Рішення № 137213906, 21.05.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/4715/25

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Фермерського господарства «ДОВІРА-Т», Вінницька обл., Оратівський район, селище Оратів до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕТОН-КВІСТ», м. Харків про про стягнення 81 748,08 грн за участю представників:

позивача - Яворський С.С. (в режимі відеоконференції)

відповідача - Качмар В.О. (в режимі відеоконференції)

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" (надалі - Позивач) Фермерське господарство «ДОВІРА-Т» (надалі - Позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області 30 грудня 2025 року із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕТОН-КВІСТ» (надалі - Відповідач) 81 748,08 грн збитків, а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 3028,00 грн та витрат на правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № 2708/24 від 27.08.2024 в частині оплати залишку суми у розмірі 14% вартості Товару.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.01.2026 позовну заяву Фермерського господарства «ДОВІРА-Т», встановлено Позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви не пізніше 5 (п`ятого) дня з дня отримання ухвали (з урахування поштового перебігу у разі подання засобами поштового зв`язку) для подання до Господарського суду Харківської області: копії рішення Господарського суду Вінницької області від 21 травня 2025 року у справі № 902/87/25 та копії постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 10 вересня 2025 року у справі № 902/87/25 на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

12 січня 2026 року, в межах строку встановленого судом, до суду представником Фермерського господарства «ДОВІРА-Т» - адвокатом Яворським С.С. подано заяву (вх. № 721) про усунення недоліків разом з копіями рішення Господарського суду Вінницької області від 21 травня 2025 року у справі № 902/87/25 та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 10 вересня 2025 року у справі № 902/87/25.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/4715/25, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

27 січня 2026 року, в межах процесуального строку, на адресу Господарського суду Харківської області представником Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕТОН-КВІСТ» адвоката Качмар В.О. подано відзив (вх. №2209) на позовну заяву.

Водночас, разом з відзивом на позовну заяву представником Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕТОН-КВІСТ» адвокатом Качмар В.О. подано клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Зазначене клопотання заявником обґрунтовано тим, що оскільки позовна заява та надані разом з позовною заявою додатки містять суперечливі та неправдиві відомості, що створює загрозу введення суду в оману та загрозу безпідставного втручання у майнові права Відповідача, Відповідач потребує належного представництва своїх прав та інтересів під час розгляду судом справи №922/4715/25 та просить суд розглядати справу № 922/4715/25 в порядку загального позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Ухвалою від 29.01.2026 клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕТОН-КВІСТ» адвоката Качмар В.О. про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, яке подано разом з відзивом на позовну заяву (вх. №2209 від 27.01.2026) було задоволено, а справу №922/4715/25 виіршено розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначенням підготовчого засіданні на "19" лютого 2026 р. об 11:15.

Ухвалою від 19.02.2026 судом повідомлено учасників справи про настпне: 1. проведення підготовчого засідання не відбулося з технічних причин неможливості проведення засідання, а також технічної несправності системи відеоконференцзв`язку через проблеми з обладнанням на стороні адміністратора - ДП "Інформаційні судові системи". Відповідний Акт від 19.02.2026 знаходиться в матеріалах справи; 2. надані до суду учасниками справи наступні документи: 1)Фермерським господарством «ДОВІРА-Т»: - відповідь на відзив (вх. №2698 від 03.02.2026) з додатком; - клопотання (вх. №4192 від 19.02.2026) про відкладення; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕТОН-КВІСТ»: - заперечення (вх. №3134 від 09.02.2026) на відповідь на відзив; - клопотання (вх .№4182 від 19.02.2026) про відкладення; 3. підготовче засідання у справі відбудеться 26 березня 2026 року об 11:00.

Ухвалою від 26 березня 2026 року судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 16 квітня 2026 року о 11:00.

