Рішення № 13723201, 25.01.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

25.01.2011Справа №5002-7/5819-2010

За позовом Державного підприємства «Феодосійський морський торговельний порт» (98100, м. Феодосія, вул. Горького, 14, ідентифікаційний код 01125577)

До відповідача Державного підприємства «Ялтинський морський торговельний порт» (98600, м. Ялта, вул. Рузвельта, 5, ідентифікаційний код 01125591)

Про стягнення 2089729,10 грн.

Суддя І. І. Дворний

представники:

Від позивача Павлов В. О., предст., дов. №53/18/01-49 від 10.01.2011 р.

Від відповідача Безрученко Н. О., предст., дов. №1-100 від 10.01.2011 р.

Суть справи: Державне підприємство «Феодосійський морський торговельний порт» звернулось до Господарського суду АР Крим з позовом про стягнення з Державного підприємства «Ялтинський морський торговельний порт» 2089729,10 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушені умови укладеного між сторонами договору №217 від 12.11.2009 р. про надання зворотної фінансової допомоги в частині повного та своєчасного повернення грошових коштів, у звязку з чим заборгованість Державного підприємства «Ялтинський морський торговельний порт» перед Державним підприємством «Феодосійський морський торговельний порт» складає 1850000,00 грн., яку позивач просить стягнути примусово. Крім того, позивач також просить стягнути з відповідача 119375,00 грн. інфляційних втрат, 3% річних в сумі 16742,05 грн. та пеню в розмірі 82688,00 грн.

У судовому засіданні представник відповідача надав суду клопотання, в якому просить суд зменшити заявлену до відшкодування суму та стягнути лише суму основного боргу в розмірі 1850000,00 грн. Крім того, відповідач просить надати відстрочку виконання судового рішення відповідно до доданого графіку погашення заборгованості. Вказане клопотання було прийнято судом до розгляду.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи. При цьому суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку статті 75 господарського процесуального кодексу України.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ :

12.11.2009 р. між Державним підприємством «Феодосійський морський торговельний порт» (Кредитор) та Державним підприємством «Ялтинський морський торговельний порт» (Підприємство) був укладений договір №217 про надання зворотної фінансової допомоги, розділом якого передбачено, що Кредитор зобовязується надати Підприємству зворотну фінансову допомогу, а Підприємство зобовязується повернути суму допомоги в визначений договором строк.

Відповідно до пункту 2.1 Договору сума фінансової допомоги за даним договором складає 2000000,00 грн.

Кредитор зобовязується надати фінансову допомогу Підприємству протягом одного банківського дня з моменту підписання даного договору (п. 3.1 Договору).

Фінансова допомога надається в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Підприємства (п. 3.2 Договору).

В пункті 4.1 Договору сторони передбачили, що строк використання фінансової допомоги встановлюється до 31 грудня 2010 року.

Згідно з пунктом 5.1 Договору повернення фінансової допомоги здійснюється у відповідності до умов графіку повернення, який є невідємною частиною договору.

Матеріали справи свідчать, що сума фінансової допомоги була перерахована відповідачеві двома траншами:

-платіжним дорученням №44/4395 від 30.11.2009 р. в сумі 400000,00 грн.;

-платіжним дорученням №49/4623 від 14.12.2009 р. в сумі 1600000,00 грн.

Отже, позивачем належним чином виконані свої договірні обовязки.

В додатку №1 до договору сторонами був обумовлений наступний графік повернення фінансової допомоги:

- червень 2010 року 100000,00 грн.;

- липень 2010 року 900000,00 грн.;

- серпень 2010 року 900000,00 грн.;

- вересень 2010 року 100000,00 грн.

Проте, з наявних в матеріалах банківських виписок (а. с. 29-30) вбачається, що відповідачем 26.08.2010 р. та 27.08.2010 р. були сплачені кошти в загальному розмірі 100000,00 грн., 23.09.2010 р. 50000,00 грн., тобто неповернутою залишилася допомога в сумі 1850000,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідач не надав суду доказів погашення заборгованості перед позивачем в сумі 1850000,00 грн., у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством України для доведення фактів такого роду. Більш того, з поданого відповідачем клопотання вбачається, що сума основного боргу ним визнана.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору №217 від 12.11.2009 р. про надання зворотної фінансової допомоги в частині повного та своєчасного повернення грошових коштів, у звязку з чим вимоги Державного підприємства «Феодосійський морський торговельний порт» про примусове стягнення з Державного підприємства «Ялтинський морський торговельний порт» 1850000,00 грн. заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 82688,00 грн.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до ст. 549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобовязань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобовязання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобовязань будь-яким з видів, передбачених ст. 546 Цивільного кодексу України, також створює зобовязувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В пункті 7.2 Договору сторони передбачили, що у випадку несвоєчасного повернення суми фінансової допомоги за цим договором підприємство сплачує кредитору пеню від суми заборгованості в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Згідно зі статтею 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Таким чином, враховуючи затверджений сторонами графік повернення фінансової допомоги, початок перебігу строку для нарахування неустойки припадає на:

-за прострочення повернення коштів в червні 2010 року в сумі 100000,00 грн. 01.07.2010 р.;

-за прострочення повернення коштів в липні 2010 року в сумі 900000,00 грн. 01.08.2010 р.;

-за прострочення повернення коштів в серпні 2010 року в сумі 900000,00 грн. 01.09.2010 р.;

-за прострочення повернення коштів в вересні 2010 року в сумі 100000,00 грн. 01.10.2010 р.

