Рішення № 137223998, 08.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.06.2026Справа № 910/1120/26Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом Департаменту патрульної поліції

до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"

про стягнення 95 645, 25 грн

Представники сторін: не викликалися:

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року Департамент патрульної поліції звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (далі - Страхова компанія) 95 645, 25 грн страхового відшкодування.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Страхова компанія, як страховик винної в ДТП особи згідно полісу серії АТ №5884097 від 30.11.2024, зобов`язана відшкодувати Департаменту патрульної поліції завдану майну останнього шкоду у розмірі 155 637,15 грн, який було встановлено Висновком експертного дослідження №ЕД-19/116-25/28583-АВ від 11.12.2025. Оскільки Відповідачем було прийнято рішення щодо виплати лише частини страхового відшкодування у розмірі 59 991,90 грн, останній зобов`язаний доплатити решту страхового відшкодування у розмірі 95 645, 25 грн (155 637,15 грн - 59 991,90 грн).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2026 позовну заяву Департаменту патрульної поліції залишено без руху та встановлено строк для усунення її недоліків.

23.02.2026 на адресу суду від Департаменту патрульної поліції надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цій справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.

06.03.2026 через систему "Електронний суд" та 10.03.2026 на адресу суду від Страхової компанії надійшов відзив, в якому просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що згідно зі Звітом про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу №60-D/13/14 від 16.11.2025 вартість матеріального збитку, завданого майну Позивача з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу та без ПДВ на вартість складників, які підлягають заміні на нові, становить 62 491,90 грн. Також Страхова компанія наголосила на тому, що розмір страхового відшкодування має бути зменшений на франшизу згідно полісу серії АТ №5884097 від 30.11.2024 у розмірі 2 500,00 грн. Таким чином, обґрунтований розмір страхованого відшкодування становить 59 991,90 грн (62491,90 грн - 2 500,00 грн) та був сплачений Позивачу.

Жодних інших заяв по суті справі, заяв чи клопотань сторонами не надано.

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених ГПК України, проте в розумні строки.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги Департаменту патрульної поліції частково обґрунтованими.

20.10.2025 о 17:25 у місті Одесі по вулиці Бреуса, 15а сталася дорожньо-транспортна пригода за участі двох транспортних засобів: автомобіля "Citroёn Berlingo", реєстраційний номер: НОМЕР_1 , яким керувала ОСОБА_1 , з автомобілем "Skoda Rapid", реєстраційний номер: НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 .

Дані обставини були зазначені в повідомленні про дорожньо-транспортну пригоду (європротоколі), копія якої наявна у матеріалах даної справи.

Зі змісту інформації, яка міститься в даному повідомленні, вбачається, що згідно вказаного повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом "Citroёn Berlingo", реєстраційний номер: НОМЕР_1 , допустила зіткнення із задньою частиною транспортного засобу "Skoda Rapid", реєстраційний номер: НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 , під час руху в одному і тому ж напрямку та по одній і тій же смузі.

Внаслідок даної ДТП автомобілю "Skoda Rapid", реєстраційний номер: НОМЕР_2 , було завдано механічних пошкоджень, власником та страхувальником якого, згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , є Департамент патрульної поліції.

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність особи, якій належить автомобіль "Citroёn Berlingo", реєстраційний номер: НОМЕР_1 , була застрахована у Страховій компанії згідно з Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії №АТ-5884097 від 30.11.2024.

Вказаний вище поліс передбачає франшизу в розмірі 2 500,00 грн та страхову суму (ліміт відповідальності) за шкоду, спричинену майну 160 000,00 грн.

На підставі заяви про страхове відшкодування від 22.10.2025 №25-15-37352, протоколу (акту) огляду транспортного засобу від 05.11.2025, Звіту про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу №60-D/13/14 від 16.11.2025, Страховою компанією було прийнято рішення про виплату страхового відшкодування у розмірі 59 991,90 грн, що підтверджується листом останньої №09-02-22/9114 від 24.11.2025.

