Ухвала суду № 137258539, 09.06.2026, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 203/3940/26

2/212/6084/26

У Х В А Л А

09 червня 2026 року м. Кривий Ріг

Суддя Покровського районного суду міста Кривого Рогу Чайкін І.Б., ознайомившись із матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Литвиненко Віталій Іванович до СІВЕРСЬКОЇ МІСЬКОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ про виділ в натурі частки майна, що є в спільній частковій власності,

встановив:

В провадження Покровського районного суду міста Кривого Рогу на виконання ухвали Центрального районного суду міста Дніпра надійшов згаданий позов, для розгляду за підсудністю.

Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі, суддя дійшов наступного.

Позовна заява повинна відповідати вимогам ст. 177 ЦПК України.

За правилами частини 4 статті 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Позивач просить виділити в натурі в окремий об`єкт нерухомого майна належний йому житловий будинок, а також визнати право власності на цей окремий об`єкт нерухомого майна.

Згідно із частиною 1 статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Таким чином, позовна вимога про виділ в натурі квартири із житлового будинку, у розумінні змісту даної статті є майновою вимогою, тобто судовий збір підлягає сплаті за ставкою, встановленою для позовних заяв майнового характеру (ухвала Верховного Суду від 04.03.2019 року у справі № 923/441/18).

Відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» на підтвердження оцінки проведеної оцінки майна складається звіт (акт про оцінку майна).

Статтею 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» передбачено, що оцінка майна - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону(далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.

Датою оцінки є дата, за станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається вартість майна. Нормативно-правовими актами з оцінки майна можуть бути передбачені строки дії звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) від дати оцінки або дати її затвердження (погодження) замовником.

Методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України (ч. 1ст. 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

Відповідно до ст.12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.

З огляду на викладене позивач при поданні позову до суду та визначенні ціни позову, повинен був врахувати актуальну на час подання позову нормативно-грошову оцінку (вартість) житлового будинку та сплатити судовий збір за позовну вимогу про визнання права власності, як вимогу майнового характеру, за ставкою, передбаченою п.п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» - 1 відсотка ціни позову (нормативно-грошової оцінки житлового будинку), але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, позивачу для виконання вимог ч. 4 ст. 177 ЦПК України необхідно сплатити судовий збір за позовну майнову вимогу про виділ в натурі житлового будинку, виходячи із актуальної нормативно-грошової оцінки (вартості).

До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно із ст.4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328,60 грн) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (16 640,00 грн).

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2026 року, а саме 1 331 грн 20 коп.

В матеріалах справи міститься квитанція про сплату судового збору у розмірі 1331.20 гривень, проте позивач звертається до суду із вимогою майнового характеру.

Таким чином, позивачу слід сплатити судовий збір за наступними платіжними реквізитами:

Отримувач коштів ГУК у Дн-кiй обл/Покр.р/22030101

Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37988155

Банк отримувача Казначейство України(ел. адм. подат.)

Код банку отримувача (МФО) 899998

Рахунок отримувача UA048999980313151206000004648

Код класифікації доходів бюджету 22030101

Призначення платежу *;101;_____(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом ______(ПІБ чи назва установи, організації позивача),Покровський районний суд м. Кривого Рогу(назва суду, де розглядається справа).

Разом з тим, суд зазначає, що поняття спільної часткової власності викладено в частині 1 статті 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому, тобто спірний будинок перебуває у спільній частковій власності як позивача, так і відповідачів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (ч. 1-3 ст. 358 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у справі спільної власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання (ч. 2 ст. 364 ЦК України).

Згідно з ч. 3 ст. 364 ЦК України, у разі виділу співвласником у натурі частки зі спільного майна для співвласника, який здійснив такий поділ, право спільної власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦК України, майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється (ч. 2 ст. 367 ЦК України).

У постанові від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17 Верховний Суд виснував, що поняття "поділ" та "виділ" не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки із майна, що є у спільній частковій власності, правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце не виділ, а поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

Тлумачення положень статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави для висновку про те, що поділ будинку, що перебуває в спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

У відповідності до ч. 1 ст. 106 ЦПК України, учасники справи мають право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Позивачем не додано висновку фахівця щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна або висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна та/або не подано клопотання про проведення експертизи щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна.

Крім того, суд пропонує стороні позивача визначитись із колом учасників у згаданому позові.

Суд звертає увагу, що позовна заява не містить підтвердження про те, що вживались заходи досудового врегулювання спору. Відсутня актуальна інформація щодо права власності відповідачів на спірний житловий будинок . Окрім того, позивачем не вказано та до позовної заяви не долучено висновку щодо технічної можливості виділу у натурі часток (поділ) нерухомого майна та/або не подано клопотання про проведення експертизи щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна.

У відповідності до ч. 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст.ст.175, 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Враховуючи викладене, приходжу до висновку, що позовну заяву слід залишити без руху і надати позивачу строк у п`ять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків.

Керуючись ч.1 ст.185 ЦПК України, суддя

постановив:

Позовну заяву ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Литвиненко Віталій Іванович до СІВЕРСЬКОЇ МІСЬКОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ про виділ в натурі частки майна, що є в спільній частковій власності- залишити без руху.

Надати строк для усунення недоліків заяви протягом п`яти днів з дня отримання копії даної ухвали.

Роз`яснити, що у разі не виконання вимог даної ухвали, заява буде вважатись неподаною та повернута.

Роз`яснити, якщо відповідно до ухвали у встановлений строк вимоги будуть виконані, заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. У разі невиконання вимоги суду, заява вважається неподаною і повертається заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Ухвала складено 09.06.2026 року.

Суддя І. Б. Чайкін