Рішення № 137223853, 05.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.06.2026Справа № 910/9693/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» вул. Володимирська, 51А, м. Київ, 01001

до Громадської організації «Київське відділення спілки кооператорів та підприємців України» вул. Набережна Русанівська, 10/1, 105, м. Київ, 02147

про стягнення 14 473,99 грн.

представники сторін: без виклику.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації «Київське відділення спілки кооператорів та підприємців України» про стягнення 14 473,99 грн. вартості безпідставно набутого майна - теплової енергії.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на фактичне споживання відповідачем теплової енергії за адресою орендованого майна: м. Київ, вул. Гната Юри, 9 (літ. А) за відсутності договору, внаслідок чого позивач зазначає про виникнення у відповідача заборгованості зі сплати вартості безпідставно набутого майна у вказаному розмірі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/9693/24 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь-якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023, який набрав чинності 21.07.2023 та введений в дію 18.10.2023, внесено зміни до ряду статей ГПК України.

Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов`язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.

Наразі, судом згідно бази даних «Діловодство спеціалізованого суду» встановлено відсутність у відповідача - Громадської організації «Київське відділення спілки кооператорів та підприємців України» як на час відкриття провадження у справі № 910/9693/24, так і на час розгляду справи по суті зареєстрованого електронного кабінету.

При цьому, оскільки відповідач не зареєстрував свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі № 910/9693/24 від 14.08.2024 направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Набережна Русанівська, 10/1, 105, м. Київ, 02147.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Наразі, ухвала суду від 14.08.2024, яка надсилалась відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення № 0600283402948, була повернута до суду 04.09.2024 неврученою адресату з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

В той же час, судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача - Громадської організації «Київське відділення спілки кооператорів та підприємців України» адресі, зазначеній на конверті, що повернувся.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань або згідно Єдиного державного демографічного реєстру, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).

Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/9693/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

В той же час суд звертає увагу, що за змістом пункту 83 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання поштових відправлень, під розпис. У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за зазначеною адресою", яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуте поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 14.08.2024, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В свою чергу, суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Громадська організація «Київське відділення спілки кооператорів та підприємців України» не скористалась наданими їй процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзив на позовну заяву, письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду на час розгляду справи не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (далі - Господарський кодекс України, дійсний на час спірних правовідносин) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом, 16.01.2016 року між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець за договором), Громадською організацією «Київське відділення спілки кооператорів та підприємців України» (орендар за договором, відповідач у справі) та Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» (підприємство-балансоутримувач за договором, позивач у справі) було укладено Договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №2129/1 (далі - Договір оренди), за умовами якого орендодавець на підставі протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 24.12.2016 року №4 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Гната Юри, будинок 9 літ. А, для розміщення громадської організації.

Розділами 2-10 Договору сторони узгодили об`єкт оренди, орендну плату, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, відновлення об`єкта оренди та умови його повернення, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Відповідно до пункту 9.1 Договору оренди останній є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 26.01.2016 року до 24.01.2019 року.

Вказаний Договір оренди підписаний представниками орендаря, орендодавця та підприємства - балансоутримувача та засвідчений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в статті 759 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Статтею 1 зазначеного Закону встановлено, що право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй як безпосередньо так і через органи місцевого самоврядування.

Згідно частини 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, у відповідності до статті 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», належить, зокрема, управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Відповідно до Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 року № 15/2180, Положення про Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого рішенням Київської міської ради від 29.12.202 року № 2383, Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) уповноважений виступати орендодавцем комунального майна територіальної громади міста Києва.

У відповідності до частини 1 статті 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк; орендар - фізична або юридична особа, яка на підставі договору оренди бере майно у користування за плату на певний строк; орендодавець - юридична особа, яка на підставі договору оренди передає майно у користування за плату на певний строк.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).

Згідно з пунктом 2.1 Договору оренди об`єктом оренди є нежитлові приміщення загальною площею 18,30 м2, у тому числі 2 поверх - 16,00 м2, 1 поверх - 1,80 м2, підвал - 0,50 м2 згідно з викопіюванням з поповерхового плану, що складає невід`ємну частину цього договору.

