Рішення № 137202799, 04.06.2026, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2026 року Чернігів Справа № 620/12304/24

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Житняк Л.О.

за участі секретаря Стасюк Т.В.,

представника позивача Литвин Я.В.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника третьої особи Тіщенко А.А.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції справу за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Чернігівгаз» до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова Михайла Андрійовича, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія Нафтогаз України» про визнання протиправними та скасування постанов,

В С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Чернігівгаз» (далі АТ «Чернігівгаз») звернулось до суду з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова Михайла Андрійовича, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія Нафтогаз України», в якому просить визнати протиправними та скасувати постанови від 02.09.2024 про стягнення з боржника основної винагороди та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, винесені в межах виконавчого провадження №75943285.

В обгрунтування позову зазначає, що дії приватного виконавця, які полягають у прийнятті заяви про відкриття виконавчого провадження та відкриття виконавчого провадження ВП №75943285 є протиправними та вчиненні з порушенням ч.2 ст.24 Закону України «Про виконавче провадження». Наголошує, що відповідно до ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», приватний виконавець не має права здійснювати примусове виконання рішень щодо боржників-юридичних осіб, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, оскільки на підставі судових рішень корпоративні права АТ «Чернігівгаз» передано в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів в розмірі, що перевищує 25% статутного капіталу.

Враховуючи наведене, позивач вважає, що починаючи з 28.06.2024 та на дату відкриття спірного виконавчого провадження, частка держави в особі вищевказаного центрального органу виконавчої влади у статутному капіталі АТ «Чернігівгаз» перевищує 25 відсотків. Зазначена обставина, на думку позивача унеможливлює здійснення приватним виконавцем примусового виконання рішень щодо АТ «Чернігівгаз», а тому у нього не було підстав для відкриття спірного виконавчого провадження та здійснення будь яких виконавчих дій, у тому числі примусового списання коштів з рахунків боржника. При цьому, пункт 2 частини 2 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» не має будь - якої вказівки на те, що частка держави в розмірі більш ніж 25% статутного капіталу має належати їй лише на праві власності. Отже, вказана норма може бути поширена у тому числі й на випадки тимчасового здійснення Національним агентством, як органом центральної виконавчої влади, діяльності з управління корпоративними правами відповідної юридичної особи.

Окрім того, на думку позивача, сума, що стягується у спірному виконавчому провадженні, підлягає врегулюванню відповідно до процедур, передбачених Законом України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» , за умови перебування боржника в реєстрі підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу.

Суд ухвалою від 01.10.2024 відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та проведенням судового засідання.

Ухвалою суду від 08.10.2024 розгляд справи призначено в режимі відеоконференції та в подальшому, ухвалою суду від 09.10.2024 зупинено провадження у справі №620/12304/24 до набрання законної сили рішенням Господарського суду Чернігівської області у справі №927/422/24, прийнятим за результатами розгляду скарги Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Чернігівгаз» від 27.09.2024 №18/109 на бездіяльність приватного виконавця виконавчого органу міста Києва Корольова Михайла Андрійовича щодо незняття арешту з грошових коштів боржника, що містяться на відкритих рахунках та незупинення виконавчого провадження №75943285 відповідно до п.15 ч.1 ст.34 Закону України «Про виконавче провадження». Ухвалою суду від 13.05.2026 поновлено провадження у справі.

У встановлений судом строк, відповідачем подано відзив на позов, в якому останній просить відмовити у задоволенні позову Акціонерного товариства ''Оператор газорозподільної системи «Чернігівгаз». Вважає свої дії правомірними та такими, що вчинені в межах наданих повноважень.

