Рішення № 137224176, 09.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.06.2026Справа № 910/2521/26

За позовомКомунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"доГромадської спілки «Федерація органів самоорганізації населення міста Києва»простягнення 464 781,46 грн Суддя Підченко Ю.О.Представники сторін:

без виклику.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» (далі також - позивач, КП «Київжитлоспецексплуатація») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації «Федерація органів самоорганізації населення міста Києва» (далі також - відповідач, ГО «Федерація органів самоорганізації населення міста Києва») про стягнення неустойки в розмірі 464 781,46 грн.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 16.03.2026 відкрито провадження у справі № 910/2521/26, вирішено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Керуючись ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд враховує припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

З урахуванням вищевикладеного та приймаючи до уваги те, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

При цьому суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Так, ухвала суду була надіслана за адресою відповідача, яка містяться у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Окрім того, суд зауважує, що ухвала суду про відкриття провадження у даній справі була офіційно оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень - на сайті за посиланням https://reyestr.court.gov.ua, а також знаходяться у вільному доступі в мережі Інтернет на інших відповідних веб-сайтах.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв`язку повідомлення про повернення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвали Господарського суду міста Києва від 16.03.2026.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України та ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не подав до суду відзиву на позов, відповідних клопотань про продовження процесуальних строків, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами з урахуванням згаданого вище припису ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.04.2018 між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради(Київської міської державної адміністрації) (як орендодавцем), Громадською організацією «Федерація органів самоорганізації населення міста Києва» (як орендарем) та Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» (як підприємством-балансоутримувачем) укладено договір № 2656 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (далі також - договір), за умовами якого орендодавець на підставі протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 10.04.2018 № 11/87 (п.11 Д. 1) передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі - об`єкт оренди), яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Солом`янська, 37, літ. А для розміщення громадської організації.

Відповідно до п. 2.1. договору об`єктом оренди є: нежитлові приміщення, загальною площею: 105, 40 кв.м., в т.ч. 1 поверх - 105,40 кв. м, згідно з викопіюванням з поповерхового плану, що складає невід`ємну частину цього договору.

Пунктом 3.1. та 3.1.1. договору встановлено, що орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від "21" квітня 2015 року № 415/1280 (зі змінами, внесеними рішенням Київради від 08.02.2018 № 21/4085) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку березень 2018 року: 17 грн. 38 коп. за 1 кв. м. для площі 20,00 кв.м.; 34 грн. 77 коп. за 1 кв. м. для площі 30,00 кв.м; 52 грн. 15 коп. за 1 кв. м. для площі 50,00 кв.м.; 69 грн. 53 коп. за 1 кв. м. для площі 5,40 кв.м, що в цілому складає: 4 373 грн 66 коп.

Крім орендної плати орендар сплачує: компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт оренди, яка за березень 2018 р. складає: 693 грн 64 коп. на місяць.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України (п. 3.2. договору).

Орендна плата та компенсація витрат підприємства за користування земельною ділянкою сплачується орендарем на рахунок підприємства-балансоутримувача, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі (п. 3.6. договору).

Орендна плата та компенсація витрат підприємства за користування земельною ділянкою сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 5 числа поточного місяця (п. 3.7. договору).

Відповідно до п. 3.9 та 3.10 договору оплата комунальних послуг, витрат на утримання прибудинкової території, вартість послуг по ремонту і технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у т.ч.: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо, компенсацію витрат підприємства-балансоутримувача за користування земельною ділянкою не входить до складу орендної плати.

Зобов`язання орендаря по сплаті орендної плати та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою забезпечуються у вигляді авансової орендної плати в розмірі не менше ніж орендна плата та компенсація витрат підприємства за користування земельною ділянкою за два місяці. Орендар сплачує авансовий платіж протягом 10 календарних днів з дати підписання договору. Підприємство-балансоутримувач зараховує авансовий платіж як орендну плату за останні два місяці строку дії договору оренди. Індексація орендної плати в цьому випадку проводиться відповідно до Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду.

Пунктом 3.12 договору встановлено, що у разі припинення (розірвання) цього договору орендар сплачує орендну плату та компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою до дня повернення об`єкта за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії цього договору не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість з орендної плати та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи штрафні санкції, підприємству-балансоутримувачу.

За змістом пункту 4.2.20. договору орендар зобов`язаний після припинення дії цього договору протягом 3 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі підприємству-балансоутримувачу. Акт приймання-передачі об`єкта підписується відповідним орендодавцем, орендарем та підприємством-балансоутримувачем. У разі невиконання цього пункту орендар сплачує неустойку у подвійному розмірі орендної плати та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою.

Відповідно до п. 9.1. договору, останній є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 27.04.2018 до 25.04.2021.

Як стверджує позивач, факт припинення договору оренди № 2656 25.04.2021 року встановлений рішенням Господарського суду м. Києва від 27.11.2023 у справі № 910/14635/23, рішенням Господарського суду м. Києва від 15.07.2025 у справі № 910/6147/25 та не потребує доказуванню.