За приписами статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Пунктом 2.4 Договору оренди встановлено, що орендар вступає у строкове платне користування об`єктом у термін, вказаний у цьому договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору (у разі оренди нерухомого майна на строк не менше ніж три роки - не раніше дати державної реєстрації цього договору) та акту приймання-передачі об`єкта.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем, на виконання Договору №2129/1 від 26.01.2016 орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду нежитлові приміщення, що перебувають на балансі КП «Київжитлоспецексплуатація», загальною площею нежитлові приміщення загальною площею 18,30 кв.м, у тому корисна - 16,0 кв.м, МЗК - 2,3 кв.м), розташовані за адресою: м. Київ, вулиця Гната Юри, будинок 9, літ. А, що підтверджується відповідним належним чином оформленим тристороннім Актом приймання-передачі нерухомого майна від 11.03.2016 року до Договору № 2129/1 від 26.01.2016, копія якого міститься в матеріалах справи.

Вказаний акт підписаний орендодавцем, підприємством-балансоутримувачем та орендарем, а також скріплений печатками юридичних осіб без будь-яких зауважень та заперечень.

Факт отримання нерухомого майна в оренду, його характеристики та подальше користування сторонами не заперечувались.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 3 статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено обов`язок орендаря вносити орендну плату своєчасно та в повному обсязі.

За умовами пункту 3.9 Договору оренди оплата комунальних послуг, витрат на утримання прибудинкової території, вартість послуг по ремонту і технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у т.ч.: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо, компенсацію витрат підприємства-балансоутримувача за користування земельною ділянкою не входить до складу орендної плати.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його укладено.

Згідно з пунктом 9.1 Договору оренди строк дії договору № 2129/1 закінчився 24.01.2019.

Пунктом 9.7 Договору оренди передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Доказів направлення заяви про припинення Договору оренди після закінчення строку його чинності протягом одного місяця суду не надано.

Таким чином, договір було продовжено на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Згідно п. 5 постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" рішення про відмову у продовженні договору оренди може бути прийнято якщо орендар допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців.

Так, у зв`язку з неналежним виконанням умов Договору оренди КП «Київжитлоспецексплуатація» зверталось до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача як орендаря заборгованості за Договором оренди за період з 26.05.2019 по 31.01.2020.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.03.2020 у справі № 910/1113/20, яке набрало законної сили, позов КП «Київжитлоспецексплуатація» задоволений частково, стягнуто з ГО «Київське відділення спілки кооператорів та підприємців України» заборгованість за Договором оренди 3 202,09 грн. боргу з орендної плати, 728,00 грн. боргу з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, 68,26 грн. пені, 14,32 грн. інфляційних втрат, 41,62 грн. процентів річних.

В свою чергу, враховуючи наявність у орендаря заборгованості за Договором оренди в розмірі 26415,30 грн. за 43,5 місяці, КП «Київжитлоспецексплуатація» звернулось до орендаря з листом від 13.03.2024 № 62/15/03-931 та просило Департамент ініціювати виселення орендаря для недопущення зростання заборгованості з орендної плати.

При цьому листи орендаря від 20.03.2024 № 062/05-17-1500 на адресу відповідача про виконання умов Договору оренди, погашення заборгованості з орендної плати та звільнення приміщення, з передачею майна за Актом приймання-передачі, а також від 20.03.2025 № 062/05-1507 до відповідача та КП «Київжитлоспецексплуатація» з ініціативою щодо відмови від договору № 2129/1 згідно ст. 782 ЦК України та звільнення приміщення у зв`язку з порушенням умов договору, а саме простроченням сплати орендної плати більше ніж на 3 місяці, залишені відповідачем без реагування.

Наразі, доказів повернення відповідачем нежилого приміщення матеріли справи не містять.

Також рішенням Господарського суду міста Києва від 10.03.2026 року у справі № 910/14068/25 позов КП «Київжитлоспецексплуатація» до відповідача задоволено повністю. Виселено ГО "Київське відділення спілки кооператорів та підприємців України" з нежитлових приміщень загальною площею 18,30 кв.м. за адресою місто Київ, вулиця Гната Юри, 9 літера А.

