Рішення № 137255390, 29.05.2026, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/947/26

провадження № 2/753/4999/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2026 року Дарницький районний суд м. Києва в складі головуючого судді Колесника О.М, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 144 451,98 грн., яка складається з основної суми заборгованості у розмірі 21 999,98 грн. та заборгованості по відсоткам у розмірі 122 452 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 06 вересня 2023 року між відповідачем та ТОВ «Селфі Кредит» було укладено договір про надання споживчого кредиту №983970, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 22 000 грн. на 345 днів, зі сплатою відсотків у розмірі 2,2% в день.

21 червня 2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір факторингу №21062024, відповідно до умов якого ТОВ «Селфі Кредит» відступає позивачу права вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.

Відповідач в зазначені строки умови договору не виконала, кредитні кошти у встановлені строки не повернула, а відтак позивач був змушений звернутися з даним позовом до суду.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 26 січня 2026 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до ст.178 ЦПК України, відповідач скористалася своїм правом подання до суду відзиву на позовну заяву. Так, 10 лютого 2026 року, представником відповідача подано до суду відзив, у якому останні просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що в матеріалах справи відсутній будь-який первинний банківський документ, як доказ перерахунку кредитних коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 в сумі 22 000 грн. Розрахунок заборгованості із зазначенням конкретного розміру заборгованості, є документом, що створений самим Позивачем, а, відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних банківських документів, на підставі яких його було складено, на думку відповідача, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач. Також, розрахунок заборгованості, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а отже не є належним доказом існування боргу.

23 лютого 2026 року представником позивача подано до суду пояснення (відповідь на відзив), у якій останній вказав, що відзив є безпідставними та таким, що спрямований на уникнення відповідальності за невиконане зобов`язання.

Від відповідача заперечень на відповідь на відзив не надійшло.

Від сторін також не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у відповідності із ч. 5 ст. 279 ЦПК України за наявними у справі матеріалами.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, 06 вересня 2023 року між відповідачем та ТОВ «Селфі Кредит» було укладено договір про надання споживчого кредиту №983970, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 22 000 грн. на 345 днів, зі сплатою відсотків у розмірі 2,2% в день.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ч.12 ст. 11 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

У п. 6 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію», визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до п. 2.18. зі сторони Клієнта Кредитний договір підписується шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 7.6, 7.7 підписанням цього Договору Клієнт підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту Товариства, розміщених на Веб-сайті Товариства. Клієнт підтверджує, що до укладення цього Договору отримав від Товариства інформацію, зазначену в частині другій статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та інформацію, яка вимагається відповідно до Закону України «Про споживче кредитування».

Так, укладення договору підтверджується введенням відповідачем одноразового ідентифікатора (коду-підпису) у відповідне поле, згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Ці дії підтверджують акцепт оферти та належне підписання електронного правочину за допомогою одноразового ідентифікатора.

Верховний Суд у постановах від 16.12.2020 у справі №561/77/19 та від 07.10.2020 у справі №127/33824/19 роз`яснив, що електронний договір, укладений через ІТС та підписаний одноразовим ідентифікатором, прирівнюється до письмової форми договору відповідно до ст. 639 ЦК України.

Отже, суд вважає доведеним факт укладення електронного договору позики.

Договір сформований на підставі персональних даних ОСОБА_1 , які вона самостійно внесла до системи.

Відповідач вказала власні персональні дані, реквізити свого телефону, email, а також банківську картку № НОМЕР_1 , що була використана для переказу коштів.

Будь-яких доказів несанкціонованого доступу до акаунту або викрадення персональних даних відповідачем не подано.

Матеріали справи свідчать, що саме відповідач подала заявку, акцептувала оферту та отримала кошти.

Таким чином, суд вважає, що ідентифікація позичальника підтверджена.

При цьому суд не бере до уваги посилання представника відповідача щодо ненадання позивачем первинного банківського документу, як доказу перерахунку кредитних коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 в сумі 22 000 грн., виходячи з наступного.

Згідно положень п. 2.1 кредитного договору, кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на рахунок Споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № НОМЕР_1 .

Згідно з п. 2. ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити : назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Абз. 5 п. 2 вказаної статті передбачено, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Позивач подав лист платіжного оператора PayTech, згідно з якого ініційована позивачем платіжна операція була успішно виконана, а 22 000 грн. були перераховані на картковий рахунок, вказаний відповідачем.

Даний лист містить ключові реквізити платежу: дату здійснення переказу (06.09.2023 року), грошову суму переказу (22 000,00 грн.), дані отримувача (картки № НОМЕР_1 ). Ця інформація дозволяє ідентифікувати конкретний платіж та його отримувача.

Лист від PayTech, будучи документом, що підтверджує факт проведення платіжної операції, відповідає вимогам процесуального законодавства та підтверджує перерахування коштів за кредитом №983970, містить усі необхідні реквізити, а, отже, може вважатися первинним документом.

Це свідчить про належне виконання позивачем свого обов`язку щодо надання кредиту.

Факт перерахування підтверджений документально та відповідачем не спростований.

21 червня 2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір факторингу №21062024, відповідно до умов якого ТОВ «Селфі Кредит» відступає позивачу права вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.

