Рішення № 137211253, 05.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.06.2026Справа № 910/13930/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Фермерського господарства «Черноземи Зіньківщини» вул. Героїв України, 22, оф. 159, м. Бровари, Броварський р-н, Київська обл.,07400

до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА НАФТОГАЗОТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ» вул. Новопирогівська, 50, м. Київ, 03045

про стягнення 1 362 000,00 грн.

Представники сторін: без виклику.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фермерське господарство «Черноземи Зіньківщини» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА НАФТОГАЗОТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ» про стягнення 1 362 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору поставки № 250835 від 07.08.2025 року в частині своєчасної та повної поставки товару у визначені строки згідно здійсненої передплати, у зв`язку з чим у відповідача виник обов`язок з повернення вказаної суми попередньої оплати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/13930/25, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи незначну складність справи, за відсутності клопотань про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, суд дійшов висновку про розгляд справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 2 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Окрім цього, вказаною ухвалою суду позивача зобов`язано у строк до 25.12.2025 року надати належним чином засвідчені копії заявок згідно п. 1.1 договору поставки № 250835 від 07.08.2025 року, рахунку № 137 від 17.09.2025 року.

Судом встановлено, що на виконання ухвали суду від 25.11.2025 року через систему «Електронний суд» 09.12.2025 року від уповноваженого представника позивача надійшла заява б/н від 09.12.2025 року про долучення до матеріалів справи копії заявки б/н від 16.09.2025 року, з доказами надсилання на адресу місцезнаходження відповідача. Документи судом долучені до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час розгляду справи суду не надано.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023 року, який набрав чинності 21.07.2023 року та введений в дію 18.10.2023 року, внесено зміни до ряду статей ГПК України.

Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов`язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.

Тобто, товариство з обмеженою відповідальністю як юридична особа, а також адвокат, в разі представлення інтересів цього товариства, згідно з наведеними приписами цього Кодексу, зобов`язані зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі) в обов`язковому порядку.

Наразі, судом згідно бази даних «Діловодство спеціалізованого суду» встановлено відсутність у відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА НАФТОГАЗОТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ» як на час відкриття провадження у справі №910/13930/25, так і на час розгляду справи по суті зареєстрованого електронного кабінету.

При цьому, оскільки відповідач не зареєстрував свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі № 910/13930/25 від 25.11.2025 року направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Новопирогівська, 50, м. Київ, 03045.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Проте, ухвала суду від 25.11.2025 року, яка надсилалась відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення № R067048254338, була повернута до суду 13.12.2025 року неврученою адресату з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

В той же час, судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА НАФТОГАЗОТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ» адресі, зазначеній на конверті, що повернувся.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань або згідно Єдиного державного демографічного реєстру, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 року у справі № 911/3142/18).

Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 рку у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/7360/25 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

В той же час суд звертає увагу, що за змістом пункту 100 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначками «Судова повістка», «Повістка ТЦК» або реєстрованого поштового відправлення з позначкою «Адміністративна послуга» такі відправлення разом з бланком повідомлення про вручення повертаються за зворотною адресою у порядку, визначеному в пунктах 81, 82, 83, 84, 91, 99 цих Правил, із зазначенням причини невручення.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуте поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 25.11.2025року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА НАФТОГАЗОТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ» не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзив на позовну заяву, письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (далі - Господарський кодекс України, чинний на час спірних правовідносин) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 07.08.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА НАФТОГАЗОТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ» (постачальник за договором, відповідач у справі) та Фермерським господарством «Черноземи Зіньківщини» (покупець за договором, позивач у справі) укладено Договір поставки № 250835 (далі Договір), за умовами п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, постачальник зобов`язується передавати у власність (поставляти), а покупець приймати та оплачувати товар (нафтопродукти, паливно-мастильні матеріали тощо), загальна кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна яких визначена сторонами у заявках, форма яких встановлена в Додатку № 1 до цього Договору, та які є додатками до цього Договору і становлять його невід`ємну частину (далі товар).