Ухвалюючи рішення у справі № 910/14068/25 судом враховано, що позивач на підставі ст. 782 ЦК України відмовився від Договору, відтак, договір припинив свою дію 28 березня 2025 р. (п`ятий робочий день з дня відправлення орендарю листа від орендодавця про дострокове припинення договору), а отже у відповідача відсутні правові підстави користування спірним приміщенням.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Європейський суд з прав людини також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95 від 28 жовтня 1999 року, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11 від 29 листопада 2016 року, § 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92 від 22 листопада 1995 року, § 36).

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами частини 4 статті 75 ГПК України, якою передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи, тощо.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.

Наведені правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, постановах Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16 та від 28.03.2023 у справі № 910/16266/20.

За таких обставин встановлені вищезазначеними рішеннями Господарського суду міста Києва від 10.03.2026 року у справі № 910/14068/25 обставини невиконання відповідачем своїх обов`язків за Договором оренди в частині повної та своєчасної сплати орендної плати, а також розірвання вказаного Договору оренди за ініціативою орендодавця в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиційне значення для даної справи та не підлягають повторному доказуванню.

За змістом пунктів 4.2.20, 7.5. Договору оренди від №2129/1 від 26.01.2016 у разі закінчення/припинення дії цього Договору або при його розірванні Відповідач зобов`язаний за актом приймання-передачі повернути приміщення Позивачу протягом 3 календарних днів.

Оскільки відповідач після припинення Договору оренди №2129/1 від 26.01.2016 у визначений пунктом 4.2.20 договору термін об`єкт оренди не звільнив, за актом приймання-передачі орендодавцю або підприємству-балансоутримувачу не повернув та продовжує його використовувати, позивач зазначає про фактичне користування відповідачем нежитловими приміщеннями загальною площею 18,30 кв.м. за адресою місто Київ, вулиця Гната Юри, 9 літера А як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час зверення до суду з даним позовом, зокрема,в період лютий 2021 - квітень 2024 року.

Одночасно, як вбачається з матеріалів справи, Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» як балансоутримувач частини приміщень нежилого будинку за адресою: м. Київ, вул. Гната Юри, 9 віднесених до комунальної власності територіальної громади міста Києва та переданих підприємству у господарське відання, уклало з КП «Київтеплоенерго» (енергопостачальна організація) договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 813007 від 30.08.2018 року в наведений нежилий будинок (далі - Договір на постачання теплової енергії).

Відповідно до п. 2.2. Договору на постачання теплової енергії енергопостачальна організація постачає теплову енергію у гарячій воді на потреби опалення в період опалювального сезону в кількості та обсягах згідно з Додатком №1 до договору відповідно до затверджених тарифів (Додаток № 3 до договору).

Умовами п.5.1. Договору на постачання теплової енергії визначено, що облік спожитої теплової енергії виконується за приладами обліку.

Теплове обладнання приміщень нежилого будинку є складовими частинами загальної системи теплоспоживання будинку, що обладнана вузлом обліку теплової енергії, яким забезпечується ї загальнобудинковий облік.

Відповідно до пп.2.3.4 п.2.3. Договору на постачання теплової енергії в додатках додатках № 8, 9 Договору на постачання теплової енергії зазначені всі субабоненти та орендарі, теплове обладнання яких підключено до теплових мереж будинку. Відповідно до цих додатків опалювальна площа відповідача складає 18,3 кв. м, що складає 0,44 % від загальної опалювальної площі будинку.

Згідно з додатком № 3 до Договору на постачання теплової енергії Позивач оплачує КП «Київтеплоенерго» вартість теплової енергії за діючими тарифами.

Порядок розрахунків за теплову енергію встановлено Додатком № 4 до Договору на постачання теплової енергії, відповідно до якого оплата здійснюється у грошовій формі щомісяця. Згідно з п. 5 Додатку № 4 до Договору на постачання теплової енергії позивач щомісяця отримує в КП «Київтеплоенерго» облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період та акти приймання-передачі товарної продукції, які містять нарахування за відвантажену теплову енергію/теплоносій за Договором на постачання теплової енергії, місячний обсяг споживання та застосовані тарифи.