Посилаючись на те, що Відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі також - Закон №1961-IV), не відшкодував у повному обсязі шкоду, завдану своїм страхувальником внаслідок ДТП, Департамент патрульної поліції звернув ся з даним позовом до суду.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.

Відповідно до частини 1 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини 2 зазначеної статті).

Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами 1 та 2 статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

За змістом вказаної норми, за загальним правилом шкода підлягає відшкодуванню: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала.

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України щодо відшкодування шкоди, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 27.12.2019 у справі №686/11256/16-ц).

Відповідно до частини 3 статті 13 та частини 1 статті 74 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 124 КУпАП особа, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, звільняється від адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, за умови, що учасники дорожньо-транспортної пригоди скористалися правом спільно скласти повідомлення про цю пригоду відповідно до Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Разом із цим, у постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі №641/2795/16-ц зазначено, що не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, висновком судової експертизи тощо.

Як було раніше встановлено, 20.10.2025 о 17:25 у місті Одесі по вулиці Бреуса, 15а сталася дорожньо-транспортна пригода за участі двох транспортних засобів: автомобіля "Citroёn Berlingo", реєстраційний номер: НОМЕР_1 , яким керувала ОСОБА_1 , з автомобілем "Skoda Rapid", реєстраційний номер: НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 .

Дані обставини були зазначені в повідомленні про дорожньо-транспортну пригоду (європротоколі), копія якої наявна у матеріалах даної справи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 затверджено Правила дорожнього руху (далі - ПДР), які відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні грунтуватися на вимогах цих Правил (пункт 1.1.).

Пунктом 1.10. ПДР визначено, що дорожньо-транспортна пригода - подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки;

безпечна дистанція - відстань до транспортного засобу, що рухається попереду по тій самій смузі, яка у разі його раптового гальмування або зупинки дасть можливість водієві транспортного засобу, що рухається позаду, запобігти зіткненню без здійснення будь-якого маневру.

Згідно з підпунктом є) пункту 2.3. ПДР Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний не вчиняти дій, внаслідок яких може бути пошкоджено автомобільні дороги та їх складові, а також завдано шкоди користувачам.

Водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу (пункт 13.1. ПДР).

Зі змісту інформації, яка міститься в даному повідомленні, вбачається, що згідно вказаного повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом "Citroёn Berlingo", реєстраційний номер: НОМЕР_1 , допустила зіткнення із задньою частиною транспортного засобу "Skoda Rapid", реєстраційний номер: НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 , під час руху в одному і тому ж напрямку та по одній і тій же смузі.

Таким чином, у зв`язку з недотриманням безпечної дистанції вищезазначена ДТП відбулася внаслідок порушення ОСОБА_1 ПДР, відтак вказана фізична особа є винною у заподіянні збитків автомобілю Skoda Rapid", реєстраційний номер: НОМЕР_2 .

Проте із вказаних правил відшкодування шкоди безпосередньо винною особою є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.

За положеннями статті 979 ЦК України договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України "Про страхування", інших законодавчих актів. Законом може бути встановлено обов`язок фізичної або юридичної особи укласти договір страхування (обов`язкове страхування). Вимоги щодо укладення договорів страхування за окремими класами страхування/категоріями страхових ризиків для врегулювання правовідносин, за якими вимагається обов`язкова наявність договору, можуть бути визначені законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 980 ЦК України предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України. Об`єктом страхування можуть бути відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.

Страхування - це правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов`язаних з життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством (пункт 69 частини 1 статті 1 Закону України "Про страхування").

Згідно зі статтею 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Саме на забезпечення таких зобов`язань 01.07.2004 було прийнято Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (Закон №1961-IV), який набрав чинності 01.01.2005 та втратив чинність 01.01.2025.

20.06.2024 набрав чинності та 01.01.2025 був введений в дію Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у новій редакції (Закон №3720-IX).

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3720-IX договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що укладені та набрали чинності до введення в дію цього Закону, продовжують діяти на умовах, що були чинними на день набрання чинності такими договорами. На договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що укладені після набрання чинності цим Законом та набирають чинності після введення в дію цього Закону, поширюються вимоги цього Закону.

