Рішення № 137256155, 27.05.2026, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/4119/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Кочко В.К.,

при секретарі - Савченко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в с-щі Овідіополь цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійні вимоги: Орган опіки та піклування в особі Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, третя особа яка не заявляє самостійні вимоги: Шепетівський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Хмельницький), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Одеська районна державна адміністрація Одеської області про скасування усиновлення

ВСТАНОВИВ:

27.08.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійні вимоги: Орган опіки та піклування в особі Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, третя особа яка не заявляє самостійні вимоги: Шепетівський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Хмельницький), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Одеська районна державна адміністрація Одеської області про скасування усиновлення.

В обґрунтуванні своїх позовних вимог, позивач зазначив, що з 25 вересня 2004 року позивач ОСОБА_1 перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , під час перебування у вказаному шлюбі у сторін народилося двоє дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідачка ОСОБА_2 у грудні 2016 року подала до Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області позов в якому просила суд позбавити батьківських прав свою сестру ОСОБА_5 та її чоловіка ОСОБА_6 відносно їх малолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , посилаючись на те, що батьки ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, ведуть аморальний спосіб життя, перебувають на обліку в «лікарів-наркологів» з діагнозами наркоманія і хронічний алкоголізм.

Сестра ОСОБА_2 ОСОБА_5 в процесі розгляду відповідного позову померла, а у відповідності до рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 березня 2017 року, ОСОБА_6 було позбавлено батьківських прав. З 25 травня 2017 року дружину позивача ОСОБА_2 було призначено опікуном над рідним племінником.

ОСОБА_2 свого переконала чоловіка ОСОБА_1 у необхідності здійснення усиновлення дитини. Позивач, піддавшись її вмовлянням, погодився на таке усиновлення, однак воно мало виключно формальний (фіктивний) характер і не було зумовлене реальним наміром створення повноцінних сімейних відносин із дитиною.

Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 червня 2018 року, задоволено заяву позивача ОСОБА_1 та його колишньої дружини ОСОБА_2 та оголошено їх усиновлювачами ОСОБА_7 , 19 липня 2013 року та внесено зміни до актового запису N?436 від 21 серпня 2013 року про народження, змінивши його призвіще з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 », по батькові з « ОСОБА_10 » на « ОСОБА_11 », місце народження з «.Хмельницький» на «м.Шепетівка», батьком записано - ОСОБА_1 , матір`ю- ОСОБА_2 .

На момент усиновлення дитини, яка не була спільною, обоє подружжя не мали наміру продовжувати шлюбні відносини та фактично не підтримували сімейне життя. Такі обставини свідчать про фіктивний характер усиновлення, оскільки воно здійснене формально, без дійсного наміру створити сімейні відносини з дитиною та виконувати батьківські обов`язки, що підтверджується зверненням відповідачкою ОСОБА_2 05.10.2018 року до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

В той самий час позивач ОСОБА_1 05.10.2018 року, також звертається до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 26.10.2028 року, справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу об`єднані в одне провадження зі справою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 листопада 2018 року, (справа 509/4603/2018) шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.

Сукупність наведених фактів виключає іншу правову оцінку, окрім визнання усиновлення фіктивним, так як на момент ухвалення рішення про усиновлення обоє подружжя не мали наміру продовжувати шлюбні відносинита фактично не підтримували сімейне життя.

Відповідачка копію позову та матеріали до нього отримала, до суду направив відзив в порядку ст.178 ЦПК України, з якого вбачається, що з позовними вимогами не погоджується, просить в задоволенні позову відмовити.

Позивач та його представник у судове засідання не з`явилися, представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи за відсутності позивача та його представника.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, у відзиві зазначила про розгляд справи за відсутності.

Представники третіх осіб у судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи, повідомлялись належним чином.

Вивчивши позицію сторін та дослідивши надані докази в сукупності суд вважає,що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про скасування усиновлення, підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом і передбачених цим Кодексом випадках.

