Рішення № 137224436, 08.06.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2026 Справа № 914/1372/25

Господарський суду Львівської області в складі головуючої судді Бургарт Т.І., при секретарі судового засідання Свистуні П.О., розглянувши в закритому судовому засіданні справу

за позовом: Дрогобицької міської ради Львівської області (82100, площа Ринок, будинок 1, місто Дрогобич, Львівської області, код ЄДРПОУ 04055972);

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-гірка» (82100, вулиця Трускавецька, 63/1, місто Дрогобич Львівської області, код ЄДРПОУ 43434082);

про: утримання безпідставно збережених коштів в сумі 789 051,90 грн,-

з участю:

представника позивача: не з`явився

представника відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Дрогобицька міська рада Львівської звернулася до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-гірка» про утримання безпідставно збережених коштів у вигляді неоплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою (кадастровий номер 4610600000:01:083:0035), площею 25,7703 га, що знаходиться по вулиці Трускавецькій, 63/1 у місті Дрогобичі за період з 25 листопада 2020 року по 24 листопада 2023 року в сумі 789 051,90 грн.

Підготовчі та судові засідання неодноразово відкладалися, в тому числі на підставі численних клопотань позивача (від 12 червня 2025 року вх.№15628/25, від 18 липня 2025 року вх.№19163/25, від 08 жовтня 2025 року вх.№26621/25, від 08 грудня 2025 року вх.№32765/25, від 30 квітня 2026 року вх.№12181/26).

Попередній рух справи відображено у відповідних ухвалах суду та протоколах судових засідань.

Аргументи учасників справи

Аргументи позивача

Позивач зазначає, що земельна ділянка площею 25,7703 га з кадастровим номером 4610600000:01:083:0035, розташована за адресою: Львівська область, м. Дрогобич, вул. Трускавецька, 63/1, є сформованим об`єктом цивільних прав та належить на праві комунальної власності територіальній громаді міста Дрогобича в особі Дрогобицької міської ради.

Відповідач з 17 січня 2020 року є власником нежитлових будівель, розташованих на зазначеній земельній ділянці, у зв`язку з чим фактично використовував її для обслуговування та експлуатації належного йому нерухомого майна.

Водночас, на переконання позивача, у спірний період відповідач здійснював таке користування без належним чином оформленого речового права на земельну ділянку, а відтак не сплачував плату за землю в розмірі та порядку, визначених вимогами земельного законодавства та актами органу місцевого самоврядування.

Позивач зазначає, що рішенням Дрогобицької міської ради від 23 вересня 2021 року спірну земельну ділянку передано відповідачу в оренду строком на три роки для ведення підсобного сільського господарства. Надалі рішенням Господарського суду Львівської області від 30 січня 2023 року у справі № 914/2048/22 визнано укладеним між сторонами договір оренди вказаної земельної ділянки.

Водночас, до моменту належного оформлення орендних правовідносин відповідач продовжував фактично користуватися земельною ділянкою, проте не вносив плату за таке користування, унаслідок чого без достатньої правової підстави зберіг кошти, які підлягали сплаті власнику земельної ділянки.

За розрахунком позивача, розмір плати за користування спірною земельною ділянкою за період з 25 листопада 2020 року по 24 листопада 2023 року становить 799 395,60 грн. При цьому відповідачем сплачено лише 10 343,70 грн. Вважаючи, що різниця між нарахованою та фактично сплаченою сумою у розмірі 789 051,90 грн є безпідставно збереженими коштами, позивач просить стягнути їх з відповідача на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аргументи відповідача

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та вважає їх необґрунтованими.

Свою позицію обґрунтовує тим, що відсутність належним чином оформлених правовідносин щодо користування спірною земельною ділянкою була зумовлена поведінкою самого позивача. Зокрема, після набуття відповідачем права власності на нежитлові будівлі, розташовані на спірній земельній ділянці, позивач тривалий час не вчиняв необхідних дій для врегулювання земельних правовідносин. За твердженням відповідача, лише після його звернення до суду Дрогобицькою міською радою було прийнято рішення від 23 вересня 2021 року про передачу земельної ділянки в оренду.

Однак, і після прийняття вказаного рішення позивач ухилявся від укладення договору оренди земельної ділянки, у зв`язку з чим відповідач був змушений повторно звернутися до Господарського суду Львівської області з вимогою про визнання такого договору укладеним.

Одночасно відповідач заперечує факт використання спірної земельної ділянки у період, за який позивачем заявлено вимоги. За його твердженням, з моменту набуття права власності на розташовані на земельній ділянці нежитлові будівлі і до укладення договору оренди землі він фактично не здійснював користування земельною ділянкою та не провадив на ній господарської діяльності. Після початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації належні йому об`єкти нерухомого майна були передані для потреб Збройних Сил України, у зв`язку з чим він був позбавлений можливості використовувати як самі будівлі, так і земельну ділянку, на якій вони розташовані. За таких обставин відповідач вважає недоведеним факт отримання ним будь-якої економічної вигоди від користування спірною земельною ділянкою.

Окрім цього, відповідач не погоджується з розрахунком суми безпідставно збережених коштів, здійсненим позивачем. На його переконання, при визначенні розміру заявлених до стягнення коштів позивачем неправильно застосовано нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а також безпідставно використано ставку орендної плати у розмірі 6 відсотків від її нормативної грошової оцінки. Натомість рішенням Господарського суду Львівської області, яким договір оренди земельної ділянки було визнано укладеним, розмір орендної плати визначено на рівні 1 відсотка від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Саме цей показник, на думку відповідача, підлягає застосуванню при визначенні розміру можливих нарахувань за користування землею.

Крім того, відповідач звертає увагу на те, що протягом спірного періоду ним було сплачено 44 929,56 грн за користування земельною ділянкою, однак зазначені платежі, на його думку, не були належним чином враховані позивачем під час визначення розміру заявлених до стягнення коштів.

З огляду на наведене відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Обставини, встановлені судом

Дрогобицькій міській раді на праві комунальної власності належить земельна ділянка площею 25,7703 га з кадастровим номером 4610600000:01:083:0035, яка відповідно до цільового призначення є землею сільськогосподарського призначення, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (далі Реєстр речових прав на нерухоме майно; т. 1, а.с. 37).

Вказана земельна ділянка перебувала у постійному користуванні ПрАТ «Трускавецькурорт» на підставі акта на право постійного користування земельною ділянкою від 21 травня 1996 року, виданого Дрогобицькою міською радою народних депутатів, серії ЛВ-40. Вказаний землекористувач одночасно був власником розташованих на цій земельній ділянці об`єктів нерухомого майна, зокрема приміщень теплиці, гаража, котельні та складу (т. 1, а.с. 141-145).

