Рішення № 137253209, 10.06.2026, Залізничний районний суд м. Львова

Єдиний унікальний номер судової справи 462/1810/26

Номер провадження 2/462/1656/26

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2026 року Залізничний районний суд м. Львова у складі головуючого судді Галайко Н. М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовною заявою Житлово-будівельного кооперативу № 81 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги,

встановив:

І. Короткий виклад обставин справи та правова позиція позивача

Представник позивача ЖБК № 81 - адвокат Телішевський І. Д., 03.03.2026 року (вх. № 5459) звернувся у Залізничний районний суд м. Львова (документ сформований у системі «Електронний суд» 03.03.2026 року) з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги, у якій просить суд:

-стягнути з відповідача на користь позивача 26 475 грн. 67 коп. боргу, з яких:

21 352 грн. 00 коп. - сума основного боргу, який виник у періоди з 01.02.2018 року по 28.02.2021 року та з 01.10.2024 року по 31.01.2026 року;

3 590 грн. 11 коп. - інфляційного збільшення;

1 533 грн. 56 коп. - пені.

- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ЖБК № 81 обслуговує житловий будинок по АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 з 25.03.2016 року є власником квартири АДРЕСА_2 . Послуги з постачання теплової енергії в будинок по АДРЕСА_1 надаються позивачу ЛМКП «Львівтеплоенерго» згідно договору № 9049/З-О від 01.01.2024 року. До 01.01.2024 року послуги з постачання теплової енергії надавалися позивачу ЛКП «Залізничнетеплоенерго» згідно договору № 104 від 01.11.2021 року № 104 від 01.01.2019 року та попередніх аналогічних договорів. Згідно вказаних договорів позивач отримує послуги з постачання теплової енергії як колективний споживач і зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надані послуги в строки і на умовах визначених у договорах. Відповідач не виконує належним чином покладені на нього, як споживача, обов`язки з оплати послуг, внаслідок чого, у нього виникла заборгованість по оплаті за надані послуги з постачання теплової енергії за періоди з лютого 2018 року по лютий 2021 року та з жовтня 2024 року по січень 2026 року включно. Загальна сума боргу відповідача перед позивачем за періоди з лютого 2018 року по лютий 2021 року та з жовтня 2024 року по січень 2026 року включно становить 26 475 грн. 67 коп., з яких 21 352 грн. 00 коп. - сума основного боргу, 3 590 грн. 00 грн. -інфляційне збільшення та 1 533 грн. 00 коп. пені - 0, 01% за кожний день прострочення. У зв`язку із наведеним позивач просить задовольнити позовні вимоги (а.с. 1-5).

ІІ. Рух справи в суді

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2026 року для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Галайко Н. М. (а.с. 47).

Судом у порядку ч. 8 ст. 187 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) отримано відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру № 2423413 від 05.03.2026 року про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача у справі (а.с. 48).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 09.03.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні). Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву (а.с. 49-50).

ІІІ. Щодо правової позиції відповідача у справі

У вказаний строк відповідач не надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до вимог ст. 178 ЦПК України, без поважних причин.

Так, відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Будь-яких заяв від відповідача не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.

Суд звертає увагу на позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладену у постанові № 755/4829/23, провадження № 61-73 св 24 від 13.05.2024 року, згідно якої вказано, що: «суд зробив правильний висновок, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується відповідними поштовими відправленнями, які повернулися до суду з відмітками «за закінченням терміну зберігання» та «адресат відсутній за вказаною адресою», що є належним повідомленням учасника справи. Днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України)».

Окремо суд зазначає, що згідно ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Згідно п. 5 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 265 від 07.02.2022 року, громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, які на законних підставах постійно або тимчасово проживають на території України, зобов`язані протягом 30 календарних днів після зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання та прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати/зареєструвати його.

За змістом п. 4 вказаного Порядку особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Судова кореспонденція є офіційною, тому повинна надсилатися саме за адресою зареєстрованого місця проживання або, як виняток, на адресу, зазначену самим учасником справи - адресатом.

Суд направляв на зареєстровану адресу відповідача копію ухвали про відкриття провадження у справі (а.с. 51). Таким чином, суд виконав покладений на нього обов`язок інформувати учасників справи про її розгляд.

Відповідач кореспонденцію суду не отримав, а лист повернувся до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 64).

Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, суд виходить з того, що відповідно до ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (далі - Конвенція) держава має позитивні зобов`язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов`язку суду розглянути справу.

Однак з гарантій ст. 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього.

Суд звертає увагу, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. У свою чергу особа, яка зареєструвала своє місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено п. 108, 109 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 року.

Отже для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.

Відповідно до ч. 9 ст. 130 ЦПК України особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою.

Однак процесуальне законодавство не визначає наслідків невручення повістки-повідомлення з причин закінчення строку зберігання. У тому числі законами чи підзаконними актами не передбачено, скільки разів суд має перенаправляти кореспонденцію на єдину відому (офіційну) адресу, з якої вона повертається без вручення, для того щоб особа вважалась такою, що повідомлена.

