Ухвала суду № 137230711, 03.06.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

з питань залишення позовної заяви без розгляду, закриття провадження по справі

03 червня 2026 року (11 год. 18 хв.)Справа № 280/3888/21 провадження СН/280/10/26 м. Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., за участю секретаря судового засідання Тетерюк Н.В., розглянувши у судовому засіданні клопотання представника Запорізької обласної прокуратури про закриття провадження по справі та залишення позовної заяви без розгляду у справі № 280/3888/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_1 до Держави в особі Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, будинок 6, код ЄДРПОУ 37567646), Запорізької обласної прокуратури (69005, м. Запоріжжя, вул. Матросова Олександра, 29А, код ЄДРПОУ 02909973) про стягнення матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати,-

за участю:

представник позивача: Кацюба М.В.

представник відповідача - 1: Кріль Ю.А.

представник відповідача - 2: Фарзаєва К.А.

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Запорізького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа № 280/3888/21 за позовом ОСОБА_1 до Держави в особі Державної казначейської служби, Запорізької обласної прокуратури про стягнення матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати.

Ухвалою судді від 13 квітня 2026 року прийнято до провадження адміністративну справу № 280/3888/21 та розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання на 28 квітня 2026 року на 10. год. 00 хв.

21 квітня 2026 року від представника Запорізької обласної прокуратури на адресу суду надійшло клопотання про закриття провадження, оскільки вказана справа не належить до юрисдикції Запорізького окружного адміністративного суду, а також клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку із порушенням позивачем строку звернення до суду із даним позовом.

Ухвалою суду від 28 квітня 2026 року підготовче засідання відкладено на 19 травня 2026 року о/об 11 год. 00 хв.

11 травня 2026 року від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, яка містить заперечення проти задоволення клопотань представника Запорізької обласної прокуратури щодо закриття провадження по справі та залишення позову без розгляду.

Ухвалою суду від 19 травня 2026 року продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі № 280/3881/26 строком на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 03 червня 2026 року на 10 год. 30 хв.

03 червня 2026 року представник Запорізької обласної прокуратури підтримав заявлені раніше клопотання про закриття провадження по справі та залишення позовної заяви без розгляду у справі № 280/3888/21.

Представник позивача проти задоволення вищевказаних клопотань заперечив.

Представник Державної казначейської служби України залишив вирішення питання з приводу задоволення вищезазначених клопотань на розсуд суду.

03 червня 2026 року оголошено вступну та резолютивну частину ухвали з питань залишення позовної заяви без розгляду, закриття провадження по справі.

Розглянувши клопотання представника Запорізької обласної прокуратури про закриття провадження по справі з підстав непідвідомчості справи адміністративному суду суд зазначає наступне.

Приписами пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Як встановив суд, у поданому клопотанні про закриття провадження у справі представник відповідача посилається на те, що позовні вимоги, заявлені в межах адміністративної справи №640/25057/21, повинні розглядатися за правилами цивільного судочинства. На думку представника відповідача, фактичним предметом позову є стягнення матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої частини заробітної плати (грошового забезпечення), завданої неконституційними актами, а не визнання протиправною бездіяльності суб`єкту владних повноважень.

З цього приводу суд відзначає, що завданням адміністративного судочинства, згідно частиною 1 статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 4 КАС України публічно-правовий спір спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

При цьому, пунктом 7 статті 4 КАС України передбачено, що суб`єкт владних повноважень орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

З наведеного вбачається, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не обов`язково є підставою ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Як видно зі змісту позовної заяви, позивач просить суд стягнути з Запорізької обласної прокуратури на її користь матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої частини заробітної плати. При цьому підставою звернення до суду позивачем визначено Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020, яким визнано неконституційним положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України.

Частина 3 статті 152 Конституції України визначає, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

В частині третій статті 152 Основного Закону є пряме посилання на спеціальний закон, а тому відшкодування шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, не може здійснюватися в іншому, аніж у встановленому законом порядку. В той же час, закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на даний час не прийнятий.

В Україні діє норма статті 1175 Цивільного кодексу України, яка гарантує право особи на відшкодування шкоди, завданої в результаті прийняття органом влади нормативно правового акта, що був визнаний незаконним і скасований.

Конституційний Суд України є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України (стаття 1 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII).

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 89 Закону України «Про Конституційний Суд України», рішення Суду містить резолютивну частину із зазначенням: а) акта (його окремих положень), що його Суд визнав конституційним чи неконституційним, - у справі щодо конституційності акта (його окремих положень); б) офіційного тлумачення положення Конституції України, щодо якого було подано конституційне подання, - у справі щодо офіційного тлумачення Конституції України; в) того, що рішення Суду є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено; г) джерела, в якому рішення Суду має бути опубліковано.

Виходячи із статусу Конституційного Суду України та його повноважень, можна дійти висновку, що Конституційний Суд України не наділений повноваженнями щодо визнання незаконними і скасування нормативно-правових актів.

За таких обставин стаття 1175 Цивільного кодексу України не може поширюватися на правовідносини щодо відшкодування шкоди завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, оскільки зазначена норма Цивільного кодексу України регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди, завданої нормативно-правовим актом, що був визнаний незаконним і скасований.

Виходячи з аналізу норм законодавства, які визначають право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (дане право закріплене у статті 56 Конституції України і воно не є тотожним до права, закріпленого у частині 3 статті 152 Конституції України), можна дійти висновку, що відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності, яке визначене статті 1175 Цивільного кодексу України, є розширеним тлумаченням та похідним від права, яке закріплено саме у статті 56 Конституції України.

