Рішення № 13724376, 02.02.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 8/438-31/35502.02.11 За позовом          Державного підприємства водних шляхів "Укрводшлях", м. Київ до          Публічного акціонерного товариства "Дарницький комбінат будівельних           матеріалів і конструкцій", м. Київ

про           стягнення 1 220 593,17 грн.

Суддя Качан Н.І.

Представники:

Від позивача                    Столяренко Т.П. –пред. дов., Шиндерук В.О. - посвідчення

Від відповідача          Бойко Г.В. –пред по дов.

Обставини справи:

          Позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 944599,80 грн., що становить заборгованість за Договором № 130п від 30.08.2006р. та Додатковими угодами до нього та 163521,30 грн. збитків від інфляції, 28337,99 грн. трьох відсотків річних, 84134,08 грн. пені, посилаючись на порушення відповідачем, як замовником, договірних умов щодо оплати за надання послуг.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.12.2009р. по справі № 8/438 позовні вимоги задоволені частково.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.04.2010р. по справі № 8/438 апеляційну скаргу відповідача було залишено без задоволення, а рішення суду –без змін.

Постановою Вищого Господарського суду України від 05.10.2010р. касаційну скаргу відповідача задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.04.2009р. та рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2009р. по даній справі скасовано, а справу передано на новий розгляд.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2010р. призначено судовий розгляд на 08.12.2010р. та присвоєно справі № 8/438 номер № 31/355.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2010р., розгляд справи було відкладено на 23.12.2010р.

В судовому засіданні 23.12.2010р. представник позивача заявив про збільшення позовних вимог. Суд визнав заяву необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню

Представник відповідача заявив клопотання про зміну найменування організаційно-правової форми товариства та надав суду копії діючих статутних документів.

Суд визнав клопотання обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню і в назві учасників спору внесено відповідні зміни.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2010р., розгляд справи було відкладено на 26.01.2011р.

В судовому засіданні 26.01.2011р. було оголошено перерву до 27.01.2011р., відповідно до ст. 77 ГПК України.

В судовому засіданні 27.01.2011р. було оголошено перерву до 02.02.2011р., відповідно до ст. 77 ГПК України.

В судовому засіданні представник позивача уточнений позов підтримав в повному обсязі, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов щодо оплати за надані послуги.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що самим позивачем визнано різницю в обсягах намитого піску. Крім того, акти надані позивачем, як докази, на думку відповідача, оформлені неналежним чином та є недопустимими.

В судовому засіданні 02.02.2011р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Судом, у відповідності до вимог ст. 81-1 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників процесу, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.08.2006р. між позивачем, як виконавцем, та відповідачем, як замовником, було укладено Договір № 130п, відповідно до п.1.1 якого замовник доручив, а виконавець зобов’язався надавати послуги земснарядом «Б.Кістанов»щодо поліпшення пропускної здатності русла річки Дніпро нижче м. Києва в районі урочища «Гатне»біля с. Вишеньки шляхом розчистки та днопоглиблення мілководної частини Канівського водосховища з подальшим складуванням ґрунту, із розчистки русла, на землі, що відведені у власність ВАТ «Дарницький КБМіК», відповідно до проекту, в об’ємі 2600000 м.куб. з використанням паливно-мастильних матеріалів (дизельне паливо, моторна олива) замовника, а замовник зобов’язався прийняти та оплатити ці послуги за ціною та в терміни на умовах укладеного договору.

Загальна ціна послуг по договору визначається вартістю послуг з/с «Б.Кістанов»по днопоглибленню мілководної частини русла річки Дніпро з подальшим складуванням ґрунту, із розчистки русла, на землі, відведеній ВАТ «Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій»та вартості буксировки земснаряду «Б.Кістанов»теплоходом «Л.Голіков»до місця надання послуг та в зворотному напрямку в РБТФ м. Києва і становить 7545827,20 грн. (у т.ч. ПДВ).

Пунктом 3.6 Договору передбачено, що розмір плати за надання послуг може бути переглянутий в разі зміни ціноутворюючих факторів з обов’язковим укладанням додаткової угоди. В подальшому такі зміни відбулися .

