Рішення № 137232921, 09.06.2026, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2026 року Справа № 480/2455/26

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Прилипчука О.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/2455/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якій просить:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 25.02.2026 №184250014315 щодо відмови у призначені ОСОБА_1 пенсії за списком №1 відповідно до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV, починаючи з 16.02.2026.

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити й виплачувати ОСОБА_1 пенсію за списком №1 відповідно до положень статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ, починаючи з 16.02.2026.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка, ІНФОРМАЦІЯ_1 , набула право на призначення пенсії за Списком №1 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV і 16.02.2026 позивачка подала до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області заяву про призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-ІV.

За принципом екстериторіальності заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області та прийнято рішення від 25.02.2026 №184250014315 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-ІV у зв`язку з недосягненням пенсійного віку, передбаченого ч.1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Вважаючи таку відмову протиправною, а свої законні права та інтереси порушеними, позивачка звернулась з цим позовом до суду.

Ухвалою суду від 10.04.2026 відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області витребувано додаткові докази.

Відповідачам копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано до їх електронних кабінетів через систему "Електронний суд", документ доставлено до їх електронних кабінетів 10.04.2026 (а.с. 26, 27).

У встановлений судом строк відповідач (Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області) відзиву на позовну заяву не надав, але надав запитувані докази.

Відповідач (Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області) у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивачка, ІНФОРМАЦІЯ_1 (вік позивача на момент звернення за призначенням пенсії складає 45 років) 16.02.2026 звернулась за місцем знаходження територіального відділу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії згідно п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058).

Згідно принципу екстериторіальності засобами програмного забезпечення заяву Позивача та надані нею документи розподілено на Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області для опрацювання.

За результатами розгляду даного звернення було винесено рішення від 25.02.2026 №184250014315 про відмову в призначенні пенсії в зв`язку з недосягненням необхідного пенсійного віку.

Так, згідно ч. 1 статті 114 Закону №1058 право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015 (надалі - Закон №213), збільшено раніше передбачений статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» вік набуття права на пенсію на пільгових умовах жінками з 50 років до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника віку виходу на пенсію.

У подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII (далі - Закон №2148) внесено зміни до Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Закону України «Про загальнобов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до яких питання визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років також передано в сферу застосування лише Закону №1058.

Одночасно, Законом №2148 внесено зміни і до пункту 16 Прикінцевих положень Закону №1058, відповідно до яких положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» з цього часу застосовуються виключно в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

У свою чергу, згідно п.1 ч. 2 статті 114 Закону №1058 передбачено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Страховий стаж позивача становить 22 років 9 місяців 19 днів, з урахуванням кратності за додаткові роки роботи за Списком №1 - 33 роки 9 місяців 19 днів. Пільговий стаж позивача на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №1 становить 11 років 3 місяці 5 днів.

Результати розгляду документів, доданих до заяви: стаж зарахований по наданих документах з урахуванням даних з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Пільговий стаж зарахований згідно наданих пільгових довідок №362 від 17.12.2025 року та №543-546 від 18.12.2025 року, з урахуванням проведених атестацій робочих місць та відпрацьованих днів, всі періоди зараховано.

За результатами розгляду заяви з доданими документами встановлено, що станом на момент звернення за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах позивачка не досягла віку, встановленого ст. 114 Закону №1058 50 років, адже вік позивачки на момент звернення 45 років.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання органу Пенсійного фонду призначити пенсію відповідач вважає, що обрана форма захисту порушеного права у даному випадку є втручанням у дискреційні повноваження Головного управління.

Враховуючи зазначене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 68-71).

Дослідивши матеріали адміністративної справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що позивачка, ІНФОРМАЦІЯ_1 , після досягнення 45-річного віку, 16.02.2026 через веб-портал ПФУ звернулася із заявою про призначення їй пенсії за віком (а.с. 38 звор. бік - 39).

З урахуванням принципу екстериторіальності, заява позивача була опрацьована Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області, рішенням якого № 184250014315 від 25.02.2026 (а.с. 18, 67) позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з недосягненням встановленого пенсійного віку 50 років на дату звернення

Також у рішенні зазначено, що відповідно до частини 1 та 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті.

