути до нього застосоване у разі доведеності винуватості, обвинувачений з високою вірогідністю може переховуватись від суду, що непоправно позначиться на виконанні завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК України, що свідчить про існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Суд також враховує воєнний стан в Україні, введений Указом Президента України від 24.02.2022 (неодноразово продовжений, не скасований та не відмінений), п. 3 ч.1 ст. 138 КПК України, відповідно до якого непереборною силою є епідемії, військові події, стихійні лиха або інші подібні обставини, п. 8 рекомендації Ради суддів України від 02.03.2022,відповідно до якого у розумінні ст. 177 КПК України новими ризиками, які виправдовують тримання особи під вартою, безумовно належить військова агресія проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні.

У межах даного кримінального провадження не досліджені всі докази, наявні свідки та потерпілі, показання яких в силу положень ст. 352 КПК України мають бути досліджені судом безпосередньо під час судового розгляду.

У зв`язку з цим в межах даного кримінального провадження пріоритетним є створення умов, за яких показання допитаних під час досудового розслідування свідків будуть залишатися повними, точними та достовірними для їх подальшого дослідження під час судового розгляду.

В аспекті вищевикладеного, зважаючи на наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд вважає реальним ризик того, що обвинувачений ОСОБА_6 може незаконно в будь-який спосіб впливати на свідків та потерпілих, що може призвести до неповноти, недостовірності чи неточності показань цих осіб під час їх допиту в судовому розгляді. Таким чином, суд вважає доведеним ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

В аспекті вищевикладеного, зважаючи на наявність ризику, передбаченого п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд вважає реальним ризик того, що обвинувачений ОСОБА_6 може будь-яким іншим чином перешкоджати руху цього кримінального провадження. Таким чином, суд вважає доведеним ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Враховуючи мету, спосіб та обстановку вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, конкретні обставини вчинення діянь, вчинення яких інкримінується ОСОБА_6 , особу обвинуваченого ОСОБА_6 , зважаючи на доведеність існування ризиків вчинення дій, передбачених п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, судом встановлено, що ОСОБА_6 , не маючи стримуючих факторів, роботи, офіційних джерел доходу, може вчинити інше кримінальне правопорушення.

Вищевикладене суд вважає достатнім для констатації доведеності ризику вчинення ОСОБА_6 дій, передбачених п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Суд критично ставиться до посилання сторони захисту на те, що прокурором не доведено і не надано жодних доказів на підтвердження наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки у клопотанні прокурора про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою встановлена об`єктивна наявність таких ризиків, а відтак твердження прокурора про те, що ризики, на які вона посилається у своєму клопотанні, не відпали, не зменшились та є актуальними, сторона захисту не спростувала.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Доведеність ризиків не передбачає фактичне вчинення конкретних дій особою, спрямованих на створення перешкод у кримінальному провадженні, оскільки оцінці підлягає наявність вірогідності вчинення таких дій.

Суд не погоджується і з доводами захисника обвинуваченого про те, що пред`явлене обвинувачення не підтверджено належними доказами, оскільки вказане питання підлягає перевірці під час судового розгляду, який триває на час звернення до суду з цим клопотанням. Суд на даному етапі не може вдаватися до вирішення питань, пов`язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності та допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні злочину. У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності події та складу кримінального правопорушення в діянні, винуватості особи в його вчиненні, належності та допустимості зібраних у справі доказів, вирішуються судом під час ухвалення вироку.

Вирішуючи питання про справедливість та пропорційність виду запобіжного заходу, суд враховує положення ч. 3 ст. 176 КПК України, відповідно до якого тримання під вартою є найтяжчим видом запобіжного заходу.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частина 5 ст. 9 КПК України наголошує, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Так, положення ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлюють, що законним та обґрунтованим визнається арешт особи, коли він є необхідним для запобігання вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, а також для забезпечення виконання будь-якого обов`язку, встановленого законом.