Згідно з п.3 Додаткової угоди № 2 від 09.07.2007р. до Договору, з 01.07.2007р. надання послуг щодо поліпшення пропускної здатності русла р. Дніпро нижче м. Києва в районі урочища «Гатне»шляхом розчистки та днопоглиблення мілководної частини Канівського водосховища з подальшим складуванням ґрунту на землі ВАТ «Дарницький КБМіК»узгоджувалася та склала 3,50 грн. (у т.ч. ПДВ) за один м куб. ґрунту. В подальшому, з 01.11.2007р. склала 4,00 грн. (з ПДВ) за один м.куб. ґрунту; з 01.03.2008р. –5,04 грн. (з ПДВ) за один м.куб. ґрунту; з 01.08.2008р. –6,01 грн. (з ПДВ) за один м.куб. ґрунту, що відображено сторонами в додаткових угодах до договору, які є його невід’ємними частинами.

Належним чином засвідчені копії вище вказаних документів, залучені до матеріалів справи і безумовно визнаються судом як належне узгодження сторонами додаткових змін до договору .

Умовами Договору сторони погодили, що щомісячно, не пізніше 31-го числа поточного місяця, надані послуги підтверджуються відповідним актом приймання-передачі наданих послуг, що оформляється належним чином та підписується уповноваженими на те особами сторін станом на останній день звітного місяця (п.3.3 Договору).

Позивач, на виконання умов Договору, надав послуги, що підтверджується актами приймання-передачі наданих послуг земснарядом «Б.Кістанов»а саме :

№ 433 від 20.09.2006р. на суму 177821,30 грн. № 490 від 30.10.2006р. на суму 217500 грн., № 629 від 30.11.2006р. на суму 406000 грн., № 715 від 31.12.2006р. на суму 203000 грн., № 15 від 23.01.2007р. на суму 45714,70 грн., № 160 від 30.04.2007р. на суму 240001,10 грн., № 231 від 31.05.2007р. на суму 232000 грн., № 257 від 27.06.2007р. на суму 8784 грн., № 311 від 30.06.2007р. на суму 58000 грн., № 310 від 30.06.2007р. на суму 232000 грн., № 414 від 31.07.2007р. на суму 655200 грн., № 499 від 07.08.2007р. на суму 7909,85 грн., № 497 від 31.08.2007р. на суму 453862,50 грн., № 556 від 30.09.2007р. на суму 560000 грн., № 633 від 31.10.2007р. на суму 420000 грн., № 693 від 30.11.2007р. на суму 776000 грн., № 730 від 02.12.2007р. на суму 7022,20 грн., № 756 від 28.12.2007р. на суму 13579,20 грн., № 755 від 31.12.2007р. на суму 450200 грн., № 77 від 07.03.2008р. на суму 8097,60 грн., № 74 від 27.03.2008р. на суму 472752 грн., № 73 від 27.03.2008р. на суму 11672,40 грн., № 295 від 30.06.2008р. на суму 209664 грн., № 73 (293) від 27.06.2008р. на суму 7150,80 грн., № 387 від 31.07.2008р. на суму 400176 грн., № 464 від 18.08.2008р. на суму 426109 грн., на загальну суму 6700216,65 грн., які підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками без зауважень та відповідно приймаються судом, як належні докази виконання позивачем договірних зобов’язань.

В обґрунтування своїх заперечень, відповідач у відзиві на позовну заяву, наголосив на тому, що надані позивачем акти не можуть підтверджувати факт дійсного приймання-передачі послуг, оскільки, вони не містять всіх необхідних обов’язкових для такого виду документів реквізитів, а також відсутні підстави стверджувати, що приймання результатів послуг відбувалося повноважними представниками.

Судом, враховуючи вищенаведені посилання відповідача та вказівки касаційної інстанції, досліджувалися спірні акти. зокрема №№433(1), 490(2).

Дослідивши акти, доводи як відповідача, так і позивача, суд дійшов до висновку, що спірні акти оформлені належним чином, особи, які підписували та скріплювали акти печатками були повноважними, відповідач у встановленому законом порядку зауваження на висновки актів не надав.

