Рішення № 137248841, 09.06.2026, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/4046/26

Провадження № 2/711/2512/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Скляренко В.М.,

при секретарі Слабко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС», в особі представника Ланового Є.М., звернулось до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом, в якому просило стягнути із ОСОБА_2 на його (позивача) користь заборгованість за Кредитним договором №3969217 від 18.09.2020 року в загальній сумі 26 840 грн. та судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2 662 грн. 40 коп., а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що 18.09.2020р. між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та відповідачкою ОСОБА_2 був укладений Договір про надання кредиту №3969217, на підставі якого відповідачці були надані кредитні кошти в сумі 4 000 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені договором. Внаслідок порушення відповідачкою умов повернення кредитних коштів в неї утворилась заборгованість. 29.10.2025 року між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» був укладений Договір факторингу №29/10-2025. 31.10.2025 року між ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» та ТОВ «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» було укладено Договір факторингу № ДФ-31102025, на підставі якого право вимоги до відповідачки перейшло до ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» на загальну суму заборгованості 26 840 грн., з яких: 4 000 грн. заборгованість за сумою (тілом) кредиту; 22 840 грн. заборгованість за процентами. Оскільки відповідачка не виконує свого зобов`язання з повернення кредитної заборгованості, то позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути із відповідачки заборгованість в загальній сумі 26 840 грн., а також судовий збір по справі та судові витрати на правову допомогу.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11.05.2026р. відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Від відповідачки заперечень проти позову не надходило.

В судове засідання сторони не з`явилися.

При цьому, суд враховує, що представником позивача ОСОБА_3 16.05.2026р. до суду подано заяву, в якій представник просить розглянути справу без участі представника позивача та зазначає, що не заперечує проти заочного розгляду справи (надійшло до суду у18.05.2026р.).

Відповідачка ОСОБА_2 про час і місце розгляду справи повідомлялася шляхом надсилання судової повістки-повідомлення засобами поштового зв`язку за зареєстрованим місцем проживання, яка не була вручена відповідачці з причин відсутності адресата за вказаною адресою. Додатково судом вживались заходи з повідомлення відповідачки шляхом направлення судової повістки про виклик до суду на мобільний номер телефону відповідачки, зазначений у позовній заяві (повідомлення не доставлено) та шляхом розміщення оголошення про виклик в судове засідання на веб-сайті суду.

Отже, будучи належним чином повідомленою про час і місце розгляду справи, відповідачка не з`явилася в судове засідання та не повідомила про причини неявки, внаслідок чого на підставі ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК України судом прийнято рішення про заочний розгляд справи.

Дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані учасниками справи докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

18.09.2020р. між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ОСОБА_2 (позичальник) був укладений в електронній формі Договір про надання кредиту №3969217, який підписаний відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором PS3969217 /а.с. 21-23/.

Згідно умов вищевказаного договору кредитор надає позичальнику грошові кошти у розмірі 4 000 грн. в безготівковій формі шляхом їх перерахування на Картковий рахунок Позичальника (п. 1.3, 1.4 Договору).

Пунктом 1.7 сторони погодили порядок нарахування відсотків за користування кредитом, який має здійснюватися наступним чином:

- у випадку використання кредиту менше ніж 5 календарних днів, включаючи дострокове виконання зобов`язань, позичальник сплачує фіксовану суму процентів за користування кредитом, яка складає 7,25 % від визначеної в п. 1.3 договору суми кредиту (п. 1.7.2 договору).

- у випадку користування позичальником лояльних (покращених) умов кредитування, а саме при повному поверненні суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом протягом 20 календарних днів з 18.09.2020р. по 08.10.2020р. (включно) (Базовий період) процентна ставка за один день користування кредитом складає 1,45% (Акційна ставка) або Ставка за програмою лояльності. Орієнтовна загальна вартість кредиту при використанні Лояльних (покращених) умов кредитування складає 5 160 грн., у тому числі Основна сума кредиту 4 000 грн., проценти за користування кредитом 1 160 грн. (п. 1.7.2 Договору);

При використанні позичальником загальних умов кредитування процентні ставки складають: в Базовий період з 18.09.2020р. по 08.10.2020р. за один день користування кредитом 1,7% (базова процентна ставка), в спеціальний період з 09.10.2020р. до 06.04.2021р. за один день користування Кредитом 3% (Спеціальна процентна ставка).

Орієнтовна загальна вартість кредиту при використанні Загальних умов кредитування складає 5 365,40 грн. (п. 1.7.3 Договору).