Судом було повідомлено всіх учасників справи (ухвалою від 16.04.2026), що судове засідання від 16.04.2026 не відбулося з причин, що не залежать від волі сторін, а саме: через безпекову ситуацію в м. Харкові, зумовлену масованою атакою ворожих БпЛА та оголошенням режиму повітряної тривоги. Таким чином судове засідання у справі відбудеться 23 квітня 2026 року о(б) 12:45 год.

Ухвалою від 23.04.2026 повідомлено належним чином всіх учасників справи, що судове засідання у справі відбудеться 07 травня 2026 року о(б) 12:30 год.

Суд постановив ухвалу від 07.05.2026, якою прийняв та долучив до матеріалів справи клопотання (вх. №10946) про розгляд справи без участі представника та повідомив, що судове засідання у справі відбудеться 21 травня 2026 року о 10:45 год.

Представник Позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник Відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у їх задоволенні.

Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Судом виконано процесуальний обов`язок щодо повідомлення учасників про розгляд справи. Так, в розумінні ст. 6 та ст. 242 ГПК України був повідомлений про відкриття провадження у справі. Оскільки отримання учасниками справи процесуальних документів відбувалось в електронному вигляді, наявність зареєстрованих в системі обміну електронними документами між судом та учасниками судового процесу підтверджується відповідними даними щодо реєстрації електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі).

Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.

Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

В силу приписів ст. 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункти 10, 11 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

З врахуванням вказаних приписів чинного законодавства та з огляду на фактичні обставини справи суд констатує, що вчинив всі необхідні та можливі заходи для належного повідомлення сторін про дату, час та місце судового засідання по даній справі, їм надана можливість скористатись своїми процесуальними правами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України, в тому числі судом дотримано під час розгляду справи обумовлені чинним законом процесуальні строки для звернення учасників справи із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.

Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.

Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.

Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Таким чином, оскільки судом вчинені всі необхідні визначені процесуальним законом вимоги щодо повідомлення сторін, суд визнає, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд справи, як того вимагають приписи ст.ст.6, 120, 242 ГПК України, однак не скористався своїми правами на подання пояснень, доказів, заперечень на позов та участь у судовому засіданні.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.

Як встановлено судом та не оспорюється сторонами, що 27 серпня 2024 року між ТОВ «ЛЕТОН-КВІСТ» (Покупець/Відповідач) та ФГ «ДОВІРА-Т» (Постачальник/Позивач) був укладений договір поставки № 2708/24 (далі по тексту - договір). Сторони у пункту 4.1 статті 4 договору передбачили, що Покупець здійснює оплату вартості кожної партії Товару на банківський рахунок Постачальника у наступному порядку та у такі строки:

- 86 % вартості Товару сплачується Покупцем за Товар на підставі виставленого Постачальником рахунком на оплату протягом 3 (трьох) банківських днів після відвантаження Товару;

- оплата залишку несплаченої суми у розмірі 14% вартості Товару здійснюється Покупцем протягом 3 (трьох) банківських днів з дня наступного за днем реєстрації Постачальником податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також отримання Покупцем від Постачальника всіх оригіналів документів (видаткових накладних, актів приймання-передачі, рахунків, договору).

Постачальником виставлено рахунок-фактуру № 3 від 27.08.2024 на суму 2'139'200,52 грн, у тому числі ПДВ 262'708,84 грн., на підставі чого платіжною інструкцією № 317 від 27.08.2024 підтверджується сплата ТОВ «ЛЕТОН-КВІСТ» на користь ФГ «ДОВІРА-Т» частину коштів за поставлений товар.

Згідно інформаційного повідомлення про зарахування коштів № 203 від 24.09.2024 ФГ «ДОВІРА-Т» повернуло ТОВ «ЛЕТОН-КВІСТ» зайво перераховані грошові кошті в сумі 21 267,00 грн.

27.08.2024 ФГ «ДОВІРА-Т» подано для реєстрації податкову накладну.

