Рішення № 137250239, 31.03.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 753/6570/23

Провадження № 2/761/750/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Сіромашенко Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» про визнання договору відступлення прав вимоги недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2023 року позивач звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ТОВ «Вердикт Капітал», ПАТ «Родовід Банк» про визнання договору відступлення прав вимоги недійсним.

Позов обґрунтовує тим, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06.04.2015 року у справі №753/504/15-ц позов ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід Банк» суму заборгованості за кредитним договором № 77.1/АА-00350.07.2 від 15.01.2008 року в розмірі 38 808,36 дол. США, пені у розмірі 1 088 420,51 грн., 3% річних у сумі 70 646,50 грн., а також судовий збір у розмірі 3 654,00 грн. Дарницьким районним судом м. Києва видано виконавчий лист №753/504/15-ц від 24.07.2015 року. Зазначає, що ухвалою Дарницького районного суду м. Києва по справі № 753/504/15-ц від 07.11.2019 року замінено стягувача ПАТ «Родовід Банк» його правонаступником ТОВ «Вердикт Капітал» у справі №753/504/15 за позовом ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №77.1/АА-00350.07.2 від 15.01.2008 року. Вказує, що укладений між ПАТ «Родовід Банк» та ТОВ «Вердикт Капітал» оспорюваний Договір №14 про відступлення права вимоги між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Вердикт Капітал» за своєю юридичною природою є договором факторингу. Позивач зазначає, що оскаржуваний договір відступлення прав вимоги за своєю правовою природою є договором факторингу, сторонами якого можуть бути виключно фінансові установи. Зазначає, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 25.02.2016 № 107 «Про віднесення ПАТ «Родовід Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 25.02.2016 № 261 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Родовід Банк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Національний банк України за пропозицією Фонду прийняв рішення від 19.12.2017 року №811-рш про відкликання банківської ліцензії санаційного банку та ліквідацію ПАТ «Родовід Банк». У зв`язку із цим банк не мав права здійснювати фінансові операції, а отже не мав права укладати договір факторингу. Зазначає, що 22.05.2019 між ПАТ «Родовід Банк» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір №14 про відступлення права вимоги, за яким первісний кредитор відступив новому кредитору права вимоги до боржника, що належать первісному кредитору на підставі кредитного договору № 77.1/АА-00350.07.2 від 15.01.2008 року та у зв`язку з ним, а новий кредитор прийняв зазначені права вимоги. Крім того, банк під час укладення договору про відступлення прав вимоги кредитним договором № 77.1/АА-00350.07.2 від 15.01.2008 року діяв неправомірно, зокрема без згоди позивача та іншого боржника , розголосив інформацію за кредитним договором. Позивач вважає, що укладення договору відступлення прав вимоги позбавило його усіх прав, які надані клієнтам банку як споживачам фінансових послуг, та які можуть бути захищені у судовому порядку. У зв`язку з чим позивач вимушений звернутися до суду.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 26.04.2023 року матеріали вищевказаної справи передані на розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва за підсудністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.06.2023 вищевказана позовна заява надійшла в провадження судді ОСОБА_3 ..

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.03.2025 року матеріали вказаної справи передані на розгляд судді Сіромашенко Н.В., у зв`язку із звільненням з посади судді ОСОБА_3 , на підставі розпорядження № 01-08-734 від 21.03.2025.

Ухвалою суду від 23.04.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачам подати відзив на позовну заяву, позивачу роз`яснено право подати відповідь на відзив, та відповідачам право на подання заперечень на відповідь на відзив.

