Рішення № 137211422, 04.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.06.2026Справа № 910/3797/26

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Демидова В.О., за участю секретаря судового засідання Куценко К.К., розглянувши справу за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "ПЕРЕМОГА" (03062, місто Київ, вул. Мрії, будинок 104215, місто Київ, вул. Світлицького, будинок 35, прим. 108/4, офіс 3) до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСИСТЕМ ІНВЕСТ УКРАЇНА" (04050, місто Київ, вул. Пимоненка Миколи, будинок 13, корпус 5, офіс 5В/51) про визнання правочину недійсним,

Представники учасників справи:

- від позивача - Опанасик В. В.;

- від відповідача - Окара І. В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

02.04.2026 в системі «Електронний суд» представником Приватного сільськогосподарського підприємства "ПЕРЕМОГА" сформовано позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСИСТЕМ ІНВЕСТ УКРАЇНА" про визнання правочину недійсним та була передана 06.04.2026 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23.01.2023 між Іноземним підприємством «АГРОСИСТЕМ ІНВЕСТ УКРАЇНА» (Орендодавець) та ПСП «ПЕРЕМОГА» (Орендар) в особі Директора Черниша Г.Б., який, діяв на підставі Статуту, підписано Договір оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 23012023-01 (далі - Договір).

Разом з тим як вказує представник Договір зі сторони позивача підписаний за відсутності волевиявлення ПСП «ПЕРЕМОГА» та підлягає визнанню недійсним, що є належним способом захисту прав та інтересів позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2026 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 07.05.2026.

21.04.2026 представником відповідача в системі «Електронний суд» сформовано відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, зазначає, що умови договору №23012023-01 не передбачали на момент його укладення конкретної суми, з якої можна визначити або передбачити, що його ціна перевищує 2 000 000,00 грн, тому директор позивача діяв в рамках наданих йому повноважень та не потребував для здійснення правочину згоди загальних зборів учасників. Також зазначає, що негативні наслідки за неповне зазначення в ЄДР позивачем, які саме обмеження є у керівника, не можуть покладатися на відповідача, який є добросовісним учасником господарських відносин. Вказує про обрання позивачем неналежного способу захисту та зазначає, що фактичне користування майном за договором оренди робить неможливою двосторонню реституцію. Фактичне прагнення використання визнання договору недійсним є способом уникнути виконання грошових зобов`язань за цим договором.

24.04.2026 представником позивача в системі «Електронний суд» сформовано відповідь на відзив, в якій він зазначав, що відповідачу безперечно належало з`ясувати повноваження особи представника, який вчиняє спірний договір. Позивач не визнає факту надання послуг за оспорюваним договором. Акти приймання-передачі не містять ані деталізації наданих послуг, ані об`єму, а Орєхова О. В. було призначено директором ПСП «Перемога» лише в січні 2024 року.

03.05.2026 представником відповідача в системі «Електронний суд» сформовано заперечення (на відповідь на відзив), зокрема зазначав, що всі акти надання послуг за 2023 рік були підписані КЕП директора Черниша Г.Б. та скріплені електронною печаткою позивача.

Ухвалою суду від 07.05.2026, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження у справі №910/3797/26 та призначено справу до розгляду по суті на 04.06.2026 о 10:30 год.

У судове засідання 04.06.2026 представники сторін прибули надали пояснення по справі.

В судовому засіданні 04.06.2026 оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

23.01.2023 між Іноземним підприємством «Агросистем Інвест Україна», нова назва Товариство з обмеженою відповідальністю «Агросистем Інвест Україна», в особі директора Єршова Дмитра Анатолійовича, що діє на підставі Статуту (орендодавець), та Приватним сільськогосподарським підприємством «Перемога», в особі директора Черниша Гната Богдановича, що діє на підставі Статуту (орендар), укладено договір оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем №23012023-01 (далі договір), відповідно до п. 1.1 якого у порядку та на умовах, визначених цим договором та згідно ст. 805 ЦК України, орендодавець зобов`язується передати орендареві в строкове платне користування сільськогосподарську техніку (далі техніка), а орендар зобов`язується прийняти техніку орендодавця та сплачувати орендодавцеві орендну плату за її використання.

Управління (керування) технікою, що передається у користування орендареві за цим договором, її технічне обслуговування в процесі експлуатації за цільовим призначенням провадяться екіпажем (водієм) орендодавця (п. 1.2 договору).

За умовами п. 1.3 договору узгоджений перелік техніки вказується в Додатку №1 до даного договору оренди.

