Рішення № 137235552, 09.06.2026, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 212/23/26

(2/199/3986/26)

РІШЕННЯ

Іменем України

09.06.2026 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра в складі головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Мацак А.О., розглянувши у порядку спрощеного провадження в залі суду м. Дніпра цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову зазначивши, що 21.01.2022 між ТОВ «Кошельок» та відповідачем було укладено договір № 3440002495-589625 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, за яким відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі.

Вказаний договір є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Кошельок», в рамках якої реалізується технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів, які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле.

Відповідачу було надано одноразовий ідентифікатор -8121- для підписання кредитного договору №3440002495-589625 від 21.01.2022. Відповідно до умов договору ТОВ «Кошельок» взяло на себе зобов`язання надати ОСОБА_1 кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: сума кредиту становить 6250 грн (п. 1.1. договору, р. 3., паспорту кредиту); початковий строк кредитування становить 22 днів (п. 2.1. договору, р. 3., р. 4 паспорту кредиту, п. 1. графіку розрахунків); дисконтна відсоткова ставка, становить 1,8500000000000001% на добу за початковий строк кредитування (лояльний період), визначений п. 3.6., п. 3.7. договору (р. 4. паспорту кредиту, п. 1. п. 2. графіку розрахунків); базова процентна ставка становить 2,2% на добу за продовжений строк користування кредитом, визначений п. 3.5., п. 3.6. п. 3.7., 3.8. договору (р. 4. паспорту кредиту, п. 4 графіку розрахунків).

ТОВ «Кошельок» виконало взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного Кредитного договору та перерахував грошові кошти на картковий рахунок. В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов`язання за Договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на 21.01.2022 утворилась заборгованість у розмірі 21168,75 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 6250 грн., по процентам в розмірі 14918,75 грн., чим порушуються права та інтереси ТОВ «Кошельок», тому позивач просив суд стягнути вказану суму заборгованості, а також судові витрати по справі.

Ухвалою суду від 30 березня 2026 року по справі призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження без виклику сторін та надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач правом на подачу відзиву на позов не скористався.

Суд, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 21.01.2022 між ТОВ «Кошельок» та відповідачем було укладено договір № 3440002495-589625 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, за яким відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі.

Вказаний договір є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Кошельок», в рамках якої реалізується технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів, які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле.

Відповідачу було надано одноразовий ідентифікатор -8121- для підписання кредитного договору №3440002495-589625 від 21.01.2022. Відповідно до умов договору ТОВ «Кошельок» взяло на себе зобов`язання надати ОСОБА_1 кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: сума кредиту становить 6250 грн (п. 1.1. договору, р. 3., паспорту кредиту); початковий строк кредитування становить 22 днів (п. 2.1. договору, р. 3., р. 4 паспорту кредиту, п. 1. графіку розрахунків); дисконтна відсоткова ставка, становить 1,8500000000000001% на добу за початковий строк кредитування (лояльний період), визначений п. 3.6., п. 3.7. договору (р. 4. паспорту кредиту, п. 1. п. 2. графіку розрахунків); базова процентна ставка становить 2,2% на добу за продовжений строк користування кредитом, визначений п. 3.5., п. 3.6. п. 3.7., 3.8. договору (р. 4. паспорту кредиту, п. 4 графіку розрахунків).

ТОВ «Кошельок» виконало взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного Кредитного договору та перерахував грошові кошти на картковий рахунок. В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов`язання за Договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на 21.01.2022 утворилась заборгованість у розмірі 21168,75 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 6250 грн., по процентам в розмірі 14918,75 грн.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти ( ч. 1ст.1054 ЦК України).

Зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства (ст. 526 ЦК України).

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного «повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею».

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Дослідженням письмових доказів встановлено, що договір № 3440002495-589625 від 21.01.2022 укладений у спосіб, визначений чинним законодавством України, з повним дотриманням вимог щодо його укладення.

Відповідно до розрахунку заборгованості сума заборгованості по тілу кредиту за договором №3440002495-589625 від 21.01.2022 року становить 6250,00 грн., які суд вважає за необхідне стягнути з відповідача.