Зважаючи на те, що відповідача належним чином повідомлено про розгляд справи незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, суд вважає, що гарантії ст. 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.

IV. Позиція суду

Розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Так, у матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд зазначає, що згідно ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, зокрема те, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Як передбачено ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Окремо суд зазначає, що це рішення ухвалюється з урахуванням періоду перебування головуючого судді у відпустці.

V. Встановлені судом фактичні обставини справи

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідач ОСОБА_1 з 25.03.2016 року є власником квартири за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 40).

ЖБК № 81 обслуговує будинок АДРЕСА_1 .

Згідно з п. 3.3.16 Статуту ЖБК № 81, останній має право виступати колективним споживачем (замовником) усіх або частини житлово-комунальних послуг.

Договором № 104 про постачання теплової енергії в гарячій воді від 01.01.20219 року передбачено, що ЛМКП «Львівтеплоенерго» зобов`язується постачати ЖБК № 81 енергію в гарячій воді, гарячу воду в потрібних йому обсягах, а ЖБК № 81 зобов`язується отримувати для потреб мешканців будинку та оплачувати одержану теплову енергію на опалення, вентиляцію та підігрів води в залежності від конкретних потреб ЖБК № 81 та/або гарячу воду за встановленими відповідними органами влади тарифами (цінами) в терміни передбачені цим договором (а.с. 8-11).

Згідно договору № 9049/З-О з колективним споживачем про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.01.2024 року вбачається, що ЛМКП «Львівтеплоенерго» зобов`язується надавати ЖБК № 81 послугу з постачання теплової енергії для потреб опалення/на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а ЖБК № 81 зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором (а.с. 29-34).

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач своєчасно та в повному обсязі не сплачує вартість наданих житлово-комунальних послуг, внаслідок чого у нього за періоди з лютого 2018 року по лютий 2021 року та з жовтня 2024 року по січень 2026 року утворилась заборгованість у розмірі 26 475 грн. 67 коп., з яких 21 352 грн. 00 коп. - сума основного боргу, 3 590 грн. 00 грн. -інфляційне збільшення та 1 533 грн. 00 коп. - пені (а.с. 28).

Згідно листа ЛКП «Залізничнетеплоенерго» від 14.11.2019 року працівниками ЛКП «Залізничнетеплоенерго» 12.11.2019 року було проведено обстеження будинку АДРЕСА_1 та виявлено влаштування індивідуального вузла обліку теплової енергії у квартирі АДРЕСА_4 (а.с. 36).

Згідно листа ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 28.08.2024 року у ЛМКП «Львівтеплоенерго» відсутня інформація щодо відключення квартир від системи централізованого опалення та гарячого водопостачання. У житловому будинку по АДРЕСА_1 не приймало на абонентський облік розподільчі засоби обліку теплової енергії (а.с. 35).

VІ. Застосоване судом законодавство

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

При цьому, суд враховує, позицію викладену у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 756/3115/17 (провадження № 61-18653св20) від 16.06.2021 року, згідно якої реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

За положеннями ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Згідно із ст. 2 Закону України «Про кооперацію» кооператив - це юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про кооперацію» кооперативи реалізують товари та надають послуги за цінами і тарифами, встановленими самостійно, а у випадках, передбачених законом, - за державними цінами і тарифами. Кооперативи мають право реалізувати товари та надавати послуги за цінами і тарифами, що встановлюються на договірних засадах, окремо для членів кооперативу та інших осіб.

Відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов`язує.

Згідно з ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 68 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) наймачі (власники) зобов`язані своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

За змістом ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначено відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг отриманих ним до укладання відповідного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.

Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. (висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 30.10.2013 року у справі за № 6-59цс13; висновки Верховного Суду/Касаційного цивільного суду у постанові від 10.12.2018 року у справі за № 638/11034/15).

Відповідно до ст. 162 ЖК України плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Згідно з п. 5, 10 ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами; у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню в розмірах, установлених законом або договорами про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Згідно із ч. 1 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Статтею 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Положеннями ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що споживач, зокрема, зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію, а відповідно до ст. 25 зазначеного Закону, у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії, заборгованість стягується в судовому порядку.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вказано у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 18.05.2020 року у справі № 176/456/17 (провадження № 61-63св18), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 року у справі № 14-280цс18.

Обов`язок сплатити за надані й спожиті послуги випливає з ч. 1 ст. 11 ЦК України про те, що цивільні права та обов`язки випливають з дій осіб, що передбачені актом цивільного законодавства. Відсутність між сторонами договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від оплати отриманих послуг (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.11.2024 року у справі № 463/6799/18, провадження № 61-4628св24).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання»: абонентський облік вузла обліку (далі - абонентський облік) - процедура реєстрації та періодичний огляд вузлів обліку для використання показань вузлів обліку з метою комерційного або розподільного обліку; вузол обліку - комплекс пристроїв (у тому числі засобів вимірювальної техніки, що відповідають вимогам технічних регламентів), допоміжного обладнання та матеріалів до них, призначений для вимірювання спожитої теплової енергії та води, а також технічної реєстрації результатів такого вимірювання, включаючи засоби дистанційної передачі результатів вимірювання (за наявності); вузол розподільного обліку - вузол обліку, що забезпечує індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги в будівлях, де налічуються два та більше споживачів; прилад - розподілювач теплової енергії - прилад або комплекс обладнання та матеріалів до них, що встановлюється на опалювальному приладі системи опалення будівлі, використовується для визначення частки споживання теплової енергії окремим опалювальним приладом споживача у загальному споживанні відповідно до показань вузла комерційного обліку та відповідає вимогам, визначеним методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства;

