Ухвала суду № 137254174, 05.06.2026, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 933/147/21

Провадження № 1-кп/932/1022/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2026 року Шевченківський районний суд міста Дніпра у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , розглянув у відкритому судовому засіданні, в залі суду міста Дніпра, клопотання прокурора «про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою», в рамках кримінального провадження внесеного до ЄРДР за №22021050000000013 від 14 січня 2021 року за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Красногорівка Мар`їнського району Донецької області, громадянина України, українця, із вищою освітою, одруженого, маючого на утриманні неповнолітню дитину 2014 року народження, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.110, ч.1 ст.258-3КК України,

ВСТАНОВИВ:

Прокурор ОСОБА_3 звернувся до суду з клопотанням про обрання відносно обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

В обґрунтування клопотання прокурор зазначив, що в ході досудового розслідування та судового розгляду по кримінальному провадженню №22021050000000013 від 14.01.2021 встановлено, що:

24.08.1991 ВР УРСР схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що ВР УРСР проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і РФ.

Згідно з п.п.1,2Меморандуму про гарантії безпеки у зв?язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, РФ, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії й США підтвердили Україні їх зобов`язання, згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язались утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності, чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

31.05.1997 відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань по Заключному акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі Україна та РФ уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ (ратифікований Законом України від 14.01.1998 №13/98-ВР та Федеральним Законом РФ від 02.03.1999 № 42 Ф3). Відповідно до ст.ст.2-3 зазначеного договору РФ зобов`язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та будівництво відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1981 № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями від 16.12.1970 №2734(XXV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; від 21.12.1965 №2131(XX), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та обмеження їх суверенітету та від 14.12.1974 №3314(XXIX), що містить визначення агресії, встановлено, що ні одна з держав не має право здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації; здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.

Положеннями ст.ст.1-3Основного Закону України - Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ч.1 ст.17, ч.1 ст.65Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов`язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.

Статтями 132, 133Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. До системи адміністративно-територіального устрою України входить АР Крим, області, зокрема, Донецька область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.

Відповідно до ст.ст.72,73Конституції України питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, який призначається ВР України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією України, та проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.

Упродовж 2013 року у зв?язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади РФ та службових осіб з числа керівництва ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які розцінені представниками влади і ЗС РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України - в АР Крим та м. Севастополі.

Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та ЗС РФ вирішили досягти шляхом ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців ЗС РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та Російської Федерації, створення і фінансування незаконних збройних формувань, терористичних організацій та вчинення інших злочинів.

При цьому, вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної недоторканості України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.

З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи ГШ ЗС РФ, на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося для досягнення військово-політичних цілей РФ, що на думку співучасників були прямо пов`язані із необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.

У подальшому, з грудня 2013 року до лютого 2014 року, для забезпечення схвалення та підтримки громадянами РФ і мешканцями південно-східних регіонів України злочинних діянь, направлених на порушення суверенітету і територіальної цілісності України та встановлення впливу і вагомості РФ на світовій арені, представники влади та ЗС РФ, на виконання спільного злочинного плану, організували із застосуванням засобів масової інформації розпалювання в Україні національної ворожнечі шляхом ведення інформаційно-пропагандистської підривної діяльності.

Так, із грудня 2013 року за допомогою різних видів медіа-ресурсів РФ здійснювалось викривлення подій Революції Гідності, вказувалося на хибність європейського вектора розвитку зовнішніх відносин України. При цьому шляхом перекручування, постійного нав`язування хибного тлумачення, компонування інформації для зміни свідомості та ставлення громадян РФ і місцевих мешканців південно-східних регіонів України щодо дійсності та значення подій, які насправді відбувалися в Україні, представники опозиційних до тодішнього політичного режиму в Україні сил висвітлювалися як прихильники радикально націоналістичних поглядів, учасники національно-визвольного руху середини XX століття (ОУН, УПА) - як прибічники та послідовники фашизму, пропагувалась їх неповноцінність за ознаками ідеологічних та політичних переконань.

Одночасно за допомогою засобів масової інформації здійснювалося спотворення свідомості частини населення України з метою зміни світоглядних основ, зародження сумніву в необхідності та доцільності спільного існування в рамках самостійної, унітарної, суверенної держави Україна з європейським вектором розвитку, підбурювання до міжетнічних конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів України (АР Крим і м. Севастополя та південно-східних областей), провокування національних зіткнень, формування хибного образу частини українського населення як «націонал-фашистів», які мають інші духовні та моральні цінності, пропагують культ насильства та знущання над російськомовним населенням України.

