Рішення № 137232571, 09.06.2026, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

09 червня 2026 року м. РівнеСправа №460/10815/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі ГУ ПФУ в Тернопільській області, відповідач), у якому просив:

визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо обмежень в нарахуванні та виплати позивачу у розмірі, в якому вона призначалась згідно з рішенням суду;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області відновити позивачу з 01.01.2025 виплату пенсії у розмірі, якій йому виплачувався на підставі виконавчого листа від 01.07.2021 у справі № 460/489/21, без обмеження граничного розміру та без застосування коефіцієнтів, визначених постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" або іншими підзаконними актами.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 вказав, що він перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду та отримує пенсію відповідно Закону України Про прокуратуру. На виконання рішення суду у справі № 460/9352/20 проведено перерахунок його пенсії, виходячи із розрахунку 90% суми місячної заробітної плати (на підставі довідки) без обмеження граничного розміру. Проте, з 01.01.2025 органом Пенсійного фонду обмежено розмір пенсії. У зв`язку з цим в травні 2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про причини обмеження, відповіді на заяву не отримав. Вважає, що обмеження розміру пенсії виникло внаслідок застосування коефіцієнтів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, що порушують гарантоване державою право на належне пенсійне забезпечення.

Ухвалою від 27.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено строк для подання відповідачем відзиву.

17.07.2025 в підсистемі "Електронний суд" від Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області надійшов відзив на позов, в якому зазначено про безпідставність вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області вчинити дії з виплати позивачу пенсії, оскільки ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

Ухвалою від 27.02.2026 виправлено описку в ухвалі від 27.06.2025.

Ухвалою від 27.02.2026 позовну заяву залишено без руху на підставі ч. 13 ст. 171 КАС України.

04.03.2026 позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій вказав, що вірним є відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, а вимогу зобов`язального змісту виклав в такій редакції: "Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області відновити ОСОБА_1 з 01.01.2026 виплату пенсії у розмірі, який йому виплачувався на підставі виконавчого листа від 1 липня 2021 року по справі № 460/489/21, без обмеження граничного розміру та без застосування коефіцієнтів, визначених постановою Кабінету Міністрів України № 1778 від 30.12.2025 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану" або іншими підзаконними актами".

23.03.2026 позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій вказав, що в попередньо поданій заяві про уточнення позовних вимог він помилково вказав дату відновлення виплати пенсії з 01.01.2026, а насправді дата 01.01.2025. У зв`язку з чим вимогу зобов`язального змісту виклав в такій редакції: "Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області відновити ОСОБА_1 з 01.01.2025 виплату пенсії у розмірі, який йому виплачувався на підставі виконавчого листа від 1 липня 2021 року по справі № 460/489/21, без обмеження граничного розміру та без застосування коефіцієнтів, визначених постановою Кабінету Міністрів України № 1778 від 30.12.2025 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану" або іншими підзаконними актами".

В підсистемі "Електронний суд 09.03.2026 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області подано відзив на позов. Відповідач зазначив, що ОСОБА_1 з 2005 року перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру". На виконання статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» Кабінетом Міністрів України 03.01.2025 прийнято постанову №1, якою передбачено проведення виплати пенсій, розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення. Крім того, на виконання статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» Кабінетом Міністрів України 30.12.2025 прийнято постанову №1778, якою також передбачено проведення виплати пенсій, розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення. Враховуючи зазначене, розмір пенсійної виплати позивача з 01.01.2025 складає 34570,90 грн, а з 01.01.2026 - 37191,70 грн. Наведені законодавчі акти, що були застосовані для перерахунку пенсії позивача з 01.01.2025, є діючими та не визнавались неконституційними, тож є обов`язковими до застосування. Відповідач вважає, що діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою від 30.03.2026 продовжено розгляд справи.

Під час судового розгляду справи було встановлено, що місце проживання позивача та місцезнаходження відповідача зареєстровані на території Тернопільської області, у зв`язку з чим ухвалою від 30.03.2026 адміністративну справу №460/10815/25 передано на розгляд Тернопільському окружному адміністративному суду.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2026 скасовано ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 30.03.2026 про передачу справи на розгляд іншому адміністративному суду, а справу №460/10815/25 направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Адміністративна справа №460/10815/25 надійшла до Рівненського окружного адміністративного суду 02.06.2026. Відповідно до протоколу від 02.06.2026 справу передано для продовження розгляду раніше визначеному складу суду.

Ухвалою від 05.06.2026 адміністративну справу №460/10815/25 прийнято до провадження.

З`ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив та врахував таке.

ОСОБА_1 з 2005 року отримує пенсію, призначену відповідно до Закону України "Про прокуратуру".

