Вирок № 137217571, 09.06.2026, Херсонський міський суд Херсонської області

Справа № 766/8689/23

н/п 1-кп/766/1462/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2026 року м.Херсон Херсонський міський суд Херсонської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченої ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні кримінальне провадження № 22023230000000429 від 14.09.2023 за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Станіслав Білозерського району Херсонської області, громадянки України , на утриманні має дітей ОСОБА_6 2023 р.н, ОСОБА_7 , 2013 р.н., одруженої, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , не є депутатом будь-якого рівня, раніше не судима, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 5 ст. 111-1 КК України,-

в с т а н о в и в:

І. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним. Статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення.

У невстановлені дату та час, але не пізніше 20 вересня 2022 року, ОСОБА_5 , будучи обізнаною про організацію проведення незаконного референдуму на тимчасово окупованій території Херсонської області, прийняла пропозицію так званої голови ДВК N? 427 щодо участі у проведенні у селі Станіслав Херсонського району Херсонської області, незаконного референдуму щодо входження Херсонської області до складу російської федерації.

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 23.09.2022 по 27.09.2022, діючи за попередньою змовою з іншими невстановленими особами ( відносно яких здійснюється інше кримінальне провадження), діючи із прямим умислом, усвідомлюючи свою протиправну діяльність та передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки, в порушення Конституції України, Закону України «Про всеукраїнський референдум», Закону України «Про правовий режим воєнного стану», прийняла участь у організації та проведенні незаконного референдуму, добровільно взявши на себе повноваження так званого «члена ДВК N? 427», та у період з 23-27 вересня 2022 року з урною для бюлетенів та наданими їй бюлетенями, у супроводі озброєних військових рф здійснила по-двірний обхід жителів с. Станіслав, Херсонського району Херсонської області з метою їх залучення до голосування щодо входження Херсонської області у склад рф.

Під час проведення референдуму ОСОБА_5 активно пропонувала мешканцям с. Станіслав проголосувати шляхом поставлення відповідних відміток у бюлетені, вела облік громадян по списку, які проголосували під час проведення незаконного референдуму, а також активно закликала осіб, які не хотіли приймати участь у голосуванні шляхом висловлювання закликів про позитивні зміни у їх житті під керівництвом російської влади.

Наслідком таких незаконних та неправомірних дій ОСОБА_5 стало визнання російською федерацією незаконного референдуму таким, що відбувся та незаконного приєднання територій Херсонської області до її складу, всупереч Конституції та законів України.

Суд кваліфікує дії ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 28, ч. 5 ст. 111-1 КК України, як колабараційна діяльність, а саме участь в організації та проведенні незаконного референдуму на тимчасово окупованій території, вчиненій за попередньою змовою групою осіб.

ІІ. Позиція сторін кримінального провадження.

Прокурор в судовому засіданні вказав на доведеність винуватості обвинуваченої у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, передбаченого ч . 2 ст. 28 ч. 5 ст. 111-1 КК України та просив призначити покарання з урахуванням ст.69 КК України у вигляді 4 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в державних органах, органах місцевого самоврядування та займатися діяльністю , яка пов`язана з виборчим процесом та процесом референдуму на строк 10 років, без конфіскації майна.

Захисник в судовому засіданні вказала на доведеність вини ОСОБА_5 , в інкримінованому їй кримінальному правопорушенні, передбаченому ч . 2 ст. 28 ч. 5 ст. 111-1 КК України. При призначенні покарання обвинуваченій за вчинення злочину, передбаченого ч . 2 ст. 28 ч. 5 ст. 111-1 КК України, просила врахувати визнання обвинуваченою своєї вини, її щире каяття , вчинення нею кримінального правопорушення у стані вагітності, наявність у обвинуваченої утриманців, а саме малолітніх дітей , матері та дідуся похилого віку, що потребують догляду. Просила звільнити обвинувачену від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.79 КК України, у зв`язку із тим, що обвинувачена має дітей віком до 7 років або застосувати положення ст.69 КК України , призначивши обвинуваченій покарання нижче від найнижчої межі встановленої в санкції ч.5 ст.111-1 КК України, зарахувати у строк її покарання строк попереднього ув`язнення та обмежитись вже відбутим покаранням.

У судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_5 , вину визнала , не заперечувала фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення, час, місце та спосіб його вчинення і надала показання, які за своїм змістом відповідають викладеним вище обставинам вчинення кримінального правопорушення.