Статтею 512 ЦК України передбачено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, а саме: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

На підставі ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язані в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно умов вищевказаних Договорів факторингу та відповідно до вимог стст. 512, 513, 514, 516, 517 ЦК України у зобов`язанні позичальника за кредитним договором відбулася заміна кредитора, а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За правилами ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до розрахунку, наданого позивачем та перевіреного судом, заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором становить 144 451,98 грн., яка складається з основної суми заборгованості у розмірі 21 999,98 грн. та заборгованості по відсоткам у розмірі 122 452 грн.

На дату формування розрахунку заборгованості відповідачем не здійснено повного повернення кредиту, а тривалий час прострочення спричинило накопичення процентів.

В результаті, заборгованість відповідача становить становить 144 451,98 грн.

Суд перевірив арифметичну правильність розрахунку та встановив його відповідність умовам договору.

За ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідач порушила строки сплати чергових платежів, що є підставою для стягнення всієї суми боргу.

Абз. 2 ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п. 1 ст. 1050 ЦК України передбачають право кредитора вимагати повернення всієї суми позики у разі прострочення понад 30 днів.

Суд встановив, що відповідач прострочила виконання зобов`язання значно більше цього строку.

Доказів погашення боргу відповідачем не надано.

За ст. 610 ЦК України невиконання грошового зобов`язання є порушенням договору.

Відповідач не довела відсутність своєї вини, доказів сплати не надала.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Матеріали справи не містять доказів погашення заборгованості. Подані докази підтверджують наявність боргу та порушення відповідачем умов договору.

При цьому, суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що розмір відсотків є завищеним, оскільки представник відповідача помилково ототожнює нарахування відсотків на підставі ст. 625 ЦК України, що є відповідальністю за прострочення виконання грошового зобов`язання (штрафними санкціями), та нарахування відсотків на підставі ст. 1048 ЦК України, що є платою споживача за користування кредитом, оскільки позивач заявив до стягнення нараховані проценти за користування кредитом, які погоджені умовами підписаного договору як плата за користування кредитними коштами.

Згідно вимог частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до п. 1.4. кредитного договору, строк кредиту 345 днів.

Відповідно до п. 3.1 кредитного договору, проценти, що нараховуються за цим Договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод "факт/факт".

Як встановлено судом, нарахування процентів, які відображенні у розрахунку заборгованості є цілком правомірним, відповідач мала можливість користуватися кредитними коштами, а тому нарахування є допустимою та погодженою істотною умовою кредитного договору № 983970 від 06.09.2023 року, яка здійснювалась в межах строку кредитування. Жодних нарахувань поза межами строку кредитування кредитодавцем не здійснювалось. Тобто правова природа відсотків в даній справі являє плату за користуванням кредиту, а не штрафні санкції.

Також, пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, на який посилається представник відповідача, дійсно звільняє споживача від відповідальності за прострочення (штрафу, пені), проте він не звільняє позичальника від обов`язку повернення основної суми боргу та плати за користування грошима (відсотків). При цьому позивачем не зявлялись вимоги про стягнення пені чи штрафів.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Таким чином, неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо своєчасного повернення заборгованості за договором порушує право позивача на своєчасне отримання плати за надані послуги.

Оскільки відповідач припинила виконання зобов`язань в односторонньому порядку, що потягло в цілому невиконання умов кредитного договору, то позивач має всі правові підстави вимагати стягнення заборгованості в судовому порядку.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши надані докази у їх сукупності, врахувавши те, що відповідач не виконує належним чином взяті на себе зобов`язання за вищезазначеним договором, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та такі, що підлягають задоволенню у повному обсязі. У зв`язку з викладеним суд стягує з відповідача на користь позивача заборгованість за договором у розмірі 144 451,98 грн.

Судові витрати відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України покладаються на відповідача. Таким чином, з відповідача підлягає стягненню сума сплаченого судового збору у розмірі 2 422,40 грн.

Відповідно до чч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами

Згідно з положенням пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат береться до уваги:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За підсумовуючим аналізом наведених правових норм, суд дійшов висновку, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Представник позивача зазначив, що сума фактично понесених та сплачених судових витрат становить 8 000 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Отже, враховуючи положення статті 141 ЦПК України, що вказана категорія справ не є складною та існує чисельна усталена судова практика щодо розгляду аналогічних справ, враховуючи, що подання таких позовів, зокрема від імені ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» не є одиничним випадком, що відповідно не потребує значного часу для професійного адвоката для складання позовної заяви, враховуючи її зміст, обґрунтування, викладені обставини, долучені докази, виходячи з обсягу фактично наданих послуг, з огляду на розгляд справи у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи, зважаючи на співмірність витрат на правову допомогу, складність даної справи та ціну позову, з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи, суд визначає вартість наданих послуг у розмірі 4 000 грн.

На підставі викладеного та керуючись стст. 3, 11, 13, 15, 16, 525, 526, 625, 629, 1048, 1049, 1054 ЦК України, стст. 141, 274-279, 263-265, 352, 354-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ 35234236) заборгованість за кредитним договором №983970 від 06.09.2023 року у розмірі 144 451,98 грн., судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн. та витрати на правовоу допомогу в розмірі 4 000 грн., а всього стягнути 150 874,38 грн.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

СУДДЯ: КОЛЕСНИК О.М.