Рішення № 137220141, 09.06.2026, Вижницький районний суд Чернівецької області

Справа № 713/1192/26

Провадження №2/713/795/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

09.06.2026 м. Вижниця

Вижницький районний суд Чернівецької області в складі: головуючого судді Пилип`юка І.В., з участю секретарки судових засідань Паучек Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вижниця в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

Представник ТОВ «Діджи Фінанс» Романенко М.Е. звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором.

У позові вказував, що 04.04.2024 між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №03313-04/2024, який було підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором W1124, за умовами якого відповідачу було надано кредит на споживчі цілі у розмірі 20 000,00 грн, які були перераховані на картковий рахунок № НОМЕР_1 .

Відповідач своїх зобов`язань з кредитним договором не виконав.

14.08.2024 між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір факторингу №14082024, згідно якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором №03313-04/2024 від 04.04.2024.

Сума боргу перед ТОВ «Діджи Фінанс» є обґрунтованою та документально підтвердженою, що становить 80 000,00 грн, з яких: сума заборгованості за основною сумою боргу 20 000,00 грн; сума заборгованості за відсотками 60 000,00 грн.

Просив стягнути з відповідача на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором №03313-04/2024 від 04.04.2024 в розмірі 80 000,00 грн, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.

У судове засідання представник позивача не з`явився, бувши повідомленим про місце, день та годину слухання справи належним чином, про що є відомості в матеріалах справи. У позовній заяві зазначив, що просить справу розглядати за відсутності їх представника, позовні вимоги підтримують повністю, проти винесення заочного рішення не заперечують.

У судове засідання відповідач ОСОБА_1 не з`явився, належно повідомлений про дату, час і місце розгляду справи по суті відповідно до положень п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України, а саме: повістка про виклик до суду, яка була надіслана на адресу зареєстрованого місця проживання АДРЕСА_1 , повернулася з довідкою АТ «Укрпошта» про причини невручення «адресат відсутній за вказаною адресою». Також відповідач був повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи по суті в порядку ч.11 ст.128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Причини неявки суду не повідомив, відзиву на позов у встановлений судом строк не надав.

З письмової згоди представника позивача суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

Ухвалою суду від 11.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження.

Ухвалою суду від 11.05.2026 витребувано з АТ КБ «ПриватБанк»: інформацію, чи було емітовано на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) платіжну картку № НОМЕР_1 ; виписку про рух грошових коштів з карткового рахунку, відкритого до платіжної картки № НОМЕР_1 з відображенням часу зарахування кредитних коштів за кредитним договором №03313-04/2024 від 04.04.2024; ідентифікаційні дані власника карткового рахунку № НОМЕР_1 , у тому числі: прізвище, ім`я, по батькові, РНОКПП, серію та номер паспорта, адресу місця проживання, контактні дані (номер телефону, адреса електронно пошти тощо) та усі інші наявні відомості щодо даної особи.

Ухвала виконана 26.05.2026.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, дійшов висновку, що позов ТОВ «Діджи Фінанс» підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

На підтвердження позовних вимог представником позивача надано такі докази:

копію договору про надання фінансового кредиту №03313-04/2024, укладеного 04.04.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 , за умовами якого Товариство зобов`язалося надати відповідачу кредит на споживчі потреби у розмірі 20 000,00 грн строком на 120 днів з кінцевим терміном повернення 01.08.2024, а відповідач зобов`язався повернути кредит, проценти за користування кредитом за денною процентною ставкою 2,5%, яка застосовується у межах строку кредитування. Договір підписано з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором W1124;

розрахунок заборгованості ТОВ «Аванс Кредит» за кредитним договором №03313-04/2024, укладеним 04.04.2024 з ОСОБА_1 , згідно якого станом на 14.08.2024 загальна заборгованість за кредитним договором становила 80 000,00 грн, з яких: 20 000,00 грн заборгованість за кредитом; 60 000,00 грн - заборгованість за відсотками;

копії договору факторингу №14082024 від 14.08.2024, укладеного між ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «Аванс Кредит», акту приймання-передачі письмового та/або електронного реєстру боржників від 14.08.2024 до вказаного договору факторингу, платіжної інструкцій №9493 від 27.08.2024 та витягу з реєстру боржників до вказаного договору, відповідно до яких ТОВ «Діджи Фінанс» набуло статусу кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які є боржниками ТОВ «Аванс Кредит», в тому числі і стосовно ОСОБА_1 за кредитним договором №03313-04/2024 від 04.04.2024 в сумі 80 000,00 грн, з яких: 20 000,00 грн заборгованість за кредитом; 60 000,00 грн - заборгованість за відсотками.