Представником третьої особи подані пояснення по справі, в яких він вважає вважає позов АТ «Оператор газорозподільної системи «Чернігівгаз» до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Корольова Михайла Андрійовича таким, що не підлягає задоволенню. Зазначає, що у даних правовідносинах за обставин які виникли між сторонами, суб`єкт примусового виконання судового рішення вживає заходи примусового виконання та отримує винагороду за такі заходи до моменту настання обставин, викладених у п.15 ч.1 ст.34 Закону України «Про виконавче провадження». В подальшому, у разі врегулювання за приписами Закону №1639-ІХ боргу, щодо якого застосовувано п.15 ч.1 ст.34 Закону №1404-VIII, виключатиметься право суб`єкта примусового виконання на отримання винагороди відповідно до ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». У разі, якщо частина боргу у рішенні суду, яке примусово виконується, виходить за межі Закону №1639-ІХ, суб`єкт примусового виконання має право на отримання. винагороди. Такими випадками є примусове стягнення судових зборів або стягнення заборгованості з постачальників на користь ТОВ ГК «Нафтогаз Трейдинг» або на користь ТОВ «ГК «Нафтогаз України», чи заборгованостей які діляться на періоди. Звертає увагу, що заборгованість у справі №927/422/24 стягується за Типовим договором постачання природного газу постачальником останньої надії (далі Договір), затвердженим Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2501, укладеним відповідно до ст.15 Закону України «Про ринок природного газу», тоді як положення Закону №1639-ІX застосовується до договорів, укладених на умовах Глави 6 розділу III Кодексу газорозподільних систем, затвердженого Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №294.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та посилаючись на доводи, викладені у відзиві на позов, з наданням додаткових пояснень, просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Представник третьої особи в судовому засіданні у задоволенні позову просив відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 04.07.2024 у справі №927/422/24 стягнуто з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Чернігівгаз» користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» 94 049 517 грн 56 коп. заборгованості, 24 024 284 грн 26 коп. нарахованого на суму боргу індексу інфляції, 5 451 668 грн 40 коп. трьох процентів річних з простроченої суми та 18 310 669 грн 38 коп. пені; стягнуто з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Чернігівгаз» користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» 847 840 грн 00 коп. судового збору.

06.08.2024 на примусове виконання вказаного вище рішення були видані відповідні накази.

02.09.2024 на виконання до приватного виконавця надійшов наказ Господарського суду Чернігівської області №927/422/24 від 06.08.2024 про стягнення з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Чернігівгаз» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» 94 049 517 грн 56 коп. заборгованості, 24 024 284 грн 26 коп. нарахованого на суму боргу індексу інфляції, 5 451 668 грн 40 коп. трьох процентів річних з простроченої суми та 18 310 669 грн 38 коп. пені.

Крім того, 02.09.2024 на виконання до приватного виконавця надійшов наказ Господарського суду Чернігівської області №927/422/24 від 06.08.2024 про стягнення з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Чернігівгаз» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» 847 840 грн 00 коп. судового збору.

За результатами перевірки доказів, доданих до заяви про відкриття виконавчого провадження, у відповідності до ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон), ст.31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», враховуючи практику Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду викладену у справі №905/64/15 від 21.05.2021, приймаючи до уваги джерело та спосіб отримання інформації, про місце знаходження коштів боржника, 02.09.2024 приватним виконавцем прийняте рішення про відкриття виконавчих проваджень з примусового виконання наказу Господарського суду Чернігівської області від 06.08.2024 №927/422/24, про що винесено постанови про відкриття АСВП №75943285 та АСВП №75943857.

02.09.2024 приватним виконавцем винесені постанови про стягнення з боржника основної винагороди в розмірі 14183613,96 грн. (АСВП 75943285) та 84784,00 грн. (АСВП 75943857) та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 431,00 грн., копії яких направлені сторонам виконавчого провадження.

В ході примусового виконання 03.09.2024 приватним виконавцем в рамках виконавчого провадження №75943285 винесена постанова про арешт коштів боржника в межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження в сумі 156020184,56 грн. та в рамках виконавчого провадження №75943857 винесена постанова про арешт коштів боржника в межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження в сумі 933055,00 грн.

03.09.2024 приватним виконавцем винесена постанова про об`єднання виконавчих проваджень №75943285 та №75943857 у зведене виконавче провадження №75955156 та в системі АСВП сформовані платіжні інструкції щодо примусового списання коштів з рахунків боржника.

