Рішення № 137211536, 19.05.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.05.2026Справа № 910/761/26

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський завод суднобудування

та судноремонту»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінтер Карго»

про стягнення 2.192.183,22 грн

Суддя Сівакова В.В.

секретар судового засідання Ключерова В.С.

за участю представників сторін

від позивача Місевра А.І., самопредставництво

від відповідача Сірий А.М., адвокат за довіреністю № 4 від 02.03.2026

СУТЬ СПОРУ:

27.01.2026 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський завод суднобудування та судноремонту» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінтер Карго» про стягнення 2.052.193,14 грн штрафних санкцій.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі укладеного між сторонами договору № 2024/12/002 від 29.11.2024 ним виконано роботи на н/с баржі АМ-3, пр. 775 у повному обсязі на загальну суму 10.428.418,80 грн, що підтверджується актами здачі-приймання виконаних робіт № 27 від 07.05.2024, № 10 від 28.02.2025, № 11 від 28.03.2025, № 24 від 30.04.2025, № 26 від 07.05.2025, № 28 від 12.05.2025, № 30 від 07.05.2025. Позивач зазначає, що відповідач порушив умови договору в частині своєчасної оплати виконаних робіт, у зв`язку з чим сторонами було укладено додаткову угоду № 3 від 13.05.2025, якою гарантовано безумовне та повне дотримання графіка погашення заборгованості. Відповідно до п. 3 додаткової угоди № 3 від 13.05.2025 відповідач взяв на себе зобов`язання сплатити позивачу заборгованість у розмірі 7.748.170,80 грн. Однак останнім погашено лише 6.866.846,00 грн заборгованості, чим знову порушено узяте на себе грошове зобов`язання. Згідно з п. 5.6 договору замовник погоджується, що у разі затримки виконання робіт з його вини (несвоєчасна оплата робіт або додаткових послуг згідно договору тощо) він оплачує неустойку у розмірі 2.000,00 грн з ПДВ за кожну добу. Таким чином, за період з 01.01.2025 по 20.01.2026 сума штрафних санкцій становить 2.052.193,14 грн, з яких 444.121,32 грн пені, 842.071,82 грн неустойки та 766.000,00 грн штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/761/26 від 02.02.2026 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.

04.02.2026 позивачем подано до суду заяву про долучення до матеріалів справи доказів сплати судового збору.

10.02.2026 позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.

11.02.2026 від позивача надійшли до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» дві заяви про виправлення помилок у раніше поданій заяві про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 відкрито провадження у справі № 910/761/26 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 10.03.2026.

23.06.2026 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач повністю не визнає позовні вимоги та просить відмовити в їх задоволенні. Відповідач зазначає, що нарахування неустойки у розмірі 0,1% за кожен день затримки платежу суперечить законодавству, оскільки цей розмір перевищує максимально встановлену подвійну облікову ставку НБУ. Також він вказує на недопустимість подвійного стягнення пені (у вигляді облікової ставки НБУ та 0,1% неустойки одночасно) за одне й те саме порушення. Крім того, відповідач стверджує, що позивач неправильно визначив строки для розрахунку пені, зокрема не врахувавши приписи ч. 6 ст. 232 ГК України щодо припинення нарахування штрафних санкцій через шість місяців. Застосування п. 5.6 договору щодо стягнення 2.000,00 грн за добу відповідач вважає необґрунтованим, оскільки позивач не довів факту затримки виконання робіт через несвоєчасну оплату та не надсилав відповідної претензії. Окремо відповідач просить суд, у разі задоволення вимог, зменшити розмір неустойки на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, посилаючись на неспівмірність штрафних санкцій із сумою боргу, часткову добровільну сплату основного зобов`язання, відсутність доведених збитків у позивача, проведення перемовин щодо мирової угоди та форс-мажорні обставини у вигляді воєнного стану.

10.03.2026 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, в якій позивач наголошує, що станом на день подачі позову існувала заборгованість у сумі 881.324,80 грн, щодо існування якої відповідач не заперечував. Позивач вказує, що відповідач підписав договір та додаткові угоди без зауважень, чим визнав обов`язковість їх виконання, зокрема і щодо відповідальності за прострочення. Також позивач підтверджує, що 05.03.2026 на його розрахунковий рахунок надійшли платежі від відповідача на загальну суму 889.324,80 грн за ремонтні роботи. Зважаючи на ці обставини, позивач надав оновлений розрахунок штрафних санкцій до 05.03.2026 та просить стягнути суму штрафних санкцій у збільшеному розмірі 2.192.183,22 грн.