Розділами 1-9 Договору сторони погодили предмет Договору, ціну та загальну вартість товару, порядок розрахунків та прийому-передачі товару за Договором, відповідальність сторін, обставини непереборної сили, строк дії Договору, інші умови тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як визначено п.8.1 Договору останній набуває чинності з моменту його укладення і діє до 31.12.2026, а в частині грошових розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов`язань згідно умов Договору.

Згідно п. 9.4 Договору всі документи (підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками у разі їх використання), які стосуються даного Договору і передачі засобами факсимільного зв`язку або електронною поштою мають силу оригіналу до передачі оригіналів другій стороні. Сторона, що передає складений документ засобами факсимільного зв`язку або електронною поштою зобов`язана направити іншій стороні примірник оригіналу цінним листом або кур`єром. Сторони визнають, що документи, складені відповідно до положень Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 року № 851-IV та Закону України «Про електронні довірчі послуги» від 05.10.2017 року №2155-VІІІ із належним використанням кваліфікованого електронного підпису та/або електронного цифрового підпису мають силу оригіналу.

Вказаний Договір підписаний представниками постачальника і покупця та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Як визначено статтею 266 Господарського кодексу України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Поставка товару, за умовами п. 4.1 Договору, здійснюється на підставі належним чином оформлених Додатків, які сторони погоджують згідно п. 1.1, 1.4 цього Договору, які передаються факсом або особисто. На виконання вищезазначених умов постачальник зобов`язаний надіслати покупцю електронне повідомлення з підтвердженням факту отримання ним заявки на відповідну поставку товару протягом дня такого отримання та E-mail або по факсу. Уповноважені представники сторін в телефонному режимі узгоджують всі суттєві умови поставки товару, які зазначаються у відповідній заявці. Після узгодження суттєвих умов поставки покупець надсилає заявку постачальнику.

Відповідно до п. 1.4 Договору Додаток підписується сторонами та скріплюється печатками сторін по мірі необхідності поставки, із зазначенням в них, в тому числі, умов та строків поставки й оплати товару (якщо вказані умови відрізняються від зазначених в п. 3.1 Договору).

Так, згідно погодженої сторонами копії Заявки на постачання товару б/н від 16.09.2025 року, що є Додатком № 1 до Договору (далі Заявка), сторонами погоджено поставку товару палива дизельного у кількості 60 000,00 л на загальну суму 2 270 000,00 грн. Умови поставки СРТ, місце поставки: Полтавська обл., м. Зіньків, вул. Євгенія Кулика, б. 11. Строк поставки: до 25 вересня 2025 року.

При цьому, заявка підписана та скріплена печатками уповноважених представників позивача та відповідача.

Згідно п. 4.2 Договору загальна кількість товару, що поставляється згідно умов даного Договору, не обмежена. При цьому фактична кількість товару, що поставляється згідно кожної погодженої сторонами заяви, може відрізнятись від зазначеної в цій заявці загальної кількості товару, але не більше/менше ніж на десять відсотків від усього товару, що поставляється по такій заявці.

За умовами п. 4.3 Договору поставка товару здійснюється окремими партіями залізничними цистернами або автомобільним транспортом і за домовленістю сторін може здійснюватись на умовах EXW (передано на складі постачальника) або на умовах СРТ (перевезення сплачено до місця, вказаного покупцем), тощо згідно з міжнародними правилами по тлумаченню термінів «ІНКОТЕРМС» в редакції 2010 року (конкретизується у відповідній заявці). Мінімальною нормою відвантаження є один вагон (цистерна) або автоцистерна.

Відповідно до п. 5.2. Договору підтвердженням якості та комплектності з боку постачальника є сертифікати якості виробника, сертифікати/паспорти походження та технічні специфікації товару. За наслідками передачі товару по кількості постачальник та покупець підписують видаткову або товарно-транспортну накладну. У випадку виявлення недоліків товару, сторони зазначають про такі в Акті дефектації товару, якщо недоліки неможливо виявити при передачі товару. Акт дефектації товару повинен бути складений комісією покупця у тому числі з кінцевим отримувачем товару, після їх виявлення.