Дія положень Закону №3720-IX поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону. Жодне положення цього Закону не може збільшувати будь-які зобов`язання за будь-якими випадками, що мають ознаки страхових випадків за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, укладеними відповідно до Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 1, ст. 1 із наступними змінами) (абзац 6 пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3720-IX).

Оскільки страховий випадок (ДТП від 20.10.2025) настав за договором страхування (поліс серії АТ №5884097 від 30.11.2024), який набрав чинності до введення в дію Закону №3720-IX, тому на спірні правовідносини поширює свою дію Закон №1961-IV.

Відповідно до статті 3 Закону України №1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Нормами статті 5 Закону України №1961-IV встановлено, що об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Отже, основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №760/15471/15-ц, від 14.12.2021 у справі №147/66/17.

Як було раніше встановлено судом, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "Citroёn Berlingo", реєстраційний номер: НОМЕР_1 , у вчиненні ДТП, внаслідок якої було пошкоджено автомобіль "Skoda Rapid", реєстраційний номер: НОМЕР_2 , на момент настання страхової події була застрахована у Страховій компанії на підставі Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії №АТ-5884097, (франшиза - 2 500,00 грн, ліміт за шкоду по майну - 160 000,00 грн), що підтверджується інформацією з Єдиної централізованої бази даних МТСБУ та копією зазначеного полісу.

Отже, Відповідач в межах ліміту відповідальності взяв на себе зобов`язання виплатити потерпілій особі страхове відшкодування внаслідок пошкодження страхувальником майна Позивача.

Заперечуючи проти задоволення позову, Відповідач не погодився із розміром страхового відшкодування, який був заявлений Позивачем.

Відповідно до статті 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

За приписами частини 22.1 статті 22 Закону №1961-IV у разі настання страхового випадку, страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України (стаття 29 Закону України №1961-IV).

Вищезазначеними приписами не встановлено імперативного обов`язку щодо проведення такої оцінки саме суб`єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.

У зв`язку з викладеним, суд зазначає, що достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, є платіжне доручення та рахунок на сплату послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, а звіт про оцінку автомобіля є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу.

Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, доказом дійсної вартості ремонтних робіт є рахунок СТО, який містить перелік робіт та використаних матеріалів щодо ремонту транспортного засобу, що стосуються саме пошкодженої частини транспортного засобу.

Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення, яким оплачена виставлена станцією технічного обслуговування сума вартості відновлювального ремонту транспортного засобу.

При цьому, суд у силу частини 4 статті 236 ГПК України враховує аналогічну правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №910/9396/17, від 25.07.2018 у справі №922/4013/17.

Матеріали справи не містять доказів проведення відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля "Skoda Rapid", реєстраційний номер: НОМЕР_2 . Натомість, з метою доведення обґрунтованого розміру вартості відновлюваного ремонту, Позивачем надано суду копію Висновку експертного дослідження №ЕД-19/116-25/28583-АВ від 11.12.2025, виконаного Одеським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України, а Відповідачем - Звіту про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу №60-D/13/14 від 16.11.2025, виконаного ФОП Видутою Д.Ю.

Згідно з частинами 1. 2 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 ГПК України (допустимість доказів) обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (частина 1 статті 78 ГПК України).

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК з "достатність доказів" на нову - "вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес новий стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі №904/2357/20.

Частинами 1, 2 статті 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (частина 3 статті 98 ГПК України).

У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків (частина 7 статті 98 ГПК України).

За частинами 1, 5 статті 101 ГПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Разом із цим, у відповідності до частин 1, 2 статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені Законом № 2658-III.

Згідно із частиною четвертою статті 3 цього Закону процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.

Підставою проведення оцінки майна є, зокрема, договір між суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання та замовником оцінки, який укладається в письмовій формі та може бути двостороннім або багатостороннім (за змістом частини першої статті 10 і частини першої статті 11 Закону № 2658-III).

