Рішення № 137210297, 28.04.2026, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області

Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88605

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

28 квітня 2026 р. м. Ужгород Справа №907/1032/25

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ханзе Агрі Україна, смт. Степанівка Сумського району Сумської області

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Еко Сервіс, м. Чоп(пн) Закарпатської області

про стягнення 416 969,34 грн безпідставно отриманих коштів, 89 133,19 грн інфляційних нарахувань, 23 887,20 грн трьох процентів річних та 25 043,25 грн майнової шкоди,

Суддя господарського суду Пригара Л.І.

Секретар судового засідання Мартон М.М.

представники:

Позивача (в режимі відеоконференції)

Відповідача не з`явився

СУТЬ СПОРУ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ В МЕЖАХ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю Ханзе Агрі Україна, смт. Степанівка Сумського району Сумської області звернулося до суду з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Еко Сервіс, м. Чоп(пн) Закарпатської області про стягнення 416 969,34 грн безпідставно отриманих коштів, 89 133,19 грн інфляційних нарахувань, 23 887,20 грн трьох процентів річних та 25 043,25 грн майнової шкоди.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 29.09.2025 відкрито провадження у справі №907/1032/25 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 22.10.2025. Явку уповноважених представників сторін у підготовче засідання визнано обов`язковою. Встановлено відповідачу строк для надання суду відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165 ГПК України з одночасним надісланням копії такого позивачеві, а доказів надіслання суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали. Встановлено позивачеві строк для надання суду та відповідачу відповіді на відзив у порядку ст. 165 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копії відзиву.

Ухвалами суду від 22.10.2025 та 19.11.2025 підготовчі засідання у справі №907/1032/25 відкладались з підстав, наведених в ухвалах суду.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 02.12.2025 закрито підготовче провадження у справі №907/1032/25 та призначено справу до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 22.01.2026. Явка уповноважених представників учасників процесу судом визнана на власний розсуд.

Ухвалами суду від 22.01.2026, 18.02.2026 та 31.03.2026 судові засідання у справі №907/1032/25 відкладались з підстав, наведених в ухвалах суду.

Відповідач, будучи своєчасно та належним чином повідомленим про дату і час розгляду справи по суті, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив.

Водночас надіслана на офіційну юридичну адресу відповідача, зазначену у витязі з ЄДРЮОФОПтаГФ, поштова кореспонденція (ухвала суду від 29.09.2025 про відкриття провадження у справі №907/1032/25, ухвали суду від 22.10.2025, 19.11.2025, 02.12.2025, 22.01.2026, 18.02.2026 та 31.03.2026) повернута на адресу господарського суду відділенням поштового зв`язку з відміткою за закінченням встановленого терміну зберігання.

У даному контексті суд зазначає, що за змістом ч. 10 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України, одним із судових рішень є ухвала.

Відтак, у розумінні вищевказаних положень процесуального законодавства, ухвали суду є судовим рішенням, а тому, відповідно до пп. 17.1. п. 17 Перехідних положень ГПК України та ч. 10 ст. 242 ГПК України, надсилається у паперовій формі відповідачеві.

Згідно з абз. 2 ч. 7 ст. 120 ГПК України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Частиною 6 статті 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення, є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Виходячи зі змісту статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009, у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19, від 13.01.2020 у справі №910/22873/17, від 19.12.2022 у справі №910/1730/22 та від 04.11.2024 у справі №910/2552/23.

Водночас направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20, від 04.11.2024 у справі №910/2552/23).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19 та постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.05.2024 у справі №910/17772/20 сформульовано висновки про те, що негативні наслідки через неодержання підприємцем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на підприємця. Не може вважатися неотриманим чи отриманим несвоєчасно звернення відправника до одержувача, якщо одержувач власними діями чи бездіяльністю (наприклад, несвоєчасним зверненням до відділення поштового зв`язку, незабезпечення особи для отримання кореспонденції за своєю адресою тощо) призвів до затримки в одержанні кореспонденції. Протилежний підхід суперечив би принципам справедливості, добросовісності і розумності (стаття 3 Цивільного кодексу України).

