Рішення № 137224384, 25.05.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.05.2026 Справа № 914/531/26

Суддя Господарського суду Львівської області Мазовіта А.Б., за участю секретаря судового засідання Перейми Х.О., розглянувши матеріали

за позовом:Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «УЗ Вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київдо відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАХІД-ТЕХНОМЕДБУД», м. Стрий, Львівська областьпро:стягнення 479 151,94 грн.

Представники сторін:

від позивача: Часова А.Р. адвокат (у режимі відеоконференції);

від відповідача: Патько Н.Я. адвокат (у режимі відеоконференції).

Обставини розгляду справи.

24.02.2026 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «УЗ Вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Українська залізниця» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАХІД-ТЕХНОМЕДБУД» про стягнення 479 151,94 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.03.2026.

12.03.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАХІД-ТЕХНОМЕДБУД» надійшов відзив на позовну заяву (вх.№7172/26 від 12.03.2026).

13.03.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «УЗ Вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Українська залізниця» надійшла відповідь на відзив (вх.№7395/26 від 13.03.2026).

Ухвалою суду від 16.03.2026 підготовче засідання відкладено на 02.04.2026.

17.03.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАХІД-ТЕХНОМЕДБУД» надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх.№7693/26 від 17.03.2026).

Ухвалою суду від 02.04.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.04.2026.

23.04.2026 у судовому засіданні оголошено перерву до 14.05.2026.

14.05.2026 у судовому засіданні суд з`ясував обставини справи, дослідив надані докази, після чого перейшов до стадії ухвалення рішення та призначив його оголошення на 25.05.2026.

Заяв про відвід суду не поступало.

Суть спору та правова позиція сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем 26.06.2025 укладено договір купівлі-продажу металобрухту № ВДРД-161/4-25, відповідно до умов якого відповідач зобов`язався прийняти та вивезти товар у строк до 23.09.2025 включно.

Відповідач повідомив про здійснення перевезення автомобільним транспортом та прийняв товар за актами приймання-передачі, однак частину товару загальною масою 178,455 т вивіз лише 26.09.2025, тобто з порушенням встановленого договором строку.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору позивачем нараховано пеню відповідно до п. 5.4 договору у розмірі 479 151,94 грн. Оскільки вказана сума штрафних санкцій добровільно не сплачена, а претензія залишена без відповіді, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог, оскільки вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

По-перше, відповідач зазначає про неправильне визначення позивачем періоду прострочення, оскільки, на його думку, останнім днем належного виконання зобов`язання є 24.09.2025, а день фактичного виконання зобов`язання не включається до періоду нарахування пені, у зв`язку з чим розрахунок позивача є помилковим.

По-друге, відповідач вважає безпідставним нарахування пені виходячи з вартості товару, оскільки предметом спору є порушення негрошового зобов`язання щодо вивезення товару, а умовами договору не визначено чіткого механізму обчислення пені за таке порушення. У зв`язку з цим відповідач посилається на принцип contra proferentem та необхідність тлумачення спірних умов договору проти сторони, яка їх сформулювала.

По-третє, відповідач зазначає про неспівмірність заявленої до стягнення пені наслідкам порушення зобов`язання, наголошує на відсутності доказів завдання позивачу збитків, повному виконанні договору та невідповідності розміру штрафних санкцій принципам справедливості, добросовісності та розумності, у зв`язку з чим просить суд зменшити розмір пені на підставі статті 551 ЦК України.

З огляду на викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, а у разі часткового задоволення позову зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій до розумного та співмірного рівня з урахуванням характеру порушення та фактичних обставин справи.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне.

26.06.2025 між АТ «Українська залізниця» в особі виробничого підрозділу «Стрийський вагоноремонтний завод» філії УЗ «Вагон-сервіс» АТ «Українська залізниця» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗАХІД-ТЕХНОМЕДБУД» (покупець) укладено договір купівлі-продажу металобрухту №ВДРД-161/4-25 (далі договір).

Судом встановлено, що договір купівлі-продажу металобрухту укладено за результатами електронного аукціону, який відбувся 05.06.2025.

Згідно з п. 1.1 договору продавець зобов`язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити металобрухт (брухт металів чорних вторинних згідно з діючим ДСТУ 4121:2022).

Сторони дійшли згоди, що покупець звертається до продавця за наданням послуги щодо організації навантаження товару в обсягах, що визначені додатком 6 до договору специфікацією щодо організації навантаження товару. Продавець зобов`язаний надати такі послуги, а покупець зобов`язаний оплатити такі послуги. Для надання послуг щодо організації навантаження товару, покупець направляє продавцю відповідне звернення на електронну адресу та у строк, які зазначені у п. 3.7 та п.3.16 цього договору.