Позивач у своїх вимогах зазначає, що дії по поданню податкової накладної для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) здійснені в передбачений законом строк, проте реєстрація даної накладної була зупинена податковим органом, обґрунтовуючи це тим, що Покупець умисно й недобросовісно не повернув Постачальнику його примірник договору з мокрими печатками. Після завершення судових спорів у справі № 902/87/25 (рішенням Господарського суду Вінницької області від 21 травня 2025 року у справі № 902/87/25 повністю відмовлено у позові ТОВ «ЛЕТОН-КВІСТ», яке залишено без змін Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10 вересня 2025 року), Відповідачем (ТОВ «ЛЕТОН-КВІСТ») надіслано оригінал договору. Позивачем було надано його до органів ДПС, і 14.07.2025 податкову накладну було зареєстровано.

Посилаючись на виконання умов п. 4.1 Договору щодо реєстрації ПДВ, Позивач надіслав Відповідачу претензії № 7 від 16.08.2025 та від 23.09.2025 з вимогою оплатити залишок несплаченої суми у розмірі 14% вартості товару. Проте, Відповідач вимоги проігнорував, у зв`язку з чим Позивач звернувся до суду стосовно стягнення з останнього основного боргу у сумі 81.748,08 грн.

Відповідач проти позову заперечував у повному обсязі, виклавши свою позицію у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив від 08.02.2026, обґрунтовуючи свої аргументи наступним.

Відповідач стверджує, що Позивач не надав жодних видаткових накладних або актів приймання-передачі Товару (сої), які є єдиними легітимними документами для підтвердження переходу права власності за договором, відповідно до п. 5.3. Договору №2708/24 від 27.08.2024. Товарно-транспортна накладна (ТТН) № 2708/2024 від 27.08.2024 не може братися судом до уваги, оскільки у межах справи № 902/87/25 сам Позивач неодноразово письмово та офіційно заявляв, що ця ТТН є «недостовірним доказом» і ФГ «ДОВІРА-Т» за нею нічого не відвантажувало. При цьому, Відповідач вказує, що в рішенні Господарського суду Вінницької області від 21 травня 2025 року у справі № 902/87/25 не міститься відомостей про встановлення судами обставин постачання товару (передачі) від Позивача до Відповідача.

Також у своїх запереченнях Відповідач зазначає, що Позивач не надав належних доказів того, що реєстрація ПДВ у 2024 році була зупинена саме з вини Покупця або через брак паперового договору. Посилання на копію конверта «Нової пошти» та витяг з трекінгу, на думку Відповідача, не доводять підстав пересилання саме примірника договору.

Таким чином Відповідач вважає, що оскільки факт поставки недоведеним, а первинні документи відсутніми, то строк для оплати залишку 14% згідно з п. 4.1 Договору взагалі не настав, а вимоги Позивача є передчасними та безпідставними.

Відповідач у своєму запереченні на відповідь на відзив (вх. 3134 від 09.02. 2026) просив суд не приймати до розгляду та повернути Позивачу без оцінки квитанції ДПС та поштові документи, додані до відповіді на відзив від 02.02.2026, як такі, що подані поза межами процесуального строку (ч. 2 ст. 80 ГПК України).

Щодо клопотання Відповідача про повернення доказів Позивачу.

Відповідно до ст. 166 ГПК України, позивач має право надати докази на спростування заперечень відповідача, якщо такі заперечення не могли бути передбачені на момент подання позову.

Оскільки Відповідач у відзиві вперше поставив під сумнів дату та підстави зупинення реєстрації ПДВ, Позивач правомірно та в межах строків надав квитанції органів ДПС у відповіді на відзив. Ці документи є допустимими (ст. 77 ГПК України). А у задоволенні клопотання Відповідача про неприйняття квитанцій ДПС та поштових документів від 02.02.2026 суд відмовляє.

Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.

