Рішення № 137245506, 08.06.2026, Ковельський міськрайонний суд Волинської області

Справа № 159/1300/26

Провадження № 2/159/1436/26

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 року м. Ковель

Ковельський міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Денисюк Т.В.,

за участю секретаря судового засідання Пустової А.Ф.,

представника відповідача ОСОБА_1 (дистанційно),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в :

У березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (далі ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал») через систему «Електронний суд» звернулося з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Договором № 4807079 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 12.07.2024 в сумі 20700 гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 12.07.2024 ОСОБА_2 уклав із Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (далі ТОВ «Лінеура Україна») в електронній формі договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4807079. У Договорі сторони погодили розмір кредиту 3000 гривень, строк кредитування 360 днів, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів, процентну ставку1,5 % в день.

ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання перед позичальником виконало, перерахувавши за допомогою платіжного провайдера 12.07.2024 на зазначену відповідачем в договорі платіжну картку № НОМЕР_1 кошти в розмірі 3000 гривень.

На підставі договору факторингу №31/03/2025 від 31.03.2025 ТОВ «Лінеура Україна» відступило право вимоги ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», включивши відповідача в реєстр боржників.

Оскільки станом на дату укладання Договору факторингу №31/03/2025 від 31.03.2025, строк дії кредитного договору № 4807079 від 12.07.2024 не закінчився, тому в межах строку дії договору, укладеного між Первісним кредитором та відповідачем, ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» продовжувало здійснювати нарахування відсотків.

Як після укладення кредитного договору, так і після переходу права вимоги до позивача відповідач не здійснив жодного платежу для погашення заборгованості.

У зв`язку із неналежним виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивач просить стягнути заборгованість за кредитним договором у сумі 20700 гривень, з яких 3000 гривень тіло кредиту; 11835 грн відсотків, нарахованих первісним кредитором за 263 календарних дні та 4365 грн відсотків нарахованих позивачем після відступлення права вимоги до закінчення строку дії договору (97 днів); 1500 грн штрафних санкцій; а також сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2662,40 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 10000 грн.

10.03.2026 суд відкрив провадження у справі, на підставі п.1 ч.6 ст.19, ч.1 ст.274 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

25.03.2026 представником відповідача адвокатом Храбровою А.М. через систему «Електронний суд» поданий відзив на позовну заяву (а.с.142), в якому позовні вимоги не визнала повністю, свою позицію мотивувала відсутністю доказів належності карткового рахунку відповідачу та доказів, які б свідчили про отримання ОСОБА_2 кредитних коштів. Не погоджується із застосованою кредитором завищеною процентною ставкою та сумою заборгованості за відсотками. Вважає нікчемними положення кредитного договору щодо нарахування пені. Вказує на відсутність обґрунтованого розрахунку та виписки з особового рахунку за кредитним договором, а також ставить під сумнів правомірність нарахування фактором процентів. Просить відмовити у задоволені позову. Також у відзиві представник відповідача повідомила про орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу 10000 гривень та про подання доказів понесених витрат в порядку частини восьмої статті 141 ЦПК України.

У відповіді на відзив (а.с.155), яка надійшла до суду 30.03.2026, позивач вказує на те, що відповідач здійснив дії на укладення договору шляхом заповнення заявки на сайті товариства з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, зазначив свої персональні дні, а також реквізити банківської карти, на яку в подальшому були перераховані кошти. Без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір не міг би бути укладеним. Вважає доведеним належними доказами факт перерахування відповідачу кредитних коштів за допомогою платіжного провайдера, що має відповідну ліцензію, у спосіб передбачений умовами кредитного договору. Зазначає, що укладаючи кредитний договір сторони погодили відсоткову ставку в розмірі 1,5% в день та умови застосування зниженої процентної ставки 1,3% в день. На переконання представника позивача такий розмір процентів не суперечить вимогам статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» №3498-ІХ, який набрав чинності 24.12.2023, та в якому згідно в п.17 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» тимчасово протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 № 3498-IX визначено, що максимальний розмір денної ставки не може перевищувати упродовж 120 днів 2,5%, та упродовж 120 днів 1,5%. Вказує на наявність у справі належних обґрунтованих розрахунків заборгованості первісного кредитора та позивача. Окрім того, умовами спірного договору за невиконання/неналежного виконання зобов`язання передбачено нарахування штрафних санкцій, відтак, на думку представника позивача, вимога про стягнення з відповідача штрафу є правомірною.