Право власності на товар та ризики виникають у покупця (у тому числі при поставці залізничним транспортом) в момент передачі товару покупцю (вантажоодержувачу), що фіксується відповідною накладною при прийманні товару (п. 5.3 Договору).

Згідно з частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

За умовами п. 2.1 Договору ціна одиниці виміру товару та загальна вартість кожної партії товару визначаються сторонами в заявках, які є невід`ємною частиною цього Договору.

Ціна товару, зазначена в заявках на кожну партію товару, може змінюватись лише за взаємною згодою сторін шляхом підписання сторонами заявок в новій редакції (п. 2.2 Договору).

Відповідно до п. 2.3 Договору загальна вартість Договору визначається шляхом додавання загальної вартості кожної партії товару за всіма заявками до Договору.

Згідно частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

За умовами п. 3.2 Договору оплата здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що визначений у цьому Договору або окремо вказаний постачальником у відповідному рахунку-фактурі. Датою виконання зобов`язання по оплаті товару покупцем вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника в повному обсязі.

Згідно п. 3.3 Договору розрахунок за фактично одержану партію товару здійснюється покупцем на підставі відповідної заявки на постачання партії товару та/або належним чином оформлених актів прийомки-передачі товару та/або товарно-транспортних (видаткових) накладних та/або залізничних накладних (в залежності від умов поставки товару) і рахунків-фактур постачальника (в залежності від умов поставки).

Відповідно до п. 3.1 Договору покупець здійснює 100% передоплату за товар шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, якщо інше не передбачено заявкою, зокрема, згідно пп. 3.1.1 Договору покупець має право здійснити оплату за товар шляхом попередньої оплати на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури, за ціною, що визначена в даному рахунку-фактурі. Ціна за оплачений товар не підлягає зміні і дублюється у видатковій накладній.

Крім цього, відповідно до п. 9.10 Договору прийом товару покупцем від постачальника свідчить про згоду покупця на оплату на умовах 100% передплати та відповідальність за несвоєчасну оплату відповідно до розділу 6 даного Договору. В разі погодження сторонами інших умов оплати обов`язок доказування покладається на покупця (наприклад при умовах відтермінування доказом буде належно сформоване замовлення, підписане як покупцем так і постачальником).

Наразі, як погоджено сторонами в Заяві на постачання товару б/н від 16.09.2025 року, покупець зобов`язується оплатити товар ціною 2 724 000,00 грн. в повному обсязі до 18.09.2025 року.

Також в матеріалах справи наявний виставлений відповідачем рахунок на оплату № 137 від 17.09.2025 року на оплату поставки позивачу товару паливо дизельне (код УКТ ЗЕД 2710194300) в кількості 60 000,00 л, ціна за 1 л з ПДВ 45,40 грн., всього на загальну суму 2 724 000,00 грн. (з ПДВ).

За матеріалами справи судом встановлено та зазначено позивачем, що на виконання умов вищевказаного Договору на підставі Заявки б/н від 16.09.2025 року та вказаного Рахунку на оплату № 137 від 17.09.2025 року позивачем здійснено попередню оплату за поставлений товар на загальну суму 2 724 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 1389 від 17.09.2025 року на суму 1 224 000,00 грн., №1390 від 17.09.2025 року на суму 800 000,00 грн., №1391 від 17.09.2025 року на суму 500 000,00 грн., №1393 від 17.09.2025 року на суму 200 000,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Наразі, станом на час розгляду справи докази наявності претензій відповідача як постачальника з питань здійснення оплати та/або наявного спору щодо стягнення заборгованості з позивача з оплати товару (палива дизельного) в матеріалах справи відсутні.

Доказів наявності на момент реалізації сторонами правовідносин за спірним Договором та звернення ТОВ «УКРАЇНСЬКА НАФТОГАЗОТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ» до покупця з відповідними листами, вимогами, претензіями щодо питання невчасного здійснення оплати за поставлений товар сторонами суду не надано.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем виконані зобов`язання щодо перерахування попередньої оплати у розмірі 100 % від узгодженої сторонами вартості товару в сумі 2 724 000,00 грн., факт перерахування позивачем грошових коштів за Договором у вказаній сумі належним чином підтверджено матеріалами справи.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Як зазначає позивач у позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, відповідно до погодженої Заявки на постачання товару б/н від 16.09.2025 року постачальник зобов`язується поставити товар у строк до 25.09.2025 року.

