Рішення № 137248467, 08.06.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/16646/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

08 червня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді Бенца К.К.,

при секретарі судового засідання Майор Ю.В.

за участі представника позивача Завадська О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород в режимі відеоконференції цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» поданого в особі уповноваженого представника Романенко М.Е. до ОСОБА_1 про стягнення 3-х відсотків річних за прострочення виконання зобов`язання за рішенням суду та інфляційних втрат,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» в особі представника Романенко М.Е. звернулося до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області через систему "Електронний суд" з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 3-х відсотків річних за прострочення виконання зобов`язання за рішенням суду та інфляційних втрат.

Мотивуючи позовні вимоги зазначає, що 07 липня 2014 року Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області ухвалив рішення по справі № 308/1991/14-ц, за яким вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ "УкрСиббанк" заборгованість за кредитним договором № 11173131000 від 26.06.2007 р. у розмірі 522792,88 грн.

Зазаначає, що з моменту набрання рішенням законної сили вчинялись дії щодо примусового виконання рішення, але воно так і не було виконане в розумінні чинного законодавства. Таким чином, рішення, яке виніс Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області не виконувалось Відповідачем у період з 23.02.2019 року до 23.02.2022 року.

Позивач вказує, що станом на дату подання позову рішення суду №308/1991/14-ц не виконано на користь ТОВ «ВІН ФІНАНС». Кошти на рахунок компанії не надходили в період з 20.04.2015 (укладення договору фактрингу). Постановою ДВС від 30.03.2018 року №50755909 повернуто виконавчий документ стягувачу. Враховуючи вищевикладене, ТОВ «ВІН ФІНАНС» направлено запит до ДВС від 18.09.2025 про надання інформації щодо виконавчого провадження №50755909. Відповідь на запит не надійшла.

Позивач зазначає, що рішення суду не виконувалось Відповідачем у період з 23.02.2019 року до 23.02.2022 року, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням і право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Позивач зазначає, що Позивачем було розраховано, виходячи із загальної суми заборгованості, 3% річних у розмірі 47008,40 грн. та інфляційні збитки у розмірі 114316,21 грн. (разом становить 161324,61 грн), що підлягають сплаті Відповідачем за прострочення виконання рішення суду.

Щодо позовної давності зазначив, що враховуючи практику застосування норм права Верховним судом, в силу приписів, зокрема, ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», строк на звернення до суду із позовною заявою, який настав під час дії обмежень карантинного характеру, має бути продовженим, а отже заява про застосування строків позовної давності має бути визнаною як передчасна та в її задоволені має бути відмовлено.

Крім цього, до об`єктивних причин звернення до суду із захистом своїх прав та інтересів, Позивачем виокремлюється також введення воєнного стану на території країни. Попри зазначену норму статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», де зазначається, що скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється, існує низка рішень рекомендаційного характеру, які були видані Радою Суддів України. Зокрема, 2 березня 2022 року РСУ опублікувала рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, де зазначила, що процесуальні строки по можливості продовжуються щонайменше до закінчення воєнного стану. Тому введення в Україні режиму воєнного стану 24 лютого 2022 року на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальше продовження режиму воєнного стану є об`єктивною та поважною причиною пропуску процесуальних строків, встановлених законом та судом.

Згідно розділу «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 19, за змістом якого, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

З посиланням на викладене, враховуючи, що зазначене рішення Ужгородського міськрайонного суду від 07 липня 2014 року в добровільному порядку виконано не було відповідачем ОСОБА_1 позивач вважає, що вправі звернутися до суду за захистом порушеного майнового права шляхом стягнення з відповідача на свою користь, з врахуванням приписів ч.2 ст.625 ЦК України суму 3% річних, що становить 47008,40 грн. та суму інфляційних втрат в розмірі 114316,21 грн. за період з 25.02.2019 по 23.02.2022, а також судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Позиція сторін справи :

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала з підстав викладених у позовній заяві. Надала пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві. Просила суд задовільнити позовні вимоги.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з`явилася, хоча про час та місце розгляду справи була повідомлена у встановленому законом порядку у відповідності до ч. 11 ст. 128 ЦПК України, про причини неявки суд не повідомляла, клопотань про відкладення розгляду справи та письмового відзиву до суду не надходило.