Згідно з практикою Європейського Суду, зокрема рішенням у складі Великої палати у справі «Labitav.Italy» від 06.04.2000 року, тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України - тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України - запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 , будучи раніше не судимим, обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 162, ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 296, ч. 4 ст. 186 КК України. Санкцією ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 186 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Отже, судом встановлено наявність виключної правової підстави для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а відповідно і можливість продовження строку тримання під вартою.

Вирішуючи питання про можливість застосування більш м?якого запобіжного заходу, суд враховує конкретні обставини кримінальних правопорушень, їх суспільну небезпечність та характер вчинених діях, за яким обвинувачується ОСОБА_6 та які спрямовані, зокрема, проти життя та здоров`я особи, проти громадського порядку і безпеки. Крім того, суд враховує ті обставини, що відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 на всій території України введено воєнний стан та запроваджено заходи правового режиму воєнного стану, вчинення кримінальних правопорушень в умовах якого суттєво підвищує їх суспільну небезпечність.

Суд вважає, що доводи сторони захисту про відсутність доказів щодо наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, є необґрунтованими, оскільки при розгляді клопотання прокурора встановлено об`єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою та встановлена наявність ризиків, визначених ч. 1 ст. 177 КПК України, які є наявними та актуальними, а будь-яких об`єктивних даних, які б безумовно свідчили про зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для обрання та подальшого продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, стороною захисту не надано. Будь-яких інших даних про зменшення чи відсутність ризиків для застосування обвинуваченому ОСОБА_6 більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, в судовому засіданні не встановлено.

Щодо доводів сторони захисту про неналежний стан здоров`я обвинуваченого суд зазначає наступне.

Стороною захисту надано суду копії медичної документації щодо наявних в обвинуваченого ОСОБА_6 певних захворювань, які на думку захисту що свідчить про незадовільний стан здоров`я обвинуваченого в умовах перебування у слідчому ізоляторі.

Суд зазначає, що наявність у обвинуваченого захворювань, що унеможливлює його тримання в умовах слідчого ізолятора, є суттєвою обставиною, яка враховується під час вирішення питання про продовження строку застосування запобіжного заходу. Але для цього відповідні обставини мають бути встановлені та доведені у встановленому порядку, як і те, що саме наявність відповідної хвороби впливає на неможливість продовження тримання обвинуваченого під вартою. Разом з тим, надані суду заключення не містять інформації щодо характеру впливу відповідних захворювань, ані на організм обвинуваченого, ані порядок його лікування, ані умови, в яких він повинен утримуватися, ані те, що подальше перебування в умовах слідчого ізолятору тільки погіршить стан перебігу даних захворювань.

Враховуючи викладене, а також те, що вищезазначені медичні документи не вказують на неможливість продовження перебування ОСОБА_6 в умовах слідчого ізолятору у зв`язку з вказаними захворюваннями, а також те, що суд за відсутності відповідних спеціальних знань у галузі медицини позбавлений можливості самостійно це визначити, суд критично ставиться до наданої захисником медичної документації, як такої, що не дає хоч якісь підстави вважати наявність зазначених у ній захворювань перешкодою для продовження строку тримання під вартою.

З огляду на це, зважаючи на обставини вчинення кримінального правопорушення та дані про особу обвинуваченого, суд вважає допустимим продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 . Отже, клопотання прокурора в частині продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає задоволенню. Відповідно клопотання захисника про зміну запобіжного заходу слід залишити без задоволення.

Продовжуючи тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, суд вважає таку міру виправданою, оскільки цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу (інтересу правосуддя), які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають право поваги до особистої свободи.

Щодо клопотання про зменшення розміру застави, суд зазначає наступне.

Відповідно до ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 08.04.2026 року відносно обвинуваченого продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням застави 450 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом частини 4 статті 182 КПК України розмір застави має визначатися з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, та повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, розмір застави визначається у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Суд враховує, що з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати за рішенням суду про звернення застави у дохід держави утримувала обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов`язки, а з іншого - її внесення не призвело до втрати ним та його утриманцями засобів для гідного людини існування.