Позивач перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 з 25 вересня 2004 року, під час перебування у вказаному шлюбі у сторін народилося двоє дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Дружина позивача ОСОБА_2 у грудні 2016 року подала до Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області позов в якому просила суд позбавити батьківських прав свою сестру ОСОБА_5 та її чоловіка ОСОБА_6 відносно їх малолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , посилаючись на те, що батьки ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, ведуть аморальний спосіб життя, перебувають на обліку в «лікарів-наркологів» з діагнозами наркоманія і хронічний алкоголізм.

Сестра ОСОБА_2 ОСОБА_5 в процесі розгляду відповідного позову померла, а у відповідності до рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 березня 2017 року, ОСОБА_6 було позбавлено батьківських прав. З 25 травня 2017 року дружину позивача ОСОБА_2 було призначено опікуном над рідним племінником.

Дружина позивача, керуючись співчуттям до свого племінника та переконала чоловіка у необхідності здійснення усиновлення дитини. Позивач, піддавшись її вмовлянням, погодився на таке усиновлення, однак воно мало виключно формальний (фіктивний) характер і не було зумовлене реальним наміром створення повноцінних сімейних відносин із дитиною.

У відповідності до рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 червня 2018 року, задоволено заяву позивача ОСОБА_1 та його колишньої дружини ОСОБА_2 та оголошено їх усиновлювачами ОСОБА_7 , 19 липня 2013 року та внесено зміни до актового запису N?436 від 21 серпня 2013 року про народження, змінивши його призвіще з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 », по батькові з « ОСОБА_10 » на « ОСОБА_11 », місце народження з «.Хмельницький» на «м.Шепетівка», батьком записано - ОСОБА_1 , матір`ю- ОСОБА_2 .

Судом встановлено що на момент усиновлення дитини, яка не була спільною, обоє подружжя не мали наміру продовжувати шлюбні відносинита фактично не підтримували сімейне життя. Такі обставини свідчать про фіктивний характер усиновлення, оскільки воно здійснене формально, без дійсного наміру створити сімейні відносини з дитиною та виконувати батьківські обов`язки, що й стало приводом для звернення із відповідним позовом.

На момент ухвалення рішення про усиновлення сторони, починаючи приблизно з червня 2018 року, стали мешкати окремо та не вели спільного господарства. Зокрема, ОСОБА_2 разом із дітьми переїхали за адресою: АДРЕСА_1 , тоді як ОСОБА_1 залишився у АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 05 жовтня 2018 року звернулась до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовом про розірвання шлюбу.

В той самий час 05.10.2018 року, позивач ОСОБА_1 також звернувся з окремим позовом до Овідіопольського районного суду Одеської області про розірвання шлюбу. Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 26.10.2028 року, позови справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу об`єднані в одне провадження зі справою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 листопада 2018 року, (справа 509/4603/2018) шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.

Сукупність наведених фактів суд виключає іншу правову оцінку, окрім визнання усиновлення фіктивним.

Відповідно до частини другої статті 236 Сімейного кодексу України, усиновлення може бути визнане недійсним за рішенням суду у разі встановлення обставин, які свідчать про його протиправний або формальний характер. Зокрема, до таких підстав належить відсутність дійсного наміру усиновлювача на настання правових наслідків усиновлення, тобто випадки, коли усиновлення здійснюється без мети створення сімейних відносин з дитиною (фіктивне усиновлення).

Зміст цієї норми свідчить про те, що законодавець пов`язує дійсність усиновлення не лише з дотриманням формальних процедур, але й із наявністю внутрішньої волі особи на набуття статусу батька (матері), виконання обов`язків щодо виховання, утримання та розвитку дитини. Відсутність такого наміру на момент усиновлення свідчить про невідповідність правочину його суті та є підставою для визнання його недійсним у судовому порядку.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За наявності таких обставин усиновлення не відповідає своїй правовій природі та меті, оскільки на момент його здійснення обидва з подружжя не мали наміру продовжувати шлюбні відносини, у зв`язку з чим таке усиновлення може бути визнане судом недійсним як фіктивне.