Згідно із правовою позицією Європейського суду з прав людини, відсутнє порушення, якщо відповідач у цивільній справі відсутній, при цьому його не було знайдено за адресою, яку надали позивачі, а місце його перебування неможливо було встановити, незважаючи на зусилля національних органів влади, зокрема, розміщення оголошень у газетах та подання запитів до поліції (рішення у справі Нун`єш Діаш проти Португалії від 10.04.2003, заяви №69829/01, №2672/03).

До повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Аналогічний правовий висновок сформульовано Верховним Судом у постановах від 19.07.2023 у справі №906/638/22, від 04.11.2024 у справі №910/2552/23.

Разом з тим, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Водночас суд у даному контексті також враховує практику Європейського суду з прав людини, якою визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Пономарьов проти України від 03.04.2008 встановлено, що сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії від 07.07.1989).

Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі Тойшлер проти Германії від 04.10.2001 наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

Згідно із правовим висновком Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.04.2023 у справі №904/272/22, Держава Україна, витративши значні ресурси, створила інформаційне поле, де зацікавлена особа може знайти інформацію про судову справу. Функціонує ЄДРСР. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема Електронний кабінет ЄСІТС. Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.

Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки для держави, а й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 07.07.1989 у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Ухвалою суду від 31.03.2026 явка учасників справи в судове засідання 28.04.2026 була визнана судом на власний розсуд, відтак, виходячи із засад змагальності та диспозитивності у господарському судочинстві, передбачених статтями 13, 14 ГПК України, учасники справи на власний розсуд скористалися наданим їм частиною 1 статті 42 ГПК України процесуальним правом на участь в судовому засіданні під час розгляду даної справи по суті.

Згідно з приписами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому, відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

За змістом частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

АРГУМЕНТИ СТОРІН СПОРУ

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА

Представник позивача просить суд задовольнити позов у повному обсязі, покликаючись на неналежне виконання відповідачем умов Договору доручення та надання послуг (змішаний договір) №195 від 17.08.2022 в частині виконання взятих на себе зобов`язань щодо надання послуг фрахтування, зберігання та складського обслуговування на суму 416 969,34 грн сплаченого позивачем авансового платежу, яка у зв`язку із розірванням зазначеного Договору є такою, що отримана відповідачем безпідставно та підлягає стягненню з останнього на підставі положень ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Поряд з тим, у зв`язку із втратою належного позивачу товару, що був переданий на складське зберігання відповідачеві у відповідності до умов Договору доручення та надання послуг (змішаний договір) №195 від 17.08.2022, представник позивача просить стягнути з відповідача суму 25 043,25 грн майнової шкоди, яка складає вартість втраченого майна.

Крім того, у зв`язку із простроченням виконання відповідачем зобов`язання в частині повернення позивачу суми 416 969,34 грн авансового платежу, на яку відповідачем не було надано послуг, представником позивача заявлено до стягнення з останнього 89 133,19 грн інфляційних нарахувань та 23 887,20 грн трьох процентів річних.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання суду відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165 ГПК України, на виклик суду впродовж розгляду справи жодного разу не з`явився. Із заявами та клопотаннями до суду не звертався.

Враховуючи, що про розгляд справи відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином (ухвали суду були надіслані на його офіційну юридичну адресу, зазначену в ЄДРЮОФОПтаГФ), суд дійшов висновку, що він мав час та можливість надати свої заперечення із приводу предмета спору, а також докази, які мають значення для розгляду справи по суті.

Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Відповідно до положень ч. 8, 9 ст. 165 ГПК України, у зв`язку з ненаданням відповідачем відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Між Товариством з обмеженою відповідальністю Ханзе Агрі Україна, (довірителем, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Еко Сервіс (повіреним/виконавцем, відповідачем у справі) було укладено Договір доручення та надання послуг (змішаний договір) №195 від 17.08.2022 (далі Договір), відповідно до п. 1.1. якого повірений зобов`язується за плату надавати довірителю протягом строку, встановленого даним Договором, наступні узгоджені послуги:

- укладення від імені та за рахунок довірителя договорів перевезення (фрахтування) вантажів довірителя з місць складського оброблення вантажів та консультаційний супровід кожної господарської операції перевезення вантажів (підп. 1.1.1. Договору);

- укладення від імені та за рахунок довірителя договорів про надання брокерських послуг та декларування товарів довірителя для оформлення їх в митному режимі експорт та консультаційний супровід кожної господарської операції по декларуванню вантажів (підп. 1.1.2. Договору);