09.09.2024 на електронну пошту приватного виконавця надійшла заява Акціонерного товариства '»Оператор газорозподільної системи «Чернігівгаз» за вих .№18/101 від 06.09.2024 про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №75943285 у відповідності до п.15 ч.1 ст.34 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з включення Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Чернігівгаз» до реєстру у відповідності до Закону №1639-ІX.

09.09.2024 на адресу приватного виконавця надійшла заява представника стягувача, відповідно до якої боржником рішення суду щодо сплати 847 840 грн 00 коп. судового збору виконане до початку примусового виконання.

09.09.2024 приватним виконавцем в рамках виконавчого провадження №75943857 винесені постанови про зняття арешту з коштів, постанова про виведення виконавчого провадження із зведеного виконавчого провадження та у відповідності до п.9 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» винесена постанова про закінчення виконавчого провадження №75943857.

Грошові кошти у сумі 2126.37 грн, що надійшли 04.09.2024, 11111.45 грн, що надійшли 04.09.2024, 6701,7 грн, що надійшли 04.09.2024, 480860,06 грн, що надійшли 04.09.2024, 3107468,9 грн, що надійшли 04.09.2024 на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого документа №927/422/24, 09.09.2024 розподілені та перераховані наступним чином:

69,00 грн. плата за користування АСВП на користь ДП «НАІС» (платіжна інструкція 7369 від 09.09.2024);

362,00 грн. компенсування мінімальних витрат виконавчого провадження на користь приватного виконавця (платіжна інструкція 7370 від 09.09.2024);

3279852,25 грн. на користь стягувача ТОВ «ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» в рахунок погашення заборгованості (платіжна інструкція 7371 від 09.09.2024);

327985,23 грн. основна винагорода приватного виконавця на користь приватного виконавця (платіжна інструкція 7372 від 09.09.2024).

16.09.2024 приватним виконавцем на адресу боржника Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Чернігівгаз» за вих. №6149/01-18 направлена відповідь на заяву за вих. №18/101 від 06.09.2024, відповідно до якої заява не підлягає задоволенню у зв`язку з тим, що за рішенням суду №927/422/24 стягується заборгованість за договором постачання природного газу постачальником останньої надії, а боржником не надано доказів настання обставин, зазначених у абз.11 ч.1 ст.1 Закону №1639-ІX для боргу за рішенням у справі №927/422/24.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зважає на таке.

Відповідно до статті 1 Закону України від 12.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом , іншими законами та нормативно правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону відповідно до цього Закону , а також рішеннями, які підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом №1403-VIII.

Аналогічна норма закріплена і в частині першій статті 1 Закону №1403-VIII, відповідно до якої примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом №1404-VIII випадках - на приватних виконавців.

У справі №904/7326/17 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що залежно від вибору стягувача та після пред`явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця у відповідного виконавця виникають передбачені статтею 18 Закону №1404-VIII права й обов`язки, зокрема обов`язок здійснювати заходи примусового виконання рішення у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону №1404-VIII, яка визначає початок примусового виконання, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, а згідно з частиною четвертою статті 27 цього ж Закону державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Відповідно до частини першої та другої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Водночас, якщо примусове виконання рішення здійснює приватний виконавець, то згідно з частиною першою статті 31 Закону №1403-VIII за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода, яка складається з основної та додаткової.

Частиною третьою статті 45 Закону №1404-VIII установлено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

Відповідно до раніше сформованих Верховним Судом висновків основна винагорода приватного виконавця і виконавчий збір у виконавчому провадженні, що здійснює державний виконавець, хоча й виступають формами винагороди виконавців, проте не є однаковими поняттями.

Згідно з приписами статті 45 Закону №1404-VIII спільним для цих форм винагороди є лише порядок стягнення. Що стосується підстав виникнення у приватного виконавця права на основну винагороду та розміру цієї винагороди, такі питання регулюються окремими правовими нормами (постанови від 29.01.2021 у справі №640/13434/19, від 26.08.2021 у справі №380/6503/20 та інш.).

Основна відмінність полягає у тому, що виконавчий збір стягується до Державного бюджету України (частина перша статті 27 Закону №1404-VIII), а його розмір встановлено законом (частина друга статті 27 Закону №1404-VIII), натомість основна винагорода є доходом приватного виконавця, а її розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 31 Закону №1403-VIII).