Наведене дає підстави для висновку про те, що усиновлення в цьому випадку суперечить найвищім інтересам дитини, оскільки вказані обставини не сприяють усвідомленню дитиною сімейного оточення та родинного затишку, а за волі колишньої дружини, між ОСОБА_1 і усиновленим ним хлопчиком склалися стосунки, які роблять неможливим їхнє спільне проживання, спілкування і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов`язків.

Відповідачка в своєму відзиві на позовну заву, підтверджує що усиновлення було використано як інструмент для реалізації майнових інтересів позивача.

Як регламентує частина 3 статті 51 Конституції України сім?я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про охорону дитинства" сім?я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім?ї разом з батьками або в сім?ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до змісту статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов?язків відповідно до закону.

Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім`ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу.

Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.

Зазначені положення закріплені в статті 207 СК України.

Отже, в контексті положень про усиновлення та батьківство, усиновитель робить свідомий та виважений вибір набути прав батька стосовно дитини, яка не є його кровною, та приймає на себе кореспондуючий цьому обов`язок стати рідною людиною цій дитині, вживати всіх можливих заходів та дій в інтересах дитини, займатися питаннями її виховання та розвитку таким чином і обсягом, яке в мінімальному значенні закріплено у законодавстві та диктується загальними уявленнями про батьківство. При цьому зовнішньо також має прослідковуватися те, що дитина відчуває, що вона перебуває в такому оточенні, яке забезпечить їй у необхідному випадку допомогу, зокрема і на її прохання у звичайних побутових обставинах.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові у справі № 554/1924/20, при вирішенні питання про визнання усиновлення недійсним суд зобов`язаний встановити наявність саме тих підстав, які передбачені ст. 236 СК України, при цьому вирішальне значення мають обставини, що існували на момент усиновлення.

Фіктивним є усиновлення, здійснене без наміру створення сімейних відносин та виконання батьківських обов`язків.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Нормами ст. 232 СК України визначено, що з моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов`язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому - між її дітьми, внуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням. Усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов`язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини. Усиновлення надає особі, яку усиновлено, права і накладає на неї обов`язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків.

Відповідно до частин першої-четвертої, шостої, сьомої статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарання, які принижують людську гідність дитини.

Пунктом 1 статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що Держави - учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року (далі - Конвенція), органи державної влади не можуть втручатись у здійснення права на повагу до приватного і сімейного життя, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Втручання у право на повагу до сімейного життя становить порушення статті 8 Конвенції, якщо воно здійснюється не «згідно із законом», не має однієї або кількох законних цілей, зазначених у пункті 2 цієї статті, а також не є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення такої цілі чи цілей. Під необхідністю втручання мається на увазі, що воно відповідає нагальній соціальній потребі, і, зокрема, є пропорційним до поставленої законної мети (пункт 43 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 травня 2010 року у справі «Курочкін проти України»).

Словосполучення «згідно із законом» у пункті 2 статті 8 Конвенції вимагає передусім, щоб відповідний захід був певним чином передбачений національним законодавством; він також стосується якості відповідного закону і вимагає його відповідності принципу верховенства права та допустимості відповідній особі, яка, зокрема, має бути здатною передбачити його наслідки для себе.

Відповідно до ч. 5 ст. 236 СК України якщо одним із подружжя усиновлена дитина другого з подружжя, усиновлення може бути визнане недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що на момент усиновлення другий із подружжя не мав наміру продовжувати з ним шлюбні відносини.

Частина 2 ст. 236 СК України передбачає, що усиновлення визнається недійсним за рішенням суду, якщо усиновлювач не бажав настання прав та обов`язків, які виникають у результаті усиновлення (фіктивне усиновлення).