- комплекс послуг у сфері складського господарства, пов`язані із зберіганням, складським обслуговуванням, обробленням тощо вантажів/товарів довірителя. Послуги у сфері складського господарства надаються повіреним як безпосереднім виконавцем за адресою складських приміщень, які належать повіреному на праві власності та знаходяться у м. Ужгород вул. Промислова, або інших складських приміщень, що перебувають у користуванні повіреного та включають, але не обмежуються наступними видами послуг: прийом вантажу, складування, зберігання, накопичення, сортування, подрібнення, пакування, палетування, навантаження/розвантаження (підп. 1.1.3. Договору).

Умовами п. 1.2.-1.5. Договору сторони визначили, що у випадку відсутності можливості виконати замовлення, повірений повідомляє довірителя; вантажі/товари не можуть бути здані (використані) у господарському обороті повіреного; повірений не приймає, а довіритель не має права надавати замовлення щодо вантажів/товарів, які внаслідок притаманних їм властивостей, за наявності певних факторів, можуть під час виконання умов цього договору спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об`єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин; цим договором сторони встановлюють виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх юридичних дій, передбачених договором на території Закарпатської області.

За змістом п. 2.1. Договору, послуги, визначені п. 1.1 Договору, надаються повіреним за письмовим замовленням довірителя, яке повинно містити необхідні (істотні) умови відомості для їх надання.

Інформація щодо товарів/вантажів, їх властивостей, конкретних видів послуг, усіх умов їх виконання та інших вказівок, необхідних для виконання умов Договору доводиться до відома повіреного шляхом надіслання замовлення на поштову адресу, в тому числі електронну адресу (п. 2.2. Договору).

Пунктом 2.2.1. Договору сторони визначили відповідальних посадових осіб для забезпечення консультаційного супроводу господарських операцій щодо товарів довірителя.

Відповідно до п. 2.3., 2.4. та 2.5. Договору, для визначення асортименту, кількості та зовнішнього стану товарів/вантажів довірителя при їх прийнятті для надання послуг складського оброблення, повірений здійснює їх огляд. Результати огляду, як при прийому так поверненні товарів/вантажів із складського оброблення, оформляються двостороннім актом прийому-передачі товарів, який підписується відповідальними посадовими особами сторін, який становить невід`ємну частину Договору. Акт прийому-передачі товарів, оформлений відповідно до п. 2.3. Договору, є єдиним документом, який у випадку виникнення спору, підтверджує асортимент, кількість та зовнішній стан товарів, що передані на виконання умов цього Договору. Підставою для оплати послуг є факт їх фактичного надання, що підтверджується документальними доказами (акт приймання-передачі наданих послуг) та отримання коштів довірителем за експортним контрактом, укладеним за посередництвом повіреного.

Факт надання послуг за даним Договором оформлюється двостороннім актом виконаних робіт (наданих послуг), який підписується повноваженими представниками сторін у строк 10 робочих днів з моменту його отримання довірителем та подальшого повернення укладеного примірника повіреному у розумний строк. У разі, якщо довіритель не підпише акт виконаних робіт (наданих послуг) у вказаний строк та/або не надасть свої письмові заперечення у встановлений строк, сторони погоджуються вважати такий акт, підписаний лише повіреним, погодженим, а суму - затвердженою обома сторонами, при цьому послуги, надані повіреним довірителю, вважаються прийнятими довірителем (п. 2.6., 2.7. Договору).

Згідно п. 2.8., 2.9. Договору для надання повіреним послуг згідно п. 1.1.1., 1.1.2. Договору, довіритель видає повіреному довіреність на вчинення юридичних дій. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим.

За положеннями підп. 3.1.3. п. 3.1. Договору, повірений зобов`язаний на вимогу довірителя безперешкодно (у будь-якому випадку та в разі потреби) допускати його представника (представників) на склад для огляду, перерахування та перевірки фактичної наявності переданого на товару.

