Рішення № 137253467, 10.06.2026, Арбузинський районний суд Миколаївської області

Справа № 467/89/26

Провадження № 2/467/216/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.06.2026 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі: головуючого - судді Кологривої Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Романенко Т.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника органу опіки та піклування Арбузинської селищної ради Миколаївської області Дроботун Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Арбузинка цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, треті особи без самостійних вимог на предмет спору орган опіки та піклування Арбузинської селищної ради Миколаївської області, служба у справах дітей Арбузинської селищної ради

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Арбузинського районного суду Миколаївської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, третя особа без самостійних вимог на предмет спору служба у справах дітей Арбузинської селищної ради Миколаївської області, мотивуючи свої вимоги тим, що у період з 24 квітня 2010 року по 02 квітня 2012 року вона перебувала у шлюбі з відповідачем.02 квітня 2012 року рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області шлюб було розірвано. Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу син проживає разом з позивачем та перебуває на її утриманні. Посилаючись на те, що після розлучення відповідач не піклується про сина, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться успіхами ОСОБА_4 , станом його здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток сина, його навчання, підготовкою до самостійного життя, прохала позбавити батьківських правОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , по відношенню до сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

УхвалоюАрбузинського районного суду Миколаївської області суду від 02 лютого 2026 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

УхвалоюАрбузинського районного суду Миколаївської області суду від 05 березня 2026 року справу призначено до розгляду.

УхвалоюАрбузинського районного суду Миколаївської області суду від 07 квітня 2026 року залучено до участі у справі в якості третьої особибез самостійних вимог на предмет спору Арбузинську селищну раду Миколаївської області як орган опіки та піклування, зобов`язано орган опіки та піклування Арбузинської селищної ради Миколаївської області в строк до 01 травня 2026 року надати висновок щодо розв`язання спору у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

УхвалоюАрбузинського районного суду Миколаївської області суду від 29 квітня 2026 року внесено виправлення до резолютивної частини ухвали Арбузинського районного суду Миколаївської області суду від 07 квітня 2026 року, за змістом якої резолютивну частину ухвали викладено у наступній редакції: «Зобов`язати виконавчий комітет як орган опіки та піклування Арбузинської селищної ради Миколаївської області в строк до 01 травня 2026 року надати висновок щодо розв`язання спору у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав».

УхвалоюАрбузинського районного суду Миколаївської області суду від 25 травня 2026 року витребувано у селищного голови Арбузинської селищної ради Первомайського району Миколаївської області Травянка Євгенія Віталійовича або особи, яка виконує його обов`язки, що в силу повноважень очолює виконавчий комітет Арбузинської селищної ради Первомайського району Миколаївської області, висновок органу опіки та піклування - виконавчого комітету Арбузинської селищної ради Первомайського району Миколаївської області у вигляді рішення виконавчого комітету Арбузинської селищної ради Первомайського району Миколаївської області з питання доцільності позбавлення батьківських правОСОБА_2 відносно неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У судовому засіданні позивач підтримала заявлені позовні вимоги, надала пояснення про те, що її шлюб з відповідачем розірвано у 2012 році. Аліменти за рішенням суду стягувались на її користь з відповідача на утримання неповнолітньої дитини з 2012 року. Однак відповідач перестав їх сплачувати у 2013 році. Виконавчий лист про стягнення аліментів вона забрала з виконавчої служби з метою, щоб відповідач дав дозвіл на виїзд дитини за кордон. За кордон дитина не виїжджала, але щоб було. Після цього вона виконавчий лист до виконання не пред`являла. Оскільки дозвіл на виїзд за кордон відповідач не надав, то у 2025 році виникло питання щодо позбавлення його батьківських прав. Останні 4-5 років відповідач з дитиною не спілкується, матеріальної допомоги на утримання дитини не надає. Син приїжджає на канікули до селища Арбузинка до її матері, спілкується з батьками відповідача. У шлюбі з ОСОБА_5 вона перебуває з 2023 року, який має повнолітню дитину. Крім цього, у неї є ще двоє неповнолітніх дітей від іншого чоловіка.

Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги визнав, вказав, що він сплачував аліменти на утримання сина у 2013-2014 роках. У подальшому надавав матеріальну допомогу особисто позивачу, в т.ч. у період з 2022 по 2024 роки надавав допомогу у розмірі 1000 грн. майже щомісячно. З 2025 року коштів позивачу не перераховував. З дитиною він спілкувався, поки позивач з сином проживали у селищі Арбузинка. У 2019 році позивач з дитиною виїхали до м.Ірпінь, тому спілкування припинилось. Він спілкувався з сином, коли той приїжджав до селища Арбузинка на канікули. З 2024 року він з сином не спілкується. У 2025 році він телефонував сину, лінія була зайнята, тому більше не телефонував. З 2022 року у нього немає можливості поїхати до м.Ірпінь, оскільки він самовільно залишив військову частину. Наразі він проживає за рахунок підробітків. Він не заперечує щодо спілкування з сином якщо син до нього прийде. Згоден на позбавлення його батьківських прав, оскільки вони так вирішили з позивачем.

Представник третьої особи без самостійних вимог на предмет спору органу опіки та піклування Арбузинської селищної ради Миколаївської області Дроботун Л.М. не заперечувала проти задоволення позовних вимог. Пояснила, що у ході бесіди дитина їй повідомила про те, що він тривалий час не спілкується з батьком. Своїм батьком він вважає ОСОБА_6 , який здійснює його матеріальне забезпечення.