01.04.2026 представником відповідача подане заперечення на відповідь на відзив (а.с.212).

Ухвалою від 06.04.2026 суд за клопотанням сторони позивача витребував з АТ «ПУМБ» докази, які надійшли до суду 22.04.2026.

Представник позивача в судове засідання 01.06.2026 не з`явився, у заяві від 06.05.2026 клопотав про розгляд справи у його відсутності.

В судовому засіданні 01.06.2026 представник відповідача адвокат Храброва А.М. позов ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» не визнала з підстав, викладених у відзиві та запереченнях. Додатково зазначила,що не погоджується з сумою процентів, заявлених до стягнення з відповідача, оскільки їх розмір не відповідає вимогам Закону України «Про споживче кредитування», згідно з ч.3 ст. 21 Закону сума нарахованих відсотків за договором про споживчий кредит, загальний розмір якого не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, не може перевищувати розміру подвійної суми, одержаної споживачем за таким договором.

Суд, заслухав доводи представника відповідача, вивчив матеріали справи і перейшов до стадії ухвалення рішення.

Датою проголошення рішення є 08.06.2026.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

12.07.2024 відповідач ОСОБА_2 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи на вебсайті credit7.ua створив Особистий кабінет позичальника, вказав свої персональні дані, паспорт громадянина України, пройшов перевірку у системі BankID Національного банку і використовуючи персональний одноразовий ідентифікатор 44468 уклав 12.07.2024 з ТОВ «Лінеура Україна» електронний договір №4807079 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.

У договорі (а.с.43-54) сторони погодили усі істотні умови кредитування:

кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 3000 гривень (п.1.2) шляхом безготівкового переказу на банківський рахунок за номером електронного платіжного засобу - банківської картки № НОМЕР_2 (п.2.1), на строк 360 днів з періодичністю платежів кожні 30 днівв (п.1.3).

Детальні терміни та дата останнього платежу по кредиту вказується в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є Додатком № 1 до цього Договору (п.п. 1.2., 1.3. Кредитного договору).

За користування кредитом нараховуються проценти за стандартною процентною ставкою, яка становить 1,50% за кожен день користування кредитом, яка застосовується в межах всього строку кредитування, вказаного у п.1.3. договору (1.4.1).

Знижена процентна ставка становить 1,13% в день та застосовується якщо клієнт до 10.08.2024 (включно) сплатить кошти в сумі, не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, Клієнт як учасник Програми лояльності отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити Клієнт за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати буде перераховано за зниженою процентною ставкою. У випадку невиконання Клієнтом умов отримання індивідуальної знижки від Товариства, користування кредитом для Клієнта здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передбачені Договором (п. 1.4.2 Кредитного договору).

Умовами договору передбачена пролонгація договору за ініціативою позичальника (п.1.3.1).

У випадку невиконання або неналежного виконання (прострочення виконання) клієнтом своїх грошових зобов`язань за договором товариство має право нарахувати штраф, порядок і розмір якого зазначений в пунктах 6.3, 6.4 договору.

Детальна інформація про умови кредитування відображена у Паспорті споживчого кредиту (а.с.39-41).