Згідно ч.2 п.1 статті 114 Закону №1058 пенсія за віком на пільгових умовах призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 20 років у жінок, з них 7 років 6 місяців на зазначених роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №1.

Згідно поданих документів заявника страховий стаж становить 22 років 9 місяців 19 днів, з урахуванням кратності за додаткові роки роботи за Списком №1 - 33 роки 9 місяців 19 днів. Пільговий стаж роботи за Списком №1 - 11 років 3 місяці 5 днів.

Результати розгляду документів, доданих до заяви: стаж зарахований по наданих документах з урахуванням даних з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституції України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон №1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

За правилами п. 2 Прикінцевих положень Закону №1058-IV від 09.07.2003 в редакції чинній до 01.01.2018, пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: серед іншого, особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Згідно з пунктом "а" статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон України Про пенсійне забезпечення, у редакції чинній до прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" №213-VIII від 02.03.2015) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII (далі - Закон №213-VIII від 02.03.2015) віковий ценз для жінок збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали у період з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року набували право на пенсію по досягненню 50 років.

Закон №213-VIII від 02.03.2015 набув чинності з 01.04.2015.

Таким чином, і після набуття чинності нормами Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-IV від 09.07.2003 правила призначення пенсій за Списком №1 регламентувались п. а ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" №2148-VIII від 03.10.2017 (далі - Закон №2148-VIII від 03.10.2017), яким текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV (у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017) працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.

У силу спеціальної вказівки у Законі №2148-VIII від 03.10.2017 наведені вище норми закону підлягали застосуванню з 01.10.2017.

Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом "а" статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 та пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.

Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), зокрема, статтю 13 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 № 213-VIII.

Стаття 13 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VIII, визнана неконституційною, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Застосуванню підлягає стаття 13 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Таким чином, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт "а" статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 у редакції до внесення змін Законом №213-VIII від 02.03.2015, та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, суд зазначає, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають саме норми Закону України Про пенсійне забезпечення з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20, а також Верховного Суду, викладеної у постанові від 29 вересня 2022 року у справі №320/4339/20.

Відносно позивача правила зазначених вище Законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за ст.13 Закону України „Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII та 50 років за п.1 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

При цьому, як встановлено судом, ГУ ПФУ у Вінницькій області, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком №1 вказує, що позивач не досягла пенсійного віку необхідного саме відповідно до ч.2 ст.114 Закону №1058-IV.

Водночас, приписи частини 2 статті 114 Закону №1058-IV, на підставі яких відмовлено позивачу у призначенні пенсії, є аналогічними за змістом нормі Закону України Про пенсійне забезпечення (пункт а частини 1 статті 13), яка визнана такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) згідно рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Враховуючи положення частини 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви №23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 у справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років.

Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України і обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування "поза будь-яким розумним сумнівом", у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування "баланс вірогідностей".

При цьому суд звертає увагу на те, що у рішенні від 23.01.2020 №1-р/2020 Конституційний Суд України, визнаючи такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти б - г статті 54 Закону України Про пенсійне забезпечення зі змінами, внесеними Законом №213-VIII вказав (п.4.4), що особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом № 213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи, суд констатує, що обрані відповідачем, у цьому випадку, мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв`язання колізій між чинними актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь невладного суб`єкта - приватної особи (тобто на користь позивача).

У цьому випадку є чинними одночасно два закони, які відносно позивача містять різні правила призначення пенсії за Списком №1 стосовно параметру вікового цензу. Відповідачем-1 взагалі не досліджувалося право на призначення пенсії відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення із врахуванням прийнятого Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII".

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або Законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Як встановлено судом з оскаржуваного рішення від 26.02.2026, відповідач основною підставою для відмови у призначенні пенсії позивачу зазначив відсутність у неї пенсійного віку відповідно до ч.2 ст.114 Закону №1058-IV. Однак, судом встановлено, що у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення №1-р/2020 від 23.01.2020, позивач має право на призначення пенсії при досягненні 45-річного віку у відповідності до п. а статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення.