Сторони погодили, що строк дії Договору встановлюється з дати укладання Договору 18.09.2020р. до кінцевої дати виконання Договору 06.04.2021 року (включно). Закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, у тому числі сплати заборгованості, яке мало місце під час дії Договору. Якщо Позичальник виконає зобов`язання/сплатить заборгованість за Договором до Кінцевої дати виконання договору, Договір припиняє дію у дату повернення/погашення кредиту (п. 3.1. Договору).

Аналогічні умови кредитування викладені у паспорті споживчого кредиту, з якою відповідачка також була ознайомлена при укладанні кредиту, про що свідчить її електронний цифровий підпис одноразовий ідентифікатор PS3969217 /а.с. 24-25/.

18.09.2020р. згідно договору №3969217 від 18.09.2020 року відповідачці було надано кредитні кошти в сумі 4 000 грн. шляхом їх перерахування позичальником на платіжну картку відповідачки № НОМЕР_1 хх хххх 2565, що підтверджується листом ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» від 02.11.2024р. /а.с. 26/.

Згідно відомостей про щоденні нарахування та погашення за договором №3969217 від 18.09.2020 року відповідачкою не здійснювалося належних платежів для погашення своїх зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого за нею станом на 26.04.2021р. обліковувалася заборгованість за договором №3969217 в загальній сумі 26 840 грн. /а.с. 27-28/.

29.10.2025р. між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» був укладений Договір відступлення прав вимоги №29/10-2025 (далі Договір відступлення) згідно умов якого ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» відступило ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» право грошової вимоги, яке належить ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ», до складу якого входять і права кредитора за Договором про надання кредиту №3969217 від 18.09.2020 року, укладеним із ОСОБА_2 /а.с. 29-33/. Згідно з витягу з Реєстру божників до Договору факторингу №29/10-2025, на момент укладання такого договору розмір кредитної заборгованості відповідачки складав 26 840 грн., з яких: 4 000 грн. заборгованість за сумою (тілом) кредиту; 22 840 грн. заборгованість за процентами /а.с. 37/.

31.10.2025р. між ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» та ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» був укладений Договір відступлення прав вимоги №ДФ-31102025 (далі Договір відступлення), згідно умов якого ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» відступило ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» право грошової вимоги, яке належить ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС», до складу якого входять і права кредитора за Договором про надання кредиту №3969217 від 18.09.2020 року, укладеним із ОСОБА_2 /а.с. 39-43/. На момент укладання такого договору розмір кредитної заборгованості відповідачки складав 26 840 грн., з яких: 5800 грн. заборгованість за сумою (тілом) кредиту; 22 840 грн. заборгованість за процентами, що вбачається з витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу №ДФ-31102025 /а.с. 47/.

Оскільки до теперішнього часу відповідачкою не виконане грошове зобов`язання за Договором позики в добровільному порядку, то позивач звернувся до суду з даним позовом.

Таким чином, спір між сторонами виник із зобов`язальних відносин, що регулюються нормами глави 71, 73 Цивільного кодексу України (далі ЦК).

Надаючи оцінку позовним вимогам в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.

За правилами ч. 1 ст. 202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною третьою статті 203 ЦК визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ч. 1 ст. 207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК).

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Пунктом 1 ч. 5 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до абзацу 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК).

Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За матеріалами справи судом встановлено, що між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та відповідачкою був укладений Договір про споживчий кредит №3969217 від 18.09.2020 року, який підписаний відповідачкою з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором PS3969217. На підставі такого договору відповідачкою 18.09.2020р. були отримані кредитні кошти в розмірі 4 000 грн., які вона зобов`язувалася повернути зі сплатою процентів за кожен день користування позикою, але в порушення умов договору не зробила цього.

Статтею 509 ЦК визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 12, 13, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи дотримуючись принципів диспозитивності та змагальності сторін. Суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Наявні в матеріалах справи докази дають підстави вважати доведеними аргументи позивача, що відповідачкою було отримано кредитні кошти на умовах та в порядку, що зазначені у Договорі про надання кредиту №3969217 від 18.09.2020 року і вона користувалася кредитними коштами, однак допустила порушення своїх зобов`язань в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого за нею обчислюється заборгованість за вищевказаним договором про споживчий кредит в загальному розмірі 26 840 грн., з яких: 4 000грн. заборгованість за сумою (тілом) кредиту; 22 840 грн. заборгованість за процентами, право вимоги за якими перейшло до позивача згідно договорів факторингу №29/10-2025 від 29.10.2025 та №ДФ-31102025 від 31.10.2025р.

Враховуючи ту обставину, що в порушення умов Договору про надання кредиту №3969217 від 18.09.2020р. відповідачка фактично отримані та використані кошти у добровільному порядку та у строки, передбачені договором, не повернула і після відступлення права грошової вимоги не здійснювала жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ні на рахунки позивача, ні на рахунки попередніх кредиторів, чим порушила права кредитора, то позовні вимоги про стягнення з відповідачки заборгованості є обґрунтованими.