Так, вказала, що так звана голова ДВК № 427 запропонувала їй прийняти участь у «референдумі», який проходив в с.Станіслав Херсонської області. Вона виконувала повноваження так званого члена ДВК № 427, разом з чоловіком на ім`я ОСОБА_8 ходила по будинках зі скринькою для голосування, коштів за проведення референдуму вона не отримувала, участь у проведенні референдуму прийняла добровільно, не знала, що за такі дії передбачена кримінальна відповідальність. Під час досудового розслідування даної справи вона визнавала вину у повному обсязі , співпрацювала зв слідством, викривала осіб винних у колабараційній діяльності. При призначенні покарання просила врахувати визнання нею вини, щире каяття,наявність утриманців , співпрацю зі слідством.

ІІІ. Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Крім свідчень обвинуваченої ОСОБА_5 , судом для з`ясування обставин вчинення вказаного кримінального правопорушення досліджувались наведені нижче докази, дослідженні судом з урахуванням положень ст.ст. 22, 23 КПК України, обсяг яких був визначений згідно ст. 349 КПК України, які суд визнає належними, допустимими та достовірними і які узгоджуються між собою щодо часу, місця та способу вчиненого кримінального правопорушення.

Так, вина ОСОБА_5 , у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, окрім наданих нею показів, підтверджується:

Протоколом про проведення пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 30.05.2023, згідно якого свідок ОСОБА_9 впізнала ОСОБА_5 , як особу, яка у вересні 2022 року брала участь у проведенні незаконного «референдуму`в с.Станіслав, і пропонувала чоловіку свідка проголосувати;

Протоколом про проведення пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 30.05.2023, згідно якого свідок ОСОБА_10 впізнав ОСОБА_5 , як особу, яка у вересні 2022 року брала участь у проведенні незаконного «референдуму`в с.Станіслав, і пропонувала йому особисто проголосувати;

Протоколом про проведення пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 31.05.2023, згідно якого свідок ОСОБА_11 впізнала ОСОБА_5 , як особу, яка у вересні 2022 року брала участь у проведенні незаконного «референдуму`в с.Станіслав, і пропонувала чоловіку свідка проголосувати;

Протоколом про проведення пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 20.01.2023, згідно якого свідок ОСОБА_12 впізнала ОСОБА_5 , як особу, яка приймала участь у проведенні незаконного «референдуму». Знає її тривалий час, як свою пацієнтку.

Протоколом про проведення пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 01.06.2023, за участю свідка ОСОБА_13 , згідно якого свідок впізнала ОСОБА_5 , як особу, яка була її сусідкою та яка у вересні 2022 року брала участь у проведенні незаконного референдуму в с.Станіслав, а саме особисто пропонувала свідку проголосувати та надала для цього бланк для голосування;

Протоколом про проведення пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 31.05.2023, за участю свідка ОСОБА_14 , згідно якого свідок впізнав ОСОБА_5 , як особу, яка була його сусідкою та яка брала участь у т.зв. «референдумі» в с.Станіслав і пропонувала свідку особисто проголосувати ;

Протоколом про проведення пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 25.01.2023, за участю свідка ОСОБА_15 , згідно якого свідок впізнала ОСОБА_5 , яка була членом виборчої комісії на незаконному референдумі в с.Станіслав;

Протоколом про проведення пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 30.01.2023, за участю свідка ОСОБА_16 , згідно якого свідок впізнала ОСОБА_5 , яка особу, що брала участь у проведенні незаконного референдуму , здійснювала подворовий обхід в с.Станіслав для участі людей в голосуванні;

Протоколом про проведення пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 30.01.2023, за участю свідка ОСОБА_17 , згідно якого свідок впізнала ОСОБА_5 , яка особу, що брала активну участь у незаконному референдумі в с.Станіслав;

Протоколом про проведення пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 30.01.2023, за участю свідка ОСОБА_18 , згідно якого свідок впізнала ОСОБА_5 , як особу, що є її знайомою та яка у вересні 2022 року брала участь у незаконному референдумі в с.Станіслав, а саме ходила з урною для голосування по вулицях села для збирання бюлетенів мешканців , які проголосували;

Протоколом про проведення пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 25.01.2023, за участю свідка ОСОБА_19 , згідно якого свідок впізнав ОСОБА_5 , як члена виборчої комісії по незаконному референдуму в с.Станіслав.