17 січня 2020 року ПрАТ «Трускавецькурорт» (далі також продавець) та ТзОВ «Агро-гірка» (далі також покупець) уклали договір купівлі-продажу нежитлових будівель № 52 (далі також договір купівлі-продажу), відповідно до умов якого продавець передав, а покупець прийняв у власність нежитлові будівлі, розташовані на земельній ділянці площею 25,7703, кадастровий номер 4610600000:01:083:0035 за адресою: Львівська область, місто Дрогобич, вулиця Трускавецька, будинок 63/1 (пункти 1.1., 1.2. договору купівлі-продажу, т. 1, а.с. 141-145).

17 січня 2020 року ТзОВ «Агро-гірка» зареєструвало право власності на вказані нежитлові будівлі, що підтверджується інформацією з Реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1, а.с. 37 39).

Пунктом 1.3. договору купівлі-продажу визначено, що після набуття покупцем права власності на відчужуванні нежитлові будівлі покупець зобов`язаний належним чином переоформити право користування земельною ділянкою.

ТзОВ «Агро-гірка» неодноразово зверталося до Дрогобицької міської ради з заявами про прийняття рішення щодо надання товариству в оренду вказаної земельної ділянки. Однак, міська рада відповідне рішення не приймала. У зв`язку з цим 02 липня 2021 року ТзОВ «Агро-гірка» звернулося до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до Дрогобицької міської ради про визнання бездіяльності незаконною та зобов`язання прийняти рішення про надання товариству в оренду земельної ділянки площею 25,7703, кадастровий номер 4610600000:01:083:0035. Провадження у справі №?914/1991/21 відкрито 17 липня 2021 року (суддя Козак І.Б).

Під час розгляду судом вказаного спору 23 вересня 2021 року Дрогобицькою міською радою прийнято рішення № 634 «Про надання в оренду земельної ділянки на вул. Трускавецькій», після чого ухвалою Господарського суду Львівської області від 10 листопада 2021 року провадження у справі № 914/1991/21 закрито у зв`язку з відсутністю предмету спору (т. 1, а.с 111-113).

У подальшому ТзОВ «Агро-гірка» неодноразово зверталося до Дрогобицької міської ради з вимогою укласти договір оренди земельної ділянки, однак відповідний договір укладено (підписано) не було.

У зв`язку з цим, 01 вересня 2022 року ТзОВ «Агро-гірка» знову звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Дрогобицької міської ради про визнання договору оренди землі укладеним. Рішенням Господарського суду Львівської області від 30 січня 2023 року у справі № 914/2048/22 (суддя Горецька З.В.), яке набрало законної сили 02 березня 2023 року, договір оренди земельної ділянки площею 25,7703 га на вул. Трускавецькій в м. Дрогобичі, кадастровий номер - 4610600000:01:083:0035 визнано укладеним строком на 3 роки у редакції, що викладена в резолютивній частині рішення суду (далі також договір оренди (т. 1, а.с 78-81).

Відповідно до пункту 15 договору оренди, земельна ділянка віднесена до категорії земель сільськогосподарського призначення, а її цільове призначення визначено як 01.04 - для ведення підсобного сільського господарства.

Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 1 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та становить 58 151, 50 грн на рік (пункт 9 договору).

Згідно пункту 5 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення договору становить 5 815 150,36 гривень. Вказана нормативно-грошова оцінка міститься у витязі з технічної документації нормативно-грошової оцінки земельної ділянки від 17 січня 2022 року, про що зазначено в рішенні суду у справі № 914/2048/22, яким визнано укладеним договір оренди землі (а.с.79, зворотна сторона, абзац 10).

Одночасно судом встановлено, що при укладенні вказаного договору оренди застосовано помилковий розрахунок нормативно-грошової оцінки земельної ділянки в розмірі 5 815 150,36 гривень, що підтверджується Головним управління Держгеокадастру у Львівській області.

Зокрема, згідно листів Держгеокадастру від 20 квітня та 13 жовтня 2022 року, при визначенні нормативно-грошової оцінки земельної ділянки площею 25,7703, кадастровий номер 4610600000:01:083:0035, помилково застосовано методику нормативно-грошової оцінки земель населених пунктів. Разом з тим, застосуванню підлягала методика грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення. Внаслідок цієї помилки ГУ Держгеокадастру у Львівській області зазначила про недійсність витягу з технічної документації нормативно-грошової оцінки земельної ділянки від 17 січня 2022 року, відповідно до якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 5 815 150,36 гривень (т. 2 а.с. 224-229).

Зважаючи на вказану помилку у визначенні нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, ТзОВ «Агро-гірка» втретє звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Дрогобицької міської ради про внесення змін до договору оренди земельної ділянки в частині визначення розміру орендної плати, виходячи з дійсної нормативно-грошової оцінки (справа № 914/1508/23, суддя Рим Т.Я.).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 06 вересня 2023 року у справі №?914/1508/23 позов задоволено: визнано укладеною між позивачем та відповідачем угоду про внесення змін до договору оренди спірної земельної ділянки, а саме замінено нормативну грошову оцінку земельної ділянки з 5 815 150,26 грн на 468 209,53 грн, а розмір річної орендної плати зменшено з 58 151,50 грн до 4 682,10 грн (т. 1, а.с. 82-85) .

При цьому судом у межах розгляду справи № 914/1508/23 встановлено факт допущення помилок при формуванні нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки. В ході судового розгляду спору встановлена дійсна нормативна грошова оцінка земельної ділянки у період 2020 2022 років:

· у 2020 році 463 603,80 грн (пункт 29.1. рішення від 06 вересня 2023 року);

· у 2021 році 463 603,80 грн (пункт 29.2.);

· у 2022 році 465 341,81 грн (пункт 29.3.).

Станом на 25 липня 2023 року нормативна грошова оцінка становила 468 209,53 грн (пункт 34 рішення), що підтверджується також і витягом з технічної документації нормативно-грошової оцінки земельної ділянки від 21 лютого 2023 року (т. 2., а.с. 223).

Рішення Господарського суду Львівської області у справі № 914/1508/23 про внесення змін до договору оренди набрало законної сили 07 лютого 2024 року, за результатами перегляду в апеляційному порядку, за наслідками чого постановою Західного апеляційного господарського суду його залишено без змін (т. 1, а.с. 46 49).