Пунктами 4.1., 4.4. Договору визначено, що у випадку порушення зобов`язань, що виникають з умов цього Договору, винна сторона несе відповідальність, визначену цим Договором та передбачену чинним законодавством України. Порушенням зобов`язань за Договором є їх невиконання або неналежне виконання, тобто, виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору. Сторони погоджують, що при виконанні зобов`язань по цьому Договору, вони керуються принципом кореспондування права однієї сторони до обов`язку іншої сторони з можливістю застосування у порядку ст. 236 ГКУ оперативно-господарських санкцій однією із сторін Договору по відношенню до іншої сторони, яка допустила невиконання або порушення взятих зобов`язань.

Розділом 5. Договору сторони погодили порядок розрахунків, яким зокрема передбачили, що вартість послуг повіреного, які визначені в пункті 1.1. розділу 1 Договору є фіксованою та становить 20 євро за 1 (одну) тонну вантажу щодо якого було надано послуги, сума підлягає сплаті у гривнях за офіційним курсом НБУ продажу євро на день оплати, за надання протягом звітного місяця послуг, що визначені у цьому Договорі щодо кожної окремої партії товару. Повірений вправі ініціювати підвищення вартості послуг у випадках, що безпосередньо впливають на його економічну діяльність, яка пов`язана із наданням послуг, про що сторони укладають додаткову угоду, яка є невід`ємною частиною договору (п. 5.1. Договору); у разі неузгодження сторін вартості надання послуг згідно п. 5.1 цього, дія цього Договору автоматично достроково припиняється на 10-ий день після письмового повідомлення повіреного або довірителя (п. 5.2. Договору); довіритель здійснює оплату вартості фактично наданих послуг, які визначені в пункті 1.1. розділу 1 Договору, щомісяця шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок повіреного до 10 числа наступного місяця, що слідує за звітним місяцем (п. 5.3. Договору); датою здійснення платежу визначається дата зарахування коштів на розрахунковий рахунок повіреного (п. 5.4. Договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими на це представниками і скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2022, але в будь-якому разі до моменту належного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором в повному обсязі. Якщо за 15 календарних днів до закінчення строк дії цього Договору однією із сторін не буде заявлено про відмову від цього Договору (письмово не підтверджено про припинення дії цього Договору) та/або зміну (перегляд) його умов, Договір вважається щорічно продовженим на той же строк та на тих самих умовах. Цей Договір може бути достроково розірваний за ініціативи будь якої сторони договору при умові письмового попередження іншої сторони про це за 30 календарних днів, без укладення додаткової угоди (п. 8.1. Договору).

На виконання умов укладеного між сторонами Договору доручення та надання послуг (змішаний договір) №195 від 17.08.2022, відповідачем у період з серпня 2022 по січень включно 2023 надавалися позивачу визначені умовами Договору послуги фрахтування, зберігання, складського обслуговування вантажів з подальшим оформленням відповідних актів здачі приймання робіт (надання послуг), підписаних уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками, зокрема, акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) №48 від 31.08.2022 за серпень 2022 року на суму 201 610,20 грн з ПДВ; акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) №54 від 09.09.2022 за період 01-09 вересня 2022 року на суму 303 455,38 грн з ПДВ; акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) №55 від 15.09.2022 за період 01-15 вересня 2022 року на суму 235 336,92 грн з ПДВ; акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) №56 від 28.09.2022 за період 16-27 вересня 2022 року на суму 340 601,94 грн з ПДВ; акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) №57 від 30.09.2022 за період 28-30 вересня 2022 року на суму 98 151,12 грн з ПДВ; акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) №59 від 26.10.2022 за період 01-26 жовтня 2022 на суму 605 265,24 грн з ПДВ; акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) №73 від 31.10.2022 за період 27-31 жовтня 2022 року на суму 33 498,12 грн з ПДВ; акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) №75 від 26.11.2022 за період 01-26 листопада 2022 на суму 636 464,28 грн з ПДВ; акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) №79 від 30.11.2022 за період 26-30 листопада 2022 на суму 152 498,70 грн з ПДВ; акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) №79 від 30.11.2022 за період 26-30 листопада 2022 року на суму 152 498,70 грн та акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) №8 від 31.01.2023 за період 01-31 січня 2023 на суму 33 498,12 грн з ПДВ.