10.03.2026 у підготовчому засіданні відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 17.03.2026.

17.03.2026 від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач акцентує увагу на тому, що первісно заявлена до стягнення сума 2.052.193,14 грн складалася виключно зі штрафних санкцій і не включала суму основного боргу, яку ТОВ «Вінтер Карго» добровільно та повністю сплатило 05.03.2026. Відповідач зазначає, що позивач у відповіді на відзив збільшив заявлену до стягнення суму штрафних санкцій до 2.192.183,22 грн, але при цьому не доплатив судовий збір у розмірі 2.099,84 грн, надавши застарілу платіжну інструкцію. На переконання відповідача, через це заява позивача підлягає залишенню без руху. Відповідач також наголошує, що позивач не надав аргументів чи міркувань на спростування заперечень, викладених у відзиві, та повторно просить суд повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

17.03.2026 до суду через відділ діловодства суду та через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 2.192.183,22 грн штрафних санкцій, з яких 460.214,44 грн пені, 879.968,78 грн неустойки та 852.000,00 грн штрафу, а також 86.552,12 грн 3% річних та 230.805,66 грн інфляційних втрат на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

17.03.2026 у підготовчому засіданні відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 31.03.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/761/26 від 20.03.2026 постановлено не приймати до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський завод суднобудування та судноремонту» про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення з відповідача 86.552,12 грн 3% річних та 230.805,66 грн інфляційних втрат; заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення 2.192.183,22 грн штрафних санкцій залишено без руху; встановлено позивачу п`ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення заяви про збільшення розміру позовних вимог без руху для усунення її недоліків шляхом подання доказів сплати судового збору у розмірі 2.099,85 грн.

25.03.2026 від позивача до суду надійшла заява, якою повідомлено, що на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 20.03.2026 позивачем надано докази сплати судового збору у розмірі 2.099,85 грн.

31.03.2026 у підготовчому засіданні судом постановлено протокольну ухвалу у відповідності до ст.ст. 182, 185 Господарського процесуального кодексу України про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 21.04.2026.

20.04.2026 від відповідача до суду надійшла заява про застосування строків позовної давності.

Позивач у судовому засіданні 21.04.2026 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судовому засіданні 21.04.2026 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

21.04.2026 у судовому засіданні відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 19.05.2026.

19.05.2026 у судовому засіданні відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

29.11.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Київський завод суднобудування та судноремонту» (виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вінтер Крго» (замовник, відповідач) укладено договір № 2024/12/002 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору виконавець бере на себе зобов`язання згідно з додатком № 1 до цього договору, в обсязі та в строк виконати роботи на н/с баржі АМ-3, пр. 775 (далі плавзасіб), розмірами: довжина 72,8 м, ширина 10,0 м, осадка 1,82 м (далі роботи), що належить замовнику на праві власності відповідно до свідоцтва № 0017571 від 16.04.2021.

Згідно з п. 1.2 договору роботи, потреба в яких виникла після підписання цього договору, підлягають узгодженню із замовником, з наступним оформленням письмових додатків/додаткових угод, які після підписання їх сторонами, стають невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 2.1 договору вартість робіт на момент підписання договору складає 1.184.592,00 грн, в т.ч. ПДВ 197.432,00 грн. Орієнтовна загальна сума договору становить 5.000.000,00 грн.

До договору сторонами було укладено додаткові угоди № 1 від 21.01.2025, № 2 від 21.03.2025, яким визначено виконання додаткових ремонтних робіт.

Так, згідно додаткової угоди № 1 від 21.01.2025 сторонами погоджено виконання ремонтних робіт на суму 7.536.786,00 грн; згідно додаткової угоди № 2 від 21.03.2025 на суму 1.707.040,80 грн.

Спір виник внаслідок того, що відповідач не виконав зобов`язання щодо своєчасної оплати виконаних ремонтних робіт згідно з договором та додатковими угодами до нього, у зв`язку з чим позивачем нараховано 460.214,44 грн пені, 879.968,78 грн неустойки та 852.000,00 грн штрафу.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ч. 1 ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або спроби її визначення.

Загальна вартість погоджених сторонами робіт за договором, з урахуванням всіх додаткових угод, становить 10.428.418,80 грн.

Частиною 1 статті 853 Цивільного кодексу України передбачено, що замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Стаття 882 Цивільного кодексу України встановлює, що замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або, якщо це передбачено договором, - етапу робіт, зобов`язаний негайно розпочати їх прийняття. Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Згідно з п. 6.5 договору завершенні роботи оформлюються актом виконаних робіт та підписуються уповноваженими представниками сторін.