Ураховуючи, що територія АР Крим та м. Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та ЗС РФ серед інших територій України, які були об`єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи ЧФ РФ, що сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ ЗС РФ поряд з іншими елементами гібридної війни, а тому її ведення проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати з території півострова Крим. При цьому для ефективної його реалізації вирішено залучити військовослужбовців ЗС РФ, представників влади і службових осіб із числа керівництва правоохоронних органів РФ, інших громадян Російської Федерації та України, кожному з яких передбачалося доведення його ролі в реалізації спільного злочинного умислу.

Так, починаючи з 20.02.2014 для реалізації вищезазначеного умислу, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії РФ території АР Крим і м. Севастополя, усупереч вимогам п.п.1,2Меморандуму про гарантії безпеки у зв?язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, п.п.3,8Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10.02.1995, ст.ст.2,3Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, принципів Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимоги ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (XXV), від 21.12.1965 № 2131 (XX), від 24.10.1970 № 2625 (XXV), від 14.12.1974 №3314 (XXIX), ст.ст.1,2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18.10.1907, ст.ст.1,2,68Конституції України, на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів ЗС РФ.

У подальшому військовослужбовці ЧФ РФ у взаємодії з підрозділами спеціальних військ ЗС РФ та із залученням представників військових козацьких товариств РФ продовжили реалізацію спільного умислу, спрямованого на військову окупацію частини території України та анексію АР Крим та м. Севастополя.

Таким чином, з 20.02.2014 представниками влади РФ і службовими особами ЗС РФ розпочато збройне вторгнення регулярних військ РФ на територію України з метою зміни меж території та державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Виконання вищевказаних дій надало можливість представникам влади та службовим особам з числа керівництва ЗС РФ забезпечити військову окупацію території АР Крим та м. Севастополя, проведення диверсій, блокування військових частин, установ та органів військового управління ЗС України та інших військових формувань, державних органів і органів місцевого самоврядування, ведення підривної діяльності, організацію проведення на території АР Крим та м. Севастополя 16.03.2014 незаконного сепаратистського референдуму, направленого на порушення територіальної цілісності України, проголошення т.зв. «республіки Крим» суверенною державою та подальшого звернення нелегітимного парламенту АР Крим до РФ із пропозицією про прийняття «республіки Крим» до складу РФ як нового суб`єкта федерації, підписання «Договору про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і утворення у складі Російської Федерації нових суб`єктів», його ратифікацією Радою Федерації Федеральних зборів РФ та прийняття Федерального конституційного закону про утворення в РФ двох нових суб`єктів - «республіки Крим» і «міста федерального значення Севастополя».

Надалі, представниками Російської Федерації у продовження злочину агресії проти України та подальшої реалізації злочинного плану щодо зміни меж території та державного кордону України в спосіб, що суперечить порядку, встановленому Конституцією України, з використанням прибічників ідеї відокремлення Донецької області від України 07.04:2014 у м. Донецьку Донецької області створено квазідержавне утворення - «Донецкую народную республику», яка відповідно до абз. 19 ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» має ознаки терористичної організації.

Так, «ДНР» має конкретних лідерів, які підтримують між собою тісні взаємозв`язки; чітку ієрархію та структуру, яка складається з політичного та силового блоків, керівники та учасники яких підпорядковуються лідерам організацій; а також розподіл функцій між її учасниками, на яких покладені відповідні обов`язки згідно з єдиним планом спільних злочинних дій.

Одночасно 07.04.2014 у м. Донецьку Донецької області видано «Акт о провозглашении государственной самостоятельности Донецкой народной республики», яким публічно закликано місцеве населення до проведення 11.05.2014 так названого «загального обласного референдуму» на території Донецької області з питання визнання державної самостійності «Донецкой народной республики» та чинення збройного опору державній владі України, військовим підрозділам Міністерства оборони України та Міністерства внутрішніх справ України. При цьому протягом квітня-травня 2014 року в окремих містах Донецької області організовано та проведено низку мітингів з метою привернення уваги та схилення громадян України з числа місцевих мешканців до визнання державної самостійності «ДНР».

За таких обставин 11.05.2014 в окремих містах та районах Донецької області всупереч законодавству України проведено так названий «загальний обласний референдум», за результатами якого 12.05.2014 проголошено про суверенітет «Донецкой народной республики» на території Донецької області.

