Рішення № 137247670, 09.06.2026, Машівський районний суд Полтавської області

Справа № 948/282/26

Номер провадження 2/948/371/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2026

Машівський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Тимофєєвої Г.Л.,

з участю секретаря судового засідання Порохні І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», яка подана представником позивача Омельяненком Романом Руслановичем до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

31 березня 2026 року представник позивача звернувся до Машівського районного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованість за кредитним договором № 06.09.2023-100001197 від 06.09.2023 у розмірі 9410 гривень.

В обґрунтування позовних вимог, представник зазначив, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено 06.09.2023 року Кредитний договір (оферти) № 06.09.2023-100001197. Відповідно до умов Договору позичальнику надано кредит у розмірі 5000 грн., на строк 42 дні з дати його надання, дата повернення (виплати) кредиту 17.10.2023, процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 2,1% за 1 (один) день користування кредитом. Кредит перераховується позичальнику з використанням електронного платіжного засобу споживача: 5168-75XXXXXX-0437.Позивач виконав умови кредитного договору та надав відповідачу кредитні кошти у розмірі встановленому договором.

Відповідач належним чином не виконує зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим, станом на дату подання позовної заяви утворилася заборгованість у розмірі 9410 грн., що складається з: тіла кредиту - 5000 грн та процентів - 4410 грн.

Посилаючись на викладене, представник позивача просив суд, стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 9410 грн, а також понесені судові витрати.

01.04.2026 ухвалою Машівського районного суду Полтавської області прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за цим позовом за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с. 37).

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом направлення електронних листів до його електронного кабінету та його представника (а.с.44-45, 49-50). У позовній заяві представник позивача просив проводити розгляд справи за його відсутності, не заперечував щодо заочного розгляду справи (а.с.8).

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач у судове засідання вдруге та повторно не з`явився. Про день, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином та завчасно шляхом направлення судової повістки рекомендованими листами з повідомленням за зареєстрованим місцем проживання, які повернулися до суду з відміткою «адресат відсутній» (а.с.46-47, 54-55).

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Приймаючи до уваги викладене, суд уважає, що відповідно до положень п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, повістка вважається такою, що вручена відповідачу.

Повідомлень про причину неявки у судове засідання від відповідача до суду не надійшло.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

На день ухвалення рішення відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов не подав.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

За положеннями ч. 2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об`єктивно оцінивши надані докази та надавши їм належну оцінку, судом установлено наступне.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За вимогами ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за звернення особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Статтею 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

06.09.2023 ОСОБА_1 підписав пропозицію ТОВ «Споживчий центр» про укладення кредитного договору (оферта), заявку кредитного договору (далі Заявка), за умовами якої ОСОБА_1 надано кредит у сумі 5000,00 грн (п. 2); строком на 42 днів (п.3); дата повернення кредиту 17.10.2023 (п.4); процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 2,1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит (п.8)(а.с.24-32).

Договір укладено в електронній формі та підписано ОСОБА_1 шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором Т595 (а.с.30).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає:

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, якими є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Частиною першою статті 627 ЦК України, визначено, що у відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі (абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Пропозиція про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферти) та заявка, що в цілому становить кредитний договір№06.09.2023-100001197 від 06.09.2023, а також додаток до анкети позичальника підписано електронним підписом ОСОБА_1 з одноразовим ідентифікатором Т595, код з смс-повідомленням було направлено на номер 0661389120 (а.с.25-32).

Таким чином, судом установлено, що між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір у якому сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Також установлено, що кредитний договір між сторонами був укладений в електронній формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Частиною 12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» установлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до ст. 12 Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (абзац 3 ч.1).

Враховуючи, що кредитний договір №06.09.2023-100001197 від 06.09.2023 підписано електронними підписами позичальника, що відтворені шляхом використання одноразових ідентифікаторів, вказане свідчить, що ОСОБА_1 підтвердив прийняття ним умов Кредитного договору щодо розміру, строку кредитування, процентної ставки, а також взяття на себе зобов`язання, передбачених умовами договору.

Таким чином, суд вважає, що вказаний договір укладено саме з ОСОБА_1 оскільки без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, без здійснення входу відповідача на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету, укладання договору між сторонами є технічно неможливим.

Належних і допустимих доказів на спростування факту укладення договору та спростування тверджень позивача щодо наявності на договорі електронного цифрового підпису одноразового ідентифікатора відповідачем не надано.

Як вбачається із Заявки, ОСОБА_1 зазначив реквізити належного йому електронного платіжного засобу для перерахування коштів позичальнику за договором: 5168-75XX-XXXX-0437(а.с.30 на зв).

01.11.2020 між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ТОВ «Споживчий центр» укладено Договір про надання послуг в системі LiqPay. За умовами якого банк надає дистанційне обслуговування, фінансові послуги з прийому та відправлення платежів за допомогою системи LiqPay , а також забезпечує технологічне обслуговування з прийому платежів та перерахування грошових коштів за розпорядженням клієнта на банківські картки платників (а.с.16-21).