З витребуваної за клопотанням представника позивача у АТ КБ «ПриватБанк» інформації за №20.1.0.0.0/7-260520/96651-БТ від 26.05.2026 вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ).

Згідно виписки за договором за період 04.04.2024 на карту № НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ) було зарахування коштів у розмірі 20 000,00 грн.

Невиконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним кредитним договором стало підставою для звернення нового кредитора - ТОВ «Діджи Фінанс» з даним позовом до суду.

Вирішуючи позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором суд застосовує такі норми права.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 3 ст.203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За нормами ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Частиною 1 ст.626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до вимог ч.1 ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається в письмовій формі, а відповідно ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).

Згідно з ч.2 ст.1055 ЦК України кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується ЗУ «Про електронну комерцію».

Відповідно до п.5 ст.3 ЗУ «Про електронну комерцію», електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі ст.10 ЗУ «Про електронну комерцію», електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).

Статтею 11 ЗУ «Про електронну комерцію» визначений Порядок укладення електронного договору.

Зокрема, відповідно до ч.3 цієї статті електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч.4 ст.11 ЗУ «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Частиною 6 цієї статті передбачено шляхи надання відповіді особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт), до яких відноситься: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

У статті 12 ЗУ «Про електронну комерцію» закріплено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч.12 ст.11 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

У відповідності з положеннями ст.ст.509, 526, 629, 1054 ЦК України особа, яка уклала кредитний договір та отримала кошти повинна виконувати його належним чином та повернути кошти у відповідності з умовами кредитного договору.

У статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст.1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів може встановлюватися договором.

Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Статтею 1056-1 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною, тип процентної ставки визначається кредитним договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 року по справі №202/4494/16-ц, провадження №14-318цс18 викладено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно зі ст.ст.512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом заміна кредитора у зобов`язанні не вимагає згоди на це боржника, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно з ч.2 ст.517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, чи який вважає, що йому не надано належних доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредиту, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору (а не новому) і таке виконання є належним. Інших правових наслідків факт не повідомлення боржника про заміну кредитора чи ненадання йому доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредитору законом не передбачено.

Відповідно до ч.1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з ч.1 ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Частиною 3 ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У п.3 ч.2 ст.129 Конституції України закріплено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

З наданих представником позивача та безпосередньо досліджених у судовому засіданні належних, достатніх та допустимих доказів судом установлено, що:

04.04.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №03313-04/2024 з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором W1124, за умовами якого відповідач отримав кредит на споживчі потреби у розмірі 20 000,00 грн строком на 120 днів з кінцевим терміном повернення 01.08.2024 та зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом за денною процентною ставкою 2,5%, яка застосовується у межах строку кредитування;

відповідач не виконав підписаних ним умов зазначеного кредитного договору, у зв`язку з чим станом на 14.08.2024 загальна заборгованість за кредитним договором становила 80 000,00 грн, з яких: 20 000,00 грн заборгованість за кредитом; 60 000,00 грн - заборгованість за відсотками;

на підставі договору факторингу №14082024 від 14.08.2024, ТОВ «Діджи Фінанс» набуло статусу кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які є боржниками ТОВ «Аванс Кредит», в тому числі і стосовно ОСОБА_1 за кредитним договором №03313-04/2024 від 04.04.2024 в сумі 80 000,00 грн, з яких: 20 000,00 грн заборгованість за кредитом; 60 000,00 грн - заборгованість за відсотками.

Аналіз досліджених доказів та встановлених на їх підставі обставин в сукупності з наведеними вище вимогами закону та правовою позицією Великої Палати Верховного Суду дає підстави для обґрунтованого висновку, що оскільки ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором у встановлені ним строки не виконав, то з нього підлягає стягненню на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість, яка складається з основної суми боргу та відсотків, нарахованих виключно в межах строків кредитування, визначених цим договором.

Визначаючи розмір заборгованості за відсотками, суд зауважує таке.

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (справа ЄСПЛ "Ван де Гурк проти Нідерландів", заява №23192/15, рішення від 29 травня 2019 року). Водночас принцип jura novit curia ("суд знає закон") зобов`язує суд визначити яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору та надати правову кваліфікацію відносинам сторін з огляду на факти встановлені під час розгляду справи, застосувавши положення які дійсно регулюють відповідні правовідносини.

Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч.3 ст.509, чч.1, 2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Первісний кредитор, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи ч.4 ст.42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року N39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Відсутність позову про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів (див. постанову Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23).

Аналіз викладених норм матеріального права дає підстави для висновку, що визначений ТОВ «Аванс Кредит» у змісті договору №03313-04/2024 від 04.04.2024 розмір процентів є непропорційно високим та призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника (споживача), відтак пункт 1.4.1 Договору є несправедливим і суперечить принципам розумності та добросовісності, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 50%) у разі невиконання/неналежного виконання позичальником зобов`язань за цим договором.

