Рішення № 137229209, 09.06.2026, Татарбунарський районний суд Одеської області

Справа № 515/91/26

Провадження № 2/515/508/26

Татарбунарський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року м. Татарбунари

Татарбунарський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Олійника К. І.,

за участю: секретаря судового засідання Коренчук О. Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Татарбунари Одеської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою про стягнення з ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу), але не менше 50 процентів прожиткового мінімуму на кожну дитину, щомісячно, з дня подачі заяви до повноліття дитини.

На обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 вказував на те, що сторонни мають спільних дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діти зареєстровані за місцем проживання - АДРЕСА_1 . Між сторонами по справі офіційного шлюбу не було укладено. Відповідач з початком війни виїхала з України та проживає в Німеччині, має нову сім`ю, дітьми нашими не цікавиться, матеріальної допомоги не надає.

Домовитися з відповідачем щодо утримання дітей не можливо, так як вона не вважає, що повина надавати кошти на утримання дітей добровільно. Відповідач є працездатною, не має інвалідності та хронічних захворювань. Матеріальне становище боржника є достатнім для забезпечення належного утримання власної дитини. Інших дітей у відповідач немає.

За таких обставин позивач звертається до суду з позовом про стягнення аліментів, а відповідач, як мати, зобов`язана надавати матеріальну допомогу спільним дітям.

Рух справи

23 січня 2026 року у порядку автоматизованого розподілу справ між суддями справу передано на розгляд судді Олійнику К. І.

17 лютого 2026 року ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Сторонам роз`яснено їх процесуальні права, зокрема право подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також те, що за відсутності клопотань будь-якої зі сторін справа буде розглянута в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Роз`яснено, що відповідач має право надіслати відзив на позовну заяву, позивач - має право підготувати відповідь на відзиви, виклавши письмово свої міркування, аргументи та надати відповідні докази, та направити відповідачу та суду з підтвердженням такого направлення учасникам справи, а відповідач має право підготувати заперечення на відповідь на відзив, та направити позивачу й суду з підтвердженням такого направлення учасникам справи.

Роз`яснено учасникам справи, що подання заяв по суті справи (позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву) є їхнім правом.

29 квітня 2026 року ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області витребувано у Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України дані про перетин Державного кордону України, а саме:

- громадянкою України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП НОМЕР_1 );

- громадянином України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- громадянином України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП НОМЕР_2 );

за період з 24 лютого 2022 року по день надання відповіді на вказаний запит, із зазначенням наступної відомої інформації: дата та місце перетину державного кордону України; виїзд або в`їзд на територію України; направлення перетину державного кордону України (кінцевий пункт прибуття); мета перетину державного кордону.

Аргументи, доводи, клопотання учасників справи

Позивач надав до суду заяву, в якій підтримав доводи позовної заяви у повному обсязі, просив провести розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача.

ОСОБА_2 не скористалася правом на подання до суду відзиву на позовну заяву, про дату, час та місце слухання справи повідомлялася належним чином. Поштова кореспонденція, яка направлялась на адресу відповідача, повернута до суду із відміткою поштової служби «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Повернення поштової кореспонденції з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», є належним повідомленням учасника справи (постанова Верховного Суду від 13 травня 2024 року у справі № 755/4829/23).

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18), постанови Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19 та від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки (постанова Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18).

Суд виконав обов`язок щодо повідомлення відповідача про дату, час та місце слухання справи та приймаючи до уваги практику Верховного Суду, щодо питання оповіщення учасника справи про розгляд справи, вважає, що відповідач у цій справі є таким, що належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, а тому його неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.

Суд, зі згоди позивача вважає за можливе розглядати справу в заочному порядку та ухвалити заочне рішення, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року). Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України» № 16652/04).

У зв`язку з тим, що розгляд справи відбувався за відсутності сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Згідно повторними копіями свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 виданого Татарбунарським районним відділом державної реєстарції актів цивільного стану Головного теиторіального управління юстиції в Одеській області 19 травня 2017 року та серії НОМЕР_4 виданого Саратським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровського районі Одеської облатсі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) 06 вересня 2025 року, сторони по справі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.9,11).