Вартість наданих відповідачем послуг згідно вищенаведених актів здачі-приймання робіт позивачем оплачена повністю на підставі платіжних інструкцій №5185 від 31.08.2022 на суму 201 610,20 грн; №9406 від 09.09.2022 на суму 303 455,38 грн; №5290 від 16.09.2022 на суму 235 336,92 грн; №5391 від 30.09.2022 на суму 340 601,94 грн; №9677 від 04.10.2022 на суму 98 151,12 грн; №9676 від 04.10.2022 на суму 605 265,24 грн; №10020 від 01.11.2022 на суму 636 464,28 грн та №10355 від 30.11.2022 на суму 636 464,28 грн.

Водночас згідно платіжної інструкції №10355 від 30.11.2022 позивачем перераховано на рахунок відповідача суму 636 464,28 грн, натомість останнім визначені Договором послуги надані тільки частково.

Таким чином, на виконання умов Договору доручення та надання послуг (змішаний договір) №195 від 17.08.2022, відповідачем надано позивачу послуг фрахтування, зберігання, складського обслуговування вантажів на загальну суму 2 640 380,02 грн, а позивачем вартість таких послуг оплачена на суму 3 057 349,36 грн, відтак на суму 416 969,34 грн сплачених позивачем коштів, відповідачем послуг не надано.

Наявна перед позивачем заборгованість у сумі 416 969,34 грн, на яку відповідачем не надано визначених Договором послуг, стороною відповідача визнана станом на 31.12.2023, про що свідчить долучена до матеріалів справи довідка про підтвердження дебіторської заборгованості.

Поряд з тим, на виконання умов Договору, зокрема його підп. 1.1.3. п. 1.1., яким врегульовано питання надання повіреним комплексу послуг у сфері складського господарства, пов`язаних зі зберіганням товарів довірителя, позивачем згідно інвентаризаційного опису від 05.05.2023, що підписаний уповноваженими представниками сторін спору та скріплений їх печатками, було передано на зберігання відповідачу належний позивачу товар, а саме: ріпак 1 класу у кількості 1000 кг, вартістю 12 280,70 грн; кукурудза 3 класу, українського походження, врожаю 2022 року у кількості 1980 кг, вартістю 7105,26 грн; кукурудза 3 класу, українського походження, врожаю 2021 року у кількості 1000 кг, вартістю 5657,89 грн.

Після передачі вищевказаного товару на складське зберігання відповідачу, за ініціативою позивача, зумовленою відсутністю зв`язку з представником повіреного (відповідача) протягом тривалого строку, представниками довірителя (позивача) було здійснено виїзд за місцем зберігання товару складське приміщення за адресою: м. Ужгород, вул. Трудова, 1 з метою перевірки фактичної наявності переданого на зберігання товару.

За результатами такої перевірки працівниками позивача (довірителя) складено акт від 29.06.2023 про відсутність майна за місцем його зберігання.

Із покликанням на відсутність з боку відповідача дій щодо надання послуг на суму 416 969,34 грн здійсненої позивачем вартості надання послуг за Договором, а також втрату переданого на зберігання позивачем товару, претензією №23/316 від 21.08.2023 позивач вимагав від відповідача повернення протягом 5-ти банківських днів з моменту отримання даної претензії: безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 416 969,34 грн; вартості втраченого майна на суму 25 043,25 грн; розірвання Договору доручення та надання послуг (змішаний договір) №195 від 17.08.2022 з 22.09.2023.

Вказана претензія 21.08.2023 надіслана позивачем засобами поштового зв`язку на адресу відповідача, визначену умовами Договору доручення та надання послуг (змішаний договір) №195 від 17.08.2022.

Подальше невиконання відповідачем вимог позивача щодо повернення суми 416 969,34 грн безпідставно отриманих грошових коштів та 25 043,25 грн майнової шкоди, у розмірі вартості втраченого товару позивача, стало підставою звернення останнього до суду з позовними вимогами про стягнення означених коштів з відповідача в примусовому порядку.

Крім того, у зв`язку із простроченням виконання відповідачем зобов`язання в частині повернення суми 416 969,34 грн безпідставно отриманих грошових коштів, позивачем заявлено до стягнення з останнього 89 133,19 грн інфляційних нарахувань та 23 887,20 грн трьох процентів річних.

ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Нормою ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (тут і надалі в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Таким чином, станом на день розгляду спору в суді його обставини оцінюються судом із огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Положеннями ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 2 статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У даному випадку, між сторонами укладено Договір доручення та надання послуг, що кваліфікується як змішаний договір, враховуючи предмет укладеного між позивачем та відповідачем договору та зміст їх договірних зобов`язань як сторін означеного правочину.

На підставі ст. 1000 Цивільного кодексу України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Повірений має право на плату за виконання свого обов`язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо в договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги (ст. 1002 Цивільного кодексу України).

В силу вимог ст. 1003 Цивільного кодексу України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Відповідно до ст. 1004 Цивільного кодексу України, повірений зобов`язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим.

Підстави та порядок припинення договору доручення визначено положеннями ст. 1008 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі: 1) відмови довірителя або повіреного від договору; 2) визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім; 3) смерті довірителя або повіреного. Довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною. Якщо повірений діє як підприємець, сторона, яка відмовляється від договору, має повідомити другу сторону про відмову від договору не пізніш як за один місяць до його припинення, якщо триваліший строк не встановлений договором.

В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору (ст. 902 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Змістом положень ст. 907 Цивільного кодексу України визначено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Приписами ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За положеннями ст. 525 та ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В даному випадку судом встановлено, що відповідачем порушено взяті на себе відповідно до Договору доручення та надання послуг (змішаний договір) №195 від 17.08.2022 зобов`язання в частині надання послуг на суму здійсненої позивачем оплати та збереження переданого позивачем на зберігання майна, що стало підставою ініціювання розірвання вказаного Договору позивачем.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Як встановлюють положення ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже розірвання договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість його одностороннього розірвання. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути передбачені законом або безпосередньо в договорі та можуть як ставитись в залежність від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).

При цьому, одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.

Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 01.04.2021 у справі №910/5206/20, від 15.06.2023 у справі №910/17401/21, від 22.08.2023 у справі №918/883/22 та від 16.04.2024 у справі №910/3649/23.

Аналогічна правова позиція зазначена також у постанові Верховного Суду від 19.03.2025 у справі №910/2026/24.

Умовами п. 8.1. укладеного між сторонами спору Договору визначено, що цей Договір може бути достроково розірваний за ініціативи будь якої сторони Договору при умові письмового попередження іншої сторони про це за 30 календарних днів, без укладення додаткової угоди.

У надісланій відповідачеві претензії №23/316 від 21.08.2023 позивач вимагав розірвання Договору доручення та надання послуг (змішаний договір) №195 від 17.08.2022 з 22.09.2023, а також повернення відповідачем безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 416 969,34 грн та вартість втраченого майна у сумі 25 043,25 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, вказана претензія позивачем засобами поштового зв`язку була надіслана на поштову адресу відповідача, вказану у змісті укладеного між сторонами спору Договору, що підтверджується накладною АТ Укрпошта №4000013270125 від 21.08.2023, однак, така повернута на адресу позивача без вручення адресату.

Крім того, вищенаведена претензія була також надіслана позивачем на юридичну адресу відповідача, підтверджену відомостями ЄДРЮОФОПтаГФ, кур`єрською службою Нова Пошта, свідченням чого є долучена до матеріалів справи експрес-накладна №59001011418572 від 23.08.2023.

У даному контексті суд звертає увагу на те, що укладений сторонами Договір доручення та надання послуг (змішаний договір) №195 від 17.08.2022 не передбачає способу листування та обміну сторонами документами та інформацією (зокрема, шляхом відправлення рекомендованих листів на відповідну адресу з використанням національного оператора поштового зв`язку АТ Укрпошта). Відтак претензія позивача могла відправлятись кур`єрською службою ТОВ Нова Пошта, а відповідна накладна є належним, в розумінні ст. 76 Господарського процесуального кодексу України доказом відправлення такої претензії.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 16.09.2022 у справі №913/703/20.

Таким чином, виходячи із наявності у Договорі доручення та надання послуг (змішаний договір) №195 від 17.08.2022 відповідної умови про можливість дострокового розірвання Договору за ініціативою будь якої сторони Договору, а також дотримання стороною позивача процедури письмового попередження іншої сторони про це за 30 календарних днів, укладений між сторонами Договір доручення та надання послуг (змішаний договір) №195 від 17.08.2022 є розірваним з 22.09.2023.