Фактично позивач порушує питання про стягнення з позичальника простроченої заборгованості за нарахованими процентами у розмірі, що у три рази перевищує розмір простроченої заборгованості за кредитом.

Тому з 60 000,00 грн простроченої заборгованості за нарахованими процентами, заявленої позивачем, стягненню підлягає лише 10 000,00 грн, тобто 50% від простроченої заборгованості, яку позивачем визначено у розмірі 20 000,00 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс» та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №03313-04/2024 від 04.04.2024 у розмірі 30 000,00 грн, з яких: 20 000,00 грн заборгованість за кредитом; 10 000,00 грн - заборгованість за відсотками.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору суд враховує, що згідно платіжної інструкції №450 від 21.04.2026, позивачем при зверненні з даним позовом до суду через систему «Електронний суд» сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

Тому відповідно до положень ст.141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 998,40 грн, тобто пропорційно до задоволених позовних вимог (37,50% від заявленого позову).

Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу слід зазначити таке.

Відповідно до вимог ч.3 ст.133, ч.2 ст.137, ст.141 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі.

На підтвердження вище вказаних обставин до початку судового розгляду справи по суті суду надані:

зазначений у позові попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс та очікує понести у зв`язку із розглядом справи, згідно якого розмір витрат на правничу допомогу складає 6 000,00 грн;

копія договору про надання правової допомоги №42649746/01 від 02.01.2026, укладеного між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Діджи Фінанс», за умовами якого Клієнт доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання надавати юридичні послуги (юридичну допомогу) в обсязі та на умовах, передбачених даним договором, деталі предмету договору встановлюються додатковими угодами;

додаткова угода №03313-04/2024 від 10.04.2026 до договору про надання правової допомоги №42649746/01 від 02.01.2026, укладеного між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Діджи Фінанс», згідно якої виконавець взяв на себе зобов`язання представляти інтереси клієнта у справі про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 ;

детальний опис робіт (наданих послуг) здійснених на підставі договору про надання правової допомоги №42649746/01 від 02.01.2026, згідно якого виконавцем надано послуги на суму 6 000,00 грн, а саме: усна консультація клієнта щодо спірних правовідносин - 1,5 год, вартість 300,00 грн; правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «Діджи Фінанс» - 1 год, вартість 500,00 грн; складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором, в тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, позивач 3 год, вартість 4 500,00 грн; формування додатків до позовної заяви (письмові докази) 1 год, вартість 700,00 грн;

акт підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 10.04.2026, підписаний сторонами договору про надання правничої допомоги №42649746/01 від 02.01.2026, згідно якого - сторони підтверджують, що виконавцем надано, а клієнтом прийнято правничу допомогу загальною вартістю 6 000,00 грн, а саме: усна консультація клієнта щодо спірних правовідносин - 1,5 год, вартість 300,00 грн; правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «Діджи Фінанс» - 1 год, вартість 500,00 грн; складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором, в тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, позивач 3 год, вартість 4 500,00 грн; формування додатків до позовної заяви (письмові докази) 1 год, вартість 700,00 грн.

Враховуючи складність справи, яка є малозначною та однотипною, а також виконані адвокатом Лівак І.М. роботи (надані послуги) щодо складання позовної заяви та формування додатків до неї, складання клопотання про витребування доказів, розмір задоволених позовних вимог (37,50% від заявленого позову), суд дійшов висновку, що з відповідача підлягають стягненню на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 250,00 грн, тобто пропорційно до задоволених позовних вимог.

На підставі ст.ст.2, 15, 256, 257, 260, 261, 267, 509, 512, 514, 517, 526, 530, 536, 610-612, 625, 634, 1048, 1050, 1054, 1056-1, 1077, 1078 ЦК України, керуючись ст.ст.4, 12, 13, 76-81, 128, 141, 247 ч.2, 258-259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 354 ЦПК України, Суд,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором №03313-04/2024 від 04.04.2024 в розмірі 30 000,00 грн (тридцять тисяч гривень 00 коп), з яких:

20 000,00 грн (двадцять тисяч гривень 00 коп) - заборгованість за кредитом;

10 000,00 грн (десять тисяч гривень 00 коп) - заборгованість за відсотками,

а також:

998,40 грн (дев`ятсот дев`яносто вісім гривень 40 коп) - судових витрат по сплаті судового збору;

2 250,00 грн (дві тисячі двісті п`ятдесят гривень 00 коп) - судових витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених вище строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», юридична адреса: м. Київ, вул. Сікорського, 8, код ЄДРПОУ: 42649746.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Суддя Іван ПИЛИП`ЮК