Ухвала суду № 137224803, 09.06.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

УХВАЛА

про відмову у видачі судового наказу

"09" червня 2026 р. Справа № 916/2231/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Мусієнко О.О.,

розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернівецька обласна енергопостачальна компанія» (58001, м. Чернівці, вул. Целана Пауля, буд. 6; ідентифікаційний код юридичної особи: 42102122) про видачу судового наказу за вх. № 2283/26 від 02.06.2026

до боржника: Виробничого кооперативу «Сільська родина» (74150, Херсонська обл., Великоолександрівський р-н, село Трифонівка, вул. Миру, буд. 13; ідентифікаційний код юридичної особи: 33173308)

про стягнення 47 752, 51 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Чернівецька обласна енергопостачальна компанія» звернулося до Господарського суду Одеської області із заявою, сформованою в системі «Електронний суд» 02.06.2026 (вх. № 2283/26 від 02.06.2026) про видачу судового наказу про стягнення із Виробничого кооперативу «Сільська родина» заборгованості за спожиту електричну енергію за січень-лютий 2026 року в сумі 46 520, 96 грн, інфляційного збільшення в сумі 962, 03 грн, 3% річних в сумі 269, 52 грн та судового збору.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Чернівецька обласна енергопостачальна компанія» надано клопотання, сформоване в системі «Електронний суд» 03.06.2026 (вх. № 19310/26 від 03.06.2026), до якого додано результати розрахунку:

індексу інфляції: основна сума заборгованість за договором: з 21.01.2026 по 13.05.2026, сума боргу 43 242, 99 грн, інфляційне збільшення: 43242, 99 x 1.04155038 - 43242.99 = 1796, 76 грн;

3 % річних: з 21.01.2026 по 13.05.2026; сума 43 242, 99 x 3 x 113 : 365 : 100 = 401, 63 грн.

Відповідно до ст. 147 ГПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги. Заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи підприємці. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими законом для виконання судових рішень.

Згідно зі ст. 148 ГПК України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.

Відповідно до ч. 3 ст. 150 ГПК України до заяви про видачу судового наказу додаються: документ, що підтверджує сплату судового збору;документ, що підтверджує повноваження представника, - якщо заява підписана представником заявника; копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

З аналізу вищенаведених норм законодавства випливає, що судовий наказ може бути видано за наявності відповідного договору та інших письмових доказів, що підтверджують фактичне виконання сторонами умов договору, а також заявник має обґрунтувати свої вимоги та додати документи, що вказують на правильність і безспірність здійснених розрахунків.

Тобто норми Господарського процесуального кодексу України передбачають можливість задоволення заяви про видачу судового наказу лише за умови безспірності вимог, відповідно заявник/стягувач, крім іншого, має надати документи, що вказують на правильність та безспірність грошових вимог.

Відтак безспірні вимоги мають бути підтверджені відповідними доказами.

Частиною 2 ст. 12 ГПК України передбачено, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Тобто, однією з основних умов задоволення заяви про видачу судового наказу у розумінні ст. 12 ГПК України є безспірність предмету заявлених вимог. У той самий час заявлення вимог конкретно неузгоджених сторонами (у тому числі їх розміру) призводить до виникнення між ними відповідного спору.

При цьому, процесуальними нормами не передбачено стягнення з боржника у наказному провадженні сум, відмінних від неоспорюваної заборгованості.

Наявність спору про право, яке є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб`єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб`єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги. Крім того, мають ураховуватися обставини, якщо із доданих документів вбачається, що боржник заперечує, не визнає або оспорює свій обов`язок перед заявником (кредитором); із доданих документів вбачається пропуск позовної давності. Така вимога може бути вирішена лише у позовному провадженні. Разом із тим лише той факт, що договірні зобов`язання не виконуються, без обґрунтування причин, не вважається наявністю спору про право.

Таким чином, для задоволення заяви про видачу судового наказу, суд повинен перевірити виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу, на підставі викладених у ній обставин та доданих до заяви доказів. Звертаючись із заявою про видачу судового наказу, заявник повинен, у тому числі, подати документи, що свідчать про безспірність його вимог.

