Рішення № 137232195, 09.06.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/10992/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якому просить:

- Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області № 212950007873 від 17.03.2026.

- Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до страхового стажу для призначення пенсії періоди 14.07.1978 28.08.1981 рр; 12.01.1982 - 12.11.1982 рр, та призначити пенсію за віком ОСОБА_1 з дати звернення 09.03.2026 року з урахуванням страхового стажу 15 років 5 місяців 1 день.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Позивачка звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком 09 березня 2026 року. На момент звернення їй виповнилося 65 років 1 день. Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону № 1058-IV особа, яка досягла 65-річного віку у період з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року, має право на призначення пенсії за віком за наявності страхового стажу від 15 до 23 років. 17 березня 2026 року Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області винесло Рішення № 212950007873 від 17.03.2026 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком. Це рішення ґрунтувалося на положеннях статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки, на думку органу ПФУ, заявниця не підтвердила наявність необхідного страхового стажу, а саме: відповідно до наданих документів до страхового стажу не зараховані періоди роботи згідно трудової книжки: 14.07.1978 по 28.08.1981 рік, оскільки відсутня назва організації при прийнятті на роботу; з 12.01.1982 по 12.11.1982 рік, оскільки номер та дату наказу про звільнення дописано іншою особою іншим чорнилом. Відповідач у своєму рішенні зарахував лише 13 років 10 місяців 24 дні страхового стажу та відмовився включити саме ці два періоди роботи, які чітко зафіксовані у трудовій книжці позивача. Позивачка вважає зазначене рішення протиправним, оскільки виключення вказаних періодів здійснено виключно через формальні зауваження до зовнішнього вигляду записів у трудовій книжці (начебто відсутність повної назви організації в одному записі та технічне дописування номера і дати наказу в іншому), без перевірки фактичної наявності трудових відносин і без виконання відповідачем обов`язку сприяти у підтвердженні стажу.

Ухвалою від 21.04.2026 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

13.05.2026 року від представника відповідача подав клопотання про доручення доказів, яке по суті є відзивом на позовну заяву. Відповідач вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до наданих документів страховий стаж особи - 13 років 10 місяців 24 дні. За доданими документами до страхового стажу не зараховані: 14.07.1978 по 28.08.1981 рік, оскільки відсутня назва організації при прийнятті на роботу; з 12.01.1982 по 12.11.1982 рік, оскільки номер та дату наказу про звільнення дописано іншою особою іншим чорнилом. Період з 05.06.1979 по 04.06.1982 рік зарахований до страхового стажу як період догляду за дитиною до досягнення трьохрічного віку. Підстави для призначення пенсії відповідно до ст. 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування відсутні, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, що 09.03.2026 р. ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Херсонській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Заява про призначення пенсії була передана до розгляду ГУ ПФУ в Сумській області за принципом екстериторіальності.

07.03.2026 р. Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області прийняло Рішення № 212950007873 від 17.03.2026 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком. Вказане рішення обґрунтоване з посиланням на положення статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки, на думку органу ПФУ, заявниця не підтвердила наявність необхідного страхового стажу, а саме:

Відповідно до наданих документів до страхового стажу не зараховані періоди роботи згідно трудової книжки

- 14.07.1978 по 28.08.1981 рік, оскільки відсутня назва організації при прийнятті на роботу;

- з 12.01.1982 по 12.11.1982 рік, оскільки номер та дату наказу про звільнення дописано іншою особою іншим чорнилом.

Відповідно до трудової книжки, виданої від 14.07.1978, ОСОБА_1 , зокрема, працювала в Голопристанському районному універсальному магазині (Райунівермаг) Голопристанського Райспоживтовариства Херсонської області з 14.07.1978 по 28.08.1981 рр. та у Голопристанській районній друкарні Обласного управління у справах видавництва, поліграфії і книжкової торгівлі УРСР виконкому Херсонської обласної Ради депутатів трудящих з 12.01.1982 по 12.11.1982 рр.

Згідно приписів статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Статтею 26 Закону № 1058-ІV, яка визначає умови призначення пенсії за віком, передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення відповідного віку та за наявності відповідного страхового стажу.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

До набрання чинності Законом України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII « Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788-XII).