Відповідач ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, відповідно до ч.11 ст.128 ЦПК України. Оскільки відповідно до відповіді з Відділу реєстрації місця проживання Ужгородської міської ради ОСОБА_1 зареєстрованою по місту Ужгород не значиться, то ОСОБА_1 викликалася до суду через оголошення на офіційному веб -сайті судової влади України, на 05.01.2026 року, 18.02.2026 року, 18.03.2026 року, 21.04.2026 року та 28.05.2026 року .

Відповідно до ч.11 ст.128 ЦПК України з опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Окрім того, відповідач ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку за останньою відомою адресою місця проживання, що стверджується рекомендованими повідомленнями, які повернулись на адресу суду з відміткою «адресат відсутній» за №R067106062525, №R06768680236, №R067083817949, №R067130174881 та №R067056552518.

Окрім того слід зазначити, що інформація про дату і час розгляду справи наявна на сайті Судова влада.

Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Суд вважає за необхідне звернути увагу на тому, що застосовуючи відповідно до ч. 4 ст. 10 Цивільно- процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс торон Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain). Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова торон України»).

Враховуючи, що відповідач повідомлений належним чином повторно не з`явився до суду без повідомлення причин, не подав відзив, тому, при відсутності заперечень зі торонни позивача, вирішує справу на підставі наявних в ній доказів та матеріалів і ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

Заяви, клопотання.

05.01.2026 року представник позивач подав до суду заяву про проведення засідання без їх участі.

05.02.2026 року представник позивача подав до суду клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

12.03.2026 року представник позивача подав до суду клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

В ході розгляду справи проведені наступні процессуальні дії:

04.12.2025 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

18.02.2026 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду задоволено клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

18.02.2026 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду закрито підготовче провадження та призначено справу досудового розгляду.

16.03.2026 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду задоволено клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Заслухавши вступне слово представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.

За правилами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5. даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи , а ч.6 що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Фактичні обставини справи:

Судом встановлено, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 07.07.2014 року у справі №308/1991/14-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» 64949 (шістдесят чотири тисячі дев`ятсот сорок дев`ять) доларів США 19 центів, що еквівалентно 519138 (п`ятсот дев`ятнадцять тисяч сто тридцять вісім) гривень 88 копійок боргу за договором про надання споживчого кредиту № 11173131000 від 26 червня 2007 року та 3654 (три тисячі шістсот п`ятдесят чотири) гривні судових витрат.

Судом встановлено, що рішення Ужгородського міськрайонного суду від 07.07.2014 року у справі №308/1991/14-ц набуло законної сили і на його виконання судом видано виконавчий лист.

Судом встановлено, що ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 23.10.2015 року у справі №308/1991/14-ц стягувача публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» у справі № 308/1991/14-ц за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором замінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія».

Судом встановлено, що постановою головного державного виконавця Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Сухан М.М. від 30.03.2018 року у виконавчому провадженні №50755909 з примусового виконання виконавчого листа №308/1991/14-ц від 11.09.2014 повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження».

Судом встановлено, що згідно наказу директора ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» №55-к від 25.07.2024 на підставі протоколу №1706 загальних зборів учасників від 25.07.2024 ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» перейменовано у ТОВ «Він Фінанс» з 25.07.2024.

За розрахунком позивача, що був перевірений судом, з суми боргу 522 792,88 грн. нараховано за період з 25.02.2019 по 23.02.2022 суму інфляційних втрат в розмірі 114 316,21 грн та 3% річних в розміррі 47008,40 грн., що разом становить 161324,61 грн.

Суд вважає наданий позивачем розрахунок, який визначає межі позовних вимог, обгрунтованим, арифметично вірним та логічним. Сума інфляції розрахована за формулою: сума боргу х процент інфляції - сума боргу. Сума трьох процентів річних розрахована за формулою: (сума боргу х 3 % х кількість прострочених днів) / 365 (кількість днів у році).

