Ухвала суду № 137243208, 03.06.2026, Сумський районний суд Сумської області

Справа № 587/4893/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року колегія суддів Сумського районного суду Сумської області в складі головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника адвоката ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання засудженого ОСОБА_7 про звільнення від відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, зарахування в строк покарання часу попереднього ув`язнення, заміну довічного позбавлення волі на позбавлення волі на визначений строк,

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_7 звернувся до Сумського районного суду Сумської області з клопотанням про звільнення від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, зазначаючи, що він засуджений вироком Апеляційного суду Сумської області від 14 червня 2007 року до довічного позбавлення волі. Ним відбуто більше 18 років позбавлення волі( на даний час більше 21 року), що свідчить про сплив давності виконання обвинувального вироку з врахуванням фактично відбутого строку покарання. Призначений йому вид покарання на даний час знаходиться на стадії виконання. Засуджений зазначав, що не перешкоджав процедурі виконання обвинувального вироку, сумлінно відбуває призначений вид покарання, не ухилявся від відбування покарання та не вчиняв інших злочинів. У зв`язку із зазначеним заявник вважає, що його треба звільнити від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку. Крім того, засуджений просив обрахувати повний фактично відбутий ним строк покарання з врахуванням попереднього ув`язнення у відповідності з положеннями ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону України №838-VІІІ від 26 листопада 2015 року, а з врахуванням фактично відбутого строку покарання застосувати давність виконання вироку відповідно до п.5 ч.1 ст. 80 КК України, тобто звільнити від подальшого відбування покарання, а в разі якщо суд визнає за неможливе застосування строків давності, то довічне позбавлення волі замінити на позбавлення волі на визначений строк.

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_7 та його захисник - адвокат ОСОБА_6 клопотання підтримали, просили його задовольнити в повному обсязі.

Прокурор вважав за необхідне відмовити в задоволенні клопотання за його необґрунтованістю.

Колегія суддів, заслухавши пояснення засудженого та його захисника, думку прокурора, дослідивши матеріали судової справи, а також матеріали особової справи засудженого, дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що вироком Апеляційного суду Сумської області від 14 червня 2007 року, залишеним без змін ухвалою Верховного Суду України від 16 жовтня 2007 року, ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених п. п. 6, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 121, ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 121, ч. 3 ст. 357, ч. 1 ст. 121, ч. 2 ст. 190 КК України, і призначено покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

Запобіжний захід відносно засудженого залишений - утримання під вартою, рахуючи строк відбування покарання з 11 липня 2006 року моменту фактичного затримання.

23 жовтня 2007 року вирок звернуто до виконання. Засуджений відбуває покарання у ДУ «Роменська виправна колонія №56», з березня 2019 року засуджений перебуває у СІЗО м. Суми.

Статтею 64 КК України визначено, що довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

Згідно із приписами ст.152 КВК України, підставою звільнення від відбування покарання є: відбуття строку покарання, призначеного вироком суду; закон України про амністію; акт про помилування; скасування вироку суду і закриття кримінального провадження; закінчення строків давності виконання обвинувального вироку; умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; хвороба; інші підстави, передбачені законом.

У відповідності з положеннями статті 80 КК України особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки: 1) два роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі; 2) три роки - у разі засудження до покарання у виді обмеження волі; 3) п`ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за нетяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п`яти років за тяжкий злочин; 4) десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин; 5) п`ятнадцять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, подвоюються. ( частина 3 статті 80 КК України).

Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах першій та третій цієї статті, засуджений вчинить новий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину.( ч. 4 ст. 80 КК України).

Питання про застосування давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі ( ч. 5, 6 ст. 80 КК України). Давність не застосовується у разі засудження за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені статтями 437-439 та частиною першою статті 442 цього Кодексу.{Стаття 80 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2617-VIII від 22.11.2018 }.

Під давністю виконання обвинувального вироку розуміється сплив встановлених у законі строків з дня набрання чинності обвинувальним вироком, що виключає виконання призначеного судом покарання. Існування в Кримінальному кодексі України цього виду звільнення від відбування покарання обумовлюється недоцільністю виконання обвинувального вироку, оскільки після спливу вказаних строків його виконання не може мати належного карального і превентивного впливу, а також тим, що невчинення засудженим у цей період нового злочину, як правило, свідчить про втрату ним суспільної небезпечності.

Початком перебігу строку давності є день набрання чинності обвинувальним вироком, який встановлюється кримінально-процесуальним законодавством.