ТОВ «Лінеура Україна» виконало зобов`язання за договором, 12.07.2024 перерахувало на зазначену відповідачем у договорі платіжну карту № НОМЕР_1 за допомогою системи PayTech, що підтверджується листом ТОВ «ПейТек» №20250401-858 від 01.04.2025 (а.с.29) та договором №210222-1 про організацію переказу грошових коштів від 21.02.2024 (а.с.56-59). Про належність картки № НОМЕР_3 відповідачу ОСОБА_2 та факт перерахування коштів в сумі 3000 грн 12.07.2024 зазначено в інформації АТ «ПУМБ» № КНО-07.8.5/6272 БЕ від 16.04.2026 (а.с.229).

З наданих позивачем розрахунків заборгованості (а.с.31-37) вбачається, що відповідач жодного платежу на погашення заборгованості не здійснив.

Згідно з розрахунком заборгованості ТОВ «Лінеура Україна» (а.с.33-37) первісний кредитор у період 12.07.2024 до 10.08.2024 для нарахування процентів застосовував знижену процентну ставку 1,125% в день, що становить 33,75 грн (3000х1,125%). Оскільки відповідач до 10.08.2024 не вніс кошти в сумі, не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів, та не здійснив часткове дострокове повернення кредиту, первісний кредитор перерахував проценти за стандартною процентною ставкою 1,50% в день та в подальшому до 31.03.2025 нараховував відсотки на стандартних умовах (1,50% в день, що становить 45 грн).

За порушення грошового зобов`язання первісний кредитор 12.08.2024, 11.09.2024 та 11.10.2024 нарахував штрафні санкції в розмірі 1500 грн (337,50+675+487,50).

Підсумково, відповідно до цього ж розрахунку за ОСОБА_2 перед ТОВ «Лінеура Україна» на 31.03.2024 (263 дні) обліковується заборгованість в розмірі 16335 грн, з них 3000 грн - основного боргу, 11835 грн - заборгованість за відсотками (3000х1,50%х263), 1500 грн штрафні санкції.

На підставі Договору факторингу № 31/03/2025 від 31.03.2025, укладеного між ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» та ТОВ «Лінеура Україна», позивач набув право вимоги до відповідача за кредитним договором №4807079 від 12.07.2024 (а.с.19).

Перехід права вимоги зафіксований у акті прийому-передачі та у витязі з Реєстру боржників до Договору факторингу № 31/03/2025 від 31.03.2025, де за порядковим номером 1009 включений боржник ОСОБА_2 за кредитним договором №4807079 від 12.07.2024 із загальною сумою заборгованості 16335 грн, з них 3000 грн - основного боргу, 11835 грн - заборгованість за відсотками, 1500 грн штрафні санкції (а.с.14-15).

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості (а.с.31-32) після відступлення права вимоги позивач 97 днів з 01.04.2025 до 06.07.2025 (дата закінчення дії строку кредитного договору) продовжував нараховувати відповідачу відсотки за процентною ставкою 1,50% в день (45 грн) в сумі 4365 грн (45х97).

Висновки суду та мотиви прийнятого рішення.

Позов підлягає частковому задоволенню з таких мотивів.

Згідно зі ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України та статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони (ст.207 ЦК України).

В силу статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Договір укладений в електронній формі є таким, що укладений у письмовому вигляді.

Особливості укладення кредитного договору в електронній формі визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі Закону).

Відповідно до статті 3 Закону електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

У разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному ч. 6 цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

У постанові від 07.04.2021 у справі №623/2936/19 Верховний Суд сформував висновок про правомірність використання при укладенні електронного договору електронного підпису у виді одноразового ідентифікатора.

Без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна Особистого кабінету і пароля Особистого кабінету, спірний кредитний договір між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем не міг би бути укладеним (висновок Верховного Суду у постановах від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 09.09.2020 у справі №732/670/16, від 31.01.2024 у справі №671/1832/20).

Частиною4 статті 14 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб`єкта електронної комерції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.

Ідентифікаційні дані фізичної особи підпадають під визначення персональних даних. Правовий статус персональних даних установлює Закон України «Про інформацію» та спеціальний Закон України «Про захист персональних даних».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Підставою для ідентифікації резидентів - громадян України є: паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України із штампом реєстрації місця проживання особи (відміткою про прописку).