Судом встановлено, що за час користування земельною ділянкою ТзОВ «Агро-гірка» систематично та справно сплачувало земельний податок, виходячи з дійсної нормативної грошової оцінки землі, в таких сумах (з урахуванням перерахунку, зазначеного в уточнюючих податкових деклараціях з плати за землю, поданих у зв`язку з встановленням помилкового обчислення нормативно-грошової оцінки земельної ділянки):

- за 2020 рік 1215,78 грн (за ставкою 0,3% нормативно- грошової оцінки земельної ділянки, що підтверджується відомостями уточнюючої декларації з плати за землю за 2020 рік (т.3, а.с.24-25);

- за 2021 рік 1391,60 грн (за ставкою 0,3% нормативно- грошової оцінки земельної ділянки, що підтверджується відомостями уточнюючої декларації з плати за землю за 2021 рік (т.3, а.с.18-19);

- за 2022 рік 4664, 42 грн (за ставкою 1 % нормативно- грошової оцінки земельної ділянки, що підтверджується відомостями уточнюючої декларації з плати за землю за 2022 рік (т.3, а.с.12-13);

- за 2023 1122, 12 грн (за ставкою 1 % нормативно- грошової оцінки земельної ділянки, що підтверджується відомостями уточнюючої декларації з плати за землю за 2023 рік (т.2, а.с.212-214).

Надалі у зв`язку з набранням 03 березня 2023 року чинності рішенням суду у справі № 914/2048/22 яким визнано укладеним строком на 3 роки договір оренди земельної ділянки, відповідачем сплачувалася орендна плата в таких розмірах (з урахуванням перерахунку, зазначеного в уточнюючих податкових деклараціях з плати за землю, поданих у зв`язку з встановленням помилкового обчислення нормативно-грошової оцінки земельної ділянки):

- у 2023 році в сумі 3 568,07 грн (згідно податкової декларації з плати за землю за 2023 рік від 13 лютого 2024 року (т. 2, а.с. 196-198);

- у 2024 році - в сумі 4 947,90 грн (відповідно до податкової декларації з плати за землю від 12 лютого 2024 року ( т. 2, а.с. 201-203).

При цьому, розмір плати за землю первинно визначався та сплачувався відповідачем виходячи з помилкової нормативно-грошової оцінки (в сумі 5 815 150,26 грн). Однак, після з`ясування дійсної нормативно грошової оцінки землі, відповідач подав уточнюючі податкові декларації зі сплати за землю за попередні періоди та здійснив перерахунок податкового зобов`язання з орендної плати, виходячи з дійсної нормативної оцінки земельної ділянки (т. 2, а.с. 196 222).

Обставини щодо остаточних сум сплати відповідачем земельного податку та орендної плати за землю у відповідні періоди (після подання уточнюючих декларацій) підтверджуються також листом ГУ ДПС у Львівській області (т. 3, а.с. 10).

Водночас, позивач, не погоджуючись з розміром сплачених відповідачем коштів, дійшов висновку про неповну сплату ТзОВ «Агро-гірка» встановлених законом платежів у зв`язку з користуванням спірною земельною ділянкою.

Так, 05 грудня 2023 року відбулося засідання комісії виконавчого комітету Дрогобицької міської ради по відшкодуванню збитків власникам землі та землекористувачам, за результатами якого складено акт № 12/1-23 про визначення безпідставно збережених коштів, які підлягають поверненню власнику землі (т. 1, а.с. 41), який надалі затверджено рішенням виконавчого комітету Дрогобицької міської ради № 328 від 19 грудня 2023 року.

Відповідно до вищезазначеного акту № 12/1-23, сума безпідставно збережених коштів у вигляді недоплаченої ТзОВ «Агро-гірка» орендної плати за користування спірною земельною ділянкою за період з 25 листопада 2020 року по 24 листопада 2023 року без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї земельної ділянки становить 799 395, 60 грн.

Згідно додатку 1 до акту, розрахунок розміру збитків здійснено управлінням майна громади виконавчих органів Дрогобицької міської ради 24 листопада 2023 року (т. 1 а.с. 42).

Зі змісту вказаного розрахунку вбачається, що позивачем стягуються кошти як за період до укладення договору оренди, так і за час договірних відносин.

При цьому, позивач здійснює визначення суми боргу за кожен з цих періодів із застосуванням різних підходів до обчислення її розміру:

- за період до виникнення договірних орендних правовідносин (з 25 листопада 2020 року до 01 березня 2023 року) розрахунок суми боргу здійснено виходячи зі ставки 6% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки

- за період договірних відносин позивач обчислює суму боргу, виходячи з умов договору оренди та визначеній у ньому нормативній грошовій оцінці земельної ділянки і відсоткової ставки в розмірі 1%.

За обидва періоди збитки обчислені виходячи з нормативно грошової оцінки земельної ділянки в таких розмірах:

- 5 286 500,33 грн у 2020 та 2021 роках;

- 5 815 150,36 грн у 2022 та 2023 роках (т. 1, а.с. 11-12, т. 3, а.с. 88-90).

Згідно вказаних розрахунків, позивач просить стягнути з відповідача:

1) за період до укладення договору (з 25 листопада 2020 року до 01 березня 2023 року) 756 907,47 грн, з яких:

5286, 50 грн за 6 днів листопада 2020 року

26432,50 грн за грудень 2020 року

317190,02 грн за 2021 рік

348909,02 грн за 2022 рік

58151, 50 грн за січень лютий 2023 року

937,93 грн за 1 день березня 2023 року;

2) за період договірних відносин (з 02 березня по 24 листопада 2023 року) 42 488,13 грн, з яких:

4689,64 грн за 30 днів березня 2023 року

33921, 72 грн за 7 квітень жовтень 2023 року

3876, 77 грн за 24 дні листопада 2023 року.

Судом встановлено, що впродовж спірних періодів на території Дрогобицької міської ради діяли різні ставки розміру орендної плати за землю.

Зокрема, рішенням Дрогобицької міської ради від 27 липня 2012 року № 703 «Про затвердження Положення про оренду земельних ділянок у м. Дрогобичі та порядок встановлення розмірів орендної плати за користування земельними ділянками» (далі також рішення № 703) визначено, що розмір орендної плати за користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення встановлюється на рівні мінімальної орендної плати (т.3, а.с. 200-205).

Вказане рішення втратило чинність у зв`язку з прийняттям рішення Дрогобицької міської ради від 27 травня 2021 року № 402 «Про затвердження Положення Про оренду земельних ділянок на території, на яку поширюються повноваження Дрогобицької міської ради, та порядок встановлення розмірів орендної плати за землю» (далі також рішення № 402) (а.с. 206-234).

Згідно додатку 1 до рішення № 402, розмір орендної плати для земельних ділянок сільськогосподарського призначення встановлюється в розмірі 6% від нормативно- грошової оцінки земельної ділянки для орендарів зареєстрованих за межами території Дрогобицької міської ради (станом на час до укладення договору оренди місце.реєстрації відповідача значилося у місті Трускавець).