Враховуючи, що сума, яка мала бути повернута в червні 2010 року, була перерахована відповідачем лише 26.08.2010 р. та 27.08.2010 р. рівними частинами по 50000,00 грн., періодом нарахування пені на вказану суму є 01.07.2010 р. 27.08.2010 р.

Оскільки частина допомоги, визначена графіком для повернення в липні 2010 року була лише частково перерахована в сумі 50000,00 грн. 23.09.2010 р., пеня на вказану суму має вираховуватися за період з 01.08.2010 р. по 22.09.2010 р. виходячи з розміру заборгованості в сумі 900000,00 грн., з 23.09.2010 р. по 30.11.2010 р. (дата складання позовної заяви) пеня нараховується на суму 850000,00 грн.

Згідно з Постановою НБУ від 07.06.2010 р. N 259 облікова ставка з 08.06.2010 р. складає 9,5%, відповідно до Постанови НБУ від 07.07.2010 р. N 320 облікова ставка з 08.07.2010 р. була встановлена на рівні 8,5%, згідно з Постановою НБУ від 09.08.2010 р. N 377 з 10.08.2010 р. облікова ставка дорівнює 7,75%.

З урахуванням цього, розрахунок пені є наступним:

1) за прострочення повернення коштів в червні 2010 року в сумі 100000,00 грн.:

- за період з 01.07.2010 р. по 07.07.2010 р. 364,38 грн. (100000,00 грн. х 19% : 365 дн. х 7 дн.);

- за період з 08.07.2010 р. по 09.08.2010 р. 1536,99 грн. (100000,00 грн. х 17% : 365 дн. х 33 дн.);

- за період з 10.08.2010 р. по 25.08.2010 р. 679,45 грн. (100000,00 грн. х 15,5% : 365 дн. х 16 дн.);

- за 26.08.2010 р. 21,23 грн. (50000,00 грн. х 15,5% : 365 дн.).

2) за прострочення повернення коштів в липні 2010 року в сумі 900000,00 грн.:

- за період з 01.08.2010 р. по 09.08.2010 р. 3772,60 грн. (900000,00 грн. х 17% : 365 дн. х 9 дн.);

- за період з 10.08.2010 р. по 22.09.2010 р. 16816,44 грн. (900000,00 грн. х 15,5% : 365 дн. х 44 дн.);

- за період з 23.09.2010 р. по 30.11.2010 р. 24906,16 грн. (850000,00 грн. х 15,5% : 365 дн. х 69 дн.).

3) за прострочення повернення коштів в серпні 2010 року в сумі 900000,00 грн.:

- за період з 01.09.2010 р. по 30.11.2010 р. 34779,45 грн. (900000,00 грн. х 15,5% : 365 дн. х 91 дн.).

4) за прострочення повернення коштів в вересні 2010 року в сумі 100000,00 грн.:

- за період з 01.10.2010 р. по 30.11.2010 р. 2590,41 грн. (100000,00 грн. х 15,5% : 365 дн. х 61 дн.).

Таким чином, загальна сума пені, яку має сплатити Державне підприємство «Ялтинський морський торговельний порт» у звязку з простроченням виконання свого обовязку по поверненню фінансової допомоги, складає 85467,11 грн. Проте, позивачем заявлена до відшкодування пеня в сумі 82688,00 грн., тобто в межах граничних сум, що є правом позивача.

У той же час, суд звертає увагу на те, що ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України передбачено, що якщо порушення зобовязання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Крім того, згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічне право суду встановлено пунктом 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

В п. 42 Інформаційного листа від 07.04.2008 р. N 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» Вищий господарський суд Украъни зазначив, що при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття «значно» та «надмірно» є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

В пункті 3.9.2 Розяснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» від 18.09.97 р. N 02-5/289 (зі змінами та доповненнями) зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Суд зазначає, що всупереч положенням статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України позивач не надав суду доказів того, що порушення відповідачем свого обовязку по повній та своєчасній сплаті суми фінансової допомоги завдало Державному підприємству «Феодосійський морський торговельний порт» якихось, а тим паче значних збитків, у звязку з чим, з метою запобігання збагаченню позивача за рахунок коштів відповідача, суд вважає за доцільне за власною ініціативою зменшити розмір неустойки на 80% та стягнути з Державного підприємства «Ялтинський морський торговельний порт» пеню в розмірі 16537,60 грн.

