Рішення № 137224058, 09.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.06.2026Справа № 910/16533/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (проведення судового засідання) господарську справу

за позовом Державної установи "Центр обслуговування підрозділів Міністерства внутрішніх справ України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алтаюр"

про стягнення 158 137,20 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулась Державна установа "Центр обслуговування підрозділів Міністерства внутрішніх справ України" (далі - позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алтаюр" (далі - відповідач) про стягнення 158 137,20 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за державним контрактом (договір) № 516 від 30.06.2025.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.01.2026 відкрито провадження у справі № 910/16533/25 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), а також встановлено учасникам справи строки для вчинення процесуальних дій.

13.01.2026 від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/12956/25.

20.01.2026 від відповідача надійшов відзив на позов.

02.02.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2026 відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Алтаюр" про зупинення провадження у даній справі.

Інших заяв та клопотань від учасників справи до суду не надходило.

Зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних та достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до приписів ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також заперечення на такі вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

Між Державною установою «Центр обслуговування підрозділів Міністерства внутрішніх справ України» (далі - ДУ «ЦОП МВС України», Центр, Покупець, Позивач), з однієї сторони, та Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛТАЮР» (далі - Постачальник, ТОВ «АЛТАЮР», Відповідач), з другої сторони, за результатами відкритих торгів (оголошення № UA-2025-05-30-007200-а) укладено договір поставки від 30.06.2025 № 516 (далі - Договір) на поставку з дотриманням вимог законодавства серверів код за ДК 021:2015-48820000-2 (полиця розширення для системи зберігання даних) (далі - Товар).

Відповідно до п. 1.1 Договору найменування, кількість та вартість Товару визначені у Специфікації на Товар (Додаток 1 до Договору), яка є його невід`ємною частиною.

Ціна Договору становить 5 101 200 (п`ять мільйонів сто одна тисяча двісті) грн 00 коп., у т.ч. ПДВ 850 200 (вісімсот п`ятдесят тисяч двісті) грн 00 коп. (п. 2.1 Договору).

Відповідно до п. 4.12 Договору покупець має право не прийняти у Постачальника Товар, який не відповідає за якістю державним стандартам, технічним умовам, вимогам нормативних актів щодо якості даного роду/виду Товару та/або умовам даного Договору. Постачальник зобов`язаний розпорядитись Товаром протягом трьох календарних днів з моменту одержання такого Товару Покупцем та вивести його зі складу Покупця за власний рахунок.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що поставка Товару здійснюється автотранспортом Постачальника за його рахунок на склад Покупця за адресою: м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10 до 19 вересня 2025 року.

Якість Товару, що поставляється, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам) (п. 5.2 Договору).

15.09.2025 ДУ «ЦОП МВС України» отримано лист (вх. № 4775 від 15.09.2025) від ТОВ «АЛТАЮР» № 730-2025 від 12.09.2025 щодо підтвердження готовності прийняття обладнання та повідомлення про дату, час, адресу доставки та контактні дані особи, відповідальної за приймання обладнання.

Листом від 15.09.2025 № 2513/30-2025 Центр повідомив Постачальника про готовність не пізніше 19.09.2025 прийняти товар відповідно до умов договору, а також з метою визнання якості обладнання, що постачається, звернувся з прохання надати серійні номери (Service Tag).

Проте, як вказує позивач, 19.09.2025 товар так і не було поставлено, у зв`язку з чим позивач звернувся до відповідача спочатку 19.09.2025, а потім 24.09.2025 з відповідними листами № 2581/30-2025, № 2606/30-2025 щодо поставки товару та повідомив про відповідальність за порушення строків поставки відповідно до вимог Договору.

30.09.2025 відповідач повідомив позивача листом від 29.09.2025 № 830-2025 про готовність здійснити поставку товару та саме 30.09.2025 прибув за вказаною в договорі адресою для відвантаження товару.

30.09.2025 відповідач повідомив позивача листом від 29.09.2025 № 830-2025 про готовність здійснити поставку товару та саме 30.09.2025 прибув за вказаною в договорі адресою для відвантаження товару.

Як вказує позивач, при огляді товару: полиця розширення для системи зберігання даних типу 1 модель Dell EMC ME424 у кількості 1 шт. та полиця розширення для системи зберігання даних типу 2 модель Dell EMC ME424 в кількості 1 шт. на суму 5 101 200,00 грн виявлено ознаки невідповідності умовам договору щодо якості, а саме: у ході візуального контролю та перевірки автентичності обладнання встановлено, що товар не є новий та був у використані. Крім того, постачальником не було надано підтвердження офіційного походження товару. Зокрема, в акті вказано, що:

- полиця розширення для системи зберігання даних типу 1 модель Dell EMC ME424 у кількості 1 шт. та полиця розширення для системи зберігання даних типу 2 модель Dell EMC ME424 у кількості 1 шт. на суму 5 101 200 грн 00 коп. була поставлена з ознаками невідповідності умовам Договору щодо якості, а саме:

- пристрої не відображаються на сайті підтримки Dell;

- товар зареєстрований у виробника за іншим власником;

- за однією з полиць 03.12.2024 було звернення до служби підтримки виробника;

- гарантія виробника на обладнання розпочалась 20.09.2024.