Нормативно-правове обґрунтування :

Правовідносини між сторонами по справі є цивільно правовими та урегульовані положеннями ЦК України.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України - Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року № 14-16цс18, Постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2023 року №420/2411/19.

Згідно з частиною четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати (постанови Великої палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).

Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Як встановлено судом, у зв`язку з невиконанням позичальником умов договору, рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 07.07.2014 року по справі №308/1991/14-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» 64949 (шістдесят чотири тисячі дев`ятсот сорок дев`ять) доларів США 19 центів, що еквівалентно 519138 (п`ятсот дев`ятнадцять тисяч сто тридцять вісім) гривень 88 копійок боргу за договором про надання споживчого кредиту № 11173131000 від 26 червня 2007 року та 3654 (три тисячі шістсот п`ятдесят чотири) гривні судових витрат.

На виконання вказаного рішення було видано виконавчий лист, який направлений для примусового виконання до органів ДВС.

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим,права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

За таких обставин позивач, має право на звернення до суду з вимогою про стягнення з відповідача на його користь 3% річних за прострочення виконання останніми грошового зобов`язання.

Враховуючи ту обставину, що заборгованість, стягнута з ОСОБА_1 рішенням суду від 07.07.2014 року по справі 308/1991/14-ц , нею не була погашена у повному обсязі, ( докази зворотнього відсутні) , а відтак наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача три проценти річних від простроченої суми, передбачених ст. 625 ЦК України.

Судом встановлена правомірність стягнення заборгованості з відповідача, та достеменно встановлено невиконня останньою рішення суду в повному обсязі , яке набрало законної сили, що в свою чергу наділяє позивача, як кредитора, правом звернення до суду з позовом до відповідача про стягнення 3% річних, як з боржника у простроченому зобов`язанні, адже відповідно до змісту статті 625 ЦК України нарахування 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу). Відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За наведеного, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 року у справі № 127/15672/16-ц прийшла до висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Отже, з ухваленням 07.07.2014 року по справі 308/1991/14-ц рішення про стягнення заборгованості зобов`язання не припинилось (за положеннями статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином); невиконання відповідачем грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, яке має наслідком відповідальність, передбачену статтею 625 ЦК України у вигляді трьох процентів річних від простроченої суми 552 792,88 грн. (сума боргу, що підлягає стягненню за рішенням суду), який визначається з моменту порушення грошового зобов`язання до його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову.

Згідно наданого позивачем розрахунку: 3% річних від 552 792,88 грн. як суми прострочення грошового зобов`язання за період з 25.02.2019 по 23.02.2022 року становлять 47008,40 грн.

Розрахунок 3% річних здійснено за формулою: 552 792,88 грн. (сума боргу, що підлягає стягненню за рішенням суду)*3% річних: 365*1095 (кількість днів прострочення за період з 25.02.2019 по 23.02.2022) = 47008,40 грн.

Даний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат відповідачем не спростований, хоча такий процесуальний обов`язок передбачений ст.ст. 12, 13 ЦПК України.

Враховуючи викладене, cуд, перевіривши розрахунок 3% річних у розмірі 47008,40 грн., визнає їх арифметично вірним та обґрунтованим, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення 47008,40 грн. - 3% річних підлягають повному задоволенню.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних в межах трьох років, які передували подачі позову, в сумі 47008,40 грн.

Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Верховний Суд у постанові від 20.05.2021 року по справі №910/3077/20 зазначає наступне:

«Колегія суддів зазначає, що з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2013 році зобов`язання відповідача, як поручителя сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання, а відтак позивач, як кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення до повного та фактичного виконання грошового зобов`язання. Отже, висновки судів попередніх інстанцій, що на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, не заслуговують на увагу, так як наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором кредиту солідарно як з боржника так і з поручителів, яке не виконане останніми, не звільняє їх від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України. Вказана правова норма не містить застережень щодо неможливості солідарної відповідальності боржників за порушення грошового зобов`язання. При цьому, колегія суддів враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц в якій викладено висновки про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.»