Відповідно до квитанції №2361605372 від 06.09.2023, на картку НОМЕР_1 *37 06.09.2023 о 12.28 було перераховано кошти в сумі 5000,00 грн. за договором №06.09.2023-100001197 (а.с.24).

Суд зазначає, що саме боржник має доступ до свого рахунку, зазначеного в договорі, а тому є всі підстави стверджувати, що ОСОБА_1 отримав від ТОВ «Споживчий Центр» 06.09.2026. кредитні кошти в сумі 5000,00 грн та скористався ними на власний розсуд.

Доказів на спростування вказаного відповідач не надав.

Таким чином, судом установлено, що позивач виконав зобов`язання та надав відповідачу кошти у розмірі 5000,00 грн, як зазначено у кредитному договорі.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення за кредитним договором 5000,00 грн суми заборгованості за основною сумою боргу, 4410 грн суми заборгованості за відсотками суд зазначає наступне.

За вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором.

Як визначено в ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Судом із досліджених доказів встановлено, що за кредитним договором (оферти) № 06.09.2023-100001197 від 06.09.2023, відповідач отримав кредитні кошти в сумі 5000,00 грн.

Доказів, які б підтверджували повернення тіла кредиту в повному обсязі, відповідач не надав. Отже, зобов`язання за кредитним договором щодо повернення тіла кредиту в повному обсязі відповідачем не виконані, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню на суму 5000,00 грн.

За ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Отже, за приписом зазначеної статті нарахування процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку користування кредитом.

Тобто, нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється виключно в межах строку кредиту, що передбачено, крім ст. 1048 ЦК України, і самим Договором.

Аналіз викладених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (позиція Великої Палати Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018року у справі № 202/4494/16-ц).

Проценти за «користування кредитом» нараховані після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання.

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження N12-16гс22).

Суд зазначає, що приймаючи пропозицію про укладення кредитного договору, позичальник погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами договору в цілому та підтверджує, що він ознайомлений, погоджується з усіма визначеними умовами та змістом, повністю розуміє і зобов`язаний неухильно дотримуватись умов Кредитного договору

З розрахунку заборгованості за договором № 06.09.2023-100001197 від 06.09.2023, вбачається, що заборгованість за відсотками складає 4410 грн (а.с.15).

Доказів щодо повернення кредиту в повному обсязі та спростування вказаного розміру заборгованості за тілом кредиту та відсотками сторонами суду не надано.

Судом установлено, що розмір відсотків за користування кредитними коштами встановлений у кредитному договорі відповідає розміру встановленому в ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування», відсотки нараховані у межах строку кредиту, понадстрокове нарахування відсотків позивачем не здійснювалось.

Приймаючи до уваги те, що відповідач отримавши кредитні кошти зобов`язання з їх повернення не виконав в повному обсязі, відсотки у встановлених договором розмірі не сплатив, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості за відсотками в сумі 4410,00 грн є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню кошти в сумі 9410,00 грн. на погашення заборгованості за кредитом.

Вирішення питання стягнення судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання юридичною особою позовної заяви майнового характеру, поданою юридичною особою у 2026 році, справляється судовий збір в розмірі 1,5% від ціни позову, але не менше одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, яка станом на 01.01.2026 року складає 3 328,00 грн.

Разом з цим, положенням ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, що на момент подання позову до суду складає 2662,40 грн.

Дана позовна заява з доданими до неї матеріалами позивачем подано через систему «Електронний суд» та позивачем сплачено судовий збір в сумі 2622,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № СЦ00091428 від 27.03.2026.

Частиною 1, 2 стаття 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, суд, враховуючи, що позов задоволено в повному обсязі вважає, що з відповідача на користь держави, потрібно стягнути судовий збір у розмірі 2622,40 грн відповідно до вимог ст.141 ЦПК України.

Позивачем у позовній заяві зазначений попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, зокрема на правничу допомогу, яку позивач очікує понести в розмірі 6000 грн (а.с.9).

Як зазначено в ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Частини перша статті 81 ЦПК України, визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, на момент ухвалення рішення, документального підтвердження (квитанцій, договорів) понесених витрат на професійну правничу допомогу, представник позивача до суду не надав. У зв`язку з чим, питання визначення розміру витрат на правничу допомогу та їх можливого стягнення судом не вирішується.

Суд зазначає, що представник відповідача не позбавлений можливості звернутись до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення для вирішення питання про судові витрати.

Керуючись ст. ст. 2,19,76-81,89,133,141,258,259,263-265,268,273,352 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 06.09.2023-100001197 від 06.09.2023 у розмірі 9410,00 грн (дев`ять тисяч чотириста десять гривень 00 коп), де 5000,00 грн тіло кредиту 4410,00 - проценти.

Стягнути ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр судовий збір у розмірі 2662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 коп).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду може бути подана позивачем протягом тридцяти днів до Полтавського апеляційного суду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне найменування сторін та учасників справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код ЄДРПОУ: 37356833);

представник позивача: Омельяненко Роман Русланович, РНОКПП НОМЕР_2 , адреса 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133А;

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1

Суддя Г.Л.Тимофєєва