Рішення № 137230273, 08.06.2026, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 року м. Житомир справа № 240/6072/26

категорія 112010201

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:

- визнати протиправною відмову та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області № 064250011880 від 16.01.2026 у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 16.01.2026.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії. Досягнувши віку 55 років, звернувся до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою та відповідним пакетом документів про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України № 796-ХІІ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". На свою заяву про призначення пенсії був повідомлений про те, що рішенням ГУ ПФУ в Чернігівській області від 16.01.2026 йому відмовлено у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку. Вважаючи рішення пенсійного органу протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).

18.03.2026 до суду надійшов відзив від представника відповідача, в якому він вказує, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи по договору з 02.01.1998 по 01.06.1999 відповідно до трудової книжки від 21.08.1990, оскільки не надані документи, що підтверджують сплату внесків за вищевказаний період. До періоду проживання у зоні посиленого радіологічного контролю не зараховано період проходження строкової військової служби з 06.06.1988 по 29.06.1990 відповідно до військового квитка від 06.06.1988, період навчання з 15.10.1990 по 25.07.1991 відповідно до свідоцтва від 25.07.1991, оскільки заявник навчався на курсах при Київській технічній школі. Страховий стаж позивача складає 33 роки 10 місяців 03 дні. Отже, станом на 01.01.1993 період проживання (роботи) на території зони посиленого радіологічного контролю становить 2 роки 5 місяців 13 днів; період проживання (роботи) на території зони гарантованого добровільного відселення становить 1 рік 06 місяців 03 дні. Тому в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи відмовлено, оскільки станом на 01.01.1993 заявник не прожив ( не відпрацював) на території зони посиленого радіоактивного контролю 4 роки.

Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 07.07.1995 є потерпілим від Чорнобильської катастрофи 4 категорії.

Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зі зниженням пенсійного віку. До заяви додано, зокрема, копію посвідчення серії НОМЕР_1 від 07.07.1995 потерпілого від Чорнобильської катастрофи 4 категорії, копію трудової книжки, копії довідок про роботу, навчання та проживання.

З урахуванням принципу екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області, яким 16.01.2026 прийнято рішення № 064250011880 про відмову у призначенні пенсії.

У рішенні зазначено, що до страхового стажу позивача не зараховано:

- період роботи по договору з 02.01.1998 по 01.06.1999 відповідно до трудової книжки від 21.08.1990, оскільки не надані документи, що підтверджують сплату внесків за вищевказаний період.

До періоду проживання у зоні посиленого радіологічного контролю не зараховано:

- період проходження строкової військової служби з 06.06.1988 по 29.06.1990 відповідно до військового квитка від 06.06.1988;

- період навчання з 15.10.1990 по 25.07.1991 відповідно до свідоцтва від 25.07.1991, оскільки заявник навчався на курсах при Київській технічній школі.

Страховий стаж позивача складає 33 роки 10 місяців 03 дні.

Головним управлінням було прийнято рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки позивач станом на 01.01.1993 не прожив (не відпрацював) в зоні посиленого радіологічного контролю 4 роки.

Вважаючи таку відмову протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

Тож виходячи зі змісту статті 16 Основного Закону обов`язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

В ухваленому на виконання статті 16 Конституції України Законі України від 28.02.1991 № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-ХІІ), який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, передбачено додаткові гарантії соціального захисту для вказаних осіб - комплекс заходів у вигляді пільг, компенсацій і гарантій.

Фактично ці заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров`я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.

Згідно зі статтею 49 Закону № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Статтею 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) визначено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи або надається їм право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України Про пенсійне забезпечення.

Відповідно до п. 16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Абзацом першим ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону № 1058-IV, якою визначено, що право на пенсію за віком особи набувають при досягненні 60-річного віку та за наявності страхового стажу з 01.01.2026 по 31.12.2026 - не менше 33 років.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначені в статті 55 Закону № 796-XII.

Абзацом першим частини першої статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

Водночас відповідно до абзацу 6 пункту 2 статті 55 Закону № 796-XII особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Відповідно до частини третьої статті 55 Закону № 796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовами для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII є:

1) наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку;

2) факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років до 01.01.1993; факт проживання у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 протягом 4 років

3) досягнення необхідного віку для призначення пенсії, зменшеного на відповідну кількість років відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.

Початкова величина зменшення пенсійного віку (2 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 2 роки проживання, роботи (у зоні гарантованого добровільного відселення), 1 рік за 3 роки проживання, роботи (у зоні посиленого радіологічного контролю) на відповідній місцевості.

Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом № 796-ХІІ, обов`язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26.04.1986. Отже, час проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення ( протягом 3 років), проживання у зоні посиленого радіологічного контролю (протягом 4 років) станом на 01.01.1993 необхідно обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993. Вказане пов`язане із поняттям виникнення зони гарантованого добровільного відселення, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов`язано із моментом аварії на Чорнобильській АЕС.

Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).

Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку № 22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Згідно з абзацом 9 підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 документами, які засвідчують особливий статус особи є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").