Відповідач був виселений в примусовому порядку з нежилих приміщень площею 105,40 кв. м в будинку № 37 літер А на вул. Солом`янській відповідно до акту від 15.01.2026 державного виконавця та постанови Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Позивачем за неповернення відповідачем об`єкта оренди у строк, обумовлений у п. 4.2.20 договору, нарахована неустойка у розмірі подвійної орендної плати за оренду майна за весь час прострочення. Неустойка у розмірі подвійної плати за користування об`єктом оренди за час прострочення з 01.09.2023 по 14.01.2026 складає 464 781,46 грн.

Відповідач відзив на позов не надав, викладених у позовній заяві обставин не спростував.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Відповідно до частини першої статті 759 та статті 761 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

За приписами статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Згідно з частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до частини першої статті 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Частиною п`ятою статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Як встановлено судом під час розгляду справи, у рішенні Господарського суду міста Києва від 27.11.2023 у справі № 910/14635/23 вказано, що договір оренди припинив свою дію 25.04.2021 у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено, сторонами у відповідності до приписів Закону № 157-IX не вирішено у встановленому чинним законодавством порядку питання пролонгації договору, тоді як будь-яких належних та допустимих доказів повернення об`єкта оренди відповідачем матеріали справи не місять. Відтак, відповідач, продовжуючи користуватись об`єктом оренди після 25.04.2021, прострочив зобов`язання з його повернення після закінчення строку дії договору, що є підставою для застосування до нього відповідальності у вигляді виплати неустойки у відповідності до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України. У вказаній справі частково задоволено позов про стягнення неустойки, 3% річних та інфляційних втрат за загальний період з 09.08.2021 по 31.08.2023.

Крім того, відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2025 у справі № 910/6147/25 - Громадську спілку "Федерація органів самоорганізації населення міста Києва" вирішено виселити з нежитлових приміщень загальною площею 105,4 м2, в т.ч. 1 поверх - 105,4 м2 по вул. Солом`янській, 37 А у м. Києві.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі № 910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Христов проти України", №. 24465/04, від 19.02.2009р., "Пономарьов проти України", no. 3236/03, від 03.04.2008р.).

Наразі, суд наголошує, що обставини, які встановлено у судових рішеннях у справах № 910/6147/25 та № 910/14635/23 мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.

Як вбачається з наявних у справі доказів, нежитлове приміщення фактично було повернуто орендодавцю 15.01.2026 - в результаті виселення в примусовому порядку відповідно до акту від 15.01.2026 державного виконавця та постанови Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як установлено судом вище, договір оренди припинив свою дію 25.04.2021, а у відповідача (як орендаря) виник обов`язок повернути майно відповідно до вимог п. 4.2.20 договору - протягом 3 календарних днів по акту приймання-передачі.

Однак, відповідач своїх зобов`язань за договором не виконав, майно підприємству-балансоутримувачу не повернув, безпідставно продовжував використовувати майно до примусового виселення 15.01.2026.

Отже, суд дійшов висновку, що у позивача виникло право на застосування до відповідача заходу відповідальності, що передбачений ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 статті 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Тобто неустойка згідно із частиною другої статті 785 Цивільного кодексу України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (ст. 610 ЦК України), а простроченням боржника є невиконання його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України.

При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України обов`язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов`язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18 (пункти 137-139) та у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17.

Відповідно до статті 614 ЦК України, для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини в особи, яка порушила зобов`язання. Тобто судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

До предмета доказування при вирішенні спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди входять обставини, пов`язані із невжиттям орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин, за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисним ухиленням орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утриманням орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджанням орендарем у доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутністю з боку орендодавця бездіяльності та невчиненням ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.

Обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об`єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

Подібні правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 24.06.2021 у справі № 908/3592/19.

З огляду на викладене, суд зазначає, що договір є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за Договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - повернути наймодавцеві річ.

Під час розгляду справи судом установлено, що договір № 2656 припинив свою дію 25.04.2021.

Суд звертає увагу на те, що після припинення дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам Цивільного кодексу України.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 Цивільного кодексу України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 Цивільного кодексу України).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 року в справі № 910/11131/19.

У той же час, з огляду на вищенаведені норми чинного законодавства України, суд зазначає, що відповідач не спростував належними та допустимими доказами, у розумінні ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, обставин відсутності своєї вини у несвоєчасному поверненні Комунальному підприємству «Київжитлоспецексплуатація» нерухомого майна за договором, а також вжиття усіх належних заходів щодо виконання свого обов`язку з повернення об`єкту оренди.

Отже, суд, перевіривши розрахунок неустойки за загальний період прострочення з 01.09.2023 по 14.01.2026 у розмірі 464 781,46 грн, прийшов до висновку, що він є арифметично вірним.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи всі фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» обґрунтовані, а позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, з огляду на задоволення позову, судові витрати у вигляді судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» задовольнити.

2. Стягнути з Громадської спілки «Федерація органів самоорганізації населення міста Києва» (03169, м. Київ, вул. Комсомольська, 8 (П.Потоцького); код ЄДРПОУ 38746505) на користь Комунального підприємств «Київжитлоспецексплуатація» (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 51-А; код ЄДРПОУ 03366500) неустойку в розмірі 464 781, 46 грн та судовий збір в розмірі 5 577,38 грн.

3. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 09.06.2026 року.

Суддя Ю.О.Підченко