Також вина обвинуваченої ОСОБА_5 , підтверджуєтся показами свідків, допитаних в ході судового розгляду, а саме.

Свідок ОСОБА_13 показала , що під час окупації вона проживала в с.Станіслав Херсонської області . Під час проведення референдуму по приєднанню Херсонської області до Росії, до неї за місцем її проживання в с. Станіслав підійшла ОСОБА_5 та запропонувала їй прийняти участь у «референдумі», надавши їй бюлютень для голосування в якому було написано: «Чи ви згодні на приєднання до Росії», вона проголосувала та кинула цей бюлютень до урни для голосування , яку з собою приніс чоловік, що був теж з ОСОБА_5 . Також ще з цим чоловіком та ОСОБА_5 був російській військовий.

Свідок ОСОБА_11 показала, що під час окупації проживала в с.Станіслав Херсонської області. ОСОБА_5 знає особисто, вона проживала недалеко від неї в с.Станіслав. В вересні 2022 року в с.Станіслав проводився референдум по приєднанню Херсонської області до Росії. Під час проведення «референдуму» бачила ОСОБА_5 з якою був чоловік та поряд з ними був охоронець. Вони ходили по вулиці по будинках та пропонували людям голосувати. В них з собою була урна для голосування та бюлетені. Деякі з людей виходили та голосували, кидали бюлетені в урни для голосування.

Свідок ОСОБА_10 показав, що під час окупації, в с .Станіслав Херсонської області на вулиці Балкова в вересні 2022 року до нього підійшла ОСОБА_5 разом з двома чоловіками , один з яких був у військовій формі, та запитала у нього чи бажає він проголосувати на «референдумі», він сказав, що не бажає , після цього ОСОБА_5 почала виражатися щодо нього нецензурною лайкою.

Свідок ОСОБА_9 показала, що під час проведення «референдуму» у вересні 2022 року до них з її чоловіком ОСОБА_10 , за місцем їх проживання на АДРЕСА_3 прийшла ОСОБА_5 з військовим та запитала у її чоловіка чи бажає він проголосувати на «референдумі», він сказав, що не бажає , після цього ОСОБА_5 почала виражатися щодо нього нецензурною лайкою.

Свідок ОСОБА_20 показала, що під час окупації у с.Станіслав вона приймала участь у зборах під головуванням ОСОБА_21 на якому обговорювалися організаційні питання щодо проведенння псевдореферендуму , на цих зборах присутні також були російські військові. Чи була на зборах ОСОБА_5 вона точно сказати не може. З ОСОБА_5 вона познайомилася пізніше вже після проведення «референдуму».

При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази (параграф 34 рішення у справі «Тейскера де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, параграф 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.

Окрім цього, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у п. 65 справи «Коробов проти України» (заява № 39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011 року) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірланд проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n. 161, заява № 25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Суд не покладає в обґрунтування даного вироку в якості доказів вини ОСОБА_5 , у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, матеріали та процесуальні документи, що надані стороною обвинувачення, оскільки за своїм змістом вказані документи не містять ознак доказів, що мають значення для вирішення кримінального провадження, а лише засвідчують відповідність окремих проведених слідчих та процесуальних дій вимогам закону та належними процесуальними особами, а також характеризують особу обвинуваченої.

Аналізуючи вище перелічені докази в їх сукупності, провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акту, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, а також в сукупності з показаннями свідків, суд приходить до висновку, що вказані докази належні, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки вони отримані в порядку встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані стороною захисту.

За викладених підстав суд дійшов до висновку, що стороною обвинувачення надано достатньо доказів винуватості обвинуваченої ОСОБА_5 , у скоєнні інкримінованого їй кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 28 ч. 5 ст. 111-1 КК України , надані докази суд визначає допустимими доказами, оскільки вони отримані у порядку, встановленому діючим КПК України, будь-яких порушень вимог діючого законодавства під час руху кримінального провадження не встановлено.

Під час судового слідства не встановлено обставин, на підтвердження того, що дії обвинуваченої вчинено під фізичним чи психологічним примусом.

Аналізуючи, чи наявна у діях обвинуваченої ОСОБА_5 , ознака добровільності, суд враховує постанову Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 31.01.2024 у справі №638/5446/22, провадження №51-4092км23, відповідно до якої зазначено, що в кримінальному праві добровільним вважається діяння, яке вчинено при можливості вибрати декілька варіантів поведінки, з урахуванням сукупності обставин, які можуть виключати кримінальну протиправність за приписами статей 39, 40 КК України.