В рішенні у справі «Мангурас проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені пунктом 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити явку обвинуваченого в судове засідання. Сума застави повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечити його безпеку. Іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави чи дій проти поручителів у випадку відсутності появи на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні. Органи зобов`язані належним чином виправдати суму застави, та прийняти до уваги фінансовий стан обвинуваченого та його спроможність сплатити необхідну суму.

В рішенні у справі «Хрістова проти Болгарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що серйозність обвинувачення не тільки не може єдиним фактором, що обґрунтовує розмір застави, вона не може бути вирішальним фактором.

В рішенні у справі «Тошев проти Болгарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що під час визначення застави суд має оцінити матеріальний стан обвинуваченого.

Судом встановлено, що обвинуваченому ухвалою суду від 08.04.2026 року визначено звільнення під заставу, але через матеріальний стан він не може скористатись правом її внесення через встановлений великий розмір. З урахуванням майнового та сімейного стану обвинуваченого, членів його родини, а саме відсутність належного рівня доходів у членів сім`ї обвинуваченого, які можуть внести заставу, беручи до уваги, що обвинувачений перебуває під вартою тривалий час, суд дійшов висновку про можливість зменшення застави до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. На думку суду застава в такому розмірі, з покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КК України, буде достатнім стримуючим засобом, щоб запобігти ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.

Щодо клопотання прокурора про продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 , яке мотивовано наявністю обґрунтованого обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 162, ч. 4 ст. 296, ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 186, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 309 КК України, та наявністю ризиків вчинення ОСОБА_4 дій, передбачених п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

За змістом частини 4 статті 182 КПК України розмір застави має визначатися з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, та повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, розмір застави визначається у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов`язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Обов`язки, передбачені частинами п`ятою та шостою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Після закінчення строку, в тому числі продовженого, на який на підозрюваного, обвинуваченого були покладені відповідні обов`язки, ухвала про застосування запобіжного заходу в цій частині припиняє свою дію і обов`язки скасовуються.

Судом встановлено, що ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 08.04.2026 року відносно обвинуваченого продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням застави 450 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

20.04.2026 року обвинувачений ОСОБА_4 був звільнений з-під варти у зв`язку з внесенням застави, у зв`язку з чим відповідно до ухвали суду від 08.04.2026 року до нього застосовуються визначені процесуальні обов`язки.

На думку суду, розмір застави, визначений обвинуваченому ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 08.04.2026 року, в повній мірі гарантує виконання покладених на нього обов`язків. Цей розмір є таким, щоб загроза його втрати утримувала обвинуваченого від порушення встановлених процесуальними нормами та\або покладених судом на нього обов`язків, забезпечувала його належну процесуальну поведінку.

На даний час судовий розгляд триває, судом досліджуються докази по справі.

Судом не встановлено наявності підстав для скасування обов`язків. У зв`язку з цим клопотання прокурора про продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинуваченого підлягає задоволенню.

Щодо клопотання прокурора про продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_7 , яке мотивовано наявністю обґрунтованого обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 162, ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 263 КК України, а також наявністю ризиків вчинення обвинуваченим ОСОБА_7 дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Розглянувши матеріали поданого клопотання, заслухавши учасників судового провадження, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов`язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Обов`язки, передбачені частинами п`ятою та шостою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Після закінчення строку, в тому числі продовженого, на який на підозрюваного, обвинуваченого були покладені відповідні обов`язки, ухвала про застосування запобіжного заходу в цій частині припиняє свою дію і обов`язки скасовуються.

Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 25.09.2024 року обвинуваченому ОСОБА_7 було застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою без альтернативного запобіжного заходу у виді застави. Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 11.11.2024 року строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою було продовжено з можливістю внесення застави у розмірі 908 400 грн. 00 коп.

13.11.2024 року обвинувачений ОСОБА_7 був звільнений з-під варти у зв`язку з внесенням застави, у зв`язку з чим відповідно до ухвали слідчого судді від 11.11.2024 року до нього застосовуються визначені процесуальні обов`язки.