Як вбачається із договору № 4807079 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 12.07.2024 ОСОБА_2 при укладенні договору пройшов ідентифікацію за паспортними даними, ідентифікаційним кодом, номером мобільного телефону, ідентифікаційні дані позичальника відповідають персональним даним ОСОБА_2 (паспортні дані, адреса проживання, РНОКПП).

ОСОБА_2 при укладенні договору погодився на запропоновані умови кредитування і скористався кредитом, який був перерахований на його банківську картку.Договір підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором, який є аналогом власноручного підпису і за формою відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію».

Наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд відхиляє доводи представника відповідача про відсутності доказів належності карткового рахунку відповідачу з огляду на таке.

Під час укладення кредитного договору відповідач зазначив номер номер своєї банківської картки, на яку бажає отримати кредит.

Пунктом 2.1 Договору № 4807079 від 12.07.2024 передбачений спосіб перерахування коштів у рахунок кредиту: Товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу НОМЕР_2 .

В розділі 10 Договору «Реквізити та підписи сторін» відповідач вказав належного йому платіжного засобу/поточного рахунку для перерахування коштів Клієнту за даним Договором: № НОМЕР_1 .

Зазначену інформацію про банківські реквізити міг надати саме відповідач - зважаючи на ту обставину, що, така інформація у відповідності з чинним законодавством України становить банківську таємницю.

За таких обставин суд доходить висновку, що кредитні кошти були перераховані первісним кредитором у відповідності з умовами Кредитного договору та на підставі інформації про банківські реквізити для перерахування кредитних коштів, отриманої від відповідача.

Пунктом 10 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів не банківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03.11.2021 № 113 передбачено, що Договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на банківський рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача (далі - кредитна операція), з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення, повинні містити номер особистого електронного платіжного засобу споживача - сторони договору, з використанням реквізитів якого кредитодавець здійснює кредитну операцію, у форматі ХХХХ НОМЕР_4 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).

Пунктом 64 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів» від 29.07.2022 № 164 передбачено, що суб`єкт господарювання зобов`язаний не копіювати платіжний інструмент чи його реквізити.

Таким чином, відповідачем при оформленні заявки було зазначено повний номер картки (електронного платіжного засобу відповідача), але відповідно до вищенаведених Постанов Правління Національного банку України, кредитодавець не може повністю зазначати та зберігати у документах номер особистого електронного платіжного засобу відповідача .

На підтвердження перерахування відповідачу коштів позивач надав лист ТОВ «ПейТек» №20250401-858 від 01.04.2025 (а.с.29), який містить номер особистого електронного платіжного засобу Відповідача із маскою.

Згідно з інформацією АТ «ПУМБ» № КНО-07.8.5/6272 БЕ від 16.04.2026, банківська картка № НОМЕР_3 емітована в банку на ім`я ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) (а.с.229).

Кредитний договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним. Фактична незгода з будь-якими умовами договору на момент розгляду справи у суді не змінює факту погодження їх умов під час укладення.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів про те, що карта за згаданим номером йому не належить.

Враховуючи вищевикладене, судвідхиляє доводи сторони відповідача і вважає доведеним та підтвердженим належними та допустимими доказами факт укладення між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем 12.07.2024 кредитного договору №4807079та отримання позичальником ОСОБА_2 грошових коштів на погоджених ним умовах кредиту.

Предметом даного позову є стягнення фактором заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна осіб у зобов`язанні пов`язана з тим, що попередні учасники зобов`язань вибувають з цих відносин, а їх права та обов`язки переходять до суб`єктів, які їх замінюють.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Верховний Суд у постанові від 02.11.2021 у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги фінансова компанія, як заінтересована особа, повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належні оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр боржників, докази оплати за договором.