Наведені вище письмові докази, покази обвинуваченої та свідків свідчать про невимушеність поведінки ОСОБА_5 , відсутність жодного примусу з боку будь-яких осіб, а відтак про добровільність її дій.

Що стосується тверджень сторони захисту , що ОСОБА_5 не знала про те, що була встановлена кримінальна відповідальність за колабораційну діяльність, суд вважає за необхідне зазначити про таке.

Згідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Закон України №2108-IX від 03.03.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність» було опубліковано у газеті «Голос України» №56 від 15.03.2022.

Презумпція знання законодавства поширюється тільки на закони та інші нормативно-правові акти, які доведені до відома населення у встановленому законом порядку. Таким чином, основна умова вступу нормативно-правового акту в силу, і відповідно обов`язку його знати є його офіційне оприлюднення, яке здійснюється шляхом опублікування в офіційних друкованих виданнях. Отже, опублікування нормативно-правового акту є юридичною підставою презумпції знання законодавства, а тому в цій частині доводи сторони захисту є необгрунтованими, що відповідає позиції Верховного Суду, висловленій 03.12.2024 у справі №383/426/23.

За викладених обставин, розглянувши кримінальне провадження в межах висунутого обвинувачення, суд, оцінивши сукупність зібраних доказів , що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що вина ОСОБА_5 , у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення та кваліфікація її дій за ч.2 чт. 28 ч.5 ст. 111-1 КК України знайшли своє підтвердження в судовому засіданні і доведена повністю поза розумним сумнівом у повному обсязі.

Суд виключає з обсягу обвинувачення пред`явленного ОСОБА_5 посилання на те, що вона керуючись корисливим мотивом за грошову винагороду вчинила інкриміноване їй кримінальне правпорушення , оскільки дослідженими судом доказами вказана обставина не підтверджена.

Відповідно до ч.1 ст.85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Так, за ініциативою прокурора у судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_22 ..

Свідок ОСОБА_12 показала, що вона не бачила ОСОБА_23 , не спілкувалася з нею, ОСОБА_5 їй зателефонувала та повідомила, що ОСОБА_5 викликають на допит 24 вересня 2022 року.

Свідок ОСОБА_22 показала, що нічого не може розповісти з приводу референдуму , вона ОСОБА_5 незнає.

Суд визнає дані покази свідків неналежними доказами, оскільки в них відсутні відомості, що мають значення для кримінального провадження в розумінні ч.1 ст.85 КПК України.

IV. Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.

Обставиною, яка відповідно до ст. 66 КК України пом`якшує покарання є вчинення кримінального правопорушення жінкою в стані вагітності.

Суд не бере до уваги визнання обвинуваченою своєї вини як обставину, що пом`якшує покарання, зважаючи на відсутність у неї ознак щирого осуду своїх вчинків під час судових засідань.

Обставиною, яка відповідно до ст. 67 КК України обтяжує покарання є вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.

V. Мотиви призначення покарання

Згідно зі ст. 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Призначаючи обвинуваченій покарання, суд враховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення.

При обранні виду та розміру покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке у відповідності до ст.12 КК України відноситься до тяжкого злочину, сукупність усіх характеризуючих обвинувачену даних.

Вивченням особи обвинуваченої ОСОБА_5 , встановлено, що вона є громадянкою України, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, одружена, має на утриманні двох дітей, раніше не судима, за місцем проживання в с.Станіслав Херсонського району Херсонської області характеризується негативно, за місцем проживання в м.Миколаєві сусідами характеризується позитивно.

Разом з тим, ОСОБА_5 , обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, хоча і є особою заміжньою та маючою на утриманні дітей , однак зазначене не стало перешкодою для вчинення нею тяжкого злочину, що вказує на відсутність у неї міцних соціальних зв`язків, а отже осіб, які б мали на неї визначальний вплив з метою запобігання вчинення нею нових злочинів.