На відміну від державного виконавця, який є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом також має статус державного службовця (статті 7, 8 Закону №1403-VIII) та отримує крім заробітної плати з Державного бюджету України винагороду у вигляді відсотка від суми стягнутого виконавчого збору (статті 13 , 14 Закону №1403-VIII), приватний виконавець є уповноваженим державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом , та є суб`єктом незалежної професійної діяльності (частини перша та друга статті 16 Закону №1403-VIII), державне регулювання якої здійснюється Міністерством юстиції України (стаття 17 Закону №1403-VIII).

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2021 у справі №380/9335/20 визначив, що, оскільки в силу положень статті 16 Закону №1403-VIII, приватний виконавець є особою, уповноваженою державою на примусове виконання рішень, то він є суб`єктом владних повноважень, на дії якого поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України .

Статтею 31 Закону №1403-VIII унормовано загальні правила для нарахування та стягнення винагороди приватного виконавця, зокрема такі:

винагорода сплачується приватному виконавцю за вчинення виконавчих дій (частина перша статті 31 Закону №1403-VIII);

винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової (частина друга статті 31 Закону №1403-VIII);

основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом (частина третя статті 31 Закону №1403-VIII);

розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 31 Закону №1403-VIII);

основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів (частина четверта статті 31 Закону №1403-VIII);

якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (частина п`ята статті 31 Закону №1403-VIII);

основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення (частина шоста статті 31 Закону №1403-VIII;

приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (частина восьма статті 31 Закону №1403-VIII);

угодою між приватним виконавцем та стягувачем може бути передбачено додаткове авансування витрат виконавчого провадження та додаткова винагорода приватного виконавця. Приватному виконавцю забороняється укладати угоди з метою зміни розміру основної винагороди (частина восьма статті 31 Закону №1403-VIII);

стягнення з боржника додаткової винагороди приватному виконавцю, а також додаткових витрат, крім визначених Міністерством юстиції України, не допускається (частина одинадцята статті 31 Закону №1403-VIII ).

У постановах від 21.01.2021 у справі №160/5321/20, від 27.04.2021 у справі №580/3444/20, від 03.06.2021 у справі №640/17286/20, від 26.08.2021 у справі №380/6503/20, від 28.07.2023 у справі №640/28577/21 Верховний Суд констатував, що винесення постанови про стягнення з боржника основної винагороди разом із постановою про відкриття виконавчого провадження є обов`язком, а не правом приватного виконавця, що відповідає вимогам частини сьомої статті 31 Закону №1403-VIII.

У цьому зв`язку, Верховний Суд підкреслював, що у разі коли одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження приватний виконавець правильно визначив розмір основної винагороди і постанова про її стягнення є правомірною, то така постанова сама по собі не свідчить про протиправне втручання у права боржника. Надалі питання про незаконність втручання у права боржника з боку приватного виконавця може постати у разі стягнення основної винагороди за відсутності фактичного виконання рішення суду або у більшій сумі, ніж належить, тощо. У такому разі належним способом захисту порушеного права буде оскарження цих дій (рішень) приватного виконавця (постанова Верховного Суду від 23.07.2023 у справі №640/28577/21).

За позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 26.05.2022 у справі №420/6845/18 саме лише існування постанови про стягнення з боржника основної винагороди, винесеної одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, не означає безумовного та гарантованого стягнення основної винагороди, не надає права приватному виконавцю стягувати визначену ним суму без здійснення фактичних дій з виконання судового рішення.

У зв`язку з цим Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зауважував, що для правильної оцінки правомірності постанови про стягнення основної винагороди приватного виконавця, визначеної у виді відсотка, винесеної приватним виконавцем одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, судам необхідно встановити предмет виконавчого провадження (стягнення сум чи передача майна за виконавчим документом).