03.06.2025 року представник ТОВ «Вердикт-Капітал» - адвокат Арсемікова І.В. подала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволенні позову посилаючись на те, що 22.05.2019 року між ПАТ «Родовід Банк» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір №14 про відступлення прав вимоги на підставі протоколу електронних торгів № UA-ЕА-2019-04-05-000016-b від 26.04.2019 року в результаті якого відбулося відступлення прав вимоги за договорами, в тому числі, за договором № 77.1/АА-00350.07.2, боржник ОСОБА_1 . Зазначає, що оспорюваний договір про відступлення прав вимог укладений в належній формі, дієздатними та правоздатними сторонами, на підставі ії вільного волевиявлення та спрямований на реальне настання юридичних наслідків. Вказує, що договір № 14 від 22.05.2019 року укладений в порядку реалізації активів неплатоспроможного ПАТ «Родовід Банк», то наявність статусу фінансової установи в даному випадку не вимагалися. Відомості щодо ТОВ «Вердикт Капітал», станом на час укладення вказаного правочину, були внесені до державного реєстру фінансових установ, товариство мало діюче на час укладання правочину свідоцтво про реєстрацію фінансової установи від 04.02.2010 року, що було анульовано за заявою ТОВ «Вердикт Капітал» від 27.03.2023 року, а тому могло бути стороною як договору відступлення прав вимоги, так і договору факторингу. Зазначає, що відповідно до п. 4 вищевказаного договору ТОВ «Вердикт Капітал» сплатив первісному кредитору ціну за відступлення прав вимоги, сторонами були підписані відповідні додатки, включно з Додатком № 1 (Реєстром боржників, позивач за №147), тобто договір був укладений повноважними сторонами, відповідно до діючого законодавства та направлений на реальне настання наслідків. Вказує, що Договір про відступлення прав вимоги № 14 від 22.05.2019 року за своєю правовою природою є договором відступлення прав вимоги (цесії), оскільки предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги, у той час як договором № 212009 від 28.11.2019 року передбачено відступлення прав вимоги не тільки за кредитними договорами, а й договорами поруки та застави, окрім того фінансування за вищевказаним договором не передбачено. Сторонами в договорі № 14 від 22.05.2019 року є Банк/Первісний кредитор та Новий кредитор, у той час як за договором факторингу сторонами є Фактор та Клієнт. Договір факторингу спрямований на фінансування (підтримку) Клієнта Фактором шляхом передачі в його розпорядження певної суми грошових коштів, в той час як договір № 14 від 22.05.2019 року має просто оплатний характер і не є фінансуванням під відступлення права грошової вимоги. Таким чином, враховуючи, що під час укладення договору відступлення прав вимоги № 14 від 22.05.2019 року дотримались вимог цивільного законодавства щодо змісту та форми вчинених правочинів, їх воля була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договорами, а доводи позивача про визнання вказаного правочину недійсними є необгрунтованими та задоволенню не підлягають. Зазначає, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва по справі №753/504/15-ц від 06.04.2015 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 77.1/АА-00350.07.2 на користь ПАТ «Родовід Банк» в розмірі 38 808,36 дол. США, пені у розмірі 1 088 420,51 грн., 3% річних у сумі 70 646,50 грн., а також судовий збір у розмірі 3 654,00 грн. Крім того, постановою Київського апеляційного суду від 07.07.2015 року по справі №753/504/15-ц рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06.04.2015 року в частині солідарного стягнення на користь ПАТ «Родовід Банк» пені у розмірі 1 088 420,51 грн., змінено: стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід Банк» пеню у розмірі 904 324,79 грн. В іншій частині рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06.04.2015 року залишено без змін. Крім того, ухвалою Дарницького районного суду м. Києва по справі № 753/504/15-ц від 07.11.2019 року замінено стягувача ПАТ «Родовід Банк» його правонаступником ТОВ «Вердикт Капітал» у справі №753/504/15 за позовом ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №77.1/АА-00350.07.2 від 15.01.2008 року. Вказана ухвала набрала законної сили. Зазначає, що про вказану ухвалу позивачу було достеменно відомо до подачі вказаного позову, оскільки ухвалою Дарницького районного суду м. Києва по справі №753/504/15-ц від 22.11.2022 року позивачу було відмовлено у визнанні виконавчого листа по вищезазначеній справі таким, що не підлягає виконанню, а тому позивач був повідомлений про відступлення.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Станом на дату розгляду справи на адресу суду відзиву від відповідача-2 ПАТ «Родовід Банк» не надходило. Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідача та/або позивач до суду не подавали.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом установлено, що 22 травня 2019 року між Публічним акціонерним товариством «Родовід Банк» від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Шевченко А.М. та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» було укладено договір №14 про відступлення прав вимоги. За вказаним Договором в порядку та на умовах, визначених цим Договором, банк відступає Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває права вимоги Банку до позичальників та поручителів зазначених у Додатку 1 до цього Договору включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки Боржників, за кредитними договорами та договорами поруки з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку №1 до цього Договору. Новий кредитор сплачує Банку за Права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим Договором.

Згідно Додатку № 1 до Договору № 14 про відступлення прав вимоги від 22.05.2019 Реєстру договорів, права вимоги за яким відступають, та боржників за такими договорами станом на 22.05.2019 ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право грошової вимоги до позивача за кредитним договором №77.1/АА-00350.07.2 від 15.01.2008 року загальний залишок заборгованості (без пені) становить 1 013 381,40 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 ст. вказаної статті визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

На підставі постанови Правління НБУ від 25.02.2016 року №107 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 25.02.2016 року № 261 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Родовід Банк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» у АТ «Родовід Банк», згідно з яким з 26.02.2016 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в АТ «Родовід Банк». Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 313 від 11 лютого 2020 року про зміну уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк». Відповідно до зазначеного рішення повноваження ліквідатора ПАТ «Родовід Банк» визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 521, 53, має широкі повноваження щодо управління та продажу активів. Однак, він не має права здійснювати операції, що виходять за межі процедури ліквідації, зокрема: здійснювати нові банківські операції, брати нові позики, або продавати активи без погодження з Фондом гарантування вкладів (ФГВФО), якщо це передбачено внутрішніми нормами.