Що стосується розміру заборгованості по процентах, слід зазначити наступне.

Як уже зазначалось, відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до статті 1048 ЦК України проценти сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин, надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, провадження №14-10цс18, вказала, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у ст. 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

У постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) зазначено, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з ч. 1 ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21) зроблено висновок, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення "contra proferentem". "Contra proferentem" (лат. "verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem") - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("no individually negotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові об`єднаної палати КГС ВС від 02.10.2020 № 911/19/19 зазначено, що суд має з`ясувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується; у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання та максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Та обставина, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, не позбавляє позивача обов`язку надати суду належні та допустимі докази щодо розміру заборгованості за відсотками, оскільки саме таким чином діють принципи диспозитивності та змагальності сторін у цивільному процесі.

Тому з підстав, заявлених в позові, з позичальника підлягають стягненню проценти, які є звичайною платою за користування грошима, нараховані за період до прострочення боржника відповідно до умов договору та частини першої ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит).

Отже, при стягненні заявленої позивачем заборгованості за нарахованими процентами необхідно ґрунтуватися на чітко обумовлених між контрагентами кредитного договору умовах, якими визначено ціну кредиту і строк кредитування за Договором про споживчий кредит №3382112 від 05.10.2021 року саме у 10 днів, а не завуальованими умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму вартості кредиту. Такий механізм не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Так, судом встановлено, що відповідно до договору № 3440002495-589625 від 21.01.2022 відповідачу надано кредит на суму 6250,00 грн., строк кредитування 22 днів. Відповідно до умов договору сторонами обумовлений розмір відсотків, а саме 2543,75 грн. за ставкою 1,85% на день. Отже саме такий розмір заборгованості по відсоткам суд вважає за необхідне стягнути з відповідача.

Окрім того, згідно положень ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 2662,40 грн. судового збору.

Щодо витрат на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн., то суд враховує, що ч.1 ст.133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. При цьому п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу віднесені саме до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата ), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом з тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат враховується: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом ст. 137, 141 ЦПК України витрати на правничу допомогу мають бути дійсними (реальними), необхідними, а їх розмір розумним з огляду на складність справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини наведеної, зокрема, у пункті 95 рішення від 26.02.2015у справі «Баришевський проти України», пункті 80 рішення від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», пункті 88 рішення від 30.03.2004у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. При цьому, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини (рішення від 23.01.2014у справі «East|WestAlianceLimited» проти України», заява № 19336/04), обґрунтованим слід вважати розмір витрат, що є співмірним до складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та часом, витраченим на виконання таких робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також з ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 в справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одним з основних елементів верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість та кількість підготовлених документів, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Суд повинен оцінити витрати сторони у справі на оплату правничої допомоги у сукупності з критеріями, на які звертає увагу Європейський суд з прав людини, ураховуючи реальні обставини їх понесення та необхідності таких трат. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137та ч.8 ст.141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.01.2021 в справі №925/1137/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.12.2020 в справі № 317/1209/19, від 03.02.2021 у справі № 554/2586/ 16-ц.

Оцінивши усі необхідні аспекти цієї справи: складність та обсяг виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення справи для сторони, враховуючи те, що позивачу правова допомога надавалась і рішення суду ухвалено частково на його користь, на думку суду витрати на професійну правничу допомогу саме в розмірі 2000 грн. є співмірними по відношенню до обставин справи, ціни позову.

На підставі викладеного, ст. ст. 526, 530, 610, 611, 612, 625-629, 1048, 1050, 1054 ЦК України, та керуючись ст.ст. 10, 12, 95, 141, 259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» (м. Київ, Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. Антонова, буд. 8А, ЄДРПОУ 40842831) заборгованість за договором №3440002495-589625 від 21.01.2022 року в розмірі 8793,75 грн., з них: заборгованість за тілом кредиту 6250,00 грн.; заборгованість за сумою відсотків 2543,75 грн., судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2662,40 грн., а також витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн., а всього 13456 (тринадцять тисяч чотириста п`ятдесят шість) гривень 15 копійок.

В іншій частині вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі у тридцятиденний строк з дня оголошення судового рішення апеляційної скарги.

Суддя В.В. Руденко