Відповідно до статті 33 Закону № 2658-III спори, пов`язані з оцінкою майна, майнових прав, вирішуються в судовому порядку.

Статтею 32 Закону № 2658-III передбачена відповідальність оцінювачів та суб`єктів оціночної діяльності, частиною другою якої визначено, що оцінювачі та суб`єкти оціночної діяльності - суб`єкти господарювання несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, зокрема, за недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна, відповідно до умов договору та закону.

Відтак, чинним законодавством України передбачені підстави відповідальності суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання в разі неналежного виконання (зокрема, недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна) ним своїх обов`язків.

Водночас звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності (частина перша статті 12 Закону № 2658-III).

У постанові від 13.03.2018 у справі №914/881/17 Велика Палата Верховного Суду сформувала висновок, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності (частина перша статті 12 Закону № 2658-III). Звіт по оцінку майна є документом, який фіксує дії суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов`язків, визначених законом і встановлених відповідним договором. Звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності.

Водночас за приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1).

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина 2).

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина 3).

Крім цього, за приписами статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

З огляду на зазначене, суд дійшов до висновку, що як Висновок експертного дослідження №ЕД-19/116-25/28583-АВ від 11.12.2025, виконаний Одеським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України, так і Звіт про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу №60-D/13/14 від 16.11.2025, виконаний ФОП Видутою Д.Ю., є належними, допустимими та достовірними доказами, що можуть підтверджувати розмір майнової шкоди, завданих Позивачу.

Однак, дослідивши вищезазначені докази, суд дійшов до висновку про те, що наданий Позивачем висновок експерта є більш достовірним доказом, ніж звіт, наданий Відповідачем, оскільки є більш детальним, точним та мотивованим, а тому для визначення суми страхового відшкодування суд керуватиметься даними, зазначеними саме у Висновку експертного дослідження №ЕД-19/116-25/28583-АВ від 11.12.2025.

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092 (далі - Методика).

Згідно з пунктом 2.3. Методики вартість відновлювального ремонту КТЗ визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого КТЗ.

Вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості) (пункт 2.4. Методики).

Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою: Сврз = Ср + См + Сс х (1 - Ез), де: Ср - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн.; См - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн.; Сс - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн.; Ез - коефіцієнт фізичного зносу.

Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач у справі) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 у справах №910/3650/16, №910/32969/15 та у постановах Верховного Суду від: 01.02.2018 у справі №910/22886/16, 06.02.2018 у справі №910/3867/16, 12.03.2018 у справі №910/5001/17.

Відповідно до пункту 7.38. Методики значення Ез (коефіцієнта фізичного зносу) приймається таким, що дорівнює нулю, для нових складників та складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД, 7 років - для інших легкових КТЗ, 3 роки - для вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів виробництва країн СНД, 4 роки - для інших вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів, 5 років - для мототехніки.

Складова частина КТЗ (складник) - деталь, складова одиниця чи комплектувальний виріб, які відповідають вимогам конструкторської документації.

Зі змісту Висновку експертного дослідження №ЕД-19/116-25/28583-АВ від 11.12.2025 вбачається, що вартість відновлювального ремонту автомобіля Skoda Rapid", реєстраційний номер: 116504, у розмірі 155 637,15 складається з:

вартості ремонтно-відновлювальних робіт (Ср) - 35 665,00 грн;

вартості необхідних для ремонту матеріалів (См) - 30 936,70 грн;

вартості нових складників, що підлягають заміні під час ремонту - 89 035,45 грн.

Також Висновком експертного дослідження №ЕД-19/116-25/28583-АВ від 11.12.2025 встановлено коефіцієнт фізичного зносу автомобіля Skoda Rapid", реєстраційний номер: 116504, який складає 0,586.

Таким чином, за розрахунком суду, вартість відновлювального ремонту вказаного автомобіля з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу становить 103 462,38 грн, розрахованого таким чином: 35 665,00 грн + 30 936,70 грн + 89 035,45 грн (1 - 0,586).