30.09.2025 між сторонами укладено відповідний акт про недоліки товару з зазначенням переліку невідповідностей, надано строк для їх усунення.

Водночас, як вказує позивач, протягом 3 (трьох) робочих днів, а саме станом на 06.10.2025 постачальником так і не було замінено невідповідний товар на відповідний та не усунуто виявлені покупцем недоліки, тобто товар не було поставлено взагалі.

06.10.2025 позивач отримав від відповідача лист-відповідь від 03.10.2025 № 35- 2025 до акту про недоліки товару від 30.09.2025 (далі - Акт), на який позивачем направлено відповідачу відповідний лист від 06.10.2025 № 2741/30-2025 щодо обґрунтованості відмови у прийняття Товару.

Тому, як вказує позивач, у зв`язку з невиконанням (порушенням) Постачальником зобов`язань, передбачених договором, ДУ «ЦОП МВС України» достроково розірвала договір з ТОВ «АЛТАЮР». Про це Постачальника було повідомлено письмово (рекомендованим листом зі зворотним повідомленням).

Як встановлено судом під час розгляду даної справи, відповідач у судовому порядку оскаржив односторонню відмову від договору, оформлену листом від 06.10.2025 № 2741/30-2025.

Так, у межах справи № 910/12956/25 рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2025, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2026, у задоволенні позову відмовлено.

Крім того, у межах розгляду даної справи суд вказав, що пунктом 7.1 Договору передбачено право Покупця достроково розірвати цей Договір в односторонньому порядку у разі невиконання (порушення) зобов`язань Постачальником, передбачених цим Договором. Договір вважається розірваним Покупцем в односторонньому порядку з дати поштового відправлення письмового повідомлення про одностороннє розірвання Договору Покупцем. Неотримання Постачальником повідомлення про одностороннє розірвання Договору не є підставою для подальшого виконання Сторонами зобов`язань за Договором або укладання угод сторонами про розірвання Договору.

Також згідно з пунктом 9.4 Договору однією з умов припинення (розірвання) Договору є одностороннє розірвання Договору Покупцем.

Тобто під час розгляду справи № 910/12956/25 встановлено, що укладеним між сторонами договором передбачено право позивача у даній справі № 910/16533/25 (ДУ «ЦОП МВС України») розірвати договір в односторонньому порядку у випадку порушення своїх зобов`язань Постачальником ТОВ «АЛТАЮР».

Звертаючись до суду з даним позовом у справі № 910/16533/25, позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача неустойки в розмірі 158 137,20 грн, з яких: пеня за несвоєчасне виконання зобов`язання - 81 619,20 грн; штраф відповідно до п. 8.4 Договору - 76 518,00 грн.

Вказані вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не поставив товар у строк, передбачений договором. Крім того, позивачем у зв`язку з одностороннім розірванням договору нараховано штраф в розмірі 1,5% від ціни невиконаного зобов`язання.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач просить:

- зменшити заявлену позивачем неустойку до 10%;

- крім того, відповідач вказав на належне виконання ним зобов`язань та безпідставну відмову позивача в частині односторонньої відмови від договору, оскільки відповідач не відмовлявся від умов виконання договору;

- також відповідач зазначив про те, що позивачем вже отримано грошові кошти за рахунок забезпечення виконання зобов`язання з поставки в загальному розмірі 153 036,00 грн.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, оцінюючи правомірність заявлених позивачем вимог, а також обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено у межах справи № 910/12956/25 та не спростовано відповідачем під час розгляду даної справи № 910/16533/25, останній не забезпечив поставку товару, який би відповідав умовам укладеного між сторонами договору, у зв`язку з чим позивач в односторонньому порядку відмовився від договору поставки, укладеного між сторонами.

Як визначено ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою та завдатком.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

При цьому в силу ч. 2, ч. 3 вказаної норми штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 570 Цивільного кодексу України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання.

Як визначено ч. 1 ст. 571 Цивільного кодексу України якщо порушення зобов`язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що позивач притримав забезпечення у розмірі 153 036,00 грн, оскільки вказані взаємовідносини сторін не є предметом спору у даній справі, зокрема в частині заявлених вимог про стягнення неустойки.

Крім того, суд вказує, що ст. 546 Цивільного кодексу України) передбачає низку способів забезпечення виконання зобов`язань (неустойка, порука, завдаток, застава, гарантія тощо). При цьому застосування одного з них не позбавляє кредитора права застосувати інший, якщо такий механізм або можливість їх одночасного (кумулятивного) застосування закладені в договорі.