Таким чином, вказаними вище положеннями Порядку № 22-1 чітко передбачено, які саме документи засвідчують особливий статус особи, що потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи. Підтвердження іншими документами такого статусу, як і визначення права на призначення пенсії за віком із зниженням відповідного пенсійного віку з урахуванням інших відомостей не передбачено чинним законодавством.

Пунктом 20 Порядку № 637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі № 234/13910/17 та від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 в справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 у справі № 577/2688/17, від 31.03.2020 у справі № 446/656/17, від 21.05.2020 у справі № 550/927/17, від 10.12.2020 у справі № 195/840/17.

Встановлено, що відмовляючи позивачу в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області не зарахувало до періоду проживання:

- проходження строкової служби з 06.06.1988 по 29.06.1990;

- період навчання з 15.10.1990 по 25.07.1991 відповідно до свідоцтва від 25.07.1991, оскільки заявник навчався на курсах при Київській технічній школі.

Також не зарахувало до загального страхового стажу період роботи по договору з 02.01.1998 по 01.06.1999 відповідно до трудової книжки від 21.08.1990, оскільки не надані документи, що підтверджують сплату внесків за вищевказаний період.

Дослідивши матеріали справи суд вказує, що позивач не надав доказів того, що проходив військову службу та навчання на території радіоактивного забруднення або зони посиленого радіологічного контролю, матеріали справи таких доказів не містять. Таких доказів не було надано позивачем і до заяви про призначення пенсії за віком.

Зазначене, на переконання суду, спростовує факт постійного проживання позивача (фізичного перебування особи) в зоні посиленого радіологічного контролю у період з 06.06.1988 по 29.06.1990 та з 15.10.1990 по 25.07.1991, оскільки за загальним правилом місце постійного проживання особи нерозривно пов`язане з місцем її постійного навчання або роботи.

Згідно з вимогами чинного станом на початок військової служби позивача Закону СРСР Про загальний військовий обов`язок служба в армії вважалась загальним обов`язком та військовою повинністю через примусовий призов чоловіків, які досягли повноліття без зняття з реєстрації (прописки) за місцем проживання.

Разом із тим, Верховний Суд у постанові від 11.11.2024 у справі № 460/19947/23 зазначив, що оскільки військова служба та навчання зазвичай є тривалими періодами, протягом яких особа постійно перебуває (проживає) в певному місці, такі періоди можуть бути прирівняні до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і враховані під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку лише за умови, що останні безпосередньо проходили в забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження позивача у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду (довідка з гуртожитку навчального закладу, в якому проживав позивач під час навчання; військовий квиток, довідка з військової частини про її місце дислокації або інші документи, з яких вбачається інформація про місце розташування військової частини).

При цьому, суд вказує, що законодавець пов`язує виникнення права на зниження пенсійного віку для призначення пенсії за віком із фактом саме фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку із постійним (а не з періодичним) проживанням в такій місцевості з огляду на тривалий вплив радіації на організм людини. Постійне місце навчання нерозривно пов`язане з постійним місцем проживанням особи.

Суд також бере до уваги, що згідно з довідкою № 15991 від 10.11.2025, виданою відділом реєстрації місця проживання виконавчого комітету Коростенської міської ради, про періоди проживання на території, яка згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 106 від 23.07.1991 віднесена до зони гарантованого добровільного відселення (3 зона), ОСОБА_1 дійсно був зареєстрований та постійно проживав в

АДРЕСА_1 - з 12.09.1991 по 04.09.1996;

- АДРЕСА_2 - з 04.09.1996 по 24.03.1998;

- АДРЕСА_3 - з 03.02.1999 по теперішній час.

З довідки № 16000 від 11.11.2025, виданою відділом реєстрації місця проживання виконавчого комітету Коростенської міської ради, про періоди проживання на території, яка згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 106 від 23.07.1991 віднесена до зони посиленого радіоактивного контролю (4 зона), вбачається, що ОСОБА_1 постійно проживав та був зареєстрований в с. Холосне, Коростенський р-н., Житомирської області:

- АДРЕСА_4 , з 04.03.1970 по 13.08.1991;

- АДРЕСА_4 , з 15.09.1998 по 20.01.1999.

При цьому суд зазначає, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Надаючи відповідь на спірне у цій справі питання, суд уважає за необхідне зазначає таке.

Відповідно до частин 3 та 4 статті 15 Закону України № 796-ХІІ підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення органами місцевого самоврядування.

Тобто факт проживання/роботи особи на території зон радіоактивного забруднення засвідчуються довідками органів місцевого самоврядування та підприємств, установ, організацій (військкоматів) відповідно.

Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03 2019 року у справі № 569/7589/17 (№ 14-560цс18), від 10.04.2019 у справі № 162/760/17 (№ 14-550цс18) та постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі № 381/3359/17 (№ 61-16015св18).

При цьому, суд наголошує, що підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт її проживання (роботи), а не реєстрації у певній зоні радіоактивного забруднення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 572/245/17.