Згідно з п. 2.1 договору техніка за цим договором орендується орендарем для використання у власній господарській діяльності, або для надання послуг третім особам. Орієнтований боєм робіт складає: збір врожаю кукурудзи 3500 га.

Техніка в оренду на термін, що узгоджується сторонами додатково. Дата прийняття техніки фіксується у акті приймання-передачі, який підписується сторонами та скріплюється печатками. Строк оренди може бути продовжений за згодою сторін, що оформляється відповідною додатковою угодою до цього договору (п. 3.1 договору).

Орендар має право відмовитися від даного договору, попередивши орендодавця за 5 (п`ять) календарних днів до передбачуваної дати припинення (розірвання) даного договору за умови повного розрахунку з орендодавцем. Розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не встановлено цим договором (п. п. 3.2, 3.3 договору).

Умовами п. 4.1 договору сторони погодили, що розмір орендної плати визначається в акті виконаних робіт (послуг) (оренда техніки) та розраховується по наступній формулі: ГхР=О, де Г обсяг виробітки та всієї орендованої техніки за цим договором; Р ціна за 1 га виробітки на одну одиницю орендованої техніки розраховується в національній валюті України (гривні) по курсу перерахунку та становить: збір врожаю кукурудзи 72,00 дол. США за один га; різноманітні сільськогосподарські роботи трактора 32,82 дол. США за одну машино-годину; О вартість орендної плати. Орендна плата за договором оренди здійснюється в Національній валюті України (гривні).

Якщо впродовж строку дії даного договору оренди курс перерахунку змінюватиметься в порівнянні з курсом перерахунку, діючим на дату підписання даного договору (36,5686 грн за 1 дол. США), ціна за 1 га виробітку на одну одиницю орендованої техніки, виражена в гривні, змінюватиметься пропорційно зміні курсу перерахунку. Курс перерахунку курс гривні по відношенню до долару США, який визначений по курсу Національного банку України на день оформлення рахунку-фактури за виконані роботи згідно даного договору оренди.

Акт виконаних робіт (послуг) оформляється та підписується по закінченню кожного місяця оренди.

Відповідно до п. 4.2 договору орендодавець оформлює і направляє орендарю акт виконаних робіт (послуг) в строк до 5-го числа наступного місяця, що наступає за місяцем оренди. Орендар протягом 6 робочих днів, з дня отримання двох примірників акту виконаних робіт (послуг), зобов`язаний направити орендодавцю один підписаний примірник акту виконаних робіт (послуг) або надати мотивовану відмову від підписання акту виконаних робіт (послуг). Підписаний обома сторонами акт виконаних робіт (послуг) є підставою для розрахунків між сторонами і являється невід`ємною частиною цього договору.

Сума договору визначатиметься сумою гривневих платежів, здійснених орендарем у відповідності з умовами даного договору оренди, виходячи із врахування ціни за 1 га виробітку орендованої технікою та фактичного виробітку площі, протягом усього строку даного договору (п. 4.3 договору).

Орендна плата сплачується в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця протягом 10 банківських днів з дати підписання сторонами акту виконаних робіт (послуг) (оренда техніки) (п. 4.4 договору).

Пунктом 5.1 договору сторони погодили, що приймання-передача техніки в оренду здійснюється уповноваженими представниками сторін. Орендар зобов`язується не пізніше ніж за 7 календарних днів до очікуваної дати оренди направити на електронну адресу орендодавця ludmila_agros@ukr.net повідомлення про початок орендних відносин. Техніка передається орендарю протягом 3 календарних днів з дати отримання орендодавцем відповідного електронного повідомлення.

Техніка вважається переданою в оренду з моменту підписання представниками сторін акту приймання-передачі (п. 5.2 договору).

Передача техніки з оренди здійснюється за актом приймання-передачі протягом 3 календарних днів після закінчення строку оренди (п. 5.4 договору).

Договір вступає в силу з моменту його підписання та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2023, а в частині проведення розрахунків до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час його дії. Сторони вправі в період дії цього договору вносити в нього зміни (п. 11.1 договору).

Додатком №1 до договору сторони погодили найменування техніки, що передається із зазначенням марки, серійний номер, реєстраційний номер та балансову вартість.