На підтвердження того, що виконавець робіт виконав взяті на себе зобов`язання за договором, позивачем надано підписані та прийняті замовником без застережень та зауважень акти здачі приймання виконаних робіт на загальну суму 10.428.418,80 грн, а саме:

№ 27 від 07.05.2024 на суму 430.248,00 грн;

№ 10 від 28.02.2025 на суму 2.308.905,60 грн;

№ 11 від 28.03.2025 на суму 1.753.789,20 грн;

№ 24 від 30.04.2025 на суму 1.903.756,80 грн;

№ 26 від 07.05.2025 на суму 1.570.334,40 грн;

№ 28 від 12.05.2025 на суму 754.344,00 грн;

№ 30 від 07.05.2025 на суму 1.707.040,80 грн.

Згідно зі ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до п. 3.1, 3.2 договору замовник здійснює оплату робіт на поточний рахунок виконавця відповідно до «Календарного графіку фінансування виконаних робіт» (додаток № 2 до договору). Оплата всіх додаткових робіт здійснюється відповідно до підписаних додатків/додаткових угод до договору.

Згідно додатку № 2 до договору (Календарний графік фінансування виконаних робіт) визначено строки виконання зобов`язання з оплати певних робіт, які поставлено у залежність від виставлення рахунку.

Згідно з п. 3 додаткової угоди № 1 від 21.01.2025 визначено наступні умови оплати:

- 25% - передоплата перед початком робіт, що здійснюється протягом 5 банківських днів з дати виставлення рахунку;

- 25% - оплата протягом 30 календарних днів з дати початку робіт (отримання авансу);

- 25% - оплата протягом 50 календарних днів з дати початку робіт (отримання авансу);

- 25% - остаточна оплата протягом 5 банківських днів після отримання листа про завершення робіт з ремонту корпусу згідно даної додаткової угоди.

Відповідно до п. 3 додаткової угоди № 2 від 21.03.2025 визначено такі умови оплати:

- 30% - передоплата, що здійснюється протягом 5 банківських днів з дати підписання даної додаткової угоди № 2;

- 30% - оплата протягом 20 календарних днів з дати підписання даної додаткової угоди;

- 40% - остаточна оплата протягом 5 банківських днів після отримання листа про завершення робіт з ремонту корпусу згідно даної додаткової угоди.

Як зазначає позивач, відповідачем постійно порушувались положення договору в частині своєчасної оплати виконаних робіт, передбачені «Календарним графіком фінансування виконаних робіт». Тому на прохання та за ініціативою ТОВ «Вінтер Карго» між сторонами була укладена додаткова угода № 3 від 13.05.2025, згідно п. 3 якої замовник взяв на себе зобов`язання сплатити виконавцю заборгованість в розмірі 7.748.170,80 грн з ПДВ, яка існувала на день підписання цієї угоди, згідно з графіком погашення заборгованості.

Однак, як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи ТОВ «Вінтер Карго» порушено умови додаткової угоди № 3 від 13.05.2025 до договору, та станом на 20.01.2026, із необхідних 7.748.170,80 грн сплатило 6.866.846,00 грн, чим вкотре порушено взяте на себе грошове зобов`язання. Остаточно сума заборгованості була погашена відповідачем під час розгляду справи в суді.

Пунктом 5 додаткової угоди № 3 від 13.05.2025 передбачено, що у разі прострочення платежу більш ніж на 3 банківські дні, виконавець має право вимагати дострокового погашення всієї суми заборгованості, та сплати штрафних санкцій починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості за договором та додатковими угодами № 1 та № 2 до повного погашення.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується що відповідач, в порушення умов договору та додаткових угод до нього, у визначений строк зобов`язання щодо оплати виконаних ремонтних робіт у повному обсязі не здійснив, та є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Згідно зі ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 5.3 договору передбачено, що за несвоєчасну оплату робіт замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення, від суми боргу, за кожний день прострочення, а також неустойку у розмірі 0,1% від суми грошового зобов`язання за кожен день затримки платежу.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України (чинного на момент укладення договору) платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Усталеною судовою практикою із застосування частини 6 статті 232 Господарського кодексу України Верховний Суд виснував, що даною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Такий підхід до застосування наведеної норми разом з умовами договору, де міститься положення про нарахування штрафних санкцій за кожний день прострочення, відображено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/15492/17, від 12.06.2018 у справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 у справі № 903/962/17.