На думку суду, розмір застави, визначений обвинуваченому ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 11.11.2024 року, в повній мірі гарантує виконання покладених на нього обов`язків. Цей розмір є таким, щоб загроза його втрати утримувала обвинуваченого від порушення встановлених процесуальними нормами та\або покладених судом на нього обов`язків, забезпечувала його належну процесуальну поведінку.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 06.01.2025 року строк дії процесуальних обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_7 , було продовжено до 15.02.2025 року включно. В подальшому ухвалами суду строк дії процесуальних обов`язків неодноразово подовжувався. Ухвалою суду від 08.04.2026 року строк дії процесуальних обов`язків продовжено по 07.06.2026 року включно. На даний час судовий розгляд триває, судом досліджуються докази по справі.

Судом не встановлено наявності підстав для скасування чи зміни обов`язків. У зв`язку з цим клопотання прокурора про продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_7 , підлягає задоволенню.

Щодо клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_11 про зменшення розміру застави та надання обвинуваченому ОСОБА_7 дозволу переміщатися по території всієї правобережної України.

За ч. 1 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Суд зазначає, що обставини, викладені у вказаному клопотанні, вже були предметом розгляду в судових засіданнях та висновки суду викладені в ухвалах від 10.02.2025 року, 02.04.2025 року, 11.02.2026 року. Інших обставин та доказів, які б зумовлювали необхідність для повторного розгляду судом поданого клопотання, захисником не наведено.

Суд зауважує, що тлумачення приписів ч. 3 ст. 183 КПК України дає можливість зробити висновок, що при застосуванні запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд визначає альтернативний запобіжний захід у виді застави. При цьому ч. 3 ст. 183 КПК України не відсилає до положень ч. 5 ст. 182 КПК України в частині визначення розміру застави як альтернативного запобіжного заходу. Натомість процесуальне законодавство вимагає від суду визначення того розміру застави, який буде «достатнім» для виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків. Це пов`язано з тим, що у такому випадку застава є альтернативним запобіжним заходом для особи, до якої першочергово застосовується найбільш тяжкий запобіжний захід, який спрямований на суттєве стримування обвинуваченого від вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України. У зв`язку з цим застава, як альтернативний запобіжний захід, має забезпечити такий же стримуючий ефект як і першочергово обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Відповідно до ч. 5 ст. 182 КПК України у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

ОСОБА_7 обвинувачується, зокрема, у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, що дає підстави для виходу за межі розмірів застави, які визначені ч. 5 ст. 182 КПК України.

Ухвалою слідчого судді від 11.11.2024 року достатнім та обґрунтованим розміром застави було визначено саме 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Вказана ухвала у встановленому законом порядку стороною захисту не оскаржувалася.

Суд вважає, що підстав для зменшення визначеного раніше обвинуваченому розміру застави не вбачається, оскільки він є достатнім та співрозмірним для зазначеного кримінального провадження. Крім того, суд ретельно дослідив майновий та сімейний стан обвинуваченого, інші дані про її особу, що знайшло своє відображення у постановлених раніше ухвалах. Нових обставин, які дають суду право зменшити визначений раніше розмір застави, під час розгляду клопотання сторони захисту, встановлено не було.

Крім того, відповідно предметом зазначеного клопотання також є зміна встановлених судом обов`язків - надання дозволу переміщатися по території всієї правобережної України для можливості ведення більш широкої підприємницької діяльності, утримання родини, проведення з нею відпочинку, збирання коштів для повернення боргу по внесеній заставі.

Обов`язком, передбаченим п. 2 ч. 5 ст. 194 КПК України, є не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду.

Суд зауважує, що стороною захисту до клопотання не надано жодного доказу в підтвердження зазначених обґрунтувань та необхідності зміни зазначеного обов`язку. Стороною захисту не доведено існування обставин, на які він посилається у своєму клопотанні.

