Рішення № 13723233, 01.02.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 207

РІШЕННЯ

Іменем України

01.02.2011

Справа №5002-2/5987-2010

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мір Снабженія" (91047, м. Луганськ, 1-ий Оборонний проїзд, буд. 2)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юг-Будкомплект" (95007, м. Сімферополь, вул. первомайська, б. 17а, кв. 8)

про стягнення 3 156,43 грн.

Суддя Толпиго В.І.

Представники сторін:

Позивач - не з’явився

Відповідач - не з’явився

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мір Снабженія" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юг-Будкомплект" про стягнення суми основного боргу у розмірі 1 999грн20коп., інфляційних нарахувань у розмірі 120грн95коп., 3% річних у сумі 381грн08коп., пені у сумі 655грн20коп.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами було укладено договір купівлі-продажу №10/12/313/Д від 05.01.2009 р. Відповідно до умов договору позивач зобов’язався передати відповідачу у зазначений договором термін товар та оплатити його. Позивачем було здійснено постачання товару, проте, відповідач лише частково оплатив отриманий товар. Вищенаведене і стало підставою для звернення із позовом до суду.

04.01.2011 року від позивача надійшло клопотання від 28.12.2010 року №573, яким позивач збільшує позовні вимоги та просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 1 999грн20коп., інфляційних нарахувань у розмірі 126грн95коп., 3% річних у сумі 387грн80коп., пені у сумі 655грн20коп., також стягнути судові витрати по оплаті послуг адвоката у розмірі 1000 грн.

1 лютого 2011 р до суду надійшло клопотання від позивача про розгляд справи без участі представника позивача за наявними у справі документами.

Відповідач у судове засідання не з’явився, хоча про час там місце розгляду справи був повідомлений належним чином – рекомендованою кореспонденцією.

Відповідно до абз.3,4,6 п. 3.6 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. У разі не з’явлення відповідача за викликом господарського суду, суд має право відкласти розгляд справи (стаття 77 ГПК), вжити заходів, передбачених пунктом 5 статті 83 ГПК або статтею 90 ГПК, чи прийняти рішення за відсутності цього представника.

Спір розглядається за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, суд встановив:

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України невиконання або неналежне виконання зобов'язання визнається порушенням зобов'язання.

Відповідно до ст..525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мір Снабженія", як продавцем, та Товариства з обмеженою відповідальністю "Юг-Будкомплект", як покупцем, був укладений договір купівлі – продажу №10/12/313/Ф від 05.01.2009р, відповідно до п.1.1, 1.2 якого продавець зобов’язався передати покупцю у визначені договором строки господарські товари, побутову техніку та інші товари народного споживання у асортименті, кількості, по цінам за одиницю товару відповідно до накладних, що являються невід’ємною частиною договору(партією являється кількість, вказана у одній накладній), а покупець зобов’язався прийняти його та оплатити на умовах договору.

Відповідно до п.2.1.1 договору покупець зобов’язаний перерахувати оплату за товар у продовж 7 календарних днів з моменту поставки партії товару відповідно до п.1.2 договору

Позивач на виконання зобов’язань, прийнятих за договором купівлі – продажу №10/12/313/Ф від 05.01.2009р, відповідно до накладної №352452 від 06.7.2009р поставив відповідачу товар на суму 9 399грн20коп.

Відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, а саме не оплатив належним чином позивачу повністю вартість поставленого товару у зазначений в договорі строк, так відповідачем було сплачено лише 7 400,00грн, в результаті чого за ним склалася заборгованість у розмірі 1 999грн20коп, яка підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).

Виходячи зі змісту ст.. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем під час розгляду даної справи не був доведений суду факт виконання зобов’язань перед позивачем по сплаті 1 999грн20коп боргу та позивач не підтверджує надходження вказаної суми на його рахунок.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення 1 999грн20коп боргу обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Окрім вимоги про стягнення боргу позивачем заявлена вимога про стягнення пені у сумі 655грн20коп (за період з 14.7.2009р по 11.8.2009р з суми 9 399грн20коп, за період з 12.8.2009р по 25.8.2009р з суми 7 399грн20коп, з 26.8.2009р по 10.9.2009р з суми 4 899грн20коп, з 11.9.2009р по 26.01.2010р з суми 2 899грн20коп, з 27.01.2010р по 22.02.2010р з суми 2 499грн20коп, з 23.02.2010р по 14.7.2010р з суми 1 999грн20коп), яка підлягає задоволенню виходячи з наступного:

