Рішення № 137246696, 08.06.2026, Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/1459/26

Провадження №2/367/4249/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

08 червня 2026 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючого судді Мерзлого Л.В.,

за участі секретаря судових засідань Колодезній В.В.,

позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката Воронюк Л.Р.

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у загальному позовному провадженні в залі суду в м.Ірпінь цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,-

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Ірпінського міського суду Київської області перебуває вищевказана цивільна справа в якій позивач просить суд в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право власності на автомобіль «Volkswagen Touareg», 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 .

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 , право власності на автомобіль «Volkswagen Сross Polo», 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_4 , та стягнути з відповідача понесені судові витрати, пов`язані з розглядом справи.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги та підстави звернення до суду позивач вказує, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох спільних дітей - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Перебуваючи у шлюбі, 09.08.2017 року подружжя спільно придбало автомобіль «Volkswagen Сross Polo», 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_4 , який зареєстрований на відповідача, та яким останній користується на постійній основі.

19.03.2019 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 придбали ще один автомобіль, «Volkswagen Touareg», 2007 рокy випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , який був призначений для використання ОСОБА_3 у роботі, але оформлений на ОСОБА_2

Вказані автомобілі були придані за спільні кошти подружжя.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 28.05.2025 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було розірвано.

Зазначає, що до розірвання шлюбу подружжя спільно користувались автомобілями, оскільки обоє мають право керування автотранспортом. В більшості ОСОБА_3 користувалась та обслуговувала автомобіль Vokswagen Touareg, 2007 року випуску, а ОСОБА_2 автомобіль Volkswagen Сross Polo.

Після розірвання шлюбу, автомобілі використовуються так як використовувались і у шлюбі, ОСОБА_3 користується автомобілем «Volkswagen Touareg», а ОСОБА_2 автомобілем «Volkswagen Сross Polo» відповідно.

Зазначає, що ОСОБА_5 не бажає добровільно перереєструвати автомобіль «Volkswagen Touareg» на ОСОБА_6 , вчиняє маніпуляцію та шантаж, що є неприпустимим, оскільки ОСОБА_3 проживає зі своїми дітьми та використовує ТЗ «Volkswagen Touareg» для забезпечення потреб дітей (підвіз до школи в магазин, на гуртки, відпочинок, розваги, до лікарні тощо).

З урахуванням вищевикладеного, позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом за захистом своїх майнових прав.

Ухвалою суду від 16.02.2026 провадження по справі було відкрито за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Протокольною ухвалою суду від 27.05.2026 року прийнято до розгляду уточнену позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

В підготовчому засіданні позивач ОСОБА_3 та її представник адвокат Воронюк Л.Р. заявлені позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в підготовчому засіданні визнав позовні вимоги у повному обсязі.

Згідно ч.1, 4 ст.206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Суд перевіривши доводи, викладені в обґрунтування позовної заяви, дослідивши матеріали справи в їх системному взаємозв`язку, приходить до наступного висновку.

Згідно з частиною другою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, з рішення Ірпінського міського суду Київської області від 28.05.2025 року по справі №367/4312/25 встановлено, що сторони перебували в шлюбі, зареєстрованому 16.12.2005 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №2236, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_5 від 16.12.2005 року.

Від даного шлюбу подружжя має двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_7 .

Даним рішенням суду, шлюб укладений між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який зареєстрований 16.12.2005 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №2236, було розірвано.

Як вбачається з копії свідоцтва серія НОМЕР_8 , ОСОБА_3 змінила прізвище на « ОСОБА_7 » про що 18.03.2026 року зроблено відповідний актовий запис №09.

Поруч з цим судом встановлено та не заперечувалось учасниками процесу, що в період зареєстрованого шлюбу, 09.08.2017 року колишнє подружжя придбало автомобіль «Volkswagen Сross Polo», 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_4 , власником якого, згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу є відповідач ОСОБА_2 ..

Крім того, 19.03.2019 року подружжям було придбано ще один автомобіль «Volkswagen Touareg», 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , право власності на який, згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 ..