Враховуючи підвищену суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_5 , злочину проти основ національної безпеки України в умовах воєнного стану, який посягає на захист життєво важливих інтересів громадян, суспільства та держави, на її суверенітет, територіальну цілісність, недоторканість та обороноздатність, а також на суспільні відносини, які забезпечують саме існування України як суверенної, незалежної, демократичної і правової держави, дані про її особу, наявність обставини, що пом`якшує покарання та наявність обставини , що обтяжує покарання, суд приходить до висновку про необхідність призначення ОСОБА_5 , покарання визначеного санкцією ч. 2 ст. 28, ч.5 ст. 111-1 КК Україну у виді 5 років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати будь-які посади в органах державної влади, державного управління чи місцевого самоврядування, а також займатися діяльністю, пов`язаною із виборчим процесом та процесом референдуму на строк 13 років, зазначене покарання, на переконання суду , буде відповідати меті покарання, буде необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_5 , та попередження вчинення нею нових злочинів. Таке покарання домірне тяжкості вчиненого нею злочину і не сприймається явно несправедливим унаслідок м`якості чи/або суворості.

Підстави для призначення обвинуваченій більш м`якого покарання - відсутні.

Підстав для звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст.ст. 75, 79 КК України, або ж застосування ст. 69 КК України суд не знаходить, у зв`язку з відсутністю передумов, за яких дані правові норми можуть бути застосовані.

Вирішуючи питання щодо необхідності призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна, суд враховує наступне.

Так стороною обвинувачення не доведено, що вказаний злочини було вчинено за наявності саме корисливого мотиву, оскільки жодних відповідних доказів на обґрунтування існування зазначеного мотиву під час досудового розслідування здобуто не було, що є обов`язковим з розрізі практики Верховного Суду, а також можливості альтернативного застосування або незастосування відповідного покарання за ч. 5 ст. 111-1 КК України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у своїй постанові від 07.10.2025 справа №953/694/23 зазначив, що Верховний Суд України у постанові від 04.04.2011 зазначав, що при призначенні покарання слід виходити не тільки з меж караності діяння, встановлених у відповідній санкції статті Особливої частини КК, а й із тих норм Загальної частини КК, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються інші питання, пов`язані з призначенням покарання, здатні вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і міри, в тому числі й тих положень, що передбачені ч. 2 ст. 59 КК.

Такого правозастосування дотримується і Суд, який у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що у разі відсутності у винного корисливого мотиву для вчинення злочину застосування додаткового покарання у виді конфіскації майна є неправильним, навіть за умови, що воно передбачено санкцією статті як обов`язкове, а також, що підставою для застосування додаткового, передбаченого санкцією ч. 5 статті 111-1 КК України покарання у виді конфіскації майна, є корисливий мотив. (постанови від 04.03.2020 у справі №464/6797/18; від 07.11.2018 у справі №418/689/16-к; від 16.11.2021 у справі №149/2140/19; від 10.07.2024 у справі №202/1375/23)

Враховуючи викладене, відсутні підстави для призначення ОСОБА_5 додаткового покарання у виді конфіскації майна.

VI. Підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не пред`явлено.

VIІ. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день.

У строк відбування покарання ОСОБА_5 , підлягає зарахуванню строк її попереднього ув`язнення з 24.08.2023 року до дня набрання вироком законної сили з розрахунку: одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день позбавлення волі.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_5 , до набрання вироком законної сили слід залишити без змін.

Арешт майна у кримінальному провадженні не застосовувався. Речові докази та процесуальні витрати відсутні.

Керуючись ст.ст.349,370, 373 - 376 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч.5 ст. 111-1 КК України та призначити покарання у виді 5 ( п`яти) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати будь-які посади в органах державної влади, державного управління чи місцевого самоврядування, а також займатися діяльністю, пов`язаною із виборчим процесом та процесом референдуму на строк 13 (тринадцять) років , без конфіскації майна.

Строк відбування покарання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у виді позбавлення волі рахувати з дня набрання вироком законної сили.

Додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати будь-які посади в органах державної влади, державного управління чи місцевого самоврядування, а також займатися діяльністю, пов`язаною із виборчим процесом та процесом референдуму виконується самостійно та обчислюється з моменту відбуття ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , основного покарання.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 24.08.2023 року до дня набрання вироком законної сили з розрахунку: одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день позбавлення волі.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до набрання вироком законної сили -залишити без змін.

На вирок може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Херсонського апеляційного суду через Херсонський міський суд Херсонської області .

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Обвинувачена, захисник мають право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Учасники судового провадження протягом строку апеляційного оскарження мають право заявити клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.

Копію вироку після проголошення вручити обвинуваченій, захиснику та прокурору.

СуддяОСОБА_1