З огляду на зміст заявленого клопотання та досліджені судом матеріали провадження та матеріали особової справи, слід зробити висновок про те, що строк давності виконання вироку суду, яким ОСОБА_7 засуджений до довічного позбавлення волі, у даному випадку не починався і не закінчувався, оскільки встановлено, що вирок суду виконується, на виконання вироку суду ОСОБА_7 з 11 липня 2006 року і до цього часу перебуває у місцях позбавлення волі, відбуваючи визначене судом кримінальне покарання у виді довічного позбавлення волі.

Посилання заявника як на підставу своїх вимог на положення ст. 80 КК України не може бути взято до уваги, оскільки стаття 80 КК України застосовується у випадку, якщо обвинувальний вирок не виконується, а судом встановлено, що вирок Апеляційного суду Сумської області від 14 червня 2007 року відносно ОСОБА_7 набув законної сили 16 жовтня 2007 року та почав виконуватись з моменту набрання ним чинності. Отже, суд приходить до висновку, що в даному випадку строк давності виконання обвинувального вироку суду застосуванню не підлягає, а доводи засудженого щодо застосування такого строку ґрунтуються виключно на довільному тлумаченні останнім норми кримінального закону.

Що стосується заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 537 КПК України під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання про заміну невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 539 КПК України клопотання (подання) про вирішення питання, пов`язаного із виконанням вироку, подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 2-4, 6, 7 (крім клопотання про припинення примусового лікування, яке подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться установа або заклад, в якому засуджений перебуває на лікуванні), 7-1, 13-1, 13-4, 14 частини першої статті 537 цього Кодексу.

В контексті викладеного суд зазначає, що положення ч. 1 ст. 537, ч. 2 ст. 539 КПК України імперативно встановлюють правила вирішення процедурних питань, зокрема питання про заміну невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким. У відповідності з цими правилами, встановленими ч. 1 ст. 537, ч. 2 ст. 539 КПК України, клопотання про заміну невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким розглядаються виключно місцевим судом, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.

Як встановлено судом, місцем відбування покарання ОСОБА_7 є ДУ «Роменська виправна колонія №56», яка розташована за адресою: вул. Вишнева, 19 с. Перехрестовка Роменського району Сумської області, 42073.

На даний час засуджений перебуває в СІЗО м. Суми, що розташований на території Ковпаківського району м. Суми і також територіально не відноситься до юрисдикції Сумського районного суду Сумської області, оскільки СІЗО м. Суми не перебуває на території Сумського району Сумської області.

Тобто ОСОБА_7 звернувся до Сумського районного суду Сумської області з порушенням правил територіальної юрисдикції, оскільки Сумський районний суд Сумської області не є судом за місцем відбування ним покарання.

За таких обставин клопотання ОСОБА_7 задоволенню не підлягає, оскільки у даному випадку Сумський районний суд Сумської області не має повноважень вирішувати питання, передбачені п. 3 ч. 1 ст. 537 КПК України.

З урахуванням позиції Верховного Суду, викладеній в ухвалі від 08.06.2021 у справі № 585/2239/20, суд також роз`яснює засудженому, що звернення до неналежного суду з цим клопотанням не перешкоджає йому в подальшому подати нове клопотання до належного суду, а саме Роменського районного суду Сумської області.

Згідно правової позиції Касаційного кримінального суду Верховного Суду, висловленої в ухвалі від 17.09.2019 у справі №577/3396/19, звернення особи до неналежного суду з клопотанням, яке підлягає розгляду в порядку статей 537, 539 КПК України, не перешкоджає йому в подальшому подати нове клопотання до належного суду.

Слід також зазначити, що засуджений ОСОБА_7 раніше вже звертався до Роменського міськрайонного суду Сумської області з клопотанням про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким, а саме на позбавлення волі на певний строк згідно ст. 82 КК України (справа № № 585/2353/25) і ухвалою суду від 19 січня 2026 року в задоволенні клопотання ОСОБА_7 було відмовлено. Отже, засудженому відомо про підсудність розгляду клопотання про заміну довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк саме Роменському міськрайонному суду Сумської області, в межах територіальної юрисдикції якого ОСОБА_7 відбуває покарання.

Суд вважає за доцільне ще раз роз`яснити засудженому, що положення ч. 1 ст. 537, ч. 2 ст. 539 КПК України безальтернативно встановлюють правила вирішення процедурних питань, зокрема питання про заміну невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким.