Відповідно до ч. 1 ст. 238 СК України, усиновлення може бути скасоване за рішенням суду, якщо: воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання; дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення; між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов`язків.

Із аналізу наведених вище норм як міжнародного так і чинного законодавства України вбачається, що останнє в першу чергу захищає права та інтереси дитини, в тому числі і право дитини на проживання в сім`ї, її матеріальне та духовне забезпечення.

Усиновлення дитини породжує за собою відповідні наслідки у вигляді взаємних прав та обов`язків, які виникають між усиновлювачем та усиновленим. Держава може втручатися у вказані відносини, лише в рамках та межах визначених законом та тільки з метою захисту прав в першу чергу дитини.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 14 Європейської конвенції про усиновлення дітей (переглянута) від 27 листопада 2008 року, ратифікованої Верховною Радою України 15 лютого 2011 року, усиновлення може бути скасовано або визнано недійсним лише за рішенням компетентного органу. Найвищі інтереси дитини завжди мають перевагу. Усиновлення може бути скасовано до досягнення дитиною повноліття лише на підставі серйозних обставин, передбачених законом.

Пунктом п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» № 3 від 30 березня 2007 року, визначено, що усиновлення може бути скасовано або визнано недійсним тільки за рішенням суду за позовами батьків, усиновлювача, опікуна, піклувальника, органу опіки та піклування, прокурора, а також усиновленої дитини, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до ст. 239 СК України, у разі скасування усиновлення припиняються на майбутнє права та обов`язки, що виникли у зв`язку з усиновленням між дитиною та усиновлювачем і його родичами. У разі скасування усиновлення відновлюються права та обов`язки між дитиною та її батьками, іншими родичами за походженням. У разі сканування усиновлення дитина передається за бажанням батьків або інших родичів їм, а якщо це неможливо, - вона передається на опікування органові опіки та піклування.

Згідно із ч. 5 ст. 239 СК України , у разі скасування усиновлення дитина має право на збереження прізвища, імені та по-батькові, які вона одержала у зв`язку з усиновленням. За бажанням дитини їй присвоюється прізвище, ім`я, по-батькові, які вона мала до усиновлення.

Статтею 241 СК України визначено, що після набрання чинності рішенням суду, про визнання усиновлення недійсним або скасування усиновлення суд у місячний строк зобов`язаний надіслати копію рішення до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини. Орган державної реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду про скасування усиновлення або визнання його недійсним вносить відповідні зміни до актового запису про народження дитини.

Відповідно до п.18 Порядку провадження діяльності з усиновленням та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2008 року № 905, у разі скасування усиновлення дитина поновлюється на місцевому, регіональному та централізованому обліку.

На підставі викладеного, керуючисьст. ст. 4-5, 12-13, 77-81, 89-90, 95, 141, 209-211, 247, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України ст.ст. 150, 232, 236, 238, 239, 241 СК України

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним усиновлення ОСОБА_12 (до усиновлення ОСОБА_7 ), вчинене на підставі рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 червня 2018 року по справі №688/1593/18.

Внести зміни до актового запису про народження №436 від 03 серпня 2018 року, виданого Шепетівським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, виключивши в графі «відомості про батька», ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уроджения с. Слобідка-СкрипчанськаЧемеровецького району Хмельницької області, громадянина України, який фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 .

Внести зміни до актового запису про народження №436 від 03 серпня 2018 року, виданого Шепетівським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, змінивши призвіще з « ОСОБА_9 » на « ОСОБА_8 », по батькові з « ОСОБА_11 » на « ОСОБА_10 », місце народження з «м.Шепетівка» на «м.Хмельницький».

Припинити стягнення аліментів, що стягуються на підставі рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 березня 2019 року з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 на утримання ОСОБА_12 (до усиновлення ОСОБА_7 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 до досягнення ОСОБА_12 повноліття - ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Одеського апеляційного суду через Овідіопольський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.

Суддя Кочко В.К.