Окрім цього, судом встановлено, що починаючи з квітня 2022 року належне відповідачу нерухоме майно та земельна ділянка фактично використовуються військовою частиною НОМЕР_1 на підставі укладених договорів та рішень військових органів.

Так, 31 березня 2022 року військова частина НОМЕР_1 звернулася до ТзОВ «Агро-гірка» із листом № 1042, у якому просила передати батальйону у безоплатне користування належні товариству приміщення, розташовані за адресою АДРЕСА_1 (т. 2, а.с. 108).

01 квітня 2022 року між ТзОВ «Агро-гірка» (позичкодавець) та військовою частиною НОМЕР_1 (користувач) укладено договір безоплатного користування майном (позички), згідно з пунктом 1.1 якого позичкодавець зобов`язався передати користувачу у безоплатне користування (позичку) предмет позички на строк, встановлений умовами договору, а користувач, у свою чергу, зобов`язався повернути предмет позички після закінчення такого строку (т. 2, а.с. 104).

Предметом договору безоплатного користування майном є нежитлові будівлі гаражу площею 255,5 кв.м (літ. « 1Б»), складу площею 38,8 кв.м. (літ. «Л»), складу площею 185,9 кв. м. (літ. «М»), складу площею 911, 5 кв. м. (літ. «А»), розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . Користувач має право користуватися земельною ділянкою, на якій розміщені вказані вище будівлі, кадастровий номер - 4610600000:01:083:0035 (пункт 1.2 договору).

Згідно з пунктом 3.2. договору, предмет позички передається користувачу у день укладення договору за актом приймання-передачі, який підписується представниками сторін. Предмет позички є переданим користувачу з моменту підписання акту приймання-передання.

Зі змісту пункту 3.1. договору визначено, що предмет позички надається користувачу на строк до 31 травня 2022 року.

01 квітня 2022 року між ТзОВ «Агро-гірка» та в/ч НОМЕР_1 підписано акт приймання-передання майна, визначеного у договорі позички (т. 2, а.с. 105).

Окрім того, 31 травня 2022 року між відповідачем та військовою частиною НОМЕР_1 було укладено додаткову угоду, якою внесено зміни до договору, зокрема продовжено строк користування майном військовою частиною до 30 вересня 2022 року (т. 1, а.с. 106). У подальшому, 30 вересня 2022 року сторони підписали ще одну додаткову угоду, якою строк користування було продовжено до 31 грудня 2023 року (т. 1, а.с. 107).

06 квітня 2023 року начальником Дрогобицької районної військової адміністрації видано наказ №7ДСК/306 про встановлення ТзОВ «Агро-гірка» військово-квартирної повинності з розміщення підрозділів військової частини НОМЕР_1 на час до особливого розпорядження (т. 2, а.с. 110-111).

22 квітня 2023 року між ТзОВ «Агро-гірка» (далі також - сторона 1), військовою частиною НОМЕР_1 (далі також - сторона 2) та Самбірською квартирно-експлуатаційною частиною (далі також - сторона 3) укладено договір №85, відповідно до умов якого ТзОВ «Агро-гірка» надала військовій частині можливість на спільне безоплатне користування нерухомим майном, визначеним у пункті 1.1. вищезазначеного договору (т. 2, а.с. 150-153).

На виконання умов договору, 22 квітня 2023 року між ТзОВ «Агро-гірка» та військовою частиною було підписано акт приймання-передання нежитлових будівель (т. 2, а.с. 154).

Суд зазначає, що у справі відсутні будь-які документи або докази, що свідчили б про розірвання договору безоплатного користування майном між ТзОВ «Агро-гірка» та військовою частиною НОМЕР_1 .

Оцінка суду

Предметом спору у даній справі є грошові кошти, еквівалентні недоотриманій позивачем орендній платі за користування земельною ділянкою комунальної власності, які відповідач зберіг без належної правової підстави.

Правове регулювання спірних правовідносин визначається Конституцією України, Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України (зокрема положеннями щодо набуття, здійснення та припинення права користування земельними ділянками, а також нормами про зобов`язання, що виникають із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави), Законом України «Про оренду землі», Податковим кодексом України в частині справляння плати за землю, а також підзаконними нормативно-правовими актами, прийнятими на їх виконання, включаючи рішення органу місцевого самоврядування щодо встановлення ставок орендної плати та порядок їх застосування.

Відповідно до статті до статті 13 Конституції України, земля є об`єктом права власності Українського народу, а від його імені права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених законом.

Спірні правовідносини у даній справі виникли у зв`язку з користуванням відповідачем земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 4610600000:01:083:0035, яке здійснювалося як у період до укладення договору оренди, так і після виникнення договірних орендних правовідносин.

Відповідно до статей 79-1, 83, 116, 125, 126 Земельного кодексу України право користування земельною ділянкою виникає виключно у порядку, встановленому законом, зокрема з моменту державної реєстрації відповідного речового права, а використання земельної ділянки без належного правового титулу не породжує права на її безоплатне використання.

Предметом заявленого позову є вимога про стягнення безпідставно збережених відповідачем коштів за рахунок недоотриманих позивачем сум, що підлягали сплаті у зв`язку з користуванням землею.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно (кондикційне зобов`язання). Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

У пунктах 70-71, 75, 90-94 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц зі спору, що виник з подібних правовідносин, сформульовано такі висновки щодо застосування положень статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України та статей 120, 125 Земельного кодексу України:

"70. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (див. висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

71. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (див. висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13).

75. Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентований у ЗК України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини першої статті 141 ЗК України).

90. За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

91. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

92. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.

93. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно (частина перша статті 1212 ЦК України).

94. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України".

Викладені правові висновки Великої Палати Верховного Суду враховуються та послідовно застосовуються у судовій практиці при вирішенні подібних справ та є актуальними на час вирішення спору (див. напр. постанову КГС ВС від 31 березня 2026 року у справі № 908/1291/24 та ін.).

Як убачається з матеріалів справи, земельна ділянка комунальної власності з кадастровим номером 4610600000:01:083:0035 перебувала у фактичному користуванні ТзОВ «Агро-гірка» з 17 січня 2020 року - моменту державної реєстрації права власності на розміщені на вказані ділянці будівлі та споруди.

За змістом положень статті 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності, користування, у тому числі у формі оренди земельної ділянки.

Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» оренда землі є строковим платним володінням і користуванням земельною ділянкою на підставі договору оренди, а згідно зі статтею 21 цього Закону орендна плата є істотною умовою договору оренди землі та вноситься орендарем у розмірах і строки, визначені договором та законом.