Подальше вторгнення та утримання території Донецької області відбувалось за допомогою збройних формувань РФ, що складаються з регулярних з?єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих РФ.

Як наслідок, частина території Донецької області опинилась під контролем представників окупаційної адміністрації Російської Федерації в особі представників терористичної організації «ДНР» та відповідно до постанови Верховної Ради України № 254-VIII від 17.03.2015 «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», постановою Верховної Ради України № 252-VIII від 17.03.2015 «Про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування», Закону України від 18.01.2018 «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» набула статусу тимчасово окупованої території.

Чисельні злочини, вчинені представниками «ДНР» або за їх участі визнані у зверненнях ВР України до міжнародних організацій та іноземних держав щодо визнання «ДНР» терористичною організацією. Зокрема, у Зверненні ВР України до ООН, Європейського Парламенту, ПАРЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання РФ державою-агресором, затвердженому Постановою ВР України від 27.01.2017 за № 129-VIII, та Зверненні до Європейського Парламенту, ПАРЄ, національних парламентів держав-членів ЄС, США, Канади, Японії та Австралії щодо масового розстрілу людей під Волновахою в Україні, затвердженому Постановою ВР України від 14.01.2015 за № 106-VIII, Постанові ВР України «Про Заяву Верховної Ради України «Щодо протидії поширенню підтриманого Російською Федерацією міжнародного тероризму» від 22.07.2014 за № 1597-VII, Постанові ВР України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21.04.2015 за № 337-VIII, Постанові ВР України «Про Заяву Верховної Ради України «Про трагічну загибель людей внаслідок терористичного акту над територією України» від 22.07.2014 за № 1596-VII, Постанові ВР України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» від 04.02.2015 за № 145-VIII.

Факт створення «ДНР» за підтримки та під контролем Російської Федерації визнано Резолюцією ПАРЄ від 12.10.2016. При цьому зазначено , що «ДНР» та всі її «установи» не мають будь-якої легітимності у відповідності з українським або міжнародним правом.

Водночас, з метою створення в очах міжнародної спільноти та місцевих мешканців образу «ДНР» як легітимного державного утворення її ватажками прийнято рішення щодо поступового створення та функціонування окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку, зокрема, складають підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях Донецької області.

Так, у районних центрах та містах на тимчасово окупованих територіях території Донецької області, створено не передбачені законодавством України так звані «государственные администрации ДНР».

Також, прийнято ряд документів із ознаками нормативності, проте які є нікчемними відповідно до законодавства України, зокрема:

- «Конституцию ДНР» від 14.05.2014, у ст. 54 якої вказано, що адміністративно-територіальними одиницями «ДНР» є райони та міста республіканського значення;

- «Постановление Совета Министров ДНР № 32-6 от 08.09.2014 «О введении государственных администраций на освобожденных территориях ДНР», у якому зазначається, що голови «государственных администраций» в адміністративно-територіальних одиницях призначаються розпорядженням «председателя Совета Министров ДНР»;

- «Указ Главы ДНР № 178 от 06.05.2015 «Об упорядочении структуры республиканских органов исполнительной власти, их территориальных подразделений и местных администраций»»;

- «Указа Главы ДНР № 13 от 19.01.2015 «О принятии временного (типового) положения о местных администрациях ДНР».

Навесні 2014 року (точні дата, час і обставини в ході досудового розслідування не встановлені, після переходу м. Донецька під контроль представників терористичної організації «ДНР»), ОСОБА_5 , знаходячись на тимчасово окупованій території Донецької області, підтримуючи ідею насильницького відокремлення Донецької області від України та створення на території Донецької області «Донецкой народной республики», тобто ідею зміни меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України, діючи умисно, з ідеологічних та корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб з іншими представниками «ДНР» (досудове розслідування відносно яких проводиться в інших кримінальних провадженнях), вступив до її складу.

Так, у період з квітня 2014 року та по липень 2019 року (точні дата та час в ході досудового розслідування не встановлені) ОСОБА_5 , перебуваючи у складі окупаційної адміністрації Російської Федерації, займав так звані посади: « помощник министра министерства топливно-энергетического комплекса ДНР», «директор департаментов электроэнергетики и газового хозяйства министерства топливно-энергетического комплекса ДНР», «заместитель министра министерства топливно-энергетического комплекса ДНР», «и.о. министра министерства топливно-энергетического комплекса ДНР», «советник по вопросам электроэнергетики и ЖКХ Министерства транспорта ДНР», «советник председателя профсоюза работников энергетики и электротехнической промышленности ДНР».