Положення ч. 1 ст. 4 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» передбачають, що оснащення окремих приміщень у будівлях вузлами розподільного обліку/приладами - розподілювачами теплової енергії та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку здійснюється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, та не потребує розроблення проектної документації, видачі технічних умов та інших вимог до встановлення вузла розподільного обліку, погодження з державними органами, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами, оператором зовнішніх інженерних мереж, виконавцем відповідної послуги.

Згідно ч. 7 ст. 4 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» за наявності окремого відгалуження системи опалення у квартиру, інше житлове або нежитлове приміщення встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії для такої квартири (приміщення) є обов`язковим.

Відповідно до ч. 4 ст. 6 вказаного Закону оператор зовнішніх інженерних мереж, виконавець комунальної послуги, інша особа, що здійснює розподіл обсягів комунальних послуг, зобов`язані приймати вузли обліку, встановлені відповідно до вимог цього Закону, на абонентський облік протягом 14 календарних днів, про що складається відповідний акт. Прийняття приладу обліку на абонентський облік здійснюється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Згідно з постановою Верховного Суду України у справі № 522/401/15-ц від 25.12.2019 року самовільне відключення споживачів від мережі централізованого опалення з порушенням установленого законодавством порядку не звільняє споживача від обов`язку щодо оплати відповідних послуг.

Аналогічні висновки Верховного Суду України викладені у справі № 6-295цс15 від 20.04.2016 року, у постанові № 6-582цс15 від 18.11.2015 року, у справі № 915/89/16 від 02.03.2018 року.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. (ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України).

Положеннями ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

VІІ. Мотиви прийняття рішення та висновки суду

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені.

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 року у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини. У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає відповідач, зокрема, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов`язками.

При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 року № 913/618/21, у справі про стягнення заборгованості, доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.

Відповідач доказів, які б спростували визначений позивачем розмір заборгованості не надав, як і не надав допустимих доказів належного виконання ним зобов`язань по сплаті за житлово-комунальні послуги.

Позивачем у справі, що є предметом розгляду, доведено обставини, на які він посилався на підтвердження своїх вимог в частині наявності підстав для стягнення заборгованості і його розміру.

Натомість, відповідач доводів позивача про визначену ним у позові суму заборгованості не спростував, контррозрахунку заборгованості не зробив, доказів сплати заборгованості не подав, факт ненадання позивачем відповідних послуг, або відмови від отримання таких послуг не довів.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивачем доведено, що відповідач не виконував свій обов`язок щодо оплати житлово-комунальних послуг, як власник квартири за адресою: АДРЕСА_3 , у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Враховуючи наведене, суд, дослідивши докази по справі у їх сукупності, вважає встановленим факт порушення прав позивача, тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за надані послуги за вказаний період у розмірі 26 475 грн. 67 коп. є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

VІІІ. Судові витрати по справі

Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

8.1. Щодо судового збору

За змістом ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно платіжної інструкції № 1308 від 25.02.2026 року позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3 328 грн. 00 коп. (а.с. 23).

З огляду на те, що заявлені позовні вимоги задоволено повністю, то на підставі ст. 133, 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути сплачений таким судовий збір у розмірі 3 328 грн. 00 коп.

На підставі наведеного та керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 258-259, 264-265, 274, 279 ЦПК України, суд -

ухвалив:

1. Позовну заяву Житлово-будівельного кооперативу № 81 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги - задовольнити.

2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Житлово-будівельного кооперативу № 81 - 26 475 (двадцять шість тисяч чотириста сімдесят п`ять) грн. 67 коп. боргу, з яких: 21 352 грн. 00 коп. - сума основного боргу, який виник у періоди з 01.02.2018 року по 28.02.2021 року та з 01.10.2024 року по 31.01.2026 року; 3 590 грн. 11 коп. - інфляційного збільшення; 1 533 грн. 56 коп. - пені.

3. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Житлово-будівельного кооперативу № 81 судовий збір у розмірі - 3 328 (три тисячі триста двадцять вісім) грн. 00 коп.

4. Порядок оскарження рішення суду та набрання ним законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів, у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

5. Відомості щодо учасників справи:

Позивач: Житлово-будівельний кооператив № 81 (код ЄДРПОУ: 20851272, електронна пошта: mailto:gbk.81.lv@ukr.net, місцезнаходження: 79054, м. Львів, вул. Виговського, 63);

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 , власника квартири за адресою: АДРЕСА_3 ).

Текст судового рішення складено 10.06.2026 року.

Суддя/підпис/

Згідно з оригіналом.

Суддя: Н. М. Галайко