Рішення № 137234138, 09.06.2026, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2026 року Чернігів Справа № 620/6051/26

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Виноградової Д.О.,

за участі секретаря Годун Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду адміністративний позов ОСОБА_1 до Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі також відповідач), у якому просить:

визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Кушнір Наталії Ігорівни від 02.04.2026 року про закінчення виконавчого провадження № 77456907.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржувана постанова головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 02.04.2026 по виконавчому провадженні № 77456907 про закриття виконавчого провадження підлягає скасуванню. На переконання позивача, рішення суду, на підставі якого видано виконавчий документ, фактично не виконано.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому заперечує щодо поданого позову та просить відмовити у його задоволенні, оскільки зі змісту виконавчого листа вбачається, що позивачу видано на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 у справі №620/5639/24 про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області перевести ОСОБА_1 з 21 вересня 2023 року на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про прокуратуру». З постанови про закінчення виконавчого провадження від 02.04.2026 №77456907 вбачається, що листом від 27.03.2025 № 1000-0803-8/41067 Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повідомило про переведення ОСОБА_1 з 21.09.2023 на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про прокуратуру». Таким чином боржником судове рішення виконане в межах резолютивної частини виконавчого документу, оскільки зобов`язання нарахувати та виплатити заборгованість, яка утворилась внаслідок перерахунку пенсії за період з 21.09.2023 по 01.11.2024 у виконавчому листі не зазначено. Відтак, встановлення суми проведеного перерахунку пенсії та отримання інформації про її виплату виходить за межі виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 у справі № 620/5639/24.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено справу до розгляду під головуванням судді Виноградової Д.О. у відкритому судовому засіданні у приміщенні Чернігівського окружного адміністративного суду за адресою: м. Чернігів, вул. Київська, 23, зал судових засідань № 9 на 09 червня 2026 року о 10:00 год.

У судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належними чином.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, не здійснювалося.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

Судом встановлено, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження № 77456907 з примусового виконання виконавчого листа № 620/5639/24, виданого 09.01.2025 Чернігівським окружним адміністративним судом, про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області перевести ОСОБА_1 з 21 вересня 2023 року на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

13.03.2025 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 77456907 (а.с.8-9).

Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області листом від 27.03.2025 № 1000-0803-8/41067 повідомило, що Головним управлінням, з 21.09.2023 ОСОБА_1 переведено на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про прокуратуру», отже рішення суду виконано в межах покладених судом зобов`язань в повному обсязі.

28.10.2025 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України винесено постанову про передачу виконавчого провадження.

29.10.2025 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України винесено постанову про прийняття виконавчого провадження (а.с.58-59).

02.04.2026 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 77456907 на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 10-11).

Не погоджуючись з прийнятою постановою про закінчення виконавчого провадження від 02.04.2026, ОСОБА_1 звернулась до начальника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зі скаргою на постанову про закінчення виконавчого провадження, у якій просила скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Кушнір Наталії Ігорівни від 02.04.2026 року та зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом (а.с.12-14).

23.04.2026 начальником управління Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Сувалом Михайлом Степановичем було проведено перевірку виконавчого провадження № 77456907, за результатами розгляду якої прийнято постанову № 6 про результати перевірки законності виконавчого провадження від 08.05.2026 та постановлено визнати дії головного державного виконавця відділу Кушнір Н.І. щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 77456907 з примусового виконання виконавчого листа Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 у справі № 620/5639/24 про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області перевести ОСОБА_1 з 21 вересня 2023 року на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про прокуратуру» такими, що вчинені відповідно до вимог пункту 9 частини першої статті 39 та пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.25-28).

Не погоджуючись з оскаржуваною постановою головного державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку зазначеним обставинам, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі також Закон № 1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 2 Закону № 1404-VIII Закону встановлено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Частиною першою статті 3 Закону №1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Частина перша статті 5 Закону №1404-VIII передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

За правилами частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Приписами частини 5 статті 26 Закону № 1404-VIII обумовлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Приписами частини 6 статті 26 Закону № 1404-VIII передбачено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Частиною 1 статті 18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Частиною 1 статті 63 Закону №1404-VIII встановлено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У постанові від 18.06.2019 у справі № 826/14580/16 Верховний Суд дійшов висновку, що розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що, Законом України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень. Крім того, за наслідками прийняття оскаржуваних постанов державного виконавця рішення суду не лише залишилось невиконаними, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.

