Ухвала суду № 137255500, 10.06.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 1-кс/754/1342/26

Справа № 754/10427/26

У Х В А Л А

Іменем України

10 червня 2026 року слідчий суддя Деснянського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання прокурора Деснянської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026100030001207 від 08.06.2026 за ч. 1 ст. 203-2 КК України,

УСТАНОВИВ :

09.06.2026 року до Деснянського районного суду м. Києва надійшло клопотання прокурора Деснянської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 про арешт майна із забороною його відчуження, розпорядження та користування, яке вилучено в ході обшуку 08.06.2026 за адресою: АДРЕСА_1, а саме: дев`ятнадцять комп`ютерних моніторів, п`ятнадцять системних блоків, п`ятнадцять комп`ютерних клавіатур, дванадцять комп`ютерних мишок, мобільний телефон марки «Самсунг».

Клопотання подане в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12026100030001207 від 08.06.2026 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 203-2 КК України.

Так, 08.06.2026 на спец-лінію «102» надійшло повідомлення з приводу здійснення незаконної діяльності з організації та проведення азартних ігор за адресою: АДРЕСА_1.

Виїздом слідчо-оперативної групи Деснянського УП ГУНП у м. Києві вказана інформація підтвердилась.

На момент прибуття працівників Деснянського УП ГУНП у м. Києві, за адресою проведення незаконної діяльності у сфері азартних ігор, а саме: АДРЕСА_1, доступ до таких приміщень не обмежувався.

Так, 08.06.2026 у період часу з 13 год. 00 хв. до 14 год. 44 хв. у відповідності до положень ч. 3 ст. 233 КПК України з метою врятування майна, а саме: речей, які є доказами вчинення кримінального правопорушення, проведено обшук у нежитловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1, під час якого виявлено та вилучено: п`ятнадцять системних блоків, які опечатано біркою NPU-0196146, NPU-0196142, NPU-0196148, NPU-0196149, NPU-0196150, NPU-0196151, NPU-0196152, NPU-0196153, NPU-0196154, NPU-0196155, NPU-0196156, NPU-0196157, NPU-0196158, NPU-0196159, NPU-0196160; дев`ятнадцять моніторів, які опечатано біркою NPU-0196127, NPU-0196128, NPU-0196130, NPU-0196131, NPU-0196132, NPU-0196133, NPU-0196134, NPU-0196135, NPU-0196136, NPU-0196137, NPU-0196138, NPU-0196139, NPU-0196140, NPU-0196141, NPU-0196142, NPU-0196143, NPU-0196144, NPU-0196145, NPU-0196161; дванадцять комп`ютерних мишок, які поміщено в спеціальний пакет KIV6116022; п`ятнадцять комп`ютерних клавіатур, які поміщено в спеціальний пакет з біркою 0272789; мобільний телефон марки «Самсунг», який поміщено до спецільного пакету WAR1217553.

Відповідно до постанови слідчого СВ Деснянського УП ГУНП у м. Києві від 08.06.2026 вилучені в ході обшуку речі визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №12026100030001207.

Додатково, постановою слідчого Деснянського УП ГУНП у м. Києві від 08.06.2026 приміщення за адресою: АДРЕСА_1, визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №12026100030001207.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на праві власності належить: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ТЕРИТОРІАЛЬНІЙ ГРОМАДІ МІСТА КИЄВА В ОСОБІ КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ, код ЄДРПОУ: 22883141, ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПОЛІГРАФ", код ЄДРПОУ: 30453216, ПРИВАТНОМУ ПІДПРИЄМСТВУ "КРАСА", код ЄДРПОУ: 30222142, ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ФІРМА "СВІТОЧ ЛТД", код ЄДРПОУ: 19256133, ПРИВАТНОМУ ПІДПРИЄМСТВУ "КОНДИТЕРСЬКИЙ МАГАЗИН", код ЄДРПОУ: 31571400, ТОВ "Софія-Надія", Код: 31065010.

На думку прокурора, вилучене за адресою: АДРЕСА_1, майно, безпосередньо використовувалося для організації доступу до азартних ігор, тобто було засобами (знаряддями) вчинення злочину; містить на цифрових носіях відомості, що мають значення для встановлення обставин вчинення правопорушення, у тому числі інформацію про облікові записи, інтерфейс гральної платформи; може бути об`єктом спеціальної конфіскації, якщо буде доведено, що воно використовувалося з прямою метою порушення закону.

На переконання прокурора існують обґрунтовані ризики втрати, пошкодження, модифікації або знищення інформації, що міститься на вилученому майні, у разі повернення його володільцям, що унеможливить подальше ефективне досудове розслідування.

Арешт на зазначене майно необхідний для збереження речових доказів; для запобігання подальшому використанню в протиправній діяльності; для можливості подальшої конфіскації, у разі постановлення обвинувального вироку суду.

В судове засідання власник вилученого майна не викликався, оскільки матеріали клопотання не містять інформації про його особу.

В судове засіданні прокурор не з`явився, подав заяву про розгляд клопотання за його відсутності, клопотання підтримав, просив його задовольнити.

З огляду на положення ч.1 ст. 172 КПК України, відповідно до якого клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, а неприбуття в судове засідання з розгляду клопотання про арешт майна осіб, повідомлених належним чином, не перешкоджає його розгляду, також, зважаючи на розумність строків, як основну засаду кримінального провадження, слідчий суддя вважає за можливе провести судовий розгляд клопотання про арешт майна за відсутності зазначених осіб.