Частинами 2, 3 статті 653 Цивільного кодексу України визначено, що у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

За приписами ч. 4 ст. 653 Цивільного кодексу України, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частину 4 статті 653 Цивільного кодексу України слід розуміти так, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано обома сторонами до моменту розірвання договору, тобто, якщо обидві сторони отримали зустрічне задоволення одна від одної. На це вказує використання множини у зазначеній нормі. Якщо ж зобов`язання з договору було виконано лише однією стороною, то в разі розірвання договору підлягають застосуванню правила про набуття, збереження майна без достатньої правової підстави або з підстави, яка згодом відпала (глава 83 Цивільного кодексу України). Правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №916/667/18, у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі №916/3904/19, у постанові Західного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 у справі №914/538/23.

Положеннями ст. 1212 Цивільного кодексу України регламентовано, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз змісту статті 1212 Цивільного кодексу України свідчить про те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами ст. 11 Цивільного кодексу України.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №607/5422/16-ц, від 19.05.2021 у справі №922/1830/20.

За позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 31.05.2023 у справі №686/1727/20, від 13.04.2023 у справі №910/13367/19 (910/13951/21) та від 13.01.2026 у справі №925/208/25, тлумачення ч. 3 ст. 651, ч. 4 ст. 653, п. 3 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України свідчить, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі п. 3 ч.3 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

За усталеною практикою Верховного Суду, відмова замовника від договору у зв`язку з порушенням іншою стороною договірних зобов`язань є підставою для задоволення вимоги про повернення невикористаної частини авансу (виконаного однією стороною у припиненому зобов`язанні) відповідно до вимог ст. 1212 Цивільного кодексу України (постанови від 19.03.2025 у справі №910/2026/24, від 04.06.2025 у справі №910/6822/24, від 16.09.2025 у справі №910/13855/24, від 19.03.2026 у справі №910/13865/24). Сам лише вид укладеного договору, невиконання якого було предметом дослідження в межах наведених судових справ, не впливає на застосування ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Таким чином, з огляду на встановлену судом фактичну відсутність надання відповідачем послуг на всю суму сплаченого позивачем авансу, а також на правомірне одностороннє припинення позивачем договірних правовідносин, підстави для застосування положень ст. 1212 Цивільного кодексу України щодо обов`язку повернення безпідставно набутого майна є обґрунтованими, а тому, сума 416 969,34 грн підлягає стягненню з відповідача, а позов в цій частині - задоволенню.

Покликаючись на приписи ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач просить стягнути з відповідача 89 133,19 грн інфляційних нарахувань та 23 887,20 грн трьох процентів річних за прострочення виконання відповідачем зобов`язання щодо повернення безпідставно отриманих коштів за період з 08.10.2023 по 04.09.2025.

Як виснувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.02.2024 у справі №910/3831/22, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала) зобов`язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому. Означене недоговірне зобов`язання виникає в особи безпосередньо з норми ст. 1212 Цивільного кодексу України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Статтею 625 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 09.02.2021 у справі №520/17342/18, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.04.2025 у справі №916/3011/24, від 25.04.2025 у справі № 916/5400/23).

Інфляційні втрати та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Отже вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, від 02.07.2025 у справі №903/602/24, постанови Верховного Суду від 13.01.2022 у справі №921/27/21, від 26.03.2025 у справі №910/7475/24).

Вимагати сплату суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 №922/444/24).

Перевіривши за допомогою калькулятора сертифікованої комп`ютерної програми інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН розрахунок заявлених до стягнення сум інфляційних нарахувань та трьох процентів річних у межах визначених позивачем боргових періодів, суд зазначає, що інфляційні нарахування в сумі 89 133,19 грн та 23 887,20 грн трьох процентів річних нараховані вірно (розгорнутий розрахунок інфляційних нарахувань та трьох процентів річних міститься в матеріалах справи) та підлягають стягненню з відповідача повністю.

Поряд з тим, покликаючись на неналежне виконання відповідачем свого обов`язку щодо зберігання та забезпечення схоронності товару, переданого на зберігання згідно з Договором та інвентаризаційним описом від 05.05.2023, позивач просить стягнути з відповідача суму 25 043,25 грн матеріальної шкоди, розмір якої складає вартість втраченого товару позивача.

Як встановлюють положення ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов`язання, є нікчемним

Згідно ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

В силу положень ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України).