Відповідно до п. 1.2 договору загальна кількість товару становить 200,000 тонн (двісті тонн нуль кілограмів).

Сторони визначили вартість договору та порядок проведення розрахунків у розділі 2 цього договору.

Як вбачається із п. 2.1 договору, ціна договору складається з сукупної вартості товару відповідно до специфікації (додаток 1 до договору) та вартості послуг щодо організації навантаження товару (додаток 6 до договору) та становить: вартість товару 1 790 001,00 грн (один мільйон сімсот дев`яносто тисяч одна гривня нуль копійок) без ПДВ, вартість послуг щодо організації навантаження товару 268 900,80 грн (двісті шістдесят вісім тисяч дев`ятсот гривень вісімдесят копійок), у тому числі ПДВ 44 816,80 грн (сорок чотири тисячі вісімсот шістнадцять гривень вісімдесят копійок), загальна ціна договору складає 2 058 901,80 грн (два мільйони п`ятдесят вісім тисяч дев`ятсот одна гривня вісімдесят копійок).

Згідно п. 3.2 договору строк приймання-передачі товару 90 календарних днів з дати укладення договору. Датою передачі кожної відвантажуваної партії товару вважається дата підписання сторонами акта приймання-передачі металів чорних вторинних (додаток 2 до договору).

Право власності на товар переходить від продавця до покупця з дати підписання сторонами акта приймання-передачі металів чорних вторинних (додаток 2) на станції відправлення (або на складі продавця у випадку перевезення товару автомобільним транспортом), оформленого на кожну відвантажувальну партію товару (п. 3.5 договору).

На підставі п. 3.16 договору покупець має право за власний рахунок здійснити перевезення товару автомобільним транспортом зі складу продавця, про що він повинен письмово повідомити продавця не пізніше 10 (десяти) робочих днів з моменту підписання цього договору на адресу електронної пошти відповідальної особи (зазначити) Konopada.V.B@uz.gov.ua. Оригінал повідомлення направляється покупцем продавцю письмово на адресу, зазначену в реквізитах для листування.

Вартість перевезення товару автомобільним транспортом не є предметом цього договору та продавцем не відшкодовується.

У разі перевезення товару автомобільним транспортом з ініціативи покупця, при умові належного повідомлення продавця про таке перевезення товару відповідно до п. 3.16 договору, положення цього договору, які стосуються організації навантаження товару у вагони та відправлення для перевезення залізничним транспортом, не застосовуються (п. 3.18 договору).

Умовами п. 3.19 договору передбачено, що у разі перевезення товару автомобільним транспортом з ініціативи покупця, передача товару покупцю здійснюється на умовах EXW (Склад продавця) в редакції ІНКОТЕРМС 2020 року. Термін «Склад продавця» означає місця, в яких товар передається покупцеві та визначається сторонами.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 договору передбачено, що покупець зобов`язаний вивезти товар зі складу продавця у строки, передбачені п. 3.2 цього договору.

Питання відповідальності сторін за порушення умов цього договору врегульовані розділом 5 договору.

За порушення покупцем строків, передбачених пунктом 3.2, 4.1.4 цього договору, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі 10% від вартості невиконаного та/або неналежно виконаного зобов`язання за кожний день прострочення (п. 5.4 договору).

Як вбачається із п. 11.7 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2025, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Додатком 1 до договору є специфікація б/н від 26.06.2025, відповідно до якої сторони погодили поставку товару з найменуванням «БРУХТ ВИД №3 згідно ДСТУ 4121:2022» у кількості 200,000 тонн за ціною 8 950,00 грн/т без ПДВ, при цьому загальна вартість товару становить 1 790 001,00 грн (без ПДВ).

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до п. 3.16 договору, 27.06.2025 відповідач (покупець) надіслав позивачу (продавцю) лист-повідомлення №48, у якому повідомив, що перевезення товару здійснюватиметься автомобільним транспортом зі складу продавця.

Приймання товару здійснювалося відповідно до умов договору, що підтверджується актами приймання-передачі металів чорних вторинних, належним чином оформленими та підписаними сторонами, а саме:

- актом №102 від 29.08.2025 (маса 21,50 т);

- актом №161 від 26.09.2025 (маса 29,93 т);

- актом №162 від 26.09.2025 (маса 30,035 т);

- актом №164 від 26.09.2025 (маса 29,98 т);

- актом №167 від 26.09.2025 (маса 29,99 т);

- актом №169 від 26.09.2025 (маса 30,02 т);

- актом №170 від 26.09.2025 (маса 28,50 т).