Також позивачем заявлено до відшкодування 119375,00 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 16742,05 грн.

Ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як зазначено в Рекомендаціях стосовно застосування індексів інфляції при розгляді судових справи, викладених у Листі Верховного суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; отже слід умовно вважати, що сума, внесена за період 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Керуючись вказаними Розясненнями, та враховуючи, що кінцевим місяцем обчислення втрат від інфляції є жовтень 2010 року, розмір інфляційних втрат позивача є наступним:

1)за прострочення повернення коштів в червні 2010 року в сумі 100000,00 грн.:

- за липень 2010 року: -(мінус) 200,00 грн. (100000,00 грн. х 99,8% - 100000,00 грн.);

- за серпень 2010 року - 1200,00 грн. (100000,00 грн. х 101,2% - 100000,00 грн.);

2)за прострочення повернення коштів в липні 2010 року в сумі 900000,00 грн.:

- за серпень 2010 року 10800,00 грн. (900000,00 грн. х 101,2% - 900000,00 грн.);

- за вересень 2010 року 26100,00 грн. (900000,00 грн. х 102,9% - 900000,00 грн.);

- за жовтень 2010 року 4250,00 грн. (850000,00 грн. х 100,5% - 850000,00 грн.).

3)за прострочення повернення коштів в серпні 2010 року в сумі 900000,00 грн.:

- за вересень 2010 року 26100,00 грн. (900000,00 грн. х 102,9% - 900000,00 грн.);

- за жовтень 2010 року 4500,00 грн. (900000,00 грн. х 100,5% - 900000,00 грн.).

4)за прострочення повернення коштів в вересні 2010 року в сумі 100000,00 грн. 500,00 грн. (100000,00 грн. х 100,5% - 100000,00 грн.).

Таким чином, загальна сума інфляційних втрат, які має сплатити відповідач позивачеві, складає 73250,00 грн., а не 119375,00 грн., як зазначено в позові.

Крім того, розрахунок 3% річних є наступним:

1) за прострочення повернення коштів в червні 2010 року в сумі 100000,00 грн.:

- за період з 01.07.2010 р. по 25.08.2010 р. 460,27 грн. (100000,00 грн. х 3% : 365 дн. х 56 дн.);

- за 26.08.2010 р. 4,11 грн. (50000,00 грн. х 3% : 365 дн.).

2) за прострочення повернення коштів в липні 2010 року в сумі 900000,00 грн.:

- за період з 01.08.2010 р. по 22.09.2010 р. 3920,55 грн. (900000,00 грн. х 3% : 365 дн. х 53 дн.);

- за період з 23.09.2010 р. по 30.11.2010 р. 2654,79 грн. (850000,00 грн. х 3% : 365 дн. х 38 дн.).

3) за прострочення повернення коштів в серпні 2010 року в сумі 900000,00 грн.:

- за період з 01.09.2010 р. по 30.11.2010 р. 6731,51 грн. (900000,00 грн. х 3% : 365 дн. х 91 дн.).

4) за прострочення повернення коштів в вересні 2010 року в сумі 100000,00 грн.:

- за період з 01.10.2010 р. по 30.11.2010 р. 501,37 грн. (100000,00 грн. х 3% : 365 дн. х 61 дн.).

Отже, загальна сума річних, яка має бути стягнута з відповідача, складає 14272,60 грн., а не 16742,05 грн., як викладено в позові та доданому до нього розрахунку.

З урахуванням цього, позов підлягає частковому задоволенню.

При цьому, клопотання відповідача про зменшення сум річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягає, оскільки відповідне право на зменшення цих сум чинним законодавством України суду не надано.

Крім того, суд не вбачає підстав для задоволення заяви відповідача про надання розстрочки виконання рішення суду згідно доданого графіку, оскільки відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження наявності обставин неможливості або ускладнення виконання судового рішення. При цьому суд зазначає, що позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з аналогічним клопотанням в порядку статті 121 Господарського процесуального кодексу України.

Судові витрати суд покладає на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог згідно з положеннями статті 49 ГПК України.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Державного підприємства «Ялтинський морський торговельний порт» (98600, м. Ялта, вул. Рузвельта, 5, ідентифікаційний код 01125591) на користь Державного підприємства «Феодосійський морський торговельний порт» (98100, м. Феодосія, вул. Горького, 14, ідентифікаційний код 01125577) заборгованість в розмірі 1850000,00 грн., пеню в сумі 16537,60 грн., 73250,00 грн. інфляційних втрат, 3% річних в сумі 14272,60 грн., 20202,11 грн. державного мита та 230,46 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В іншій частині в позові відмовити.

4.Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя господарського суду

Автономної Республіки Крим (підпис) І. І. Дворний

Рішення підписано 31.01.2011 р.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримДворний І.І.