Надалі, так званим «указом Главы ДНР о назначении № 211» від 03.07.2019, виданим у м. Донецьку, ОСОБА_6 призначено «главой администрации города Дебальцево Донецкой Народной Республики».

Так, з 03.07.2019 ОСОБА_7 , перебуваючи за адресою: Донецька область, м. Дебальцеве, вул. Леніна, 12, діючи умисно, з ідеологічних та корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб з числа інших членів окупаційної адміністрації Російської Федерації (стосовно яких досудове розслідування триває в інших кримінальних провадженнях), приймаючи участь у терористичній організації «ДНР» на посаді «главы администрации города Дебальцево Донецкой Народной Республики», вчиняє дії, спрямовані на зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також утримання захопленої не передбаченими законом збройними формуваннями терористичної організації «ДНР» частини Донецької області.

Зокрема, ОСОБА_5 , керуючи апаратом так званої «государственной администрации города Дебальцево Донецкой Народной Республики», видає та виконує документи, що мають ознаки організаційно-розпорядчих (накази, розпорядження), але відповідно до чинного законодавства України є нікчемними, щодо забезпечення реалізації покладених на «государственные администрации» функцій, в тому числі у сфері оборони спільно з іншими самопроголошеними органами «ДНР»; щодо організації роботи з перереєстрації підприємств, промислові потужності яких залишились на території м. Дебальцеве, та стягнення коштів у вигляді так званих «податків» на користь окупаційної адміністрації Російської Федерації; проведення політики запровадження російського рубля як єдиної валюти на тимчасово окупованій території тощо.

Окрім того, у грудні 2020 року при підтримці ОСОБА_5 як «главы администрации города Дебальцево Донецкой Народной Республики» та одночасно «секретаря местного отделения общественного движения «Донецкая Республика», проведено акцію «Посылка солдату», організовану представниками окупаційної адміністрації Російської Федерації на тимчасово окупованій території Донецької області, що спрямована на надання допомоги учасникам не передбачених законом збройних формувань «ДНР», які перебувають на передових позиціях, здійснюючи збройний супротив військовослужбовцям ЗС України.

Також, перебуваючи на вказаних посадах, ОСОБА_5 , діючи за попередньою змовою групою осіб з іншими представниками окупаційної адміністрації Російської Федерації (стосовно яких досудове розслідування триває в інших кримінальних провадженнях), використовуючи надані владні повноваження, шляхом проведення зустрічей з мешканцями міста та використовуючи окремі засоби масової інформації, висвітлює діяльність «ДНР» та проводить агітаційно-роз`яснювальну та пропагандистську роботу з популяризації ідеї незалежності Донецької області від України з метою формування думки серед населення і світової спільноти про законність власних дій, легітимність створення та діяльності «ДНР», та висвітлюючи дії офіційної влади У країни як ворожі.

За активну участь у діяльності «ДНР», а також за значний вклад у розвиток та становлення «ДНР» ОСОБА_5 неодноразово заохочено та нагороджено її керівництвом: «грамотой Главы ДНР», «Медалью «За востановление энергетики Республики», «Знаком отличия «Энергетик Республики» III степени», «Памятной медалью «В ознаменование 100-летия со дня рождения ОСОБА_8 », «Орденским знаком Императора Николая II», «Нагрудным знаком «Почетный работник ЖКХ Республики», «Благодарностью Народного Совета ДНР», «Юбилейной медалью к 330-летию города Макеевки ДНР» тощо.

Таким чином, ОСОБА_9 обвинувачується в умисних діях, вчинених з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку встановленого Конституцією України, за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 110 КК України, а також в участі у терористичній організації, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України.

Оперативно-розшуковими заходами та слідчими (розшуковими) діями було встановлено, що ОСОБА_5 постійно знаходиться на тимчасово окупованій території Донецької області, що контролюється представниками терористичної організації «ДНР», де переховується від органів досудового розслідування та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності за вчинені ним злочини.

Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 07 липня 2021 року ОСОБА_5 було оголошено в розшук.

На теперішній час, на думку сторони обвинувачення по даному кримінальному провадженню у ОСОБА_5 наявні ризики, передбачені п.п.1-3,5 ч.1 ст.177КПК України, а саме можливість переховуватися від суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин злочину, незаконно впливати на достовірність показань свідків у кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення в якому обвинувачується.

Обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_5 відповідає суспільному інтересу.

Все вищезазначене дає органу досудового розслідування достатні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_5 при застосуванні більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, у подальшому може переховуватися від суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин злочину, незаконно впливати на достовірність показань свідків у кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення в якому обвинувачується.

Оцінюючи в сукупності викладене, варто прийти до висновку, що інші менш суворі запобіжні заходи не зможуть запобігти уникненню вищезазначених ризиків з боку обвинуваченого ОСОБА_5 та відповідно до ст.ст.183,193,194,331КПК України, йому необхідно обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.

Прокурор ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримав клопотання з викладених в ньому підстав.

Захисник ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання, посилаючись на його безпідставність та відсутність обвинуваченого під час його розгляду.

Вислухавши прокурора та захисника, судом встановлено таке.

Згідно з частиною 1 статті 183КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Відповідно до статті 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Відповідно до ч.6 ст.193КПК України, слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вар тою або його зміну на більш м`який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.

Відповідно до актуальної інформації, наданої начальником 1 управління Головного Управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях Служби безпеки України ОСОБА_10 від 04.05.2026 за №78/1-11/78/2/30-3113 ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на тимчасово окупованій території Донецької області, у зв`язку з чим, забезпечити явку останнього для обрання запобіжного заходу не має можливості. Крім того, родичів останнього, яким в порядку ст. 135 КПК України, можливо вручити повістки про виклик, про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та які перебувають на підконтрольній українській владі території України, не встановлено. Також, не встановлено номерів телефонів та адреси електронної пошти якими останній користується.

Суд, не роблячи передчасних висновків щодо вини обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, враховуючи наявність достатніх доказів на підтвердження його перебування в теперішній час на тимчасово окупованій території Донецької області та перебування останнім у розшуку, вважає за доцільне обрати відносно нього запобіжний захід у виді тримання під вартою, беручі до уваги наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме:

- ризику переховування від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується, що підтверджується тим, що суворість покарання за вчинення кримінальних правопорушень, за які передбачене покарання у виді позбавленням волі на строк до п`ятнадцяти років, може бути визнане ним більш небезпечним, ніж перебування на тимчасово окупованій території Донецької області у зв`язку з чим запобіжний захід, не пов`язаний з позбавленням волі, не надасть повної можливості контролювати його належну процесуальну поведінку та забезпечити проведення повного та всебічного судового розгляду кримінального провадження.

В той же час суд вважає, що ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177КПК України, достатнім чином не підтверджений прокурором, оскільки за весь час досудового розслідування та судового провадження, протягом тривалого часу, не було отримано жодного повідомлення про здійснення з боку обвинуваченого ОСОБА_5 впливу на свідків, або наміру здійснення такого впливу.

Частиною 4 статті 197 КПК України передбачено, що у разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого на підставі частини шостої статті 193 цього Кодексу строк дії такої ухвали не зазначається.

Згідно ч.6 ст.176КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.

Відповідно до ч.4 ст.183КПК України при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається.

Тож, враховуючи наведені вище норми кримінального процесуального Закону, обираючи відносно підозрюваної запобіжний захід у виді тримання під вартою, суд не вбачає підстав для визначення розміру застави.

Керуючись ст. ст. 31,177-178,181,183,193,194,197,372КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора - задовольнити.

В рамках кримінального провадження внесеного до ЄРДР за №22021050000000013 від 14 січня 2021 року - обрати відносно ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Красногорівка Мар`їнського району Донецької області, громадянина України, українця, із вищою освітою, одруженого, маючого на утриманні неповнолітню дитину 2014 року народження, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, обвинуваченого у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 110, ч.1 ст. 258-3 КК України -запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до ч.6 ст.193КПК України після затримання обвинуваченого не пізніш як через сорок вісім годин з часу його доставки до місця кримінального провадження, судом, за участю обвинуваченого, розглянути питання «про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід».

Зупинити судове провадження по справі до розшуку обвинуваченого, оголошеного відповідно до ухвали Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 07 липня 2021 року.

Організацію виконання та контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора Костянтинівської окружної прокуратури, який здійснює процесуальне керівництво з боку сторони обвинувачення в даному кримінальному провадженні в суді.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її проголошення.

Ухвала, в частині обрання запобіжного заходу, може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

В іншій частині ухвала окремому оскарженню не підлягає.

Суддя Шевченківського районного суду

міста Дніпра ОСОБА_1