Згідно положень ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 06.11.2009, № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права -вимоги).

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За результатами торгів визначено переможного покупця та продано йому майнове право вимоги виконання боржниками зобов`язань за кредитним та забезпечувальними договорами. Предметом спірного договору є відступлення прав вимог за плату (купівля-продаж). Метою укладення цього договору є отримання банком коштів для розрахунку зі своїми кредиторами у процедурі ліквідації.

Отже, за своєю правовою природою спірний договір є договором купівлі-продажу майнового права, укладеним банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, тому не може бути віднесений до договорів факторингу.

Проте у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14- 222цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила загальний висновок, який надалі застосувала у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20), про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме - кредитор-банк або інша фінансова установа.

З огляду на підхід, який Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові у справі № 906/1174/18, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 березня 2021 року по справі № 906/1174/18 відступила від означеного загального висновку, сформульованого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), конкретизувавши цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.

Оспорюваний договір про відступлення прав вимог укладений в належній формі, дієздатними та правоздатними сторонами, на підставі їх вільного волевиявлення та спрямований на реальне настання юридичних наслідків.

Враховуючи, що договір № 14 про відступлення прав вимоги від 22.05.2019 року укладений в порядку реалізації активів неплатоспроможного ПАТ «Родовід Банк», то наявність статусу фінансової установи в даному випадку не вимагається. При цьому, відомості щодо ТОВ «Вердикт Капітал» внесені до державного реєстру фінансових установ, товариство має свідоцтво про реєстрацію фінансової установи серії ФК 249, а тому може бути стороною і договору факторингу, проти чого заперечує позивач.

Таким чином, враховуючи, що під час укладення договору № 14 про відступлення прав вимоги від 22.05.2019 року сторони договору дотримались вимог цивільного законодавства щодо змісту та форми вчинених правочинів, їх воля була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договорами.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 06.11.2009, № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

З аналізу вищезазначених положень, суб`єктом оспорювання договору може бути одна із сторін правочину, в даному випадку ТОВ «Вердикт Капітал», ПАТ «Родовід Банк або інша заінтересована особа.

Позивач не виступає стороною оспорюваного договору і не може бути заінтересованою особою в розумінні ч. 3 ст. 215 ЦК України та ч. 5 ст. 216 ЦК України з огляду на наступне: 1. Права заінтересованої особи порушені договором, який оспорюється, і можуть бути в такий спосіб відновлені або іншим чином захищені. 2. Інтереси заінтересованої особи можуть бути реалізовані, внаслідок чого вона здатна буде набути прав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання правочину недійсним.

Тобто, обраний Позивачем спосіб захисту у виді визнання недійсними договору про відступлення прав вимоги має бути спрямований на відновлення порушених цивільних прав та (або) інтересів безпосередньо позивача.

Між укладенням Договору про відступлення прав вимог та заборгованістю позивача перед кредитором немає причинно-наслідкового зв`язку, адже заборгованість за кредитним договором утворилася не у зв`язку з укладенням Договору про відступлення прав вимоги, а у зв`язку із укладання позивачем кредитного договору № 77.1/АА-00350.07.2 від 15.01.2008 року.

Згідно положень ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована (зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили).

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Статтею 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний Позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права Позивача

Так, право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, закріплено статтею 15 ЦК України.

Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 ЦК України.

Порушення права чи охоронюваного законом інтересу повинне мати об`єктивний характер і виражатися в позбавленні або зменшенні обсягу певних благ особи, права чи інтереси якої порушено, певних благ, які вона мала до порушення або справедливо очікувала набути у майбутньому.

Дослідивши в сукупності наявні в матеріалах справи документи, можна прийти до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту порушення його прав чи інтересів з боку відповідача.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Даний принцип полягає у змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи.

Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, як того вимагають положення ст. 81 ЦПК України, за якими доказуванню підлягають обставини які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пленум Верховного Суду України у п. 7 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснив, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Суд прийшов до висновку, що відповідачами дотримано норми чинного законодавства при укладанні 22 травня 2019 року Договору про відступлення прав вимоги № 14.

В даному випадку також слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином інші доводи позивача не впливають на вищевказані висновки суду щодо встановлення судом дотримання відповідачами вимог чинного законодавства при укладанні 22 травня 2019 року Договору про відступлення прав вимоги № 14.

За таких обставин, розглянувши справу в межах визначених позивачем предмету спору та підстав позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи по суті та не ґрунтуються нормах чинного законодавства України, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову повністю.

При цьому, відповідно до правил ст. 141 ЦПК України при відмові у задоволенні позову судові витрати покладені на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15, 16, 29, 203, 215, 267, 405 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 53, 76-82, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» про визнання договору відступлення прав вимоги недійсним,відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Н.В. Сіромашенко