Так, посилання Відповідача у запереченні щодо відсутності в рішенні Господарського суду Вінницької області від 21.05.2025 у справі № 902/87/25 прямих відомостей про встановлення судами обставин фактичної передачі товару, суд зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Вінницької області від 21.05.2025, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду у справі № 902/87/25 (сторонами у якій виступали ті самі особи: ФГ «ДОВІРА-Т» та ТОВ «ЛЕТОН-КВІСТ»), досліджувався правовий спор щодо якості сої вагою 39,860 тонн, утримання оригіналу договору та затримки реєстрації податкових накладних. Більше того, у межах зазначеної справи № 902/87/25 саме ТОВ «ЛЕТОН-КВІСТ» зверталося з позовними вимогами про стягнення збитків через невідповідність якості отриманої сої (наявність ГМО) та компенсацію витрат на її транспортування автомобілем MAN TGX (д.н.з. НОМЕР_1 ) перевізника ФОП Колісника Р.В.

Суд наголошує, що правовідносини щодо реєстрації податкових накладних та формування податкового кредиту в силу приписів ст. 201 Податкового кодексу України є похідними та виникають виключно за наявності реальної господарської операції («першої події» відвантаження товару чи його оплати). Таким чином, сам факт дослідження судами у справі № 902/87/25 питань податкової звітності та утримання оригіналів документів у сукупності з вимогами Відповідача про відшкодування збитків за якість сої, преюдиціально засвідчує факт переходу володіння (поставки) спірного товару від Постачальника до Покупця.

За таких обставин, доводи Відповідача про неукладеність або невідбуття господарської операції через відсутність паперових видаткових накладних повністю спростовуються зібраними у справі доказами та судовими актами, що набрали законної сили, а тому такі заперечення Відповідача судом відхиляються.

При цьому, суд звертає увагу на дії Відповідача (ТОВ «ЛЕТОН-КВІСТ»), які спрямовані на заперечення факту отримання товару (у справі №922/4715/25), за якість якого у справі № 902/87/25 Позивач (ТОВ «ЛЕТОН-КВІСТ») вимагав відшкодування збитків. Отже, на думку суду дії ТОВ «ЛЕТОН-КВІСТ» спрямовані в порушення принципу добросовісності, закріпленому в п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України.

У даному випадку судом підлягає застосуванню процесуальний естопель та доктрина заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium), яка базується на принципі «ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці». Поведінка учасника справи, який в одному судовому процесі повністю визнає факт володіння товаром задля стягнення збитків, а в іншому процесі - заперечує його фізичне отримання з метою ухилення від виконання грошових зобов`язань щодо оплати залишку вартості (14%), такі дії можуть оцінюватися судом як очевидне зловживання процесуальними правами у розумінні ст. 43 ГПК України та порушення меж здійснення цивільних прав за ст. 13 ЦК України. Попередні процесуальні дії Відповідача у справі № 902/87/25 свідчать про повне та беззастережне визнання ним обставин отримання сої, що виключає можливість повторного оспорювання цієї ж обставини під час поточного судового розгляду.

Щодо інших доводів Відповідача, зокрема стосовно дефектів ТТН № 2708/2024 від 27.08.2024 та відсутності обов`язку здійснювати повний розрахунок, суд зазначає, що вони не спростовують вищевстановлених судом обставин справи.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка в силу ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судом як джерело права, зокрема у рішеннях по справах «Проніна проти України» (вiд 18.07.2006) та «Ruiz Torija v. Spain» (від 09.12.1994), п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Міра цього обов`язку залежить від характеру рішення та суті доводів учасників справи.

Оскільки ключові факти у справі, а саме укладення договору, перерахування авансового платежу у розмірі 86%, факт реального відвантаження 39,860 тонн сої та преюдиціальне визнання отримання товару Покупцем - підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами у їх сукупності, суд оцінює аргументи Відповідача про неотримання товару як штучну спробу маніпуляції матеріалами справи з метою затягування процесу та ухилення від виконання зобов`язань.

Суд вважає за доцільне застосувати один із принципів на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність (ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»), а саме принципом превалювання сутності над формою. Таким чином суд приходить до висновку про доведеність факту поставки товару, наявність у Відповідача простроченого грошового зобов`язання та, як наслідок, обґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог частини 1 статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно вимог статті 509 ЦК України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 530, ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар у строк, визначений договором, після його прийняття. Пункт 4.1 Договору встановлює строк оплати залишку 14% протягом 3 днів після реєстрації ПДВ та отримання оригіналів документів (позов.pdf p. 2).