Позивачем на підтвердження права вимоги до відповідача надані копія договору факторингу №31/03/2025 від 312.03.2025, докази оплати за договором платіжна інструкція №6743 від 31.03.2025 (а.с.55), акт прийому-передачі реєстру боржників, витяг з реєстру, до якого за порядковим номером 1009 включений боржник ОСОБА_2 за кредитним договором №4807079 від 12.07.2026, тому суд вважає, що ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» підтвердило факт переходу до нього права вимоги за Договором №4807079про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 12.07.2024, укладеним між ОСОБА_2 і ТОВ «Лінеура Україна».

Відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості первісному кредитору, тому, враховуючи доведеність позивачем переходу до нього права вимоги, ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» має право вимагати стягнення з відповідача заборгованість за вказаним кредитним договором, а враховуючи, що строк дії договору на момент відступлення права вимоги не закінчився, новий кредитор, що набув всіх прав та обов`язків в зобов`язанні на підставі договору факторингу, мав право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом.

При вирішенні питання розміру заборгованості суд враховує таке.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з наданими первісним кредитором та позивачем розрахунками за ОСОБА_2 рахується заборгованість за Договором №4807079 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 12.07.2024 в загальному розмірі 20700 гривень.

Позивач довів суду використання та неповернення відповідачем кредитних коштів в розмірі 3000 гривень, а тому позовні вимоги в цій частині є підставними.

В силу частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (частина перша четверта статті 1056-1 ЦК України).

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

При вирішенні вимог щодо стягнення процентів має значення строк виконання відповідного зобов`язання і природа нарахованих процентів.

У постановах від 05.03.2023 у справі № 910/4518/16, від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про виплату процентів за користування коштами може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»).

В силу ч. 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Відповідно до умов кредитного договору відповідачу надавався кредит у розмірі 3000 грн на строк 360 днів, з процентною ставкою 1,5%. Дата видачі кредиту 12.07.2024, дата повернення кредиту 06.07.2025.

Позивачем, окрім тіла кредиту, до стягнення заявлені проценти в загальному розмірі 16200 грн, з яких 11835 гривень - проценти нараховані первісним кредитодавцем за 263 дні з дати видачі кредиту до відступлення права вимоги, та 4365 гривень - проценти нараховані позивачем за 97 днів з дати відступлення права вимоги в межах строку кредитування (до 06.07.2025).

Згідно з розрахунками заборгованості, проценти нараховувалися в межах строку дії договору, при нарахуванні відсотків як первісний кредитор, так і позивач застосовував процентну ставку в розмірі 1,5% в день.

Однак такі розрахунки не повною мірою відповідають вимогам законодавства.

У ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

Зазначені зміни введені в дію Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 № 498-IX та набула чинності з 24.12.2023.

Кредитний договір з відповідачем укладений у 2024 році, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому умови договору щодо встановлення денної процентної ставки вище 1% є нікчемними в силу положень частини п`ятої статті 8 та частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

До спірних правовідносин не можуть бути застосовані приписи п.17 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» щодо підвищених ставок процентів у перехідний період 240 днів, оскільки відповідно до частини 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» умови перехідного періоду поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Таким чином заявлений до стягнення розмір відсотків необхідно перерахувати з урахуванням приписів Закону України «Про споживче кредитування», застосувавши процентну ставку 1% в день.

У постанові об`єднаної палати КГС ВС від 02.10.2020 № 911/19/19, Верховний Суд зазначив, що суд має з`ясувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується; у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань,які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання та максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Враховуючи, що відповідач платежів на погашення кредиту не вносив, заборгованість за відсотками становить 10800 гривень (3000х1%х360 днів).

Суд відхиляє доводи представника відповідача щодо неправомірності нарахування позивачем відсотків після відступлення права вимоги та утотожнення дати факторингу з датою припинення основного зобов`язання та строку дії кредитного договору.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2020 у справі № 910/1755/19, заміна кредитора в зобов`язанні не припиняє саме зобов`язання і не змінює його зміст. Змінюється лише суб`єкт, якому належить право вимоги: «У зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора».