Таким чином, з урахуванням приписів статті 530 Цивільного кодексу України, умов Договору, Заявки на поставку товару б/н від 16.09.2025 року та фактичного здійснення позивачем 100% передплати на суму 2 724 000,00 грн., відповідач був зобов`язаний здійснити поставку обумовленого в Заявці обсягу товару (палива дизельного) загальною кількістю 60 000,00 л до 25.09.2025 року.

При цьому, згідно п.5.1 Договору постачальник зобов`язаний проінформувати покупця про проведену поставку (передання перевізнику) товару в такий час і таким способом, щоб покупець отримав повідомлення про дату відвантаження та кількість відвантаженого товару наступного робочого дня після такого відвантаження (передання перевізнику, але не пізніше ніж за дві доби прибуття товару в місце його призначення).

Відповідно до п. 5.5 Договору по закінченню відповідного місяця поставки товару постачальник направляє покупцю, не пізніше 10-го числа наступного місяця (цінним листом або кур`єром) два примірники підписаного керівником та головним бухгалтером постачальника оригіналу Акту звірки на весь товар, який було відвантажено за минулий місяць. Отримавши Акт звірки, керівник та головний бухгалтер покупця звіряють зазначену інформацію з погодженими заявками й оформленими накладними та підписують такий Акт, зазначивши власну інформацію, а один примірник направляють (повертають) постачальнику (поштою або кур`єром).

Згідно п. 5.8 Договору претензії по кількості та/або якості товару пред`являються покупцем постачальникові письмово протягом десяти календарних днів з дати постачання. Претензії, пред`явлені після терміну в даному пункті, постачальником не розглядаються.

Докази того, що сторони узгодили інший строк чи порядок поставки товару за Договором в матеріалах справи відсутні.

Окрім цього суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує факт виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару позивачу, є видаткова накладна.

Таким чином, враховуючи здійснену позивачем попередню оплату у розмірі 100 % від вартості товару, у відповідача виникли зобов`язання з поставки товару у відповідному обсязі та на суму здійсненої передоплати, факт виконання яких має бути підтверджений належним чином оформленим первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість переданої продукції, зокрема, видатковою накладною.

Також, згідно вимог п. 4.4 Договору у разі неможливості або реальної загрози порушення строку поставки відповідної партії товару з вини чи з інших обставин, які виникли у постачальника, останній негайно повідомляє про вказаний факт покупцю письмово, але не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати поставки.

За умовами п. 9.8 Договору у випадку неможливості виконання в строк своїх зобов`язань за цим Договором, його Додатку, з будь-яких причин, сторона, яка не зможе виконати в строк свої зобов`язання (поставити товар чи оплатити товар), повинна негайно повідомити про загрозу порушення строків іншу сторону, з метою мінімізації збитків іншої сторони.

Як встановлено судом за матеріалами справи та не заперечується відповідачем, а саме згідно копії видаткової накладної № 134 від 01.10.2025 року, відповідачем 01.10.2025 було здійснено поставку частини товару - дизельного палива Євро5-ВО у кількості 29 772,00 л по ціні за 1 літр з ПДВ 45,40 грн., на загальну суму 1 126 374,00 грн. та палива дизельного ДП-Л Євро 5-ВО (код УКТ ЗЕД 2710194300) у кількості 228,00 л по ціні за 1 літр з ПДВ 45,40 грн., на загальну суму 8 626,00 грн.

Судом за матеріалами справи встановлено, що 15.10.2025 року відповідачем було направлено на електронну адресу позивача вказану видаткову накладну № 134 від 01.10.2025 року щодо здійсненої поставки частини товару на суму 1 126 374,00 грн. та 8 626,00 грн. відповідно, а також Акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.10.2025-14.10.2025 за Договором, які не містили підпису з боку постачальника.