Судовими рішеннями у справі № 902/87/25 преюдиціально доведено, що Позивач не міг вчасно зареєструвати податкову накладну виключно через вину ТОВ «ЛЕТОН-КВІСТ», яке утримувало оригінал договору. Після того, як Відповідач у липні 2025 року надіслав договір «Новою поштою» (накладна № 20 4511 7890 5539), Позивач негайно подав його ДПС, і 14.07.2025 накладну було успішно зареєстровано за № 9261426619, що підтверджено квитанцією.

Згідно з ч. 3 ст. 212 ЦК України, якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це вигідно, обставина вважається такою, що настала. Відмова Відповідача від підписання видаткових документів, неотримання претензій та заперечення очевидного факту володіння товаром оцінюється судом як зловживання правом (ст. 43 ГПК України, ст. 13 ЦК України). За таких обставин у Позивача (ФГ «ДОВІРА-Т») виникли права щодо отримання оплати залишку 14% (81 748,08 грн), а отже позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Частиною 1 статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до вимог частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У п.26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Згідно з вимогами частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтями 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ураховуючи викладене та те, що Відповідачем визнаються обставини укладення правочину - Договору поставки сої № 2708/24 від 27.08.2024, здійснювалось добровільне перерахування на користь Позивача грошових коштів у сумі 686 929,99 грн за платіжною інструкцією № 317 від 27.08.2024 з призначенням платежу: "Оплата за сою згідно рахунку № 3 від 27.08.24р. Договір № 2708/24 від 27.08.24р., у т.ч. ПДВ 14% = 84 359,82 грн.", Позивачем складено Податкову накладну № 1 від 27.08.2024, преюдіціально доведено обставини судовими рішеннями у справі № 902/87/25, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".

Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з`являються внаслідок "помилок" законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.

Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.

Свого часу, Верховний Суд застосував західну доктрину "Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав)", у вирішенні договірного спору, який тлумаченні умов договору (Постанови ВС по справам № №753/11000/14-ц, № 910/16011/17).

Обов`язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з`ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасіу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнецов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України"), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).

Суд, також нагадує, що концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати з оплати судового збору покладаються на пропорційно розміру задоволених вимог.

Розглянувши вимогу щодо стягнення правничої допомоги, суд дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення, виходячи з такого.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура, засади організації і діяльності якої та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом (ч. 1, 3 ст. 131-2 Конституції України).

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України):

- подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи;

- зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, враховуючи конкретні обставини справи, суд, детально проаналізувавши всі докази, зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи розумності та пропорційності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви щодо стягнення з Відповідача витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 7 000 грн.

У зв`язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, постійні перебої зі світлом та у роботі програмного забезпечення щодо виходу в інтернет, сайтів Судової влади України, Єдиного державного реєстру судових рішень, навантаження та великий обсяг роботи покладений на суди, дослідження та обробки надвеликого обсягу інформації щодо застосування законодавства, перебування судді у відрядженні, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст. 238 ГПК України, а тому повний текст рішення Господарського суду Харківської області у справі № 922/4715/25 складено за межами ст. 238 цього Кодексу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76-80, 86, 91, 120, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕТОН-КВІСТ» (вул. Шатилова Дача, буд. 4, кімната 301, м. Харків, 61165; код ЄДРПОУ 42542068) на користь Фермерського господарства «ДОВІРА-Т» (провулок Набережний, будинок 12, селище Оратів, Оратівський район, Вінницька область, 22600; код ЄДРПОУ 42859276) суму збитків у розмірі 81 748,08 грн, судовий збір у розмірі 3028,00 грн та витрат на правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено "08" червня 2026 р.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення його повного тексту. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку визначеному ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

СуддяІ.П. Жигалкін