Враховуючи викладене, клопотання в цій частині задоволенню також не підлягає.

Керуючись статтями 176-178, 182, 183, 193-194, 197, 199, 331, 372, 376 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора Вишгородської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без зменшення визначеного розміру застави, відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - задовольнити частково.

Клопотання захисника ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_10 про зміну запобіжного заходу та зменшення розміру застави задовольнити частково.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів по 30.07.2026 року включно.

Утримувати обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у державній установі «Київській слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.

Зменшити розмір застави, визначений ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначений ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 08.04.2026 року, та визначити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суму застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених КПК України, у розмірі 300 (триста) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 998 400 (дев`ятсот дев`яносто вісім тисяч чотириста) гривень 00 копійок.

Сума застави протягом дії ухвали може бути внесена у національній грошовій одиниці як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок для внесення застави Територіального управління Державної судової адміністрації в Київській області для внесення застави (отримувач - ТУ ДСА України в Київській області, ЄДРПОУ 26268119, банк - Державна казначейська служба України м. Київ, р/р № UA768201720355259001000018661, призначення платежу: застава за… (П.І.Б., дата народження особи, за яку вноситься застава), згідно ухвали… (назва суду) від… (дата ухвали) по справі № …, внесені (П.І.Б. особи, що вносить заставу).

Залишити без змін покладені ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 08.04.2026 року, на підставі ч. 5 ст. 194 КПК України, у разі внесення застави, на обвинуваченого ОСОБА_5 обов`язки: прибувати до суду в судові засідання за кожним викликом; утримуватися від спілкування з потерпілими та свідками по даному кримінальному провадженню; повідомляти суд про зміну свого місця проживання, перебування та/або місця роботи (служби); повідомляти прокурора та суд про необхідність зміни свого місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну; носити електронний засіб контролю.

Змінити обов`язок, покладений ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 08.04.2026 року, на підставі ч. 5 ст. 194 КПК України, у разі внесення застави, на обвинуваченого ОСОБА_5 : не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає чи перебуває, а саме АДРЕСА_2 , без дозволу прокурора або суду, на обов`язок: не відлучатися за межі Вишгородського району Київської області та міста Києва, без дозволу прокурора або суду.

Визначити строк дії покладених на обвинуваченого ОСОБА_5 ухвалою суду обов`язків - 60 днів, з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти у зв`язку із внесенням застави у розмірі, визначеному судом.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Роз`яснити обвинуваченому, що у разі внесення застави у визначеному розмірі, оригінал документу із відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок коштів, має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув`язнення. Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа місця ув`язнення має негайно здійснити розпорядження про звільнення з-під варти та повідомити усно та письмово прокурора Вишгородської окружної прокуратури та Вишгородський районний суд Київської області.

Застава, що не була звернена в дохід держави, повертається затриманому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу.

Клопотання прокурора Вишгородської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без зменшення визначеного розміру застави, відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , - задовольнити частково.

Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_9 про зміну розміру застави - задовольнити частково.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів по 30.07.2026 року включно.

Утримувати обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у державній установі «Київській слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.

Зменшити розмір застави, визначений ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 08.04.2026 року, та визначити ОСОБА_6 , 08.03.1999 року, суму застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених КПК України, у розмірі 300 (триста) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 998 400 (дев`ятсот дев`яносто вісім тисяч чотириста) гривень 00 копійок.

Сума застави протягом дії ухвали може бути внесена у національній грошовій одиниці як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок для внесення застави Територіального управління Державної судової адміністрації в Київській області для внесення застави (отримувач - ТУ ДСА України в Київській області, ЄДРПОУ 26268119, банк - Державна казначейська служба України м. Київ, р/р № UA768201720355259001000018661, призначення платежу: застава за… (П.І.Б., дата народження особи, за яку вноситься застава), згідно ухвали… (назва суду) від… (дата ухвали) по справі № …, внесені (П.І.Б. особи, що вносить заставу).