Наведене свідчить, що ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» правомірно нараховувало проценти після дати факторингу (31.03.2025) протягом 97 днів до 06.07.2025 (дати закінчення строку дії кредитного договору).

Відтак, на дату закінчення строку дії договору заборгованість за тілом кредиту становить 3000 грн, за відсотками 10800 грн.

Щодо нарахування штрафних санкцій.

Позивачем окрім тіла кредиту та відсотків заявлено до стягнення 1500 грн штрафних санкцій, нарахованих первісним кредитором. Такі дії позивача не відповідають вимогам законодавства. З огляду на таке

Відповідно до ч.4 ст.14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 на території України введений воєнний стан. В подальшому він неодноразово продовжувався та діяв як на час укладення спірного договору позику, так і на час розгляду цієї справи.

Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання за кредитним договором у період дії на території України воєнного стану, штраф йому не може бути нарахований у будь-якому випадку, у зв`язку з чим в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Суд вважає необґрунтованими доводи представника відповідача про порушення вимог ч.3 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» з огляду на таке.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про споживче кредитування» (чинною на дату укладення кредитного договору), споживач, який порушив своє зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним, має відшкодувати кредитодавцю завдані цим збитки відповідно до закону з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

У договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу.

Сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

Сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, не може перевищувати розміру подвійної суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

За порушення виконання споживачем зобов`язань за договором про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, процентна ставка за кредитом, порядок її обчислення, порядок сплати процентів не можуть бути змінені у бік погіршення для споживача.

Отже, зміст зазначеної норми не врегульовує питання нарахованих процентів та містить вимоги щодо штрафних санкцій (пеня, штрафи), у задоволенні яких суд відмовляє. Водночас нарахування процентів за користування кредитними коштами регулюється статтями 1048, 1056-1 ЦК України та їх розмір встановлюється та погоджується сторонами.

Не може бути застосовано до спірних правовідносин і статтю 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яка передбачає, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором, оскільки частина п`ята вказаної статті містить посилання на те, що положення договору, яке визнано несправедливим, включаючи ціну договору, може бути змінено або визнано недійсним.

Тобто, вказана норма законодавства передбачає наявність окремої вимоги споживача про визнання недійсною умови договору з підстав її несправедливості.

Суд встановив, що умови Договору №4807079 про надання коштів на умов споживчого кредиту від 12.07.2024 відповідають законодавчому визначенню кредитного договору, передбаченому частиною першою статті 1054 ЦК України.

Положення статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» не можуть бути застосовані щодо розміру процентів за користування кредитом. У даній справі проценти за користування кредитом, які позивач просить стягнути з відповідача, нараховані виключно у межах строку дії кредитного договору та не є мірою відповідальності за невиконання боргових зобов`язань позичальником.

Крім того, договір, укладений між сторонами у встановленому порядку недійсним не визнаний, а при розгляді справи зустрічна вимога про визнання кредитного договору недійсним у частині визначення розміру відсотків за користування кредитними коштами у зв`язку з його невідповідністю вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» не заявлялася.

Доказів належного виконання зобов`язань по сплаті кредиту відповідач суду не надав, також не подав будь-яких доказів на спростування наданих позивачем розрахунків заборгованості.

На підставі викладеного, відсутні підстави вважати, що у цій справі нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності.

Ураховуючи наведене, загальна сума заборгованості за кредитним договором №4807079 від 12.07.2024, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 13800 грн, з них 3000 грн тіло кредиту, 10800 грн проценти.

Щодо судових витрат.

У частині першій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позовні вимоги суд задовольнив на 66,67% (13800х100:20700), тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені судові витрати в розмірі 1775 гривень (2662,40х66,67%).

До судових витрат також відносяться витрати на правничу допомогу (ст.133 ЦПК України).