Позивачем було виконано всі необхідні заходи з підготовки будинку до опалювальних періодів 2020-2021, 2021-2022, 2022-2023, 2023-2024 р.р. передбачені п.п.2.3.17, 2.3.19 Договору на постачання теплової енергії, що підтверджують отримані Акти про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи та Акти готовності до опалювального періоду. Теплопостачання нежилого будинку здійснювалось в опалювальні періоди 2020-2021, 2021-2022, 2022-2023, 2023-2024 р.р. на підставі нарядів КП «Київтеплоенерго» про включення та відключення теплопостачання.

Наведені наряди та відомості обліку споживання теплової енергії підтверджують теплопостачання будинку у спірний період в цілому, включаючи приміщення відповідача у відповідних обсягах.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" (далі - Закон) теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу. Теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу (частина 4 статті 19 Закону).

Статтею 1 Закону визначено, що місцева (розподільча) теплова мережа - це сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.

Тобто, зазначеною нормою визначена ще одна обов`язкова ознака споживача теплової енергії, а саме: споживачем теплової енергії може бути особа, теплоспоживче обладнання якої (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування, тощо) через тепловий ввід приєднане, або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі. Таким чином, в умовах єдиної системи централізованої опалення (ЦО), подача теплоносія до системи теплоспоживання будівлі забезпечує опалення всіх її приміщень, теплове обладнання яких підключено до системи ЦО.

Згідно положень ст. 24 Закону України «Про теплопостачання» основними обов`язками споживача теплової енергії є: своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії; додержання вимог договору та нормативно-правових актів; забезпечення безпечної експлуатації систем теплоспоживання; забезпечення безперешкодного доступу до власного теплового обладнання, вузлів обліку представникам теплогенеруючої чи теплопостачальної організації, за умови пред`явлення відповідного посвідчення при виконанні службових обов`язків; недопущення провадження будь-яких видів господарської діяльності в охоронних зонах теплових мереж без погодження з власником об`єкта теплопостачання.

Відповідно до абз. 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Загальний порядок укладення договорів врегульований положеннями, зокрема, статей 205, 207, 638-642 Цивільного кодексу України та статті 181 Господарського кодексу України. За змістом наведених норм, за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти).

Пунктами 4, 14 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року № 1198, встановлено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії, укладеного між споживачем і теплопостачальною організацією. Споживач зобов`язаний укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи тепло споживання.

Поряд із цим, пунктом 4.2.12 Договору оренди на орендаря покладено обов`язок самостійно сплачувати вартість фактично спожитих комунальних послуг постачальниками таких послуг, які надаються за окремими договорами, укладеними ним з цими організаціями (водопостачання, каналізація, газ, електрична та теплова енергія, вивіз сміття і т.п.), за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання.

Відповідно до п. 4.2.13. Договору оренди відповідач зобов`язаний самостійно сплачувати на підставі договору з постачальниками таких послуг, пропорційно орендованій площі, частку витрат на утримання прибудинкової території, на ремонт покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо, послуг по технічному обслуговуванню інженерного обладнання внутрішньо-будинкових мереж.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Відповідно до ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Наразі, як вбачається з матеріалів справи, між сторонами договору про відшкодування вартості спожитої теплової енергії укладено не було.

Як вказує позивач та встановлено у рішенні Госодарського суду міста Києва від 15.06.2021 у справі № 910/6077/21, на пропозиції про укладання договору про надання послуг з розподілу теплової енергії, розрахункового обслуговування за спожиту теплову енергію, технічного обслуговування системи теплопостачання та теплоспоживання, викладену у листах № 155/1/23-3781 від 10.06.2016 та № 062/15/1/23-3783 від 13.09.2019, відповідач не повернув підписаний примірник договору.