При цьому, варто звернути увагу, що, відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, внаслідок чого, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України відповідачкою не надано суду будь-яких заперечень проти позовних вимог та не повідомлено про обставини, які б спростували правомірність заявлених позивачем вимог та встановлені судом обставин спірних правовідносин.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що судові витрати по справі складаються з судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду в сумі 2 662,40грн. /а.с. 1/.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, то на підставі ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України позивачу за рахунок відповідачки необхідно відшкодувати витрати, пов`язані з оплатою судового збору в повному обсязі.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Позивач просив компенсувати йому за рахунок відповідачки витрати з оплати правової допомоги адвоката в сумі 6 000 грн.

Відповідно до положень ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Вирішуючи питання про відшкодування позивачеві судових витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду цієї справи, суд враховує вимоги ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України, якими передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З аналізу означених положень процесуального права суд робить висновок, що на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу необхідно суду надати такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зробила правовий висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Наведена правова позиція є чинною і станом на день ухвалення судом рішення у справі №711/10120/24, доказом чому є постанова Верховного Суду від 15.01.2025р. у справі №386/136/21 (провадження № 61-10886св24).

З матеріалів справи судом встановлено, що в якості доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу ним надано: договір про надання правової допомоги №43657029/01 від 02.01.2026р.; додаткову угоду №3969217 від 27.03.2026р. до Договору №43657029/01 про надання правової допомоги від 02.01.2026р., акт надання послуг №3969217 на підтвердження факту надання правничої допомоги адвокатом від 27.03.2026р.; детальний опис робіт (наданих послуг) від 27.03.2026р. /а.с. 49-51, 52,54, 55/.

Аналіз змісту наданих доказів свідчить, що відповідні витрати на правову допомогу складаються з оплати послуг адвоката за вчинення наступних процесуальних дій:

- усна консультація клієнта щодо обставин спірних правовідносин 0,5 год. загальна вартість 250 грн.;

- письмова консультація клієнта щодо спірних правовідносин 0,5 год. загальна вартість 500грн.;

- правовий аналіз спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів «ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» - 1 год. загальною вартістю 1 500 грн.;

- складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи 2 год. загальною вартістю 3 000 грн.;

- формування додатків до позовної заяви (письмові докази) 0,5 год. вартістю 750 грн.

Отже, загалом на виконання Договору про надання правової допомоги №43657029/01 від 02.01.2026 виконавцем адвокатським бюро «СЕРГІЯ ПОШЕЛЮЗНОГО» витрачено 4 год. 30 хв., що в грошовому еквіваленті складає 6 000 грн. (згідно акту №3969217 від 27.03.2026).

З аналізу статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 137 ЦПК України.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постановах від 13.03.2025р. у справі №275/150/22 (провадження № 61-13766св24) та від 22.10.2025р. у справі № 761/415/24 (провадження № 61-6667св25), що застосовуються судом з метою виконання положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

За приписами статті 13 ЦПК України суд як арбітр, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, не може діяти на користь будь-якої із сторін, оскільки це не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування положень ст. 13, 137 ЦПК України викладений в постанові Верховного Суду від 12.03.2025 у справі №361/10208/23 (провадження № 61-12269св24), що судом застосовується з метою виконання положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Як встановлено судом із матеріалів справи, відповідачка заперечень щодо витрат на правничу допомогу до суду не подала, а також не подала і клопотання про їх зменшення. З огляду на викладене, беручи до уваги, що позовні вимоги судом визнані обґрунтовані та задоволені повністю, тому з відповідачки на користь позивав підлягають витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 грн.

Таким чином, загальна сума судових витрат, які слід відшкодувати позивачу за рахунок відповідачки складає 8 662,40 грн. (2 662,40 грн. + 6 000 грн.).

На підставі вищевикладеного і керуючись ст.ст.7, 9, 11-13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280, 282 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

вирішив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 - задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» (код ЄДРПОРУ 43657029, місцезнаходження за адресою: 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд.21/1, IBAN: НОМЕР_3 в АТ «СЕНС БАНК», МФО: 300346) заборгованість за Договором про надання кредиту №3969217 від 18.09.2020 року в загальній сумі 26 840 грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 6 000 грн. та судовий збір в розмірі 2 662 грн. 40 коп.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене в загальному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, а відповідачкою - в той же строк з дня залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Повний текст судового рішення складений 09 червня 2026 року.

Головуючий : В.М. Скляренко