В період спірних правовідносин позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Тернопільській області.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23.02.2021 у справі №460/489/21, яке набрало законної сили 16.06.2021, зобов`язано ГУ ПФУ в Тернопільській області здійснити ОСОБА_1 з 01.10.2020 повторний, належний і повний перерахунок пенсії за вислугу років (що була призначена йому відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991) на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014, виходячи із розрахунку 90% суми місячної заробітної плати (грошового забезпечення) на підставі довідки Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону №522 від 16.11.2020 та без обмеження її граничного розміру десятьма прожитковими мінімумами встановленими для осіб, які втратили працездатність.

В травні 2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою про припинення застосування обмеження пенсії максимальним розміром, проведення перерахунку пенсії з 01.01.2025 та виплату її в повному розмірі.

В матеріалах судової справи відсутні відомості щодо результатів розгляду пенсійним органом заяви позивача про виплату пенсії без обмеження максимальним розміром.

За наведеними у відзиві аргументами, позиція ГУ ПФУ в Тернопільській області зумовлена застосуванням статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», якою установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані), зокрема, відповідно до Закону України "Про прокуратуру", (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України. При цьому відповідач врахував, що Кабінетом Міністрів України 03.01.2025 прийнято постанову №1, якою передбачено проведення виплати пенсій, розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення. У зв`язку з чим, розмір пенсійної виплати позивача з 01.01.2025 складає 34570,90 грн.

Вважаючи дії пенсійного органу щодо перерахунку пенсії з 01.01.2025 із застосуванням понижуючих коефіцієнтів та з обмеженням її максимальним розміром протиправними, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників до 15.07.2015 визначалися Законом України Про прокуратуру від 05.11.1991 №1789-ХІІ.

14.10.2014 прийнято новий Закон України Про прокуратуру №1697-VII, який набрав чинності з 15.07.2015.

Таким чином, з 15.07.2015 втратив чинність Закон України Про прокуратуру №1789-ХІІ від 05.11.1991, крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п`ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів.

Питання пенсійного забезпечення почали регулюватись статтею 86 Закону України Про прокуратуру від 14.10.2014 №1697-VII.

Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з вимогами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо, (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20.03.2002 №5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11.10.2005 №8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення, (рішення №5-рп/2002).

22.05.2008 Конституційний Суд України в рішенні №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина, що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005, згідно з яким ...конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Визнання законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянин Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).

Виходячи з викладеного у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.

Застосовуючи наведені рішення Конституційного Суду України, на підставі судового рішення у справі №460/489/21 органом Пенсійного фонду здійснено перерахунок пенсії позивача відповідно до вимог статті 50-1 Закону України Про прокуратуру №1789-XII в редакції, яка діяла на час призначення пенсії, в розмірі 90 % від середнього заробітку, визначеного у довідці Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону №522 від 16.11.2020, згідно з якою розмір заробітної плати, що враховується для перерахунку пенсії ОСОБА_1 , складає 89607,58 грн без обмеження її граничного розміру, з урахуванням проведених виплат.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII Про правовий режим воєнного стану, Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. В подальшому строк дії воєнного стану продовжувався, воєнний стан діє на даний час.

Згідно з частиною другою статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX (далі - Указ №64/2022), у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України Про правовий режим воєнного стану.

Отже, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом №64/2022, не обмежується конституційне право на соціальний захист, встановлене статтею 46 Конституції України.

Конституційний Суд України в рішенні №10-рп/2008 від 22.05.2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина, що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005, згідно з яким ...конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Визнання законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянин Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).

19.11.2024 прийнято Закон України Про Державний бюджет України на 2025 рік №4059-IX, який набрав чинності 01.01.2025 (далі - Закон №4059-IX).

Статтею 46 Закону №4059-IX передбачено, що пенсії, призначені (перераховані), зокрема, відповідно до Закону України Про прокуратуру (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання вказаної норми Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1 від 03.01.2025 Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану (далі - Постанова №1), яка відповідно до пункту 3 цієї Постанови застосовується з 01.01.2025.

Пунктом 1 Постанови №1 установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані), відповідно до Митного кодексу України, Законів України Про державну службу, Про прокуратуру, Про статус народного депутата України, Про Національний банк України, Про Кабінет Міністрів України, Про дипломатичну службу, Про службу в органах місцевого самоврядування, Про судову експертизу, Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів, Про наукову і науково-технічну діяльність, Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 379/95-ВР Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.

За наслідками розгляду в порядку касаційного провадження справу № 120/1081/25, спір у якій виник у правовідносинах, які є подібними до тих, що й у справі яка розглядається, Верховний Суд сформував висновок, викладений у постанові від 11.09.2025, згідно з яким застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі та інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-XII, положень статті 46 Закону №4059-IX та Постанови № 1, якими передбачено виплату таких пенсій, із застосуванням коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність (що фактично призводить до обмеження розміру таких пенсій), є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.

Суд у вказаній справі виходив з того, що Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020 зазначав, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 09.07.2007 № 6-рп/2007). Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Отже, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Враховуючи викладене, керуючись вищенаведеною правовою позицією, суд дійшов висновку, що зміна правового регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення прокурорів можлива лише у випадку внесення відповідних змін, зокрема, до Закону №1697-VІІ, а інші нормативно-правові акти застосовуються лише у випадку їх прийняття відповідно до цього закону.