Виходячи із вищевикладеного та ураховуючи, що на момент відкриття виконавчого провадження не завжди можливо визначити розмір фактично стягнутих сум чи остаточну вартість переданого майна за наслідками фактичного виконання приватним виконавцем, Верховний Суд наголошував на тому, що суди мають перевіряти механізм розрахунку, застосованого виконавцем при визначенні суми основної винагороди та наведеного ним у постанові про стягнення основної винагороди, винесеної одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

Верховний Суд у постановах від 08.02.2023 у справі №160/26568/21, від 03.03.2020 у справі №260/801/19, від 28.10.2020 у справі №640/13697/19, від 21.01.2021 у справі №160/5321/20, від 27.04.2021 у справі №580/3444/20, від 11.08.2021 у справі №500/2190/18 сформував та дотримувався правового висновку, застосованого судами попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи, відповідно до якого сума основної винагороди приватного виконавця, визначена у постанові про її стягнення, яка винесена одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, не є винагородою, яка гарантовано має бути стягнута за наслідками фактичного виконання судового рішення у випадках коли дії виконавця не призвели до виконання рішення, або призвели до неповного виконання відповідного виконавчого документа, оскільки право приватного виконавця на стягнення суми основної винагороди, визначеної у постанові про стягнення основної винагороди, залежить від того чи виконане рішення в повному обсязі чи частково внаслідок дій приватного виконавця.

У наведених постановах Верховний Суд дійшов такого висновку на підставі аналізу норм частин четвертої та п`ятої статті 31 Закону №1403-VIII у системному зв`язку із чинним на той час пунктом 19 Порядку №643, прийнятого на виконання статей 13 та 31 Закону №1403-VIII, яким встановлено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом №1404-VIII, одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

На підставі наведеного Верховний Суд виходив з того, що основна винагорода приватного виконавця за своїм призначенням є винагородою за вчинення заходів з примусового виконання виконавчого документу лише за умови, що такі заходи призвели до повного або часткового виконання виконавчого документу, і стягується з боржника у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум (зокрема, постанови Верховного Суду від 08.02.2023 у справі №160/26568/21, від 23.07.2023 у справі №640/28577/21 та інші).

Таким чином, постанова про стягнення основної винагороди приватного виконавця виноситься одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, проте підставою отримання приватним виконавцем основної винагороди є фактичне виконання (повне або часткове) виконавчого документа, а сума основної винагороди визначається у відсотках до стягнутої суми.

Надаючи правову оцінку доводам позивача, суд звертає увагу на таке.

Постановою Верховного Суду від 30.07.2025 у справі №927/422/24 касаційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Чернігівгаз» на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 18.09.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 у справі №927/422/24 про відмову у задоволенні його скарги на неправомірні дії приватного виконавця залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 18.09.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 у справі №927/422/24 залишено без змін.

Верховний Суд у постанові від 30.07.2025 у справі №927/422/24 прийшов до висновку, що «Відповідно до частини першої статті 316 і частини першої статті 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Отже, за загальним правилом саме власнику належить правомочність вчинення правочинів, спрямованих на розпорядженням його майном (такий висновок викладений у пункті 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2020 у справі № 826/20221/16).

Законодавець поряд з державною, комунальною та приватною власністю на майно відповідно до частини другої статті 316 ЦК України передбачив право довірчої власності як особливий вид права власності, яке виникає із закону договору управління майном.

Відповідно до частини п`ятої статті 1033 ЦК України або управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном. Договір про управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передане в управління.

У частині другій статті 1029 цього ж Кодексу зазначено, що договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно. Водночас, за абзацом 2 частини другої статті 1029 ЦК України законом чи договором управління майном можуть бути передбачені обмеження права довірчої власності управителя.