Внаслідок порушення відповідачем умов договору щодо строків вивезення товару зі складу продавця останнім належним чином не виконано договірні зобов`язання, оскільки пунктом 3.2 договору встановлено обов`язок вивезення товару до 23.09.2025 включно.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.10.2025 позивач направив відповідачу претензію №СВРЗ-4/174н, якою заявив вимогу про сплату пені за неналежне виконання договірних зобов`язань у розмірі 479 151,94 грн.

Таким чином, у зв`язку з невиконанням договірних зобов`язань позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача пені у розмірі 479 151,94 грн та судового збору у розмірі 7 187,28 грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

З матеріалів справи вбачається, що 26.06.2025 між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу металобрухту №ВДРД-161/4-25, на підставі якого між сторонами виникли відповідні договірні правовідносини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Приписами статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Як встановлено судом, позивач передав відповідачу металобрухт у власність та виконав свої договірні зобов`язання, тоді як відповідач порушив умови договору, не забезпечивши вивезення товару зі складу продавця у строк, визначений пунктом 3.2 договору, а саме до 23.09.2025 включно.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 530 ЦК визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що строк приймання-передачі товару становить 90 календарних днів з дати його укладення. При цьому датою передачі кожної відвантаженої партії товару є дата підписання сторонами акта приймання-передачі металів чорних вторинних, що передбачено пунктом 3.2 договору.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Отже, строк приймання-передачі металів чорних вторинних, з урахуванням приписів ст.253 ЦК України, тривав по 24.09.2025 включно, у зв`язку з чим першим днем прострочення виконання зобов`язання є 25.09.2025.

З матеріалів справи вбачається, що фактичне вивезення товару відповідачем було здійснено 26.09.2025, тобто з порушенням встановленого договором строку, що свідчить про неналежне та несвоєчасне виконання договірних зобов`язань.

Судом встановлено, що товар за актами приймання-передачі металів чорних вторинних, а саме: акт №161 від 26.09.2025 (маса 29,93 т), акт №162 від 26.09.2025 (маса 30,035 т), акт №164 від 26.09.2025 (маса 29,98 т), акт №167 від 26.09.2025 (маса 29,99 т), акт №169 від 26.09.2025 (маса 30,02 т), акт №170 від 26.09.2025 (маса 28,50 т), було вивезено відповідачем із порушенням встановленого договором строку.

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗАХІД-ТЕХНОМЕДБУД» не виконало у визначений договором строк обов`язок з вивезення товару зі складу продавця загальною масою 178,455 т, у зв`язку з чим допустило прострочення виконання зобов`язання.

Вказані обставини свідчать про наявність підстав для застосування до відповідача передбаченої законом відповідальності за порушення договірних зобов`язань.

Згідно з пунктом 4.1.4 договору на покупця покладено обов`язок здійснити вивезення товару зі складу продавця у строки, визначені пунктом 3.2 цього договору.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Приписами статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Положеннями статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як вбачається з пункту 5.4 договору, за порушення покупцем строків, визначених пунктами 3.2 та 4.1.4 договору, на нього покладається обов`язок сплатити продавцю пеню у розмірі 10% від вартості невиконаного та/або неналежно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення.

У позовній заяві позивач просить стягнути пеню, нараховану за період з 24.09.2025 по 26.09.2025 включно.

Разом із тим суд зазначає, що пеня є видом відповідальності за невиконання або несвоєчасне виконання зобов`язання та нараховується за кожен день прострочення до моменту його фактичного виконання. При цьому день виконання зобов`язання не включається до періоду, за який здійснюється нарахування пені.

Оскільки відповідач здійснив вивезення товару 26.09.2025, зазначена дата є днем виконання відповідного зобов`язання, а відтак не підлягає включенню до періоду нарахування пені.

Такий підхід узгоджується з усталеною судовою практикою, викладеною, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 15.01.2015 у справі № 3-204гс14 та постановах Верховного Суду від 10.07.2018 у справі № 927/1091/17, від 08.05.2019 у справі № 910/9078/18 і від 20.08.2024 у справі № 910/1925/23.

Суд погоджується з наведеними правовими висновками, оскільки нарахування штрафних санкцій за день, у який боржник фактично виконав прострочене зобов`язання, не відповідає принципам справедливості та співмірності відповідальності. З моменту виконання зобов`язання прострочення припиняється, а тому відсутні правові підстави для нарахування пені за такий день. Це також стимулює боржника до якнайшвидшого усунення допущеного порушення та належного виконання своїх договірних обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Приписами статті 617 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Разом з тим, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування обставин, передбачених статтею 617 Цивільного кодексу України, які могли б бути підставою для звільнення його від відповідальності за порушення взятих на себе зобов`язань.