Тому, враховуючи неодноразово викладену Конституційним Судом України юридичну позицію стосовно того, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (зокрема, абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008), суд зазначає, що Закон №4059-IX не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Слід наголосити, що зміни до Закону № 1697-VІІ у частині, яка регламентує спірні правовідносини (щодо обмеження граничним (максимальним) розміром пенсії та застосування до суми перевищення коефіцієнту, визначеного Постановою № 1), не вносилися.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori), закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali), закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас зазначений бюджетний закон фактично обмежує розмір пенсії позивача, що порушує гарантії, закріплені у статтях 17 та 46 Конституції України.

Суд зауважує, що Закон України про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Суд наголошує, що відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; форми і види пенсійного забезпечення.

За приписами статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46 Конституції України).

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили щодо інших законів.

Суд враховує, що Закон України Про Державний бюджет на 2025 рік не містить жодних приписів про повноваження Кабінету Міністрів України визначати форми і види пенсійного забезпечення, жодних приписів про коефіцієнти пониження пенсій.

Водночас, Закон про Державний бюджет України закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду (пункт 24 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України).

Тобто існує колізія положень двох нормативноправових актів рівня закону, подолати якими можливо, застосувавши загальний принцип права спеціальний закон скасовує дію загального закону (lex specialis derogat generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону № 1789-ХІІ, а положення Закону №4059-IX та Закону №4695-IX вважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Суд звертає увагу, що відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Повноваження суду не застосовувати нормативноправовий акт у разі висновку про його суперечність Конституцій України закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту кореспондує з принципом верховенства права.

При цьому, дотримання принципу верховенства права можливе лише за умови застосування судами під час розгляду та вирішення справ законодавчого акта, який відповідає критерію якості закону.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативноправових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі нормативноправові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).

При цьому, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Застосовуючи такий підхід до спірних правовідносин, суд вважає, що поведінка ГУ ПФУ в Тернопільській області з 01.01.2025 щодо виплати позивачу пенсії із застосуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону № 4059-IX, пунктом 1 Постанови № 1, - не відповідають приписам статей 19, 92 Конституції України та статті 2 КАС України, у зв`язку із чим є протиправною.

Застосувавши нормативно-правові акти, які не урегульовують умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України, протиправно обмеживши право позивача на належний соціальний захист, відповідачі вийшли за межі наданих повноважень, що є підставою для визнання протиправними їх дій щодо перерахунку пенсії позивача.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 11.09.2025 у справі №120/1081/25, від 25.09.2025 у справі № 520/1317/25, від 22.10.2025 у справі № 520/11006/25, від 18.12.2025 у справі № 420/428/25, які є обов`язковими для врахування судом відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.

Відтак, відповідач зобов`язаний виплачувати позивачу пенсію без обмеження її максимальним розміром, зокрема і без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених Постановами №1 та №1778.

Щодо доводів відповідача варто зазначити, що законодавча норма, яка б визначала максимальний розмір пенсії, призначеної відповідно до Закону №1697-VІІ, фактично відсутня.

Враховуючи викладене, суд вважає дії ГУ ПФУ в Тернопільській області 01.01.2025 щодо перерахунку пенсії позивача із застосуванням обмеження її максимального розміру відповідно до Постанови №1, - протиправними, оскільки такі здійснені не у спосіб, визначений законом.

Отже з метою захисту порушеного права необхідно зобов`язати орган Пенсійного фонду, в якому перебуває на обліку позивач, здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії в належному розмірі. Тож вимога зобов`язального характеру, пред`явлена до відповідача, також підлягає задоволенню.

Суд підкреслює, що право позивача на обрахунок його пенсії без застосування обмеження максимальним розміром було захищене судовим рішенням у справі №460/489/21, яке набрало законної сили.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).

Конституційний Суд України, розглядаючи справу, бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Суд зауважує, що на момент ухвалення судом рішення у цій судовій справі змін у чинному законодавстві України, які створюють підстави для обмеження розміру пенсії працівників органів прокуратури, не відбулося, а тому судове рішення у справі №460/489/21 залишається обов`язковим для виконання відповідачем і на даний час.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Вказана стаття крім іншого визначає те, що засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи наведене вище у сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими, відповідають обставинам справи, підтверджені належними й допустимими доказами. Відповідач не виконав процесуального обов`язку доказування та не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах. Отже позов слід задовольнити повністю.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", то підстави для застосування положень ст. 139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з урахуванням розміру пенсії, обчисленого відповідно до рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23.02.2021 у справі № 460/489/21, без обмеження пенсії максимальним розміром, починаючи з 01.01.2025, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (майдан Волі, буд. 3, м. Тернопіль, Тернопільська обл., 46001. ЄДРПОУ/РНОКПП 14035769)

Повний текст рішення складений 09 червня 2026 року.

Суддя Н.О. Дорошенко