Дослідивши клопотання та долучені до нього матеріали, приходжу до такого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно з ч.2 ст.173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен врахувати:

1) правову підставу для арешту майна;

2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);

4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;

6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Як вбачається з матеріалів клопотання, прокурор, звертаючись до суду із клопотанням про арешт майна, зазначив, що метою накладення арешту на майно є забезпечення збереження речових доказів, оскільки є підстави вважати, що вони зберегли на собі сліди вчинення кримінального правопорушення та використовувались, як знаряддя вчинення ймовірного правопорушення.

Згідно положень ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

З огляду на положення ч.ч.1, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, і у кого і де воно знаходиться, незалежно від того, чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить об`єктивному встановленню обставин кримінального провадження.

Слідчий суддя також враховує, що відповідно до п.7 ч. 2 ст.131, ч. 3 ст. 132 КПК України арешт майна, як один із заходів забезпечення кримінального провадження, може бути застосований виключно, якщо слідчий, дізнавач, прокурор доведе, що:

1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора;

3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

Водночас, обґрунтованість підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, не підтверджується матеріалами кримінального провадження, доданими до клопотання.

Так, оглянувши клопотання, слідчий суддя дійшов висновку про відсутність у матеріалах кримінального провадження доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення.

Зокрема, диспозицією ч. 1 ст. 203-2 КК України передбачена відповідальність за організацію або проведення азартних ігор без ліцензії на провадження відповідного виду діяльності з організації та проведення азартних ігор, що видається відповідно до закону або випуск чи проведення лотерей особою, яка не має статусу оператора лотерей, або організацію чи функціонування закладів з метою надання доступу до азартних ігор чи лотерей, які проводяться в мережі Інтернет.

Жодних доказів на підтвердження здійснення діяльності з організації та проведення азартних ігор за вказаною адресою матеріали, додані до клопотання, не містять.

Як свідчать матеріали кримінального провадження, під час невідкладного обшуку було вилучено не ігрові автомати, як про це вказано у рапорті ДОП Деснянського УП ГУНП у м. Києві від 08.06.2026, а комп`ютерну техніку (19 моніторів, 15 системних блоків, 12 комп`ютерних мишок, 15 комп`ютерних клавіатур, мобільний телефон), однак жодних доказів на підтвердження використання її для організації або проведення азартних ігор матеріали провадження не містять. На момент обшуку відвідувачів у приміщенні також не було.

Крім того, у клопотанні не конкретизовано, в яких саме приміщеннях за адресою: АДРЕСА_1, було проведено обшук та вилучено техніку. Так, як свідчить Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, долучена до клопотання, за вказаною адресою розташована ціла низка приміщень з окремими реєстраційними номерами об`єкта нерухомого майна, які мають різні площі, літерацію, типи, та перебувають у власності/оренді різних фізичних та юридичних осіб, у тому числі й територіальної громади м. Києва. Разом з тим, у клопотанні не вказано, в якому саме приміщенні з тих, що знаходяться за вказаною адресою, було проведено вилучення майна та кому зазначене приміщення належить на праві володіння та/або користування.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд при вирішенні питання про арешт майна зобов`язаний врахувати, щоб такий арешт не призвів до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

Натомість, накладення арешту на всю комп`ютерну техніку, яка, вочевидь, використовується для провадження підприємницької діяльності, без підтвердження належними доказами факту вчинення кримінального правопорушення та без встановлення власника вилученого майна, - позбавить особу можливості користування та розпорядження своїм майном, а також ведення господарської діяльності, що становитиме безпідставне та непропорційне втручання у гарантоване Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод право вільного володіння своїм майном.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на вищевказане майно, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт, зокрема з`ясувати правову підставу для арешту, що має бути викладена у клопотанні та відповідати вимогам закону.

Слідчий суддя також звертає увагу, що до клопотання не долучено ухвалу слідчого судді про надання дозволу на обшук приміщення за адресою: АДРЕСА_1, під час проведення якого було вилучено перелічене у клопотанні майно, що ставить під сумнів законність проведеного обшуку та допустимість отриманих речових доказів.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 233 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення. У такому разі прокурор, слідчий, дізнавач за погодженням із прокурором зобов`язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого, дізнавача про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу.

Наведені вимоги законодавства, а також досліджені матеріали кримінального провадження дають слідчому судді підстави для розумного сумніву у вчиненні кримінального правопорушення, яке б могло бути підставою для накладення арешту на майно особи, а також у допустимості отриманих доказів.

В силу ст. 41 Конституції України, ст. 1 протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, ніж на користь суспільства і на умовах, передбачених Законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатись між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи. (Рішення у справі "АГОСЬ" проти Сполученого Королівства" від 24 жовтня 1986 року, серія А.№108, п.52).

Так, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.

Слідчий суддя бере до уваги, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Водночас, прокурор не надав слідчому судді переконливих доказів для безспірного висновку щодо необхідності застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до принципу диспозитивності кримінального провадження, його сторони є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Отже, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність в кримінальному провадженні даних, які б виправдовували втручання держави у право на мирне володіння майном.

Враховуючи викладене, вимоги, передбачені ч.2 ст. 173 КПК України, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання прокурора не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 170-173, 369-372 КПК України, слідчий суддя

УХВАЛИВ:

клопотання прокурора Деснянської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 про арешт майна із забороною його відчуження, розпорядження та користування, по матеріалах досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за №12026100030001207 від 08.06.2026 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 203-2 КК України, - залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення, а особою, яка не викликалась в судове засідання, - протягом 5 днів з дня отримання копії ухвали.

Слідчий суддя: ОСОБА_8