02 березня 2023 року набрало законної сили рішення Господарського суду Львівської області у справі № 914/2048/22, яким визнано укладеним між сторонами договір оренди земельної ділянки в редакції, що викладена в резолютивній частині рішення.

Отже, тільки з моменту набрання чинності зазначеним рішенням суду правовідносини сторін щодо користування земельною ділянкою набули договірного характеру та регулюються положеннями Закону України «Про оренду землі» у системному зв`язку з умовами укладеного договору.

Водночас, до цього моменту фактичне користування ТзОВ «Агро- Гірка» земельною ділянкою здійснювалося за відсутності належним чином оформленого права такого користування.

Проте з огляду на приписи статті 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Тобто власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

В такий спосіб положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. (Подібні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 2.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19).

З огляду на викладене, з моменту виникнення між сторонами договірних правовідносин, правова природа платежів за користування земельною ділянкою виключає можливість кваліфікації відповідних сум як безпідставно збережених коштів.

З урахуванням наведеного, для правильного вирішення спору підлягає розмежуванню період фактичного користування земельною ділянкою без належного правового титулу, коли можливе застосування статті 1212 Цивільного кодексу України, та період існування між сторонами договірних орендних правовідносин, протягом якого правове регулювання виключно визначається спеціальними нормами земельного та орендного законодавства і умовами укладеного договору.

Щодо стягнення коштів за період договірних відносин

Суд виходить з того, що заявлені позивачем вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів охоплюють період із 25 листопада 2020 року по 24 листопада 2023 року. Водночас з 02 березня 2023 року - дати набрання законної сили рішенням у справі № 914/2048/22 та виникнення між сторонами договірних орендних правовідносин - правова підстава користування земельною ділянкою та внесення відповідних платежів визначається договором оренди та спеціальним законодавством, у зв`язку з чим підстави для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України у цій частині відсутні.

Вказаний висновок узгоджується зі сталою позицією Верховного Суду, який неодноразово констатував, що договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України (див. напр. Постанову ВП Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17, Постанови Верховного Суду від 22 травня 2026 року у справі 922/3108/25 від 19.02.2020 у справі № 915/411/19, від 21.02.2020 у справі № 910/660/19, від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19 ).

Відтак вимоги про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України за період з 02 березня по 24 листопада 2023 року є такими, що заявлені без належних правових підстав.

Водночас, суд, дослідивши зміст позовної заяви та наведені позивачем обставини у їх системному взаємозв`язку, виходить із того, що, формально посилаючись на положення статті 1212 Цивільного кодексу України, позивач фактично обґрунтовує заявлені вимоги за період з 02 березня 2023 року по 24 листопада 2023 року як стягнення недоотриманої орендної плати за договором оренди земельної ділянки.

Зокрема, із викладеного позивачем розрахунку вбачається, що визначення суми до стягнення здійснюється ним не через встановлення факту безпідставного набуття чи збереження майна у розумінні глави 83 Цивільного кодексу України, а шляхом застосування умов договору оренди, зокрема погодженої сторонами ставки 1 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, та порівняння належного, на його думку, розміру орендної плати з фактично сплаченими відповідачем сумами. Таким чином, заявлена вимога за своєю економічною та правовою суттю є вимогою про стягнення різниці орендної плати в межах договірного зобов`язання, а не кондикційною вимогою про повернення безпідставно збережених коштів.

Як вбачається з поданого розрахунку, за період існування між сторонами договірних орендних правовідносин позивач визначає суму до стягнення в розмірі 42 488,13 грн шляхом застосування умов укладеного договору оренди земельної ділянки, зокрема передбаченої ним ставки орендної плати у розмірі 1 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, при цьому як базу нарахування застосовує нормативну грошову оцінку у розмірі 5 815 150,36 грн, що була визначена на момент укладення договору та покладена в основу первісного розрахунку орендної плати.

Разом з тим, суд бере до уваги, що базовим елементом розрахунку орендної плати за договором сторони визначили нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яка на момент укладення договору була сформована з істотною методологічною помилкою. Як встановлено у судовому порядку та підтверджено, зокрема, уповноваженим органом у сфері земельних відносин, при визначенні зазначеної нормативної грошової оцінки було неправильно застосовано методику, що призвело до її суттєвого завищення, а відповідний витяг з технічної документації в подальшому був визнаний таким, що не відповідає вимогам чинного нормативного регулювання.

Зазначені обставини знайшли своє підтвердження у судовому рішенні у справі № 914/1508/23, яким встановлено дійсну нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки та внесено зміни до істотних умов договору оренди, зокрема щодо бази нарахування орендної плати.

За таких умов суд зазначає, що застосування у розрахунках орендної плати первісно визначеної, але згодом визнаної помилковою нормативної грошової оцінки, не може розцінюватися як належна правова підстава для стягнення додаткових сум.

При цьому, суд відхиляє доводи позивача про необхідність застосування нормативно-грошової оцінки земельної ділянки в розмірі 5 286 500,33 грн до 07 лютого 2024 року (моменту набрання чинності рішенням суду у справі № 914/1508/23 від 06 вересня 2023 року, яким в договірні положення внесено зміни щодо дійсної нормативної грошової оцінки) з огляду на таке.

Заявлена до стягнення позивачем сума, розрахована із застосуванням нормативно грошової оцінки земельної ділянки, яка в подальшому у встановленому судовому порядку визнана такою, що сформована з порушенням методології та є помилковою, а відтак, не може вважатися належно обґрунтованою ані як елемент договірного зобов`язання, ані як складова кондикційного розрахунку, оскільки така сума ґрунтується на юридично дефектній базі нарахування, що була усунута рішенням суду, яке має преюдиційне значення для даного спору.

Суд наголошує, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки не встановлюється умовами договору оренди, а формується та затверджується у визначеному законом порядку уповноваженим органом у сфері земельних відносин на підставі затвердженої технічної документації із землеустрою та відповідної методики її проведення, з обов`язковим оформленням та видачою чинного витягу. Наданий (в тому числі і самими позивачем) до матеріалів справи чинний витяг про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки свідчить, що її дійсний розмір станом на період спірних правовідносин є істотно іншим, ніж той, який був відображений у договорі оренди та покладений позивачем в основу розрахунку, що додатково підтверджує помилковість застосованої позивачем бази нарахування та виключає можливість її використання як належного критерію визначення розміру платежів.

У зв`язку з цим включення до заявлених вимог розміру платежів, визначених на підставі недійсної (помилкової) нормативно грошової оцінки, не відповідає вимогам належності та допустимості доказування, спотворює дійсний обсяг майнового обов`язку відповідача та призводить до штучного завищення заявленої до стягнення суми, що є несумісним із принципами правової визначеності, добросовісності та справедливого балансу інтересів сторін.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду чітко визначила механізм кваліфікації висновків судів як per incuriam зробленими через недогляд (з лат. «per incuriam»), який дозволяє ігнорувати помилкові прецеденти без застосування формального відступу, якщо вони ґрунтуються на скасованих нормах або очевидних юридичних помилках (див. Постанова ВП ВС від 15 жовтня 2025 року у справі №907/882/22).