Залишити без змін покладені ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 08.04.2026 року, на підставі ч. 5 ст. 194 КПК України, у разі внесення застави, на обвинуваченого ОСОБА_6 обов`язки: прибувати до суду в судові засідання за кожним викликом; утримуватися від спілкування з потерпілими та свідками по даному кримінальному провадженню; повідомляти суд про зміну свого місця проживання, перебування та/або місця роботи (служби); повідомляти прокурора та суд про необхідність зміни свого місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну; носити електронний засіб контролю.

Змінити обов`язок, покладений ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 08.04.2026 року, на підставі ч. 5 ст. 194 КПК України, у разі внесення застави, на обвинуваченого ОСОБА_6 : не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає чи перебуває, а саме: АДРЕСА_1 , без дозволу прокурора або суду, на обов`язок: не відлучатися за межі Вишгородського району Київської області та міста Києва, без дозволу прокурора або суду.

Визначити строк дії покладених на обвинуваченого ОСОБА_6 , ухвалою суду обов`язків - 60 днів, з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти у зв`язку із внесенням застави у розмірі, визначеному судом.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Роз`яснити обвинуваченому, що у разі внесення застави у визначеному розмірі, оригінал документу із відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок коштів, має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув`язнення. Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа місця ув`язнення має негайно здійснити розпорядження про звільнення з-під варти та повідомити усно та письмово прокурора Вишгородської окружної прокуратури та Вишгородський районний суд Київської області.

Застава, що не була звернена в дохід держави, повертається затриманому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу.

Клопотання прокурора Вишгородської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку дії обов`язків покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк покладених на нього процесуальних обов`язків:

- прибувати до суду в судові засідання за кожним викликом;

- утримуватися від спілкування з потерпілими та свідками по даному кримінальному провадженню;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання, перебування та/або місця роботи (служби);

- повідомляти прокурора та суд про необхідність зміни свого місця проживання;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

- носити електронний засіб контролю.

Змінити обов`язок, покладений ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 08.04.2026 року на обвинуваченого ОСОБА_4 : не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає чи перебуває, а саме: АДРЕСА_3 , без дозволу прокурора або суду, на обов`язок: не відлучатися за межі Вишгородського району Київської області та міста Києва, без дозволу прокурора або суду.

Строк дії обов`язків встановити по 30.07.2026 року включно.

Повідомити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що відмова від носіння засобу електронного контролю, умисне зняття, пошкодження або інше втручання в його роботу з метою ухилення від контролю, а рівно намагання вчинити зазначені дії є невиконанням обов`язків, покладених судом на підозрюваного, обвинуваченого при обранні запобіжного заходу, не пов`язаного з позбавленням волі або у вигляді домашнього арешту.

Клопотання прокурора Вишгородської окружної прокуратури ОСОБА_14 про продовження строку дії обов`язків покладених на обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , - задовольнити.

Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_11 про зменшення розміру застави залишити без задоволення.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , строк покладених на нього процесуальних обов`язків:

- прибувати за першим викликом до прокурора та суду;

- не відлучатись за межі Вишгородського району Київської області та міста Києва без дозволу прокурора та суду;

- утримуватись від спілкування зі свідками та іншими обвинуваченими у кримінальному провадженні;

- повідомляти прокурора або суд про зміну свого місця проживання, роботи та засобів зв`язку;

- носити електронний засіб контролю.

Строк дії обов`язків встановити по 30.07.2026 року включно.

Повідомити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що відмова від носіння засобу електронного контролю, умисне зняття, пошкодження або інше втручання в його роботу з метою ухилення від контролю, а рівно намагання вчинити зазначені дії є невиконанням обов`язків, покладених судом на підозрюваного, обвинуваченого при обранні запобіжного заходу, не пов`язаного з позбавленням волі або у вигляді домашнього арешту.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду не зупиняє її виконання та судовий розгляд у суді першої інстанції.

Повний текст ухвали проголошено 08.06.2026 року о 12 год. 30 хв.

Головуючий суддя ОСОБА_1