Вказана позиція підтримана Верховним Судом у постановах від 07.08.2019 року у справі №378/1033/17, від 04.09.2019 року у справі №286/1810/17, від 07.10.2020 року у справі №461/6978/19, від 25.11.2020 року у справі №554/10283/18, від 13.12.2021 року у справі №520/6495/2020, від 08.12.2022 року у справі 457/359/21.

Згідно вимог пункту 9 частини 1 статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Частиною 2 статті 39 Закону № 1404-VIII, постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що умовою закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 9 частини 1 статті 39 Закону є фактичне виконання боржником в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Відповідно до пункту 2, 16 частини 3 статті 18 Закону № 1404-VIII, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

У зазначеному переліку прав відсутнє право державного виконавця на розширене, власне тлумачення рішення суду, яке він виконує.

З наведеного у сукупності слід дійти висновку, що державний виконавець при здійсненні заходів примусового виконання рішень обмежений вимогами виконавчого документа та його змістом, органи державної виконавчої служби не є правозахисними або контролюючими органами.

Обов`язком органів державної виконавчої служби є виконання чинних виконавчих документів.

Так, судом встановлено, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.07.2024 у справі № 620/5639/24, зокрема зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області перевести ОСОБА_1 з 21 вересня 2023 року на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

09.01.2025 на виконання вказаного рішення суду, Чернігівським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 620/5639/24 про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області перевести ОСОБА_1 з 21 вересня 2023 року на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

У подальшому, 13.03.2025 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 77456907 (а.с.8-9).

На виконання постанови про відкриття виконавчого провадження № 77456907 Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області листом від 27.03.2025 № 1000-0803-8/41067 повідомило, що Головним управлінням, з 21.09.2023 ОСОБА_1 переведено на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про прокуратуру», отже рішення суду виконано в межах покладених судом зобов`язань в повному обсязі. На підтвердження вказаних обставин викладених у листі Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області було додано копію перерахунку пенсії (а.с.55-57).

02.04.2026 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 77456907 на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 10-11).

Таким чином за наявності доказів виконання судового рішення боржником, державним виконавцем правомірно була прийнята постанова та закінчено виконавче провадження.

Крім того, суд погоджується з доводами відповідача, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.07.2024 у справі № 620/5639/24 було зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області перевести ОСОБА_1 з 21 вересня 2023 року на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про прокуратуру», здійснювати нарахування та виплату виниклої заборгованості, яка утворилася внаслідок вказаного переходу на інший вид пенсії резолютивна частина рішення суду та виконавчий документ не містить.

Щодо доводів позивача, що вказане вище рішення суду виконано частково та пенсія призначена з 28.10.2024, то суд вважає вказані доводи необгрунтованими, оскільки вказане спростовується матеріалами справи. Так відповідно до перерахунку пенсії (рішення № 974060161060) міститься інформація у графі «Дата перерахунку» 21.09.2023, «Підстава» рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.07.2024 по справі № 620/5639/24 набрало законної сили 28.10.2024.

Суд зазначає, що позивач, у разі, якщо вважає, що сума коштів (пенсії) не була в повному обсязі сплачена, не позбавлений можливості окремого звернення до суду із позовом щодо стягнення суми, яку позивач вважає такою, що не в повному обсязі отримана позивачем.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржена постанова головного державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 02.04.2026 по ВП № 77456907 винесена на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом України «Про виконавче провадження», відтак підстави для її скасування відсутні.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

За змістом частини першої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Відповідно до приписів статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно із статтею 90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 72-78, 139, 229, 241-246, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Київське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України, пров. Музейний, 2Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 43315602.

Повний текст рішення виготовлено 09 червня 2026 року.

Суддя Дар`я ВИНОГРАДОВА