Факт направлення відповідачу пропозиції про укладення договору про надання послуг з розподілу теплової енергії, розрахункового обслуговування за спожиту теплову енергію, технічного обслуговування системи теплопостачання та теплоспоживання у приміщеннях Відповідача за адресою: м.Київ, вул.Гната Юри, 9 (літ. А) опалювальною площею 18,30 м2, встановлено у справі № 910/6077/21.

Таким чином судом встановлено за матеріалами справи, що відповідач не уклав з позивачем договору про надання послуг з розподілу теплової енергії, розрахункового обслуговування за спожиту теплову енергію, технічного обслуговування системи теплопостачання та теплоспоживання.

Одночасно, відповідач також не уклав відповідного договору на постачання теплової енергії у гарячій воді й безпосередньо з енергопостачальною організацією.

При цьому, відповідач не надав докази на підтвердження відсутності централізованого опалення у спірний період, або відключення належного позивачу нежитлового приміщення від внутрішньо-будинкових інженерних систем централізованого опалення.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано споживання теплової енергії на потреби централізованого опалення у нежитловому приміщенні за адресою: м. Київ, вул. Юри Гната, 9 літ. А, в період лютий 2021 року - квітень 2024 року.

Відповідно до п. 5 Додатку № 4 (в редакції додаткової угоди від 30.10.2020) до Договору на постачання теплової енергії за період з лютого 2021 р по квітень 2024 р. позивачем отримано у КП «Київтеплоенерго» облікові картки за лютий 2021 на суму 18 308,64 грн., за березень на суму 91 879,61 грн., за квітень 2021 на суму 50 386,68 грн. та оформлено з КП «Київтеплоенерго» акти приймання-передавання товарної продукції від 30.11.2021 за листопад 2021 на суму 132 142,72 грн., від 31.12.2021 за грудень 2021 на суму 211 045,93 грн., від 31.01.2022 за січень 2022 на суму 308 864,09 грн., від 28.02.2022 за лютий 2022 на суму 187 009,87 грн., від 31.03.2022 за березень 202 на суму 218 609,76 грн, від 30.04.2022 за квітень 202 на суму - 3973,99 грн. (перерахунок за березень 2022), від 31.05.2022 за травень 2022 на суму 75 276,62 грн. (перерахунок за лютий 2022), від 30.11.2022 за листопад 2022 на суму 39 234,54 грн., від 31.12.2022 за грудень 2022 на суму -4 418,75 грн. (з урахуванням перерахунку), від 31.01.2023 за січень 2023 на суму 152 786,53 грн., від28.02.2023 за лютий 2023 на суму 136 437,16 грн., від 31.03.2023 за березень 2023 на суму 134 456,18 грн., від 30.04.2023 за квітень 2023 на суму 62 263,09 грн., від 30.11.2023 за листопад 2023 на суму 52 870,09 грн., від 31.12.2023 за грудень 2023 на суму 220 224,86 грн., від 31.01.2024 за січень 2024 н а суму 235 413,91 грн., від 29.02.2024 за лютий 2024 на суму 196 254,53 грн., від 31.03.2024 за березень 2024 на суму 197 139,85 грн., від 30.04.2024 за квітень 2024 на суму 32 176,01 грн.

Всього за вказаними обліковими картками та актами приймання-передавання товарної продукції, складеними теплопостачальною організацією КП «Київтеплоенерго» надано теплової енергії на потреби опалення всього нежилого будинку, розташованого за адресою: місто Київ, вулиця Гната Юри будинок 9, літ.А на суму 2 844 369,93 грн., вартість якої відповідно до п. 2.3.2 Договору на постачання теплової енергії сплачено позивачем теплопостачальній організації - КП «Київтеплоенерго» в повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

Відповідно до пунктів 3, 23 Правил користування тепловою енергією межа продажу теплової енергії - сукупність точок теплової мережі, обладнаних вузлом обліку, на основі показів якого проводяться розрахунки за спожиту теплову енергію, або точка розподілу, визначена в договорі у разі відсутності такого вузла. Розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