У зв`язку з викладеним, суд вважає, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з підстав не досягнення відповідного віку, оскільки згідно рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1/-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

При цьому, щодо наявності у позивача необхідного страхового та пільгового стажу, суд вважає необхідним відмітити наступне.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або обставини, визнаної у результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку (частина 2 статті 78 КАС України).

ГУ ПФУ у Вінницькій області у рішенні від 26.02.2026 визнало, що страховий стаж становить 22 років 9 місяців 19 днів, з урахуванням кратності за додаткові роки роботи за Списком №1 - 33 роки 9 місяців 19 днів. Пільговий стаж роботи за Списком №1 - 11 років 3 місяці 5 днів (а.с. 18).

За таких обставин із урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що у позивача достатньо страхового стажу та пільгового стажу, позивач досягла необхідного 45-річного віку для призначення пенсії (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020), подані позивачем документи у повному обсязі надавали змогу відповідачу встановити цей факт та призначити пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "а" статті 13 Закону №1788-XII від 05.11.1991 у редакції до внесення змін Законом №213-VIII від 02.03.2015, а отже, рішення відповідача щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до ч.2 ст.114 Закону №1058-IV не відповідає критеріям правомірності, передбаченим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України та є протиправним.

Відтак, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області від 26.02.2026 №184250014315 в частині відмови у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 та зобов`язати призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідно до пункту "а" статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення №1788-XII від 05.11.1991 у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII.

При цьому, задовольняючи вимоги шляхом зобов`язання відповідача призначити пенсію, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Суд зауважує, що під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

З огляду на викладене, враховуючи дотримання усіх необхідних умов для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідно до пункту "а" статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення у редакції до внесення змін Законом №213-VIII від 02.03.2015, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде саме зобов`язання органу Пенсійного фонду України призначити позивачу таку пенсiю за вiком на пiльгових умовах.

Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15, а також у постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №227/3208/16-а.

Щодо дати призначення пенсії, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За загальним правилом суд не може виходити за межі позовних вимог, тобто не може застосовувати інший спосіб захисту, ніж зазначив позивач у позовній заяві.

Як роз`яснив Верховний Суд України у п. 3 постанови Пленуму № 14 від 18 грудня 2009 року Про судове рішення, вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-ІV, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Як встановлено судом, 45 років (вік, з якого призначається пенсія за віком відповідно до пункту "а" статті 13 Закону №1788-XII від 05.11.1991) позивачці, ІНФОРМАЦІЯ_1 , виповнилось 01.01.2026. Із заявою про призначення пенсії від 16.02.2026 позивачка звернулася до територіального органу ПФУ до спливу трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Таким чином, суд визначає, що позивачу має бути призначена пенсія саме з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку - з 02.01.2026.

З урахуванням наведеного, суд визнає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень слід вийти за межі позовних вимог та беручи до уваги встановлені у справі обставини та норми, якими врегульовані спірні правовідносини, з урахуванням рішень Конституційного Суду України, суд вважає за можливе зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області здійснити нарахування та виплату позивачу пенсії саме з 02.01.2026 року.

Що стосується позовних вимог про зобов`язання відповідача виплачувати позивачу пенсію, то суд відмовляє у їх задоволенні, з огляду на передчасність таких вимог, оскільки відповідачем не вирішувалося питання щодо нарахування та виплати пенсії.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань в рахунок повернення суму судового збору в розмірі 1064,96 грн., сплачених позивачем за подання позовної заяви згідно квитанції, наявної в матеріалах справи (а.с. 19).

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 25.02.2026 №184250014315 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, буд. 22, код ЄДРПОУ 13322403) з 02.01.2026 призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідно до пункту "а" статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення №1788-XII від 05.11.1991 у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, буд. 22, код ЄДРПОУ 13322403) судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.А. Прилипчук