Крім того, право, гарантоване статтею 56 Конституції України знайшло своє відображення у статті 1173 Цивільного кодексу України (відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування), статті 1174 Цивільного кодексу України (відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування), статті 1175 Цивільного кодексу України (відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності), статті 1176 Цивільного кодексу України (відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду).

В той же час, спеціального закону, який визначав би порядок відшкодування шкоди, право на яке визначене частиною 3 статті 152 Конституції України, на законодавчому рівні у Державі Україна не прийнято, за таких обставин у спірних правовідносинах норми Конституції повинні застосовуватись як норми прямої дії.

Згідно з частиною 2 статті 8 Конституції України, норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Пряма дія норм Конституції України означає, що ці норми застосовуються безпосередньо. Законами України та іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не змінювати їх зміст. Закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються лише у частині, що не суперечить Конституції України (абзац 2 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини п`ятої статті 21 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (справа про завчасне сповіщення про проведення публічних богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та процесій) від 08 вересня 2016 року № 6- рп/2016).

Оскільки на законодавчому рівні не визначено чіткого та послідового порядку відшкодування шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, який міг би бути вирішений в порядку цивільного судочинства, і оскільки одним із критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб`єктний критерій, а питання матеріального і соціально-побутового забезпечення прокурорів регулюється розділом IX Закону України «Про прокуратуру», даний спір (спір про відшкодування шкоди, завданої прийняттям неконституційного акта, у вигляді недоплаченої частини заробітної плати, яка мала бути нарахована позивачу, за період коли позивач працював на посаді прокурора, тобто перебував на публічній службі) пов`язаний з проходженням публічної служби і повинен розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічний висновок був зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц (провадження № 14- 360цс18) та від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17 (провадження 14- 162цс14), де предметом спору було стягнення збитків, завданих прийняттям неконституційного акта, у вигляді неотриманої частини заробітної плати та щомісячного грошового утримання, які мали бути нараховані позивачу, коли він працював суддею, тобто перебував на публічній службі, і де суд прийшов до висновку, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується проходження позивачем публічної служби, до чого включається і виплата заробітної плати та щомісячного грошового утримання, а спори, пов`язані з проходженням публічної служби, розглядаються за правилами адміністративного судочинства.

З приводу клопотання про залишення позову без розгляду у зв`язку із пропуском строку звернення до суду, то суд зазначає наступне.

Так, в обґрунтування клопотання про залишення позову без розгляду представник Запорізької окружної адміністративної справи вказує, про необхідність застосування до спірних правовідносин статті 257 ЦК України строк звернення до суду із позовом становить три роки. Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до суду з вимогою про стягнення з Держави Україна матеріальної шкоди, що виражається у недоотриманій заробітній платі, яка спричинена прийняттям і застосуванням акта, який у подальшому було визнано неконституційним, за період з 01 липня 2015 року по 26 березня 2020 року. Разом із тим, відповідно до матеріалів справи № 280/3888/21 позивач звернулася до суду з позовною заявою 17 травня 2021 року, тобто після спливу встановлених законом строків позовної давності.

Натомість, представник позивача вказує що порушення свої прав позивачу стало відомо лише після прийняття Конституційним Судом України 26 березня 2020 року рішення № 6-р/2020 та його опублікування.

Із вказаного приводу суд зазначає, що з урахуванням пунктів 76 80 постанови від 25 березня 2026 року у справі № 280/3888/21 Верховний Суд вказав, що за правилами статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

У постанові від 24 лютого 2026 року у справі № 160/6949/20 Об`єднана палата у складі Касаційного адміністративного суду, зокрема, зазначила, що за своєю правовою природою визнання Конституційним Судом України неконституційності закону, інших актів або їх окремих положень вказує на те, що такі суперечили нормам Основного Закону з моменту їх прийняття. Ухвалення Рішення Конституційного Суду України не створює юридичного факту неконституційності, таким Рішенням лише визнається наявність чи відсутність такого факту, який виник у момент прийняття неконституційного акта. З дня прийняття Рішення Конституційним Судом України, якщо іншого строку не зазначено у самому рішенні, неконституційні акти лише втрачають чинність.

Тобто шкода завдана неконституційним актом виникає у період, коли акт діяв та ще не був визнаний неконституційним, тобто в минулому, оскільки не можна заподіяти шкоду неконституційним актом після того, як він за Рішенням Конституційного Суду України втратив чинність. Заподіяння шкоди завжди відбувається внаслідок уже прийнятого та застосовного в минулому до особи неконституційного акта.

З огляду на вказане, враховуючи дату прийняття Конституційним Судом України рішення № 6-р/2020 (26 березня 2020 року), дату звернення позивача до суду із позовом у справі № 280/3888/21 (17 травня 2021 року), а також висновки Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 24 лютого 2026 року у справі № 160/6949/20, Запорізька обласна прокуратура дійшла помилкового виноску про пропущення позивачем трирічного строку звернення до суду із позовом згідно статті 257 ЦК України, у зв`язку із чим клопотання про залишення позову без розгляду задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 123, 238, 240, 243, 295 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотань Запорізької обласної прокуратури про залишення адміністративного позову без розгляду, а також закриття провадження по справі відмовити. Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали складено та підписано 08 червня 2026 року.

Суддя Д. В. Татаринов