Вказані транспортні засоби були придбані під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі та за спільні кошти подружжя, що також сторонами не заперечувалось.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.

Володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно із частинами першою-третьою статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Згідно з положеннями частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частинами першою, четвертою статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Таким чином, поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Частиною 2 статті 183 ЦК України визначено, що неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Згідно положень ст.ст.12, 13 ЦПК України, учасники справи, мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно до ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ч.ч.1-4, 8 ст.83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно із ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відтак, з урахуванням викладеного, транспортні засоби, які є предметом спору в даній справі, є спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_8 , і хоча право власності на такі у встановленому законом порядку зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 , вказані об`єкти нерухомого майна все ж підлягають поділу між учасниками справи як спільна сумісна власність подружжя.

Так, як вказувалось позивачем та було визнано відповідачем, після розірвання шлюбу між колишнім подружжям у користування позивача ОСОБА_1 залишився автомобіль «Volkswagen Touareg», 2007 рокy випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , а у користуванні відповідача ОСОБА_2 - автомобіль «Volkswagen Сross Polo», 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_4 .

При цьому, в досудовому порядку сторони не досягли згоди щодо реєстрації права власності на автомобіль «Volkswagen Touareg», який фактично перебуває у користуванні позивача за ОСОБА_1 , суд, з урахуванням визнання позивачем позовних вимог вважає за можливе провести поділ спільного майна подружжя в судовому порядку, визнавши за позивачем ОСОБА_1 право власності на автомобіль «Volkswagen Touareg», а ТЗ «Volkswagen Cross Polo», залишити у власності відповідача ОСОБА_2 задовольнивши тим заявлені позовні вимоги.

Щодо вимог про стягнення з відповідача судових витрат, суд зазначає, що розподіл судових витрат не є позовною вимогою, має компенсаційний характер і є певною мірою відповідальністю кожної зі сторін за вчинення дій, в тому числі процесуальних, під час розгляду справи. Вирішення цього питання є обов`язком суду, яке вирішується за результатами розгляду справи в залежності від того, яке рішення приймається судом.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно положень ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи та витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Надання платної правової допомоги регламентується Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно частини 1 статті 26 якого, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Як вбачається, матеріали справи не містять будь яких відомостей чи доказів про отримання позивачем професійної правничої допомоги, її розміру та вартості (договору з адвокатом, детального опису робіт, тощо), окрім ордеру серія АІ №2098036, виданого адвокатом Воронюк Л.Р., та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС №11704/10, виданого на ім`я Воронюк Л.Р. , Клопотання про надання таких доказів у відповідності до приписів ч. 8 ст.141 ЦПК України заявлено не було.

В позовній заяві наведено лише орієнтовний розмір витрат, пов`язаних з поданням позовної заяви, який, як вказано відповідає сумі судового збору та правничій допомозі, яка становить близько 20 000,00 грн.,

Відтак, враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу.

За приписами ч.2 ст.142 ЦКП України у разі укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги

Таким чином позивачу ОСОБА_3 підлягає поверненню з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при зверненні до суду з даним позовом, що складає 4 436,60 грн., а інша частина суми судового збору в такому ж розмірі підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.12, 13, 19, 78, 81-83, 89, 141,142, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, - задовольнити.

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль «Volkswagen Touareg», 2007 рокy випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 .

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 , право власності на автомобіль «Volkswagen Сross Polo», 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_4 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму судового збору в розмірі 4 436 (чотири тисячі чотириста тридцять шість) гривень 60 копійок.

Зобов`язати Управління Державної казначейської служби України в Київській області повернути ОСОБА_1 , НОМЕР_9 , 50 відсотків суми судового збору, сплаченого відповідно до квитанції ID: 8073-3943-6227-3875 від 31.01.2026 року, одержувач ГУК у Київ.обл/Ірпінськаміс/22030101, код ЄДРПОУ: 37955989 на р/р НОМЕР_10 , в розмірі 4 436 (чотири тисячі чотириста тридцять шість) гривень 60 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_11 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_12 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Повне рішення проголошено 08 червня 2026 року.

Суддя: Л.В. Мерзлий