Відсутність таких доказів свідчить про недоведеність наявності обставин непереборної сили або інших передбачених законом підстав, що виключають відповідальність боржника.

Отже, підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язання відсутні.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та, з урахуванням положень статті 253 ЦК України і матеріалів справи, дійшов висновку про його часткову обґрунтованість. До стягнення з відповідача підлягає пеня у розмірі 159 717,31 грн як належно підтверджена та розрахована відповідно до умов договору за один день (25.09.2025) прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором. У решті позовних вимог у цій частині слід відмовити в силу їх необґрунтованості.

Щодо заперечень відповідача, суд зазначає наступне.

По-перше, суд погоджується з доводами відповідача щодо необхідності правильного визначення періоду прострочення, оскільки обчислення строків виконання зобов`язання здійснюється відповідно до статті 253 ЦК України.

По-друге, доводи відповідача про безпідставність нарахування пені виходячи з вартості товару суд відхиляє, оскільки умовами договору прямо передбачено, що пеня обчислюється від вартості невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, що виключає інше тлумачення цього порядку.

По-третє, посилання відповідача на принцип contra proferentem суд вважає безпідставним.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у справі №944/3046/20, у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, застосуванню підлягає принцип тлумачення contra proferentem.

Зазначений принцип (лат. contra proferentem «проти того, хто сформулював») означає, що у разі наявності неоднозначності або двозначності умов договору, які допускають різні рівнозначні тлумачення, такі умови тлумачаться проти сторони, яка їх сформулювала, оскільки саме вона несе ризик неясності власних формулювань.

Разом з тим, застосування цього принципу є можливим лише за умови неможливості усунення неясності умов договору за допомогою загальних правил тлумачення правочину.

У даному випадку умови договору щодо відповідальності сторін є чіткими, узгодженими та не допускають різного тлумачення, у зв`язку з чим підстави для застосування принципу contra proferentem відсутні.

Таким чином, наведені заперечення не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позовних вимог.

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду, зокрема викладеної у постанові від 30.03.2021 у справі №902/538/18, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд вправі як за клопотанням сторони, так і з власної ініціативи зменшити розмір неустойки до рівня, який є співмірним наслідкам порушення зобов`язання.

Чинне законодавство не містить вичерпного переліку обставин, які можуть вважатися винятковими підставами для зменшення неустойки, у зв`язку з чим оцінка наявності таких обставин здійснюється судом у кожній конкретній справі з урахуванням сукупності всіх фактичних даних.

При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен враховувати ступінь виконання зобов`язання, причини його порушення, тривалість прострочення, поведінку боржника, наслідки порушення для кредитора, а також співвідношення заявленої до стягнення суми до фактичних наслідків порушення. Такий підхід узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 08.05.2018 у справі №924/709/17 та від 15.02.2023 у справі №920/437/22.

Суд також враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08.08.2024 у справі №912/1853/23, згідно з якими питання щодо зменшення неустойки вирішується індивідуально у кожній справі, з урахуванням конкретних доказів та встановлених обставин, і може бути ініційоване судом самостійно відповідно до статті 86 ГПК України.

Крім того, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 наголосила, що визначення підстав та розміру зменшення неустойки має оціночний характер і не передбачає фіксованих меж її зменшення, однак такий розмір повинен відповідати загальним засадам справедливості та верховенства права.

Оцінивши наявні у справі докази, суд встановив, що відповідач не довів наявності виняткових обставин, які б обґрунтовували зменшення заявленої до стягнення неустойки.

Зокрема, матеріали справи не містять доказів складного фінансового стану відповідача, обставин, що об`єктивно унеможливлювали своєчасне виконання зобов`язання, або інших обставин, які б свідчили про непропорційність заявлених штрафних санкцій наслідкам порушення.

За таких обставин підстави для задоволення клопотання про зменшення розміру неустойки відсутні.

Отже, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення пені у розмірі 159 717,31 грн. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У відповідності до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог.

Оскільки позов задоволено частково, судовий збір підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеній частині вимог, з покладенням відповідної частини на відповідача.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 241, 326, 327 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАХІД-ТЕХНОМЕДБУД» (82400, Львівська обл., м. Стрий, вул. Івана Сірка, буд. 3А/4; ідентифікаційний код 41709348) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5; ідентифікаційний код 40075815) в особі філії «УЗ Вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (02092, м. Київ, вул. Алматинська, буд. 74; ідентифікаційний код 45462724) пені у розмірі 159 717,31 грн та судовий збір у розмірі 2395,76 грн.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 04.06.2026.

Суддя Мазовіта А.Б.