Згідно з пунктом 8.3. Договору за порушення строків виконання зобов`язання щодо поставки Товару та/або усунення недоліків з Постачальника стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка від вартості Товару, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. (п. 8.4. Договору).

Також, у разі одностороннього розірвання Договору Покупцем на підставі підпункту 9 пункту 7.1 Договору Постачальник зобов`язується сплатити Покупцю штраф в розмірі 1,5 відсотка від ціни не виконаного зобов`язання за Договором.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та штрафу, суд зазначає, що останній є арифметично вірним.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру неустойки до 10% суд вказує про наступне.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 зауважила, що після прийняття постанови у справі № 761/26293/16-ц вона вже конкретизувала критерій, на підставі якого суд застосовує частину третю статті 551 ЦК України, в постановах від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 28.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, провадження № 12-79гс19 (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18 (пункт 85).

Верховний Суд також неодноразово вказував, що застосування статті 551 ЦК України та статті 233 Господарського кодексу України є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Переоцінка обставин, що є предметом доказування, та стали підставою для висновку щодо можливості зменшення розміру штрафних санкцій за рішенням суду, не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 зазначила, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо) у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчить про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено. Наведене, у свою чергу, вимагає, щоб розмір неустойки відповідав принципам верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 сформувала висновки щодо застосування означених норм права та у розділі "Висновки щодо застосування норм матеріального права", зокрема, в пунктах 213, 214, зазначила:

"213. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

214. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".

Клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки мотивовано тим, що:

- відповідач зробив все від нього залежне для виконання зобов`язання, діяв добросовісно, придбав за власний кошт та поставив позивачу товар, відмова позивача від товару та від договору знаходиться поза волею та поза межами повноважень відповідача. Відповідач намагався як у судовому, так і в позасудовому порядку врегулювати спірні питання щодо якості поставленого товару, проте згоди з позивачем досягнуто не було;

- позивач не надав жодних доказів на підтвердження понесення ним збитків та доказів погіршення його фінансованого становища у зв`язку з невиконанням/неналежним виконанням відповідачем умов договору.

З огляду на викладене, враховуючи ступінь, характер та правові наслідки порушення зобов`язання, співмірність між ними, поведінку відповідача, зважаючи на те, що порушення зобов`язання зі сторони Товариства обумовлене об`єктивними обставинами, та не завдало збитків позивачу та/або іншим учасникам господарських відносин, наявні обставини, які в силу приписів частини третьої статті 551 ЦК України є достатніми підставами для зменшення розміру штрафу та пені, які заявлені позивачем до стягнення з відповідача, на 50%.

Суд відзначає, що при визначенні розміру (відсоткового співвідношення) зменшення штрафних санкцій суд керується внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 40 809,60 грн та 38 259,00 грн штрафу.

В іншій частині позову суд відмовляє.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні ЄСПЛ "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже вони не спростовують встановлених судом обставин та не впливають на результат прийнятого рішення.

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 ГПК України, позов підлягає частковому задоволенню, ураховуючи зменшення судом штрафних санкцій на 50%.

Суд зазначає, що висновки стосовно застосування статті 129 ГПК України (про розподіл судового збору) у справах, за результатами розгляду яких суд зменшив розмір неустойки на підставі статті 233 Господарського кодексу України, та частини третьої статті 551 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022 у справі № 905/2135/19.

Так, у вказаних постановах Верховним Судом наведено правовий висновок, відповідно до якого судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Таким чином, суд зазначає, що судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у повній сумі, оскільки позивач заявив правомірні вимоги про стягнення пені та штрафу, а зменшення судом їх розміру не впливає на відшкодування відповідачем позивачу судових витрат.

Відтак на відповідача підлягає покладенню судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Суд врахував, що при зверненні до суду з даним позовом позивач сплатив судовий збір у розмірі 3 028,00 грн, проте звернення до суду з даним позовом здійснено в електронній формі, відтак до ставки судового збору відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» мав застосовувати понижений коефіцієнт 0,8.

Поряд з цим, позивач не позбавлений можливості звернутись до суду з клопотання про повернення судового збору в розмірі 605,60 грн (3028,00-2422,40).

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Алтаюр" (03037, місто Київ, проспект Валерія Лобановського, будинок 56/21, офіс 8.4, код 37210479) на користь Державної установи "Центр обслуговування підрозділів Міністерства внутрішніх справ України" (04116, місто Київ, вул. Довнар-Запольського, будинок 8, код 14317108) 40 809,60 грн (сорок тисяч вісімсот дев`ять грн 60 коп.) пені, 38 259,00 грн (тридцять вісім тисяч двісті п`ятдесят дев`ять грн 00 коп.) штрафу, 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 коп.) судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст рішення підписано 09.06.2026.

Суддя О.Г. Удалова