На підставі положень ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. 4. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 623 Цивільного кодексу України, боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові задані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (ч. 1, 2 ст. 614 Цивільного кодексу України).

Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

Як встановлюють положення ч. 1 ст. 951 Цивільного кодексу України, збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Розмір заявленої позивачем до стягнення з відповідача матеріальної шкоди (збитків) становить суму 25 043,25 грн вартості втраченого товару позивача, а саме: ріпаку 1 класу у кількості 1000 кг, вартістю 12 280,70 грн; кукурудзи 3 класу, українського походження, врожаю 2022 року у кількості 1980 кг, вартістю 7105,26 грн; кукурудзи 3 класу, українського походження, врожаю 2021 року у кількості 1000 кг, вартістю 5657,89 грн.

Оскільки матеріалами справи підтверджено факт відсутності на визначеному Договором складі відповідача товару, що був переданий позивачем на зберігання, і доказів повернення позивачу вказаного товару зі зберігання матеріали справи не містять, суд доходить висновку про наявність підстав для відшкодування за рахунок відповідача понесених позивачем збитків (майнової шкоди) у сумі 25 043,25 грн. За таких обставин, позов у цій частині підлягає до задоволення.

Враховуючи вищевказані обставини та те, що відповідач не надав суду свого контррозрахунку позовних вимог, хоча мав можливість скористатись відповідними процесуальними правами і надати документи в обґрунтування своєї позиції по суті заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми 416 969,34 грн безпідставно отриманих коштів, 89 133,19 грн інфляційних нарахувань, 23 887,20 грн трьох процентів річних та 25 043,25 грн майнової шкоди, є документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем не спростованими. Позов підлягає задоволенню повністю.

Згідно із ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За змістом ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу ч. 1 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав.

З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд доходить до висновку про задоволення позову повністю.

Водночас позивач просить на підставі ч. 10 ст. 238 ГПК України здійснити нарахування відповідачу 3% річних на суму безпідставно набутих грошових коштів, починаючи з 08.10.2023 до моменту повного повернення безпідставно набутих грошових коштів.

Із даного приводу суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Правовий аналіз наведеної вище норми чинного процесуального законодавства свідчить про те, що остання передбачає право, а не обов`язок суду зазначити про нарахування відсотків або пені у рішенні про стягнення боргу, і таке право надано суду для нарахування відсотків, або для нарахування пені, тобто за вибором позивача один із видів відповідальності.

Водночас приписи ч. 10 ст. 238 ГПК України не містять імперативного характеру, тобто, у суду немає обов`язку задовольняти вимогу щодо автоматичного нарахування процентів або пені до моменту виконання судового рішення, така вимога може бути задоволена судом, тільки коли суд вважатиме за доцільне застосування такої норми права.

Із огляду на вищенаведене, суд не вбачає доцільності застосовувати при ухваленні рішення в даній справі положення ч. 10 ст. 238 ГПК України.

Разом з тим, у разі невиконання рішення у даній справі, позивач не позбавлений права звернутися до суду з окремим позовом про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за період, який не був предметом розгляду цього спору.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ У СПРАВІ

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України в розмірі 6660,40 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 79, 86, 129, 130, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України

СУД УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Еко Сервіс, вул. Мукачівське Шосе, будинок 10, м. Чоп, Закарпатська область, 89502 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 35102438) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Ханзе Агрі Україна, вул. Заводська, будинок 2-В, смт Степанівка, Сумський район, Сумська область, 42305 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 41245895) суму 416 969,34 грн (Чотириста шістнадцять тисяч дев`ятсот шістдесят дев`ять гривень 34 коп.) безпідставно отриманих коштів, 89 133,19 грн (Вісімдесят дев`ять тисяч сто тридцять три гривні 19 коп.) інфляційних нарахувань, 23 887,20 грн (Двадцять три тисячі вісімсот вісімдесят сім гривень 20 коп.) трьох процентів річних та 25 043,25 грн (Двадцять п`ять тисяч сорок три гривні 25 коп.) майнової шкоди, а також 6660,40 грн (Шість тисяч шістсот шістдесят гривень 40 коп.) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

4. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повне судове рішення складено та підписано 08.06.2026.

Суддя Л.І. Пригара