Таким чином судом встановлено, що вбудоване нежиле приміщення загальною площею 18,30 кв.м (опалювальною - 18,30 кв.м), розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Гната Юри будинок 9, літ.А, яке попередньо було передано відповідачу на підставі Договору оренди, який припинив свою дію 28 березня 2025 внаслідок розірвання з ініціативи орендаря, і яким відповідач користувався у спірний період, опалювалося централізовано за відсутності укладеного відповідачем з енергопостачальною організацією договору про постачання теплової енергії. При цьму система опалення такого приміщення є невід`ємною частиною системи опалення будинку, а теплова енергія подавалася в опалювальні періоди 2020-2021 р.р., 2021-2022 р.р., 2022-2023 р.р., 2023-2024 р.р., позаяк в умовах єдиної системи централізованої опалення (ЦО), подача теплоносія до системи теплоспоживання будівлі забезпечує опалення всіх її приміщень, теплове обладнання яких підключено до системи ЦО.

Враховуючи, що теплове обладнання приміщень відповідача підключено до системи ЦО будинку, за висновками суду ГО «Київське відділення спілки кооператорів та підприємців України» фактично є споживачем теплової енергії в опалювальних періодах 2020-2021 р.р., 2021-2022 р.р., 2022-2023 р.р., 2023- 2024 р.р. і зобов?язане сплачувати ї вартість.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було скеровано на адресу відповідача вимогу №062/15/03-1629 від 28.05.2024 про оплату фактично спожитої теплової енергії в період з лютого 2021 року по квітень 2024 року (опалювальний період).

Проте, вказана вимога позивача була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, оскільки всупереч вимогам чинного законодавства відповідач не сплатив вартості фактично спожитої в приміщенні теплової енергії, з урахуванням встановлених тарифів на теплову енергію та пропорційно до опалювальної площі приміщення в період з лютого 2021 року по квітень 2024 року, у ГО «Київське відділення спілки кооператорів та підприємців України» утворилася заборгованість у розмірі 14 473,99 грн., яку позивач просить стягнути в поданій суду позовній заяві як безпідставно збережені відповідачем грошові кошти згідно ст. 1212 ЦК України.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Поряд із цим, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження оплати фактично спожитої теплової енергії або відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначав розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.

Суд зазначає, що загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, зокрема, відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України ).

За змістом частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Частина 3 статті 1212 Цивільного кодексу України поширює дію положень про безпідставне збагачення на відносини, що регулюються іншими положеннями Цивільного кодексу України, зокрема, на випадки виконання зобов`язання однією із сторін:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13, від 02.09.2014 у справі № 910/1620/13, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14, від 02.02.2016 у справі №6-3090цс15, яка підтримана Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 по справі № 910/13814/17.

Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Згідно зі статтею 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Таким чином, зважаючи на оплату позивачем протягом спірного періоду вартості усієї теплової енергії, що поставлялася до будинку в місті Києві на вулиці Гната Юри, 9 (літера А), у тому числі спожитої відповідачем для опалення орендованого ним приміщенні площею 18,3 кв.м, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України, якими врегульовані питання набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Відсутність договору між споживачем та теплопостачальною організацією про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року в справі № 922/4239/16.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Враховуючи те, що строк виконання відповідачем обов`язку з оплати фактично спожитої ним протягом спірного періоду теплової енергії настав, і Громадською організацією «Київське відділення спілки кооператорів та підприємців України» на момент прийняття рішення не надано доказів на підтвердження відшкодування позивачу, яким здійснено оплату за теплову енергію, спожиту в усьому будинку, спірної заборгованості, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» до Громадської організації «Київське відділення спілки кооператорів та підприємців України» про стягнення вартості спожитої теплової енергії в сумі 14 473,99 грн. як безпідставно набутої.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Громадської організації «Київське відділення спілки кооператорів та підприємців України» (вул. Набережна Русанівська, 10/1, 105, м. Київ, 02147, код ЄДРПОУ 21683606) на користь Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (вул. Володимирська, 51А, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 03366500) 14 473 (чотирнадцять тисяч чотириста сімдесят три) грн. 99 коп. вартості спожитої теплової енергії та 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 05 червня 2026 року.

Суддя А.М. Селівон