Ухвала суду № 137230662, 09.06.2026, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову

09 червня 2026 рокум. Ужгород№ 260/4045/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинець Д.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову в адміністративній справі № 260/4045/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) (далі відповідач), в якому просить:

1) визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ), яка полягає у ненаданні та ненаправленні ОСОБА_1 належним чином оформленого рішення за результатами розгляду заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;

2) визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ), оформлене протоколом №96 від 04.05.2026 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;

3) зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Разом з позовною заявою позивач подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить суд вжити заходи забезпечення позову наступним шляхом:

- заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також іншим органам, установам та посадовим особам, уповноваженим здійснювати призов під час мобілізації, вчиняти будь-які дії щодо призову ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

Необхідність вжиття зазначеного заходу забезпечення позову позивач аргументує тим, що він є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 26 грудня 2024 року у справі №299/8316/24, яке набрало законної сили, встановлено факт того, що малолітня дитина перебуває на його самостійному утриманні, вихованні та проживанні, а мати дитини самоусунулась від виконання батьківських обов`язків, не бере участі у вихованні та утриманні дитини. У зв`язку із зазначеним позивачем було подано заяву про надання відстрочки від призову під час мобілізації на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» через Центр надання адміністративних послуг 24.04.2026 року та зареєстровано за №20260424-636327. До заяви було подано всі документи, передбачені Додатком 5 до Постанови Кабінету Міністрів України №560. Однак, відповідачем прийнято рішення про відмову у наданні відстрочки, оформлене протоколом №96 від 04.05.2026 року. Крім того, раніше відповідач вже визнавав його право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстави самостійного виховання та утримання малолітньої дитини, що підтверджується Військово-обліковим документом та Витягом з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Оскільки відповідачем прийнято рішення про відмову позивачу у наданні відстрочки від призову за мобілізацією, в системі військового обліку позивач автоматично набув статусу особи, яка не має законних підстав для звільнення від призову та підлягає негайному залученню до лав Збройних Сил України. Дана обставина свідчить про наявність очевидної, реальної та безпосередньої загрози початку процедури примусової мобілізації позивача. З огляду на зазначене вважає, що наразі існує реальна загроза його призову на військову службу, що унеможливить захист його прав на отримання відстрочки. У разі невжиття заходів забезпечення позову може призвести до фактичної неможливості ефективного захисту прав позивача та його малолітньої дитини, а також істотно ускладнити або зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.

Частиною першою ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Враховуючи терміновість заявленого клопотання, суд вважає за можливе розглянути його без повідомлення осіб, які беруть участь у справі.

Дослідивши заявлену позивачем заяву про вжиття заходів забезпечення позову та наведені в обґрунтуванні для вжиття відповідних заходів підстави в їх сукупності, провівши аналіз положень чинного законодавства України, що регулює порядок забезпечення позову, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно ч. 2 вказаної статті забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Таким чином, законодавством встановлено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя у разі задоволення вимог позивача (заявника).

Тобто, прийняття такого рішення доцільне та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи призвести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивача у разі задоволення позову.

Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за заявою позивача.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 зазначила, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 в справі №753/22860/17 зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Подану до суду заяву про забезпечення позову позивач обґрунтовує тим, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову ОСОБА_1 може бути мобілізованим до лав Збройних Сил України, що значно утруднить або унеможливить виконання рішення у цій справі у разі задоволення позову.

Разом із тим, суд зазначає, що ймовірне настання певних негативних наслідків для заявника в межах спірних правовідносин ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення позову, адже чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб`єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав позивача, якщо таке буде підтверджено за результатами вирішення спору по суті.

При цьому, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

Більше того, суд зауважує, що позивачем не надано доказів того, що відповідачем вчиняються дії, спрямовані на його мобілізацію, зокрема, надходження бойової повістки, вручення мобілізаційного розпорядження тощо.

Отже, на переконання суду, наведені позивачем у заяві мотиви необхідності вжиття заходів забезпечення позову у зв`язку з існуванням ризику призову ОСОБА_1 на військову службу свідчать виключно про існування суб`єктивного припущення у позивача про те, що відповідач буде вчиняти відповідні дії.

Суд вважає, що порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї. Моментом порушення є момент прийняття рішення, вчинення дій чи бездіяльності, які породжують або можуть породити в майбутньому негативні правові наслідки для особи у вигляді виникнення, зміни чи припинення певних правовідносин за її участю. Іншими словами, таке рішення (дії чи бездіяльність) є юридичним фактом, котрий має існувати на момент звернення до суду, передувати йому та підтверджуватися належними доказами (постанова Верховного Суду від 21.02.2018 р. у справі №826/15718/16).

Вимога заборонити суб`єкту владних повноважень вчиняти певні дії в майбутньому не може бути задоволена, оскільки захисту підлягає тільки порушене право (постанова Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-951цс16).

На думку суду, звернувшись з адміністративним позовом позивач реалізував своє право на судовий захист. В свою чергу наразі суд не може встановити наявність очевидних ознак протиправності дій/рішень відповідача, оскільки вказана обставина підлягає встановленню на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.

У зв`язку з наведеним, виходячи із змісту поданої заяви та доводів, наведених позивачем на її обґрунтування, суд дійшов висновку про її необґрунтованість, а тому не вбачає підстав для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 150, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 256 КАС України.

Суддя Д.В. Іванчулинець