Матеріали справи містять акт надання послуг №АГС-00008 від 31.01.2023, складений на підставі договору № 23012023-01 від 23.01.2023 та рахунку на оплату покупцю №АГС-00011 від 31.01.2023, відповідно до якого виконавцем були виконані наступні роботи (надані такі послуги): оренда с/г техніки з екіпажем за січень 2023 року на загальну суму 1 463 258,63 грн; акт надання послуг №АГС-00019 від 28.02.2023, складений на підставі договору № 23012023-01 від 23.01.2023 та рахунку на оплату покупцю №АГС-00018 від 28.02.2023, відповідно до якого виконавцем були виконані наступні роботи (надані такі послуги): оренда с/г техніки з екіпажем за лютий 2023 року на загальну суму 806 523,41 грн.

Відповідно до пп. 2 п. 8.2.3 Статуту ПСП «Перемога» директор підприємства приймає рішення про вчинення правочинів (укладення договорів), що вчиняються (укладаються) підприємством на суму, що не перевищує 2 000 000,00 грн.

За змістом пп. 10 п. 8.1.4 статуту ПСП «Перемога» загальні збори можуть вирішувати будь-які інші питання щодо діяльності підприємства. Виключно загальні збори підприємства вирішують питання щодо надання згоди на вчинення правочинів та затвердження договорів, що вчиняються/ укладаються підприємством, сума яких перевищує 2 000 000,00 грн.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач посилався на те, що спірний договір вчинено з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, оскільки було відсутнє волевиявлення ПСП «Перемога» на його укладання, а тому він не створює права та обов`язки для відповідача, не підлягав і не підлягає виконанню.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Виходячи з аналізу статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Разом з цим, в статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Наведене означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки це не буде спростовано, зокрема на підставі судового рішення.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, в тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на наявність обставин, передбачених статтями 203, 215 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України (на час виникнення спірних правовідносин) господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення. При цьому, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, необхідно встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому, особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).

Юридична особа вчиняє правочини через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, а також яка є членом колегіального виконавчого органу юридичної особи, з моменту її вступу на посаду набуває обов`язків щодо такої юридичної особи, зокрема зобов`язана діяти виключно в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно, у межах повноважень, наданих статутом юридичної особи і законодавством, і у спосіб, який, на її добросовісне переконання, сприятиме досягненню мети діяльності юридичної особи, у тому числі уникаючи конфлікту інтересів. Члени наглядової ради або ради директорів юридичної особи мають такі самі обов`язки щодо відповідної юридичної особи та повинні діяти в інтересах цієї юридичної особи та всіх її власників (акціонерів, учасників).

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, якщо юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Водночас питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу юридичної особи та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт вчинення виконавчим органом юридичної особи протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.

Таким чином, для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.

Така позиція щодо застосування приписів статей 92, 203 ЦК України міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц.

Судом встановлено, що спірний договір від імені ПСП «Перемога» підписаний директором Чернишом Гнатом Богдановичем, який діяв на підставі статуту, про що зазначено в преамбулі вказаного договору.

Відповідно до пп. 1, 9 п. 8.2.3 Статуту ПСП «Перемога» директор підприємства діє без довіреності від імені підприємства, представляє підприємство без довіреності у відносинах з усіма без винятку органами державної влади та місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності, а також у відносинах з фізичними та юридичними особами; розпоряджається майном та фінансовими засобами підприємства в порядку та в межах, встановлених Статутом та чинним законодавством Україн, в межах встановлених рішенням Загальних зборів.

Відповідно до пп. 2 п. 8.2.3 Статуту ПСП «Перемога» директор підприємства приймає рішення про вчинення правочинів (укладення договорів), що вчиняються (укладаються) підприємством на суму, що не перевищує 2 000 000,00 грн.

Згідно з п. 2.1 договору техніка за цим договором орендується орендарем для використання у власній господарській діяльності, або для надання послуг третім особам. Орієнтований боєм робіт складає: збір врожаю кукурудзи 3500 га.

Умовами п. 4.1 договору сторони погодили, що розмір орендної плати визначається в акті виконаних робіт (послуг) (оренда техніки) та розраховується по наступній формулі: ГхР=О, де Г обсяг виробітки та всієї орендованої техніки за цим договором; Р ціна за 1 га виробітки на одну одиницю орендованої техніки розраховується в національній валюті України (гривні) по курсу перерахунку та становить: збір врожаю кукурудзи 72,00 дол. США за один га; різноманітні сільськогосподарські роботи трактора 32,82 дол. США за одну машино-годину; О вартість орендної плати. Орендна плата за договором оренди здійснюється в Національній валюті України (гривні).

Якщо впродовж строку дії даного договору оренди курс перерахунку змінюватиметься в порівнянні з курсом перерахунку, діючим на дату підписання даного договору (36,5686 грн за 1 дол. США), ціна за 1 га виробітку на одну одиницю орендованої техніки, виражена в гривні, змінюватиметься пропорційно зміні курсу перерахунку. Курс перерахунку курс гривні по відношенню до долару США, який визначений по курсу Національного банку України на день оформлення рахунку-фактури за виконані роботи згідно даного договору оренди.