Як вже зазначалося, зобов'язання повинне виконуватись належним чином відповідно до умов договору і вимогам ЦК України. (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ст. 610,611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання, при порушенні зобов'язань наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Угода по забезпеченню виконання зобов'язання здійснюється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до вимог п.2 ст.258 та п.3 ст.267 ЦК України до вимог про стягнення неустойки судом застосовується позовна давність в один рік лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, тоді як від відповідача не надходило клопотань відносно застосування строків позовної давності до вимоги про стягнення пені.

Відповідно до п.5.2 договору за кожен день прострочення платежу покупцю нараховується штрафна неустойка у розмірі 0,6% від суми неоплаченого товару. Нарахування штрафної неустойки припиняється через 12 місяців з дня, коли зобов’язання мало було бути виконаним.

Тому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у частині стягнення пені у сумі 655грн20коп (за період з 14.7.2009р по 11.8.2009р з суми 9 399грн20коп, за період з 12.8.2009р по 25.8.2009р з суми 7 399грн20коп, з 26.8.2009р по 10.9.2009р з суми 4 899грн20коп, з 11.9.2009р по 26.01.2010р з суми 2 899грн20коп, з 27.01.2010р по 22.02.2010р з суми 2 499грн20коп, з 23.02.2010р по 14.7.2010р з суми 1 999грн20коп), нарахованої з урахуванням, вимог укладеного між сторонами договору, ст..3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР та п. 6 ст.232 Господарського кодексу України, обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Враховуючи подане позивачем клопотання від 28.12.2010 року №573 в частині збільшення суми річних та інфляційних, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Така позиція викладена в пункті 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України “Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року” від 13.08.2008р. N 01-8/482.

Окрім вимог про стягнення боргу та пені, враховуючи подане позивачем клопотання від 28.12.2010 року №573, позивачем заявлені вимоги про стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 126грн95коп. за серпень 2009р – березень 2010р та серпень - листопад 2010р та 3% річних у сумі 387грн80коп за період з 14.7.2010р по 13.01.2011р, які підлягають задоволенню, у зв’язку з тим, що відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не передбачений договором або законом, лише у разі прострочення виконання грошового зобов'язання.

Позивач просить віднести на відповідача витрати по оплаті послуг адвоката в сумі 1000,00грн.

Оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом (ст. 12 ЗУ «Про адвокатуру»).

Між позивачем та адвокатом Бахтігозіной О.А., що діє на підставі свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю №522 від 17.3.1999р, була укладена угода від №62 від 01.9.2010 про надання адвокатських послуг, предметом якої є надання правової допомоги позивачу по стягненню суми боргу з відповідача за договором купівлі-продажу №10/12/313/Д від 05.01.2009 р, та вказані в угоді послуги адвокату були оплачені позивачем відповідно до видаткового касового ордеру від 26.11.2010р у розмірі 1 000,00грн, у зв’язку з чим, суд вважає за необхідне віднести на відповідача витрати по оплаті послуг адвоката в сумі 1000,00грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по оплаті держмита, витрати по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу та витрати по оплаті послуг адвоката відносяться на відповідача з урахуванням клопотання від 28.12.2010 року №573.

В засіданні суду оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Повний текст рішення оформлений та підписаний 02.02.2011р.

Керуючись ст.ст. 49,75,82,84,85 ГПК України

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юг-Будкомплект" (95007, м.Сімферополь, вул. первомайська, б. 17а, кв. 8, р/р 260013698000042 Кредитпромбанк МФО 352651) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мір Снабженія" (91047, м.Луганськ, 1-ий Оборонний проїзд, буд. 2, р/р 2600401611324 у ЛФ ВАТ «Укрексімбанк» м.Луганськ, МФО 304289, ЄДРПОУ 31594936) 1 999грн20коп боргу, 126грн95коп інфляційних, 387грн80коп. річних, 655грн20коп пені, 102,00грн державного мита, 236,00грн витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу, 1000,00грн витрат по оплаті послуг адвоката.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Толпиго В.І.