Крім цього, вирішуючи питання про суму стягнення страхового відшкодування, судом враховано положення пункту 36.6. статті 36 Закону №1961-IV, згідно якого страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Згідно з абзацом 2 пункту 12.1. статті 12 Закону №1961-IV страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Як було раніше встановлено судом, полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АТ №5884097, передбачена франшиза у розмірі 2 500,00 грн.

Таким чином, розмір страхового відшкодування підлягає зменшенню на суму франшизи у розмірі 2 500,00 грн.

Разом із цим, згідно з абзацом 2 пункту 36.2 статті 36 Закону №1961-IV, якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника) сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.

Таким чином, вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати, а тому судам у таких випадках слід з`ясовувати наявність двох обставин:

1) фактичне здійснення ремонту автомобіля;

2) чи є виконавець робіт з ремонту автомобіля платником ПДВ.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.12.2021 у справі №911/286/20, 13.03.3018 у справі №910/9396/17 та від 06.07.2018 у справі №924/675/17.

Так, у Висновку експертного дослідження №ЕД-19/116-25/28583-АВ від 11.12.2025 зазначено, що у базі даних Audatex застосовані рекомендовані роздрібні ціни згідно генеральних імпортерів. Пріоритетними є дані про вартість складових частин, які поставляє виробник у систему своїх офіційних дилерів в регіоні. Калькуляція для цих марок КТЗ спочатку містить всі ціни в гривнях, відповідаючи рекомендованим роздрібним цінам українських офіційних дилерів без урахування ПДВ. Середнє значення вартості нормо-години ремонтно-відновлювальних робіт, отримані по станціях з різною формою оподаткування і рекомендовані НДІСЕ України та регіональними відділеннями СЕУ - не підлягають ні відніманню, ні додаванню ПДВ - а приймаються як середньо ринкові і остаточні. Віднімання або додавання до середньо ринкової вартості нормо- години ПДВ - є грубою помилкою.

Проте, згідно ремонтної калькуляції №25-28583 від 10.12.2025 (ст. 30 Висновку експертного дослідження №ЕД-19/116-25/28583-АВ від 11.12.2025) до ціни ремонту у розмірі 155 637,15 грн додано +20%, що є ставкою податку на додану вартість.

Оскільки матеріали справи не містять доказів фактичного здійснення ремонту, суд погоджується з доводами Страхової компанії про неправомірність включення до вартості відновлювального ремонту ПДВ.

Судом відхиляються посилання Страхової компанії на положення Постанови Правління Національного банку України від 30.05.2022 №108 "Про деякі питання здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" про те, що максимальні розміри страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників Національної поліції України в розмірі 80000 гривень на потерпілого, з огляду на те, що вищезазначена Постанова втратила чинність на підставі Постанови Національного банку України №165 від 26.12.2024). Відтак максимальний розмір страхової виплати при оформленні ДТП за Європротоколом визначається в межах ліміту відповідальності за шкоду, заподіяну майну, встановленого договором ОСЦПВ, тобто у даному випадку - 160 000,00 грн.

Таким чином, обґрунтований розмір страхового відшкодування складає 83 718,65 грн (103 462,38 грн (вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу) - 17 243,73 грн (ПДВ 20%) - 2 500,00 грн (франшиза)).

Оскільки Страховою компанією у добровільному порядку було сплачено 59 991,90 грн, останній необхідно здійснити доплату страхового відшкодування у розмірі 23 726,75 грн (83 718,65 грн - 59 991,90 грн).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 ГПК України).

Отже, позов Департаменту патрульної поліції підлягає частковому задоволенню.

Судовий збір згідно статті 129 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 123, 129, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (02081, місто Київ, вулиця Здолбунівська, будинок 7-Д, ідентифікаційний код: 00034186) на користь Департаменту патрульної поліції (03048, місто Київ, вулиця Федора Ернста, будинок 3, ідентифікаційний код: 40108646) 23 726 (двадцять три тисячі сімсот двадцять шість) грн 75 коп. страхового відшкодування та 825 (вісімсот двадцять п`ять) грн 58 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяСергій МУДРИЙ