У системах загального права допускається скасування попередніх прецедентів (overruling of precedent), а також вважається, що прецеденту можна не слідувати, зокрема якщо він був вирішений per incuriam, тобто якщо при його прийнятті з певних причин не були застосовані належні приписи законодавства чи прецеденти або вони були неправильно витлумачені (див. висновки, викладені у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 525/789/17 та ухвалі КАС ВС від 29.06.2021 у справі № 120/1562/21-а, а також схожі висновки, викладені у пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 304/1035/20, пункті 279 постанови палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів КГС ВС від 03.02.2025 у справі № 910/8714/18 та постановах КАС ВС від 12.09.2024 у справі № 400/14386/23 і від 14.10.2024 у справі № 400/12515/23).

Сам по собі факт зазначення у договорі оренди нормативної грошової оцінки земельної ділянки у розмірі 5 815 150,36 грн, яка надалі в установленому судовому порядку визнана такою, що сформована з порушенням методології та є помилковою, не породжує презумпції її правомірності, чинності чи незмінності для цілей визначення розміру грошових зобов`язань сторін. Затвердження договору судовим рішенням у процедурі визнання його укладеним не легалізує автоматично всі вихідні розрахункові параметри, покладені в основу проєкту договору, якщо їх фактична невідповідність вимогам нормативного регулювання встановлена компетентним органом та підтверджена судовим рішенням, що має преюдиційне значення.

З огляду на викладене, застосування у спірних правовідносинах нормативної грошової оцінки земельної ділянки у розмірі 5 815 150,36 гривень не може вважатися належним правовим орієнтиром для визначення розміру відповідних платежів, оскільки така оцінка ґрунтується на помилкових вихідних даних, що були встановлені та усунуті у судовому порядку. За таких умов відповідне її використання при обґрунтуванні заявлених вимог слід розцінювати як таке, що здійснене per incuriam внаслідок юридичного недогляду, а відтак воно не підлягає врахуванню судом при вирішенні цього спору.

Виходячи з дійсної нормативної грошової оцінки земельної ділянки, визначеної у встановленому законом порядку, позивачем за 2023 рік нараховано та сплачено орендну плату у розмірі 3 568,07 грн, що підтверджується уточнюючою податковою декларацією з плати за землю за 2023 рік від 13 лютого 2024 року (т. 2, а.с. 196198). Згідно з поданими розрахунками, щомісячний розмір орендної плати за умовами договору та з урахуванням дійсної нормативно-грошової оцінки становить 390,85 грн, що також відображено у цій декларації.

Суд, перевіривши правильність здійснених позивачем в декларації нарахувань, встановив, що вони є арифметично та методологічно коректними за виключенням березня 2023 року, у якому відображено неповний період користування земельною ділянкою. Так, з 02 березня 2023 року між сторонами вже існували договірні орендні правовідносини, а відповідач фактично користувався земельною ділянкою протягом 30 календарних днів березня.

Враховуючи щомісячний розмір орендної плати 390,85 грн, пропорційний розмір за березень 2023 року становить 374,69 грн (390,85 грн ч 31 Ч 30). Водночас відповідачем за вказаний період сплачено лише 50,43 грн, що підтверджується матеріалами справи.

Отже, недоплата відповідача за березень 2023 року становить 324,26 грн (374,69 грн 50,43 грн), яка є складовою належної орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою та підлягає стягненню як несплачена частина договірного зобов`язання.

Щодо стягнення коштів за період до виникнення договірних відносин

Що стосується періоду стягнення з 25 листопада 2020 року і до 02 березня 2023 року, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землі є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За приписами статті 14.1.147 Податкового кодексу України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

За вимогами статті 21 Закону України «Про оренду землі» та статті 14.1.136 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Встановлення розміру орендної плати за користування земельними ділянками комунальної власності належить до повноважень відповідної міської ради як органу, уповноваженого здійснювати розпорядження землями територіальної громади (статті 12, 122 Земельного кодексу України, стаття 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). При цьому конкретні ставки орендної плати визначаються органом місцевого самоврядування в межах, установлених статтею 288 Податкового кодексу України. Саме на виконання зазначених повноважень Дрогобицькою міською радою були прийняті рішення № 703 від 27.07.2012 та № 402 від 27.05.2021, якими визначено розмір орендної плати за користування земельними ділянками різних категорій на території громади.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 вказав, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

При цьому Верховний Суд наголосив, що для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно, насамперед, з`ясувати:

1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача;

2) площу земельної ділянки;

3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки);

4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.

За обставинами справи, що розглядається, звертаючись із цим позовом, позивач повинен довести не лише факт користування земельною ділянкою без оформленого права оренди, а й розмір коштів, які були безпідставно збережені відповідачем за рахунок власника земельної ділянки.

Судом встановлено, що розрахунок безпідставно збережених коштів, покладений позивачем в основу заявлених вимог та відображений в акті комісії № 12/1-23 від 05 грудня 2023 року, здійснено виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки у розмірах 5 286 500,33 грн за 2020 2021 роки та 5 815 150,36 грн за 2022 2023 роки.

Водночас, як вже зазначалося судом вище, рішенням Господарського суду Львівської області від 06 вересня 2023 року у справі № 914/1508/23 встановлено факт помилкового визначення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки та визначено її дійсний розмір. Зокрема, судом встановлено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становила: у 2020 році - 463 603,80 грн, у 2021 році - 463 603,80 грн, у 2022 році - 465 341,81 грн, а станом на 2023 рік - 468 209,53 грн.

Таким чином, нормативна грошова оцінка, використана позивачем при обчисленні заявленої до стягнення суми, майже у дванадцять разів перевищує дійсну нормативну грошову оцінку земельної ділянки. За таких обставин суд доходить висновку, що розрахунок позивача не відповідає фактичним обставинам справи та не може бути покладений в основу визначення розміру безпідставно збережених коштів.

Крім того, судом встановлено, що протягом спірного періоду на території Дрогобицької міської ради діяли різні нормативні акти, які визначали розмір орендної плати за користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення.