Дослідивши письмові докази, що є в матеріалах справи, заслухавши учасників процесу, суд прийшов до наступного.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про народження, видане 18 лютого 2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Арбузинського районного управління юстиції Миколаївської області.

У період з 24 квітня 2010 року по 02 квітня 2012 року вона перебувала у шлюбі з відповідачем.02 квітня 2012 року рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області шлюб було розірвано. Після розірвання шлюбу позивачу присвоєно прізвище ОСОБА_7 .

13 квітня 2018 року головний державним виконавцем Арбузинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Дзгоєвою Т.Ю. відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_8 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини всіх видів заробітку, щомісячно до досягнення повноліття, починаючи з 06 березня 2012 року.

Заборгованість відповідача станом на 01 квітня 2018 року по вказаному виконавчому провадженню по аліментам склала 51562 грн. 35 к.

19 липня 2023 року позивач уклала шлюб з ОСОБА_5 та змінила прізвище на ОСОБА_9 (свідоцтво про укладення шлюбу видано 19 липня 2023 року Ірпінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).

За частиною 7 статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18).

ЄСПЛ зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до частин 4-6 статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною 1 статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків».

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року в справі № 753/2025/19 вказано, що: «тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.

Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суд першої інстанції не врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, які б могли бути законною підставою для позбавлення її батьківських прав відносно сина, позивачем не надано. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками, а також враховуючи те, що мати дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суд дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав».

У постанові Верховного Суду від 09 листопада 2020 року в справі № 753/9433/17 зазначено, що: «ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Апеляційний суд, установивши відсутність винної поведінки та свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, беручи до уваги той факт, що батько дитини бажає продовжувати спілкуватися із сином, а також відсутність інших передбачених частиною першою статті 164 СК України підстав для позбавлення батьківських прав, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення первісного позову в даній справі.

Незацікавленість батька, який сплачує аліменти, в підготовці дитини до школи чи не підтримання ним захоплення дитиною співом та грою на фортепіано, необізнаність про стан здоров`я дитини не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, а свідчить про відсутність емоційного зв`язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів.

Доводи касаційної скарги про те, що спілкування з батьком завдає психологічний дискомфорт дитині, відхиляються, оскільки матеріали справи свідчать, що емоційний стан дитини обумовлений не присутністю батька в її житті, а напруженими конфліктними стосунками між батьками, які використовують дитину для образ один одного, зневажають право сина на спокійне щасливе дитинство та гармонійний розвиток особистості. Особисті конфлікти між батьками не повинні порушувати інтереси дитини».

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 вказано, що: «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19».

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина 4 статті 19 СК України).

В матеріалах справи наявний «Висновок органу опіки та піклування» про доцільність позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підписаний селищним головою Травянком Є.В. та адресований Арбузинському районному суду Миколаївської області за вих. № 99/03/26 від 03 березня 2026 року у формі листа, який вважав за доцільне позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затверджений рішенням виконавчого комітету Арбузинської селищної ради Миколаївської області № 170 від 08 червня 2026 року.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина 6 статті 19 СК України).

Під час розгляду судом та/або органом опіки та піклування спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, обов`язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності (частина 4 статті 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 статті 81 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 643/7876/18 зазначено, що, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

ЄСПЛ у справі «Hunt.v. Ukraine» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини.

Суд, вирішуючи спір про позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав, взявши до уваги наведені положення закону, виходить з того, що при вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьком обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки. Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

Суд встановив, що відповідач проживає окремо від дитини, яка постійно проживає з позивачем в іншому населеному пункті, самовільно залишив військову частину, тому не може виїжджати за межі населеного пункту, де проживає, з відповідача стягнуті аліменти на утримання дитини, проте позивач відмовилась від їх стягнення через органи державної виконавчої служби, пояснивши в суді, що це вони зробила на майбутнє, у разі можливого виїзду дитини за кордон. Питання щодо позбавлення відповідача батьківських прав настало у зв`язку з тим, що він не надав дозволу на виїзд дитини за кордон.

Крім того, відповідач не висловлював заперечень щодо можливості спілкування з дитиною. Згоден на позбавлення його батьківських прав тому, що вони таки вирішили з позивачем.

Разом з тим, позивачем не надано доказів застосування до відповідача до часу звернення із позовом про позбавлення батьківських прав інших заходів впливу, направлених на виправлення його відношення до виховання дитини, тоді як позбавлення батьківських прав є крайнім заходом реагування на поведінку батька, коли усі інші заходи результату не дали.

На підставі викладеного суд прийшов до висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували свідому та винну поведінку відповідача щодо невиконання своїх батьківських обов`язків відносно дитини.

З огляду на недоведення позивачем виключних підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, у задоволенні позові слід відмовити.

Суд вважає за необхідне зазначити, що позивач не позбавлена права на пред`явлення нового позову щодо позбавлення відповідача батьківських прав у разі, зокрема, якщо він ухилятиметься від виконання своїх обов`язків щодо виховання їхньої дитини (постанова Верховного Суду від 23 листопада 2022 року в справі № 149/2510/21).

Керуючись ст.ст. 4, 6, 10, 12, 13, 76-81, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, треті особи без самостійних вимог на предмет спору орган опіки та піклування Арбузинської селищної ради Миколаївської області, служба у справах дітей Арбузинської селищної ради відмовити.

Попередити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про необхідність належного виконання обов`язків по вихованню і утриманнюсина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду через Арбузинський районний суд Миколаївської області на протязі 30 днів з дня отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.М.Кологрива