У відповідності з цими правилами, встановленими ч. 1 ст. 537, ч. 2 ст. 539 КПК України, клопотання про заміну невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким розглядаються виключно місцевим судом, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто лише відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції (рішення від 29.04.1988 у справі «Белілос проти Швейцарії»); юрисдикцію суду має визначати закон (доповідь Європейської комісії від 12.10.1978 у справі «Занд проти Австрії»).

Порушення судом правил підсудності розгляду клопотання про заміну довічного позбавлення волі більш м`яким тягне за собою безумовне скасування судового рішення, як такого, що ухвалено з порушенням принципу верховенства права, оскільки постановлено судом, який в розумінні Конвенції про права людини не є судом, встановленим законом.

Що ж стосується клопотання про обрахування повного фактично відбутого ним строку покарання з зарахуванням в строк покарання часу попереднього ув`язнення у відповідності з положеннями ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону України №838-VІІІ від 26 листопада 2015 року, то, на думку колегії суддів, це питання не може бути розглянуто окремо від питання про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким.

У відповідності з ч. 5 ст. 80 КК України покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від п`ятнадцяти до двадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п`ятнадцяти років призначеного судом покарання. Отже, зі змісту ч. 5 ст. 80 КК України випливає, що строк, протягом якого засуджений відбував покарання у виді довічного волі, враховується як один суцільний строк і враховується лише один раз як умова заміни покарання. Законом не передбачено можливість часткового зарахування строку, протягом якого засуджений відбував довічне позбавлення волі (тобто в тій частині, що перевищує встановлений ч. 5 ст. 82 КК України мінімально необхідний для заміни п`ятнадцятирічний строк), у строк позбавлення волі, призначеного у порядку заміни. Кримінальний закон не встановлює можливості окремого обрахування строків незалежно від питання про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким. Суд не може ретроспективно оцінювати, який саме строк фактичного відбування покарання є достатнім, а повинен оцінювати його саме на момент розгляду клопотання про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким.

Таким чином, вирок Апеляційного суду Сумської області від 14 червня 2007 року відносно ОСОБА_7 набрав законної сили 16 жовтня 2007 року, 06 листопада 2007 року звернутий до виконання у встановлені законодавством строки і виконується на даний час, засуджений відбуває визначене вироком суду покарання, а тому відсутні підстави для висновку про наявність підстав як для звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі саме у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

У зв`язку з цим, клопотання засудженого ОСОБА_7 про звільнення від відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку є необґрунтованим, не ґрунтується на вимогах законодавства і задоволенню не підлягає.

Клопотання в частині заміни покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким слід залишити без задоволення у зв`язку з непідсудністю клопотання (заяви) Сумському районному суду Сумської області, роз`яснивши ОСОБА_7 , що для розгляду його клопотання про звільнення від відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі більш м`яким йому необхідно звернутися до Роменського міськрайонного суду Сумської області ( м. Ромни, вул. Соборна,12, Сумської області, 42000), в межах територіальної юрисдикції якого засуджений ОСОБА_7 відбуває покарання.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про попереднє ув`язнення» слідчий ізолятор є установою попереднього ув`язнення. Відповідно ст. 86 КВК України засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у колоніях.

Відтак, оскільки Сумський СІЗО, де на даний час тимчасово перебуває засуджений, не є місцем відбування покарання засудженого, а місцем відбування покарання засудженим є ДУ «Роменська виправна колонія № 56», яка розташована за адресою: вул. Вишнева, 19 с. Перехрестовка Роменського району Сумської області, 42073, Сумський СІЗО не знаходиться на території Сумського району Сумської області, то розгляд клопотання засудженого не віднесено до територіальної юрисдикції Сумського районного суду Сумської області.

Інші вимоги, зазначені в клопотанні, мають розглядатися відповідним судом в межах розгляду клопотання про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким, а тому також не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 7, 9, 21, 370, 372, 537, 539 КПК України, ст. 80 КК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Відмовити в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_7 про звільнення від відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, зарахування в строк покарання часу попереднього ув`язнення, заміну довічного позбавлення волі на позбавлення волі на визначений строк.

Ухвала може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду через Сумський районний суд Сумської області протягом 7 днів з дня її оголошення, а засудженим, що утримується під вартою, в той же строк з дня отримання копії ухвали.

Повний текст виготовлено 8 червня 2026 року .

Головуючий суддя ОСОБА_1

Судді ОСОБА_3

ОСОБА_2