Названі вище положення закону передбачають, що укладення договору управління майном саме по собі не призводить до переходу права власності до управителя. Управитель може набути статусу довірчого власника лише у тому випадку, якщо це прямо передбачено умовами договору.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у пунктах 8.42-8.43, 8.45 постанови від 16.05.2025 у справі № 903/421/24 з подібними правовідносинами, до закінчення розгляду якої зупинялося провадження у цій справі, виснувала, що: «управління арештованим майном АРМА має характер строкового повноваження спеціального призначення, яке виникає на підставі судового рішення або згоди власника. Воно має ознаки тимчасовості (діє до моменту скасування арешту або завершення провадження) та цільового характеру (служить для збереження майна). При цьому управитель відповідно до частини третьої статті 21 Закону України №772-VIII не має права відчужувати активи, прийняті ним в управління. Отже, власник активу зберігає право власності навіть у випадку передачі майна в управління АРМА. Управління не змінює титулу власності воно лише обмежує реалізацію окремих правомочностей, як-от користування чи розпорядження, і лише на час дії арешту. Це узгоджується зі статтею 41 Конституції України та статтею 1 Протоколу №1 до Європейської конвенції з прав людини , які гарантують непорушність права власності та передбачають, що позбавлення цього права можливе лише за законом , в інтересах суспільства та з дотриманням принципу пропорційності. Отже, управління активами, переданими відповідно до статті 100 КПК України та положень Закону України №772-VIII рівнозначним за правовим змістом праву, не є тотожним або власності, статтями 316 23. та 317 ЦК України» .

Тому об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19.12.2024 у справі №903/62/23, про те, що зміст управління активами є тотожним змісту права власності, наведеному у статті 317 ЦК України (власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном).

Тож у цій справі суди попередніх інстанцій зробили висновки, які відповідають висновкам об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі з подібними правовідносинами, і правильно застосували названі вище норми ЦК України .

Разом з тим, посилання АТ «Чернігівгаз» на те, що приватний виконавець не мав права відкривати виконавче провадження та здійснювати виконавчі дії щодо його майна, оскільки частка держави у його статутному капіталі з урахуванням її перебування в управлінні АРМА, складає понад 25 %, не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, зокрема, положень статей 1 , 5 та 18 Закону України "Про виконавче провадження" , які не містять обмежень щодо примусового виконання рішення у разі тимчасового управління активами без зміни форми власності, оскільки управління активами, здійснюване АРМА, не змінює титулу власності та не перетворює активи на державну власність, а тому саме перебування частки у статутному капіталі товариства в управлінні АРМА не може бути підставою для заборони приватному виконавцеві здійснювати примусове виконання судового рішення.

Водночас безпідставним є посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду у постанові від 19.12.2024 у справі №903/62/23 про те, що зміст управління активами є тотожним змісту права власності, наведеному у статті 317 ЦК України (власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном), позаяк, як зазначено раніше, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 16.05.2025 у справі №903/421/24, до якої зупинявся розгляд цієї справи, відступила від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 19.12.2024 у справі №903/62/23.

Грошові кошти у розумінні глави 13 ЦК є майном.

Оскільки майно (наявність відкритого банківського рахунка) боржника знаходиться у виконавчому окрузі міста Києва, то відсутні порушення приватним виконавцем вимог щодо територіальності під час відкриття ним виконавчих проваджень, оскільки сама по собі наявність рахунку боржника у банківській установі, місцезнаходженням якої є місто Київ, є достатньою підставою для відкриття виконавчого провадження і при цьому, ключовим моментом у вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження є надання стягувачем доказів існування рахунків боржника, з яких йому стало відомо про такі існуючі рахунки боржника. Така ж позиція Верховного Суду викладена у пункті 4.17 постанови від 03.07.2025 у справі №922/829/22.»

Таким чином, Суд дійшов висновку про правомірність дій приватного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження №75943285.

Верховним Судом у постанові від 30.07.2025 у справі №927/422/24 надано безпосередню правову оцінку діям приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Корольова М.А. у межах виконавчого провадження №75943285, які охоплювали як відкриття виконавчого провадження, так і подальше вчинення заходів примусового виконання.

Зокрема, предметом касаційного перегляду були дії приватного виконавця щодо: відкриття виконавчого провадження №75943285; накладення арешту на майно та грошові кошти боржника; об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження; вчинення заходів примусового виконання, спрямованих на реальне виконання судового рішення та стягнення заборгованості.

У результаті вчинення зазначених виконавчих дій було забезпечено фактичне часткове стягнення суми заборгованості, що є прямим наслідком реалізації приватним виконавцем повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».