З копії довідки про не проживання особи на території Татарбунарської міської ради за певною адресою виданої відділом соціального захисту та охорони здоров`я Татарбунарської міської ради за вих.№ 298 від 24.04.2025р про те, що ОСОБА_2 , 1995 року народження, яка зареєстрована в АДРЕСА_1 , але фактично не проживає за вказаною адресою (а.с.13).

З витребуваної інформації, судом встановлено, відповідно до листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 10.04.2025 неодноразово перетинала державний кордон України в напряму виїзд та в`їзд, зокрема в пунктах пропуску Устилуг, Краківець, Орлівка-паром (міжнародний). 09.12.2025 відповідач виїхала через пункт пропуску Устилуг. Відомостей щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України громадянами України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , в період з 24.02.2022 по 01.05.2026 (станом на 12:40) в Базі даних не виявлено.

Мотивувальна частина

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зав`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

За загальним правилом (частина 1 статті 12 ЦПК України), суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких, відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вивчивши доводи позовної заяви, а також дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Основоположним міжнародним нормативно-правовим актом, який встановлює принципи реалізації прав дитини є Конвенція про права дитини («Конвенція про права дитини») від 20 листопада 1989 року, ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини).

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Cтаттею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено право кожної дитини на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України, статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Частиною другою, третьою статті 150 СК України на батьків покладено обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток та забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Чинне законодавство не визначає, у якому розмірі мають стягуватись аліменти, закріплюючи виключно мінімальний розмір останніх.

Відповідно до частини першої-другої статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Зміст вищевказаних норм дає підстави для висновку, що суди, визначаючи розмір аліментів, мають враховувати вищевказані обставини у їх сукупності, перелік яких, своєю чергою, не є вичерпним.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини (постанови Верховного Суду від 29 серпня 2024 року в справі № 759/14761/22, від 19 грудня 2022 року в справі № 643/3223/21 та ін.).

Отже, обов`язковою умовою для стягнення аліментів на користь одного з батьків є проживання з нею чи з ним самої дитини, на яку власне і стягуються аліменти (див. постанову Верховного Суду від 22 листопада 2022 року в справі № 188/1029/19)

Момент, з якого починають стягуватися аліменти на дитину за рішенням суду чітко визначений у частині першій статті 191 СК України, згідно з якою аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Судом встановлено, що що малолітні ОСОБА_8 та ОСОБА_4 дійсно проживають з батьком, а мати дітей перебуває за межами України і остання ухиляється від виконання покладених на неї батьківських обов`язків.

Враховуючи обов`язок відповідачки брати участь в утриманні дітей до їх повноліття, сімейний стан сторін, зокрема, те, що відповідачка є працездатною, а двоє їх спільних із позивачем дітей проживають із батьком та знаходяться на його утриманні, з урахуванням встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення аліментів.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суду не надано доказів й про те, відповідака має інших дітей на утриманні чи інших утриманців, або стан її здоров`я чи матеріальний стан є незадовільним, а судом не вставнолено наявності обставин, які б перешкоджали відповідачці у виконанні її батьківських обов`язків стосовно її дітей.

Законодавець імперативно установив розмір аліментів, який стягується з платника в безспірному порядку (1/3 частина доходів платника, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку і не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на двох дітей), тому визначений позивачк розмір аліментів узгоджується з приписами сімейного законодавства, є прийнятним і реальним до виконання.

Висновки за результатами розгляду справи

Аналізуючи в сукупності викладені обставини і визначені відповідно до них правовідносини сторін, положення закону, якими вони регулюються, дослідивши зібрані у справі докази, з урахуванням принципу найкращого забезпечення інтересів дітей та положень ст. 182 СК України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. Стягнення з відповідача аліментів у заявленому позивачем розмірі забезпечить ефективний захист порушеного права позивача на утримання дітей, що свідчитиме про вирішення завдань цивільного судочинства.

Щодо судових витрат

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Оскільки дане рішення ухвалюється на користь позивача, який на підставі п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, то судовий збір у розмірі 1 331,20 грн підлягає стягненню з відповідача в дохід держави до спеціального фонду Державного бюджету України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, 206, 258-259, 263-265, ч. 4 ст.274, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 23 січня 2026 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в дохід держави судовий збір у розмірі 1 331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна грн 20 коп).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Однеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 );

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Суддя К. І. Олійник