Акт виконаних робіт (послуг) оформляється та підписується по закінченню кожного місяця оренди.

Сума договору визначатиметься сумою гривневих платежів, здійснених орендарем у відповідності з умовами даного договору оренди, виходячи із врахування ціни за 1 га виробітку орендованої технікою та фактичного виробітку площі, протягом усього строку даного договору (п. 4.3 договору).

Тобто в момент укладення договору його умови не давали можливість віднести його до значних правочинів.

Загальна вартість послуг за договором могла бути визначена лише в наступному, зокрема, за підрахунком обсягу грошових коштів, які були перераховані позивачем на рахунок відповідача за актами виконаних робіт (послуг).

Зважаючи на викладене об`єктивно у відповідача станом на час укладення договору була відсутня можливість визначити його як значний правочин та відповідно бути обізнаним про наявність/відсутність обмеження повноважень у директора позивача щодо представництва юридичної особи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2025 року у справі № 922/4425/24, від 12 грудня 2019 року у справі № 916/40/19.

Суд зазначає, що правочин, вчинений органом управління юридичної особи з перевищенням повноважень, може бути визнаний недійсним з підстав, визначених частиною першою статті 203, частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України лише за умови, що третя особа-контрагент знала чи за всіма обставинами не могла не знати про обмеження повноважень. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2025 у справі № 914/768/22. При цьому Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що в силу частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, навіть якщо відповідні обмеження й існували на момент укладення договору. Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона (третя особа), вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи у її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це.

Отже, під час вирішення спорів про визнання правочинів недійсними з підстав перевищення повноважень органом або особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, необхідним є встановлення обставин щодо добросовісності/недобросовісності поведінки третьої особи. Зокрема, предметом доказування має бути обставина стосовно того, чи знала третя особа про відсутність в органу юридичної особи необхідного обсягу повноважень або, проявивши розумну обачність, повинна була знати про це. Обов`язок доведення цих обставин покладається на юридичну особу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2025 у справі № 914/768/22 зазначено про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 757/23249/17, а також викладено наступну правову позицію: "Частиною третьою статті 92 Цивільного кодексу України встановлена спростовна презумпція повноцінності всіх дій директора у правовідносинах з третіми особами, яка полягає у тому, що для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, навіть якщо відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона (третя особа), вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це.

Для вирішення питання, коли директор діє від імені юридичної особи з перевищенням повноважень, потрібно керуватися статтею 92 Цивільного кодексу України. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої вказаної статті).

Під час вирішення спорів про визнання правочинів недійсними з підстав перевищення повноважень органом або особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, необхідним є встановлення обставин щодо добросовісності/недобросовісності поведінки третьої особи. Зокрема, предметом доказування має бути обставина стосовно того, чи знала третя особа про відсутність в органу юридичної особи необхідного обсягу повноважень або, проявивши розумну обачність, повинна була знати про це. Обов`язок доведення цих обставин покладається на юридичну особу.".

Позивачем не наведено доводів, в чому полягає недобросовісність або нерозумність дій відповідача при укладенні оспорюваного правочину. Не доведено позивачем і обставин відсутності у відповідача реального наміру на укладення і виконання цього договору. Навпаки, обставини справи свідчать, що між сторонами і раніше укладалися договори оренди, за якими відповідач надавав послуги, а позивач приймав їх та сплачував за них кошти.

Крім того, з матеріалів справ вбачається, що в провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/1563/26 за позовом ТОВ «Агросистем Інвест Україна» до ПСП «Перемога» про стягнення заборгованості за договором №23012023-01.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Системно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивач не довів наявності підстав для задоволення позову. Належними та допустимими доказами не підтверджено, що спірний договір укладено за відсутності волевиявлення ПСП «Перемога» чи з порушенням порядку погодження. Тому підстави для визнання його таким, що не створює прав та обов`язків, відсутні.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже вони не спростовують встановлених судом обставин, оскільки підставою позову позивачем визначено саме укладення договору оренди за відсутності волевиявлення ПСП «ПЕРЕМОГА», а тому не впливають на результат прийнятого рішення.

Згідно із статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача у зв`язку з відмовою у задоволенні позову.

Керуючись статтями 2, 73-79, 86, 123, 129, 233, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 08.06.2026

Суддя Владислав ДЕМИДОВ