А отже, Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, фактично визнав правомірними, факт відкриття виконавчого провадження, застосовані заходи примусового виконання (зокрема арешт коштів та майна боржника), дії, які призвели до реального виконання судового рішення у відповідній частині.

Саме внаслідок вказаних правомірних виконавчих дій приватного виконавця відбулося фактичне стягнення частини боргу, що відповідно до статті 31 Закону України №1403-VIII є юридичною підставою для нарахування та стягнення основної винагороди приватного виконавця.

З наведено слідує, що правова позиція Верховного Суду у справі №927/422/24 підтверджує, що оскаржувані позивачем виконавчі дії є правомірними, оскільки вони призвели до реального часткового виконання судового рішення, а відтак і стягнення основної винагороди приватного виконавця є законним, як похідний наслідок фактичного виконання виконавчого документа.

Долучений скаржником до матеріалів справи Перелік акціонерів, які мають право на участь у загальних зборах акціонерного товариства та інформаційна довідка Національного депозитарію України свідчать про те, що одним із власників цінних паперів АТ «Чорноморнафтогаз» є НАК «Нафтогаз України». Втім, інших доказів того, що у власності держави перебуває частка більш 25% держави боржником не надано, тому підстави для застосування п.2 ч.2 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» відсутні.

Також варто звернути увагу, що 17.03.2026 на адресу приватного виконавця надійшла заява представника стягувача за вих. №13024 від 16.03.2026 про повернення виконавчого документа стягувачу у порядку пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

У той же день, 17.03.2026, приватним виконавцем, відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Правова позиція щодо неможливості стягнення основної винагороди приватного виконавця за відсутності фактичного виконання виконавчого документа неодноразово висловлена Верховним Судом.

Так, у постановах Верховного Суду від 27.04.2021 у справі №580/3444/20 та від 08.02.2023 у справі №160/26568/21 зазначено, що повернення виконавчого документа за заявою стягувача не є заходом примусового виконання рішення, а тому за відсутності фактичного стягнення заборгованості стягнення основної винагороди приватного виконавця є неможливим.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 07.07.2022 у справі №916/1456/21 дійшов висновку, що право вимоги приватного виконавця на отримання основної винагороди виникає саме у момент фактичного виконання виконавчого документа та пов`язується із фактично стягнутою сумою.

Отже, оскільки у даному випадку виконавчий документ був повернутий стягувачу за його заявою, а фактичного виконання рішення суду та стягнення коштів з боржника в повному обсязі не відбулося, правові підстави для фактичного стягнення залишку основної винагороди відсутні.

Таким чином, оскаржувана постанова не порушує прав боржника, оскільки за відсутності фактичного виконання рішення суду основна винагорода приватного виконавця не підлягає фактичному стягненню з боржника. Відтак відсутні підстави для скасування постанови як такої, оскільки така постанова є похідною від правомірно вчинених виконавчих дій та фактичного виконання судового рішення у відповідній частині.

Решта доводів сторін не впливають та не спростовують висновки суду.

Згідно з ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.2 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами 1 та 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз.2 ч.2 ст.77 КАС України).

За вказаною справою відповідачем наведено належні та достатні обґрунтування та доводи, надано достатньо доказів щодо правомірності оскаржуваних рішень та законності їх прийняття.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.3 ст.242 КАС України).

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно з пунктом 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та аргументів, наведених учасниками справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 139, 227, 229, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Чернігівгаз» до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова Михайла Андрійовича, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія Нафтогаз України» про визнання протиправними та скасування постанов відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Позивач - Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Чернігівгаз» (вул. Любецька, 68,м. Чернігів,Чернігівська обл., Чернігівський р-н,14021, код ЄДРПОУ 03358104).

Відповідач - Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Корольов Михайло Андрійович (вул. Велика Житомирська, 25/2, прим. 3,м. Київ,01001, РНОКПП НОМЕР_1 ).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія Нафтогаз України» - (вул.Шолуденка, 1, м.Київ, 01010, код ЄДРПОУ 40121452).

Повне рішення суду складено 08.06.2026.

Суддя Л.О. Житняк