Наведене зумовлено тим, що під час розгляду заяви про видачу судового наказу суд не розглядає справу по суті, не встановлює обставин справи та не здійснює оцінку доказів щодо їх змагальності та достовірності, адже наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у господарському судочинстві, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі ж висновки викладені в постановах Верховного Суду від 22.07.2025 у справі № 910/4747/24, від 20.05.2025 у справі № 916/2098/24.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція) (див. правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі № 910/21124/20, від 13.03.2024 у справі № 904/5899/21).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Доказування повинно здійснюватись за загальними правилами відповідно до статті 74 ГПК України, яка передбачає обов`язковість подання доказів наявності фактичних обставин.

Обґрунтований розрахунок позовних вимог це такий розрахунок, що містить обчислення, порядок нарахування сум (множення, додавання, нарахування процентів та інше) та підстави такого нарахування, передбачені законом або умовами угоди, відображення проведених оплат, тощо.

Обґрунтований розрахунок позовних вимог вимагає посилання на первинні документи (специфікації, рахунки, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні). Такі посилання слід пов`язувати з відповідними юридичними фактами, які мали місце і впливали на розмір суми боргу, з обов`язковим зазначенням часу їх настання.

Таким чином, у випадку, якщо заявлена до стягнення заборгованість виникла у зв`язку із несплатою боржником в повному обсязі вартості поставленого стягувачем товару згідно долучених до заяви копій видаткових накладних, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються (в тому числі 3% річних, інфляційних нарахувань та пені) належить здійснювати окремо по кожній видатковій накладній, із зазначенням заборгованості по кожній з них, термінів оплати таких (відповідно до умов договору), дат та суми часткової сплати відповідачем.

Однак, вказаний розрахунок не є обґрунтованим, оскільки:

- у заяві про видачу судового наказу Товариство з обмеженою відповідальністю «Чернівецька обласна енергопостачальна компанія» просило стягнути заборгованість за спожиту електричну енергію в сумі 46 520, 96 грн, тоді як згідно доданого розрахунку заявником розраховано інфляційне збільшення та 3 % річних за сумою боргу 43 242, 99 грн;

- у заяві про видачу судового наказу Товариство з обмеженою відповідальністю «Чернівецька обласна енергопостачальна компанія» просило стягнути інфляційне збільшення в сумі 962, 03 грн, 3% річних в сумі 269, 52 грн, тоді як згідно доданого розрахунку інфляційне збільшення становить 1796, 76 грн та 3 % річних - 401, 63 грн.

Наведене позбавляє суд можливості перевірити правильність такого нарахування та підстав виникнення заявленої до стягнення суми заборгованості.

Суд звертає увагу, що законом не передбачено обов`язку суду здійснювати перерахунок заявлених вимог та право суду видавати судовий наказ в частині заборгованості, заявленої в межах конкретного виду вимоги, так як у протилежному випадку суд, буде здійснювати розгляд вимог у порядку, який притаманний для позовного провадження, що суперечить цільовому призначенню інституту наказного провадження.

Зазначене є порушенням вимог п. 4 ч. 3 ст.150 ГПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: 1) заяву подано з порушеннями вимог статті 150 цього Кодексу; 2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; 2-1) заяву подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його; 3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу; 4) наявні обставини, зазначені у частині першій статті 175 цього Кодексу; 5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред`явлення позову в суд за такою вимогою; 6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; 7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 цієї частини; 8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ГПК України про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.

Приймаючи до уваги вищевикладене, господарський суд доходить висновку, що заява про видачу судового наказу про стягнення інфляційного збільшення в сумі 962, 03 грн та 3% річних в сумі 269, 52 грн не відповідає вимогам ст. 148 ГПК України, що відповідно до п. п. 3 ч. 1 ст. 152 ГПК України є підставою для відмови у видачі судового наказу.

Відповідно до ст. 153 ГПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків. Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

Керуючись ст. ст. 147, 148, 150-154, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернівецька обласна енергопостачальна компанія» у видачі судового наказу про стягнення з Виробничого кооперативу «Сільська родина» інфляційного збільшення в сумі 962, 03 грн та 3% річних в сумі 269, 52 грн.

Ухвала набирає законної сили 09 червня 2026 року у відповідності до ч. 2 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом десяти днів відповідно до ст. ст. 255 - 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.О. Мусієнко