Так, до набрання чинності рішенням Дрогобицької міської ради від 27 травня 2021 року № 402 діяло рішення Дрогобицької міської ради від 27 липня 2012 року № 703, яким для земельних ділянок сільськогосподарського призначення було встановлено мінімальний розмір орендної плати. Лише після втрати чинності рішенням № 703 та набрання чинності рішенням № 402 для таких земельних ділянок було встановлено ставку орендної плати у розмірі 6 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Незважаючи на це, позивач здійснив розрахунок заявленої до стягнення суми виходячи зі ставки 6 % за весь період з 25 листопада 2020 року по 24 листопада 2023 року, тобто поширив дію рішення № 402 на період, коли воно ще не діяло, а правовідносини регулювалися іншим нормативним актом органу місцевого самоврядування.

Отже, розрахунок позивача ґрунтується одночасно на двох помилкових вихідних показниках:

- неправильній нормативній грошовій оцінці земельної ділянки та

- неправильному визначенні ставки орендної плати за частину спірного періоду.

Такі недоліки мають системний характер та безпосередньо впливають на визначення розміру заявлених до стягнення коштів, а тому унеможливлюють визнання поданого позивачем розрахунку належним.

З урахуванням встановленої судом дійсної нормативної грошової оцінки земельної ділянки та нормативного регулювання, що діяло у відповідні періоди на території Дрогобицької міської ради, суд здійснює перерахунок розміру плати за користування земельною ділянкою за період з 01 січня 2020 року по 01 березня 2023 року (включно).

За 2020 рік суд виходить із того, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становила 463 603,80 грн відповідно до даних, визначених у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, які досліджені судом у межах даної справи та у справі № 914/1508/23. Розмір орендної плати за користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення у цей період визначався рішенням Дрогобицької міської ради від 27 липня 2012 року № 703, яким передбачено застосування мінімальної орендної ставки, що відповідно до пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України для земель сільськогосподарського призначення становить 0,3 відсотка нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Таким чином, річний розмір орендної плати за 2020 рік становить 1 390,81 грн (463 603,80 Ч 0,3 %), а місячний 115,97 грн (1 390,81 : 12).

Позивач, заявляючи до стягнення 5 286, 50 грн за 6 днів листопада та 26 432,50 грн за грудень 2020 року здійснює розрахунок, виходячи з нормативно грошової оцінки в розмірі 5 286 500,33 грн та ставки 6 %, що не ґрунтується на будь-яких правових підставах.

Відповідач виконав свій обов`язок зі сплати плати за користування земельною ділянкою у листопаді- грудні 2020 року у розмірі 115,97 грн за кожен місяць відповідно, що підтверджується декларацією зі сплати земельного податку (т. 3, а.с. 24 зворотна сторона).

З огляду на викладене, підстави для стягнення з ТзОВ «Агро-Гірка» безпідставно збережених коштів за рахунок неповної оплати орендної плати за землю за 2020 рік в розмірі 5286, 50 грн за 6 днів листопада 2020 року та 26432,50 грн за грудень 2020 року - відсутні.

За 2021 рік суд зазначає, що протягом цього року діяли різні нормативні підходи до визначення розміру орендної плати. До 26 травня 2021 року застосовувались положення рішення Дрогобицької міської ради № 703 від 27 липня 2012 року з мінімальною ставкою 0,3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки 463 603,80 грн, у зв`язку з чим річний розмір орендної плати становить 1 390,81 грн, а пропорційно за 146 календарних днів 556,21 грн. З 27 травня 2021 року набрало чинності рішення Дрогобицької міської ради від 27 травня 2021 року № 402, яким для земель сільськогосподарського призначення встановлено ставку орендної плати у розмірі 6 відсотків нормативної грошової оцінки. Відтак, річний розмір орендної плати за цей період становить 27 816,23 грн (463 603,80 Ч 6 %), а пропорційно за 219 календарних днів - 16 689,74 грн. Загальний розмір орендної плати за 2021 рік становить 17 245,95 грн.

За 2021 рік відповідач визначив податкове зобов`язання у розмірі 1 391,60 грн, виходячи зі ставки 0,3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідає мінімальній ставці, передбаченій Податковим кодексом України для земель сільськогосподарського призначення, яка діяла лише до 27 травня 2021 року на підставі рішення № 703. З 28 травня 2021 року підлягала застосуванню ставка в розмірі 6 % нормативно-грошової оцінки у зв`язку зі зміною нормативного регулювання рішенням № 402.

Отже, внаслідок застосування мінімальної ставки в розмірі 0,3% після набрання чинності положення № 402, відповідач помилково обчислив розмір податкового зобов`язання за період з 28 травня і до 31 грудня 2021 року. У зв`язку з цим недоплата за 2021 рік становить 15 854,35 грн, яка є різницею між визначеним судом належним розміром плати за користування земельною ділянкою та фактично сплаченими відповідачем коштами.

Відтак, у частині позовних вимог щодо стягнення заборгованості за 2021 рік у розмірі 301 335,67 грн (317 190,02 грн заявлено до стягнення мінус 15 854,35 грн фактично стягнуто) належить відмовити, оскільки зазначені вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

При розрахунку розміру орендної плати за 2022 рік суд виходить із нормативної грошової оцінки земельної ділянки у розмірі 465 341,81 грн та ставки орендної плати 6 відсотків, встановленої рішенням Дрогобицької міської ради № 402, у зв`язку з чим річний розмір орендної плати становить 27 920,51 грн (465 341,81 Ч 6 %).

Відповідач сплатив за 2022 рік тільки 4 664,42 грн, застосувавши ставку 1 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Такий розмір не відповідає фактично встановленій органом місцевого самоврядування ставці 6 %, яка підлягала застосуванню відповідно до рішення Дрогобицької міської ради № 402, у зв`язку з чим розрахунок базувався на заниженій ставці, не співмірній із чинним на той час нормативним регулюванням.

Отже, недоплата за 2022 рік становить 23 256,09 грн, яка є різницею між визначеним судом належним розміром плати за користування земельною ділянкою та фактично сплаченими відповідачем коштами, розмір яких зазначено у відповідних податкових деклараціях та підтверджується даними податкового органу.

У частині позовних вимог щодо стягнення заборгованості за 2022 рік у розмірі 325 652,93 грн (348 909,02 грн заявлено до стягнення мінус 23 256,09 грн фактично стягнуто) належить відмовити, оскільки зазначені вимоги не підлягають задоволенню.

За період з 01 січня 2023 року по 01 березня 2023 року застосовується нормативна грошова оцінка земельної ділянки у розмірі 468 209,53 грн та ставка 6 відсотків, у зв`язку з чим річний розмір орендної плати становить 28 092,57 грн, а пропорційно за 60 календарних днів користування 4 612,93 грн.

За 2023 рік (до 02.03.2023) відповідач визначив суму податкового зобов`язання у розмірі 1 122,12 грн, також виходячи зі ставки 1 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Зазначений підхід ґрунтувався на продовженні застосування заниженої ставки, яка не відповідала чинному рішенню органу місцевого самоврядування.