Відповідно до частини 1 статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

В пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), також закріплено положення, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція №162), що втратила чинність на підставі наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58.

Відповідно до абзацу першого пункту 1.1. Інструкції № 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнень повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) (п.2.3 Інструкції № 162).

Пунктом 4.1 Інструкції № 162 передбачено, що при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Також, згідно п.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58 (далі - Інструкція № 58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

За змістом п.2.2-2.4 Інструкції № 58 заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

До трудової книжки вносяться:

Відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення;

відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України;

відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до п.4 Постанови КМ України №301 від 27 квітня 1993 р. №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Отже, з вищенаведених норм випливає, що позивачка не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачкою, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивачки за спірний період, якщо з наявних записів можливо встановити період роботи працівника на підприємстві.

У зв`язку з викладеним, суд зазначає, що недоліки заповнення трудової книжки, не можуть спростовувати відомості, наявні у трудовій книжці, та позбавити особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового (страхового) стажу.

Таким чином, всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису, проставлення печатки не передбачено. Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника та проставлення печаток покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

Суд зауважує, що будь-яких неправильностей чи неточностей у внесенні записів до трудової книжки позивачки відповідачем взагалі не було встановлено. Усі записи містять підстави їх внесення, засвідчені уповноваженою на ведення трудових книжок посадовою особою підприємства.

Отже, позивачка має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи та ці записи є доказами для підтвердження її трудового стажу.

Суд вважає, що право позивачки на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На позивачку не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 р. по справі № 654/890/17 (провадження № К/9901/22832/18), від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.

Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, та проставлення печаток, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

У постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

У зв`язку з наведеним, суд зазначає, що сумніви відповідача - ГУ ПФУ в Сумській області не можуть спростовувати відомості, наявні у трудовій книжці, та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового (страхового) стажу.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно відмовлено позивачці у врахуванні періоду її трудової діяльності з 14.07.1978р. по 28.08.1981р. та з 12.01.1982р. по 12.11.1982р.

Отже, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 17.03.2026 №212950007873 слід визнати протиправним та скасувати.

Скасовуючи вказане рішення, суд також вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, яке за принципом екстериторіальності було уповноважене на розгляд заяви позивачки, зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи: з 14.07.1978р. по 28.08.1981р. та з 12.01.1982р. по 12.11.1982р. та з урахуванням вказаного страхового (трудового) стажу призначити пенсію за віком з 09.03.2026р.

Слід зауважити, що дискреція відповідача у даному випадку відсутня, оскільки з урахуванням вказаного періоду страхового стажу з 14.07.1978р. по 28.08.1981р. та з 12.01.1982р. по 12.11.1982р., який позивачці було протиправно не зараховано, у позивачки наявний страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком.

Так, необхідний страховий стаж згідно ст.26 Закону № 1058-IV від 15 до 23 років; зарахований спірним рішенням стаж - 13 років 10 місяців 24 дні; стаж, якій підлягає зарахуванню згідно цього рішення 3 роки 10 місяців 14 днів. Невідповідності іншим вимогам Закону № 1058-IV для призначення пенсії за віком відповідачем встановлено не було. Отже, альтернативний правомірний спосіб поведінки відповідача, окрім як призначити позивачці пенсію, відсутній.

Також суд враховує приписи п.1 ч.1 ст.45 Закону № 1058-IV, згідно якої пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Отже, пенсію позивачці, яка звернулася до органів ПФУ 09.03.2026, слід призначити з дати звернення - з 09.03.2026.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають повному задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, згідно ч.1 ст.139 КАС України, суд присуджує позивачу всі здійснені ним документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 139, 241-246, 262, 293 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (адреса: вул. Степана Бандери, 43, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області № 212950007873 від 17.03.2026.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до страхового стажу для призначення пенсії періоди 14.07.1978 28.08.1981 рр; 12.01.1982 - 12.11.1982 р.р., та призначити пенсію за віком ОСОБА_1 з дати звернення 09.03.2026 року з урахуванням страхового стажу 15 років 5 місяців 1 день.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1064,96 грн. (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.В. Андрухів