Однак, Господарський кодекс України втратив чинність з 28.08.2025, у зв`язку з введенням в дію Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» № 4196-IX від 09.01.2025.

Відповідно до ст. 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (такі висновки щодо застосування норм права викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.10.2025 у справі № 920/51/23).

З огляду на викладене, та у зв`язку з тим, що взяті на себе зобов`язання з оплати виконаних ремонтних робіт відповідач своєчасно не виконав, він повинен сплатити позивачу пеню розмір якої, за розрахунками суду (знаходиться в матеріалах справи) становить 365.549,71 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 94.664,73 грн (460.214,44 грн - 365.549,71 грн) обґрунтовані і підлягають задоволенню, та в іншій частині позовних вимог про стягнення пені в позові слід відмовити, оскільки нарахована з перевищенням шестимісячного періоду під час дії ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України; не підтверджено періоди прострочення. Так додатком № 2 до договору та додатковою угодою № 1 строки виконання зобов`язання по сплаті виконаних робіт поставлені в залежність від вчинення дій як то виставлення рахунків, початку виконання робіт, документального підтвердження вчинення яких не подано.

Вимога позивача про стягнення 879.968,78 грн неустойки у розмірі 0,1 % від суми грошового зобов`язання за кожний день прострочення не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Пунктом 5.3 договору передбачено застосування до відповідача двох видів відповідальності за одне й те саме порушення - несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, а саме: пені в розмірі облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення та неустойки у розмірі 0,1 % від суми грошового зобов`язання за кожен день затримки платежу.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України пеня є різновидом неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Наведена у п. 5.3 договору «неустойка 0,1 % за кожен день прострочення» за своєю правовою природою у відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України фактично також є пенею, незалежно від назви, яку сторони їй надали.

Таким чином, як пеня в розмірі облікової ставки НБУ, так і неустойка у розмірі 0,1 % за кожен день прострочення фактично є санкціями одного правового характеру, що нараховуються за однаковою методикою, за один і той самий період прострочення та за одне й те саме порушення зобов`язання.

Згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Оскільки заявлені до стягнення пеня та неустойка встановлені за одне порушення - прострочення виконання грошового зобов`язання, їх одночасне стягнення призводить до подвійної цивільно-правової відповідальності відповідача одного виду за одне й те саме правопорушення.

За таких обставин суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вимоги позивача про стягнення 879.968,78 грн неустойки як такої, що дублює пеню та фактично встановлює подвійну відповідальність за одне порушення.

Щодо заявленої до стягнення суми неустойки на підставі п. 5.6 договору у розмірі 852.000,00 грн суд вказує наступне.

Пунктом 5.6 договору погоджено, що у разі затримки виконання робіт з вини замовника(несвоєчасна оплата робіт), він оплачує неустойку у розмірі 2.000,00 грн з ПДВ за кожну добу.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.

Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій.

При цьому, частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо а) він значно перевищує розмір збитків, та б) за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Рішенням Конституційного суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013 визначено, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

При цьому Верховний Суд у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

В даному випадку, позивач взагалі не вказав на те, що йому спричинені збитки та не надав відповідних доказів їх понесення через прострочення відповідачем оплати робіт, а відтак розмір нарахованих штрафних санкцій значно перевищує збитки. Наявність інших обставин, які мають істотне значення, підтверджується тим, що відповідач добровільно та повністю сплатив суму основного боргу, що підтверджується наявними у справі платіжними інструкціями. Крім того, судом прийнято до уваги доводи відповідача щодо неспівмірності загального розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій із сумою основного боргу.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про наявність підстав для зменшення обґрунтованого розміру штрафу в сумі 852.000,00 грн до 50%, тобто до 426.000,00 грн.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення штрафу підлягають задоволенню частково в сумі 426.000,00 грн.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський завод суднобудування та судноремонту» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому судом враховано, що судовий збір в разі зменшення судом розміру штрафних санкцій покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінтер Карго» (03194, м. Київ, бул. Руденка Миколи, 14-Д, офіс 610; код ЄДРПОУ 14310112) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський завод суднобудування та судноремонту» (04071, м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 12; код ЄДРПОУ 41028221) 365.549 (триста шістдесят п`ять тисяч п`ятсот сорок дев`ять) грн. 71 коп. пені, 426.000 (чотириста двадцять шість) грн. 00 коп. штрафу, 18.263 (вісімнадцять тисяч двісті шістдесят три) грн. 25 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 08.06.2026.

СуддяВ.В.Сівакова