Різниця між належним до сплати розміром орендної плати та фактично задекларованим відповідачем податковим зобов`язанням за зазначений період становить: 4 612,93 грн 1 122,12 грн = 3 490,81 грн, які підлягають стягненню з відповідача. В іншій частині заявленої до стягнення суми за цей період належить відмовити.

Таким чином, при здійсненні розрахунків податкових зобов`язань відповідач послідовно застосовував або мінімальну ставку (0,3 %), або проміжну ставку (1 %), що не відповідали обов`язковій для застосування ставці 6 % у період після набрання чинності рішенням Дрогобицької міської ради № 402, у зв`язку з чим фактично сплачені суми не відображають повного розміру належних платежів за користування земельною ділянкою.

З урахуванням наведеного, загальний розмір недоотриманих позивачем коштів за користування земельною ділянкою за період з 01 січня 2021 року по 01 березня 2023 року становить 42 601,25 грн, що складається з: 15 854,35 грн за 2021 рік; 23 256,09 грн за 2022 рік; 3 490,81 грн за період з 01 січня 2023 року по 01 березня 2023 року.

З огляду на викладене позовна вимога про стягнення коштів в цій частині підлягає задоволенню.

Водночас суд критично оцінює та відхиляє доводи позивача про повну відсутність будь-яких платежів з боку відповідача за користування земельною ділянкою, оскільки вони спростовуються належними та допустимими доказами, наявними у матеріалах справи, зокрема банківськими виписками відповідача, які підтверджують фактичне перерахування коштів у рахунок плати за землю, а також даними контролюючого органу Головного управління ДПС, залученого до участі у справі як третя особа, який підтвердив фактичне відображення відповідних сум у податковій звітності та їх сплату.

За таких обставин твердження позивача про відсутність оплати не узгоджуються з об`єктивними даними бухгалтерського та податкового обліку, а тому не можуть бути покладені в основу висновків суду.

Крім того, аргументи позивача щодо сплати відповідачем коштів за користування

землею змінювалися протягом розгляду справи, позивачем зазначалися різні суми оплат за одні і ті ж періоди і, врешті, згідно останніх пояснень, таких оплат не було зовсім. Відтак, такі аргументи є непослідовними, внутрішньо суперечливими, не узгоджуються між собою та з даними податкової звітності, що містяться в матеріалах справи, у зв`язку з чим суд зазначені доводи відхиляє.

Що стосується доводів відповідача про відсутність у нього обов`язку зі сплати платежів у зв`язку з фактичним користуванням спірною земельною ділянкою військовою частиною НОМЕР_1 , суд зазначає таке.

Матеріалами справи підтверджується, що саме відповідач протягом тривалого часу послідовно ініціював оформлення права користування земельною ділянкою, звертався до органу місцевого самоврядування з відповідними заявами, а у подальшому до суду про визнання договору оренди укладеним та визначення його істотних умов, що свідчить про визнання ним статусу користувача земельної ділянки та обов`язку врегулювання відповідних правовідносин. Зазначені обставини мали місце вже в період перебування спірної земельної ділянки у користуванні військової частини.

Відповідач протягом спірного періоду самостійно декларував та сплачував платежі за землю (земельний податок, а надалі орендну плату), виходячи з відповідних податкових зобов`язань, що виключає можливість ретроспективного заперечення самого факту користування та пов`язаного з ним обов`язку внесення плати. Жодних звернень до органу місцевого самоврядування щодо звільнення від плати за землю або перегляду підстав її нарахування у зв`язку з передачею об`єктів у користування військовій частині відповідачем не здійснювалося, що також свідчить про відсутність у нього послідовної позиції щодо відмови від статусу землекористувача.

Відтак, вказані доводи є такими, що суперечать попередній та поточній поведінці відповідача у спірних правовідносинах і не узгоджуються з установленими судом обставинами та не спростовують встановленого судом факту збереження за відповідачем статусу фактичного землекористувача у спірний період.

Суд відхиляє доводи відповідача і про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку зі зволіканням самого позивача щодо укладення договору оренди.

Так, відповідно до усталеної практики Верховного Суду для виникнення обов`язку з повернення безпідставно збережених коштів значення має сам факт набуття або збереження майна однією особою за рахунок іншої без достатньої правової підстави, а не наявність чи відсутність вини сторін у виникненні таких правовідносин. Отже, обставини щодо несвоєчасного оформлення договору оренди земельної ділянки або наявності спору між сторонами стосовно його укладення самі по собі не спростовують факту користування земельною ділянкою та не звільняють особу, яка фактично використовувала земельну ділянку без належної правової підстави, від обов`язку відшкодувати власнику земельної ділянки кошти, які вона повинна була сплатити за таке користування. Таким чином, для правильного вирішення спору визначальним є встановлення факту користування відповідачем спірною земельною ділянкою у заявлений позивачем період та розміру коштів, збережених відповідачем за рахунок власника земельної ділянки, тоді як питання вини сторін у неукладенні договору оренди не входить до предмета доказування у спорах про стягнення безпідставно збережених коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Судовий збір

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як убачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення 789 051,00 грн та сплатив судовий збір у розмірі 9 468,62 грн. За результатами розгляду справи позов задоволено частково у сумі 42 925,51 грн, що становить 5,44 % від заявленого розміру позовних вимог.

З огляду на викладене, судовий збір у сумі 9 468,62 грн підлягає розподілу між сторонами пропорційно до результату вирішення спору, у зв`язку з чим на відповідача покладається обов`язок з відшкодування позивачу 515,29 грн судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог.

Водночас решта судового збору у сумі 8 953,33 грн залишається за позивачем.

Підсумовуючи викладене вище, керуючись статтями 2, 4, 42, 46, 73, 74, 76-80, 123, 124, 126, 129, 222, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-гірка» (82100, вулиця Трускавецька, 63/1, місто Дрогобич Львівської області, код ЄДРПОУ 43434082) в користь Дрогобицької міської ради Львівської області (82100, площа Ринок, будинок 1, місто Дрогобич, Львівської області, код ЄДРПОУ 04055972) 42 925,51 грн, з яких: 324,26 грн заборгованість зі сплати орендної плати та 42 601,25 грн безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою комунальної власності, які відповідач зберіг без належної правової підстави, та 515,29 грн судового збору.

3. У задоволенні решти вимог позову - відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до статті 327 Господарського процесуального кодексу України.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

6. У випадку неявки учасників справи дата складення його повного тексту є датою ухвалення рішення відповідно до частини 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України.

7. Повний текст рішення складено 08 червня 2026 року.

Суддя Бургарт Т.І.