Надаючи правову оцінку характеру обчислення періодів проживання позивача на різних територіях радіоактивного забруднення, суд зазначає таке.

Чинне законодавство України не передбачає механічного чи прямого арифметичного сумування періодів проживання в різних зонах забруднення як відірваних один від одного юридичних фактів для досягнення цензу проживання по кожній із зон окремо.

Водночас, системний та телеологічний (цільовий) аналіз положень Закону № 796-XII у поєднанні із загальноправовим принципом "a maiori ad minus" (від більшого до меншого) свідчить про обґрунтованість і правомірність зарахування періоду проживання у зоні з вищим рівнем радіоактивного забруднення (зоні з більш суворим правовим режимом) до періоду проживання у зоні з нижчим рівнем забруднення.

Статтею 2 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено категорії зон. За рівнем негативного впливу радіаційного чинника зона гарантованого добровільного відселення (3 зона) характеризується вищою щільністю забруднення порівняно із зоною посиленого радіологічного контролю (4 зона).

Оскільки проживання особи в умовах вищого радіаційного навантаження (3 зона) завдає здоров`ю людини інтенсивнішого негативного впливу, перебування у такій зоні повністю охоплює за своїм шкідливим потенціалом перебування у зоні посиленого радіологічного контролю. Проживаючи у 3 зоні, особа апріорі перебувала в умовах екологічного неблагополуччя, які щонайменше дорівнюють або перевищують умови 4-ї зони.

Неврахування періоду проживання у 3 зоні до загального строку проживання у 4 зоні є виявом надмірного правового формалізму, який порушує баланс інтересів та нівелює сутність права на соціальний захист. Держава, гарантуючи пільги особам, які зазнали меншого радіаційного впливу, не може позбавляти аналогічного захисту особу, яка перебувала в умовах значно більшого радіаційного впливу за той самий проміжок часу.

З огляду на це, період проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення (3 зона) підлягає зарахуванню до періоду його проживання у зоні посиленого радіологічного контролю (4 зона) для обчислення сумарного строку, необхідного для зниження пенсійного віку на 5 років відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.

Щодо твердження відповідача про незарахування періоду роботи по договору з 02.01.1998 по 01.06.1999 відповідно до трудової книжки від 21.08.1990, оскільки не надані документи, що підтверджують сплату внесків за вищевказаний період.

З наявних в матеріалах справи відомостей трудової книжки НОМЕР_2 від 21.08.1990, судом встановлено період, протягом якого позивач перебував у трудових відносинах; місце роботи та посаду; відомості про переведення; підставу звільнення; документи (накази), на підставі яких здійснено записи у трудовій книжці.

Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо періодів роботи позивача відповідачами до суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги при обрахуванні стажу роботи.

Крім того, суд зауважує, що працівник не може відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків за нього та нести негативні наслідки за невиконання роботодавцем свого обов`язку, тому цей висновок покладений в основу оскарженого рішення протиправно.

З урахуванням встановлених судом обставин, суд дійшов висновку, що період роботи позивача з 02.01.1998 по 01.06.1999 повинен бути зараховані пенсійним органом до стажу позивача.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З наведених положень законодавства вбачається, що питання факту сторонами доводяться на засадах рівності, в той час як при вирішенні питання права в частині правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень саме останній доводить правомірність своїх дій.

Обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного ч. 1 ст. 77 КАС України обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 520/2261/19.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд звертає увагу, що питання призначення та перерахунку пенсії на підставі того чи іншого закону (з урахуванням наявного в особи загального та пільгового страхового стажу), є повноваженнями пенсійного органу.

Натомість суд надає оцінку діям/рішенням пенсійного органу у разі виникнення спору про правомірність таких дій/рішень.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, у випадку, коли законом встановлені повноваження суб`єкта владних повноважень в імперативній формі, суд зобов`язує його прийняти конкретне рішення чи вчинити конкретну дію. Натомість, у випадку, коли суб`єкт наділений певними дискреційними повноваженнями, суд повинен вказати на виявлені порушення при здійсненні таких повноважень та зазначити норму закону, яку суб`єкт владних повноважень (відповідач) повинен застосувати при вчиненні дій (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Ради Європи №(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, Тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. При цьому, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.

Аналогічна позиція викладена в постанові Пленуму Верховного суду України № 13 від 24.10.2008, постанові ВАС України від 28.07.2015 у справі № К/800/34016/14 відповідно до якої, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які не належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Отже, оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області № 064250011880 від 16.01.2026, зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.01.2026 про призначення пенсії з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України, відповідно до якої при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачений судовий збір, який підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, яке прийняло протиправне рішення.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 292, 293, 295 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (просп. Миру, 44, м. Чернігів, Чернігівський р-н, Чернігівська обл., 14002, ЄДРПОУ 21403848) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області № 064250011880 від 16.01.2026.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.01.2026 про призначення пенсії з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн (однієї тисячі триста тридцять одної гривені 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Леміщак

Повний текст складено: 08 червня 2026 р.

08.06.26