Судом приймається до уваги, що Наказом МВС України «Про затвердження Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органом виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об’єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів та затвердження умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток, і штампів»(п.3.4.1) передбачено, що відповідальність та контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користуванням ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, які у разі потреби можуть своїм наказом покласти відповідальність за зберігання і користування печатками і штампами на одного із безпосередньо підлеглих їм працівників.

Відповідач не надав суду документів, які б підтверджували покладення відповідальності за зберігання та користування печатками на одного з безпосередньо підлеглих керівнику підприємства працівників, що дає підстави стверджувати про те, що печаткою користувалася відповідальна особа або керівник відповідача.

Також, на виконання вказівок касаційної інстанції, судом було досліджено Звіт позивача по виконанню підрахунків об’єму намитого ґрунту для інженерної підготовки території.

У вказаному висновку, позивачем було зазначено , що різниця між об’ємом ґрунту, визначеним при щомісячних підрахунках ПРП-6 та ПРП-19 згідно затверджених актів виконаних робіт між об’ємом ґрунту, визначеним заліковими зйомками ПРП, становить: 1811956 м3 –1694672 м3 = 117284м3.

До матеріалів справи долучено лист позивача на адресу відповідача від 30.07.2009р. вих.. № 2-08/109, в якому позивач пропонував намити вказаний об’єм ( за наявності відповідних дозволів ).

Враховуючи вищезазначені докази по справі, суд дійшов до висновку, що вказана різниця в об’ємі фактично визнана як відповідачем, так і позивачем, проте, сторонами було у встановленому законом і договором порядку підписано акти наданих послуг та визначено об’єм намитого ґрунту. З моменту визначення об’єму при підписанні актів та повторної зйомки пройшов певний час. Ризик виникнення вказаної різниці несе замовник, оскільки ним акти підписані без особливих зауважень, крім того намитий пісок складувався на землях відповідача і саме останній несе відповідальність за його схоронність та збереження.

Згідно з п. 3.2 Договору замовник зобов’язався сплачувати виконавцю в кінці кожного місяця за фактично надані послуги, згідно затвердженого акту виконаних робіт з урахуванням проведеної передоплати.

Відповідач не виконав власні зобов’язання належним чином, за виконані позивачем роботи розрахувався частково в сумі 5755616,85 грн., що по суті визнається відповідачем. Разом з тим відповідач наводить доводи на твердження позивача в абз.5 на стр.2 позовної заяви про те, що на день подання позову «на раху нок ДП «Укрводшлях», як оплата послуг наданих за договором, від відповідача надійшли кошти на загальну суму 5 755 616,85 грн Одночасно звертає увагу суду на авансовий характер сплачуваних відповідачем платежів.

Погоджуючись з тим ,що сам факт перерахування грошових коштів Позивачу ще не є доказом оплати фактично наданих послуг, оскільки п.3.2 Договору передбачав передоплату. Згідно ж цього ж пункту 3.2 Договору Позивач мав право приступати до надання послуг лише після отримання передплати. Якщо Позивач вважав, що існує заборгованість - Позивач повинен був припинити надання послуг і вимагати перерахування коштів в якості авансу.

На думку відповідача, Договором передбачено, що Позивач надає послуги лише за умови проавансованих послуг. Тому робить висновок ,що Позивач надавав послуги з порушенням п.3.2 Договору (без отримання авансу) на свій ризик.

Наданий Позивачем до позовної заяви розрахунок вимог дійсно свідчить про те, що відповідач , як правило перерахував кошти в розмірах, що не відповідали розмірам наданих послуг, зафіксованих у 2-х сторонніх актах сторін.

За своєю правовою природою аванс не є способом забезпечення виконання зобов‘язання сторонами. Правовідносини стосовно авансу нормами ЦК України, що регулюють правовідносини підряду не врегульовано. З огляду на це, згідно з ст. 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані ЦК України, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами ЦК України, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Суд приходить до висновку, що факт надходження грошових коштів на рахунок Позивача по суті є доказом отримання послуг відповідачем, та вказує на факт погодження і схвалення порядку виконання договірних послуг, наданих позивачем, в обсягах зазначених у позові та підтверджених розрахунком вимог.