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Ці висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Права та інтереси стягувача у випадку невиконання боржником рішення суду про стягнення коштів забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання будь-якого грошового зобов`язання.

Враховуючи викладене, cуд, перевіривши розрахунок трьох процентів у розмірі 47008,40 грн. визнає його арифметично вірним та обґрунтованим, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення 47008,40 грн. трьох процентів річних за період з 25.02.2019 року по 23.02.2022 року включно підлягають повному задоволенню.

Щодо розрахунку інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України, то суд виходить з наступного.

Позивач зазначив, що розмір інфляційних втрат, нарахованих згідно ст. 625 ЦК України за несвоєчасне виконання рішення суду в деліктному зобов`язанні у справі №308/1991/14-ц за період з 25.02.2019 року по 23.02.20244 року становить 114316,21 грн.

На виконання рекомендацій Верховного Суду України (лист "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97 р. № 62-97р) вважається, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа, то розрахунок починається з наступного місяця. І за аналогією: якщо погашення заборгованості відбулося з 1 до 15 числа відповідного місяця інфляційна зміна розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця інфляційна зміна розраховується з урахуванням цього місяця.

Здійснивши перерахунок відповідних нарахувань інфляційних втрат, за період з якого виникло у позивача право на їх стягнення, а саме з 25.02.2019 по 23.02.2022 року судом встановлено суму інфляційних втрат в розмірі 114316,21 грн.

Враховуючи викладене, cуд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат у розмірі 114316,21 грн. визнає його арифметично вірним та обґрунтованим, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення 114316,21 грн. інфляційних втрат за період з 25.02.2019 року по 23.02.2022 року включно підлягають повному задоволенню.

Відповідач під час розгляду справи не надала суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у неї обов`язку сплатити заявлену до стягнення на підставі частини 2 статті 625 ЦК України суму трьох процентів річних та інфляційних втрат від простроченої суми за невиконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України - кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості, зважаючи на те, що відповідачем не представлено суду жодних доказів щодо безпідставності вимог позивача, враховуючи те, що відповідач, будучи ознайомленими з умовами кредитування, не виконує істотні умови щодо порядку та строків погашення кредиту та сплати процентів за користування ним, хоча взяла на себе зобов`язання їх виконувати та вчасно погашати заборгованість, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача трьох відсотків річних від простроченої суми заборгованості та суми інфляційних втрат в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України підлягають до задоволення з підстав та мотивів викладених вище.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо розподілу судових витрат

Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на висновки Суду щодо позовної заяви та задоволення позовних вимог , у порядку частин першої статті 141 ЦПК України, з відповідача за позовом на користь позивача підлягає стягненню фактично сплачений судовий збір за подання позовної заяви у сумі 2422,40 грн.

Керуючись, ст. ст. 509,526, 625 ЦК України, ст.ст. 2, 13, 82, 141, 142, 178, 255, 259, 263, 265, 268, 280-284, 354 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд,-

У Х В А Л И В :

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» поданого в особі уповноваженого представника Романенко М.Е. до ОСОБА_1 про стягнення 3-х відсотків річних за прострочення виконання зобов`язання за рішенням суду та інфляційних втратзадовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (місце знаходження: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд.8, код ЄДРПОУ 38750239) три проценти річних від простроченої суми заборгованості в розмірі 47008,40 грн. та суму інфляційних втрат в розмірі 114 316,21 грн. в порядку ч.2 ст.625 ЦК України.

Стягнути з ОСОБА_1 (останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (місце знаходження: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд.8, код ЄДРПОУ 38750239) сплачений ними судовий збір в сумі 2422,40 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (місце знаходження: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд.8, код ЄДРПОУ 38750239) ;

Відповідач- ОСОБА_1 (останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Дата оголошення повного тексту рішення 08.06.2026 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду К.К. Бенца