Доказів поставки іншої частини товару (30 000,00 л палива дизельного) на суму 1 362 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 227 000,00 грн.) відповідно до здійсненої позивачем попередньої оплати в розмірі 100% від загальної вартості Договору в установлені строки відповідачем в порушення умов Договору під час розгляду справи не надано.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як передбачено частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Як зазначалось судом вище, порушення умов Договору відповідачем не здійснено поставку товару на решту передплати в сумі 1 362 000,00 грн.

При цьому, станом на час розгляду справи доказів повідомлення щодо неможливості та/або реальної загрози порушення строку поставки чи обумовленого у Договорі та Заявці обсягу товару відповідачем як постачальником у відповідності до п.п. 4.4, 9.8 Договору до матеріалів справи не надано.

Відповідно до частини 3 статті 612 Цивільного кодексу України та частин 1, 2 статті 220 Господарського кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Так, враховуючи часткове виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним Договором, за результатами аналізу наявних у справі доказів судом визначено правову природу сплаченої суми коштів в розмірі 1 362 000,00 грн. за непоставлений товар як попередня оплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов`язань.

Постановою Верховного Суду від 08.02.2019 року у справі № 909/524/18 зазначено, що правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов`язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.

Обумовлені законом підстави для зміни правової природи перерахованих покупцем (позивачем) коштів внаслідок непоставки продавцем (відповідачем) товару не настали, що тягне за собою правові наслідки, обумовлені часиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України.

При цьому, припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Тобто, наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

В свою чергу, суд зазначає, що волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Подібний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 27.08.2019 року у справі №911/1958/18.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах від 23.10.1991 року "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії", від 01.06.2006 року "Федоренко проти України" зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару у обсязі, обумовленому Договором та Заявкою, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії" (пункт 74), "Пономарьов проти України" (пункт 43), "Агрокомплекс проти України" (пункт 166).

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Судом встановлено, що 16.10.2025 року у зв`язку з нездійсненням відповідачем поставки товару у обсязі, визначеному у Договорі та Заявці та з метою досудового врегулювання спору позивачем направлено відповідачу лист-вимогу від 16.10.2025 року № 1006 (далі Вимога) щодо повернення оплачених коштів згідно рахунку № 137 від 17.09.2025 року за недоотриманий товар, а саме палива дизельного у сумі 1 362 000,00 грн. в т.ч. ПДВ 227 000,00 грн. на розрахунковий рахунок позивача.

Факт надсилання Вимоги на електронну адресу відповідача узгоджується з умовами п. 9.4 Договору та підтверджується наявною в матеріалах справи роздруківкою з електронної поштової скриньки позивача за 16.10.2025 року.

Проте, зазначена Вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов`язання щодо поставки у повному обсязі товару відповідно до умов Договору, Заявки на поставку товару б/н від 16.09.2025 року та здійсненої 100% попередньої оплати у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА НАФТОГАЗОТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ» утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором за недоотриманий товар (паливо дизельне у кількості 30 000,00 л) у розмірі 1 362 000,00 грн. попередньої оплати, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання Договору в частині поставки товару/повернення позивачу суми попередньої оплати товару, відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки № 250835 від 07.08.2025 року та/або окремих його положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначав розмір заборгованості за непоставлений товар за Договором на підставі наданих позивачем доказів.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів поставки недоотриманого товару/повернення залишку здійсненої попередньої оплати позивачу відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 362 000,00 грн. грошових коштів, які були сплачені як попередня плата позивачем за поставку товару, відповідно до вказаного Договору, підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 року у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА НАФТОГАЗОТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ» (вул. Новопирогівська, 50, м. Київ, 03045; код ЄДРПОУ 45636483) на користь Фермерського господарства «Черноземи Зіньківщини» (вул. Героїв України, 22, оф. 159, м. Бровари, Броварський р-н, Київська обл., 07400; код ЄДРПОУ 39187604) 1 362 000 (один мільйон триста шістдесят дві тисячі) грн. 00 коп. боргу та 16 344 (шістнадцять тисяч триста сорок чотири) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 05 червня 2026 року.

Суддя А.М. Селівон