Позивачем заявлено до стягнення 10000 грн витрат на правничу допомогу. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав копію договору про надання правової допомоги №10/12-2024 від 10.12.2024 укладеного з адвокатом Столітнім М.М., ордер від 26.02.2026, заявку на виконання доручення №15435 від 28.01.2026, копію Акту приймання-передачі виконаних робіт від 26.02.2026, рахунок на оплату послуг.

Фактично послуги адвоката позивачем на час ухвалення судового рішення не оплачені.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до статті 137 ЦПК України зазначені витрати на професійну правничу допомогу несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами (ст.133, ст. 141 ЦПК України)

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 227/2301/21 містяться правові висновки, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку з розглядом конкретної справи.

Обсяг і розмір витрат на правничу допомогу входить в предмет доказування.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Однак для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18)

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

- чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

- чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

- поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

- дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Крім того, відповідно до статті 137 ЦПК України суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони за критерієм співмірності із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі визначених у ст.137, 141 ЦПК України критеріїв.

Європейським судом з прав людини висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10.01.2020, №33210/07 і 41866/08) та «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18.02.2010, №37246/04).

Перевіривши зміст поданих позивачем документів,суд вважає, що до відшкодування підлягають послуги щодо дослідження наданих документів та аналізу фактичних обставин справи (позиція «2» - 840 грн), аналіз чинного законодавства та судової практики (позиція «3» - 440 грн), складання адвокатських запитів (позиція «6» - 840 грн), складання позовної заяви (позиція «7» - 1640 грн), складання відповіді на відзив та клопотання про витребування доказів (позиція «9» - 1640 грн).

Разом з тим позивачем включені до відшкодування послуги з усної консультації (позиція «1»), узгодження позиції з клієнтом (позиція «4»), які на переконання суду відносяться до робіт по складанню позовної заяви, ціна якої визначена у розмірі 1640 грн.

Крім того, згідно з Актом прийому-передачі виконаних робіт від 26.02.2026 до складу витрат на правничу допомогу включена позиція «10» - представництво інтересів клієнта під час здійснення цивільного судочинства в тому числі в судових засіданнях (вартість 1640 грн), проте розгляд справи проведено за відсутності представника позивача, тому ці витрати не підлягають компенсації.

Також на переконання суду суто технічну функцію виконує підготовка інших документів (крім процесуальних) (позиція «8» вартість 840 грн), а тому ці витрати не підлягають відшкодуванню, що відповідає позиції висловленій Верховним Судом у постанові від 19.06.2024 у справі № 170/332/22.

Враховуючи характер спірних правовідносин, малозначність справи, розмір заявленої кредитної заборгованості, часткове задоволення позову, обсяг правничої допомоги, яка реально та фактично була необхідною для захисту інтересів позивача, заперечення відповідача проти розміру заявлених витрат, суд вважає необхідним застосувати приписи частини другої статті 141 ЦПК України та стягнути з відповідача 3600 гривень витрат на правничу допомогу (5400х66,67%), що є пропорційним розміру задоволених позовних вимог, відповідає принципам розумності та справедливості.

Керуючись статтями 12, 13, 19, 76-81, 133, 137, 141, 247, 265, 268, 274 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 3, 6, 207, 256, 257, 267, 263, 512-514, 516, 530, 536, 626-628, 638, 639, 1048, 1049, 1054, 1055, 1056-1, 1077 Цивільного кодексу України, Законом України «Про споживче кредитування», суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» заборгованість за договором № 4807079 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 12.07.2024 в розмірі 13800 (тринадцять тисяч вісімсот) гривень, з них: 3000 гривень - тіло кредиту, 10800 гривень - заборгованість за нарахованими первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» відсотками.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» 1775 (одну тисячу сімсот сімдесят п`ять) гривень сплаченого судового зборута 3600 (три тисячі шістсот) гривень витрат на правничу допомогу.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал», код ЄДРПОУ: 44559822, адреса: м.Київ, вул.Набережно-Корчуватська, 27, приміщення 2.

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складене 08.06.2026.

Головуючий:Т. В. ДЕНИСЮК