Оскільки гарантії та відповідальність сторін у будівельному підряді регулюється ст.ст. 880-886 ЦК України, відповідач, як замовник, у разі виявлення недоліків виконаних об’ємів послуг мав змогу заявити про них підрядникові в розумний строк після їх виявлення. Таких доказів відповідачем суду не представлено.

Відповідно до ст. 854 ЦК України замовник зобов’язаний сплатити підряднику обумовлену ціну після здачі роботи, за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Згідно із ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовник), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах зазвичай ставляться. Аналогічні положення містяться в ст. 526 ЦК України.

Згідно з чч. 2, 3 ст. 193 ГК України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст. 525 ЦК України).

Станом на день розгляду справи відповідач за виконані позивачем роботи у повному обсязі не розрахувався, заборгованість відповідача перед позивачем обліковується наведеними доказами та розрахунком до позову і фактично визначена у сумі 944599,80 грн.

Позивач також просив суд стягнути з відповідача 163521,30 грн. збитків від інфляції, 28337,99 грн. трьох відсотків річних, 84134,08 грн. пені.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Із змісту вищезазначеної норми не вбачається будь-яких випадків обмеження її дії в частині застосування.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно з частиною першою цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, інфляційні нарахування на суму боргу та відсотки річних не є санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, з огляду на що їх стягнення не залежить від наявності вини боржника у простроченні грошового зобов'язання.

Матеріалами справи підтверджено, що зобов'язання відповідача по оплаті виконаних робіт виникло на підставі укладеного між позивачем і відповідачем договору № 130п від 30.08.2006р., відповідач не виконав своїх зобов'язань за договором, а саме не сплатив вартість виконаних робіт у повному обсязі.

Відповідачем не надано доказів, які б спростовували розмір нарахованих позивачем трьох відсотків річних в розмірі 28337,99 грн. та збитків від інфляції в розмірі 163521,30 грн., зазначених позивачем в розрахунку, та перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача трьох відсотків річних в розмірі 28337,99 грн. правомірна та підлягає задоволенню у повному обсязі, а вимога позивача про стягнення з відповідача збитків від інфляції за період з 01.09.2008р. по жовтень 2009р. підлягає задоволенню частково в сумі 163415,77 грн.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 547 ЦК України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Умовами договору сторони погодили, що за прострочення платежів замовник сплачує виконавцю пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в цей період, за кожний день прострочення платежу (п.5.1 договору).

З огляду на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача 84134,08 грн. пені за період з 13.06.2009р. по 13.11.2009р. При цьому позивач не врахував положень ст. 258 ЦК України та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Відповідно до ст. 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в одних рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 2 статті 9 ЦК України передбачено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ст. 175 ГК України).

Нормами ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (ст. 261 ЦК України).

Таким чином враховуючи те, що позивач дізнався про порушення свого права у вересні 2009р. та саме з цієї дати почався строк позовної давності встановленої для вимог про стягнення пені, проте, позовна заява була подана позивачем до суду 18.11.2009р., тобто після спливу позовної давності встановленої для вимог про стягнення пені.

Сплив позовної давності є підставою для відмови у задоволенні таких вимог (ст. 267 ЦК України).

Враховуючи вищевикладене, вимога щодо стягнення пені визнається судом необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували беззаперечність доводів проти задоволення позову.

За таких обставин, позов визнається судом доведеним, обґрунтованим, але таким, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України суд покладає витрати щодо державного мита на позивача, а витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на сторони порівну.

Керуючись ст. 837 ЦК України, ст. 173 ГК України, ст. ст. 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, Договором сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій" (02002, м. Київ, вул. Степана Сагайдака, 101, код ЄДРПОУ 04012299) на користь Державного підприємства водних шляхів "Укрводшлях" (04070, м. Київ, вул. Сагайдачного, 12, код ЄДРПОУ 03150102), - з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, заборгованість у розмірі - 944599 (дев’ятсот сорок чотири тисячі п’ятсот дев’яносто дев’ять) грн. 80 коп., 163415 (сто шістдесят три тисячі чотириста п’ятнадцять) грн. 77 коп. збитків від інфляції, 28337 (двадцять вісім тисяч триста тридцять сім) грн. 99 коп. трьох відсотків річних та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Суддя                                                                                                     Н. І. Качан

Повне рішення складено 07 лютого 2011 року.